Постанова

від 18.02.2014 по справі 811/3715/13-а

КІРОВОГРАДСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КІРОВОГРАДСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД -------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 лютого 2014 року Справа № 811/3715/13-а

Кіровоградський окружний адміністративний суд

у складі: головуючого -судді - Чубари Н.В.

секретар судового засідання - Черна О.Ю.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Кіровограді справу за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Титан-Ойл» до Знам'янської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Кіровоградській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення, -

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Титан-Ойл» (далі - позивач, ТОВ «Титан-Ойл») звернулося до суду з адміністративним позовом до Кіровоградської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Кіровоградській області (далі - відповідач, ОДПІ) з вимогою визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення №0000302200 від 03.07.2013 року.

В обґрунтування позовних вимог посилається на те, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення винесено відповідачем на підставі висновку акта перевірки про порушення позивачем п. 180.1 ст.180, п.185.1 ст.185, п.188.1 ст.188, п.198.2, п.198.3, п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість у сумі 189174,00 грн., в тому числі за лютий 2013р. - 189174,00 грн.

З даними твердженнями позивач не погоджується, оскільки господарській операції між позивачем та ТОВ «T&V» мали реальний характер, підтверджені належними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку. Угоди, укладені між позивачем та ТОВ «T&V» недійсними у судовому порядку не визнавались, загальні вимоги, які передбачені Цивільним кодексом України були дотримані.

Таким чином, позивач вважає, що дії відповідача є неправомірними, а податкове повідомлення - рішення винесене з порушенням вимог чинного законодавства, тому підлягає скасуванню.

Відповідачем до суду надано письмове заперечення, відповідно до якого позов ним не визнається в повному обсязі з наступних підстав.

Представник відповідача, заперечуючи проти позовних вимог, посилався на те, що проведеною документальною позаплановою невиїзною перевіркою ТОВ «Титан-Ойл» встановлено, що господарські операції позивача з ТОВ «T&V» не мали реального характеру, так як укладені правочини є нікчемними. Тому, винесене за результатами перевірки податкове повідомлення -рішення, прийняте згідно із нормами чинного законодавства, на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, а відтак адміністративний позов не підлягає задоволенню.

На підставі ч. 3 ст. 160 КАС України в судовому засіданні 18.02.2014 р. проголошено вступну та резолютивну частини постанови. Виготовлення постанови у повному обсязі відкладено до 24.02.2014 р., про що сторонам оголошено в судовому засіданні після проголошення вступної та резолютивної частини постанови з урахуванням вимог ч. 2 ст. 167 КАС України.

Заслухавши представників позивача та відповідача, дослідивши у судовому засіданні надані сторонами докази, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов наступних висновків.

ТОВ «Титан-Ойл» зареєстроване як юридична особа виконавчим комітетом Знам'янської міської ради 21.10.2009 року, що підтверджується свідоцтвом про державну реєстрацію юридичної особи серії А00 №675759 (а.с.29).

Види діяльності за КВЕД: оптова торгівля твердим, рідким, газоподібним паливом і подібними продуктами; діяльність посередників у торгівлі паливом, рудами, металами та промисловими хімічними речовинами; роздрібна торгівля пальним; вантажний автомобільний транспорт; надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна (а.с.31).

На підставі наказу Знам'янської ОДПІ від 11.06.2013 року №202 посадовою особою податкового органу проведено документальну позапланову невиїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства в частині правомірності нарахування податкових зобов'язань та податкового кредиту з податку на додану вартість за період з 01.02.2013 року по 28.02.2013 року щодо взаємовідносин з ТОВ «T&V», результати якої оформлено актом № 119/22/34611531 від 21.06.2013 року (а.с.7-13).

На підставі акта перевірки Знам'янською ОДПІ Головного управління Міндоходів у Кіровоградській області винесено податкове повідомлення-рішення №0000302200 від 03.07.2013 р., яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у сумі 283761,00 грн., у тому числі 189174,00 грн. основного платежу та 94587,00 грн. штрафних (фінансових) санкцій (штрафів) (а.с.14).

Як встановлено в судовому засіданні, грошові зобов'язання за вказаним податковим повідомленням-рішенням визначено податковим органом у зв'язку з завищенням ТОВ «Титан-Ойл», на думку відповідача, податкового кредиту з ПДВ у загальному розмірі 189174,00 грн., у зв'язку з включенням до його складу сум за господарськими операціями з ТОВ «T&V», які, на думку Знам'янської ОДПІ Головного управління Міндоходів у Кіровоградській області, не носять реального характеру.

Дане рішення було оскаржено до Головного управління Міністерства доходів і зборів України у Кіровоградській області, а потім до Міністерства доходів і зборів України.

За результатами оскарження рішенням Міністерства доходів і зборів України податкове повідомлення-рішення Знам'янської ОДПІ та Головного управління Міндоходів у Кіровоградській області, залишені без змін, а скарга без задоволення (а.с.15-27).

Суд не погоджується з висновками податкового органу з огляду на наступне.

Відповідно до ст.1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999р. №996- XIV (далі за текстом - Закон № 996-XIV) первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Частинами 1, 2 ст.9 Закону № 996-XIV встановлено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Частиною 1 статті 3 Господарського кодексу України встановлено, що під господарською діяльністю у цьому Кодексі розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Правила формування податкового кредиту платниками податку на додану вартість визначені статтею 198 Податкового кодексу України.

Підпунктом 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 Податкового Кодексу України податковий кредит визначено як суму, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Згідно з п. 198.3 ст. 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних визначених відповідно до ст. 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 ст. 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльні платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до п. 198.1 ст. 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенні таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативної або фінансового лізингу.

Пунктом 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України визначено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податкової накладною.

Відповідно до пункту 198.6 ст. 198 ПК України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу). У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби сумі податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.

Податкова накладна виписується на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс) (пункт 201.7 статті 201 Податкового кодексу України).

Згідно п. 201.8 ст. 201 ПК України право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Податкова накладна, відповідно до абзацу першого п. 201.10 ст. 201 ПК України, видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Отже, для отримання права на податковий кредит із сум податку на додану вартість, сплачених в ціні придбаного товару (робіт, послуг), платник ПДВ повинен мати податкові накладні, видані на фактично отриманий товар (роботи, послуги), що призначений для використання у власній господарській діяльності.

В судовому засіданні встановлено, що між позивачем (покупець за договором) та ТОВ «T&V» (продавець за договором) укладено договір поставки нафтопродуктів №2 від 25.02.2013р.(а.с.53-54).

На виконання договірних зобов'язань за вказаним договором «T&V» в періоді, що перевірявся (лютий 2013 року) поставило позивачу дизпаливо ЕN та бензин марки А-80 та А-95.

Факт поставки нафтопродуктів підтверджується наявними у матеріалах справи рахунками - фактурами, видатковими накладними (а.с.98-100) та податковими накладними (а.с.115-116).

Відповідно до вказаних документів загальна сума поставки склала 1 200 000,00 грн.

При цьому, податкові та видаткові накладні, якими оформлювався факт прийняття підприємством нафтопродуктів містить всі обов'язкові реквізити , що передбачені для оформлення первинних документів: назву товару, його вартісне вираження, одиницю виміру, місце та дату складання, та підписи уповноважених осіб.

На дату складання податкових накладних ТОВ«T&V» було зареєстроване як юридична особа у встановленому порядку та як платник податку на додану вартість на підставі свідоцтва (а.с. 65-68).

Закон України «Про автомобільний транспорт» та Правила перевезення вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджені наказом Міністерства транспорту України від 14.10.1997 № 363, визначають товарно-транспортні накладні обов'язковим документом, що повинен оформлюватися при перевезенні вантажів автомобільним транспортом.

Відповідно до пункту 11.1 Правил товарно-транспортні накладні та дорожні листи ватажного автомобіля є основними документами на перевезення вантажів.

Товарно-транспортна накладна - це єдиний для всіх учасників транспортного процесу - юридичний документ, що призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їхнього переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи (пункт 1 Правил).

При оформленні товарно-транспортних накладних необхідно дотримуватися загальних вимог щодо змісту первинних документів. Такі вимоги містяться у пункті 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 № 88 та частині 2 статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

Так, на підтвердження реальності транспортування товару по видаткових накладних за лютий 2013 року позивачем надано належно оформлені товарно-транспортні накладні на відпуск нафтопродуктів (а.с. 101-107)

Судом встановлено, що ТОВ «Титан-Ойл» розрахунок за придбані нафтоподукти здійснювало у безготівковій формі, шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок ТОВ«T&V» згідно видаткових накладних на оплату нафтопродуктів. Оплата одержаного товару підтверджується платіжними дорученнями (а.с. 55-57).

Відповідно до договору поставки №12 від 25.02.2013р. передбачено транспортування придбаних нафтопродуктів на умовах «самовивоза».

Суд, дослідивши товарно - транспортних накладні, встановив, що покупці забирали товар з м. Кременчук Полтавської області.

У підтвердження права на перевезення небезпечних вантажів позивачем надано: копію узгодженого органами УДАІ ГУМВС України в Кіровоградській області маршруту перевезення небезпечного вантажу, виданого ТОВ «Титан-ойл» (а.с.170); копії свідоцтв про підготовку водіїв транспортних засобів, що перевозять небезпечні вантажі, виданих на ОСОБА_1, ОСОБА_2 (а.с.171); копії свідоцтв про допущення транспортних засобів до перевезення небезпечних вантажів у кількості - чотири свідоцтва на кожний автомобіль та причеп окремо (а.с.174-175).

На виконання вимог ухвали суду (а.с.123), територіальним УДАІ УМВС України в Кіровоградській області надано інформацію (а.с.181) про те, що ТОВ «Титан-Ойл» отримало свідоцтва про допущення транспортних засобів до перевезення небезпечних вантажів (3 - го класу - бензин, дизельне паливо) та узгодження маршрутів перевезення небезпечних вантажів (а.с.194-219).

Також, позивачем, на підтвердження фактичної можливості зберігати паливно-мастильні матеріали, надано договір зберігання №7 від 01.01.2011р. (а.с.58-60), а також надано первинні документи, які підтверджують подальше спрямування (реалізацію), в т.ч. і дизельного пального отриманого від ТОВ «T&V» кінцевим споживачам (а.с.127-163).

Таким чином, на підставі комплексного аналізу встановлених обставин, суд вважає, що у судовому засіданні знайшли своє підтвердження необхідні факти, які надавали право позивачу віднести сплачену позивачем суму ПДВ у розмірі 189174,00 грн. до податкового кредиту за лютий 2013 року, що свідчить про необґрунтованість висновку відповідача про відсутність підстав у позивача для підтвердження фактичного отримання товару.

Дослідивши надані до суду первинні документи, суд встановив, що останні складені відповідно до вимог ч. 2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

Суд вважає безпідставним посилання відповідача на порушення позивачем вимог ч. 1 ст. 203, ст.. 215, ст. 228, ст.662, ст.655, ст. 656 Цивільного кодексу України.

Так, відповідно до ст. 215 Цивільного кодексу України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Статтею 203 Цивільного кодексу України встановлені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Разом з тим, цією нормою прямо не встановлена недійсність (нікчемність) угод, які не відповідають вищевказаним вимогам, у зв'язку з чим така угода не є нікчемною, а є оспорюваним правочином.

Стаття 204 Цивільного кодексу України закріплює принцип презумпції правомірності правочину: правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена Законом або якщо він невизнаний судом недійсним.

Перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений ст. 228 Цивільного кодексу України, згідно з якою правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо. Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

При кваліфікації правочину за статтею 228 Цивільного кодексу України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Оскільки нікчемність таких правочинів прямо не встановлена законом, а інших доказів недійсності згаданих договорів відповідачем до суду не надано, суд критично оцінює висновок відповідача щодо нікчемності укладених між позивачем та його контрагентами договорів, а відтак безпідставним також є й встановлене відповідачем порушення вимог ч. 1, 5 ст. 203, ч. 1, 2 ст. 215, ст. 228 Цивільного кодексу України.

Відповідно до ст. ст. 11, 71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд згідно ст. 86 цього Кодексу, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

Згідно з ч.2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

В процесі розгляду справи відповідачем не доведено суду правомірність оскаржуваного рішення, а відтак позов підлягає задоволенню в повному обсязі.

Відповідно до вимог ст. 94 КАС України, суд також вважає за необхідне присудити з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Титан-Ойл» судові витрати у розмірі 458,81 грн.

Керуючись ст.ст. 86, 94, 159-163, 167 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення №0000302200 від 03.07.2013 року про сплату податкового зобов'язання з податку на додану вартість у сумі 189 174,00 грн. і застосованої штрафної (фінансової) санкції в розмірі 94 587,00 грн.

Присудити Товариству з обмеженою відповідальністю «Титан-Ойл» (код ЄДРПОУ - 36812455) судові витрати з Державного бюджету в розмірі 458,81 грн.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Постанова суду може бути оскаржена до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду через Кіровоградський окружний адміністративний суд шляхом подання в 10-денний строк з дня її проголошення, а у разі застосування судом частини третьої статті 160 КАС України - протягом десяти днів з дня отримання копії постанови, апеляційної скарги, копія якої одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Суддя Н.В. Чубара