Постанова

від 05.03.2014 по справі 817/147/14

РІВНЕНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

cpg1251

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 817/147/14

05 березня 2014 року 11год. 10хв. м. Рівне

Рівненський окружний адміністративний суд у складі судді Жуковської Л.А. за участю секретаря судового засідання Мельничук О.А. та сторін і інших осіб, які беруть участь у справі:

позивача: представник Затинний С.С.,

відповідача: представник Горовенко О.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом

Приватного акціонерного товариства "Дубнобудматеріали"

до Дубенської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Рівненській області

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення

ВСТАНОВИВ:

Приватне акціонерне товариство «Дубнобудматеріали» (ПАТ«Дубнобудматеріали») звернулося з позовом до Дубенської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Рівненській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення №0001562200 від 18.12.2013 року про збільшення суми грошового зобов'язання за платежем: податок на додану вартість, на 18520,84 гривень, в тому числі 14816,67 грн. за основним платежем та 3704,17 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що у перевіреному податковим органом періоді він здійснював господарські операції, які фактично стали предметом перевірки, з контрагентом ТОВ «Соліус». Вказані господарські операції полягали у придбанні позивачем масла кам'яновугільного. Позивач звертає увагу на те, що факт здійснення вказаних господарських операцій підтверджується наявними та належним чином оформленими первинними та документами бухгалтерського, складського і податкового обліку позивача, які належним чином посвідчують реальність здійснення вказаних господарських операцій і свідчать про правомірність формування позивачем податкового кредиту за вказаними господарськими операціями. Крім того, позивач зазначає, що виконання ПАТ «Дубнобудматеріали» заключених договорів по просочуванню деревини без поставленого ТОВ «Соліус» масла кам'яновугільного було б неможливим. Тому, позивач вважає, що діях підприємства, як платника податку, не вбачається порушень діючого законодавства, а господарські операції не викликають сумніву в їх реальності та відповідності дійсному економічному змісту, доцільності та меті здійснення господарської діяльності, що підтверджується наявністю належним чином оформлених документів.

Крім того, позивач посилається на те, що висновок відповідача про завищення ПАТ «Дубнобудматеріали» податкового кредиту по операціях з ТОВ «Соліус» на підставі того, що згідно з системою автоматизованого співставлення податкових зобов'язань по податковому кредиту в розрізі контрагентів на рівні Міндоходів України по взаєморозрахунках між ПАТ «Дубнобудматеріали» та ТОВ «Соліус» рахується розбіжність, оскільки ТОВ «Соліус» відсутнє за місцезнаходженням та не має адміністративно-господарських можливостей на виконання господарських зобов'язань, є необґрунтованим, тому що це не є доказом відсутності фактів здійснення господарських операцій позивача з вказаним контрагентом. Позивач звертає увагу на те, що відповідно до вимог чинного податкового законодавства питання формування податкового кредиту поширюється тільки на окремо взятого платника податків і не ставиться у залежність від розрахунків з бюджетом інших осіб.

Таким чином, позивач наголошує на тому, що податкове повідомлення-рішення №0001562200 від 18.12.2013 року про збільшення суми грошового зобов'язання за платежем: податок на додану вартість, на 18520,84 гривень, в тому числі 14816,67грн. за основним платежем та 3704,17 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями, прийняте всупереч вимог законодавства України, а тому підлягає визнанню протиправним та скасуванню.

У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав повністю з підстав, викладених у позовній заяві, надав суду відповідні пояснення. Просив адміністративний позов задовольнити повністю.

Відповідач проти позову заперечив, подавши суду письмові заперечення. В обґрунтування своїх заперечень проти позову відповідач зазначив, що господарські операції ПАТ «Дубнобудматеріали» з ТОВ «Соліус» є безтоварними, а правочини такими, що здійсненні без мети реального настання правових наслідків, лише з метою заниження об'єкта оподаткування та несплати податків. Такі висновки Дубенською об'єднаною податковою інспекцією Головного управління Міндоходів у Рівненській області зроблені відповідно до акту перевірки ТОВ «Соліус» Державною податковою інспекцією у Печерському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві від 03.10.2013 року, згідно з яким ТОВ «Соліус» завищено податкові зобов'язання та податковий кредит по ПДВ за період з 01.03.2013 року по 31.07.2013 року. ТОВ «Соліус» відсутнє за місцезнаходженням, у нього відсутні будь-які адміністративно-господарські можливості на виконання господарських зобов'язань. Крім того, за твердженням податкового органу, ПАТ «Дубнобудматеріали» не надало до перевірки товарно-транспортні накладні на підтвердження транспортування товару, сертифікати якості товару; дати довіреностей та видаткових накладних не відповідають один одному. Тому, відповідач зазначає, що все це вказує на нікчемність правочину, на безтоварність вказаних господарських операцій позивача, на неправомірність формування податкового кредиту, що призвело до заниження податкових зобов'язань з податку на додану вартість за відповідний період, а відтак нарахування відповідного грошового зобов'язання є правомірним та законним, тому просить суд в задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

В судовому засіданні представник відповідача проти позову заперечив повністю, просив суд у задоволенні позову відмовити.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши письмові докази, суд приходить до висновку, що позов підлягає до задоволення повністю з огляду на таке.

Судом встановлено, що Дубенською об'єднаною державною податковою інспекцією Головного управління Міндоходів у Рівненській області проведена позапланова виїзна документальна перевірка ПАТ «Дубнобудматеріали» з питань достовірності нарахування податку на додану вартість при проведенні взаєморозрахунків з ТОВ «Соліус» за період з 01.07.2013 року по 31.07.2013 року.

За результатами перевірки податковим органом складено Акт №166/22/00130671 від 05.12.2013 року «Про результати позапланової виїзної документальної перевірки Приватного акціонерного товариства «Дубнобудматеріали», код ЄДРПОУ 00130671 з питань достовірності нарахування податку на додану вартість при проведенні взаєморозрахунків з ТОВ «Соліус» ЛТД, код ЄДРПОУ 37956810 за період з 01.07.2013 року по 31.07.2013 року, в якому зроблено висновок про порушення:

«пункту 44.1 статті 44, пункту 198.1, пункту 198.2, пункту 198.3, пункту 198.4, пункту 198.6 статті 198 Податкового Кодексу України від 02.12.2010 року №2755-VI, в результаті чого завищено податковий кредит на суму ПДВ 14816,67 грн., а саме: в липні 2013 року в сумі 14816,67 грн.;

п. 1, п.5 ст. 203, п.1, п. 2 ст. 215, п.1 ст. 216, ст. 228, ст. 626, ст. 629, ст. 650, ст. 655, ст. 658, ст. 662 ЦК України в частині недодержання вимог зазначених статей в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними по правочинах, здійснених ПАТ «Дубнобудматеріали» з ТОВ «Соліус» за період з 01.07.2013 року по 31.07.2013 року».

На підставі даного акту 18 грудня 2013 року податковою інспекцією прийнято податкове повідомлення-рішення №0001562200, яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем: податок на додану вартість, на 18520,84 гривень, в тому числі 14816,67грн. за основним платежем та 3704,17 за штрафними (фінансовими) санкціями.

Не погоджуючись з прийнятим податковим повідомленням-рішенням, позивач оскаржив його до суду.

По господарських операціях позивача з ТОВ «Соліус» судом встановлено наступне.

2 липня 2013 року ПАТ «Дубнобудматеріали» уклало з ТОВ «Соліус» договір поставки № 31, за умовами якого продавець - ТОВ «Соліус» зобов'язувалося передати у власність покупця товар, а покупець зобов'язувався прийняти товар та оплатити його на умовах укладеного договору.

Факт поставки масла кам'яновугільного для просочення підтверджується первинними фінансово-господарськими документами, належним чином посвідчені копії яких наявні в матеріалах справи та оригінали яких досліджені судом: рахунком-фактурою № СФ-000221 від 02.07.2013 року; рахунком-фактурою № СФ-000223 від 03.07.2013 року; видатковою накладною від 04 липня 2013 року № РН-15 на суму 53900 грн., в т.ч. ПДВ - 8983,33 грн. (15,4 т масла); видатковою накладною від 04 липня 2013 року № РН-16 на суму 35000 грн., в т.ч. ПДВ - 5833,33 грн. (10 т масла); товарно-транспортною накладною від 4 липня 2013 року № 010465; товарно-транспортною накладною від 4 липня 2013 року № 010466.

Оплату за поставлене масло кам'яновугільне ПАТ «Дубнобудматеріали» здійснило повністю, в безготівковому порядку на загальну суму 88900 грн. у т. ч. ПДВ - 14816,66 грн., що підтверджено відповідними платіжними дорученнями №103 від 04.07.2013 року на суму 35000грн., №104 від 04.07.2013 року на суму 20000 грн., №111 від 29.07.2013 року на суму 18900 грн., №112 від 29.07.2013 року на суму 15000 грн., та виписками банку про рух коштів на розрахунковому рахунку за 4 липня та 29 липня 2013 року

На підтвердження розрахунків між ТОВ «Соліус» та ПАТ «Дубнобудматеріали» та сплати сум податку на додану вартість у складі ціни товару за вказаними господарськими операціями позивач отримав від Товариства з обмеженою відповідальністю «Соліус» податкову накладну № 15 від 04.07.2013 року на суму 53900 грн., в т.ч. ПДВ 8983,33 грн. та податкову накладну № 16 від 04.07.2013 року на суму 35000 грн., в т.ч. ПДВ 5833,33 грн. Вказані податкові накладні зареєстровані у реєстрі виданих та отриманих податкових накладних за липень 2013 року.

Судом встановлено, що основною діяльністю ПАТ «Дубнобудматеріали» є надання послуги по просоченню маслом кам'яновугільним деревини: шпал, лісоматеріалів стовпових і т.д. Подальше використання позивачем у власній господарській діяльності сировини, придбаної у Товариства з обмеженою відповідальністю «Соліус», а саме масла кам'яновугільного для просочення, а в подальшому і реалізація самої послуги по просоченню, підтверджується наявними в матеріалах справи та дослідженими судом копіями наступних документів: матеріального звіту за липень 2013 року; актів списання матеріалів (в т.ч. кам'яновугільного масла) від 30.07.2013 року та 30.08.2013 року;

договору № 10 від 17.07.2013 року, накладної № 12 від 30.07.2013 року на суму 16160 грн., в т.ч. ПДВ - 2693,33 грн., акту приймання виконаних робіт за липень 2013 року, податкової накладної № 12 від 29.07.2013 року щодо просочення шпал широкої колії ІІ типу для ТОВ «Домініон Трейд»;

договору № 9 від 01.05.2013 року, довіреності від 01.08.2013 року та від 12.08.2013 року, накладних №22 від 01.08.2013 року, № 23 від 07.08.2013 року, №24 від 12.08.2013 року, № 25 від 19.08.2013 року, податкових накладних № 1 від 01.08.2013 року, № 6 від 07.08.2013 року, № 9 від 12.08.2013 року, № 10 від 19.08.2013 року щодо просочення лісоматеріалів стовпових для МПП «Фактор»;

довіреності від 29.08.2013 року, накладної № 32 від 30.08.2013 року, акту приймання виконаних робіт за серпень 2013 року, податкових накладних № 3 від 02.08.2013 року, № 27 від 27.08.2013 року, №19 від 30.08.2013 року щодо просочення кілків для Приватного підприємства «Аускон Україна».

По зазначених операціях суми податку на додану вартість від такої реалізації готової продукції включено до податкових зобов'язань за відповідний період і задекларовані позивачем у податковій декларації з податку на додану вартість за серпень 2013 року.

Оцінюючи висновки податкового органу щодо порушення позивачем приписів закону при укладенні правочинів з ТОВ «Соліус» без мети настання реальних наслідків, суд враховує, що загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, викладені в статті 203 Цивільного кодексу України. Зокрема, відповідно до п. 5 вказаної правової норми, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Відповідно до приписів статті 204 Цивільного кодексу України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Відповідно до частини першої статті 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Відповідно до частини другої статті 215 Цивільного кодексу України, недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Статтею 207 Господарського кодексу України встановлено, що господарське зобов'язання, котре не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Таким чином, відповідно до презумпції правомірності правочину, установленої статтею 204 ЦК України, всі укладені між сторонами правочини є чинними, якщо їх недійсність прямо не встановлена законом (нікчемні правочини). В усіх інших випадках питання про недійсність правочину має бути встановлено судом на підставі заяви зацікавленої особи після повного та всебічного розгляду питання про недійсність такого правочину. Про недійсність правочину ухвалюється судове рішення.

Разом з тим, будь-які відомості про те, що правочини, укладені між позивачем та його контрагентом, визнані судом недійсними, в матеріалах справах відсутні, представник відповідача на такі судові рішення не покликається.

Відповідно до п.18 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 року №9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений статтею 228 ЦК. При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

На наявність такого вироку в кримінальній справі відповідач не покликається. За таких обставин, у суду відсутні підстави для кваліфікації правочину, укладеного між позивачем та ТОВ «Соліус», як нікчемного.

При цьому суд зазначає, що нікчемність угод повинна встановлюватися з огляду на приписи цивільного законодавства України в судовому порядку, а не шляхом зменшення за актом перевірки податкового кредиту з податку на додану вартість у платника податку, який має належним чином оформлені податкові накладні, всі належні первинні документи, які доводять реальність вчинення господарської операції та добросовісність дій платника податку, яка полягає у відповідності вчинених ним дій господарській меті.

Надаючи оцінку господарським правовідносинам і безапеляційно вказуючи на нікчемність правочину податковий орган виходить тим самим за межі своєї компетенції щодо недійсності (нікчемності) таких правочинів. Податковий орган із стадії визначення такого правочину недійсним переходить у надання правової оцінки щодо його нікчемності, які за своєю правовою природою мають різне правове навантаження. Адже, встановивши наявність недійсності або нікчемність правочину, між суб'єктами господарювання, відповідач має право на вирішення такого питання в межах кримінального, кримінально - процесуального законодавства.

Як вже зазначалось судом, податкове зобов'язання по податку на додану вартість визначено позивачу у зв'язку з формуванням за рахунок сум податку на додану вартість, сплачених контрагентові позивача у складі ціни придбаних товарів, податкового кредиту з податку на додану вартість. Оскільки за висновком податкового органу угода з поставки товару є нікчемною, то і формування податкового кредиту вчинено позивачем незаконно. Таким чином, вирішення даної справи залежить від доведеності тверджень податкового органу про безтоварність господарських операцій, що покладено в основу висновків про нікчемність правочинів та прийнятого податкового повідомлення-рішення, яке оспорюється в даній справі.

Відповідно до статей 11, 71 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

З приводу визначення позивачем податкового кредиту по податку на додану вартість, суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» №996-XIV від 16.07.1999 року (надалі - Закон України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»), господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складенні під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - після її закінчення.

Відповідно до пункту 2.4. «Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку», затвердженого наказом Міністерства фінансів України за №88 від 24.05.1995 року, первинні документи (на паперових і машинозчитуваних носіях інформації) для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити: назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа.

Згідно з п. 2.1 «Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку», затвердженого наказом Міністерства фінансів України №88 від 24.05.1995 року, первинні документи - це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.

Аналіз вказаних норм свідчить про те, що будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичне здійснення господарської операції відсутнє, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені законодавством. Визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричинити реальні зміни майнового стану платника податків.

Вимога щодо реальної зміни майнового стану суб'єкта господарювання кореспондує з положеннями розділу V Податкового кодексу України від 02.12.2010 року №2755-VI (надалі - Податковий кодекс України), якими встановлено порядок формування платниками податків валових витрат та податкового кредиту з податку на додану вартість та визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток підприємств і податком на додану вартість.

Відповідно до пункту 200.1 ст. 200 Податкового кодексу України від 02.12.2010 року №2755-VI сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду

В свою чергу, відповідно до пп. «а» п. 198.1 ст. 198 розділу V Податкового кодексу України від 02.12.2010 року №2755-VI, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Згідно з п. 198.2 ст. 198 розділу V Податкового кодексу України від 02.12.2010 року №2755-VI, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: або дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Пунктом 198.6 статті 198 розділу V Податкового кодексу України від 02.12.2010 року №2755-VI передбачено, що до податкового кредиту не відносяться суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Як вже зазначалось, до складу податкового кредиту позивач включив суми податку на додану вартість, сплачені ним у складі ціни придбання товарів (робіт, послуг), підтверджені податковими накладними.

Надані позивачем для перевірки та в судове засідання податкові накладні, виписані ТОВ «Соліус» (код ЄДРПОУ 37956810) відповідають вимогам ст. 201 Податкового кодексу України від 02.12.2010 року №2755-VI, претензії щодо їх форми та змісту у відповідача відсутні.

Судом встановлено, що контрагент позивача Товариство з обмеженою відповідальністю «Соліус», код ЄДРПОУ 37956810, зареєстроване у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, відомості про перебування юридичної особи в процесі припинення підприємницької діяльності або про порушення провадження у справі про банкрутство щодо юридичної особи відсутні, у встановленому порядку зареєстроване платником податку на додану вартість із правом виписування податкових накладних за індивідуальним податковим номером 379568126553, інформація в базі «Анульовані свідоцтва платників ПДВ» відсутня.

Вказані обставини доводять, що ТОВ «Соліус» володіло необхідною право- та дієздатністю для вчинення господарських операцій на момент здійснення самих господарських операцій.

Таким чином, дослідженими в судовому засіданні первинними документами підтверджується факт вчинення господарських операцій документально, такі операції належним чином відображено у бухгалтерському і податковому обліку позивача та у податковій звітності; право на формування податкового кредиту з податку на додану вартість підтверджується податковими накладними, що підтверджує фактичне здійснення позивачем господарських операцій з контрагентом, які стали підставою для формування позивачем податкового кредиту.

Не заслуговують на увагу суду твердження відповідача щодо наявності відомостей про відсутність адміністративно-господарських можливостей на виконання господарських зобов'язань у ТОВ «Соліус», оскільки обставини відсутності у контрагента трудових та/або матеріально-технічних ресурсів для здійснення господарської діяльності не можуть бути доказом неспроможності виконання тих чи інших господарських операцій з огляду на відсутність законодавчого обмеження щодо використання у господарській діяльності лише власних основних та транспортних засобів, як і найманої праці, чи обмеження права на укладення договорів оренди чи договорів про надання послуг.

При цьому суд зазначає, що при дослідженні факту здійснення господарських операцій, що були підставою для формування податкового кредиту платника податків, оцінювати слід відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовано дані податкового обліку. Відносини між учасниками попередніх ланок постачання товарів не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між конкретними контрагентами. В разі наявності у органу державної податкової служби інформації щодо порушення окремим платником податків податкового законодавства, негативні наслідки повинні застосовуватися саме щодо цієї особи.

Також суд звертає увагу на те, що діючий Податковий кодекс України не ставить в залежність право віднесення сплачених сум податку на додану вартість до податкового кредиту від податкового обліку (стану) інших осіб і фактичної сплати контрагентами податку до бюджету. Формування валових витрат та податкового кредиту є правом окремо взятого платника податків і не залежить від розрахунків з бюджетом інших осіб. Якщо контрагент не виконав свого зобов'язання по сплаті податку до бюджету або встановлено порушення податкового законодавства з боку контрагента, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Поряд з цим, суд зауважує, що перевіркою не встановлено жодних фактів, які б свідчили про те, що діяльність позивача спрямована на здійснення операцій, пов'язаних з податковою вигодою, переважно з контрагентами, які не виконують своїх податкових зобов'язань, зокрема й у випадках, коли такі операції здійснюються через посередників.

З огляду на все зазначене, суд вважає, що в діях позивача, як платника податку, не вбачається порушень діючого законодавства, а господарські операції не викликають сумніву в їх реальності та відповідності дійсному економічному змісту, доцільності та меті здійснення господарської діяльності, що підтверджується наявністю належним чином оформлених та досліджених судом документів.

Поряд з цим суд, керуючись вимогами ч. 2 ст. 8 Кодексу адміністративного судочинства України, вважає за необхідне врахувати висновки, викладені у рішенні Європейського суду з прав людини від 22.01.2009 року у справі «БУЛВЕС» АД проти Болгарії» (заява № 3991/03), відповідно до яких: платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз, а також сплачувати пеню; у разі, якщо національні органи за відсутності будь-яких вказівок на безпосередню участь фізичної або юридичної особи у зловживанні, пов'язаним зі сплатою ПДВ, який нараховується у ланцюгу поставок, або будь-яких вказівок на обізнаність про таке порушення, все ж таки застосовують негативні наслідки до отримувача оподатковуваної ПДВ поставки, який повністю виконав свої зобов'язання, за дії або бездіяльність постачальника, який перебував поза межами контролю отримувача і у відношенні якого у нього не було засобів перевірки та забезпечення його виконання, то такі владні органи порушують справедливий баланс, який має підтримуватися між вимогами суспільних інтересів та вимогами захисту права власності.

Тому, висновок податкового органу про завищення ПАТ «Дубнобудматеріали» податкового кредиту по операціях з ТОВ «Соліус» на підставі того, що згідно з системою автоматизованого співставлення податкових зобов'язань по податковому кредиту в розрізі контрагентів на рівні Міндоходів України по взаєморозрахунках між ПАТ «Дубнобудматеріали» та ТОВ «Соліус» рахується розбіжність, на підставі того, що ТОВ «Соліус» відсутнє за місцезнаходженням та не має адміністративно-господарських можливостей на виконання господарських зобов'язань, безпідставний, необґрунтований та такий, який суперечить законодавству.

Суд критично оцінює доводи відповідача щодо відсутності товарно-транспортних накладних на підтвердження транспортування товару, оскільки в матеріалах справи такі документи наявні і досліджені судом. При цьому, суд зазначає, що відсутність документів на транспортне перевезення товару не є безумовною підставою ставити під сумнів здійснення господарських операцій.

Так, відповідно до розділу 1 «Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні», затверджених Наказом Міністерства транспорту України №363 від 14.10.1997 року, товарно-транспортна документація - комплект юридичних документів, на підставі яких здійснюють облік, приймання, передавання, перевезення, здавання вантажу та взаємні розрахунки між учасниками транспортного процесу, а товарно-транспортна накладна - єдиний для всіх учасників транспортного процесу юридичний документ, що призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи.

Згідно із пунктами 11.1, 11.3, 11.4, 11.5, 11.7 вказаних Правил основними документами на перевезення вантажів є товарно-транспортні накладні та дорожні листи вантажного автомобіля. Дорожній лист вантажного автомобіля є документом, без якого перевезення вантажів не допускається. Оформлення перевезень вантажів товарно-транспортними накладними здійснюється незалежно від умов оплати за роботу автомобіля. Товарно-транспортну накладну на перевезення вантажів автомобільним транспортом Замовник (вантажовідправник) повинен виписувати в кількості не менше чотирьох екземплярів. Після прийняття вантажу згідно з товарно-транспортною накладною водій (експедитор) підписує всі її екземпляри. Перший екземпляр товарно-транспортної накладної залишається у Замовника (вантажовідправника), другий - передається водієм (експедитором) вантажоодержувачу, третій і четвертий екземпляри, засвідчені підписом вантажоодержувача (у разі потреби й печаткою або штампом), передається Перевізнику.

Разом з тим, вказані Правила перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, на які посилається в акті перевірки податковий орган, не встановлюють правил податкового обліку, а лише встановлюють права, обов'язки та відповідальність власників автомобільного транспорту (перевізників). При цьому, документи, обумовлені вказаними правилами, зокрема, товарно-транспортна накладна та подорожній лист, не є документами первинного бухгалтерського обліку, що підтверджують обставини придбання та продажу товарно-матеріальних цінностей.

Податкове законодавство не ставить в залежність право платника податків на податковий кредит від наявності чи відсутності товарно-транспортної накладної, а Правила перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, на які посилається податковий орган, не є законодавчим документом з питань оподаткування і не можуть регламентувати виключний порядок документування в податковому обліку податкового кредиту платника. Товарно-транспортна накладна є документом, що підтверджує транспортування товару, а не безпосередньо господарську операцію з його передання. Транспортування не є господарською операцією у розумінні Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», на підставі якої сформований податковий кредит, оскільки воно не відображає дію або подію, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Крім того, неможливість представлення товарно-транспортних накладних на момент перевірки позивачем пояснюється тим, що при поставці масла кам'яновугільного у товарно-транспортних накладних ним була виявлена розбіжність між об'ємами фактично поставленого масла згідно з накладними та об'ємами, вписаними у товарно-транспортних накладних. Тому, на вимогу позивача ТОВ «Соліус» надало товарно-транспортні накладні з зазначеними об'ємами відповідно до фактично поставлених.

Крім того, судом не беруться до уваги посилання Дубенської ОДПІ Головного управління Міндоходів у Рівненській області про відсутність сертифікатів якості обумовленого договором товару як на підставу зменшення податкового кредиту позивача, оскільки сертифікати якості не є бухгалтерськими документами в розумінні Закону України «Про бухгалтерський облік» , а тому наслідком їх відсутності не може бути висновок про те, що господарська операція не відбулась.

Не заслуговують на увагу суду в якості належного і допустимого доказу безтоварності господарської операції ПАТ «Дубнобудматеріали» з ТОВ «Соліус» твердження відповідача щодо розбіжностей в датах в довіреності на отримання масла та у видаткових накладних. Даний факт не може бути беззаперечною підставою для висновків податкового органу про нереальність поставки, безтоварність господарської операції з ТОВ «Соліус», завищення ПАТ «Дубнобудматеріали» податкового кредиту на суму 14816,67 грн., та не може нести такі наслідки для підприємства, як визначення податковим органом податкового зобов'язання по податку на додану вартість. Крім того, відповідно до пояснень позивача, приймання масла кам'яновугільного для просочення є триваючим процесом зливання з автотранспорту в резервуари, що вимагає часу, тому зливання відбувалося протягом двох днів: 4 та 5 липня 2013 року, і як наслідок довіреність була виписана саме 5 липня 2013 року.

Щодо твердження податкового органу на відсутність у ПАТ «Дубнобудматеріали» «Ділової мети» (business purpose) під час здійснення господарських операцій із ТОВ «Соліус» з посиланням на рішення Європейського суду з прав людини у справі Halifax, то судом встановлено, що такі доводи Дубенської ОДПІ спростовуються дослідженими судом договорами та первинними бухгалтерськими документами про підтвердження використання позивачем поставленої сировини і отримання ним від цього доходу. Так, придбання масла кам'яновугільного цілком відповідає діловій меті ПАТ «Дубнобудматеріали» щодо виконання умов договорів про просочення деревини маслом кам'яновугільним, укладених з ТОВ «Домініон Трейд», МПП «Фактор», ПП «Аускон Україна». За таких умов, господарські відносини між ПАТ «Дубнобудматеріали» та ТОВ «Соліус» відповідають доктрині «Ділова мета», відповідають економічній сутності таких операцій, мають розумний зміст, у зв'язку з чим відсутні підстави для переосмислення податкових наслідків згаданих господарських операцій та подальшого визнання господарських операцій недійсними.

Згідно зі статтею 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства.

Приймаючи рішення у даній справі, суд виходить із повноважень, визначених частиною другою статті 162 КАС України, тому адміністративний позов слід задовольнити шляхом прийняття постанови про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення Дубенської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Рівненській області №0001562200 від 18.12.2013 року.

Керуючись статтями 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Позов задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Дубенської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Рівненській області №0001562200 від 18.12.2013 року.

Присудити на користь позивача Приватного акціонерного товариства "Дубнобудматеріали" із Державного бюджету судовий збір у розмірі 182, 70 грн.

Постанова суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга подається до Житомирського апеляційного адміністративного суду через Рівненський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Житомирського апеляційного адміністративного суду.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 КАС України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 КАС України, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Суддя Жуковська Л.А.