Рішення

від 11.03.2014 по справі 408/110/14-ц

БІЛОВОДСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ЛУГАНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

11.03.2014

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Справа № 2-408/68/14

(408/110/14-ц)

категорія 26

11 березня 2014 року Біловодський районний суд Луганської області

у складі: судді Ткаченко О.Д.

секретаря : Торби Т.Є.

розглянувши у судовому засіданні у приміщенні Біловодського районного суду позовну заяву гр. ОСОБА_1 в особі представника гр. ОСОБА_2 до гр. ОСОБА_3 про стягнення боргу в сумі 85944,10 гривень та судових витрат у справі,-

В С Т А Н О В И В :

03.02.2014 року позивач гр. ОСОБА_1 в особі його представника гр. ОСОБА_2 звернувся з позовом до гр. ОСОБА_3 про стягнення боргу відповідно письмової розписки в сумі 80 000,00 гривень, 3% річних в сумі 5944,10 гривень станом на 30.01.2014 року та судових витрат у справі в розмірі 859,44 гривні за подання позову та 121, 80 гривень за забезпечення позову, посилаючись на те, що ОСОБА_1 за договором позики передав позичальнику ОСОБА_3 гроші в сумі 80 000 грн. На підтвердження про фактичне одержанні вказаної суми, позикодавцем надано розписку від 28.07.2011 року на суму 80 000 грн.

У розписці відповідач зобов'язався повернути кошти до 10.08.2011 року. Однак, в зазначений термін і до теперішнього часу ОСОБА_3 свого зобов'язання не виконав.

Також позивач вказав на те, що він, як кредитор, має право вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та річних процентів і вважає, що це є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів унаслідок інфляційних процесів та в отриманні компенсації (плати) від відповідача за користування утримуваними ним коштами, вказавши на аналогічну позицію наведену у постановах Верховного Суду України. Позивач в обґрунтування своїх вимог, щодо стягнення суми санкцій в позовній заяві надав формулу розрахунку 3 % річних, а саме:розрахунок 3 % річних розраховується за формулою:Сума санкцій = Сх3хД:365:100, де С - сума заборгованості, Д - кількість днів прострочення,несплачена сума заборгованості складала 80 000,00 гривень. Кількість днів прострочення складає: з 10.08.2011 р. по 30.01.2014 р. - 904 дні, сума санкції 80 000,00 гривень х 3 х 904 : 365 : 100 = 5944.10 гривні.

Отже, на думку позивача, відповідач зобов'язаний сплатити позивачеві суму позики згідно розписки в розмірі 80 000 гривень та 3% річних від суми боргу, що складає 5944,10 гривень. Загальна сума боргу відповідача станом на 30.01.2014 р. становить 85944,10 гривень.

17 лютого 2014 року представник позивача звернувся з письмовим клопотанням про розгляд справи без його участі та надав оригінал розписки, яка приєднана до матеріалів справи.

Відповідач гр. ОСОБА_3 позовні вимоги не визнав та в наданому до суду зустрічному позові вказав, що в провадженні Біловодського районного суду Луганської області знаходиться цивільна справа №408/110/14-ц за позовною заявою ОСОБА_1 до нього, ОСОБА_3 про стягнення боргу.Відповідач за первісним позовом - ОСОБА_3 пред'явив зустрічний позов до первісного позивача, який об'єднаний в одне провадження з первісним позовом для спільного розгляду позовних вимог за ухвалою суду від 17.02.2014 року, та враховуючи, що обидва позови взаємопов'язані і спільний їх розгляд є доцільним, вимоги зазначених позовів виникають з одних правовідносин та задоволення зустрічного позову може виключити повністю або частково задоволення первісного позову.

Гр. ОСОБА_3, та його представники та представник третьої особи вважають , що позовні вимоги ОСОБА_1 є безпідставними та просять суд визнати розписку від 29.07.2011 недійсною з огляду на те, що укладений гр. ОСОБА_3 правочин був вчинений ним під впливом тяжкої для нього обставини і на вкрай невигідних умовах .

Відповідач та його представники та представник третьої особи вказали, що відповідно до ст.1051 ЦК України позичальник має право оспорити договір позики на тій підставі, що грошові кошти або речі насправді не були одержані ним від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором: якщо договір позики має бути укладений у письмовій формі, рішення суду не може ґрунтуватися на свідченнях свідків для підтвердження того, що гроші або речі насправді не були одержані позичальником від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором. Це положення не застосовується до випадків, коли договір був укладений під впливом обману, насильства, зловмисної домовленості представника позичальника з позикодавцем або під впливом тяжкої обставини.

Відповідач з 14 березня 2011 року та на цей час, а також на час складання розписки від 29.07.2011 року, є засновником та директором Товариства з обмеженою відповідальністю «Сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідністю «Відродження» (код СДРПОУ 03738166, Луганська область, Біловодський р-н, смт.Біловодськ, вул. Леніна, 5), що було підтверджено відповідними доказами у справі. У зв'язку із значною заборгованістю по заробітній платі перед працівниками заснованого та очолюваного ТОВ , ОСОБА_3 вимушений був звернутись до ОСОБА_1 стосовно позики грошових коштів у сумі 20000,00 гривень з метою виплатити заборгованості із заробітної плати перед працівниками вище вказаного підприємства, яка дійсно мала місце, що було підтверджено копією постанови Біловодського районного суду від 12.08.2011 року, за якою провадження в кримінальній справі було закрито з причин видання державою акту про амністію, та за якою була визначена заборгованість по заробітній платі в межах 25 тисяч гривень.

Гр. ОСОБА_3 подзвонив ОСОБА_4 та попрохав бути свідком під час отримання ним грошей у сумі 20000,00 гривень у позику від ОСОБА_1 Вона погодилась та 29 липня 2011 року приїхала з ним (ОСОБА_3) до ОСОБА_1 додому.

ОСОБА_1 погодився позичити позивачу( за зустрічним позовом ) 20000,00 гривень, але з умовою, що розписка буде складена на 80000,00 грн. Спочатку відповідач не погодився, але у зв'язку із тим, що у нього існував значний борг із заробітної плати перед працівниками підприємства, він був вимушений погодитись на вкрай невигідні умови позики з причин реального кримінального переслідування.

Після чого ОСОБА_3 склав розписку від 29.07.2011 року. ОСОБА_1 узяв цю розписку та у присутності його (ОСОБА_3) та ОСОБА_4 передав відповідачу грошові кошти у сумі саме 20000,00 гривень.

У той же день ОСОБА_3 виплатив заробітну плату працівникам товариства.

В розписці було вказано, що він повинен позичені гроші повернути до 10.08.2011 року. У зв'язку із чим він почав займатись продажем комбайну.

ОСОБА_3 неодноразово повідомляв ОСОБА_1 стосовно того, що ще не продав комбайн та прохав його зачекати, на що той погодився.

Купити комбайн у ОСОБА_3 погодився директор Фермерського господарства «Добробут Агро» (код СДРПОУ 34895173, Луганська область, Біловодський район, с.Бараниківка, вул. Ломоносова, 14).

19 жовтня 2011 року між ТОВ «Сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю «Відродження» та Фермерським господарством «Добробут Агро» був укладений договір купівлі-продажу комбайна, посвідчений приватним нотаріусом Біловодського районного нотаріального округу Луганської області ОСОБА_5 за реєстр. № 939.

Грошові кошти у сумі 16197,00 грн. були перераховані на розрахунковий рахунок товариства 19.10.2011 року, які ОСОБА_3 взяв в касі собі на поворотній основі .

У той же день, він (ОСОБА_3) зняв 16197,00 грн. з рахунку СТОВ «Відродження» та доклав ще 3803,00 грн. та зателефонував ОСОБА_1 Вони зустрілись біля відділення Ощадбанку, яке знаходиться по вулиці Леніна у смт.Біловодськ та віддав йому (ОСОБА_1) грошові кошти у сумі 20000,00 гривень.

ОСОБА_1 взяв у нього гроші та сказав, що забув розписку вдома і, що привезе її пізніше.

Але до теперішнього часу ОСОБА_1 не віддав розписку ОСОБА_3 та не зробив відповідний запис в ній (стосовно погашення боргу в сумі 20 тисяч гривень).

Також відповідач в своєму зустрічному позові вказав, що відповідно до ст.233 ЦК України правочин який вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, може бути визнаний судом недійсним незалежно від того, хто був ініціатором такого правочину; при визнанні такого правочину недійсним застосовуються наслідки, встановлені статтею 216 ЦК України. Сторона яка скористалася тяжкою обставиною, зобов'язана відшкодувати другій стороні збитки і моральну шкоду, що завдані їй у зв'язку з вчиненням цього правочину.

Стаття 216 ЦК України встановлює правові наслідки недійсності правочину, а саме:

1. Недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

2. Якщо у зв'язку із вчиненням недійсного правочину другій стороні або третій особі завдано збитків та моральної шкоди, вони підлягають відшкодуванню винною стороною.

3. Правові наслідки, передбачені частинами першою та другою цієї статті, застосовуються. якщо законом не встановлені особливі умови їх застосування або особливі правові наслідки окремих видів недійсних правочинів.

4. Правові наслідки недійсності нікчемного правочину, які встановлені законом, не можуть змінюватися за домовленістю сторін.

5. Вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути пред'явлена будь-якою заінтересованою особою.

Суд може застосувати наслідки недійсності нікчемного правочину з власної ініціативи.

Враховуючи вищевикладене, гр. ОСОБА_3 вважає розписку від 29.07.2011 року недійсною на підставі того, що розписка від 29.07.2011 року була укладена під впливом обману, насильства, зловмисної домовленості представника позичальника з позикодавцем або під впливом тяжкої обставини, а саме як було зазначено вище - існування боргу по заробітній платі перед робітниками Товариства з обмеженою відповідальністю «Сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю «Відродження», засновником та директором якого є він - ОСОБА_3

Відповідач в судовому засіданні весь час наголошував, що по вищевказаній розписці фактично було отримано 20000,00 грн., а не 80000,00 грн., як зазначає ОСОБА_1 Зазначене може підтвердити ОСОБА_4, яка є свідком по складеній розписці.

Таким чином ОСОБА_3 просить в позові ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про стягнення боргу відмовити за безпідставністю.

Визнати недійсною розписку - від 29.07.2011 року, в частині отримання ОСОБА_3 у ОСОБА_1 позики у сумі 80000,00 гри.

Вислухавши позицію відповідача ,його представників та представника третьої особи, які наполягають на відмові в задоволенні позову, дослідивши письмові матеріали справи, суд вважає, що первісний позов підлягає задоволенню , а зустрічний позов не може бути задоволеним з наступних підстав:

Із оригіналу розписки вбачається, що відповідач взяв гроші у гр. ОСОБА_1 та зобов'язався віддати гроші в сумі 80000( вісімдесят тисяч) гривень до 10.08.2011 року.

Беручи до уваги, що оригінал розписки до справи передано представником позивача гр. ОСОБА_2 В.О.17.02.2014 року , суд приходить до висновку, що 80000 (вісімдесят тисяч) гривень не були повернутими саме відповідачем гр. ОСОБА_3 позивачу гр. ОСОБА_1, в тому числі й суму в виді 3% річних як зазначену в позові в розмірі 5944,10 гривень, з суми позовних вимог сплачено було і судовий збір, тому , окрім заявленої до стягнення суми, з відповідача також підлягає стягненню судовий збір на користь позивача в сумі 859,44 гривень . При винесенні вищевказаного рішення суд виходить з того, що за ч.2 ст. 1047 ЦК України на підтвердження договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника , за ст. 1051 ЦК України позичальник має право оспорити договір позики на тій підставі, що грошові кошти або речі насправді не були одержані ним від позикодавця або одержані в меншій кількості, ніж встановлено договором. В даному випадку, виходячи з письмової розписки, рішення суду не може ґрунтуватися на свідченнях свідків. Це положення дійсно не застосовується до випадків, коли договір був укладений під впливом обману, насильства, зловмисної домовленості представника позичальника з позикодавцем або під впливом тяжкої обставини. Але суд бере до уваги, що гр. ОСОБА_3 не надав суду квитанцій або розхідного ордера чи інших бухгалтерських документів, які б свідчили про те, та які б були виданими підпорядкованим йому ТО«³дродження» про виплату гр. ОСОБА_1 хоча б якоїсь суми з каси юридичної особи, засновником якого є сам гр. ОСОБА_3. Окрім того, суд виходить з того, що в судовому засіданні не встановлено факту обману гр. ОСОБА_1 відповідача ОСОБА_3, оскільки ще під час укладення договору позики сам гр. ОСОБА_3 погодився з власної волі на отримання в позику саме 80000 гривень, тобто він , будучи винним як керівник юридичної особи заробітну плату в сумі близько 25 тисяч гривень , не бере в борг у ОСОБА_1 від імені юридичної особи відповідні грошові кошти, а сам як фізична особа бере в борг кошти, які невідомо яким чином виплачуються працівникам юридичної особи як борги по заробітній платі, тобто такі кошти не проводяться ним по бухгалтерським документам як отримані в борг і не виплачені офіційно за відомостями працівникам підприємства за рахунок позичених коштів, засновником якого є гр. ОСОБА_3 , тому саме не доведено самого факту тяжкої обставини чи на вкрай невигідних умовах , яка виникла з наявності заборгованості з заробітної плати робітникам СТОВ (підприємства), або недоведені самі факти, на які гр. ОСОБА_3 посилається. Притягнення гр. ОСОБА_3 до кримінальної відповідальності за невиплату працівникам заробітної плати суд не вважає збігом для нього важких обставин, які змусили його взяти в борг на досить короткий строк гроші в розмірі ( або на 12-13 днів)80 тисяч гривень, а не 20 тисяч гривень. В тому числі і продаж комбайну СТОВ «Відродження» фермерському господарству ще не свідчить про повернення навіть частини взятих в борг грошей позивачу за первісним позовом, тому що сама фінансова операція стосовно продажу транспортного засобу, належного СТОВ «Відродження»( а . с 37-43) якщо й мала місце, то вона б мала бути скоріше за все на законних підставах переведена в готівкову форму для отримання конкретної суми з каси підприємства на ім'я гр. ОСОБА_3, або перерахована по безготівковій формі і за рахунок підприємства безпосередньо на ім'я позивача у справі. Позика оформлена на особу самого позичальника - фізичної особи, тобто особисто громадянином ОСОБА_3, і ніяким чином ця операція не відображена та не надана суду як доказ про наявність в бухгалтерських документах юридичної особи платіжних доручень або інших розрахункових операцій як повернення будь - якої суми коштів за договором позики чи розрахунком з позивачем у справі гр. ОСОБА_1, як вчиненим в інтересах саме СТОВ «Відродження»,та за яким, можливо, і дійсно обраховувалися борги по заробітній платі перед працівниками ТОВ «Відродження». Всі наведені аргументи гр. ОСОБА_3 не можуть бути належними доказами, як б свідчили про обман його зі сторони позивача, бо обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування. Правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. На відміну від помилки, ознаками обману є умисел у однієї зі сторін правочину. А обман щодо мотивів правочину не має істотного значення(п.20 Постанови ПВСУ «Про судову практику з розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» від 06.11.2009 року № 9.)Окрім того, гр. ОСОБА_3 не навів будь - яких доказів стосовно тяжких для нього обставин, тобто і при дійсній наявності боргів по заробітній платі очолюваного ним підприємства, які б були пов'язаними з їх фактичним існуванням , оскільки згін дно з вимогами ст. 16 ЦК України сторона, звертаючись до суду, за власним розсудом обирає спосіб захисту , та в силу ст. 10 ЦПК України зобов'язана довести правову та фактичну підставу недійсності правочину. А підставами недійсності правочину відповідно до ст. 215 ЦК України є недодержання сторонами вимог, які встановлені частиною 1-3,5,6 ст. 203 ЦК України, чого гр. ОСОБА_3 в судовому засіданні зроблено не було. Істотне значення відповідно до ст. 229 ЦК України може мати помилка щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину або щодо власного недбальства , незнання закону чи неправильного його тлумачення не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом. Тобто в даному випадку під помилкою, яка має істотне значення, цивільне законодавство розуміє помилку в характері( природі) правочину, прав та обов'язків сторін. В даному випадку суд не може визнати договір позики і нікчемним правочином, оскільки він укладений в письмовій формі, передбаченій законом для такого виду правочину в виді договору позики, сама розписка є борговим документом, що підтверджує укладення договору позики між первісним позивачем та відповідачем у справі, такий договір є укладеним з моменту передання грошей або інших речей , визначених родовими ознаками. Гр. ОСОБА_3 також не довів, що він отримав від гр. ОСОБА_1 меншу суму коштів, ніж вказано в розписці ( а.с. 8,27), не надав письмових доказів про повернення навіть частини коштів за розпискою, наданою в оригіналі позикодавцем, які зобов'язався повернути до 10.08.2011 року, тому задоволенню підлягають і вимоги про стягнення 3% річних за час з 10.08.2011 року до 30.01.2014 року, тобто в межах заявлених і підтриманих позовних вимог(а.с. 26) .

Керуючись ст. 10, 11,31, 88, 213- 215 ЦПК України, ст. ст. 509,510,625,1046,1049,1050 Цивільного Кодексу України, суд -

В И Р І Ш И В :

Позовні вимоги повністю задовольнити в межах заявленої до стягнення суми позову. Стягнути з відповідача гр. ОСОБА_3 на користь гр. ОСОБА_1 80000( вісімдесят тисяч) гривень боргу та 5944,10 гривень як 3 відсотків річних в межах позовних вимог та 859,44 гривень судового збору.

В задоволенні зустрічного позову повністю відмовити за його безпідставністю.

Копію рішення надіслати позивачу та його представнику .

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до апеляційного суду Луганської області через суд 1-ї інстанції шляхом подачі апеляційної скарги протягом 10 днів зі дня оголошення рішення суду, а особами, які брали участь у розгляді справи, але не були присутніми під час оголошення рішення суду, в цей же строк з часу отримання копії рішення суду.

Суддя: О.Д.Ткаченко.