Ухвала

від 01.07.2014 по справі 408/110/14-ц

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЛУГАНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 408/110/14-ц

Провадження № 22ц/782/1917/14

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

1 липня 2014 року судова колегія судової палати у цивільних справах апеляційного суду Луганської області у складі:

головуючого: Лісіциної А.І.

суддів: Галан Н.М., Туренка С.І.,

при секретарі Аліханян Г.Л.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Луганську справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Біловодського районного суду м. Луганська від 11 березня 2014 р. у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 в особі представника ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про стягнення боргу в сумі 85944,10 грн. та судових витрат, -

ВСТАНОВИЛА:

Оскаржуваним рішенням позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення боргу в сумі 85944,10 грн. та судових витрат задоволено; стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 80000 грн. боргу, 5944,10 грн. 3% річних та 859,44 грн. судового збору. У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання розписки недійсною відмовлено.

В апеляційній скарзі апелянт просить рішення суду 1-ї інстанції скасувати, як незаконне у зв'язку з порушенням норм процесуального та матеріального права, неповним з'ясуванням судом обставин, що мають значення для справи, невідповідністю висновків суду обставинам справи та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення боргу в сумі 85944,10 грн. та задовольнити зустрічні позовні вимоги про визнання недійсною розписки.

Заслухавши доповідача, пояснення осіб, які з'явилися у судове засідання, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Відповідно до ч.1 ст.303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Суд першої інстанції повно та всебічно дослідив надані сторонами докази, правильно встановив обставини справи, з'ясував характер правовідносин сторін та норми права, які їх регулюють та дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог.

Відповідно до ст. 10 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення боргу за договором позики суд першої інстанції виходив з того, що зобов'язання має виконуватися належним чином, а так як відповідач не виконав взяті на себе зобов'язання повернути борг в строк визначений договором, то суд прийшов до висновку про стягнення суми боргу та трьох процентів річних від простроченої суми з ОСОБА_1

Відмовляючи в задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання недійсним договору позики, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_1 не надано доказів на підтвердження своїх доводів щодо укладення розписки під впливом тяжкої обставини. Тому підстави для визнання договору позики недійсним відсутні.

Колегія вважає, що судом вірно встановлено обставини справи, дано їм належну правову оцінку.

Відповідно до вимог ч.2 ст. 59 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Обставини, визнані сторонами, згідно із ч. 1 ст. 61 ЦПК України не підлягають доказуванню.

Факт написання розписки саме ним, відповідачем не заперечується та стверджується позивачем, тому ця обставина в силу вимог ч.1 ст. 61 ЦПК України не підлягає доказуванню.

Згідно із ч. 3 ст. 10 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підстави своїх вимог або заперечень, надавши докази відповідно до вимог ст. ст. 57-60 ЦПК України .

Із зустрічної позовної заяви ОСОБА_1 слідує, що підставою для визнання недійсною розписки є те, що воно була вчинена під впливом тяжкої для нього обставини і на вкрай невигідних умовах, у зв'язку із наявністю боргів по заробітній платі працівникам очолюваного ним підприємства, але жодного належного доказу цього суду надано не було.

Відповідно до ст. 233 ЦК України правочин, який вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, може бути визнаний судом недійсним незалежно від того, хто був ініціатором такого правочину.

Пунктом 23 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» № 9 від 06.11.2009 року передбачено, що правочин може бути визнаний судом недійсним на підставі ст. 233 ЦК , якщо його вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, чим друга сторона правочину скористалася. Тяжкими обставинами можуть бути тяжка хвороба особи, членів її сім»ї чи родичів, смерть годувальника, загроза втрати житло чи загроза банкрутства та інші обставини, для усунення або зменшення яких необхідно укласти такий правочин.

Особа (фізична чи юридична) має вчиняти такий правочин добровільно, без наявності насильства, обману чи помилки.

Особа, яка оскаржує правочин, має довести, що за відсутності тяжкої обставини правочин не було б вчинено взагалі або вчинено не на таких умовах.

У відповідності до ст.ст. 10 , 60 Цивільного процесуального кодексу України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу .

Разом з тим, ОСОБА_1 не довів, що боргова розписка була ним складена під впливом тяжкої обставини об'єктивного характеру, у відсутність якої договір позики не було б укладено, оскільки не надав суду жодного доказу(рахунки з визначенням сум, чеки, акти, тощо), який би вказував на те, що саме позичені гроші були витрачені на погашення боргу по заробітній платі перед працівниками свого підприємства.

Згідно з ч.4 ст. 60 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях, а, отже, і судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях.

У силу 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу , інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ст. 627 ЦК України ). Відповідно до ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Таким чином, підписанням договору сторони погодилися з його умовами, зокрема й з умовою про отримання коштів у визначеній у розписці сумі.

Враховуючи, що зобов'язання відповідача перед позивачем підтверджено письмовим доказом - борговим документом, а наявність обставин, які б свідчили про неотримання зазначеної у розписці суми коштів належними доказами ОСОБА_1 не підтвердив, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про задоволення заявленого у даній справі первісного позову та необґрунтованість зустрічного.

Отже, доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

З урахування наведеного, колегія суддів вважає, що рішення суду постановлено з додержанням вимог закону та відповідає матеріалам справи і підстав для його скасування не вбачається.

Керуючись ст.ст. 209, 303,304,п.1 ч.1 ст.307, ст.ст.308, 313,314,315,317,319 ЦПК України судова колегія,

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити.

Рішення Біловодського районного суду м. Луганська від 11 березня 2014 р. залишити без змін.

Ухвала набирає чинності негайно, але може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня проголошення.

Головуючий

Судді: