Рішення

від 11.03.2014 по справі 903/114/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

11 березня 2014 р. Справа № 903/114/14

за позовом прокурора м. Луцька в інтересах держави в особі комунального підприємства "Луцькреклама"

до товариства з обмеженою відповідальністю "СТС-СА"

про стягнення 16 296,95грн.

Суддя: Філатова С.Т.

ПРЕДСТАВНИКИ:

від позивача : Пилипчук І.Л., дов. №01-05/2/22

від відповідача: Леонтьєва І.С., дов. №1 від 25.02.2014р.

в судовому засіданні взяв участь прокурор відділу представництва інтересів громадян і держави в судах прокуратури міста Луцька Коваль І.А., дов. №98-6296 від 04.11.2013р.

Відповідно до ст. 20 Господарського процесуального кодексу України роз'яснено право відводу судді. Відводу судді заявлено не було. В судовому засіданні прокурору та учасникам судового процесу згідно ст.ст. 22, 29 ГПК України роз'яснено процесуальні права та обов'язки.

СУТЬ СПОРУ :

прокурор м. Луцька в інтересах держави в особі комунального підприємства "Луцькреклама" звернувся з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю "СТС-СА" про стягнення 16 292,95грн., в т.ч. 15 392,67грн. заборгованості по оплаті за розміщення зовнішньої реклами на підставі договору тимчасового користування місцем розташування засобу зовнішньої реклами №172/ТК від 04.12.2012р. з додатками №1 від 04.12.2012р., №2 від 12.02.2013р., 904,28грн. пені за несвоєчасне здійснення платежів за період з 01.09.2013р. по 10.02.2014р. на підставі п. 3.9 договору.

В обґрунтування позовних вимог долучив договір тимчасового користування місцем розташування засобу зовнішньої реклами №172/ГК від 04.12.2012р. з додатками №1 від 04.12.2012р., №2 від 12.02.2013р., рахунки за період з грудня 2012р. по серпень 2013р., банківські виписки від 22.02.2013р., 22.02.2013р., 28.05.2013р., 15.10.2013р.

Відповідач у клопотанні №01-29/1884/14 від 25.02.2014р. позов визнав в сумі 15 392,67грн., при цьому засвідчив факт укладання між КП "Луцькреклама" та ТзОВ "СТС-СА" договору тимчасового користування місцем розміщення засобу зовнішньої реклами №172/ТК від 04.12.2012р.

Зазначив, що ТзОВ "СТС-СА" було зобов'язане сплатити на користь КП "Луцькреклама" плату за тимчасове користування місцем розміщення засобу зовнішньої реклами в розмірі 18 392,67 грн., однак, в силу тимчасових фінансових труднощів, лише частково виконало свої зобов'язання, здійснивши оплату в розмірі 3 000,00грн., що спричинило утворення заборгованості в розмірі 15 392,67грн.

Зауважив, що відсутність грошових коштів від поточної господарської діяльності на банківському рахунку ТзОВ "СТС-СА" та майна, належного на праві власності ТзОВ "СТС- СА", на яке можна було б звернути стягнення в межах суми боргу, унеможливлює повне одночасне виконання боргових зобов'язань перед КП "Луцькреклама".

Зазначив, що ТзОВ "СТС - СА" планує погасити заборгованість (залишок боргу у сумі 15392,67 грн.) за умови поступової, протягом року, сплати суми боргу рівними частками за період з березня 2014 року по лютий 2015 року.

Просив розстрочити виконання грошового зобов'язання ТзОВ "СТС - СА" перед КП "Луцькреклама" за договором тимчасового користування місцем розміщення засобу зовнішньої реклами №172/ТК від 04.12.2012 року по сплаті заборгованості за тимчасове користування місцем розміщення засобу зовнішньої реклами в розмірі 15 392,67 грн. згідно з таким графіком погашення боргу: березень 2014 року - 1 300,00грн., квітень 2014 року - 1 300,00грн., травень 2014 року - 1 300,00грн., червень 2014 року - 1 300,00 грн., липень 2014 року - 1 300,00 грн., серпень 2014 року - 1 300,00 грн., вересень 2014 року - 1 300,00 грн., жовтень 2014 року - 1 300,00грн., листопад 2014 року - 1 300,00 грн., грудень 2014 року - 1 300,00 грн., січень 2015 року - 1300,00грн., лютий 2015 року - 1 092,67 грн.

При цьому посилався на п.п. 7.1.2, 7.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.10.2012р. №9 "Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України".

Ухвалою суду від 25.02.2014р. розгляд справи згідно ст. 77 ГПК України відкладався у зв'язку з неподанням прокурором витребуваних доказів, подання клопотання представником відповідача безпосередньо у судовому засіданні.

У судовому засіданні 11.03.2014р. прокурор та представник позивача позовні вимоги підтримали в повному обсязі з підстав, викладених у позовній заяві. Разом з тим, у поясненні, відібраному у судовому засіданні, прокурор та представник позивача зауважили, що в позовній заяві допущені описки щодо ціни позову - 16 292,95грн. та періоду нарахування пені - з 01.08.2013р. згідно поданого розрахунку правильними потрібно вважати ціну позову - 16 296,95грн. з розрахунку: 15 392,67грн. боргу+904,28грн. пені, початок нарахування пені - з 01.09.2013р.

Крім того, прокурор та представник позивача заперечили заяву відповідача про розстрочку суми заборгованості, оскільки 27.05.2013р. у листі №21 відповідач зобов'язався в період з 15.06.2013р. по 31.08.2013р. погасити заборгованість в сумі 15 222,02грн. рівними частинами по 2 453,67грн. двічі на місяць. Однак, за вказаний період і після його закінчення взятих на себе зобов'язань по оплаті отриманих послуг на підставі договору та гарантійного листа №21 від 27.05.2013р. не виконав, що викликає сумніви у сплаті боргу.

У судовому засіданні 11.03.2014р. представник відповідача позов визнав в сумі 15 392,67грн., заперечив нарахування пені та підтримав заяву про розстрочку суми заборгованості згідно графіку, викладеного у відзиві від 25.02.2014р.

Суд, розглянувши заяву відповідача про розстрочку заборгованості в розмірі 15 392,67грн. в період з березня 2014р. по лютий 2015р., ухвалив відхилити останню, виходячи з наступного:

Згідно ст.121 ГПК України при наявності обставин, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим, за заявою сторони, державного виконавця, за поданням прокурора чи його заступника або за своєю ініціативою господарський суд, який видав виконавчий документ, у десятиденний строк розглядає це питання у судовому засіданні з викликом сторін, прокурора чи його заступника і у виняткових випадках, залежно від обставин справи, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, ухвали, постанови, змінити спосіб та порядок їх виконання.

До заяви мають бути додані докази, які підтверджують обставини, викладені в заяві щодо неможливості чи утруднення виконання рішення.

Пленум Верховного Суду України у п.10 Постанови від 26.12.2003р. №14 „Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність органів і посадових осіб державної виконавчої служби та звернень учасників виконавчого провадження" та Вищий господарський суд України у п.п 7.1,7.1.2, 7.2 постанови пленуму від 17.10.2012р. №9 "Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України" зауважили, що господарський суд на підставі статті 121 ГПК має право за заявою сторони, державного виконавця, прокурора або за власною ініціативою у виняткових випадках залежно від обставин справи відстрочити, розстрочити виконання рішення, ухвали, постанови (далі - рішення), змінити спосіб та порядок їх виконання.

Підставою для відстрочки, розстрочки, зміни способу та порядку виконання рішення можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у визначений строк або встановленим господарським судом способом. При цьому слід мати на увазі, що згоди сторін на вжиття заходів, передбачених статтею 121 ГПК, ця стаття не вимагає, і господарський суд законодавчо не обмежений будь-якими конкретними термінами відстрочки чи розстрочки виконання рішення. Проте, вирішуючи питання про відстрочку чи розстрочку виконання рішення, зміну способу і порядку виконання рішення, господарський суд повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи, зокрема, щодо фізичної особи (громадянина) - тяжке захворювання її самої або членів її сім'ї, скрутний матеріальний стан, стосовно юридичної особи - наявну загрозу банкрутства, відсутність коштів на банківських рахунках і майна, на яке можливо було б звернути стягнення, щодо як фізичних, так і юридичних осіб - стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.

Наведені відповідачем підстави для розстрочки заборгованості, зокрема, відсутність коштів від поточної господарської діяльності та майна не підтверджені жодними доказами, не є тими виключними обставинами в розумінні ст. 121 ГПК України, які давали б підстави для розстрочки суми боргу.

Господарський суд, заслухавши пояснення прокурора, представників сторін, дослідивши долучені до справи докази,-

встановив:

04.12.2012р. між комунальним підприємством "Луцькреклама" (позивач, уповноважена особа) та товариством з обмеженою відповідальністю «СТС-СА» (відповідач, розповсюджувач зовнішньої реклами) укладено договір тимчасового користування місцем розміщення засобу зовнішньої реклами №172/ТК, на виконання п.1.1 якого КП "Луцькреклама" передало розповсюджувачу зовнішньої реклами у тимчасове користування місця для розташування засобу зовнішньої реклами (надалі - ЗЗР) за адресами м. Луцьк, вул. Набережна (напроти вул.Сільської, 35) та вул. Єршова (додатки №1 від 04.12.2012р., №2 від 12.02.2013р., а.с. 13, 12), а розповсюджувач зовнішньої реклами зобов'язався використовувати надані місця за цільовим призначенням - для розміщення ЗЗР, здійснювати оплату за тимчасове користуванням місцем ЗЗР в розмірах, визначених додатками №1, 2 (а.с. 17-12).

Згідно п.п. 6.1, 6.2 договору останній набрав чинності з дати підписання його сторонами і діяв до закінчення строку дії договору, який визначений у додатках №1,2 по кожному місцю розташуванню ЗЗР - до 01.09.2013р.

Згідно п. п. 3.1, 3.2, 3.3, 3.4, 3.5 договору та додатків №1, 2 позивач зобов'язувався отримати рахунок на сплату коштів за тимчасове користування місцем розташування ЗЗР не пізніше 20 числа поточного місяця та провести оплату не пізніше останнього робочого дня поточного місяця. Плата за тимчасове користування місцем розташування ЗЗР складається з площі місця, базового тарифу та коригуючих коефіцієнтів, які послідовно перемножується базовий тариф. Нарахування коригуючих коефіцієнтів на базовий тариф, який вказано по кожному ОЗР у додатках до договору, проводиться у порядку, визначеному виконавчим комітетом Луцької міської ради та додатках до договору. Нарахування плати здійснюється з дати прийняття рішення виконавчим комітетом Луцької міської ради про надання дозволу на розміщення ЗЗР. Плата за тимчасове користування місцем сплачується розповсюджувачем реклами щомісячно шляхом перерахування суми коштів на рахунок КП «Луцькреклама» та зараховується до бюджету міста.

Додатком №1 від 04.12.2012р. визначено вартість тимчасового користування місцем розташування ЗЗР - подвійного рекламного щита за один місяць в періоди з 01.03.2012р. по 31.10.2012р. - 816,00грн., з 01.11.2012р. по 01.09.2013р. - 949,82грн. (нарахування плати з 26.07.2012р.), двостороннього рекламного щита в періоди з 01.03.2012р. по 31.10.2012р. - 306,00грн., з 01.11.2012р. по 01.09.2013р. - 356,18грн. (нарахування плати з 02.08.2012р., а.с. 13).

Додатком №2 від 12.02.2013р. визначено вартість тимчасового користування місцем розташування ЗЗР - подвійного рекламного щита за один місяць в періоди з 01.03.2013р. по 31.08.2013р. - 1 215,04грн., з 01.09.2013р. - 1 482,15грн., двостороннього рекламного щита в періоди з 01.03.2013р. по 31.08.2013р. - 455,64грн., з 01.09.2013р. - 555,81грн. (нарахування плати з 01.03.2013р., а.с. 14).

Відповідачу до оплати були виставлені рахунки №СФ-0001308 від 04.12.2012, №СФ-0000175 від 09.01.2013р., №СФ-0000288 від 05.02.2013р., №СФ-0000436 від 01.03.2013р., №СФ-0000585 від 01.04.2013р., №СФ-0000826 від 08.05.2013р., №СФ-0000989 від 03.06.2013р., №СФ-0001139 від 01.07.2013р., №СФ-0001364 від 01.08.2013р. за період з грудня 2012р. по серпень 2013р. на загальну суму 18 392,67грн. (а.с. 17-22).

Відповідач оплату за тимчасове користування місцем розташування ЗЗР здійснив частково в розмірі 3 000,00грн. (банківські виписки №270 від 22.02.2013р., №290 від 22.03.2013р., №318 від 23.05.2013р., №434 від 15.10.2013р., а.с. 15, 16), що спричинило звернення позивача з позовом до суду.

Відповідно до ст. 174 ГК України господарські зобов'язання можуть виникати: безпосередньо із закону або іншого нормативно-правового акту, що регулює господарську діяльність, з акту управління господарською діяльністю, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Частиною 1 статті 16 Закону України "Про рекламу" передбачено, що розміщення зовнішньої реклами у населених пунктах проводиться на підставі дозволів, що надаються виконавчими органами сільських, селищних, міських рад, а поза межами населених пунктів - на підставі дозволів, що надаються обласними державними адміністраціями, а на території Автономної Республіки Крим - Радою міністрів Автономної Республіки Крим, в порядку, встановленому цими органами на підставі типових правил, що затверджуються Кабінетом Міністрів України.

Пунктом 32 Типових правил розміщення зовнішньої реклами встановлено, що плата за тимчасове користування місцем користування рекламних засобів, що перебуває у комунальній власності, встановлюється у порядку визначеному органами місцевого самоврядування, а місцем, що перебуває у державній або приватній власності, - на договірних засадах з його власником або уповноваженим ним органом (особою).

Відповідно до ст. 173 Господарського кодексу України та ст. 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно з положеннями статті 193 Господарського кодексу України, статей 526, 527 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цих Кодексів, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено законом або договором, не випливає із суті зобов'язання. Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ст.525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно із статтею 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим до виконання сторонами.

У відповідності до ст. 202 Господарського кодексу України, ст. 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Заборгованість за тимчасове користування місцем розташування ЗЗР на день розгляду спору становить 15 392,67грн., стверджується договором тимчасового користування місцем розміщення засобу зовнішньої реклами №172/ТК від 04.12.2012р. з додатками №1 від 04.12.2012р., №2 від 12.02.2013р., рахунками №СФ-0001308 від 04.12.2012, №СФ-0000175 від 09.01.2013р., №СФ-0000288 від 05.02.2013р., №СФ-0000436 від 01.03.2013р., №СФ-0000585 від 01.04.2013р., №СФ-0000826 від 08.05.2013р., №СФ-0000989 від 03.06.2013р., №СФ-0001139 від 01.07.2013р., №СФ-0001364 від 01.08.2013р., банківськими виписками №270 від 22.02.2013р., №290 від 22.03.2013р., №318 від 23.05.2013р., №434 від 15.10.2013р. та визнана відповідачем у клопотанні №01-29/1884/14 від 25.02.2014р.

Судом прийнято визнання позову відповідачем згідно ст.ст. 22, 78 ГПК України, як таке, що не суперечить законодавству та не порушує права і охоронювані законом інтереси інших осіб.

В силу ч.5 ст.78 ГПК України у разі визнання відповідачем позову господарський суд приймає рішення про задоволення позову за умови, що дії відповідача не суперечать законодавству або не порушують прав і охоронюваних законом інтересів інших осіб.

Договором №172/ТК від 04.12.2012р. (п.3.9) передбачено, що за несвоєчасно проведену оплату розповсюджувач сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожен день прострочення платежу.

Відповідачу за прострочку платежу по оплаті за тимчасове користування місцем розташування ЗЗР було нараховано пеню у розмірі 904,28грн., виходячи з подвійної облікової ставки НБУ за період з 01.09.2013р. по 10.02.2014р. (а.с. 24).

Згідно ст.ст.230-232 ГК України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання. У разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором.

Згідно ч.6 ст.232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

У відповідності до ст.ст. 1, 3 ЗУ "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Позивачем нарахована пеня в розмірі 904,28грн. за період з 01.09.2013р. по 10.02.2014р. з дотриманням вимог ст.ст. 230-232 ГК України, ст.ст. 1, 3 ЗУ "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", п. 3.9 договору, є підставною та підлягає до стягнення.

Розрахунок нарахування пені перевірено судом за допомогою комплексної системи інформаційно-правового забезпечення "ЛІГА:ЗАКОН ЕЛІТ" 9.1.3.

Суд не приймає заперечення відповідача щодо нарахування пені з посиланням на важке фінансове становище та визнання заборгованості, як такі, що необґрунтовані відповідними доказами та суперечать ст. 233 ГК України та ч. 3 ст. 83 ГПК України, що надають право суду зменшувати розмір неустойки у виняткових випадках. Тягар доведення таких обставин покладається на боржника.

Відповідно до п. 11 ч. 1 ст. 5 Закону України "Про судовий збір" органи прокуратури звільняються від сплати судового збору при здійснення представництва інтересів громадян або держави в суді.

Пленум Вищого господарського суду України у п. 4.6 постанови від 21.02.2013р. №7 "Про деякі питання практики застосування розподілу VI Господарського процесуального кодексу України" зауважив, що приймаючи рішення зі справи, провадження в якій порушено за заявою прокурора, господарський суд у разі повного або часткового задоволення позову (скарги) стягує судовий збір з відповідача (повністю або пропорційно задоволеним вимогам), якщо він не звільнений від сплати судового збору. Стягнення відповідних сум судового збору здійснюється в доход державного бюджету України.

Оскільки спір до суду доведений з вини відповідача, господарський суд, керуючись ст. 49 ГПК України, витрати по сплаті судового збору за мінімальною ставкою в сумі 1 827,00грн. відносить на нього.

Беручи до уваги викладене, керуючись ст.ст.173, 174, 193, 202 ГК України, ст.ст. 509, 525, 526, 527, 599, 629 ЦК України, ст.16 Закону України «Про рекламу», ст.ст. 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", ст.ст. 22, 44, 49, 78, 82-85 ГПК України, господарський суд, -

вирішив:

1. Позовні вимоги задовольнити.

2. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «СТС-СА» (Волинська область, м. Луцьк, проспект Волі, 27, код ЄДРПОУ 34469303) на користь комунального підприємства «Луцькреклама» (Волинська область, м.Луцьк, вул.. Богдана Хмельницького, 17, код ЄДРПОУ 32964234) 15 392,67грн. заборгованості, 904,28грн. пені. Всього - 16 296,95грн.

3. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «СТС-СА» (Волинська область, м.Луцьк, проспект Волі, 27, код ЄДРПОУ 34469303)

в дохід державного бюджету України

1 827,00грн. судового збору.

4. Видати накази після набрання рішенням законної сили.

Повне рішення складено

12.03.2014р.

Суддя С.Т. Філатова