Постанова

від 27.02.2014 по справі 826/17645/13-а

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 826/17645/13-а Головуючий у 1-й інстанції: Амельохін В. В.

Суддя-доповідач: Беспалов О.О.

ПОСТАНОВА

Іменем України

27 лютого 2014 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого судді: Беспалова О. О.

суддів: Грибан І. О., Губської О. А.

при секретарі: Тур В. В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Києві апеляційну скаргу приватного підприємства "Візерунок" на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 09 грудня 2013 р. у справі за адміністративним позовом приватного підприємства "Візерунок" до Державна податкова інспекція у Дарницькому районі Головного управління Міндоходів у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 22.10.2013 р. №0004682210, №0004692210, №0004672210, №0000831702, -

В С Т А Н О В И В:

Приватне підприємство «Візерунок» звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Державної податкової інспекції у Дарницькому районі Головного управління Міндоходів у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень від 22.10.2013 р. № 0004682210, № 0004692210, № 0004672210, № 0000831702.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 09 грудня 2013 р. у задоволенні позову відмовлено у повному обсязі.

Не погоджуючись з прийнятим судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржувану постанову і прийняти нове рішення, яким позовні задовольнити у повному обсязі, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права.

Сторони, будучи належним чином повідомлені про дату, час та місце апеляційного розгляду справи, в судове засідання не з'явилися. Про причини своєї неявки суд не повідомили.

Враховуючи, що в матеріалах справи достатньо письмових доказів для правильного вирішення апеляційної скарги, а особиста участь сторін в судовому засіданні - не обов'язкова, колегія суддів у відповідності до ч. 4 ст. 196 КАС України визнала можливим проводити апеляційний розгляд справи за відсутністю представників сторін.

Згідно ст. 41 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а оскаржувана постанова суду підлягає скасуванню виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи та було вірно встановлено судом першої інстанції, відповідачем проведено перевірку ПП «Візерунок» за результатами якої 11.10.2013 р. складено акт №1159/2201/36825286 про результати планової виїзної перевірки з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.07.2010 р. по 31.12.2012 р., валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2010 р. по 31.12.2012 р.

Актом перевірки встановлено порушення:

п.135.2 ст.135 п.140.2 ст.140 Податкового кодексу України, встановлено занижена податкового зобов'язання по податку на прибуток всього на загальну суму 210 792,97грн., в тому числі за 2011 рік у розмірі 73 616,56грн., за 2012 рік у розмірі 137 176,41грн.;

п.п. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 ч. 4 п.п. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", встановлено заниження податкового зобов'язання по податку на прибуток за 1 кв. 2011р. на загальну суму 15865,00грн.;

п. 138.2 ст. 138, п. п. 139.1.9 п. 139.1 ст.139 Розділу III Податкового кодексу України підприємством занижено податкове зобов'язання по податку на прибуток за 2011 рік на загальну суму 78439,66грн.

п.138.2, 138.8 ст.138 розділу III Податкового Кодексу України, п.1. п.5 ст.203, п.1, п.2 ст.215, п.1 ст.216, ст.228, ст.626, ст.629, ст.650, ст.655, ст.658, ст.662 ЦК України в частині недодержання вимог зазначених статей в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними по правочинах, встановлено заниження податкового зобов'язання по податку на прибуток всього на загальну суму 18293,63грн., а саме: за 2 кв. 2011р. у розмірі 3327,67 грн., за 3 кв. 2011р. у розмірі 8802,1грн., за 4 кв.2011р. у розмірі 3311,71грн., за 1 кв.2012р. у розмірі - 1726,03грн., за 3 кв. 2012р. у розмірі -1126,12 грн.;

п.185.1 ст.185, п.198.1 п.198.3 п.198.6 ст.198, ст.201 Податкового кодексу України, встановлено зменшення від'ємного значення по податку на додану вартість, що підлягає бюджетному відшкодуванню на загальну суму 16 143,72грн., а саме: за квітень 2011р. на суму ПДВ 1152,39 грн., за червень 2011р. на суму ПДВ - 1741,24 грн., за липень 2011р. на суму ПДВ - 7654,0 грн., за грудень 2011р. на суму ПДВ - 2879,75 гри., за лютий 2012р. на суму ПДВ - 728,3 грн., за березень 2012р. на суму ПДВ - 915,54 грн., за серпень 2012р. на суму ПДВ 557,07 грн., за вересень 2012р. на суму ПДВ - 515,43грн.;

п. 250.9 ст. 250 Податкового кодексу України, встановлено не подання податкової декларацій по екологічному податку за 1 квартал 2012 року;

п. 2.8, п. 5.2, п. 5.3 "Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженого Постановою Правління НБУ від 15.12.2004р. №637;

п. 1.15 статті 15, пп. 4.2.9 п. 4.2 статті 4, статті 7, 8, п.п. «а» п. 17.2 статті 17, п. 19.2 «а» статті 19 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб»;

п. 14.1.48, п.п. 14.1.180 статті 14, п. 164.6 статті 164, п. 164.2.17 статті 164, п. 168.1, п.п. 168.1.1 статті 168, п.п. «а» п. 176.2 статті 176 ПК України, в результаті чого встановлено не нарахування, неутримання та неперерахування до бюджету податку на доходи фізичних осіб на суму 3838,15грн., в тому числі в 2010 році - 929,79грн., в 2011 році - 1603,22грн., в 2012 році - 1305,14грн.

На підставі встановлених порушень відповідачем 22.10.2013 р. прийняті податкові повідомлення - рішення №0004682210, яким за порушення п.п. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 ч. 4 п.п. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", п.135.2 ст.135 п.140.2 ст.140, п. 138.2, 138.8 статті 138, п. 139.1.9 п. 139.1 статті 139 Податкового кодексу України позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток в розмірі 358 398,39грн., в тому числі основний платіж - 323 391,26грн. та штрафні санкції - 35 007,13грн.; №0004692210, яким за порушення п.185.1 ст.185, п.198.1 п.198.3 п.198.6 ст.198, ст.201 Податкового кодексу України позивачу зменшено розмір від'ємного значення суми ПДВ в розмірі 3 868,73грн.; №0004672210, яким за порушення п. 2.8 "Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженого Постановою Правління НБУ від 15.12.2004р. №637, на позивача накладено штрафні (фінансові) санкції в розмірі 1 481 968грн.; №0000831702, яким за порушення п. 1.15 статті 15, пп. 4.2.9 п. 4.2 статті 4, статті 7, 8, п.п. «а» п. 17.2 статті 17, п. 19.2 «а» статті 19 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб», п. 14.1.48, п.п. 14.1.180 статті 14, п. 164.6 статті 164, п. 164.2.17 статті 164, п. 168.1, п.п. 168.1.1 статті 168, п.п. «а» п. 176.2 статті 176 ПК України позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб, що сплачується податковими агентами із доходу платника податку у вигляді заробітної плати на суму 4 592,53грн., в тому числі основний платіж - 3 838,15грн. та штрафні санкції - 754,38грн.

Так в перевіряємому періоді позивач мав взаємовідносини з ПП «Стітекс» (код ЄДРПОУ 36135129), ПП «Флоаре» (код ЄДРПОУ 36430739), ТОВ «Фенсі Тойз» (код ЄДРПОУ 30184935), ТОВ «Алрей» (код ЄДРПОУ 34656701), а саме були укладені договори поставки №129 від 29.11.2010р., №146/10-В від 05.11.2010р., №24-10-В від 13.04.2010р., №122/09ОТ від 20.11.2009р.

На виконання умов договорів поставки вказаними контрагентами виписані платіжні доручення, банківські виписки, видаткові та податкові накладні: №1033 від 22.11.2010р. на суму 6780,67грн., №8 від 01.06.2011р. на суму 4542,3грн., №277 від 26.07.2011р. на суму 3907,26грн., №278 від 26.07.2011р. на суму 3959,05грн., №101 від 10.11.2011р. на суму 2336,04грн., №164 від 17.02.2012р. на суму 3763,2грн., №165 від 17.02.2012р. на суму 2634,62грн., №199 від 19.03.2012р. на суму 2424,35грн., №200 від 19.03.2012р. на суму 705,6грн., №94 від 25.11.2010р. на суму 8000грн., №183 від 02.06.2011р. на суму 9000грн., №258 від 29.08.2011р. на суму 7 300грн., №387 від 11.11.2011р. на суму 9300грн., №69 від 21.02.2012р. на суму 8 000грн., №111 від 28.03.2012р. на суму 7000грн.

Крім того, в матеріалах справи наявні копії заяв на повернення товару від покупців з актами про видачу коштів та накладні на повернення товару.

Також, судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_2, працював на посаді директора ПП «Візерунок» з липня 2010 року по жовтень 2012 року заробітна плата нараховувалась нижче мінімального рівня встановленого законодавством.

Установлення неповного робочого часу за згодою сторін регулюються статтею 56 КЗпП України. Заява на неповний робочий день ОСОБА_2 та відповідний наказ відсутні під час проведення відповідачем перевірки.

Судом першої інстанції також було встановлено, що на підприємстві за адресами: м. Київ, вул. Срібнокільська, 3Г, м. Рівне, м. Донецьк, м. Івано-Франківськ встановлено ліміт залишку готівки в касі на загальні суми: на 40 000грн., на 6 703грн., на 40 000грн., на 30 000грн., на 13 551грн., на 30 000грн., на15 320 грн.

Під час податкової перевірки позивача, головний бухгалтер підприємства - ОСОБА_3 надала перевіряючим тимчасовий ліміт каси магазину «Пелікан» за адресою: м. Рівне, який було встановлено 01.12.2009 р. наказом директора підприємства Щиборук В.В. №1. Установлений з урахуванням прогнозних розрахунків ліміт каси у двотижневий строк після закінчення перших трьох місяців роботи підприємства не переглядався за твердженням відповідача.

Надаючи правову оцінку обставинам справи, колегія суддів зазначає наступне.

Вичерпний перелік правопорушень позивача зазначений в акті перевірки.

Так в акті перевірки зазначено, що за перевіряємий період позивачем задекларовано валовий дохід на загальну суму 43200934, 00 грн.

При цьому перевіркою скоригованого валового доходу на суму 12455132, 00 грн. його заниження або завищення не встановлено.

Натомість, перевіркою визначення доходу, що враховується при визначенні об'єкта оподаткування за період з 01.04.2011 р. по 31.12.2012 р. встановлено його заниження на загальну суму 210792, 97 грн., в тому числі за 2011 р. на суму 73616, 56 грн., за 2012 р. на суму 137176, 41 грн. (а. с. 27 Т. 1).

Натомість, колегія суддів встановила, що поза увагою суду першої інстанції залишився висновок відповідача, відображений на сторінці 9 акту перевірки (а. с. 29 Т. 1).

Так в абз. 2 п. 4 вказаної сторінки відповідач зазначив: «Перевіркою повноти визначення доходу, що враховується при визначенні об'єкта оподаткування за період з 01.04.2011 р. по 31.12.2012 р. не встановлено його заниження або завищення».

Незважаючи на ці суттєві протиріччя, суд першої інстанції належної оцінки даному факту не надав.

Наступним висновком податкового органу в акті перевірки є те, що позивачем занижено дохід за 2011 2012 р. р. на загальну суму 973293, 00 грн.

Про причини такого порушення в розділі 3.1.1 акту перевірки зазначено в загальній формі: на формування показника мало вплив відображення доходу від операційної діяльності (дохід від реалізації товарів та інших доходів, порушень в частині правильності визначення доходу не встановлено, не встановлено зменшення доходів у зв'язку з перерахунком доходів у разі зміни суми компенсації вартості товарів, робіт, послуг.

З огляду на ретельне дослідження текстової частини акту перевірки розділу 3.1.1 «Валовий дохід» колегією суддів не вбачається будь-яке підтвердження виявлених порушень.

Пунктами 4-6 Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 22.12.2010 р. № 984 визначено, що акт документальної перевірки повинен містити систематизований виклад виявлених під час перевірки фактів порушень норм податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби.

За результатами документальної перевірки в акті викладаються всі суттєві обставини фінансово-господарської діяльності платника податків, які мають відношення до фактів виявлених порушень податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби.

Факти виявлених порушень податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, викладаються в акті документальної перевірки чітко, об'єктивно та в повній мірі, із посиланням на первинні або інші документи, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку, що підтверджують наявність зазначених фактів.

Разом з тим, в порушення зазначених вимог акт перевірки не містить систематизованого викладу виявлених у ході перевірки фактів порушень норм податкового законодавства, в ньому не викладені всі суттєві обставини фінансово-господарської діяльності суб'єкта господарювання, які мають відношення до фактів виявлених порушень податкового, валютного та іншого законодавства, факти виявлених порушень податкового, валютного та іншого законодавства не викладені в акті чітко, об'єктивно та в повній мірі, із посиланням на первинні або інші документи, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку, що підтверджують наявність зазначених фактів.

Невикладення відповідачем в акті перевірки всіх суттєвих обставин фінансово-господарської діяльності суб'єкта господарювання, які мають відношення до фактів виявлених порушень тягне за собою неможливість для суду апеляційної інстанції визначення правомірності винесення спірних податкових повідомлень-рішень в цій частині.

З огляду на вищенаведене, колегія суддів вважає, що встановлені порушення в частині заниження позивачем валового доходу не мають правового та доказового підґрунтя, а отже, сприймаються колегією суддів як необґрунтовані.

Аналогічної позиції колегія суддів дотримується стосовно викладення відповідачем суттєвих обставин фінансово-господарської діяльності суб'єкта господарювання, які мають відношення до фактів виявлених порушень в частині завищення позивачем валових витрат, що також мали вплив на заниження зобов'язання зі сплати податку на прибуток.

Так в ході перевірки було встановлено, що позивачем за 2011 рік завищено суму валових витрат на загальну суму 341042, 00 грн. (а. с. 33 Т. 1).

Підставою для встановлення завищення валових витрат відповідач зазначив непідтвердженість витрат відповідними платіжними та іншими первинними документами.

Натомість, відповідачем не зазначено в акті перевірки перелік операцій, що не були підтверджені первинними документами.

Припускаючи, що збільшення податкового зобов'язання з податку на прибуток відповідач визначив по операціях з повернення товару, позивач надав до суду першої інстанції 13 томів додатків з заявами від покупців на повернення придбаних товарів у позивача та актами на видачу коштів заявникам з зазначеннями відповідних чеків на придбання цього товару.

Основна причина повернень товарів, як досліджено колегією суддів, відбувалася через невідповідність придбаного товару розміру споживача.

Відповідно до п. 192.1 ст. 192 Податкового кодексу України якщо після постачання товарів/послуг здійснюється будь-яка зміна суми компенсації їх вартості, включаючи наступний за постачанням перегляд цін, перерахунок у випадках повернення товарів/послуг особі, яка їх надала, або при поверненні постачальником суми попередньої оплати товарів/послуг, суми податкових зобов'язань та податкового кредиту постачальника та отримувача підлягають відповідному коригуванню.

Якщо внаслідок такого перерахунку відбувається зменшення суми компенсації на користь платника податку - постачальника, то: а) постачальник відповідно зменшує суму податкових зобов'язань за результатами податкового періоду, протягом якого був проведений такий перерахунок, та надсилає отримувачу розрахунок коригування податку; б) отримувач відповідно зменшує суму податкового кредиту за результатами такого податкового періоду в разі, якщо він зареєстрований як платник податку на дату проведення коригування, а також збільшив податковий кредит у зв'язку з отриманням таких товарів/послуг.

Відповідно до п. 192.3 ст. 192 Кодексу результат перерахунку податкових зобов'язань і податкового кредиту постачальника та отримувача відображається у складі податкової декларації за звітний податковий період у порядку, визначеному центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної фінансової політики.

Відповідачем не доведено порушень з боку позивача вказаних норм діючого законодавства.

Натомість твердження відповідача, викладеного в акті перевірки (а. с. 29 Т. 1), щодо того, що відповідачем не встановлено зменшення доходів у зв'язку з їх перерахунком спростовується наявними в матеріалах справи первинними документами, які знайшли своє відображення в процесі податкового звітування платника податків.

Жодної правової оцінки вказаним обставинам справи суд першої інстанції не надав.

З огляду на вищенаведене, колегія суддів приходить до висновку, що податкове повідомлення - рішення від 22.10.2013 р. № 0004682210 підлягає скасуванню.

Також, відповідачем встановлено, що платником податку неправомірно завищено від'ємне значення суми податку на додану вартість на суму 3868, 73 грн.

Вказаний висновок відповідачем зроблено на тій підставі, що за перевіряє мий період встановлено завищення податкового кредиту на загальну суму 16143, 72 грн.

Завищення податкового кредиту на думку податкового органу відбулося за рахунок завищення показників у рядку 1 «Операції на митній території України, що оподатковуються за ставкою 20 %, крім імпорту товарів» податкових декларацій.

В свою чергу вказане завищення мало місце внаслідок взаємовідносин з певними контрагентами.

При дослідженні акту перевірки колегією суддів встановлено, що в матеріалах справи відсутня сторінка 23 акту перевірки, яка ймовірно має містити перелік контрагентів позивача.

Зважаючи на той факт, що в судове засідання 27.02.2014 р. представники обох сторін, повідомлені належним чином про день, час та місце розгляду справи, не з'явилися, беручи до уваги розумність строку розгляду справи в суді апеляційної інстанції, колегія суддів прийшла до висновку про можливість дослідження обставин, які мали містити інформацію на сторінці 23 акту перевірки, наявних в запереченні відповідача на адміністративний позов (а. с. 107-122 Т. 3).

Так з поданих заперечень випливає, що в ході автоматизованого співставлення податкових зобов'язань ПП «Стітекс», ПП «Флоаре», ТОВ «Фенсі Тойз», ТОВ «Алрей» по взаємовідносинах з позивачем встановлено розбіжності в податкових зобов'язаннях на суму визначену спірним податковим повідомленням-рішенням.

В матеріалах справи наявний акт про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Фенсі Тойз» щодо підтвердження господарських відносин з ТОВ «Монтарія» та ТОВ «КПТ Міг» за період з 01.04.2011 р. по 30.04.2011 р. від 30.08.2012 р. № 3339/22-3/30184935 (а. с. 125-129 Т. 3).

При дослідженні даного акту судом першої інстанції, як виплаває з мотивувальної частини рішення, взято до уваги розбіжність у відображенні податкових зобов'язань ТОВ «Фенсі Тойз» з ТОВ «Монтарія» та ТОВ «КПТ Міг», проте абсолютно не взято до уваги, що відхилення при співставленні податкових зобов'язань ТОВ «Фенсі Тойз» з ПП «Візерунок» рівняються « 0».

Натомість, колегія суддів вказує, що відсутність розбіжностей в податкових зобов'язаннях позивача та контрагента спростовує твердження відповідача, що висновки про встановлені порушення зроблені на підставі розбіжностей системи автоматизованого співставлення.

Крім того, колегія суддів видиліла для окремого дослідження викладене в мотивувальній частині рішення суду першої інстанції твердження, що з матеріалів справи вбачається, що у ПП «Стітекс», ПП «Флоаре», ТОВ «Фенсі Тойз», ТОВ «Алрей» відсутні необхідні умови для ведення господарської діяльності, відсутні основні фонди, технічних персона, виробничі активи, складські приміщення, транспортні засоби і дані підприємства мають ознаки фіктивності (а. с. 138 Т. 3).

Для визначення правомірності вказаних тверджень суду першої інстанції колегією суддів досліджено акт перевірки позивача, в якому зазначено наступне.

«З метою перевірки фактів фіктивності вищевказаних суб'єктів, сумнівності проведених фінансово-господарських операцій, укладання нікчемних та оспорюваних правочинів, здійснення посадовими особами платників податків дій, спрямованих на порушення публічного порядку та ін. до ГВПМ передана службова записка від 16.09.2013 р. № 384 щодо відпрацювання вказаних постачальників та надання всієї інформації по даному підприємству. На момент проведення перевірки відповіді не отримано.» (а. с. 26 Т. 1).

Неотримання вказаної відповіді і на момент винесення спірних податкових повідомлень-рішень, винесених 22.10.2013 р., підтверджується і наданою відповіддю відповідача на заперечення позивача до акту перевірки від 22.10.2013 р. (а. с. 73-95 Т. 1).

Акти перевірок по іншим контрагентам, крім ТОВ «Фенсі Тойз» в матеріалах справи відсутні, оцінка правопорушенням по даним контрагентам в акті перевірки не надана.

Відповідно до п. 198.1 ст.198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає зокрема у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Згідно з п.198.2 ст.198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше; дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Пунктом 198.3 ст. 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до п. 198.6 ст. 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Відповідно до п.201.1 ст. 201 ПК України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках такі обов'язкові реквізити: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); ґ) місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку; и) вид цивільно-правового договору; і) код товару згідно з УКТ ЗЕД (для підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України).

Пунктом 138.2 ст. 138 ПК України визначено, що витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до п. 2 ст. 3 Закону України від 16.07.1999 р. №996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», податкова звітність ґрунтується на даних бухгалтерського обліку, що ведеться підприємством.

Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, що містять відомості про господарські операції та підтверджують їх здійснення.

Підпунктом 139.1.1 п. 139.1 ст. 139 ПК України визначено, що не включаються до складу валових витрат витрати на потреби, не пов'язані з провадженням господарської діяльності, у тому числі на фінансування особистих потреб фізичних осіб, за винятком виплат, передбачених статтями 142 і 143 цього Кодексу, та в інших випадках, передбачених нормами цього розділу.

З огляду на вищезазначені норми, колегія суддів дотримується позиції, що необхідною умовою для віднесення сплачених цін за товари (послуги) до валових витрат та сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість є факт придбання товарів та послуг з метою їх використання в господарській діяльності.

Господарські операції для визначення податкового кредиту для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність таких операцій.

Водночас за відсутності факту придбання товарів чи послуг відповідні суми не можуть включатися до складу податкового кредиту з ПДВ навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.

Аналогічної позиції дотримується Вищий адміністративний суд України, який зазначає, що з метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість судам належить з'ясовувати, зокрема, такі обставини: рух активів у процесі господарської операції, установлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції, установлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг), понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку.

На виконання умов договорів поставки вказаними контрагентами виписані платіжні доручення, банківські виписки, видаткові та податкові накладні.

Всі первинні документи містяться в матеріалах справи в достатній кількості для встановлення реальності господарських операцій, підписані уповноваженими особами та завірені належним чином.

Недоліків в цих первинних документах відповідачем не встановлено, судом першої інстанції їх належність не спростовано.

При дослідженні первинних документів колегією суддів не встановлено складення їх без мети здійснення господарської діяльності, а тому податкове повідомлення-рішення від 22.10.2013 р. № 0004692210 підлягає скасуванню як необґрунтоване.

Досліджуючи правомірність збільшення грошового зобов'язання з податку на прибуток фізичних осіб, колегія суддів встановила наступне.

В акті перевірки встановлено заниження позивачем сплати податку з доходів фізичних осіб на суму 3838, 15 грн.

Так за даними платника податку з липня 2010 р. по жовтень 2012 р. ОСОБА_2 нарахована та виплачена заробітна плата на загальну суму 9315, 00 грн., з яких сплачено податку з доходів фізичних осіб 369, 27 грн.

Натомість, за даними перевірки відповідачем встановлено, що насправді за вказаний період працівнику позивача була нарахована заробітна плата у розмірі 27882, 00 грн. (а. с. 48-49 Т. 1).

При дослідженні матеріалів справи, колегією суддів встановлена повна відсутність доказів на підтвердження висновків відповідача (бухгалтерські документи, за якими здійснювала оплата праці директору позивача, в яких суми виплат є значно більшими ніж 9315,00 грн., банківські виписки про перерахунок відповідних сум на рахунок позивача, акти відповідних органів з питань охорони праці про встановлення порушень з боку позивача, що полягають у виплаті заробітної плати ОСОБА_2 у розмірі меншому від розміру мінімальної заробітної плати).

Виходячи з логіки відповідача, колегія суддів може також допустити, що для визначення умовної заробітної плати працівника (зважаючи на ту обставину, що зарплата директора товариства з обмеженою відповідальністю на рівні мінімальної також носить ознаки нереальності) доцільно вирахувати середньомісячний заробіток за аналогічною посадою усіх товариств з обмеженою відповідальністю і здійснити відповідні нарахування на обчислений результат.

Натомість, діючим законодавством такі способи вирахування податку з доходів фізичних осіб не передбачені, а отже є недопустимими, оскільки ґрунтуються на припущеннях відповідача.

Так згідно із пп. 164.2.1 п. 164.2 ст. 164 Податкового кодексу України до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включаються доходи у вигляді заробітної плати, нараховані (виплачені) платнику податку відповідно до умов трудового договору (контракту).

Відповідно до пп. 168.1.1 п. 168.1 ст. 168 Податкового кодексу України податковий агент, який нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов'язаний утримувати податок із суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену в статті 167 цього Кодексу.

Аналогічні норми містилися і в Законі України «Про податок з доходів фізичних осіб» від 22.05.2003 р. № 889-IV, що також розповсюджується на спірні правовідносини у відповідних періодах.

Крім того, колегія суддів зазначає, що на відповідача діючим законодавством не покладено функції з питань охорони праці, а тому його висновки за відсутності повноважень та відповідної спеціалізації не можуть бути прийняті судом апеляційної інстанції в якості належного та допустимого доказу.

Зважаючи на те, що податок з доходів фізичних осіб залежить виключно від суми отриманого доходу особи, а відповідачем не доведено, що в перевіряємому періоді ця сума була вищою, колегія суддів вважає податкове повідомлення-рішення в частині збільшення грошового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб на суму 3691, 50 грн. за результатами перевірки відрахувань із заробітної плати ОСОБА_2 неправомірним та таким, що підлягає скасуванню.

Крім того, як вбачається з акту перевірки, відповідачем встановлено, що позивач не включив до складу об'єкта оподаткування витрати на відрядження працівників позивача, чим занизив податкове зобов'язання на суму 146, 65 грн.

Оцінка даній обставині судом першої інстанції в мотивувальній частині рішення не надавалася, докази не досліджувалися.

Положеннями Інструкції про службові відрядження в межах України та за кордон, затвердженої Наказом Міністерства фінансів України 13.03.98 р. № 59, передбачено, що підприємство, яке відряджає працівника, здійснює реєстрацію особи, яка вибуває у відрядження, у спеціальному журналі. Направлення працівника підприємства у відрядження здійснюється керівником цього підприємства або його заступником і оформляється наказом (розпорядженням) із зазначенням: пункту призначення, найменування підприємства, куди відряджений працівник, строку й мети відрядження.

Згідно з п.1.3. Інструкції про службові відрядження в межах України та за кордон фактичний час перебування у відрядженні визначається за відмітками в посвідченні про відрядження щодо вибуття з місця постійної роботи й прибуття до місця постійної роботи. Якщо працівника відряджено до різних населених пунктів, то відмітки про день прибуття й день вибуття проставляються в кожному пункті. Відмітки в посвідченні про відрядження щодо прибуття та вибуття працівника завіряються тією печаткою, якою користується у своїй господарській діяльності підприємство для засвідчення підпису відповідної службової особи, на яку наказом (розпорядженням) керівника підприємства покладено обов'язки здійснювати реєстрацію осіб, які вибувають у відрядження та прибувають з нього.

Поряд з цим, інструкцією передбачено, що за кожний день (включаючи день від'їзду та приїзду) перебування працівника у відрядженні в межах України, враховуючи вихідні, святкові й неробочі дні та час перебування в дорозі (разом з вимушеними зупинками), йому виплачуються добові в межах граничних норм. Якщо відсутні відмітки в посвідченні про відрядження, то добові не виплачуються.

Пунктами 1.6 та 1.12 . Інструкції про службові відрядження в межах України та за кордон передбачено наступне. Підприємство за наявності підтверджуючих документів (в оригіналі) відшкодовує фактичні витрати відрядженим працівникам на наймання жилого приміщення з розрахунку вартості одного місця у готельному номері за кожну добу такого проживання з урахуванням побутових послуг, що надаються в готелях (прання, чистка, лагодження та прасування одягу), за користування холодильником, телевізором, телефоном (крім витрат на телефонні переговори) тощо. Витрати на відрядження відшкодовуються лише за наявності документів в оригіналі, що підтверджують вартість цих витрат, а саме: транспортних квитків або транспортних рахунків (багажних квитанцій), рахунків готелів (мотелів), страхових полісів тощо. Витрати у зв'язку з відрядженням, що не підтверджені відповідними документами (крім добових витрат), працівникові не відшкодовуються.

З огляду на вищезазначені норми для правильного вирішення справи, відповідач, на якого покладається обов'язок доказування правомірності своїх дій у порядку ст. 71 КАС України, мав зазначити в акті перевірки характер витрат, які сплачені позивачем на користь працівників у вигляді додаткового блага.

Як зазначалося вище, відповідач в акті перевірки був зобов'язаний викласти всі суттєві обставини фінансово-господарської діяльності платника податків, які мають відношення до фактів виявлених порушень.

Натомість, при перевірці авансових звітів ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, податковим органом встановлено порушення, що полягає у «відсутності підтверджуючих документів» згідно авансових звітів.

В авансовому звіті ОСОБА_8 відсутні проїзні квитки.

В порушення діючого законодавства, відповідачем не описано авансові звіти, суть та строк відрядження, а також опис документів що були додані до авансових звітів, в тому числі накази про відрядження та ін.

Крім того, колегія суддів встановила, що авансовий звіт ОСОБА_6 було складено 04.09.2010 року, в той час як податкове повідомлення - рішення прийняте 22.10.2013 року.

Відповідно до вимог п. 102.1., п. 102.4 ст. 102 ПК України контролюючий орган, крім випадків, визначених пунктом 102.2 цієї статті, має право самостійно визначити суму грошових зобов'язань платника податків у випадках, визначених цим Кодексом, не пізніше закінчення 1095 дня, що настає за останнім днем граничного строку подання податкової декларації та/або граничного строку сплати грошових зобов'язань, нарахованих контролюючим органом, а якщо така податкова декларація була надана пізніше, - за днем її фактичного подання. Якщо протягом зазначеного строку контролюючий орган не визначає суму грошових зобов'язань, платник податків вважається вільним від такого грошового зобов'язання, а спір стосовно такої декларації та/або податкового повідомлення не підлягає розгляду в адміністративному або судовому порядку. У разі подання платником податку уточнюючого розрахунку до податкової декларації контролюючий орган має право визначити суму податкових зобов'язань за такою податковою декларацією протягом 1095 днів з дня подання уточнюючого розрахунку. У разі якщо грошове зобов'язання нараховане контролюючим органом до закінчення строку давності, визначеного у пункті 102.1 цієї статті, податковий борг, що виник у зв'язку з відмовою у самостійному погашенні такого грошового зобов'язання, може бути стягнутий протягом наступних 1095 календарних днів з дня виникнення податкового боргу. Якщо платіж стягується за рішенням суду, строки стягнення встановлюються до повного погашення такого платежу або визначеного боргу безнадійним.

Враховуючи вимоги ПК України, колегія суддів вважає, що останнім днем строку подачі податкової декларації з ПДФО до податкового органу позивачем за вересень 2010 року є 20.10.2010 року, а тому у колегії суддів виникає сумнів щодо правомірності нарахування позивачу грошового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб як такому, що вважається вільним від такого грошового зобов'язання, а спір стосовно такої декларації та/або податкового повідомлення не підлягає розгляду в адміністративному або судовому порядку.

З огляду на вищенаведене, колегія суддів приходить до висновку, що податкове повідомлення-рішення від 22.10.2013 р. № 0000831702 є неправомірним та підлягає скасуванню.

Крім того, відповідачем до позивача було застосовано штрафні (фінансові) санкції у розмірі 1481968, 00 грн. за порушення позивачем норм п. 2.8 «Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні», затвердженого постановою Правління НБУ від 15.12.2004 р. №637.

Надаючи правову оцінку даним обставинам справи, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до п. 2.8 «Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні», затвердженого постановою Правління НБУ від 15.12.2004 р. №637 підприємства можуть тримати в позаробочий час у своїх касах готівкову виручку (готівку) у межах, що не перевищують установлений ліміт каси. Готівкова виручка (готівка), що перевищує встановлений ліміт каси, обов'язково здається до банків для її зарахування на банківські рахунки. Відокремлені підрозділи підприємств - юридичних осіб можуть здавати готівкову виручку (готівку) безпосередньо до кас таких юридичних осіб або до будь-якого банку для її переказу і зарахування на банківські рахунки зазначених юридичних осіб.

За відсутності банків готівкова виручка (готівка) для переказу на банківські рахунки підприємства (підприємця) може здаватися до операторів поштового зв'язку та небанківських фінансових установ, які в установленому законодавством порядку отримали ліцензію на переказ коштів без відкриття рахунку.

Здавання готівкової виручки (готівки) здійснюється самостійно (у тому числі із застосуванням платіжних пристроїв та через пункти приймання готівки) або через відповідні служби, яким згідно із законодавством надано право на перевезення валютних цінностей та інкасацію коштів.

Здавання готівкової виручки (готівки) може здійснюватися для зарахування на будь-який банківський рахунок підприємства (підприємця) на його вибір.

Згідно до п. 5.2 вказаного Положення установлення ліміту каси проводиться підприємствами самостійно на підставі розрахунку встановлення ліміту залишку готівки в касі (додаток 8), що підписується головним (старшим) бухгалтером та керівником підприємства (або уповноваженою ним особою). До розрахунку приймається строк здавання підприємством готівкової виручки (готівки) для її зарахування на рахунки в банках, визначений відповідним договором банківського рахунку. Для кожного підприємства та його відокремленого підрозділу складається окремий розрахунок встановлення ліміту залишку готівки в касі.

Установлений ліміт каси затверджується внутрішніми наказами (розпорядженнями) підприємства. Для відокремлених підрозділів ліміт каси встановлюється і доводиться до їх відома відповідними внутрішніми наказами (розпорядженнями) підприємства - юридичної особи.

Підприємства, що розпочинають свою діяльність, а також підприємства, діяльність яких була пов'язана виключно з безготівковими розрахунками та які відповідно до встановленого законодавством України порядку отримують право на здійснення додаткового виду діяльності, що передбачає здійснення готівкових розрахунків, на перші три місяці їх роботи ліміт каси встановлюють згідно з прогнозними розрахунками. Установлений з урахуванням прогнозних розрахунків ліміт каси у двотижневий строк після закінчення перших трьох місяців їх роботи переглядається за фактичними показниками діяльності відповідно до вимог цього Положення.

На підтвердження факту правопорушення з боку позивача відповідач в акті перевірки зазначив, що головний бухгалтер підприємства - ОСОБА_3 надала перевіряючим тимчасовий ліміт каси магазину «Пелікан» за адресою: м. Рівне, який було встановлено 01.12.2009р. наказом директора підприємства Щиборук В.В. №1. Установлений з урахуванням прогнозних розрахунків ліміт каси у двотижневий строк після закінчення перших трьох місяців роботи підприємства не переглядався.

Таким чином, якщо підприємством ліміт каси не встановлено (незалежно від причин такого не встановлення), то ліміт такої каси вважається нульовим. У цьому разі вся готівка, що перебуває в його касі на кінець робочого дня і не здана підприємством відповідно до вимог цього Положення, вважається понадлімітною.

Перевіркою встановлено перевищення ліміту залишку готівки в касі підприємства на суму 740 284 грн.

В мотивувальній частині рішення суд першої інстанції зазначив, що пояснення представника позивача про те, що під час перевірки головним бухгалтером підприємства надавались перевіряючим накази, які стосуються встановлення ліміту каси у магазині «Пелікан», зокрема, від 01.03.2010р. №8-2-К, судом до уваги не приймаються, оскільки позивачем не надано доказів того, що дійсно під час перевірки надавались вказані документи.

Натомість, колегія суддів зазначає, що судом першої інстанції не в повній мірі було досліджено обставини справи.

Так відповідно до п. 86.7 ст. 86 Податкового кодексу України у разі незгоди платника податків або його законних представників з висновками перевірки чи фактами та даними, викладеними в акті (довідці) перевірки, вони мають право подати свої заперечення протягом п'яти робочих днів з дня отримання акта (довідки). Такі заперечення розглядаються органом державної податкової служби протягом п'яти робочих днів, що настають за днем їх отримання (днем завершення перевірки, проведеної у зв'язку з необхідністю з'ясування обставин, що не були досліджені під час перевірки та зазначені у зауваженнях), та платнику податків надсилається відповідь у порядку, визначеному статтею 58 цього Кодексу для надсилання (вручення) податкових повідомлень-рішень. Платник податку (його уповноважена особа та/або представник) має право брати участь у розгляді заперечень, про що такий платник податку зазначає у запереченнях.

В матеріалах справи міститься копія заперечення від 17.10.2013 р. № 102 на акт № 1159/2201/36825286 від 11.10.2013 р. (акт позивачем отримано 11.10.2013 р. Граничний день подачі заперечень - 17.10.2013 р.).

Серед додатків до даного заперечення позивачем подано копію наказу від 01.03.2010 р. №8-2-К, яким встановлено ліміт залишку готівки в касі магазину «Пелікан» м. Рівне в сумі 10011, 00 грн.

З огляду на вищенаведене, колегія суддів приходить до висновку, що позивачем надано відповідачу вказаний наказ в якості доказу в межах строку та у спосіб, що передбачені діючим законодавством.

Натомість, аналіз наданому наказу у відповіді відповідача від 22.10.2013 р. при розгляді заперечення на акт перевірки відсутній, чим порушено п. 86.7 ст. 86 Податкового кодексу України.

Зважаючи на це та той факт, що наказ від 01.03.2010 р. №8-2-К наявний в матеріалах справи (а. с. 221 Т. 1), оформлений належним чином та встановлені податковим органом залишки готівки в касі магазину «Пелікан» м. Рівне не перевищують 10011, 00 грн. в день у перевіряємому періоді, колегія суддів приходить до висновку що податкове повідомлення-рішення від 22.10.2013 р. № 0004672210 підлягає скасуванню за безпідставністю прийняття.

Порушенню, встановленому відповідачем по сплаті екологічного податку, колегія суддів правової оцінки не надає з огляду на відсутність у даній справі відповідного спору.

Зважаючи на вищенаведене, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню, а позовні вимоги - задоволенню у повному обсязі.

Доводи апеляційної скарги позивача спростовують позицію суду першої інстанції, а тому підлягають задоволенню.

У відповідності до статті 202 КАС України підставами для скасування постанови або ухвали суду першої інстанції та ухвалення нового рішення є: неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими; невідповідність висновків суду обставинам справи; порушення норм матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи або питання, а так само розгляд і вирішення справи неповноважним судом; участь в ухваленні постанови судді, якому було заявлено відвід на підставі обставин, які викликали сумнів у неупередженості судді, і заяву про його відвід визнано судом апеляційної інстанції обґрунтованою; ухвалення чи підписання постанови не тим суддею, який розглянув справу.

Підсумовуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції ухвалив оскаржуване рішення не у відповідності до норм матеріального та процесуального права, а тому наявні підстави для його скасування.

Керуючись ст.ст. 195, 196, 198, 202, 205, 207, 212, 254 КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу приватного підприємства "Візерунок" на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 09 грудня 2013 р. у справі за адміністративним позовом приватного підприємства "Візерунок" до Державної податкової інспекції у Дарницькому районі Головного управління Міндоходів у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 22.10.2013 р. №0004682210, №0004692210, №0004672210 та №0000831702 задовольнити.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 09 грудня 2013 р. скасувати.

Прийняти нову постанову, якою позовні вимоги приватного підприємства "Візерунок" задовольнити у повному обсязі.

Визнати протиправним і скасувати податкові повідомлення-рішення від 22.10.2013 р. № 0004682210, № 0004692210, № 0004672210, № 0000831702.

Стягнути з Державного бюджету України на користь приватного підприємства "Візерунок" (ЄДРПОУ 36825286) судовий збір у розмірі 2752, 80 грн. (дві тисячі сімсот п'ятдесят дві гривні 80 копійок) шляхом їх безспірного списання з рахунків Державної податкової інспекції у Дарницькому районі Головного управління Міністерства доходів і зборів України у м. Києві.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядку і строки, визначені ст. 212 КАС України.

Головуючий суддя О. О. Беспалов Суддя І. О. Грибан Суддя О. А. Губська (Повний текст постанови виготовлено 04.03.2014 року)

Головуючий суддя Беспалов О.О.

Судді: Грибан І.О.

Губська О.А.