Ухвала

від 26.05.2015 по справі 826/17645/13-а

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26 травня 2015 року м. Київ К/800/18624/14

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів :

Головуючого Кошіля В.В.

Суддів Борисенко І.В.

Моторного О.А.

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Дарницькому районі Головного управління Міндоходів у м. Києві

на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 27.02.2014

у справі № 826/17645/13-а

за позовом Приватного підприємства «Візерунок»

до Державної податкової інспекції у Дарницькому районі Головного управління Міндоходів у м. Києві

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень

ВСТАНОВИВ:

Приватне підприємство «Візерунок» звернулось до суду з позовом про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень Державної податкової інспекції у Дарницькому районі Головного управління Міндоходів у м. Києві від 22.10.2013 № 0004672210, № 0004682210, № 0004692210 та № 0000831702.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 09.12.2013 у задоволенні позовних вимог відмовлено, з підстав правомірності прийняття спірних податкових повідомлень-рішень.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 27.02.2014 постанову суду першої інстанції скасовано; прийнято нову постанову про задоволення позовних вимог; визнано протиправними та скасовано спірні податкові повідомлення-рішення, з мотивів обґрунтованості позовних вимог.

В касаційній скарзі відповідач просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції та залишити без змін постанову суду першої інстанції, як таку, що прийнята з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права.

Представники сторін в судове засідання не з'явились, про дату, час і місце судового засідання були повідомлені належним чином.

В зв'язку з цим, касаційний розгляд справи проведено в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 222 Кодексу адміністративного судочинства України.

Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, за результатами проведеної планової виїзної перевірки ПП «Візерунок» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2010 по 31.12.2012, складено акт №1159/2201/36825286 від 11.10.2013, в якому зафіксовано порушення: п. 135.2 ст. 135, п. 140.2 ст. 140 Податкового кодексу України, в результаті чого встановлено заниження податкового зобов'язання з податку на прибуток всього на загальну суму 210 792,97 грн., в тому числі за 2011 рік у розмірі 73 616,56 грн., за 2012 рік у розмірі 137 176,41 грн.; пп. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5, ч. 4 пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», в результаті чого занижено податкове зобов'язання з податку на прибуток за І квартал 2011 року на загальну суму 15 865 грн.; п. 138.2 ст. 138, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податкове зобов'язання з податку на прибуток за 2011 рік на загальну суму 78 439,66 грн.; п. п. 138.2, 138.8 ст. 138 Податкового кодексу України, п. 1, п. 5 ст. 203, п.1, п. 2 ст. 215, п. 1 ст. 216, ст. 228, ст. 626, ст. 629, ст. 650, ст. 655, ст. 658, ст. 662 Цивільного кодексу України в частині недодержання вимог зазначених статей в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними по правочинах, що спричинило заниження податкового зобов'язання з податку на прибуток на суму 18 293,63грн., а саме: за 2 квартал 2011 року у розмірі 3 327,67 грн., за 3 квартал 2011 року у розмірі 8 802,10 грн., за 4 квартал 2011 року у розмірі 3 311,71 грн., за І квартал 2012 року у розмірі 1 726,03 грн., за 3 квартал 2012 року у розмірі - 1 126,12 грн.; п. 185.1 ст. 185, п. п. 198.1, п. 198.3, 198.6 ст. 198, ст. 201 Податкового кодексу України, в результаті чого встановлено зменшення від'ємного значення по податку на додану вартість, що підлягає бюджетному відшкодуванню на загальну суму 16 143,72 грн., а саме: за квітень 2011 року на суму ПДВ 1 152,39 грн., за червень 2011 року на суму ПДВ - 1 741,24 грн., за липень 2011 року на суму ПДВ - 7 654 грн., за грудень 2011 року на суму ПДВ - 2 879,75 гри., за лютий 2012 року на суму ПДВ - 728,3 грн., за березень 2012 року на суму ПДВ - 915,54 грн., за серпень 2012 року на суму ПДВ 557,07 грн., за вересень 2012 року на суму ПДВ - 515,43 грн.; п. 250.9 ст. 250 Податкового кодексу України, а саме: не подання податкової декларацій по екологічному податку за 1 квартал 2012 року; п. 2.8, п. 5.2, п. 5.3 Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженого Постановою Правління НБУ від 15.12.2004 № 637; п. 1.15 ст. 15, пп. 4.2.9 п. 4.2 ст. 4, ст. ст. 7, 8, пп. «а» п. 17.2 ст. 17, п. 19.2 «а» ст. 19 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб»; пп. 14.1.48, пп. 14.1.180 п. 14.1 ст. 14, п. 164.6 ст. 164, пп. 164.2.17 п. 164.2 ст. 164, п. 168.1, пп. 168.1.1 п. 168.1 ст. 168, пп. «а» п. 176.2 ст. 176 ПК України, в результаті чого не нараховано, неутримано та неперераховано до бюджету податку на доходи фізичних осіб на суму 3 838,15 грн., в т.ч.: в 2010 році - 929,79 грн., в 2011 році - 1 603,22 грн., в 2012 році - 1 305,14 грн.

На підставі результатів проведеної перевірки, 22.10.2013 відповідачем прийняті податкові повідомлення-рішення:

- № 0004672210 про накладення штрафних (фінансових) санкцій в розмірі 1 481 968 грн.

- № 0004682210 про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на прибуток в розмірі 358 398,39 грн., в т.ч.: 323 391,26 грн. основного платежу та 35 007,13 грн. штрафних (фінансових) санкцій;

- № 0004692210 про зменшення розміру від'ємного значення суми податку на додану вартість на 3 868,73 грн.;

- № 0000831702 про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб, що сплачується податковими агентами із доходу платника податку у вигляді заробітної плати на суму 4 592,53 грн., в т.ч.: 3 838,15 грн. основного платежу та 754,38 грн. штрафних (фінансових) санкцій.

Матеріалами справи встановлено, що в перевіряємому періоді позивач мав взаємовідносини з ПП «Стітекс», ПП «Флоаре», ТОВ «Фенсі Тойз», ТОВ «Алрей» згідно договорів поставки № 129 від 29.11.2010, № 146/10-В від 05.11.2010, № 24-10-В від 13.04.2010, № 122/09ОТ від 20.11.2009.

На виконання умов договорів поставки були складені платіжні доручення, банківські виписки, видаткові та податкові накладні.

Крім того, були оформлені заяви на повернення товару від покупців з актами про видачу коштів та накладні на повернення товару.

Актом перевірки встановлено, що ОСОБА_2, працював на посаді директора ПП «Візерунок» з липня 2010 року по жовтень 2012 року заробітна плата нараховувалась нижче мінімального рівня встановленого законодавством.

Установлення неповного робочого часу за згодою сторін регулюються статтею 56 КЗпП України. Заява на неповний робочий день ОСОБА_2 та відповідний наказ відсутні під час проведення відповідачем перевірки.

Також актом перевірки встановлено, що на підприємстві за адресами: м. Київ, вул. Срібнокільська, 3Г, м. Рівне, м. Донецьк, м. Івано-Франківськ встановлено ліміт залишку готівки в касі на загальні суми: 40 000 грн., 6 703 грн., 40 000 грн., 30 000 грн., 13 551 грн., 30 000 грн., 15 320 грн.

Під час перевірки позивача, головний бухгалтер підприємства - ОСОБА_3 надала перевіряючим тимчасовий ліміт каси магазину «Пелікан» за адресою: м. Рівне, який було встановлено 01.12.2009 наказом № 1 директора підприємства ОСОБА_4 Установлений з урахуванням прогнозних розрахунків ліміт каси у двотижневий строк після закінчення перших трьох місяців роботи підприємства не переглядався за твердженням відповідача.

В акті перевірки зазначено, що за перевіряємий період позивачем задекларовано валовий дохід на загальну суму 43 200 934 грн.

При цьому перевіркою скоригованого валового доходу на суму 12 455 132 грн. його заниження або завищення не встановлено.

Натомість, перевіркою визначення доходу, що враховується при визначенні об'єкта оподаткування за період з 01.04.2011 по 31.12.2012 встановлено його заниження на загальну суму 210 792, 97 грн., в тому числі за 2011 року на суму 73 616, 56 грн., за 2012 рік на суму 137 176,41 грн.

Як встановлено судом апеляційної інстанції, що поза увагою суду першої інстанції залишився висновок відповідача, відображений на сторінці 9 акту перевірки.

Так в абз. 2 п. 4 вказаної сторінки відповідач зазначив: «Перевіркою повноти визначення доходу, що враховується при визначенні об'єкта оподаткування за період з 01.04.2011 по 31.12.2012 не встановлено його заниження або завищення».

Наступним висновком податкового органу в акті перевірки є те, що позивачем занижено дохід за 2011 - 2012 роки на загальну суму 973 293 грн.

Про причини такого порушення в розділі 3.1.1 акту перевірки зазначено в загальній формі: на формування показника мало вплив відображення доходу від операційної діяльності (дохід від реалізації товарів та інших доходів, порушень в частині правильності визначення доходу не встановлено, не встановлено зменшення доходів у зв'язку з перерахунком доходів у разі зміни суми компенсації вартості товарів, робіт, послуг.

Відповідно до п. п. 4-6 Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 22.12.2010 № 984, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 12.01.2011 за № 34/18772, акт документальної перевірки повинен містити систематизований виклад виявлених під час перевірки фактів порушень норм податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби. За результатами документальної перевірки в акті викладаються всі суттєві обставини фінансово-господарської діяльності платника податків, які мають відношення до фактів виявлених порушень податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби. Факти виявлених порушень податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, викладаються в акті документальної перевірки чітко, об'єктивно та в повній мірі, із посиланням на первинні або інші документи, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку, що підтверджують наявність зазначених фактів.

Невикладення відповідачем в акті перевірки всіх суттєвих обставин фінансово-господарської діяльності суб'єкта господарювання, які мають відношення до фактів виявлених порушень робить неможливим визначення правомірності винесення спірних податкових повідомлень-рішень в цій частині.

Також, в ході перевірки було встановлено, що позивачем за 2011 рік завищено суму валових витрат на загальну суму 341 042 грн.

Підставою для встановлення завищення валових витрат відповідач зазначив непідтвердженість витрат відповідними платіжними та іншими первинними документами.

Натомість, відповідачем не зазначено в акті перевірки перелік операцій, що не були підтверджені первинними документами.

Припускаючи, що збільшення податкового зобов'язання з податку на прибуток відповідач визначив по операціях з повернення товару, позивач надав до суду першої інстанції 13 томів додатків з заявами від покупців на повернення придбаних товарів у позивача та актами на видачу коштів заявникам з зазначеннями відповідних чеків на придбання цього товару.

Основна причина повернень товарів відбувалася через невідповідність придбаного товару розміру споживача.

Відповідно до п. 192.1 ст. 192 Податкового кодексу України якщо після постачання товарів/послуг здійснюється будь-яка зміна суми компенсації їх вартості, включаючи наступний за постачанням перегляд цін, перерахунок у випадках повернення товарів/послуг особі, яка їх надала, або при поверненні постачальником суми попередньої оплати товарів/послуг, суми податкових зобов'язань та податкового кредиту постачальника та отримувача підлягають відповідному коригуванню.

Якщо внаслідок такого перерахунку відбувається зменшення суми компенсації на користь платника податку - постачальника, то: а) постачальник відповідно зменшує суму податкових зобов'язань за результатами податкового періоду, протягом якого був проведений такий перерахунок, та надсилає отримувачу розрахунок коригування податку; б) отримувач відповідно зменшує суму податкового кредиту за результатами такого податкового періоду в разі, якщо він зареєстрований як платник податку на дату проведення коригування, а також збільшив податковий кредит у зв'язку з отриманням таких товарів/послуг (пп. 192.1.1 п. 192.1 ст. 192 ПК України).

Згідно з п. 192.3 ст. 192 зазначеного Кодексу результат перерахунку податкових зобов'язань і податкового кредиту постачальника та отримувача відображається у складі податкової декларації за звітний податковий період у порядку, визначеному центральним органом державної податкової служби.

Відповідачем в порушення ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України не доведено порушень з боку позивача вказаних норм діючого законодавства.

Натомість твердження відповідача, викладеного в акті перевірки щодо того, що відповідачем не встановлено зменшення доходів у зв'язку з їх перерахунком спростовано первинними документами, які знайшли своє відображення в процесі податкового звітування платника податків.

З урахуванням викладеного, суд апеляційної інстанції вірно зазначив, про наявність підстав для скасування податкового повідомлення-рішення від 22.10.2013 № 0004682210.

Висновок про неправомірне завищення позивачем від'ємного значення суми податку на додану вартість на суму 3 868,73 грн. зроблений податковим органом з посиланням на завищення податкового кредиту на загальну суму 16 143,72 грн. за рахунок завищення показників у рядку 1 «Операції на митній території України, що оподатковуються за ставкою 20 %, крім імпорту товарів» податкових декларацій, яке мало місце внаслідок взаємовідносин з певними контрагентами.

В ході автоматизованого співставлення податкових зобов'язань ПП «Стітекс», ПП «Флоаре», ТОВ «Фенсі Тойз», ТОВ «Алрей» по взаємовідносинах з позивачем встановлено розбіжності в податкових зобов'язаннях на суму визначену спірним податковим повідомленням-рішенням.

Згідно акту про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Фенсі Тойз» щодо підтвердження господарських відносин з ТОВ «Монтарія» та ТОВ «КПТ Міг» за період з 01.04.2011 по 30.04.2011 від 30.08.2012 № 3339/22-3/30184935 відхилення при співставленні податкових зобов'язань ТОВ «Фенсі Тойз» з ПП «Візерунок» рівняються « 0».

Також судом апеляційної інстанції спростовані факти, викладені в рішенні суду першої інстанції про те, що у ПП «Стітекс», ПП «Флоаре», ТОВ «Фенсі Тойз», ТОВ «Алрей» відсутні необхідні умови для ведення господарської діяльності, відсутні основні фонди, технічних персонал, виробничі активи, складські приміщення, транспортні засоби і дані підприємства мають ознаки фіктивності, оскільки з метою перевірки фактів фіктивності вищевказаних суб'єктів, сумнівності проведених фінансово-господарських операцій, укладання нікчемних та оспорюваних правочинів, здійснення посадовими особами платників податків дій, спрямованих на порушення публічного порядку та ін. до ГВПМ передана службова записка від 16.09.2013 № 384 щодо відпрацювання вказаних постачальників та надання всієї інформації по даному підприємству, однак на момент проведення перевірки та винесення спірних податкових повідомлень-рішень відповіді не отримано.

Акти перевірок по іншим контрагентам, крім ТОВ «Фенсі Тойз» в матеріалах справи відсутні, оцінка правопорушенням по даним контрагентам в акті перевірки не надана.

Згідно з пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до п. 198.1 ст. 198 зазначеного Кодексу право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною (п. 198.2 ст. 198 ПК України).

Відповідно до п. 198.3 ст. 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу. У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу (п. 198.6 ст. 198 ПК України).

Згідно з пп. 14.1.27 п. 14.1 ст. 14 ПК України витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Пунктом 138.2 ст. 138 Податкового кодексу України визначено, що витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Не включаються до складу витрат: витрати, не пов'язані з провадженням господарської діяльності (положення пп. 139.1.1 п. 139.1 ст. 139 ПК України)

Таким чином, необхідною умовою для віднесення сплачених цін за товари (послуги) до валових витрат та сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість до податкового кредиту є факт придбання товарів та послуг з метою їх використання в господарській діяльності.

Як встановлено матеріалами справи, первинні документи, що були складені на виконання спірних договорів відповідають вимогам чинного законодавства та підтверджують реальність господарських операцій.

Щодо висновків акту перевірки про заниження позивачем сплати податку з доходів фізичних осіб на суму 3 838,15 грн., слід зазначити наступне.

За даними платника податку з липня 2010 року по жовтень 2012 року ОСОБА_2 нарахована та виплачена заробітна плата на загальну суму 9 315 грн., з яких сплачено податок з доходів фізичних осіб у розмірі 369,27 грн.

Натомість, за даними перевірки відповідачем встановлено, що за вказаний період працівнику позивача була нарахована заробітна плата у розмірі 27 882 грн.

Однак, в порушення ч. 2 ст. 71 КАС України відповідачем не надано доказів на підтвердження таких висновків (бухгалтерські документи, за якими здійснювалась оплата праці директору позивача, в яких суми виплат є значно більшими ніж 9 315 грн., банківські виписки про перерахунок відповідних сум на рахунок позивача, акти відповідних органів з питань охорони праці про встановлення порушень з боку позивача, що полягають у виплаті заробітної плати ОСОБА_5 у меншому розмірі від розміру мінімальної заробітної плати).

Згідно з пп. 164.2.1 п. 164.2 ст. 164 Податкового кодексу України до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включаються: доходи у вигляді заробітної плати, нараховані (виплачені) платнику податку відповідно до умов трудового договору (контракту).

Відповідно до пп. 168.1.1 п. 168.1 ст. 168 зазначеного Кодексу податковий агент, який нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов'язаний утримувати податок із суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену в статті 167 цього Кодексу.

Аналогічні положення містилися також в Законі України «Про податок з доходів фізичних осіб», який діяв до набрання чинності Податковим кодексом України.

Податок з доходів фізичних осіб залежить виключно від суми отриманого доходу особи, а оскільки відповідачем не доведено, що в перевіряємому періоді ця сума була вищою, тому судом апеляційної інстанції вірно зроблено висновок про те, що податкове повідомлення-рішення в частині збільшення грошового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб на суму 3 691,50 грн. за результатами перевірки відрахувань із заробітної плати ОСОБА_2 є неправомірним та таким, що підлягає скасуванню.

Крім того, як вбачається з акту перевірки, відповідачем встановлено, що позивач не включив до складу об'єкта оподаткування витрати на відрядження працівників позивача, чим занизив податкове зобов'язання на суму 146,65 грн.

Згідно положень Інструкції про службові відрядження в межах України та за кордон, затвердженої Наказом Міністерства фінансів України 13.03.1998 № 59, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 31.03.1998 № 218/2658, підприємство, що відряджає працівника, здійснює реєстрацію особи, яка вибуває у відрядження, у спеціальному журналі за формою згідно з додатком до цієї Інструкції. Направлення працівника підприємства у відрядження здійснюється керівником цього підприємства або його заступником і оформляється наказом (розпорядженням) із зазначенням: пункту призначення, найменування підприємства, куди відряджений працівник, строку й мети відрядження. Підприємство, що відряджає працівника, забезпечує його коштами для здійснення поточних витрат під час службового відрядження (авансом). Аванс відрядженому працівникові може видаватися готівкою або перераховуватися у безготівковій формі на відповідний рахунок для використання із застосуванням платіжних карток. Фактичний час перебування у відрядженні визначається за відмітками в посвідченні про відрядження щодо вибуття з місця постійної роботи й прибуття до місця постійної роботи. Якщо працівника відряджено до різних населених пунктів, то відмітки про день прибуття й день вибуття проставляються в кожному пункті. Відмітки в посвідченні про відрядження щодо прибуття та вибуття працівника завіряються тією печаткою, якою користується у своїй господарській діяльності підприємство для засвідчення підпису відповідної службової особи, на яку наказом (розпорядженням) керівника підприємства покладено обов'язки здійснювати реєстрацію осіб, які вибувають у відрядження та прибувають з нього. За кожний день (включаючи день від'їзду та приїзду) перебування працівника у відрядженні в межах України, враховуючи вихідні, святкові й неробочі дні та час перебування в дорозі (разом з вимушеними зупинками), йому виплачуються добові в межах граничних норм. Якщо відсутні відмітки в посвідченні про відрядження, то добові не виплачуються. Підприємство за наявності підтверджуючих документів (в оригіналі) відшкодовує фактичні витрати відрядженим працівникам на наймання жилого приміщення з розрахунку вартості одного місця у готельному номері за кожну добу такого проживання з урахуванням побутових послуг, що надаються в готелях (прання, чистка, лагодження та прасування одягу), за користування холодильником, телевізором, телефоном (крім витрат на телефонні переговори) тощо. Витрати на відрядження відшкодовуються лише за наявності документів в оригіналі, що підтверджують вартість цих витрат, а саме: транспортних квитків або транспортних рахунків (багажних квитанцій), рахунків готелів (мотелів), страхових полісів тощо. Витрати у зв'язку з відрядженням, що не підтверджені відповідними документами (крім добових витрат), працівникові не відшкодовуються.

Відповідач, на якого покладається обов'язок доказування правомірності своїх дій у порядку ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, не зазначив в акті перевірки характер витрат, які сплачені позивачем на користь працівників у вигляді додаткового блага.

Натомість, при перевірці авансових звітів ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, податковим органом встановлено порушення, що полягає у «відсутності підтверджуючих документів» згідно авансових звітів.

В авансовому звіті ОСОБА_9 відсутні проїзні квитки.

В порушення діючого законодавства, відповідачем не описано авансові звіти, суть та строк відрядження, а також опис документів що були додані до авансових звітів, в тому числі накази про відрядження та ін.

Крім того, авансовий звіт ОСОБА_7 було складено 04.09.2010, в той час як податкове повідомлення-рішення прийняте 22.10.2013.

Судом апеляційної інстанції правомірно зазначено, що податковий орган пропустив строк, визначений ст. 102 Податкового кодексу України для нарахування грошового зобов'язання податковим повідомленням-рішенням від 22.10.2013 № 0000831702, оскільки останнім днем строку подачі податкової декларації з податку на доходи фізичних осіб до податкового органу позивачем за вересень 2010 року є 20.10.2010.

Щодо застосування штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 1 481 968 грн. за порушення позивачем норм п. 2.8 Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженого постановою Правління НБУ від 15.12.2004 № 637, слід зазначити наступне.

Відповідно до п. 2.8 Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженого постановою Правління НБУ від 15.12.2004 № 637, підприємства можуть тримати в позаробочий час у своїх касах готівкову виручку (готівку) в межах, що не перевищують установлений ліміт каси. Готівкова виручка (готівка), що перевищує встановлений ліміт каси, обов'язково здається до банків для її зарахування на банківські рахунки. Відокремлені підрозділи підприємств - юридичних осіб можуть здавати готівкову виручку (готівку) безпосередньо до кас таких юридичних осіб або до будь-якого банку для її переказу і зарахування на банківські рахунки зазначених юридичних осіб. За відсутності банків готівкова виручка (готівка) для переказу на банківські рахунки підприємства може здаватися до операторів поштового зв'язку та небанківських фінансових установ, які мають ліцензію Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України на здійснення переказу коштів. За відсутності банків готівкова виручка (готівка) для переказу на банківські рахунки підприємства (підприємця) може здаватися до операторів поштового зв'язку та небанківських фінансових установ, які в установленому законодавством порядку отримали ліцензію на переказ коштів без відкриття рахунку. Здавання готівкової виручки (готівки) здійснюється самостійно (у тому числі із застосуванням програмно-технічних комплексів самообслуговування) або через відповідні служби, яким згідно із законодавством України надане право на перевезення валютних цінностей та інкасацію коштів. Здавання готівкової виручки (готівки) може здійснюватися для зарахування на будь-який банківський рахунок підприємства (підприємця) на його вибір.

Згідно з п. 5.2 зазначеного Положення, установлення ліміту каси проводиться підприємствами самостійно на підставі розрахунку встановлення ліміту залишку готівки в касі (додаток 8), що підписується головним (старшим) бухгалтером та керівником підприємства (або уповноваженою ним особою). До розрахунку приймається строк здавання підприємством готівкової виручки (готівки) для її зарахування на рахунки в банках, визначений відповідним договором банківського рахунку. Для кожного підприємства та його відокремленого підрозділу складається окремий розрахунок встановлення ліміту залишку готівки в касі. Установлений ліміт каси затверджується внутрішніми наказами (розпорядженнями) підприємства. Для відокремлених підрозділів ліміт каси встановлюється і доводиться до їх відома відповідними внутрішніми наказами (розпорядженнями) підприємства - юридичної особи. Підприємства, що розпочинають свою діяльність, а також підприємства, діяльність яких була пов'язана виключно з безготівковими розрахунками та які відповідно до встановленого законодавством України порядку отримують право на здійснення додаткового виду діяльності, що передбачає здійснення готівкових розрахунків, на перші три місяці їх роботи ліміт каси встановлюють згідно з прогнозними розрахунками. Установлений з урахуванням прогнозних розрахунків ліміт каси у двотижневий строк після закінчення перших трьох місяців їх роботи переглядається за фактичними показниками діяльності відповідно до вимог цього Положення.

Відповідач в акті перевірки зазначив, що головний бухгалтер підприємства - ОСОБА_3 надала перевіряючим тимчасовий ліміт каси магазину «Пелікан» за адресою: м. Рівне, який було встановлено 01.12.2009 наказом директора підприємства ОСОБА_4 № 1. Установлений з урахуванням прогнозних розрахунків ліміт каси у двотижневий строк після закінчення перших трьох місяців роботи підприємства не переглядався.

Таким чином, якщо підприємством ліміт каси не встановлено (незалежно від причин такого не встановлення), то ліміт такої каси вважається нульовим. У цьому разі вся готівка, що перебуває в його касі на кінець робочого дня і не здана підприємством відповідно до вимог цього Положення, вважається понадлімітною.

Перевіркою встановлено перевищення ліміту залишку готівки в касі підприємства.

Відповідно до п. 86.7 ст. 86 Податкового кодексу України у разі незгоди платника податків або його законних представників з висновками перевірки чи фактами і даними, викладеними в акті (довідці) перевірки, вони мають право подати свої заперечення до органу державної податкової служби за основним місцем обліку такого платника податків протягом п'яти робочих днів з дня отримання акта (довідки). Такі заперечення розглядаються органом державної податкової служби протягом п'яти робочих днів, що настають за днем їх отримання (днем завершення перевірки, проведеної у зв'язку з необхідністю з'ясування обставин, що не були досліджені під час перевірки та зазначені у зауваженнях), та платнику податків надсилається відповідь у порядку, визначеному статтею 58 цього Кодексу для надсилання (вручення) податкових повідомлень-рішень. Платник податку (його уповноважена особа та/або представник) має право брати участь у розгляді заперечень, про що такий платник податку зазначає у запереченнях.

Як встановлено матеріалами справи, позивачем були подані заперечення від 17.10.2013 № 102 на акт № 1159/2201/36825286 від 11.10.2013 (акт позивачем отримано 11.10.2013, граничний день подачі заперечень - 17.10.2013).

Серед додатків до даного заперечення позивачем подано копію наказу від 01.03.2010 № 8-2-К, яким встановлено ліміт залишку готівки в касі магазину «Пелікан» м. Рівне в сумі 10 011 грн.

Таким чином, позивачем надано відповідачу вказаний наказ в якості доказу в межах строку та у спосіб, що передбачені діючим законодавством.

Однак, аналіз наказу у відповіді відповідача від 22.10.2013 при розгляді заперечення на акт перевірки відсутній, чим порушено п. 86.7 ст. 86 ПК України.

Зважаючи, що наказ від 01.03.2010 № 8-2-К, який був досліджений в судовому порядку, оформлений належним чином та встановлені податковим органом залишки готівки в касі магазину «Пелікан» м. Рівне не перевищують 10 011 грн. в день у перевіряємому періоді, суд апеляційної інстанції дійшов вірного висновку про необґрунтованість прийняття податкового повідомлення-рішення від 22.10.2013 № 0004672210.

Враховуючи викладене, відсутність порушень норм матеріального і процесуального права, висновок суду апеляційної інстанції про задоволення позовних вимог є вірним, а касаційна скарга відповідача - необґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 222, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Дарницькому районі Головного управління Міндоходів у м. Києві залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 27.02.2014 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі та може бути переглянута Верховним Судом України у випадках, встановлених Кодексом адміністративного судочинства України.

Головуючий В.В. Кошіль Судді І.В. Борисенко О.А. Моторний