Постанова

від 05.03.2014 по справі 816/417/14

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 березня 2014 року 16:04м. ПолтаваСправа № 816/417/14

Полтавський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Ясиновського І.Г.,

за участю:

секретаря судового засідання - Петренко О.В.,

представників позивача - Середи Т.М., Бакк Н.І.,

представника відповідача - Прокопчука О.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом Публічного акціонерного товариства "Граніти України" до Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Полтавській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И В:

28 січня 2014 року Публічне акціонерне товариство "Граніти України" (надалі - позивач, ПАТ "Граніти України") звернулось до Полтавського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Кременчуцької об'єднаної державнї податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Полтавській області (надалі - відповідач, Кременчуцька ОДПІ) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 14.01.2014 року № 0000042201/27, № 0000052201/28, № 0000062201/29, № 0000072201/30.

В обґрунтування заявлених вимог позивач вказував, що висновки відповідача безпідставні, а прийняті за результатами перевірки податкові повідомлення-рішення протиправні та незаконні. Зокрема, в акті перевірки повністю відсутні посилання на конкретні первинні документи, за якими не визнані витрати, а також посилання на конкретні господарські операції, реальність яких не визнається відповідачем. Вказував, що підприємством дотримано вимоги, встановлені ст. 3 Господарського кодексу України, п. 1.32 ст. 1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", пп.14.1.36 ст. 14 Податкового кодексу України, для визнання його діяльності господарською. Позивач наголошує, що збитковість підприємства не є доказом відсутності господарської діяльності, оскільки при здійсненні господарських операцій існує комерційний ризик не отримати дохід від конкретної операції.

Представники позивача у судовому засіданні позов підтримали, просили задовольнити у повному обсязі.

Відповідач у судових засіданнях проти задоволення позову заперечував. У долучених до матеріалів справи запереченнях відповідач в обґрунтування правомірності оскаржуваних податкових повідомлень-рішень зазначав, що перевіркою встановлено порушення позивачем статей Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", Закону України "Про податок на додану вартість", Податкового кодексу України. Вказував, що позивачем не доведена реальність операцій, а саме не підтверджено реальність часу здійснення вказаних операцій, місцезнаходження майна, встановлено відсутність основних фондів, виробничих активів, що свідчить про відсутність необхідних умов для результатів відповідної господарської, економічної діяльності. Відповідач звертав увагу, що невід'ємною характеристикою господарської діяльності є її направленість на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах. У свою чергу, господарською може бути визнана лише правомірна діяльність платника податку, що здійснюється з метою одержання доходу, а не задля заниження податкових зобов'язань.

Суд, заслухавши пояснення представників сторін, вивчивши та дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, встановив наступне.

Публічне акціонерне товариство "Граніти України" (код ЄДРПОУ 31700726) зареєстровано як юридичну особу виконавчим комітетом Кременчуцької міської ради Полтавської області 20.09.2001 року. Свідоцтво про держану реєстрацію серії А01 №360682 від 20.09.2011 року за № 126262. Номер запису про державну реєстрацію 1 585 105 0009000300 від 07.04.2011 року.

В період з 26.11.2013 року по 16.12.2013 року відповідачем проведено позапланову виїзну документальну перевірку позивача з питань дотримання вимог валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2010 року по 31.12.2012 року, законодавства про збір та облік соціального внеску за період з 01.01.2011 року по 31.12.2012 року, за результатами якої складено акт від 23.12.2013 року № 5701/16-03-22-01-08/31700726 (а.с. 29-162, т.1). Вказаним актом перевірки зафіксовано наступні порушення:

- п.5.1 ст.5, 5.2.1 п. 5.2, пп. 5.3.9, п. 5.3, статті 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" №283/97-ВР від 22.05.1997 року, п.п. 14.1.36, п.п. 14.1.27, п.п. 14.1.202 п.п.14.1.228 п. 14.1 ст.14, п. 138.1, п.138.2, п. 138.4, п. 138.8 ст.138, п.139.1.1. п.139.1.9, п. 139.1 ст. 139 Податкового Кодексу України від 02.12.2010 року № 2755-VІ в результаті чого занижено податок на прибуток в періоді, що перевірявся, на загальну суму 1212169 грн, у тому числі по періодах: 1 квартал 2010 року - 124924 грн, 2 квартал 2010 року - 138686 грн, 4 квартал 2010 року - 98054 грн, 1 квартал 2011 року - 186927 грн, 2 квартал 2011 року - 97751 грн, 3 квартал 2011 року - 224653 грн, 4 квартал 2011 року - 48969 грн, 2 квартал 2012 року - 7446грн, 3 квартал 2012 року - 45726 грн, 4 квартал 2012 року - 239033 грн;

- п.6.1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" №283/97-ВР від 22.05.1997 року, п. 150.1 ст. 150 Податкового Кодексу України" від 2 грудня 2010 року № 2755-VІ, в результаті чого завищено від'ємне значення об'єкта оподаткування податком на прибуток в періоді, що перевірявся, на загальну суму 6171281 грн, у тому числі за 2010 рік в сумі 1138438 грн, 1 квартал 2011 року в сумі 1138438 грн, 2-4 квартал 2011 року в сумі 1830561 грн, 2012 рік в сумі 2202472 грн;

- пп. 7.4.4 п.7.4 ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість" від 03.04.1997 року №168/97-ВР та пп.4.1.5 п.4.1 ст.4, п.198.1, п.198.3 ст.198, Податкового кодексу України від 02.12.2010 року № 2755-VІ, в результаті чого занижено податок на додану вартість в періоді, що перевірявся, на загальну суму 566559 грн, в тому числі: січень 2010 року - 237 грн, лютий 2010 року - 2423 грн, березень 2010 року - 40233 грн, квітень 2010 року - 21069 грн, травень 2010 року - 15464 грн, червень 2010 року - 23103 грн, липень 2010 року - 33123 грн, серпень 2010 року - 29277 грн, вересень 2010 року - 317104 грн, жовтень 2010 року - 35196 грн, листопад 2010 року - 38171 грн, грудень 2010 року - 20155 грн, березень 2011 року - 4243 грн, квітень 2011 року - 114 грн, травень 2011 року - 1706 грн, червень 2011 року - 19334 грн, липень 2011 року - 10801 грн, серпень 2011 року - 4175 грн, вересень 2011 року - 32324 грн, жовтень 2011 року - 47037 грн, грудень 2011 року - 11320 грн, січень 2012 року - 7290 грн, лютий 2012 року - 20854 грн, березень 2012 року - 32304 грн, квітень 2012 року - 15603 грн, травень 2012 року - 11508 грн, червень 2012 року - 17592 грн, липень 2012 року - 4756 грн, жовтень 2012 року - 30043 грн;

- п.п 7.4.4 п.7.4 ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість" від 03.04 1997 року №168/97-ВР та пп.4.1.5 п.4.1 ст.4, п.198.1, п.198.3 ст.198 Податкового кодексу України від 02.12.2010 року № 2755-VІ, в результаті чого завищено суму, що підлягає бюджетному відшкодуванню на загальну суму 671159 грн, в тому числі за січень 2010 року - 24412 грн, лютий 2010 року - 31196 грн, березень 2010 року - 23307 грн, липень 2010 року - 6850 грн, листопад 2010 року - 5136 грн, грудень 2010 року - 7474 грн, січень 2011 року - 21647 грн, лютий 2011 року - 34198 грн, березень 2011 року - 25530 грн, квітень 2011 року - 35095 грн, травень 2011 року - 55698 грн, червень 2011 року - 41666 грн, липень 2011 року - 31181 грн, серпень 2011 року - 26682 грн, вересень 2011 року - 37089 грн, листопад 2011 року - 465 грн, грудень 2011 року - 32145 грн, лютий 2012 року - 14762 грн, березень 2012 року - 3553 грн, травень 2012 року - 11807 грн, червень 2012 року - 9306 грн, серпень 2012 року - 27355 грн, вересень 2012 року - 40082 грн, жовтень 2012 року - 42013 грн, листопад 2012 року - 19730 грн, грудень 2012 року - 62060 грн;

- п.п 7.4.4 п.7.4 ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість" від 03.04.1997 року №168/97-ВР та пп.4.1.5 п.4.1 ст.4, п.198.1, п.198.3 ст.198 Податкового кодексу України від 02.12.2010 року № 2755-VІ, в результаті чого завищено суму залишку від'ємного значення, який після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду на загальну суму 915706 грн, в тому числі за січень 2010 року - 1806 грн, лютий 2010 року - 628 грн, березень 2011 року - 1943 грн, травень 2011 року - 5135 грн, жовтень 2011 року - 193036 грн, січень 2012 року - 225646 грн, квітень 2012 року - 243961 грн, липень 2012 року - 265074 грн, вересень 2012 року - 4035 грн, - грудень 2012 року - 10849 грн.

Не погодившись із висновками, викладеними в акті перевірки, ПАТ "Граніти України", оскаржив їх у адміністративному порядку.

За результатами розгляду заперечень від 02.09.2013 року № 344 на акт перевірки від 23.08.2013 року № 732/16-01-22-06/31966948 (а.с. 79-82, т.1), відповідачем складено лист від 06.09.2013 року № 2464/10/16-01-22-06-28 (а.с. 83-84, т.1), яким повідомлено, що факти, викладені в даних запереченнях, не вплинули на результати перевірки.

На підставі акту перевірки Кременчуцькою ОДПІ винесено наступні податкові повідомлення-рішення від 14.01.2014 року: № 0000072201/30, яким зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість на загальну суму 580258 грн в тому числі 400616 грн - за основним платежем, 181349 грн - за штрафними (фінансовими) санкціями, № 0000062201/29 (а.с. 21-22, т.1), яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем: податок на додану вартість на загальну суму 357601 грн в тому числі 291159 грн - за основним платежем, 66442 грн - за штрафними (фінансовими) санкціями (а.с. 23-24, т.1), № 0000052201/28, яким зменшено суму від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток на загальну суму 6171281 грн (а.с. 25-26, т.1), № 0000042201/27, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств на загальну суму 1046126 грн, в тому числі 948559 - за основним платежем, 97567 - за штрафними (фінансовими) санкціями (а.с. 27-28, т.1).

Позивач не погодившись з вказаними податковими повідомленнями-рішеннями, оскаржив їх до суду.

Відповідно до частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Надаючи оцінку податковому повідомленню-рішенню від 14.01.2014 року № 0000042201/27, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств на загальну суму 1046126 грн, в тому числі 948559 - за основним платежем, 97567 - за штрафними (фінансовими) санкціями, суд виходив з наступного.

Згідно акту перевірки та заперечення, наданого відповідачем, в ході проведення перевірки було зафіксовано, що згідно акту прийому-передачі від 01.07.2007 року, укладеного між Ремонтно-будівельним управлінням філії «Придніпровскі магістральні нафтопроводи» (надалі - РБУ філії «ПМН») та позивачем, було передано для використання обладнання для розпилювання блоків загальною вартістю 15734687,74 грн. При цьому, згідно фінансової документації підприємства взаємовідносини та розрахунки з РБУ філії «ПМН» не проводились. Виходячи з викладеного, перевіряючі прийшли до висновку про неможливість здійснення власної господарської діяльності у зв'язку з не підтвердженням реальності операцій з вказаним контрагентом стосовно поставки устаткування, необхідного для забезпечення виконання основного технологічного процесу.

У відповідності до пункту 5.1 статті 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" від 28.12.1994 року № 334/94-ВР (далі по тексту - Закон № 334/94-ВР) валові витрати виробництва та обігу - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

При цьому, згідно з пункту 1.32 статті 1 цього ж Закону, господарська діяльність - будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою. Під безпосередньою участю слід розуміти зазначену діяльність особи через свої постійні представництва, філіали, відділення, інші відокремлені підрозділи, а також через довірену особу, агента або будь-яку іншу особу, яка діє від імені та на користь першої особи.

Підпунктом 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 вказаного Закону визначено, що до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Відповідно до підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 того ж Закону не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Також в період дії спірних правовідносин діяли норми Податкового Кодексу України, відповідно до яких: платниками податку з числа резидентів є суб'єкти господарювання - юридичні особи, які провадять господарську діяльність як на території України, так і за її межами (підпункт 133.1.1 пункту 133.1 статті 133 Податкового кодексу України). Об'єктом оподаткування з податку на прибуток є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135 - 137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138 - 143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених статтею 152 цього Кодексу (підпункт 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 Податкового кодексу України). Витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із, зокрема, собівартості реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку (підпункт 138.1.1 пункту 138.1 статті 138 Податкового кодексу України ). Витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу (пункт 138.2 статті 138 Податкового кодексу України). Для обрахунку об'єкта оподаткування платник податку на прибуток використовує дані бухгалтерського обліку щодо доходів та витрат з врахуванням положень цього Кодексу (пункт 44.2 статті 44 Податкового кодексу України).

Статтею першою Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.1999 року № 996-XIV (далі по тексту - Закон № 996-XIV) визначено, що господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства. Таким чином, юридичний аспект вчинених господарських дій або подій не входять до складу поняття "господарська операція" (бухгалтерський чи економічний ефект).

Згідно з вимогами статті 4 Закону № 996-XIV одним із принципів бухгалтерського обліку є превалювання сутності над формою - операції обліковуються відповідно до їх сутності, а не лише виходячи з юридичної форми.

Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Якщо фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

Посилання відповідача на ненадання відповіді на запит від 18.12.2013 року № 1/18-12 (а.с. 2, т.3) з проханням надати пояснення, а також підтверджуючі документи, що свідчать про право на використання обладнання, отриманого від РБУ філії «ПМН», для проведення своєї господарської діяльності, суд вважає таким, що не могло слугувати підставою для встановлення порушень актом перевірки від 23.12.2013 року № 5701/16-03-22-01-08/31700726, у зв'язку з наступним. Перевірка, за результатами якої складено такий акт, проводилась у період з 26.11.2013 року по 16.12.2013 року, що підтверджується самим актом перевірки та наказом Кременчуцької ОДПІ від 09.12.2013 року № 1659 "Про продовження терміну проведення позапланової перевірки", відповідно до якого зазначено, що її термін продовжено на 5 робочих днів з 10.12.2013 року по 16.12.2013 року (а.с. 81, т.2).

За таких обставин, вказаний запит та відповідь на нього чи її відсутність не повинна була враховуватись перевіряючими при формуванні результатів перевірки у акті перевірки від 23.12.2013 року № 5701/16-03-22-01-08/31700726, оскільки запит було зроблено вже після закінчення перевірки.

Суд зауважує, що відповідачем не враховано фактичну можливість отримання (купівлі-продажу, оренди тощо) необхідного устаткування від інших контрагентів.

Натомість, позивачем на підтвердження наявності такого устаткування, його монтажу, використання та подальшого демонтажу надано належним чином завірені копії наступних документів: договору найму обладнання від 14.11.2009 року № 14/11-1 між позивачем та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_4 та відповідних додатків до вказаного договору; відомостей щодо контрагента, з яким було укладено такий договір; докази транспортування устаткування згідно переліку, визначеного додатком 1 до договору, у тому числі подорожні листи та товарно-транспортні накладні; накладну, видаткову накладну, акту прийому-передачі від 24.11.2009 року; наказу від 27.11.2009 року № 27/11-3 про монтаж та введення в дію найманого виробничого обладнання, акту його монтажу; листа про розірвання вказаного договору, акту демонтажу, акту приймання-передачі від 16.12.2013 року, рахунку-фактури, акту здавання-приймання послуг по вищезазначеному договору та видаткових касових ордерів від 20.12.2013 року. Від 27.12.2013 року, від 30.12.2013 року та від 31.12.2013 року з відмітками про проведення оплати (а.с. 116-142, т.2).

Також, на підтвердження реального використання такого обладнання у власній господарській діяльності та подальшої реалізації виробленого продукту позивачем також долучено до матеріалів справи належним чином завірені копій первинних документів щодо поставки такого товару наступним контрагентам: ТОВ «Скіфія», ПП фірма «Лілія», ОСОБА_5, ТОВ «Граніт-3», фізичній особі-підприємцю ОСОБА_6, ТОВ «Градосфера», ПП «Будівельна компанія «Керчстрой», ТОВ «Українська компанія «Керчстрой», КП «Кременчукводоканал», ТОВ ВКП «Котлогаз» та ОСОБА_7 (а.с. 143-216, т.2).

Виходячи з системного аналізу вищевикладеного, суд приходить до висновку про безпідставність висновків відповідача про не підтвердження реальності операцій з вказаним контрагентом стосовно передачі в користування устаткування, необхідного для забезпечення виконання основного технологічного процесу. Крім того, подальша реалізація виготовленого товару відповідачем не заперечується та підтверджується матеріалами акту перевірки.

Таким чином, суд приходить до висновку, що відповідач не довів правомірність прийнятого ним податкового повідомлення-рішення від 14.01.2014 року № 0000042201/27, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств на загальну суму 1046126 грн, в тому числі 948559 - за основним платежем, 97567 - за штрафними (фінансовими) санкціями, а тому вимоги позивача у цій частині підлягають задоволенню, а податкове повідомлення-рішення - визнанню протиправним та скасуванню.

Надаючи оцінку податковим повідомленням-рішенням від 14.01.2014 року № 0000072201/30, яким зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість на загальну суму 580258 грн в тому числі 400616 грн - за основним платежем, 181349 грн - за штрафними (фінансовими) санкціями, № 0000062201/29, яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем: податок на додану вартість на загальну суму 357601 грн в тому числі 291159 грн - за основним платежем, 66442 грн - за штрафними (фінансовими) санкціями, № 0000052201/28, яким зменшено суму від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток на загальну суму 6171281 грн, суд виходив з наступного.

Законом України "Про податок на додану вартість" від 03.04.1997 року № 168/97-ВР (далі по тексту - Закон № 168/97-ВР) визначено коло платників податку на додану вартість, об'єкти, база, ставки оподаткування, перелік неоподатковуваних та звільнених від оподаткування операцій, особливості оподаткування експортних та імпортних операцій, поняття податкової накладної, порядок обліку, звітування та внесення податку до бюджету.

Відповідно до підпункту 3.1.1 пункту 3.1 статті 3 Закону № 168/97-ВР об'єктом оподаткування є операції платників податку з поставки товарів та послуг, місце поставки яких знаходиться на митній території України.

В силу підпункту 7.3.1 пункту 7.3 статті 7 Закону № 168/97-ВР датою виникнення податкових зобов'язань з поставки товарів (робіт, послуг) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

- або дата зарахування коштів від покупця (замовника) на банківський рахунок платника податку як оплата товарів (робіт, послуг), що підлягають поставці, а у разі поставки товарів (робіт, послуг) за готівкові грошові кошти - дата їх оприбуткування в касі платника податку, а при відсутності такої - дата інкасації готівкових коштів у банківській установі, що обслуговує платника податку;

- або дата відвантаження товарів, а для робіт (послуг) - дата оформлення документа, що засвідчує факт виконання робіт (послуг) платником податку.

Як визначено підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України від 02.12.2010 року № 2755-VI (в редакції, чинній у період, що перевірявся) податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

За приписами пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Згідно з пункту 198.2 статті 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається: дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Пунктом 198.3 статті 198 Податкового кодексу України визначено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

Таким чином, виходячи зі змісту статті 198 Податкового кодексу України, правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на податковий кредит можуть мати лише реально вчинені господарські операції з придбання товарів, послуг чи основних фондів із метою використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності, а не саме лише оформлення відповідних документів або рух грошових коштів на поточних рахунках платників податку.

Відповідно до акту перевірки та заперечень Кременчуцька ОДПІ при аналізі господарської діяльності позивача зроблено висновок про здійснення останнім економічної діяльності, що характеризується витратами на виробництво, що не направлена на отримання прибутків. Таким чином, актом перевірки визначено, що така діяльність заснована на меті отримання податкової вигоди за рахунок відшкодування податку на додану вартість без мети сплати даного податку до Державного бюджету та з порушенням принципу фіскальної достатності.

Оцінюючи твердження перевіряючих про збитковість господарської діяльності ПАТ «Граніти України» як підставу встановлення порушення останнім норм діючого податкового законодавства, суд наголошує на наступному.

Статтею 42 Господарського кодексу України визначено, що підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

При цьому, суд враховує, що Верховний суд України в постанові від 28.02.2011 року № 21-13а11 вказав: "...господарська операція, направлена на отримання доходу, не завжди може мати позитивний економічний ефект, що є нормальним процесом здійснення господарської діяльності. Збитковість господарської діяльності не може бути підставою для визначення такої діяльності, як негосподарської. Неотримання підприємством доходу від окремої господарської операції не свідчить про те, що така операція не пов'язана з господарською діяльністю Підприємства, оскільки при здійсненні господарських операцій існує звичайний комерційний ризик не отримати дохід від конкретної операції".

Відповідно до частини другої статті 161 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі правової норми, що підлягає застосуванню до спірних правовідносин, суд зобов'язаний враховувати висновки Верховного Суду України, викладені у рішеннях, прийнятих за результатами розгляду заяв про перегляд судового рішення з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 237 цього Кодексу.

Відповідно до пункту 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Наведені відповідачем в акті перевірки твердження щодо ведення відповідачем завідомо збиткової діяльності, що порушує суспільний порядок, жодними доказами не підтверджені і відповідачем не обґрунтовані.

Сам по собі факт наявності у позивача збитків за відсутності умислу посадових осіб на їх спричинення не свідчить про відсутність у позивача мети отримання прибутку, а є лише негативним результатом від здійснення господарської діяльності.

Відповідно до підпункту 4.1.5 пункту 4.1 статті 4 Податкового кодексу України фіскальна достатність - встановлення податків та зборів з урахуванням необхідності досягнення збалансованості витрат бюджету з його надходженнями.

Тобто, вказана норма регулює питання встановлення податків, виходячи з витрат бюджету і не стосується справляння надходжень до нього.

Окрім того, факт сплати позивачем податку на додану вартість, що є обов'язковою умовою для отримання бюджетного відшкодування Кременчуцькою ОДПІ не заперечується, при цьому наголошується останнім на здійсненні такої сплати за рахунок сум бюджетного відшкодування, проведених у попередніх періодах. Дане зауваження судом оцінюється критично, оскільки такі доводи не підтверджено ні в ході проведення перевірки, ні під час судового розгляду даного спору.

Відповідно до абзацу а) пункту 200.4 статті 204 Податкового кодексу України бюджетному відшкодуванню підлягає частина від'ємного значення податку на додану вартість розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів/послуг у попередніх та звітному податкових періодах постачальникам таких товарів/послуг або до Державного бюджету України, а в разі отримання від нерезидента послуг на митній території України - сумі податкового зобов'язання, включеного до податкової декларації за попередній період за отримані від нерезидента послуги отримувачем послуг.

Відповідно до пункту 200.6 статті 200 Податкового кодексу України платник податку може прийняти самостійно рішення про зарахування в повному обсязі належної йому суми бюджетного відшкодування або її частини у зменшення податкових зобов'язань з цього податку, що виникли протягом наступних звітних (податкових) періодів, за наявності умов, передбачених пунктом 200.4 цієї статті. Зазначене рішення відображається платником податку у податковій декларації, яку він подає за результатами звітного (податкового) періоду, в якому виникає право на подання заяви про отримання бюджетного відшкодування згідно з нормами цієї статті.

Позивачем при складанні податкових декларацій з податку на додану вартість за період, що перевірявся, порушень вказаних норм перевіряючими встановлено не було.

Разом з цим, платників податку на додану вартість, об'єкти, базу та ставки оподаткування, дату виникнення податкових зобов'язань та податкового кредиту, поняття податкової накладної, порядок обліку, звітування та внесення податку до бюджету визначає розділ V Податкового кодексу України від 02.12.2010 року №2756-VІ.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Згідно з пункту 198.2 статті 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

- дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

- дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Повнота наданої документації чи правильність її оформлення перевіряючим в акті перевірки під сумнів не ставиться.

Відповідно до пункту 200.1 статті 200 Податкового кодексу України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу), а в разі відсутності податкового боргу - зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду (п.200.3 ст. 200 Податкового кодексу України).

Згідно з пунктом 200.4 статті 204 Податкового кодексу України, якщо в наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з пунктом 200.1 цієї статті, має від'ємне значення, то:

а) бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів/послуг у попередніх податкових періодах постачальникам таких товарів/послуг або до Державного бюджету України, а в разі отримання від нерезидента послуг на митній території України - сумі податкового зобов'язання, включеного до податкової декларації за попередній період за отримані від нерезидента послуги отримувачем послуг;

б) залишок від'ємного значення попередніх податкових періодів після бюджетного відшкодування включається до складу сум, що відносяться до податкового кредиту наступного податкового періоду.

Відповідно до пункту 200.7 статті 200 Податкового кодексу України платник податку, який має право на отримання бюджетного відшкодування та прийняв рішення про повернення суми бюджетного відшкодування, подає відповідному органу державної податкової служби податкову декларацію та заяву про повернення суми бюджетного відшкодування, яка відображається у податковій декларації.

Відповідачем не заперечується, що позивачем своєчасно подавались до контролюючих органів податкові декларації з податку на додану вартість, в яких сума бюджетного відшкодування у зменшення податкових зобов'язань з податку на додану вартість наступних звітних (податкових) періодів визначена на підставі передбачених законодавством документів.

Натомість, в матеріалах справи наявні відомості стосовно проведення відповідачем неодноразових перевірок з питань достовірності нарахування сум бюджетного відшкодування такого податку, за результатами яких були складені наступні акти: від 17.09.2013 року № 1969/16-03-15-02-08/31700726, від 14.04.2011 року № 2209/23-309/31700726, від 09.08.2011 року № 5460/23-309/31700726, від 08.06.2011 року № 23/309/31700726, (а.с. 188-190, 200-204, 213-215, т.1). Висновками вказаних перевірок зазначалось про підтвердження заявлених сум бюджетного відшкодування та в подальшому здійснювалось таке відшкодування, що підтверджується відповідними листами ДПІ та виписками з рахунків позивача з відмітками банківських установ (а.с. 191-197,205-212, 217-219, т.1).

Таким чином, зважаючи на встановлені перевіркою обставини здійснення підприємницької діяльності та приведені норми податкового законодавства, якими врегульовано порядок бюджетного відшкодування сум ПДВ, Акт перевірки не містить відповідних обґрунтувань на підтвердження висновку про завищення заявленої позивачем суми бюджетного відшкодування та заниження залишку від'ємного значення, який після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду. Посилання перевіряючого на порушення принципів податкового законодавства безвідносно до спеціальних норм матеріального права та врахування фактичних обставин справи не може слугувати підставою для застосування до суб'єкта господарювання конкретних санкцій, які не передбачені основними засадами податкового законодавства. Податковий кодекс України не містить жодних застережень з приводу наявності права на податковий кредит з податку на додану вартість та зарахування його у зменшення податкових зобов'язань з податку на додану вартість від наявності надходжень до бюджету від інших видів податків та зборів.

Таким чином, встановлені судом фактичні обставини справи свідчать про те, що позивач виконав передбачені законом умови для набуття права на зарахування належної йому суми бюджетного відшкодування у зменшення податкових зобов'язань з податку на додану вартість, що мають належне документальне підтвердження.

Відповідно до частини першої статті 11 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до частини 1 статті 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Згідно статті 86 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні та оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

При зазначених обставинах, суд вважає вимоги позивача про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 14 січня 2014 року № 0000042201/27, № 0000052201/28, № 0000062201/29, № 0000072201/30 такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі.

Згідно частини 1 статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

На підставі викладеного, керуючись статтями 7-11, 71, 94, 160-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, -

П О С Т А Н О В И В:

Адміністративний позов Публічного акціонерного товариства "Граніти України" до Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Полтавській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень задовольнити повністю.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Полтавській області від 14 січня 2014 року № 0000042201/27, № 0000052201/28, № 0000062201/29, № 0000072201/30.

Стягнути з Державного бюджету України в особі Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Полтавській області на користь Публічного акціонерного товариства "Граніти України" витрати зі сплати судового збору у розмірі 487,20 грн.

Постанова набирає законної сили відповідно до статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання апеляційної скарги до Харківського апеляційного адміністративного суду через Полтавський окружний адміністративний суд.

Повний текст постанови виготовлено 11 березня 2014 року.

Суддя І.Г. Ясиновський