Ухвала

від 10.03.2015 по справі 816/417/14

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

10.03.2015р. м. Київ К/800/26119/14

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів :

Головуючого Кошіля В.В.

Суддів Борисенко І.В.

Моторного О.А.

при секретарі Калініні О.С.

за участю представників сторін:

позивача - Бакк Н.І., Середи Т.М.

відповідача - Гриценка Ю.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Полтавській області

на ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 23.04.2014

та постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 05.03.2014

у справі № 816/417/14

за позовом Публічного акціонерного товариства «Граніти України»

до Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Полтавській області

про скасування податкових повідомлень-рішень

ВСТАНОВИВ:

Публічне акціонерне товариство «Граніти України» звернулось до суду з позовом про скасування податкових повідомлень-рішень Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Полтавській області від 14.01.2014 № 0000042201/27, № 0000052201/28, № 0000062201/29, № 0000072201/30.

Постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 05.03.2014, яка залишена без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 23.04.2014, позов задоволено; скасовано спірні податкові повідомлення-рішення, з підстав протиправності їх прийняття.

В касаційній скарзі відповідач просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій; прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

Позивач в запереченнях на касаційну скаргу просить залишити її без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, як такі, що прийняті з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права.

Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, за результатами проведеної позапланової виїзної документальної перевірки позивача з питань дотримання вимог валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2010 по 31.12.2012, законодавства про збір та облік соціального внеску за період з 01.01.2011 по 31.12.2012, складено акт № 5701/16-03-22-01-08/31700726 від 23.12.2013, в якому встановлено порушення: п. 5.1 ст. 5 , пп. 5.2.1 п. 5.2, пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» , пп. пп. 14.1.36 , 14.1.27 , 14.1.202 , 14.1.228 п. 14.1 ст. 14 , п. п. 138.1 , 138.2 , 138.4 , 138.8 ст. 138 , пп. 139.1.1 , 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України , в результаті чого занижено податок на прибуток на загальну суму 1 212 169 грн.; п. 6.1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» , п. 150.1 ст. 150 Податкового кодексу України , в результаті чого завищено від'ємне значення об'єкта оподаткування податком на прибуток на загальну суму 6 171 281 грн.; пп. 7.4.4 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» та пп. 4.1.5 п. 4.1 ст. 4 , п. п. 198.1 , 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України , в результаті чого занижено податок на додану вартість на загальну суму 566 559 грн.; пп. 7.4.4 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» та пп. 4.1.5 п. 4.1 ст. 4 , п. п. 198.1 , 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України, в результаті чого завищено суму, що підлягає бюджетному відшкодуванню на загальну суму 671 159 грн.; пп. 7.4.4 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» та пп. 4.1.5 п. 4.1 ст. 4 , п. п. 198.1 , 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України, в результаті чого завищено суму залишку від'ємного значення, який після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду на загальну суму 915 706 грн.

На підставі результатів проведеної перевірки, 14.01.2014 відповідачем прийняті податкові повідомлення-рішення:

- № 0000042201/27 про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств в розмірі 1 046 126 грн., в т.ч.: 948 559 основного платежу та 97 567 штрафних (фінансових) санкцій;

- № 0000052201/28 про зменшення суми від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток на загальну суму 6 171 281 грн.;

- № 0000062201/29 про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 357 601 грн., в т.ч.: 291 159 грн. основного платежу та 66 442 грн. штрафних (фінансових) санкцій;

- № 0000072201/30 про зменшення суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість на 580 258 грн., у зв'язку з частковим відшкодуванням суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість визначено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 400 616 грн. основного платежу та 181 349 грн. штрафних (фінансових) санкцій.

Підставою прийняття податкового повідомлення-рішення про нарахування грошового зобов'язання з податку на прибуток став висновок податкового органу про неможливість забезпечення позивачем власним обладнанням виконання операцій, за наслідками яких сформовано валові витрати, а отже не пов'язаність таких операцій із веденням господарської діяльності.

Згідно з п. 5.1 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» валові витрати виробництва та обігу - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Відповідно до пп. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 вказаного Закону до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку (пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»).

Аналогічні положення наведені і в Податковому кодексі України, який набрав чинності з 01.01.2011.

Так, відповідно до пп. 14.1.27 п. 14.1 ст. 14 цього Кодексу витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу (п. 138.2 ст. 138 ПК України).

Судами попередніх інстанцій вірно зазначено, що посилання податкового органу на ненадання відповіді на запит від 18.12.2013 № 1/18-12 з проханням надати пояснення, а також підтверджуючі документи, що свідчать про право на використання обладнання, отриманого від РБУ філії «ПМН», для проведення своєї господарської діяльності, не є обґрунтованими, оскільки перевірка, за результатами якої складено акт, проводилась у період з 26.11 по 16.12.2013, а запит зроблений 18.12.2013, тобто після закінчення перевірки, а тому вказаний запит та відповідь на нього чи її відсутність не повинна була враховуватись перевіряючими при формуванні результатів перевірки у акті перевірки від 23.12.2013 № 5701/16-03-22-01-08/31700726.

Факт наявності такого устаткування, його монтажу, використання та подальшого демонтажу судами обох інстанцій встановлено з підтвердженням договором найму обладнання від 14.11.2009 № 14/11-1 між позивачем та ФОП ОСОБА_5 з додатками, подорожніми листами та товарно-транспортними накладними, накладними, видатковими накладними, актом прийому-передачі, наказом від 27.11.2009 № 27/11-3 про монтаж та введення в дію найманого виробничого обладнання, актом його монтажу, листом про розірвання вказаного договору, актом демонтажу, актом приймання-передачі, рахунком-фактури, актом здавання-приймання послуг по вищезазначеному договору та видатковими касовими ордерами з відмітками про проведення оплати.

Реальне використання придбаного обладнання у власній господарській діяльності та подальшої реалізації виробленого продукту підтверджують досліджені судами попередніх інстанцій первинні документи щодо поставки такого товару наступним контрагентам: ТОВ «Скіфія», ПП фірма «Лілія», ОСОБА_6, ТОВ «Граніт-3», фізичній особі-підприємцю ОСОБА_7, ТОВ «Градосфера», ПП «Будівельна компанія «Керчстрой», ТОВ «Українська компанія «Керчстрой», КП «Кременчукводоканал», ТОВ ВКП «Котлогаз» та ОСОБА_8

Слід зазначити, що право на зменшення об'єкта оподаткування податку на прибуток на суму понесених витрат надається добросовісним платникам для компенсації витрат, понесених у процесі здійснення реальної економічної діяльності, за умови наявності належного документального підтвердження виконання господарської операції.

Судова практика вирішення податкових спорів виходить з презумпції добросовісності платників та інших учасників правовідносин у сфері економіки. У зв'язку з цим презюмується, що дії платника, результатом яких є отримання податкової вигоди, вважаються економічно виправданими, а відомості, що містяться у податковій та бухгалтерській звітності платника, - достовірні.

З огляду на встановлення в судовому порядку фактичного здійснення господарських операцій щодо придбання позивачем обладнання з метою подальшого використання його у власній господарській діяльності, донарахування грошового зобов'язання з податку на прибуток є безпідставним.

Крім того, судами обох інстанцій встановлено дотримання вимог п. 6.1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» , п. 150.1 ст. 150 Податкового кодексу України при формуванні від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток спірного періоду.

Щодо податкових повідомлень-рішень № 0000062201/29 та № 0000072201/30 від 14.01.2014, слід зазначити наступне.

Відповідно до пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Згідно з п. 198.1 ст. 198 цього Кодексу право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається: дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною (п. 198.2 ст. 198 ПК України).

Згідно з п. 198.3 ст. 198 цього Кодексу податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу) (п. 198.6 ст. 198 ПК України).

Фактично висновки податкового органу ґрунтуються на твердженні про здійснення позивачем економічної діяльності, що характеризується витратами на виробництво, що не направлена на отримання прибутків, а отже заснованої на меті отримання податкової вигоди за рахунок відшкодування податку на додану вартість без мети сплати даного податку до Державного бюджету та з порушенням принципу фіскальної достатності.

Відповідно до ст. 42 Господарського кодексу України підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Згідно з пп. 14.1.36 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Збитковість господарської діяльності сама собою не може бути підставою для визначення такої діяльності як негосподарської, оскільки при здійсненні господарських операцій існує звичайний комерційний ризик не отримати дохід. У разі встановлення на підставі належних доказів тієї обставини, що платник податків здійснив продаж товару за нижчою ціною від ціни його придбання за наявності певних економічних причин, що випливають із звичайного комерційного ризику, така діяльність не може бути визначена як негосподарська.

Факт сплати позивачем податку на додану вартість, що є обов'язковою умовою для отримання бюджетного відшкодування Кременчуцькою ОДПІ не заперечується.

Сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду. При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені цим розділом. При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу), а в разі відсутності податкового боргу - зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду Якщо в наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з пунктом 200.1 цієї статті, має від'ємне значення, то: бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів/послуг у попередніх податкових періодах постачальникам таких товарів/послуг або до Державного бюджету України, а в разі отримання від нерезидента послуг на митній території України - сумі податкового зобов'язання, включеного до податкової декларації за попередній період за отримані від нерезидента послуги отримувачем послуг; залишок від'ємного значення попередніх податкових періодів після бюджетного відшкодування включається до складу сум, що відносяться до податкового кредиту наступного податкового періоду (п. п. 200.1 - 200.4 ст. 200 ПК України).

Відповідачем не заперечується, що позивачем своєчасно подавались до контролюючих органів податкові декларації з податку на додану вартість, в яких сума бюджетного відшкодування у зменшення податкових зобов'язань з податку на додану вартість наступних звітних (податкових) періодів визначена на підставі передбачених законодавством документів.

Також, матеріалами справи встановлено, що податковим органом неодноразово проводились перевірки з питань достовірності нарахування сум бюджетного відшкодування такого податку позивачем, за результатами яких були складені акти від 17.09.2013 № 1969/16-03-15-02-08/31700726, від 14.04.2011 № 2209/23-309/31700726, від 09.08.2011 № 5460/23-309/31700726, від 08.06.2011 № 23/309/31700726, якими підтверджені заявлені суми бюджетного відшкодування та в подальшому здійснювалось таке відшкодування, що підтверджується відповідними листами податкового органу та виписками з рахунків позивача з відмітками банківських установ.

Оскільки, в судовому порядку встановлено правомірне формування позивачем податкового кредиту з податку на додану вартість у спірному періоді та помилковість висновків акту перевірки про завищення позивачем суми податку на додану вартість, яка підлягає бюджетному відшкодуванню, донарахування грошових зобов'язань з податку на додану вартість та зменшення суми бюджетного відшкодування є безпідставним.

За вказаних обставин, відсутності порушень норм матеріального та процесуального права, висновок судів першої та апеляційної інстанцій про задоволення позовних вимог є вірним, а касаційна скарга відповідача - необґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 221, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Полтавській області залишити без задоволення.

Ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 23.04.2014 та постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 05.03.2014 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України у випадках, встановлених Кодексом адміністративного судочинства України.

Головуючий В.В. Кошіль Судді І.В. Борисенко О.А. Моторний