Ухвала

від 23.04.2014 по справі 816/417/14

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 квітня 2014 р.Справа № 816/417/14 Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Ральченка І.М.

Суддів: Катунова В.В. , Рєзнікової С.С.

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Полтавській області на постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 05.03.2014р. по справі № 816/417/14

за позовом Публічного акціонерного товариства "Граніти України"

до Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Полтавській області

про скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИЛА:

28.01.2014 року Публічне акціонерне товариство "Граніти України" звернулось до суду із позовом, у якому просив визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Полтавській області від 14.01.2014 року № 0000042201/27, № 0000052201/28, № 0000062201/29, № 0000072201/30.

Полтавський окружний адміністративний суд постановою від 05.03.2014 року позовні вимоги задовольнив.

Приймаючи зазначене рішення суд першої інстанції виходив з того, що у ході судового розгляду не встановлено підстав, визначених Податковим кодексом України, які б виключали право позивача на формування податкових зобов'язань у перевіряємий період за наслідками проведених господарських операцій.

Кременчуцька об'єднана державна податкова інспекція Головного управління Міндоходів у Полтавській області подала апеляційну скаргу, в якій просила скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нову про відмову в задоволенні позову. В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач посилається на порушення судом першої інстанції при прийнятті постанови норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

У відповідності до положень ст. 197 КАС України, зазначена адміністративна справа розглянута в порядку письмового провадження.

Дослідивши матеріали справи колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Як встановлено судовим розглядом, у період з 26.11.2013 року по 16.12.2013 року фахівцями Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Полтавській області проведено позапланову виїзну документальну перевірку позивача з питань дотримання вимог валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2010 року по 31.12.2012 року, законодавства про збір та облік соціального внеску за період з 01.01.2011 року по 31.12.2012 року.

За результатами перевірки складено акт від 23.12.2013 року № 5701/16-03-22-01-08/31700726, яким встановлено порушення позивачем п.5.1 ст.5, 5.2.1 п. 5.2, пп. 5.3.9, п. 5.3, статті 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" №283/97-ВР від 22.05.1997 року, п.п. 14.1.36, п.п. 14.1.27, п.п. 14.1.202 п.п.14.1.228 п. 14.1 ст.14, п. 138.1, п.138.2, п. 138.4, п. 138.8 ст.138, п.139.1.1. п.139.1.9, п. 139.1 ст. 139 Податкового Кодексу України від 02.12.2010 року № 2755-VІ, в результаті чого занижено податок на прибуток в періоді, що перевірявся, на загальну суму 1212169 грн.; п.6.1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" №283/97-ВР від 22.05.1997 року, п. 150.1 ст. 150 Податкового Кодексу України" від 2 грудня 2010 року № 2755-VІ, в результаті чого завищено від'ємне значення об'єкта оподаткування податком на прибуток в періоді, що перевірявся, на загальну суму 6171281 грн.; пп. 7.4.4 п.7.4 ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість" від 03.04.1997 року №168/97-ВР та пп.4.1.5 п.4.1 ст.4, п.198.1, п.198.3 ст.198, Податкового кодексу України від 02.12.2010 року № 2755-VІ, в результаті чого занижено податок на додану вартість в періоді, що перевірявся, на загальну суму 566559 грн.; п.п 7.4.4 п.7.4 ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість" від 03.04 1997 року №168/97-ВР та пп.4.1.5 п.4.1 ст.4, п.198.1, п.198.3 ст.198 Податкового кодексу України від 02.12.2010 року № 2755-VІ, в результаті чого завищено суму, що підлягає бюджетному відшкодуванню на загальну суму 671159 грн.; п.п 7.4.4 п.7.4 ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість" від 03.04.1997 року №168/97-ВР та пп.4.1.5 п.4.1 ст.4, п.198.1, п.198.3 ст.198 Податкового кодексу України від 02.12.2010 року № 2755-VІ, в результаті чого завищено суму залишку від'ємного значення, який після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду на загальну суму 915706 грн.

На підставі зазначеного акту перевірки Кременчуцькою ОДПІ винесено податкові повідомлення-рішення від 14.01.2014 року: № 0000072201/30, яким зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість на загальну суму 580258 грн. в тому числі 400616 грн. - за основним платежем, 181349 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями, № 0000062201/29, яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем: податок на додану вартість на загальну суму 357601 грн. в тому числі 291159 грн. - за основним платежем, 66442 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями, № 0000052201/28, яким зменшено суму від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток на загальну суму 6171281 грн., № 0000042201/27, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств на загальну суму 1046126 грн., в тому числі 948559 - за основним платежем, 97567 - за штрафними (фінансовими) санкціями.

Приймаючи рішення про задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що у ході судового розгляду не встановлено підстав, визначених Податковим кодексом України, які б виключали право позивача на формування податкових зобов'язань у перевіряємий період за наслідками проведених господарських операцій.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду з наступних підстав.

Стосовно правомірності податкового повідомлення-рішення Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Полтавській області від 14.01.2014 року № 0000042201/27 колегія суддів зазначає наступне.

Підставою прийняття вказаного рішення є висновки податкового органу про неможливість забезпечення позивачем власним обладнанням виконання операцій, за наслідками яких сформовано валові витрати, а отже непов'язаність таких операцій із веденням господарської діяльності.

У відповідності до п. 5.1 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" валові витрати виробництва та обігу - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Згідно з п.п. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 вказаного Закону до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Відповідно до п.п. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Крім того, відповідно до норм Податкового Кодексу України об'єктом оподаткування з податку на прибуток є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135 - 137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138 - 143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених статтею 152 цього Кодексу (підпункт 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 Податкового кодексу України). Витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із, зокрема, собівартості реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку (підпункт 138.1.1 пункту 138.1 статті 138 Податкового кодексу України ). Витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу (пункт 138.2 статті 138 Податкового кодексу України).

Слід вказати, що посилання податкового органу на ненадання відповіді на запит від 18.12.2013 року № 1/18-12 з проханням надати пояснення, а також підтверджуючі документи, що свідчать про право на використання обладнання, отриманого від РБУ філії «ПМН», для проведення своєї господарської діяльності, не є обґрунтованими.

Оскільки, перевірка, за результатами якої складено акт, проводилась у період з 26.11.2013 року по 16.12.2013 року, а запит зроблений 18.12.2013 року - після закінчення перевірки, а тому вказаний запит та відповідь на нього чи її відсутність не повинна була враховуватись перевіряючими при формуванні результатів перевірки у акті перевірки від 23.12.2013 року № 5701/16-03-22-01-08/31700726.

Також, податковим органом не враховано фактичну можливість отримання необхідного устаткування від інших контрагентів.

У підтвердження наявності такого устаткування, його монтажу, використання та подальшого демонтажу надано копії договору найму обладнання від 14.11.2009 року № 14/11-1 між позивачем та ФОП ОСОБА_1 та відповідних додатків до вказаного договору; відомостей щодо контрагента, з яким було укладено такий договір; докази транспортування устаткування згідно переліку, визначеного додатком 1 до договору, у тому числі подорожні листи та товарно-транспортні накладні; накладну, видаткову накладну, акту прийому-передачі від 24.11.2009 року; наказу від 27.11.2009 року № 27/11-3 про монтаж та введення в дію найманого виробничого обладнання, акту його монтажу; листа про розірвання вказаного договору, акту демонтажу, акту приймання-передачі від 16.12.2013 року, рахунку-фактури, акту здавання-приймання послуг по вищезазначеному договору та видаткових касових ордерів від 20.12.2013 року, від 27.12.2013 року, від 30.12.2013 року та від 31.12.2013 року з відмітками про проведення оплати.

Також, на підтвердження реального використання такого обладнання у власній господарській діяльності та подальшої реалізації виробленого продукту надано копії первинних документів щодо поставки такого товару наступним контрагентам: ТОВ «Скіфія», ПП фірма «Лілія», ОСОБА_2, ТОВ «Граніт-3», фізичній особі-підприємцю ОСОБА_3, ТОВ «Градосфера», ПП «Будівельна компанія «Керчстрой», ТОВ «Українська компанія «Керчстрой», КП «Кременчукводоканал», ТОВ ВКП «Котлогаз» та ОСОБА_4

Таким чином, у ході судового розгляду не знайшли підтвердження висновки податкового органу про недоведеність реальності операцій стосовно передачі в користування устаткування, необхідного для забезпечення виконання основного технологічного процесу. Крім того, подальша реалізація виготовленого товару відповідачем не заперечується та підтверджується матеріалами акту перевірки.

Отже, враховуючи безпідставність висновків, що стали підставою прийняття оскаржуваного податкового повідомлення-рішення Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Полтавській області від 14.01.2014 року № 0000042201/27, останнє є протиправним та таким, що підлягає скасуванню.

Щодо правомірності податкових повідомлень-рішень Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Полтавській області від 14.01.2014 року № 0000072201/30, № 0000062201/29, № 0000052201/28 колегія суддів зазначає наступне.

У відповідності до п.п. 3.1.1 п. 3.1 ст. 3 Закону України "Про податок на додану вартість" об'єктом оподаткування є операції платників податку з поставки товарів та послуг, місце поставки яких знаходиться на митній території України.

Згідно з п.п. 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

За приписами п. 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Відповідно до п. 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається: дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Пунктом 198.3 статті 198 Податкового кодексу України визначено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

Таким чином, виходячи зі змісту ст. 198 Податкового кодексу України, правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на податковий кредит можуть мати лише реально вчинені господарські операції з придбання товарів, послуг чи основних фондів із метою використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності, а не саме лише оформлення відповідних документів або рух грошових коштів на поточних рахунках платників податку.

Фактично висновки податкового органу ґрунтуються на твердженні про здійснення позивачем економічної діяльності, що характеризується витратами на виробництво, що не направлена на отримання прибутків, а отже заснованої на меті отримання податкової вигоди за рахунок відшкодування податку на додану вартість без мети сплати даного податку до Державного бюджету та з порушенням принципу фіскальної достатності.

Слід вказати, що відповідно до ст. 42 Господарського кодексу України підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Верховним судом України в постанові від 28.02.2011 року № 21-13а11 викладено позицію, що господарська операція, направлена на отримання доходу, не завжди може мати позитивний економічний ефект, що є нормальним процесом здійснення господарської діяльності. Збитковість господарської діяльності не може бути підставою для визначення такої діяльності, як негосподарської. Неотримання підприємством доходу від окремої господарської операції не свідчить про те, що така операція не пов'язана з господарською діяльністю Підприємства, оскільки при здійсненні господарських операцій існує звичайний комерційний ризик не отримати дохід від конкретної операції.

Крім того, наведені відповідачем в акті перевірки твердження щодо ведення платником податків завідомо збиткової діяльності, що порушує суспільний порядок, доказами не підтверджені і не обґрунтовані.

Сам по собі факт наявності у позивача збитків за відсутності умислу посадових осіб на їх спричинення не свідчить про відсутність у позивача мети отримання прибутку, а є лише негативним результатом від здійснення господарської діяльності.

Факт сплати позивачем податку на додану вартість, що є обов'язковою умовою для отримання бюджетного відшкодування Кременчуцькою ОДПІ не заперечується.

У відповідності до абз. а) п. 200.4 ст. 204 Податкового кодексу України бюджетному відшкодуванню підлягає частина від'ємного значення податку на додану вартість розрахованої згідно з п. 200.1 цієї статті, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів/послуг у попередніх та звітному податкових періодах постачальникам таких товарів/послуг або до Державного бюджету України, а в разі отримання від нерезидента послуг на митній території України - сумі податкового зобов'язання, включеного до податкової декларації за попередній період за отримані від нерезидента послуги отримувачем послуг.

Відповідно до п. 200.6 ст. 200 Податкового кодексу України платник податку може прийняти самостійно рішення про зарахування в повному обсязі належної йому суми бюджетного відшкодування або її частини у зменшення податкових зобов'язань з цього податку, що виникли протягом наступних звітних (податкових) періодів, за наявності умов, передбачених пунктом 200.4 цієї статті. Зазначене рішення відображається платником податку у податковій декларації, яку він подає за результатами звітного (податкового) періоду, в якому виникає право на подання заяви про отримання бюджетного відшкодування згідно з нормами цієї статті.

Встановлено, що позивачем при складанні податкових декларацій з податку на додану вартість за період, що перевірявся, порушень вказаних норм перевіряючими встановлено не було.

Відповідно до п. 198.1 ст.198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Згідно з п. 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Слід відмітити, що повнота наданої документації чи правильність її оформлення перевіряючими в акті перевірки під сумнів не ставиться.

Відповідно до п. 200.1 ст. 200 Податкового кодексу України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з п. 200.1 цієї статті, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу), а в разі відсутності податкового боргу - зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду (п.200.3 ст. 200 Податкового кодексу України).

Згідно з п. 200.4 ст. 204 Податкового кодексу України, якщо в наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з пунктом 200.1 цієї статті, має від'ємне значення, то: а) бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів/послуг у попередніх податкових періодах постачальникам таких товарів/послуг або до Державного бюджету України, а в разі отримання від нерезидента послуг на митній території України - сумі податкового зобов'язання, включеного до податкової декларації за попередній період за отримані від нерезидента послуги отримувачем послуг; б) залишок від'ємного значення попередніх податкових періодів після бюджетного відшкодування включається до складу сум, що відносяться до податкового кредиту наступного податкового періоду.

Відповідно до п. 200.7 ст. 200 Податкового кодексу України платник податку, який має право на отримання бюджетного відшкодування та прийняв рішення про повернення суми бюджетного відшкодування, подає відповідному органу державної податкової служби податкову декларацію та заяву про повернення суми бюджетного відшкодування, яка відображається у податковій декларації.

Відповідачем не заперечується, що позивачем своєчасно подавались до контролюючих органів податкові декларації з податку на додану вартість, в яких сума бюджетного відшкодування у зменшення податкових зобов'язань з податку на додану вартість наступних звітних (податкових) періодів визначена на підставі передбачених законодавством документів.

Також, матеріали справи містять відомості щодо неодноразових перевірок з питань достовірності нарахування сум бюджетного відшкодування такого податку, за результатами яких були складені акти від 17.09.2013 року № 1969/16-03-15-02-08/31700726, від 14.04.2011 року № 2209/23-309/31700726, від 09.08.2011 року № 5460/23-309/31700726, від 08.06.2011 року № 23/309/31700726, за висновками яких підтверджені заявлені суми бюджетного відшкодування та в подальшому здійснювалось таке відшкодування, що підтверджується відповідними листами ДПІ та виписками з рахунків позивача з відмітками банківських установ.

З огляду на викладене, колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції, що акт перевірки не містить відповідних обґрунтувань на підтвердження завищення заявленої позивачем суми бюджетного відшкодування та заниження залишку від'ємного значення, який після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

При цьому, посилання податкового органу на порушення принципів податкового законодавства безвідносно до спеціальних норм матеріального права та врахування фактичних обставин справи не може слугувати підставою для застосування до суб'єкта господарювання конкретних санкцій, які не передбачені основними засадами податкового законодавства. Податковий кодекс України не містить застережень з приводу наявності права на податковий кредит з податку на додану вартість та зарахування його у зменшення податкових зобов'язань з податку на додану вартість від наявності надходжень до бюджету від інших видів податків та зборів.

Отже, встановлено, що позивач виконав передбачені законом умови для набуття права на зарахування належної йому суми бюджетного відшкодування у зменшення податкових зобов'язань з податку на додану вартість, що мають належне документальне підтвердження.

Таким чином, вимоги позивача про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Полтавській області від 14.01.2014 року № 0000042201/27, № 0000052201/28, № 0000062201/29, № 0000072201/30 є такими, що підлягають задоволенню.

Отже, переглянувши постанову суду першої інстанції, в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що при її прийнятті суд першої інстанції у повному обсязі з'ясував обставини справи і правильно застосував до спірних правовідносин норми матеріального та процесуального права.

Доводи апеляційної скарги з наведених підстав висновків суду не спростовують.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, 197, ст. 198, ст.200, п.1 ч.1 ст.205, ст.ст.206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Полтавській області - залишити без задоволення.

Постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 05.03.2014р. по справі № 816/417/14 - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили.

Головуючий суддя Ральченко І.М. Судді Катунов В.В. Рєзнікова С.С.