Ухвала

від 24.02.2014 по справі 2а-6767/11/1370

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"24" лютого 2014 р. м. Київ К/800/52645/13

Вищий адміністративний суд України у складі суддів:

головуючого -Цвіркуна Ю.І. (суддя-доповідач), Ланченко Л.В., Пилипчук Н.Г.,

розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу

за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Екоклас»

на постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 24.09.2013 року

у справі №2а-6767/11/1370

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Екоклас»

до Державної податкової інспекції у Залізничному районі м. Львова

про скасування податкових повідомлень-рішень,

встановив:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Екоклас» звернулось до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Залізничному районі м. Львова про скасування податкових повідомлень-рішень.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 11.11.2011 року позов задоволено повністю; скасовано податкове повідомлення-рішення №0000512304/0/36177 від 17.12.2010 року про зменшення суми бюджетного відшкодування на додану вартість в розмірі 10141 грн. та податкове повідомлення-рішення №0000522304/0/36178 від 17.12.2010 року про визначення податкового зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 8977, 40 грн. (в тому числі основний платіж - 6439 грн. та штрафна (фінансова) санкція - 2538, 40 грн.).

Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 24.09.2013 року апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Залізничному районі м. Львова задоволено, постанову Львівського окружного адміністративного суду від 11.11.2011 року скасовано та прийнято нову постанову. В задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись із рішенням суду апеляційної інстанції, позивач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить його скасувати, залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права.

В судове засідання сторони не з'явилися, про дату, час та місце судового розгляду повідомлені належним чином, у зв'язку з чим справа відповідно до статті 222 КАС України розглядалася в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, правової оцінки обставин справи, колегія суддів встановила наступне.

Відповідачем проведено позапланову виїзну перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю «Екоклас» з питань достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість у сумі 10141 грн., яка виникла за рахунок від'ємного значення з ПДВ, що декларувалось в періоді з 01.08.2010 року по 31.08.2010 року, за результатами якої складено акт від 02.12.10 року №3030/23-4/33532976.

Перевіркою встановлено порушення позивачем п.п. 7.2.4 п. 7.1, п.п. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7, п.п. 7.7.1 п. 7.7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», внаслідок чого позивачем не підтверджено суму бюджетного відшкодування по декларації за вересень 2010 року в розмірі 10141 грн. та зменшено суму позитивного значення, що підлягає сплаті до бюджету по декларації за серпень 2010 року в розмірі 6067 грн. і вересень 2010 року в розмірі 372 грн.

На підставі акта перевірки 17.12.2010 року відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення: №0000512304/0/36177, яким позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість в розмірі 10141 грн.; № 0000522304/0/36178, яким позивачу визначено податкове зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 8977,40 грн. (6439 грн. основного платежу та 2538,40 грн. штрафних (фінансових) санкцій).

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що прийняті податкові повідомлення-рішення є неправомірними та необґрунтованими.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні позову, суд апеляційної інстанції прийшов до висновку щодо порушення позивачем вимог податкового законодавства у періоді, що перевірявся, та правомірності прийнятих податкових повідомлень-рішень.

Колегія суддів не погоджується з таким висновком суду апеляційної інстанції з огляду на таке.

Згідно з пунктом 1.7 статті 1 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит - це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

У відповідності з підпунктом 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 цього Закону не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями.

Відповідно до пп. 7.2.3 п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках.

Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом.

Згідно із пп. 7.2.6 п. 7.2 ст. 7 вказаного Закону податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Відповідно до вимог пп. 7.2.4 п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому статтею 9 цього Закону.

Відповідно до п. 9.6 ст. 9 цього ж Закону свідоцтво про реєстрацію діє до дати його анулювання.

Зі змісту наведених положень Закону випливає, що у податковому обліку податкова накладна є тим документом, який складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця і визначається як розрахунковий документ, що підтверджує вчинення певної господарської операції, за якою виникають податкові зобов'язання, породжує у платника податку обов'язки та права щодо нарахування та сплати податку на додану вартість, характер яких залежить від статусу платника (продавець чи покупець), в тому числі підтверджує право покупця на нарахування податкового кредиту.

Податкова накладна має силу податкового і одночасно розрахункового документа за умови її складання особою, зареєстрованою як платник податку у порядку, передбаченому статтею 9 цього Закону.

Отже, податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування ПДВ має бути фактично здійснений і підтверджений належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 30 серпня 2010 року ТзОВ «Екоклас» придбало у ПП «Бріанна» автомобіль «МАН 26.463 FNLLC» вартістю 73440,00 грн., а 31 серпня 2010 року - причіп «Шварцмюллер ТРА 2/ZJ» вартістю 26040,00 грн., що підтверджується платіжними дорученнями №42 від 30.08.2010 року та №43 від 31.08.2011 року.

На підставі виданих ПП «Бріанна» податкових накладних №002312 від 30.08.2010 року та №002313 від 31.08.2010 року суми ПДВ по вказаним господарським операціям включено позивачем до складу податкового кредиту в декларації за серпень 2010 року, що відображено в реєстрі отриманих податкових накладних за відповідний період.

Факт здійснення господарських відносин між ТзОВ «Екоклас» та ПП «Бріанна» підтверджується первинними документами, зокрема у справі наявні договори, платіжні доручення, податкові накладні, виписки з банку. Використання придбаного транспортного засобу позивачем у його господарській діяльності підтверджується договором оренди.

Відмовляючи у задоволенні позову суд апеляційної інстанції виходив з того, що свідоцтво платника податку на додану вартість ПП «Бріанна» анульоване, тому на час здійснення господарських операцій з реалізацій автомобіля та причіпа воно не мало права на складання податкових накладних.

Колегія суддів касаційної інстанції не погоджується з таким висновком суду апеляційної з огляду на таке.

Матеріалами справи встановлено та доведено наступне: ДПІ у м.Вінниці на підставі висновків акту №207/15-212 від 30.09.2009 року анульовано реєстрацію платника податку на додану вартість ПП «Бріанна».

Постановою Вінницького окружного адміністративного суду від 18 січня 2010 року рішення державної податкової інспекції у м. Вінниці про анулювання реєстрації платника податку на додану вартість ПП «Бріанна» визнано протиправним та скасовано акт №207/15-212 від 30.09.2009 про анулювання реєстрації платника податку на додану вартість.

Відповідно до ч.1 ст. 254 КАС України постанова або ухвала суду першої інстанції, якщо інше не встановлено цим Кодексом, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом, якщо таку скаргу не було подано.

З урахуванням того, що апеляційна скарга на вказане рішення подана відповідачем тільки 10.09.2010 року та ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 18.01.2011 року залишена без розгляду у зв'язку з пропущенням строків на апеляційне оскарження, є підстави вважати, що взаємовідносини позивача з ПП «Бріанна» мали місце після набрання законної сили рішенням суду першої інстанції про визнання протиправним акта про анулювання свідоцтва платника податку на додану вартість цього контрагенту.

Таким чином, у разі набрання законної сили рішенням про задоволення позовних вимог та визнання протиправним рішення про анулювання реєстрації платника податку на додану вартість відповідне рішення податкового органу вважається протиправним з моменту його прийняття.

Наведене означає, що таке рішення податкового органу не створює будь-яких правових наслідків. Тому протиправно анульоване свідоцтво платника податку на додану вартість слід вважати чинним протягом усього часу від моменту його видачі, у тому числі в період від дати прийняття протиправного рішення про анулювання такого свідоцтва до набрання чинності відповідним рішенням суду (Інформаційний лист Вищого адміністративного суду України зазначено від 02.08.2010 року №1172/11/13-10).

Отже, висновок суду апеляційної інстанції про те, що позивачем безпідставно внесено до складу податкового кредиту суми ПДВ по операціях з ПП «Бріанна», оскільки останнім не звернуто дане судове рішення до виконання, є помилковим.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції повно та всебічно, оцінивши фактичні обставини справи, з дотриманням норм матеріального та процесуального права дійшов вірного висновку, що у даній справі відсутні підстави для зменшення позивачу суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість та донарахування суми основного зобов'язання із зазначеного податку, оскільки, станом на час фінансово-господарської діяльності контрагент позивача мав статус платника податку на додану вартість та здійснював господарську діяльність на законних підставах.

З урахуванням принципу персональної відповідальності підстави для позбавлення такого платника права на включення до податкового кредиту та отримання з бюджету надмірно сплачених сум податку відсутні, адже наслідки у податковому обліку створюють лише реально вчинені господарські операції, тобто дії або події, які викликають зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Податковою інспекцією не наведено переконливих доводів та не подано доказів, які безспірно б підтверджували недобросовісність саме позивача як платника податків.

Таким чином, суд касаційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позов підлягає задоволенню.

За таких обставин, прийняте апеляційним судом нове рішення у справі про відмову в задоволенні позову підлягає скасуванню, а постанова суду першої інстанції - залишенню в силі.

Відповідно до ст. 226 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції скасовує судове рішення суду апеляційної інстанції та залишає в силі рішення суду першої інстанції, яке ухвалено відповідно до закону і скасоване або змінене помилково.

Керуючись ст. ст. 220, 222, 226, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ухвалив:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Екоклас» задовольнити.

Постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 24.09.2013 року скасувати.

Постанову Львівського окружного адміністративного суду від 11.11.2011 року у справі №2а-6767/11/1370-а залишити в силі.

Ухвала набирає законної сили у порядку та строки, передбачені статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України, та на неї може бути подана заява про перегляд судових рішень Верховним Судом України з підстав та в порядку, передбачених статтями 236-239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий Ю.І.Цвіркун

Судді Л.В.Ланченко

Н.Г.Пилипчук