Постанова

від 17.03.2014 по справі 825/691/14

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

cpg1251

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

і м е н е м У к р а ї н и

06 березня 2014 року Чернігів Справа № 825/691/14

Чернігівський окружний адміністративний суд у складі:

Головуючого судді Смірнової О.Є.,

за участю секретаря Прокіної А.С.,

представника позивача Бучак Н.М.,

представника відповідача Лисиці О.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду справу за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Виробничо-торгова фірма «Дайна» до Державної податкової інспекції у м. Чернігові Головного управління Міндоходів у Чернігівській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,-

В С Т А Н О В И В:

24.09.2014 Товариство з обмеженою відповідальністю «Виробничо-торгова фірма «Дайна» (далі - ТОВ «Виробничо-торгова фірма «Дайна») звернулось до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у м. Чернігові Головного управління Міндоходів у Чернігівській області (далі - ДПІ у м. Чернігові) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 22.10.2013 № 0005012200, яким позивачу визначено податкове зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 331501,00 грн. за основним платежем та 152499,00 грн. за штрафними санкціями.

Свої вимоги представник позивача мотивує тим, що ТОВ «Виробничо-торгова фірма «Дайна» у 2010-2011 роках мало господарські взаємовідносини з контрагентами: ПП «Укрнафтотрейд», ТОВ «Дайнова» та ТОВ «Нафто-Сервіс». Так, між позивачем та вищевказаними контрагентами укладено договори купівлі-продажу нафтопродуктів. Сума коштів, сплачених ТОВ «Виробничо-торгова фірма «Дайна» за отриманий товар, віднесена ним до складу валових витрат. Реальність здійснення господарських операцій позивачем підтверджується первинними документами, що надавались на перевірку, а саме: договори, податкові накладні, акти, видаткові накладні, платіжні доручення тощо. Втім, перевіряючі не надали належної оцінки даним документам. Придбаний позивачем товар використаний в господарській діяльності підприємства, у зв'язку з чим підприємство отримало прибуток, який був задекларований за період, що перевірявся, а також були відображені зобов'язання по ПДВ в деклараціях з ПДВ за цей же період. Отже, позивачем правомірно віднесено вартість придбаних товарів до складу валових витрат. Всі операції по договорам належним чином відображені в податковому та бухгалтерському обліку підприємства. Таким чином, представник позивача вважає висновки, викладені в акті перевірки від 04.10.2013 року № 544/22/14225518, такими, що не відповідають дійсності, а оскаржуване податкове повідомлення-рішення протиправним та таким, що належить скасувати.

В судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги в повному обсязі та просив їх задовольнити, посилаючись на обставини, викладені в позовній заяві.

Представник відповідача в судовому засіданні позов не визнав та просив відмовити в його задоволенні, посилаючись на те, що ДПІ у м. Чернігові проведена документальна позапланова невиїзна перевірка ТОВ «Виробничо-торгова фірма «Дайна» щодо декларування в податковій звітності з податку на додану вартість операцій з ПП «Укрнафтотрейд» за жовтень-грудень 2010 року та січень 2011 року, ТОВ «Дайнова» за січень-лютий 2011 року та ТОВ «Нафто-Сервіс» за березень 2011 року, за результатами якої складено акт від 04.10.2013 № 544/22/14225518. Перевіркою документально не підтверджено реальність здійснення господарських відносин із постачальниками на суму ПДВ 331501,00 грн. в т. ч. за жовтень 2010 року в сумі 31106,00 грн., за листопад 2010 року в сумі 33367,00 грн., за грудень 2010 року в сумі 33367,00 грн., за січень 2011 року в сумі 83286,00 грн., за лютий 2011 року в сумі 96255,00 грн. та за березень 2011 року в сумі 54120,00 грн. В результаті чого позивачем порушено вимоги податкового законодавства, а саме: п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України. Тому представник відповідача вважає, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення прийняте на підставі та у відповідності до норм податкового законодавства, а позовні вимоги позивача є безпідставними.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, заслухавши пояснення сторін, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає, що позов належить задовольнити повністю, зважаючи на таке.

ТОВ «Виробничо-торгова фірма «Дайна» (ЄДРПОУ 14225518) зареєстровано в якості юридичної особи 19.10.1992, що підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців від 05.03.2014 (а.с. 239-241 т. 2).

Судом встановлено, що на підставі наказу від 20.09.2013 № 633 (а.с. 88 т. 1), пп. 78.1.1 та пп. 78.1.4 п. 78.1 ст. 78, ст. 79 Податкового кодексу України ДПІ у м. Чернігові проведена документальна позапланова невиїзна перевірка ТОВ «Виробничо-торгова фірма «Дайна» щодо декларування в податковій звітності з податку на додану вартість операцій з ПП «Інтранском» за січень 2011 року, ПП «Укрнафтотрейд» за жовтень-грудень 2010 року та січень 2011 року, ТОВ «Дайнова» за січень-лютий 2011 року та ТОВ «Нафто-Сервіс» за березень 2011 року, за результатами якої складено акт від 04.10.2013 № 544/22/14225518 (а.с. 16-86 т. 1).

В вищезазначеному акті перевірки встановлено порушення позивачем вимог податкового законодавства, а саме документально не підтверджено реальність здійснення господарських відносин із постачальниками на суму ПДВ 331501,00 грн., в т. ч. за жовтень 2010 року в сумі 31106,00 грн., за листопад 2010 року в сумі 33367,00 грн., за грудень 2010 року в сумі 33367,00 грн., за січень 2011 року в сумі 83286,00 грн., за лютий 2011 року в сумі 96255,00 грн. та за березень 2011 року в сумі 54120,00 грн., чим позивачем порушено п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України.

За висновками акта перевірки ДПІ у м. Чернігові винесено податкове повідомлення-рішення від 22.10.2013 № 0005012200, яким позивачу визначено податкове зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 331501,00 грн. за основним платежем та 152499,00 грн. за штрафними санкціями (а.с. 15 т. 1).

Згідно із ст. 3 Господарського кодексу України господарська діяльність - діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Основними видами діяльності ТОВ «Виробничо-торгова фірма «Дайна» є оптова торгівля твердим, рідким, газоподібним паливом і подібними продуктами, що підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців від 05.03.2014 (а.с. 239-241 т. 2).

Відповідно до п. 138.2 ст. 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Згідно ст. 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до ч. 2 ст. 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Частиною 1 ст. 9 вказаного Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Згідно із ч. 7 ст. 179 Господарського кодексу України господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Відповідно до ч. 1 ст.11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Отже, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Судом встановлено, що ТОВ «Виробничо-торгова фірма «Дайна» у січні - лютому 2011 року мало господарські правовідносини з контрагентом ТОВ «Дайнова» (код 37150860).

Відповідно до договору поставки товарів від 26.11.2010 № 261110-2НП (а.с. 156-158 т. 1), додаткової угоди від 04.04.2011 № 01 (а.с. 159 т. 1), видаткової накладної від 10.01.2011 № РН-0000004 (а.с. 160 т. 1), ТОВ «Дайнова» продало, а позивач купив бензин А-76 в кількості 39345,00 л. загальною вартістю 281316,75 грн., в тому числі ПДВ 46 886,12 грн. Поставку бензину здійснювало ТОВ «Дайнова». Факт отримання товару, крім зазначених документів, підтверджують акт приймання-передачі ТМЦ від 10.01.2011 (а.с. 163 т. 1), акт приймання бензину в резервуари від 11.01.2011 (а.с. 166 т.1), належним чином оформлена податкова накладна від 10.01.2011 № 3 (а.с. 165 т. 1), товарно-транспортна накладна на відпуск нафтопродуктів (нафти) від 10.01.2011 (а.с. 164 т. 1), спецификация на поставку товару від 05.01.2011 (а.с. 162 т. 1), рахунок-фактура від 05.01.2011 № СФ-0000001 (а.с. 161 т. 1). Отриманий товар був оплачений шляхом перерахування грошових коштів з розрахункового рахунку позивача на розрахунковий рахунок ТОВ «Дайнова», що підтверджується платіжними дорученнями (а.с. 167-172 т. 1).

Відповідно до видаткової накладної від 18.02.2011 № РН-0000017 ТОВ «Дайнова» продало, а позивач купив бензин А-76 в кількості 39940 л. загальною вартістю 287568,00 грн., в тому числі ПДВ 47928,00 грн. (а.с. 173 т. 1). Поставку бензину здійснювало ТОВ «Дайнова». Факт отримання товару також підтверджують акт приймання-передачі ТМЦ від 18.02.2011 (а.с. 175 т. 1), акт приймання бензину в резервуари від 20.02.2011 (а.с. 179 т. 1), належним чином оформлена податкова накладна від 18.02.2011 № 11 (а.с. 178 т. 1), товарно-транспортна накладна на відпуск нафтопродуктів (нафти) від 18.02.2011 (а.с. 177 т. 1), рахунок-фактура від 17.02.2011 № СФ-0000016 (а.с. 174 т. 1), спецификация на поставку товару від 17.02.2011 (а.с. 176 т. 1). Отриманий товар був оплачений шляхом перерахування грошових коштів з розрахункового рахунку позивача на розрахунковий рахунок ТОВ «Дайнова», що підтверджується платіжними дорученнями (а.с. 180-187).

Відповідно до видаткової накладної від 24.02.2011 № РН-0000019, ТОВ «Дайнова» продало, а позивач купив бензин А-76 в кількості 39940 л. загальною вартістю 289964,40 грн., в тому числі ПДВ 48327,40 грн. (а.с. 188 т. 1). Поставку бензину здійснювало ТОВ «Дайнова». Факт отримання товару, крім зазначеної накладної, підтверджують акт приймання-передачі ТМЦ від 24.02.2011 (а.с. 191 т. 1), товарно-транспортна накладна на відпуск нафтопродуктів (нафти) від 24.02.2011 (а.с. 192 т. 1), належним чином оформлена податкова накладна від 24.02.2011 № 13 (а.с. 193 т. 1), рахунок-фактура від 23.02.2011 № СФ-0000018 (а.с. 189 т. 1), спецификация на поставку товару від 23.02.2011 (а.с. 190 т. 1). Отриманий товар був оплачений шляхом перерахування грошових коштів з розрахункового рахунку позивача на розрахунковий рахунок ТОВ «Дайнова», що підтверджують платіжні доручення (а.с. 194-198).

Вищезазначений товар був належним чином облікований в бухгалтерському обліку ТОВ «Виробничо-торгова фірма «Дайна» (а.с. 199, 200 т. 1). В подальшому вищезазначений товар був реалізований ряду підприємств, що підтверджують видаткові накладні (а.с 201-232 т. 1). Всі податкові накладні були внесені до реєстру отриманих та виданих податкових накладних (а.с. 233-257 т. 1).

ТОВ «Виробничо-торгова фірма «Дайна» у березні 2011 року мало господарські правовідносини з контрагентом ТОВ «Нафто-Сервіс» (код 36007629).

Відповідно до договору купівлі-продажу нафтопродуктів від 08.02.2011 № НС0331 (а.с. 1-4), видаткової накладної від 17.03.2011 № РН-00091 (а.с. 6 т. 2) ТОВ «Нафто-Сервіс» продало, а позивач купив бензин А-76 в кількості 39600 л. загальною вартістю 324720,00 грн., в тому числі ПДВ 54120,00 грн. Поставку бензину здійснювало ТОВ «Нафто-Сервіс». Факт отримання товару, крім зазначених документів, підтверджують акт приймання бензину в резервуари від 18.03.2011 (а.с. 10 т. 2), рахунок-фактура від 10.03.2011 № СФ-00089 (а.с. 5 т. 2), товарно-транспортна накладна на відпуск нафтопродуктів (нафти) від 17.03.2011 № КВН 17/03/11 (а.с. 7 т. 2), належним чином оформлені податкові накладні від 10.03.2011 № 23 та від 17.03.2011 № 43 (а.с. 8,9 т. 2). Отриманий товар був оплачений шляхом перерахування грошових коштів з розрахункового рахунку позивача на розрахунковий рахунок ТОВ «Нафто-Сервіс», що підтверджується платіжними дорученнями (а.с. 11-17 т. 2).

Вищезазначений товар був належним чином облікований в бухгалтерському обліку ТОВ «Виробничо-торгова фірма «Дайна» (а.с. 18, 19 т. 2). В подальшому вищезазначений товар був реалізований ряду підприємств, що підтверджують видаткові накладні (а.с 20-29 т. 2). Всі податкові накладні були внесені до реєстру отриманих та виданих податкових накладних (а.с. 30-43 т. 2).

ТОВ «Виробничо-торгова фірма «Дайна» у жовтні-грудні 2010 року та січні 2011 року мало господарські правовідносини з контрагентом ПП «Укрнафтотрейд» (код 32863710).

Відповідно до договору купівлі-продажу від 01.01.2011 № 01-01-11 (а.с. 70 т. 2), накладної від 01.01.2011 № 1 (а.с. 71 т. 2) ПП «Укрнафтотрейд» продав, а позивач купив конденсат газовий нестабільний в кількості 28,143 т. загальною вартістю 218400,09 грн., в тому числі ПДВ 36400,01 грн. Поставку конденсату здійснював ПП «Укрнафтотрейд». Факт отримання товару, крім зазначених документів, підтверджують акт приймання газового конденсату в резервуари від 02.01.2011 (а.с. 75 т. 2), належним чином оформлена податкова накладна від 01.01.2011 № 1 (а.с. 74 т. 2), товарно-транспортна накладна від 01.01.2011 № 1 (а.с. 72 т. 2), рахунок-фактура від 01.01.2011 № 1 (а.с. 73). Отриманий товар був оплачений шляхом перерахування грошових коштів з розрахункового рахунку позивача на розрахунковий рахунок ПП «Укрнафтотрейд», що підтверджують платіжні доручення (а.с. 76-84 т. 2).

Відповідно до накладної від 15.10.2010 № 115 ПП «Укрнафтотрейд» продав, а позивач купив бензин А-76 в кількості 30200 л. загальною вартістю 186636,00 грн., в тому числі ПДВ 31106,00 грн. (а.с. 44 т. 2). Поставку бензину здійснювало ПП «Укрнафтотрейд». Факт отримання товару, крім зазначеної накладної, підтверджують акт приймання палива в резервуари від 17.10.2010 (а.с. 47 т. 2), належним чином оформлена податкова накладна від 15.10.2010 № 119 (а.с. 46 т. 2), товарно-транспортна накладна від 17.10.2010 № 115 (а.с. 45 т. 2). Отриманий товар був оплачений шляхом перерахування грошових коштів з розрахункового рахунку позивача на розрахунковий рахунок ПП «Укрнафтотрейд», що підтверджується платіжними дорученнями (а.с. 48-51 т. 2).

Відповідно до накладної від 24.11.2010 № 142 ПП «Укрнафтотрейд» продав, а позивач купив конденсат газовий нестабільний в кількості 28,195 т. загальною вартістю 200200,01 грн., в тому числі ПДВ 33366,67 грн. (а.с. 52 т. 2). Поставку конденсату здійснював ПП «Укрнафтотрейд». Факт отримання товару, крім зазначеного документу, підтверджують акт приймання газового конденсату в резервуари від 24.11.2010 (а.с. 55 т. 2), належним чином оформлена податкова накладна від 24.11.2010 № 145 (а.с. 54 т. 2), товарно-транспортна накладна від 23.11.2010 № 142 (а.с. 53 т. 2). Отриманий товар був оплачений шляхом перерахування грошових коштів з розрахункового рахунку позивача на розрахунковий рахунок ПП «Укрнафтотрейд», що підтверджується платіжними дорученнями (а.с. 56-62 т. 2).

Відповідно до накладної від 08.12.2010 № 149 ПП «Укрнафтотрейд» продав, а позивач купив конденсат газовий нестабільний в кількості 28,121 т. загальною вартістю 200200,15 грн., в тому числі ПДВ 33366,69 грн. (а.с. 63 т. 2). Поставку конденсату здійснював ПП «Укрнафтотрейд». Факт отримання товару, крім зазначеної накладної, підтверджують акт приймання газового конденсату в резервуари від 09.12.2010 (а.с. 66 т. 2), належним чином оформлена податкова накладна від 08.12.2010 № 152 (а.с. 65 т. 2), товарно-транспортна накладна від 08.12.2010 № 149 (а.с. 64 т. 2). Отриманий товар був оплачений шляхом перерахування грошових коштів з розрахункового рахунку позивача на розрахунковий рахунок ПП «Укрнафтотрейд», що підтверджується платіжними дорученнями (а.с. 67-69 т. 2).

Вищезазначений товар був належним чином облікований в бухгалтерському обліку ТОВ «Виробничо-торгова фірма «Дайна» (а.с. 85-87 т. 2). В подальшому вищезазначений товар був реалізований ряду підприємств, що підтверджується видатковими накладними (а.с 121-143 т. 2). Всі податкові накладні були внесені до реєстру отриманих та виданих податкових накладних (а.с. 88-120 т. 2).

Також необхідно зазначити, що нафтопродукти, придбані у вищезазначених контрагентів, в подальшому зберігалися на ТОВ «Виробничо-торгова фірма «Дайна» та використовувалися ТОВ «Виробничо-торгова фірма «Дайна» в господарській діяльності, що підтверджується витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно, витягом із штатного розпису на 2010 рік та 2011 рік (а.с. 223-226 т. 2)

Таким чином, суд приходить до висновку, що позивачем було вчинено дії та досягнуто конкретних результатів, які визначають саме поняття господарської операції - факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань та фінансових ресурсів.

Тобто, позивачем дотримано принцип превалювання сутності над формою, який закріплений в ст. 4 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (превалювання сутності над формою - операції обліковуються відповідно до їх сутності, а не лише виходячи з юридичної форми).

Суд вважає, що будь-які документи мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

З наданих представником позивача доказів вбачається, що договори мали на меті настання реальних правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до п. 44.1 ст. 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Згідно із п.185.1 ст. 185 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування є постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України.

Відповідно до п. 187.1 ст. 187 Податкового кодексу України датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку;

б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

Згідно із п. 188.1 статті 188 Податкового кодексу України база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, але не нижче звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, з урахуванням загальнодержавних податків та зборів (крім податку на додану вартість та акцизного податку на спирт етиловий, що використовується виробниками - суб'єктами господарювання для виробництва лікарських засобів, у тому числі компонентів крові і вироблених з них препаратів, крім лікарських засобів у вигляді бальзамів та еліксирів, і збору на обов'язкове державне пенсійне страхування на послуги стільникового рухомого зв'язку).

До складу договірної (контрактної) вартості включаються будь-які суми коштів, вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платнику податку безпосередньо покупцем або через будь-яку третю особу у зв'язку з компенсацією вартості товарів/послуг.

Згідно із п. 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Відповідно до п. 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

- дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

- дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно із п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Згідно із п. 201.7 ст. 201 Податкового кодексу України податкова накладна виписується на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс).

У разі якщо частка товарів/послуг, послуг не містить відокремленої вартості, перелік (номенклатура) частково поставлених товарів/послуг зазначається в додатку до податкової накладної у порядку, встановленому центральним органом державної податкової служби, та враховується при визначенні загальних податкових зобов'язань.

Відповідно до п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

При цьому з урахуванням норм статей 44 та 61 Податкового кодексу України саме на контролюючі органи покладається обов'язок контролювати правильність формування даних податкового обліку платників податків, у тому числі щодо правильності складення та достовірності первинних документів.

Таким чином, надання податковому органу належним чином оформлених всіх первинних документів, передбачених законодавством, є підставою для формування податкового кредиту.

Також необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності.

Вищий адміністративний суд України у справах з аналогічним предметом спору дотримується позиції, що судом обов'язково має бути досліджено факт вчинення господарських операцій, за наслідками яких виникло право позивача на формування податкового кредиту та факт сплати позивачем сум податку своїм контрагентам.

Вказаний факт в судовому засіданні був повністю доведений представниками позивача, що підтверджується наявними в матеріалах справи доказами.

Відповідно до ст. 215 Цивільного Кодексу України від 16.01.2003 № 435 (далі - ЦК України) підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 ЦК України, недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин) - у цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Пунктом 1 статті 203 ЦК України передбачено, що зміст правочину не може суперечити, зокрема, моральним засадам суспільства, пунктом 5 статті 203 ЦК України передбачено, що правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно із ст. 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Статтею 203 Цивільного кодексу України передбачено загальні вимоги, додержання яких є необхідними для чинності правочину. Зокрема зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства, волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі, правочин має вчинятися у формі, встановлений законом, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

За вимогами цивільного законодавства існує презумпція правомірності правочину (стаття 204 ЦК України).

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). До оспорюваних правочинів належить зокрема фіктивний правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим право чином (фіктивний правочин). Фіктивний правочин визнається судом недійсним (ст. 234 ЦК України).

Згідно із ч. 1 ст. 228 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Відповідно до п.18 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.12.2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений статтею 228 ЦК: правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; правочини. спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Частиною 1 ст. 627 Цивільного кодексу України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно із ч. 1 ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Умовою для визнання недійсним правочину, який суперечить інтересам держави та суспільства, є встановлення умислу в діях осіб, що уклали такий правочин. При цьому носіями протиправного умислу юридичних осіб-сторін такого правочину є посадові особи цих юридичних осіб.

Головною підставою вважати правочин нікчемним являється його недійсність, встановлена законом. Саме законом, а не актами, які б факти в цьому акті не були відображені. Вказані ж в акті висновки є суто суб'єктивною думкою державного податкового ревізора-інспектора, оскільки були зроблені за відсутності інформації, яка надається в передбаченому законодавством порядку.

Крім того, відповідно до постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 року було звернено увагу на наступне: «вимога про встановлення нікчемності правочину підлягає розгляду у разі наявності відповідної суперечки. Такий позов може пред'являтися окремо, без застосування наслідків недійсності нікчемного правочину. В цьому випадку в резолютивній частині судового рішення суд вказує про нікчемність правочину або відмову в цьому. Вимога про застосування наслідків недійсності правочину може бути заявлена як одночасно з вимогою про визнання оспорюваного правочину недійсним, так і у вигляді самостійної вимоги у разі нікчемності правочину і наявності рішення суду про визнання правочину недійсним. Наслідком визнання правочину (договору) недійсним не може бути його розірвання, оскільки це взаємовиключні вимоги. Якщо позивач посилається на нікчемність правочину для обгрунтування іншої заявленої вимоги, суд не має права посилатися на відсутність судового рішення про встановлення нікчемності правочину, а повинен дати оцінку таким аргументам позивача. Відповідно до статей 215 і 216 ЦК України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним і про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину можуть бути заявлені як однією із сторін правочину, так і іншою зацікавленою особою, права і законні інтереси якої порушені здійсненням правочину».

Таким чином, навіть за наявності ознак нікчемності правочину податкові органи мають право лише звертатися до судів з позовами про стягнення в доход держави коштів, отриманих по правочинах, здійснених з метою, що свідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їх нікчемність.

У зв'язку з цим слід зазначити, що одним з основних завдань органів державної податкової служби є здійснення контролю дотримання податкового законодавства і надання роз'яснень законодавства з питань оподаткування платникам податків. Жодним законом не передбачено право органу державної податкової служби самостійно, в позасудовому порядку, визнавати нікчемними правочини і дані, вказані платником податків в податкових деклараціях.

Відповідачем не доведено, а судом не встановлено, наявності мети, завідомо суперечної інтересам держави і суспільства, а також існування умислу у позивача чи його контрагентів, як обов'язкової ознаки для визнання правочинів недійсними та застосування адміністративно-господарських санкцій. Хоча факт порушення публічного порядку повинен бути доведеним певними засобами доказування.

Інший підхід потенційно надасть можливість посадовим особам державних органів на власний розсуд оголошувати будь-який правочин недійсним (нікчемним) без звернення до суду, що не є правильним виходячи з загальних засад судочинства.

При дослідженні факту здійснення господарської операції оцінюватися повинні, перш за все, відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку. Відносини між учасниками попередніх поставок товарів, робіт, послуг не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між позивачем та його контрагентами.

Не є обов'язковою передумовою для визначення контролюючими органами грошових зобов'язань визнання недійсними (у тому числі нікчемними) правочинів, які укладалися за ланцюгом між попередніми посередниками, через ланцюг яких декларувався рух товарів чи послуг, нібито придбаних останнім у такому ланцюгу платником податку. При цьому відносини між учасниками попередніх ланцюгів постачань товарів та послуг не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між останнім у ланцюгу постачань платником податків та його безпосереднім контрагентом.

Як на підставу нікчемності правочину позивача з контрагентами податковий орган посилається на:

- акт Прилуцької ОДПІ від 11.05.2012 № 225/23-32863710 про результати документальної невиїзної перевірки ПП «Укрнафтотрейд» з питань правильності формування податкових зобов'язань та податкового кредиту за період з 01.09.2010 по 31.03.2011 (а.с. 107-119 т. 1), яким встановлено відсутність об'єктів оподаткування по операціях з придбання товарів (послуг) у підприємств-постачальників та по операціях з продажу цих товарів (послуг) підприємцям-покупцям за період з 01.09.2010 по 31.03.2011;

- акт Кременчуцької ОДПІ від 10.06.2011 № 3856/15-14/36007629 про результати камеральної перевірки податкової декларації з податку на додану вартість поданої ТОВ «Нафто-Сервіс» за березень 2011 року (а.с. 120-126 т. 1), яким встановлено зменшення податкового кредиту в сумі 2232605,82 грн. та податкових зобов'язань у сумі 2232605,82 грн.;

- акт ДПІ у Ленінському районі м. Дніпропетровська від 30.07.2012 № 11/226/37150860 про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Дайнова» щодо документального підтвердження господарських відносин, із платниками податків їх реальності та повноти відображення в обліку за період з 01.01.2011 по 31.07.2011 (а.с. 127-147 т. 1), яким встановлено відсутність факту реального вчинення господарських операцій за період з 01.01.2011 по 31.07.2011.

Проте, такі посилання судом не приймаються до уваги, зважаючи на наступне.

При дослідженні факту здійснення господарської операції оцінюватися повинні, перш за все, відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку.

Не є обов'язковою передумовою для визначення контролюючими органами грошових зобов'язань визнання недійсними (у тому числі нікчемними) правочинів, які укладалися за ланцюгом між попередніми посередниками, через ланцюг яких декларувався рух товарів чи послуг, нібито придбаних останнім у такому ланцюгу платником податку. При цьому відносини між учасниками попередніх ланцюгів постачань товарів та послуг не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між останнім у ланцюгу постачань платником податків та його безпосереднім контрагентом.

Суд вважає за доцільне зазначити, що чинним податковим законодавством не передбачено право відповідача при складанні акта перевірки одного платника податків приймати за основу акт перевірки (довідку) іншого платника податків, як підставу для висновку про наявність порушень з боку першого.

Водночас податковий орган не подав жодних доказів на підтвердження того, що позивач діяв без належної обачності й обережності і йому мало бути відомо про порушення, які допускав його контрагент, а також не зазначено інших обставин, які могли б свідчити про недобросовісність позивача. Також не доведено та не надано доказів, які б свідчили про безтоварний або фіктивний характер здійсненої операції.

Отже, такі посилання відповідача судом не приймаються до уваги, оскільки позивачем в повній мірі документально підтверджено реальність виконання правочину позивача з контрагентом.

Таким чином, надання податковому органу належним чином оформлених всіх первинних документів, передбачених законодавством, є підставою для формування валових витрат та податкового кредиту.

Крім зазначених в акті перевірки висновків, ДПІ у м. Чернігові жодним чином не обґрунтовує нікчемність вищеназваного правочину.

Також суд зазначає, що рішеннями Європейського суду з прав людини у справах Інтерсплав проти України (2007 рік, заява № 803/02), «Булвес» АД проти Болгарії (2009 рік, заява № 3991/03) і Бізнес Супорт Центр проти Болгарії (2010 рік, заява № 6689/03), які відповідно до ч. 1 ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» підлягають застосуванню судами як джерела права, визначено, що платника податку не може бути позбавлено права на бюджетне відшкодування ПДВ за відсутності доказів того, що його було залучено до протиправної діяльності, пов'язаної з незаконним отриманням бюджетного відшкодування; при цьому платник ПДВ не повинен нести відповідальність за зловживання, вчинені його постачальниками, якщо платник ПДВ не знав про такі зловживання і не міг про них знати.

При цьому, з огляду на принцип персональної відповідальності платника податку право на податковий кредит не може ставитись у пряму залежність від додержання податкової дисципліни третіми особами. Тобто якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи, а тому сама по собі несплата податку (у тому числі внаслідок ухилення від сплати) не може бути підставою для відмови у праві платника податку на податковий кредит за наявності факту здійснення господарської операції.

Окрім того, слід зазначити, що поняття «добросовісний платник», яке вживається у сфері податкових правовідносин, не передбачає виникнення у суб'єкта господарювання додаткового обов'язку з контролю за дотриманням його контрагентами правил оподаткування, а сам платник не наділений повноваженнями податкового контролю для виконання функцій, покладених на податкові органи, а тому не може володіти інформацією відносно виконання контрагентами податкових зобов'язань.

Відповідно до ст. 18 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців» якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін. Якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні. Третя особа не може посилатися на них у спорі у разі, якщо вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними.

Суд звертає увагу на те, що на момент здійснення правовідносин контрагенти позивача були зареєстровані як юридичні особи та платники податків на додану вартість, що підтверджується інформацією з бази даних Міністерства доходів і зборів України, яка міститься на офіційному сайті Міністерства доходів і зборів України (http://minrd.gov.ua/) та наявними в матеріалах справи витягами з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців (а.с. 227-235 т. 2).

- ПП «Укрнафтотрейд» (код 32863710), індивідуальний податковий номер - 328637125166, дата анулювання реєстрації платника ПДВ - 01.07.2011;

- ТОВ «Дайнова» (код 37150860), індивідуальний податковий номер - 371508604678, дата реєстрації платником ПДВ - 16.07.2010;

- ТОВ «Нафто-Сервіс» (код 36007629), індивідуальний податковий номер - 360076216038, дата анулювання реєстрації платника ПДВ - 08.04.2011.

Тобто, на момент здійснення господарських правовідносин контрагенти позивача були зареєстровані як юридичні особи та платники податків.

Отже, в судовому засіданні встановлено, що правочини ТОВ «Виробничо-торгова фірма «Дайна» з контрагентами: ПП «Укрнафтотрейд», ТОВ «Дайнова» та ТОВ «Нафто-Сервіс» укладені з метою отримання товару, тобто позивачем дотримано принцип превалювання сутності над формою, який закріплений в ст. 4 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

Відповідно до ст. 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 1 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідач як суб'єкт владних повноважень не довів правомірність своїх дій та рішень.

Суд вважає, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення від 22.10.2013 № 0005012200 прийнято ДПІ у м. Чернігові не на підставі, не у межах повноважень та не у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з порушенням використаного повноваження, без мети, з якою це повноваження надано; необґрунтовано, тобто без врахування усіх обставин, які мають значення для прийняття рішення; недобросовісно та нерозсудливо.

На підставі викладеного, суд приходить до висновку, що позов належить задовольнити повністю.

Згідно із ст. 4 Закону України «Про судовий збір» від 08.07.2011 року № 3674 за вказаний позов позивачу необхідно було сплатити судовий збір в розмірі 4872,00 грн.

Позивачем сплачено судовий збір в розмірі 487,20 грн., що підтверджується платіжним дорученням від 04.02.2014 року № 3774 (а.с. 3 т. 1).

Відповідно до ч. 1 ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Тому згідно із ч. 1 ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України судовий збір в розмірі 487,20 грн. присуджується на користь позивача за рахунок Державного бюджету України.

Керуючись ст.ст. 122, 158-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

П О С Т А Н О В И В:

Позов задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у м. Чернігові Головного управління Міндоходів у Чернігівській області від 22.10.2013 № 0005012200.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Виробничо-торгова фірма «Дайна» судовий збір в розмірі 487,20 грн.

Постанова суду набирає законної сили в порядку статей 167,186 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена до Київського апеляційного адміністративного суду протягом десяти днів з дня отримання її копії.

Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення.

Суддя О.Є. Смірнова