Ухвала

від 04.03.2014 по справі 1570/6981/2012

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

----------------------

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 березня 2014 р.м.ОдесаСправа № 1570/6981/2012

Категорія: 9.2.1 Головуючий в 1 інстанції: Аракелян М. М.

Судова колегія Одеського апеляційного адміністративного суду, у складі:

головуючого - Яковлєва О.В.,

суддів - Бойка А.В., Танасогло Т.М.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Суворовському районі м.Одеси Одеської області Державної податкової служби на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 30 січня 2013 року, у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Одеський м`ясопереробний завод" до Державної податкової інспекції у Суворовському районі м.Одеси Одеської області Державної податкової служби, про скасування податкових повідомлень-рішень,-

В С Т А Н О В И Л А :

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 30.01.2013 року позов задоволено та скасовано податкові повідомлення-рішення відповідача від 12.11.2012 року №0001852201 та №0001862201.

Не погоджуючись з прийнятим судовим рішенням податковим органом подано апеляційну скаргу з якої вбачається про порушення судом норм матеріального та процесуального права, а тому просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нову постанову, якою в задоволенні позову відмовити.

Вимоги апеляційної скарги обґрунтовано тим, що висновок суду першої інстанції не відповідає встановленим обставинам у справі, так як податковим органом в ході проведення позапланової невиїзної документальної перевірки позивача по взаємовідносинам з ПП «Оптімус Каро», за лютий 2012 року, встановлено порушення п.п.134.1.1, п.134.1 ст.134 та ст.138 ПК України, в результаті чого позивачем занижено суму податку на додану вартість та податку на прибуток підприємств, яка підлягає сплаті в бюджет, за лютий 2012 року, на суму 133333 грн., та на 140000 грн., відповідно, а тому податкові повідомлення-рішення є правомірними.

Перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду, а також правильність застосування судом норм матеріального і процесуального права та правової оцінки обставин у справі, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а судове рішення - без змін, з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що 26.10.2012 року податковим органом проведено позапланову невиїзну документальну перевірку позивача по взаємовідносинам з ПП "Оптімус Каро", за лютий 2012 року, про що складено акт №2817/22-1/33970605, яким встановлено порушення позивачем п.п.134.1.1 п.134.1 ст.134, п.п.138.1.1 п.138.1, п.138.2, п.138.4, п.138.8 ст.138, п.п.139.1.9 п.139.1 ст.139 ПК України, а саме заниження податку на прибуток підприємств, у сумі 140000 грн.; та порушення п.185.1 ст.185, п.198.1, п.198.2, п.198.3, п.198.5, п. 198.6 ст.198, п.201.1, п.201.2, п. 201.4 ст.201 ПК України, а саме заниження ПДВ, на суму 133333 грн.

Порушення полягає у тому, що між позивачем та вказаним контрагентом укладено безтоварні угоди, які не спрямовані на реальне настання наслідків, а тому підприємством неправомірно занижено розмір податку на прибуток та ПДВ.

За результатами проведеної перевірки податковим органом винесено оскаржувані податкові повідомлення-рішення від 12.11.2012 року: №0001862201 про збільшення суми грошового зобов'язання з ПДВ та застосування штрафних санкцій, на загальну суму 166666,25 грн.; №0001852201 про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на прибуток та застосування штрафних санкцій на суму 175000 грн.

За наслідком встановлених обставин судом першої інстанції, з яким погоджується судова колегія, зроблено висновок щодо відсутності порушення податкового законодавства з боку позивача, так як господарські операції між ним та його контрагентом носять реальний характер.

Статтею 188 Податкового Кодексу України встановлено, що база оподаткування операцій з постачання товарів (послуг) визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, але не нижче за звичайних цін, з урахуванням загальнодержавних податків та зборів (крім податку на додану вартість та акцизного податку на етиловий спирт, що використовується виробниками - суб'єктами господарювання для виробництва лікарських засобів, у тому числі компонентів крові і вироблених з них препаратів, крім лікарських засобів у вигляді бальзамів та еліксирів).

Згідно з пп.14.1.181 п.14.1 ст.14 ПК України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до п.198.1 ст.198 ПК України - право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Пунктом 198.2 ст.198 ПК України визначено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається: дата тієї події, що відбулася раніше: - дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; - дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно з п.198.3 ст.198 ПК України - податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: - придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; - придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктом 198.6 ст.198 ПК України встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу. У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Відповідно до п.п.134.1.1 п.134.1 ст.134 ПК України - у цьому розділі об'єктом оподаткування є, зокрема, прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135 - 137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138 - 143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених статтею 152 цього Кодексу.

Згідно з п.п.138.1.1 п.138.1 ст.138 ПК України - витрати операційної діяльності включають, зокрема, собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.

Пунктом 138.2 ст.38 ПК України встановлено, що витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу. У разі якщо платник податку здійснює виробництво товарів, виконання робіт, надання послуг з довготривалим (більше одного року) технологічним циклом виробництва за умови, що договорами, укладеними на виробництво таких товарів, виконання робіт, надання послуг, не передбачено поетапної їх здачі, до витрат звітного податкового періоду включаються витрати, пов'язані з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг у цьому періоді. Платник податку для визначення об'єкта оподаткування має право на врахування витрат, підтверджених документами, що складені нерезидентами відповідно до правил інших країн.

Згідно з п.138.4 ст.138 ПК України - витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, крім нерозподільних постійних загальновиробничих витрат, які включаються до складу собівартості реалізованої продукції в періоді їх виникнення, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг.

При цьому, підпунктом 139.1.9 п.139.1 ст.139 ПК України встановлено, що не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Частиною 2 ст.3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» встановлено, що бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, грунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Згідно з ч.2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» - первинні документи, тобто податкові, видаткові накладні, рахунки, довіреності, акти виконаних робіт, акти прийому - передачі товарів, робіт, послуг оформлені на паперових носіях та при наявності таких обов'язкових реквізитів: назва документа (форми); дата і місце складання; назва підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильності її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Судовою колегією встановлено, що відповідно до акту перевірки позивачем занижено податок на прибуток підприємств та ПДВ за лютий 2012 року, на 140000 грн. та на 133333 грн. відповідно.

На формування розміру ПДВ та податку на прибуток підприємств вплинули господарські операції позивача з ПП "Оптімус Каро" щодо придбання м`яса, які виконано на підставі договорів поставки №01015 від 01.01.2012 року.

На підтвердження господарських відносин позивача з даним контрагентом судом зібрано наступні документи: копія договору поставки (а.с.49), видаткові та податкові накладні, подорожні листи вантажного автомобіля та докази його належності підприємству позивача (а.с.50-60).

Судовою колегією досліджено дані документи та встановлено, що дійсно між позивачем та вищевказаним підприємством укладено договір поставки м`яса, що узгоджується з основним видом діяльності позивача (виробництво м'ясних виробів). У зібраних судом документах повністю розкривається сутність проведених операцій (їх час, місце, кількість), належними доказами доведено надходження товарів на підприємством позивача та використання у своїй подальшій господарській діяльності.

Крім того судовою колегією встановлено, що під час вказаних господарських операцій у лютому 2012 року, контрагентом позивача орендовано приміщення для роботи з м'ясною продукцією у ПП "Фірма Гармаш", за адресою Одеська область, Біляївський район, с.Біляївка, комплекс будівель та споруджень №5, та саме за вказаною адресою виїжджав автомобіль позивача для отримання м'яса. Вказані обставини підтверджено самим податковим органом у своєму висновку №686/07-013 від 26.09.2012 року (а.с.107).

З огляду на вищевикладене колегія суддів приходить до висновку, що належними доказами підтверджено заявлений позивачем розмір ПДВ та податку на прибуток за вказаний період, а тому оскаржувані рішення податкового органу є необґрунтованими та правомірно скасовані судом першої інстанції.

Колегія суддів не погоджується з посиланнями апелянта щодо відсутності належної матеріально-технічної бази у контрагентів позивача, як на підставу для визнання нікчемними проведених господарських операцій, оскільки позивачем добросовісно придбано товари у вищевказаної юридичної особи, а якщо контрагент не виконаі свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме для цієї особи.

Такої правової позиції додержується й Верховний Суд України у постанові від 09.09.2008 року, по справі №21-500во08, від 01.06.2010 року, по справі №21-573во10 та від 31.01.2011 року, по справі №21-47а10.

Враховуючи вищевикладене судова колегія вважає, що суд першої інстанції порушень матеріального і процесуального права при вирішенні справи не допустив, а наведені в скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують.

Керуючись ст.ст.185, 195, 197, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, судова колегія,-

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Суворовському районі м.Одеси Одеської області Державної податкової служби залишити без задоволення, а постанову Одеського окружного адміністративного суду від 30 січня 2013 року - без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили через 5 днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили судовим рішенням апеляційного суду.

Головуючий: О.В. Яковлєв

Судді: А.В. Бойко

Т.М. Танасогло