Постанова

від 11.03.2014 по справі 901/3708/13

СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 березня 2014 року Справа № 901/3708/13

Севастопольський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Проценко О.І.,

суддів Воронцової Н.В.,

Котлярової О.Л.,

за участю представників сторін:

представник позивача, Пустовітенко Ірина Василівна , довіреність № 1 від 04.03.14, товариство з обмеженою відповідальністю "Виноградники "Ведмеді";

представник відповідача, Гущак Сергій Іванович , довіреність № 59 від 28.05.10, державне підприємство "Гурзуф";

прокурор, Алісов Олег Володимирович , посвідчення № 005827 від 25.09.12, старший прокурор відділу прокуратури міста Севастополя ;

розглянувши апеляційну скаргу заступника прокурора Автономної Республіки Крим на рішення господарського суду Автономної Республіки Крим (суддя Іллічов.М.М.) від 05.12.2013 року у справі № 901/3708/13

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Виноградники "Ведмеді"

до державного підприємства "Гурзуф"

за участю : заступника прокурора Автономної Республіки Крим

про спонукання укласти договір

ВСТАНОВИВ :

Товариство з обмеженою відповідальністю "Виноградники "ВЕДМЕДІ" звернулось до господарського суду Автономної Республіки Крим з позовною заявою до Державного підприємства "Гурзуф" , в якій просив суд зобов'язати відповідача укласти Договір про встановлення особистого безстрокового земельного сервітуту в редакції позивача.

Позовні вимоги мотивовані тим, що Державне підприємство "Гурзуф" не виконує умови договору купівлі - продажу від 08.07.2012 року та безпідставно відмовилося від укладення договору про встановлення особистого безстрокового земельного сервітуту.

Представником позивача у судовому засіданні суду першої інстанції, яке відбулось 25.11.2013р., була надана заява про зміну предмету позову, яка стосується строку дії сервітуту, яку було прийнято судом першої інстанції.

Рішенням господарського суду Автономної Республіки Крим від 05.12.2013 року у справі №901/3708/13 позов задоволений.

Зобов'язано Державне підприємство "Гурзуф" укласти з товариством з обмеженою відповідальністю "ВИНОГРАДНИКИ "ВЕДМЕДІ" Договір про встановлення особистого строкового земельного сервітуту, в наступній редакції:

"Договір

про встановлення особистого строкового земельного сервітуту

Місто Ялта, смт. Гурзуф "___"

---

2013 року

Володілець земельної ділянки: Державне підприємство "ГУРЗУФ" , місцезнаходження: 98640, Автономна Республіка Крим, місто Ялта, селище міського типу Гурзуф, вул. Привітна, будинок 4 (ЄДРПОУ 00412843) в особі

---

, який діє на підставі Статуту та

---

---

(надалі - Володілець ), з однієї сторони, і

Товариство з обмеженою відповідальністю "ВИНОГРАДНИКИ "ВЕДМЕДІ" , місцезнаходження: 95051, АР Крим, м. Сімферополь, вул. Гоголя/вул. Крейзера, буд. 52/18, кв. 13, ідентифікаційний код 38431179, в особі директора Тютюненко Наталії Олександрівни, яка діє на підставі Статуту (надалі - Сервітуарій ), в інтересах якого встановлюється особистий строковий земельний сервітут, з іншої сторони, уклали цей Договір про наступне:

1. Предмет Договору

1.1. Предметом цього Договору є встановлення особистого строкового земельного сервітуту (надалі - Сервітут ) виключно для Сервітуарія, що полягає у наданні йому обмеженого статтею 2 цього Договору строкового права платного користування частиною Земельної ділянки, відомості про яку містяться у Схемі меж Сервітуту, яка є Додатком № 1 до цього Договору (далі - Земельна ділянка ), що розташована за адресою: смт Гурзуф поблизу селища Данилівка та перебуває у постійному користуванні Володільця на підставі Державного акту на право постійного користування землею серії I-КМ № 003195. Цільове призначення Земельної ділянки - земельна ділянка сільськогосподарського призначення.

1.2. Об'єктом Сервітуту за цим Договором є Частина Земельної ділянки площею 23,6845 га (далі - Об'єкт ), розташування та межі якої зазначено в Додатку № 1 до цього Договору. На Об'єкті знаходяться промислові насадження винограду для виноробства (надалі - Виноградники) загальною площею 17,63 га, які перебувають у власності Сервітуарія та використовуються для здійснення господарської діяльності щодо вирощування винограду для виноробства.

1.3. Сервітут встановлено відповідно до пункту "з" частини першої статті 99 та частини 2 статті 100 Земельного кодексу України, враховуючи:

1.3.1. Відчуження Володільцем на користь Сервітуарія Виноградників площею 11,14 га та 6,49 га відповідно до Договору купівлі-продажу довгострокових біологічних активів-виноградників від 08 липня 2013року та необхідність обмеженого використання Об'єкта на умовах, зазначених в цьому Договорі, з метою їх експлуатації;

1.3.2. Виноградники не можуть бути без суттєвих втрат переміщені з Об'єкта;

1.3.3. Нормальне господарське використання Виноградників, придбаних Сервітуарієм у Володільця, не можливе без обтяження Сервітутом Земельної ділянки, яка йому належить на праві постійного користування;

1.3.4. Площа Об'єкта на 6,0545 га перевищує фактично зайняту Виноградниками площу через технологічні та експлуатаційні потреби щодо їх обслуговування;

1.3.5. Встановлення цього Сервітуту є найменш обтяжливим для Володільця, відповідає цільовому призначенню Земельної ділянки, щодо якої встановлений Сервітут;

1.3.6. Не існує прав третіх осіб на зазначену Земельну ділянку.

2. Обсяг сервітутних прав

2.1. За цим Договором Володілець надає Сервітуарію для нього самого, його службовців, представників та працівників, а також уповноважених Сервітуарієм орендарів Виноградників, підрядників, субпідрядників та/або їх працівників (цей перелік не є вичерпним) на обмежений строк право Сервітуту на Об'єкт.

2.2. Сторони погодились, що обсяг сервітутних прав включає наступні права, реалізація яких не потребує погодження з Володільцем:

2.2.1. Використовувати встановлений цим Договором Сервітут для господарської діяльності щодо вирощування винограду, первинної переробки винограду та виробництва виноматеріалів й вина;

2.2.2. Планувати та перепланувати дільниці;

2.2.3. Проводити меліоративні роботи (у т.ч. створення та реконструкцію дренажів зрошення);

2.2.4. Організовувати кільцеві, міжділянкові, міжквартальні проїзди, розворотні та технологічни майданчики;

2.2.5. Здійснювати рух транспорту та працівників по Об'єкту;

2.2.6. Підготовлювати ґрунт, садити виноградні кущі у ґрунт відповідно до запланованих схем;

2.2.7. Вносити добрива та використовувати засоби захисту рослин;

2.2.8. Обробляти ґрунт (розрихлювання, культивація, міжкущова обробка тощо);

2.2.9. Здійснювати влаштування дренажної системи, систем водозбору і водовідведення ґрунтових вод;

2.2.10. Огороджувати та охороняти Об'єкт;

2.2.11 Тимчасово встановлювати у межах Об'єкту технологічне обладнання та устаткування, призначене для збору та первинної переробки винограду;

2.2.12. Виконувати інші заходи, передбачені виробничою необхідністю.

3. Строк дії Договору

3.1. Право Сервітуту виникає після підписання цього Договору Сторонами та його державної реєстрації в порядку, встановленому для державної реєстрації прав на нерухоме майно. Сторони домовилися приступити до виконання цього Договору невідкладно після його підписання.

3.2. Строк дії Договору -10 (десять років).

3.3. Даний Договір та встановлений ним Сервітут зберігають чинність у разі переходу до інших осіб права власності (володіння) на Земельну ділянку, щодо якої він встановлений, або права власності на Виноградники, які розташовані на цій земельній ділянці.

3.4. Сервітут не може бути предметом купівлі-продажу, застави та не може передаватися будь-яким способом Сервітуарієм іншим фізичним та юридичним особам.

3.5. Дія Сервітуту підлягає припиненню у випадках:

3.5.1. Поєднання в одній особі Володільця та Сервітуарія;

3.5.2. Відмови Сервітуарія;

3.5.3. Рішення суду про скасування Сервітуту;

3.5.4. Невикористання Сервітуту протягом трьох років.

3.6. На вимогу власника Земельної ділянки дія цього сервітуту може бути припинена в судовому порядку у випадках:

3.6.1. Припинення підстав його встановлення;

3.6.2. Коли встановлення Сервітуту унеможливлює використання Земельної ділянки за її цільовим призначенням.

4. Розрахунки за Договором

4.1. За встановлення Сервітуту Сервітуарій сплачує Володільцю річну плату в розмірі 1% (один) відсоток від грошової (нормативної) оцінки Об'єкту, яка визначається на підставі відомостей територіального підрозділу центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин (на час вчинення цього Договору - Держкомзем України), у м. Ялта.

Відповідно до листа Управління Держкомзему України у м. Ялта від 14.06.2012р. № 2157-2/0-25-4 нормативна грошова оцінка 1 га Земельної ділянки станом на 14.06.2012 р. становить 47 968,00 (сорок сім тисяч дев'яносто шістдесят вісім) грн. 00 коп.

Площа Об'єкту становить 23,6845 га.

Нормативна грошова оцінка Об'єкту становить 1136098,10 грн. (один мільйон сто тридцять шість тисяч дев'яносто вісім гривень 10 коп.).

Річний розмір плати за цим Договором на 2013 рік становить 11 360,98 грн., крім того ПДВ.

4.2. Визначення розміру плати на кожен наступний календарний рік здійснюється Сервітуарієм самостійно на підставі даних про грошову оцінку Земельної ділянки на відповідний календарний рік та встановленого в Договорі річного розміру плати за встановлення Сервітуту.

4.3. Плата за встановлення Сервітуту сплачується Сервітуарієм щомісячно рівними частками (1/12 від річної плати) не пізніше 10-го числа місяця, наступного за останнім календарним днем місяця, за який сплачується відповідна плата, на рахунок Володільця.

4.4. Плата за Договором здійснюється Сервітуарієм виключно в грошовій формі у безготівковому порядку з обов'язковим зазначенням у платіжному дорученні або квитанції номеру та дати договору, а також періоду (місяця та року), за який сплачується плата за встановлення Сервітуту.

4.5. Сервітуарій має право внести плату за майбутній період (авансовий платіж) в межах всієї суми, що підлягає сплаті за встановлення Сервітуту за відповідний календарний рік або за декілька календарних місяців відповідного календарного року.

У разі дострокового припинення (розірвання) Договору внесена Сервітуарієм на майбутній період плата (авансовий платіж) підлягає поверненню Сервітуарію.

4.6. Сервітуарій сплачує плату за цим Договором протягом всього строку його дії.

Якщо початок та закінчення дії Договору не співпадають з початком або закінченням відповідного календарного місяця, визначення розміру плати за такий календарний місяць здійснюється пропорційно кількості календарних днів, впродовж яких діяв даний Договір.

Сторони домовились, що плата починає нараховуватись з моменту переходу до Сервітуарія права власності на Виноградники, тобто з 12 липня 2013 року. Нарахований платіж за період з 12 липня 2013 року до останнього дня місяця, що передував даті підписання цього Договору, підлягає до сплати впродовж 10 днів з дати підписання цього Договору без нарахування пені та штрафних санкцій.

4.7. Розмір плати за цим Договором підлягає обов'язковому перегляду Сторонами у разі зміни законодавства України або в інших випадках, передбачених чинним законодавством України.

4.8. У разі невнесення Сервітуарієм плати за користування Сервітутом у строки, передбачені цим Договором, нараховується пеня в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період прострочення виконання зобов'язання від несвоєчасно сплаченої суми, за кожен день затримки платежу.

4.9. Покращення стану Об'єкту, проведені Сервітуарієм за згодою Володільця, підлягають відшкодуванню відповідно до законодавства.

5. Права та обов'язки Сторін

5.1. Володілець має право:

5.1.1. Вимагати від Сервітуарія використання Сервітуту, встановленого даним Договором, виключно з метою, в порядку та на умовах, визначених в цьому Договорі.

5.1.2. Вимагати від Сервітуарія своєчасного внесення плати за користування Сервітутом.

5.1.3. Вимагати від Сервітуарія підтримувати в належному стані територію Об'єкту.

5.1.4. Здійснювати перевірки дотримання Сервітуарієм умов Договору, в т.ч. щодо своєчасної сплати винагороди за користування Сервітутом, сплати нарахованих штрафних санкцій.

5.1.5. Вимагати змінювати розмір плати, встановленої в Договорі, у випадках та у порядку, передбачених чинним законодавством України та даним Договором.

5.1.6. Встановлений (передбачений) цим Договором Сервітут не позбавляє Володільця прав володіння, користування та розпорядження Об'єктом, якщо це не завдає шкоди Виноградникам та не перешкоджає їх експлуатації (меті встановлення сервітуту).

5.2. Володілець зобов'язаний:

5.2.1. Не перешкоджати Сервітуарію використовувати встановлений цим Договором Сервітут для господарської діяльності щодо вирощування винограду, первинної переробки винограду та виробництва виноматеріалів й вина.

5.2.2. Не втручатися у вищевказану господарську діяльність.

5.3. Сервітуарій має право:

5.3.1. Використовувати Об'єкт у межах передбачених статтею 2 цього Договору;

5.3.2. Вимагати усунення перешкод, які виникають при використанні Об'єкту.

5.4. Сервітуарій зобов'язаний:

5.4.1. Дотримуватися умов цього Договору. Використовувати встановлений Сервітут виключно з метою, в порядку та на умовах, визначених в цьому Договорі.

5.4.2. Своєчасно вносити плату за користування Сервітутом. В порядку, визначеному Договором, самостійно визначати щорічні та щомісячні платежі за користування Сервітутом.

5.4.3. Не передавати будь-яким способом права за Договором третім особам.

5.4.4. Не чинити дій, що можуть привести до погіршення якісних характеристик та екологічного стану землі.

5.4.5. Здійснювати земельний сервітут способом найменш обтяжливим для Володільця Об'єкту.

6. Інші умови договору

6.1. Зміна умов Договору, його припинення можливі за взаємною згодою сторін. Зміна умов Договору і припинення оформляється додатковою угодою до цього Договору і підлягає державній реєстрації. У разі недосягнення згоди щодо змін умов Договору чи його припинення спір вирішується у судовому порядку. Припинення Договору має здійснюватись за умови письмового попередження іншої сторони за 6 (шість) місяців.

6.2. Спори, що виникають при виконанні цього Договору, вирішуються Сторонами шляхом переговорів, а в разі недосягнення домовленості в судовому порядку.

6.3. Цей Договір укладено українською мовою у трьох примірниках, які мають однакову юридичну силу, з яких два примірники передаються Сторонам договору, третій знаходиться в реєстраційній справі в органі, який здійснив державну реєстрацію.

6.4. Невід'ємною частиною цього договору є Схема меж Сервітуту.

6. Форс-мажор

6.1. Сторони звільняються від відповідальності за часткове або повне невиконання зобов'язань по даному Договору, якщо це невиконання є наслідком обставин непереборної сили, що виникли після укладення Договору, в результаті подій надзвичайного характеру, які сторона не могла ані передбачати, ані подолати розумними заходами (форс-мажор).

6.2. Ризик випадкової загибелі Об'єкта несе Володілець.

6.3. У разі знищення або пошкодження частини Об'єкта в результаті недбалого, безвідповідального ставлення, відшкодування збитків провадиться стороною, з вини якої це сталося.

7. Державна реєстрація Договору

7.1. Сервітут підлягає державній реєстрації в порядку, встановленому для державної реєстрації прав на нерухоме майно, у зв'язку з чим Сторони домовилися про розподіл зобов'язань.

7.2. Володілець зобов'язується:

7.2.1. Забезпечити замовлення, узгодження, затвердження технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж Земельної ділянки, внесення відомостей про неї до Державного земельного кадастру та присвоєння Земельній ділянці кадастрового номера;

7.2.2. Забезпечити державну реєстрацію права власності (державної, комунальної) на Земельну ділянку в порядку, встановленому для державної реєстрації прав на нерухоме майно;

7.2.3. Забезпечити державну реєстрацію права постійного користування Земельною ділянкою в порядку, встановленому для державної реєстрації прав на нерухоме майно;

7.2.4. Передати Сервітуарію необхідний пакет документів для державної реєстрації Сервітуту.

7.3. Сервітуарій зобов'язується:

7.3.1. Надавати технічну, організаційну, методичну допомогу Володільцеві для виконання ним зобов'язань, передбачених пп. 7.2.1-7.2.3;

7.3.2. Нести витрати, пов'язані з оформленням і реєстрацією Сервітуту та виділенням Сервітуту в натурі;

7.3.3. Бути повіреним Володільця у питаннях оформлення та державної реєстрації Сервітуту у разі укладення Сторонами договору доручення.

7.4. Сторони домовились приступити до виконання усіх зобов'язань за цим Договором, у тому числі й у частині внесення плати за встановлення Сервітуту, з дня підписання цього Договору.

Володілець: Сервітуарій:

Державне підприємство "Гурзуф" Ідентифікаційний код 00412843 Філія "Південний" м. Ялта, МФО 384522 ІПН 004128401127 р/р 26006000090356 В.о.директора

---

/

---

/ (підпис) М. П.Товариство з обмеженою відповідальністю "Виноградники "Ведмеді", Ідентифікаційний код 38431179, Кримське РВ АТ "Брокбізнесбанк" п/р 26008114774001 МФО 300249 Директор

---

ТЮТЮНЕНКО Н.О. (підпис) М. П."

Стягнуто з Державного підприємства "Гурзуф" на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Виноградники "ВЕДМЕДІ" витрати по сплаті судового збору у розмірі 1147,00 грн.

Приймаючи відповідне рішення про задоволення позову, суд першої інстанції з посиланням на норми діючого законодавства зазначив, що зобов'язання, узяті позивачем та відповідачем відповідно до умов договору купівлі - продажу довгострокових біологічних активів - виноградників від 08.07.2013р., зокрема, які передбачені пунктами 5.2, 5.3, відповідно до яких сторони дійшли згоди щодо укладення договору особистого земельного сервітуту, який надасть позивачу право доступу до земельної ділянки з метою експлуатації придбаних ним об'єктів, повинні бути виконані ними належним чином, шляхом укладення відповідного договору із метою надання Покупцю права обмеженого використання земельних ділянок на яких розташовані об'єкти його права власності та які необхідні для їх обслуговування, оскільки іншим способом додержати сторонами умови, викладені в договорі купівлі-продажу від 08.07.2013р., та задовольнити потреби позивача, як власника довгострокових біологічних активів - виноградників у користуванні, володінні своїм майном та його обслуговуванні, ніж укладення з відповідачем договору про встановлення особистого строкового земельного сервітуту на час існування спірних відносин неможливо.

Не погодившись з рішенням суду, заступник прокурора Автономної Республіки Крим звернувся до Севастопольського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду першої інстанції, прийняти по справі нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити.

Крім того, в прохальній частині апеляційної скарги, прокурор просить залучити у справу як іншого відповідача Кабінет Міністрів України (01001, м. Київ, вул. Грушевського, 12/2) та залучити як третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: Кабінет Міністрів України (01001, м. Київ, вул. Грушевського. 12/2) та Міністерство аграрної політики та продовольства України (01001, м. Київ, вул. Хрещатик, 24).

Апеляційна скарга мотивована тим, що прийняте судом першої інстанції рішення, суперечить нормам процесуального та матеріального права.

Зокрема, заявник апеляційної скарги звертає увагу на те, що при прийнятті рішення по справі, суд першої інстанції не звернув уваги на вимоги Закону, а саме статтю 98 Земельного кодексу України, відповідно до якої, вимагати встановлення земельних сервітутів можуть власники або землекористувачі земельних ділянок, натомість у порушення статті 43 Господарського процесуального кодексу України, суд першої інстанції не дослідив питання чи є позивач суміжним користувачем земельної ділянки щодо якої встановлений сервітут, а отже, чи має він право на встановлення земельного сервітуту. При цьому. відповідно до наявного в матеріалах справи плану меж зовнішніх землекористувачів, що є складовою частиною Державного акту на право постійного користування землею ДП «Гурзуф» позивач не є суміжним землекористувачем.

У зв'язку з вищенаведеним, скаржник вважає, що позивач не може вимагати у судовому порядку встановлення особистого сервітуту, оскільки він не пов'язаний з задоволенням потреб суміжного землекористувача в обслуговуванні своєї земельної ділянки. У даному ж випадку суд зобов'язав укласти договір особистого сервітуту, що є порушенням ст. 98 ЗК України.

Разом з тим, скаржник зазначає, що є необґрунтованою позиція суду щодо неможливості задоволення потреб позивача в обслуговуванні виноградників в інший спосіб ніж встановлення строкового земельного сервітуту, оскільки суд не дослідив можливість переміщення виноградників на іншу земельну ділянку. При цьому виноградники відчужувалися державним підприємством як рухоме майно, а тому є можливим їх переміщення.

Ухвалою Севастопольського апеляційного господарського суду від 24 лютого 2014 року, заступнику прокурора Автономної Республіки Крим відновлений строк на подання апеляційної скарги .

Ухвалою Севастопольського апеляційного господарського суду від 24 лютого 2014 року, прийнято апеляційну скаргу заступника прокурора Автономної Республіки Крим на рішення господарського суду Автономної Республіки Крим від 05.12.2013 року у справі № 901/3708/13 до провадження Севастопольського апеляційного господарського суду та призначено справу до розгляду на 11 березня 2014 року .

Зобов'язано заступника прокурора Автономної Республіки Крим надати суду обґрунтовані пояснення щодо необхідності залучення до участі у справі іншого відповідача та третіх осіб.

В судовому засіданні, яке відбулося 11 березня 2014 року, прокурор підтримав доводи апеляційної скарги та просив скасувати рішення суду першої інстанції, будь-які обґрунтування у підтримання свого клопотання про залучення до участі у справі іншого відповідача та третіх осіб не надав, представник позивача заперечував проти доводів скарги та просив відмовити в її задоволенні, з підстав викладених у запереченнях на апеляційну скаргу, які були долучені до матеріалів справи у судовому засіданні, представник відповідача визначив свою позицію, відповідно до якої останній зазначив, що не вбачає іншого передбаченого законодавством способу на врегулювання спірних відносин, як укладення договору сервітуту.

Судова колегія розглянувши клопотання прокурора про залучення до участі у справі як іншого відповідача Кабінету Міністрів України та залучення як третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: Кабінету Міністрів України та Міністерства аграрної політики та продовольства України, вважає його таким, що не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

За умовами статті 24 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд за наявністю достатніх підстав має право до прийняття рішення залучити за клопотанням сторони або за своєю ініціативою до участі у справі іншого відповідача. Господарський суд, встановивши до прийняття рішення, що позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, може за згодою позивача, не припиняючи провадження у справі, допустити заміну первісного відповідача належним відповідачем.

Проте, матеріали справи не свідчать про те, що позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, як і не має правових підстав для залучення до участі у справі іншого відповідача, тому клопотання про залучення до участі у справі як іншого відповідача Кабінету Міністрів України на думку судової колегії є недоцільним.

Щодо залучення до участі у справі в якості третіх осіб Кабінету Міністрів України та Міністерства аграрної політики та продовольства України, судова колегія також вважає недоцільним, оскільки, у даному випадку рішення господарського суду не може вплинути на права і обов'язки зазначених осіб, а отже не має потреби для залучення останніх до участі у справі в порядку статті 27 Господарського процесуального кодексу України.

Так, в силу статті 27 Господарського процесуального кодексу України, треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, можуть вступити у справу на стороні позивача або відповідача до прийняття рішення господарським судом, якщо рішення з господарського спору може вплинути на їх права або обов'язки щодо однієї з сторін. Їх може бути залучено до участі у справі також за клопотанням сторін, прокурора. Якщо господарський суд при прийнятті позовної заяви, вчиненні дій по підготовці справи до розгляду або під час розгляду справи встановить, що рішення господарського суду може вплинути на права і обов'язки осіб, що не є стороною у справі, господарський суд залучає таких осіб до участі у справі як третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору.

Розглянувши справу повторно в порядку статті 101 Господарського процесуального кодексу України судова колегія встановила наступне.

08 липня 2013 року між Державним підприємством "Гурзуф" (Продавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "ВИНОГРАДНИКИ "ВЕДМЕДІ" (Покупець) укладений Договір купівлі - продажу довгострокових біологічних активів - виноградників (том 1 арк.с. 13-16).

Пунктом 1.1 Договору передбачено, що Продавець зобов'язується передати у власність Покупцю (продати) довгострокові біологічні активи-виноградники площею 6,49 га (Об'єкт-1) та біологічні активи - виноградники 11,14 га (Об'єкт-2), які розташовані у смт. Гурзуф поблизу селища Данилівка на земельній ділянці, що перебуває у постійному користуванні Продавця на підставі державного акту на право постійного користування землею серії I-КМ №003195, виданого 20 березня 2001 року Гурзуфською селищною радою та зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за № 27, (далі-Об'єкти), а Покупець зобов'язується прийняти Об'єкти, сплатити ціну їх продажу і виконати визначені в Договорі умови. Об'єкти продаються без земельних ділянок, на яких вони розташовані.

Згідно із пунктом 2.1 Договору відповідно до відомостей, викладених у Звіті про оцінку вартості виноградників від 14.05.2013р. підприємства "Далекс-Експерт" (Сертифікат суб'єкта оціночної діяльності № 9856/10 від 06.08.2010р.), вартість Об'єкта -1 становить 317 000,00 грн. (триста сімнадцять тисяч гривень 00 коп.) без урахування ПДВ.

Звіт оцінювача про ринкову вартість Об'єкта -1 пройшов рецензування у Фонді державного майна України та одержав позитивні висновки (рецензія 99-13-0160 від 26.06.2013р., рецензент ОСОБА_6А.).

Пунктом 2.2 Договору передбачено, що відповідно до відомостей, викладених у Звіті про оцінку вартості виноградників від 14.05.2013р. підприємства "Далекс-Експерт" (Сертифікат суб'єкта оціночної діяльності № 9856/10 від 06.08.2010р.), вартість Об'єкта -2 становить 1582500,00 грн. (один мільйон п'ятсот вісімдесят дві тисячі пятьсот гривень 00 коп.) без урахування ПДВ.

Звіт оцінювача про ринкову вартість Об'єкта -2 пройшов рецензування у Фонді державного майна України та одержав позитивні висновки (рецензія 99-13-0159 від 26.06.2013р., рецензент ОСОБА_6А.).

Пунктом 2.3 Договору сторони домовились про те, що указаний в цьому Договорі Об'єкт -1 з урахуванням ПДВ продано за 384 000, 00 грн. (триста вісімдесят чотири тисячі гривень 00 коп.), у тому числі ПДВ становить 64000,00 грн.

Відповідно до цього ж пункту договору указаний в цьому Договорі Об'єкт -2 з урахуванням ПДВ продано за 1980000,00 грн. (один мільйон дев'ятсот вісімдесят тисяч гривень 00 коп.), у тому числі ПДВ становить 330000, 00 гривень.

Пунктом 2.4 Договору передбачено, що загальна ціна цього Договору, яка підлягає сплаті за Об'єкти, становить 2364000,00 грн. (два мільйони триста шістдесят чотири тисячі гривень 00 коп.), у тому числі ПДВ 394000, 00 грн.

Згідно із п. 4.2 Договору право власності на Об'єкти переходить до Покупця після сплати в повному обсязі ціни продажу Об'єктів.

Відповідно до платіжного доручення №52 від 10.07.2013р. ТОВ "ВИНОГРАДНИКИ "ВЕДМЕДІ" сплатило ДП "Гурзуф" повну, визначену Договором, ціну, а саме: 2364000,00 грн. (два мільйони триста шістдесят чотири тисячі гривень 00 коп.), у тому числі ПДВ 394000, 00 грн.

Отже право власності на Об'єкти, вказані у Договорі, перейшло до позивача.

Пунктом п. 4.1 Договору передбачено, що на момент вчинення цього Договору Покупцю відомо, що Об'єкти є переданими в оренду Дочірньому підприємству "Черномор'є", яке є їх користувачем. Об'єкт-1 передано в оренду Дочірньому підприємству "Черномор'є" відповідно до договору оренди від 01.11.2004р. строком на 20 років. Об'єкт-2 передано в оренду Дочірньому підприємству "Черномор'є" відповідно до договору оренди від 01.06.2010р. №1058 строком на 49 років. Договір купівлі-продажу вчинено з урахуванням відмови орендаря Об'єктів - ДП "Черномор'є" від реалізації свого переважного права на їх купівлю, передбаченого ст. 777 Цивільного кодексу України.

Як вбачається з матеріалів справи, дочірнє підприємство "Черномор'є" відмовилось від свого переважного права на купівлю довгострокових біологічних активів - виноградників, передбаченого ст. 777 Цивільного кодексу України, що підтверджується листом ДП "Черномор'є" № 73 від 08.07.2013р. (том 1 арк.с. 25).

З матеріалів справи також вбачається, що договір купівлі-продажу довгострокових біологічних активів - виноградників від 08.07.2013р., укладений відповідно до норм діючого законодавства та є чинним, доказів зворотного матеріали справи не містять.

Більш того, зазначений договір купівлі-продажу був погоджений Міністерством аграрної політики та продовольства України - органу уповноваженого управляти об'єктами державної власності, що підтверджується листом №37-13-4-13/13230 від 05.07.2013р. (арк.с. 34-36)

Відповідно до державного акту на право постійного користування землею серії I-КМ №003195, виданого Гурзуфскою поселковою Радою народних депутатів 20.03.2001р., у постійному користуванні ДП "Гурзуф", який є правонаступником радгоспу - заводу "Гурзуф", перебуває у постійному користуванні земельна ділянка площею 794,44 гектарів.

Як встановлено судовою колегією, об'єкти, що зазначені у договорі, розташовані на частині вказаної земельної ділянки.

Пунктом п. 5.2 Договору передбачено, що сторони невідкладно після переходу права власності на Об'єкти до Покупця об'єднають свої зусилля з метою врегулювання питань надання Покупцю (або володільцю Об'єктів) права обмеженого використання земельних ділянок, на яких розташовані Об'єкти, і які залишаються у постійному користуванні Продавця, шляхом укладення договору особистого земельного сервітуту (або вчинення іншого правочину з цією метою), що передбачатиме право доступу до земельних ділянок з метою експлуатації Об'єктів.

23.09.2013р. вих. №9/05 позивач на виконання умов договору купівлі-продажу направив на адресу відповідача пропозицію про укладення Договору про встановлення особистого безстрокового земельного сервітуту (том 1 арк.с. 26).

До пропозиції позивачем були додані проект договору встановлення особистого безстрокового земельного сервітуту та технічна документація із землеустрою по встановленню меж земельної ділянки ДП "Гурзуф", на яку розповсюджується право особистого безстрокового земельного сервітуту, встановлюємого ДП "Гурзуф" (том 1 арк.с. 27-32).

Проте, відповідач не погодився із запропонованим позивачем договором, що підтверджується листом вих. №494 від 17.10.2013р., відповідно до чкого відповідач відмовився від укладання договору про встановлення особистого безстрокового земельного сервітуту з підстав необгрунтованого заниження розміру плати за користування земельною ділянкою (том 1 арк.с. 33).

Відмова відповідача від укладання вищенаведеного договору та наполягання позивача на тому, що задовольнити його потреби, як власника довгострокових біологічних активів - виноградників у користуванні, володінні своїм майном, його обслуговуванні в іншій спосіб ніж укладення договору про встановлення особистого земельного сервітуту на даній час неможливо, у зв'язку із тимчасовою дією обмежень, передбачених п. 2 ст. 6 Закону України "Про структуру, повноваження та особливості правового і економічного режиму майнового комплексу Національного виробничо-аграрного об'єднання "Масандра", а запропонований розмір плати за встановлення сервітуту не суперечить вимогам чинного податкового законодавства, стало підставою для звернення до суду із відповідним позовом.

Вивчивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права та відповідність висновків суду обставинам справи, судова колегія не вбачає підстави для скасування рішення суду першої інстанції та вважає апеляційну скаргу такою, що не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

За умовами частини 2 статті 101 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Як вбачається зі змісту спірних правовідносин, останні виникли у результаті недосягнення згоди щодо укладення договору про встановлення особистого безстрокового земельного сервітуту.

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 395 Цивільного кодексу України одним із видів речових прав на чуже майно є право користування (сервітут).

А в силу частини 1 статті 401 Цивільного кодексу України право користування чужим майном (сервітут) може бути встановлене щодо земельної ділянки, інших природних ресурсів (земельний сервітут) або іншого нерухомого майна для задоволення потреб інших осіб, які не можуть бути задоволені іншим способом.

Сервітут може бути встановлений договором, законом, заповітом або рішенням суду. У разі недосягнення домовленості про встановлення сервітуту та про його умови спір вирішується судом за позовом особи, яка вимагає встановлення сервітуту (частина 1, 3 статті 402 Цивільного кодексу України).

Приписами частини 1 статті 403 Цивільного кодексу України передбачено, що сервітут визначає обсяг прав щодо користування особою чужим майном.

Земельний Кодекс України передбачає дві підстави встановлення земельного сервітуту - договір і рішення суду. Рішення суду про задоволення заяви є підставою для встановлення земельного сервітуту.

Правовідносини щодо встановлення сервітуту, також врегульовані Земельним кодексом України.

Так, відповідно до пункт 3 статті 98 Земельного кодексу України встановлення земельного сервітуту не веде до позбавлення власника земельної ділянки, щодо якої встановлений земельний сервітут, прав володіння, користування та розпорядження нею.

Згідно із пунктом 2 статті 100 Земельного кодексу України земельний сервітут може бути встановлений договором між особою, яка вимагає його встановлення, та власником (володільцем) земельної ділянки.

За умовами статті 404 Цивільного кодексу України, право користування чужою земельною ділянкою або іншим нерухомим майном полягає у можливості проходу, проїзду через чужу земельну ділянку, прокладання та експлуатації ліній електропередачі, зв'язку і трубопроводів, забезпечення водопостачання, меліорації тощо.

Стаття 99 Земельного кодексу України надає перелік сервітутів, встановлення яких можуть вимагати власники або землекористувачі земельних ділянок зокрема:

а) право проходу та проїзду на велосипеді;

б) право проїзду на транспортному засобі по наявному шляху;

в) право прокладання та експлуатації ліній електропередачі, зв'язку, трубопроводів, інших лінійних комунікацій;

г) право прокладати на свою земельну ділянку водопровід із чужої природної водойми або через чужу земельну ділянку;

ґ) право відводу води зі своєї земельної ділянки на сусідню або через сусідню земельну ділянку;

д) право забору води з природної водойми, розташованої на сусідній земельній ділянці, та право проходу до природної водойми;

е) право поїти свою худобу із природної водойми, розташованої на сусідній земельній ділянці, та право прогону худоби до природної водойми;

є) право прогону худоби по наявному шляху;

ж) право встановлення будівельних риштувань та складування будівельних матеріалів з метою ремонту будівель та споруд;

з) інші земельні сервітути.

Перелік цілей, щодо яких можливе встановлення сервітуту, не обмежений Законом.

Згідно п. 2.34 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №6 від 17.05.2011р. "Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин" обов'язковою умовою встановлення земельного сервітуту є неможливість задоволення потреби особи, яка вимагає встановлення сервітуту, в інший спосіб.

Таким чином, судова колегія приходить до висновку, що особовою умовою для встановлення земельного сервітуту, є встановлення факту неможливості задоволення потреби особи, яка вимагає встановлення сервітуту, в інший спосіб.

Як вбачається з матеріалів справи та раніш було зазначено, судом апеляційної інстанції між сторонами по справі 08 липня 2013 року, був укладений договір купівлі - продажу довгострокових біологічних активів - виноградників (том 1 арк.с. 13-16).

За умовами якого, позивач набув право власності на довгострокові виноградники.

Статтею 41 Конституції України визначено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право власності набувається у порядку, визначеному законом.

Стаття 316 Цивільного кодексу України розкриває поняття права власності, так правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

А за умовами статті 317 цього Кодексу власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

У статті Цивільного кодексу України встановлюються визначальні принципи здійснення права власності. Під здійсненням права власності необхідно розуміти умови й порядок реалізації власником своїх правомочностей володіння, користування та розпорядження щодо належного йому майна.

Так власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд, власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону, при здійсненні своїх прав та виконанні обов'язків власник зобов'язаний додержуватися моральних засад суспільства, усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав, власність зобов'язує, власник не може використовувати право власності на шкоду правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію та природні якості землі, держава не втручається у здійснення власником права власності, діяльність власника може бути обмежена чи припинена або власника може бути зобов'язано допустити до користування його майном інших осіб лише у випадках і в порядку, встановлених законом, особливості здійснення права власності на культурні цінності встановлюються законом.

Відповідно до пункту 1 статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Зі змісту вказаної статті вбачається, що договором є домовленість сторін, що виражає узгоджену волю сторін, яка спрямована на досягнення конкретної мети, тобто договір це юридичний факт, на підставі якого виникають цивільні права та обов'язки, в той час як зобов'язанням є різновид цивільного правовідношення, яке може виникати як із договору, так і на інших підставах передбачених цивільним законодавством.

Статтею 627 Цивільного кодексу України встановлено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Перш за все, судова колегія вважає за необхідне зазначити, що свобода договору, означає право громадян або юридичних осіб та інших суб'єктів цивільного права вступати чи утримуватися від вступу у будь-які договірні відносини. Свобода договору проявляється також у можливості наданій сторонам визначати умови такого договору.

Однак під час укладання договору, визначаючи його умови, сторони повинні дотримуватись нормативно-правових актів.

Відповідно до статті 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними та умови, які є обов'язковими, відповідно до актів цивільного законодавства.

Зі змісту цієї норми вбачається, що свобода договору проявляється також у можливості сторін на власний розсуд визначати умови договору, які і становлять його зміст. Винятком є умови, які конкретно передбачені законом щодо того чи іншого виду договорів. Змістом договору є умови, які сторони передбачили в угоді.

Відтак, укладаючи договір сторони узгодили усі істотні умови, передбачені для цього виду договору зазначеними вище нормами.

Зокрема, позивач та відповідач згідно із пунктами 5.2 та п. 5.3 договору купівлі -продажу довгострокових біологічних активів - виноградників від 08.07.2013р., дійшли згоди щодо укладення договору особистого земельного сервітуту, який надасть позивачу право доступу до земельної ділянки з метою експлуатації придбаних ним об'єктів.

Відповідно до вказаних пунктів договору сторони погодили основні умови укладення майбутнього договору земельного сервітуту за виключенням строку дії договору та розміру оплати за користування земельною ділянкою, що також підтвердив представник відповідача у судовому засіданні та вбачається з матеріалів справи.

Договір купівлі -продажу довгострокових біологічних активів - виноградників від 08.07.2013р., є діючим, у встановленому Законом порядку його дійсність ніким не оскаржена, а тому зобов'язання, які виникли за ним повинні виконуватись належним чином.

Поняття зобов'язання дається статтею 509 Цивільного кодексу України, відповідно до якої, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 Цивільного кодексу України та статтею 174 Господарського кодексу України, зокрема, з договорів та інших правочинів (угод).

Так, у розумінні діючого законодавства зобов'язанням визнається правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до статті 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Аналогічна норма міститься у статті 509 Цивільного кодексу України.

Згідно з статтею 525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

А в силу статті 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Аналогічне положення стосовно господарських зобов'язань міститься в частині першій статті 193 ГК України.

При цьому, майново-господарськими, згідно з частиною 1 статті 175 Господарського кодексу України, визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управлена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

З урахуванням вищенаведеного, судова колегія вважає, що зобов'язання, узяті позивачем та відповідачем відповідно до умов договору купівлі - продажу довгострокових біологічних активів - виноградників від 08.07.2013р., зокрема пунктами 5.2, 5.3, повинні бути виконані ними належним чином шляхом укладення відповідного договору із метою надання позивачу права обмеженого використання земельних ділянок на яких розташовані об'єкти його права власності та які необхідні для їх обслуговування.

Більш того, як вбачається зі змісту вищезазначеного договору купівлі-продажу, позивачем було придбано довгострокові виноградники, на думку судової колегії, використання яких неможливо без наявності земельної ділянки на якій вони розташовані, оскільки це призведе до знищення останніх.

До того ж, у зв'язку із наявністю тимчасовою дією обмежень, передбачених пунктом 2 статті 6 Закону України "Про структуру, повноваження та особливості правового і економічного режиму майнового комплексу Національного виробничо-аграрного об'єднання "Масандра", отже відмова відповідача від укладання договору про встановлення особистого строкового земельного сервітуту унеможливлює задоволення потреби позивача, як власника довгострокових біологічних активів - виноградників у користуванні, володінні своїм майном.

За таких обставин, суд апеляційної інстанції погоджується із висновками суду попередньої інстанції, що іншим способом додержати сторонами умови, викладені в договорі купівлі-продажу від 08.07.2013р., та задовольнити потреби позивача, як власника довгострокових біологічних активів - виноградників у користуванні, володінні своїм майном та його обслуговуванні, ніж укладення з відповідачем договору про встановлення особистого строкового земельного сервітуту на час існування спірних відносин неможливо.

Також, у матеріалах справи є листи Фонду державного майна України, органу який за Законом є центральним органом виконавчої влади із спеціальним статусом, що реалізує державну політику у сфері приватизації, оренди, використання та відчуження державного майна, управління об'єктами державної власності (№10-24-8413 від 05.07.2013р.) та Міністерства аграрної політики та продовольства України - органу уповноваженого управляти об'єктами державної власності (№37-13-4-13/13230 від 05.07.2013р.), відповідно до яких за результатами опрацювання матеріалів, що були надіслані щодо питання узгодження договору відчуження виноградників, які розташовані на земельних ділянках, які перебувають у постійному користування ДП «Гурзуф», визначено, що на укладення такого договору спеціальної згоди цих органів не потребується.

З урахуванням вищенаведеного, судова колегія дійшла висновку, що оскільки діючим законодавством не заборонено укладення відповідних договорів, а також не визначено альтернативного способу для використання позивачем свого права власності на довгострокові виноградники, які були придбані останнім за договором купівлі-продажу, позовні вимоги про укладення договору про встановлення особистого строкового земельного сервітуту в редакції позивача є такими, що підлягають задоволенню.

Щодо доводів апеляційної скарги про те, що при прийнятті рішення по справі суд першої інстанції не звернув уваги на вимоги Закону, а саме статтю 98 Земельного кодексу України, відповідно до якої, вимагати встановлення земельних сервітутів можуть власники або землекористувачі земельних ділянок, а також у порушення статті 43 Господарського процесуального кодексу України, суд першої інстанції не дослідив питання чи є позивач суміжним користувачем земельної ділянки щодо якої встановлено сервітут, а отже чи має він право на встановлення земельного сервітуту. При цьому. відповідно до наявного в матеріалах справи плану меж зовнішніх землекористувачів, що є складовою частиною Державного акту на право постійного користування землею ДП «Гурзуф» позивач не є суміжним землекористувачем, судова колегія зазначає наступне.

Відповідно до статті 6 Цивільного кодексу України, Сторони мають право укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства. Сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами. Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд.

Як було встановлено судом апеляційної інстанції в ході розгляду справи діючим законодавством не заборонено укладення відповідних договорів, а також не визначено альтернативного способу для використання позивачем свого права власності на довгострокові виноградники, які були придбані останнім за договором купівлі-продажу.

Таким чином, оскільки укладення договору про встановлення особистого строкового земельного сервітуту, у даному випадку не суперечить та не заборонено діючим законодавством, судова колегія вважає хибними доводи скаржника щодо невідповідності зазначеного договору вимогам Закону.

Щодо тверджень заявника апеляційної скарги про те, що у даному випадку необхідне укладення договору емфітевзису, ані договору сервітуту, судова колегія також вважає їх необґрунтованими, у зв'язку з наступним.

Відповідно до статті 102 1 Земельного кодексу України, право користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) і право користування чужою земельною ділянкою для забудови (суперфіцій) виникають на підставі договору між власником земельної ділянки та особою, яка виявила бажання користуватися цією земельною ділянкою для таких потреб, відповідно до Цивільного кодексу України.

Проте, як встановлено, позивач не може укласти таку угоду із відповідачем, оскільки ДП «Гурзуф» не є власником цієї земельної ділянки, більш того, зазначена земельна ділянка вже надана в оренду власником ДП «Гурзуф» у постійне користування, тому судова колегія вважає, що у даному випадку договір емфітевзису не міг був укладений, оскільки це б суперечило правової природі таких видів договорів.

До того ж, слід зазначити, що відповідно до ч. З ст. 98 ЗКУ встановлення земельного сервітуту не веде до позбавлення власника земельної ділянки, щодо якої встановлений земельний сервітут, прав володіння, користування та розпорядження нею. Однак, у відносинах ж емфітевзису законодавство таких обмежень не встановлює.

Крім того, враховуючи мораторій згідно Закону України «Про структуру, повноваження та особливості правого і економічного режиму майнового комплексу НВАО «Масандра», застосування емфітевзису було б невірними.

Таким чином, при сервітуті не відбувається вилучення ділянки у володільця і не обмежується жодне з його майнових прав.

Земельні ділянки під виноградниками є ділянками для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, вид угідь - багаторічні насадження-виноградники.

Проектування та посадка виноградників передбачає не тільки посадку виноградних кущів, але й будівництво споруд, у тому числі систем краплинного зрошення, шпалери, встановлення обладнання для спеціального тривалого зберігання ягід.

Усе це передбачено нормами технологічного проектування виноградників, держава забезпечуючи підтримку галузі регламентує зазначене у ЗУ «Про збір на розвиток виноградарства, садівництва і хмелярства", який застосовується до кінця 2014 року відповідно до п. 4 Підрозділу 10. Інші перехідні положення ПКУ та поставновою КМУ від 15 липня 2005 р. N 587 «Про затвердження Порядку справляння збору та використання коштів на розвиток виноградарства, садівництва і хмелярства».

Законодавчо немає заборони на укладення договору сервітуту у подібних правовідносинах, а більш-менш обтяжливі способи для власника є оціночним поняттям, яке регламентується з урахуванням усіх обставин справи.

Стосовно тверджень прокурора про те, що суд не досліджував можливість переміщення виноградників на іншу земельну ділянку, судова колегія вважає їх такими, що ґрунтуються на припущенні, оскільки, як встановлено в ході розгляду справи та підтверджується матеріалами справи, майно, яке було придбане позивачем, а саме довгострокові-виноградники не можливо переміщувати оскільки це призведете до їх знищення.

Щодо тверджень заявника апеляційної скарги про незалучення до участі у справі ДП «Черномор'є», судова колегія вважає за необхідне зазначити наступне.

Як вже вказувалося вище, предметом спору у справі, що розглядається, є встановлення особистого земельного сервітуту для можливості обслуговування (експлуатації) об'єктів власності - виноградників, які придбано за конкретним договором купівлі-продажу. Цим сервітутом врегульовуються правовідносини колишнього власника проданого об'єкту - ДП «Гурзуф», який продовжує володіти земельними ділянками на праві постійного користування на підставі відповідного державного акту, та нового власника- ТОВ «Виноградники «Медведі».

Ніхто не обмежує інших осіб, які мали, мають, або будуть мати будь-яке підтверджене право, щодо відчужених об'єктів, врегулювати свої правовідносини у сфері земельного користування у встановлений законом спосіб.

Разом із тим відповідно до ст. 26 ГПК України треті особи, які заявляють самостійні вимоги на предмет спору, можуть вступити у справу до прийняття рішення господарським судом, подавши позов до однієї або двох сторін. Про прийняття позовної заяви та вступ третьої особи у справу господарський суд виносить ухвалу. Треті особи, які заявляють самостійні вимоги на предмет спору, користуються усіма правами і несуть усі обов'язки позивача.

Тобто, аналізуючи вказану статтю, передбачається, що третя особа, яка заявляє самостійні вимоги, вступає в процес тільки за своєю ініціативою шляхом подачі позовної заяви.

Отже, через принцип диспозитивності суд не може залучити ДП «Черномор'є» до участі у справі у якості третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги, за своєю ініціативою та змусити її подати позов.

Щодо умов договору сервітуту, які скаржник вважає такми, що суперечать діючому законодавству, судова колегія зазначає наступне.

Як встановлено умови договору про встановлення сервітуту були узгоджені сторонами у договорі купівлі-продажу. Розбіжністю, яка стала підставою для передачі спору на розгляд суду, стала незгода відповідача із ціною, яку повинен сплачувати Позивач за договором про встановлення сервітуту.

Згідно із приписами ст.ст.6, 11, 12, 14 та інших норм Цивільного кодексу України сторони є вільними в обранні умов договору, якщо вони відповідають загальним засадам цивільного законодавства. Сторони мають право укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства. Сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами. Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і

врегулювати свої відносини на власний розсуд. Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також: у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.

Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Основні права обмеженого користування земельними ділянками, які позивач просив встановити у сервітуті, обумовлені сторонами в договорі купівлі-продажу від 08.07.2013р., зокрема, у пунктах 5.2., 5.3. Вони повністю узгоджуються із розділом 2 «Обсяг сервітутних прав» Договору сервітуту.

Такі права встановлюються сторонами для цілей господарської діяльності щодо вирощування винограду, первинної переробки винограду та виробництва виноматеріалів й вина, про що прямо вказано в Договорі сервітуту і що презюмується з умов п.5.3 Договору купівлі-продажу об'єкту.

В апеляційній скарзі заявником також вказано на низку обов'язків ДП «Гурзуф», які передбачено у договорі встановлення сервітуту та які нібито є обтяжливими для власника (користувача) земельної ділянки, а саме це обов'язок забезпечення замовлення, узгодження, затвердження технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки.

Проте скаржник не звертає уваги на те, що спору щодо земельної ділянки між сторонами немає; технічний (кадастровий) план є виготовленим разом із технічною документацією із землеустрою (про щосамо ДП «Гурзуф» вказує у листі від 17.10.2013р. №494, а обов'язки користувача земельної ділянки за державним актом виконати дії, передбачені законом для належної реєстрації укладеного договору сервітуту не можуть бути і не є обтяжливими для Володільця (ДП «Гурзуф»), тим більше, що згідно із п.7.3 Договору Сервітуарій (ТОВ «Виноградники «Медведі») зобов'язується надавати технічну, організаційну, методичну допомогу Володільцеві для виконання ним усіх прийнятих на себе згаданих прокурором зобов'язань; нести витрати, пов'язані з оформленням і реєстрацією Сервітуту та виділенням Сервітуту в натурі; бути повіреним Володільця у питаннях оформлення та державної реєстрації Сервітуту у разу укладення сторонами договору доручення.

Щодо заперечень, стосовно плати за користування сервітутом та строку договору, судова колегія звертає увагу заявника апеляційної скарги на те, що обгрутнування розміру плати за користування сервітутом було надане позивачем у позовній заяві, з яким суд апеляційної інстанції погодився, більш того, ніяких обґрунтованих заперечень чи конкретних пропозицій з боку відповідача та прокурора надано не було.

Виходячи з аналізу норм п.4.1 та п.5.1.2 Договору сервітуту сторонами встановлена плата за встановлення сервітуту та користування чужою земельною ділянкою, як це дослівно встановлено ст.98 та ст. 101 ЗК України і не допускає іншого трактування, як це собі домислює скаржник.

Нормативна грошова оцінка земельної ділянки, вказана у договорі про встановлення сервітуту, підтверджена на день розгляду спору Управлінням Держземагенства у М.Ялті, яке є правонаступником реорганізованого Управління Держкомзему у м.Ялті відповідно до Наказу Державного комітету із земельних ресурсів (Комісія з проведення реорганізації) від 29.01.2013р. №129.

У заяві про зміну позовних вимог позивач обґрунтував строк, який він просить встановити для дії договору про встановлення сервітуту: «У зв'язку з тим, що згідно умов Договору купівлі - продажу, не йдеться мова про безстроковість земельного сервітуту, та оформлення права доступу позивача до своїх довгострокових біологічних активів договором сервітуту має тимчасовий характер у зв'язку із неможливістю на момент існування існуючих обставин врегулювати ці правовідносини іншим шляхом, вважаємо за доцільне з метою дотримання умов Договору купівлі-продажу, встановити строк дії Договору земельного сервітуту - 10 років». При цьому, на думку судової колегії позивач виходив із власного досвіду вирішення питань земельних відносин як у світлі встановлення, дії та зміни норм земельного законодавства, так і з позицій практичної реалізації можливих форм оформлення титульних прав на землю в Україні та м.Ялті, зокрема, тобто, із звичаїв ділового обороту (ст.7 ЦК України).

В чому саме складається незаконність такого підходу, та яку альтернативу вбачає у цьому питанні прокурор зі змісту апеляційної скарги скарги не вбачається, а також у продовж розгляду справи останнім не доведено. До того ж, знов таки, при зміні діючого законодавства стосовно розглядаємих питань ніщо не заважає сторонам внести відповідні зміни у договір.

Згідно статті 43 Господарського кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відповідно до діючого законодавства обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, які мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Згідно вимог статті 32 Господарського кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими і речовими доказами, висновками судових експертів; поясненнями представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі. В необхідних випадках на вимогу судді пояснення представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі, мають бути викладені письмово.

А в силу статті 33 Господарського кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Відповідно до статті 34 Господарського кодексу України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Щодо викладених в апеляційній скарзі інших доводів, то вони вже були обґрунтовано спростовані судом першої інстанції і колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з викладеними в оскаржуваному рішенні мотивами відхилення доводів скаржника.

Суд попередньої інстанції навів правове обґрунтування своїх висновків, щодо наявності правових підстав для задоволення позову, відповідачем та прокурором у процесі розгляду справи не було доведено та надано відповідних доказів в обґрунтування своїх заперечень, а отже судова колегія вважає рішення суду таким, що відповідає нормам матеріального та процесуального права, а тому зазначене рішення не підлягає скасуванню.

На підставі викладеного, колегія суддів апеляційної інстанції вважає, що судом першої інстанції було повно та всебічно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, надано їм належну правову оцінку та прийнято рішення з дотриманням норм матеріального та процесуального права, у зв'язку з чим підстави для скасування рішення господарського суду Автономної Республіки Крим від 05.12.2013 року у справі №901/3708/13 відсутні.

Керуючись статтями 101, 103 (пунктом 1), 105 Господарського процесуального кодексу України суд

ПОСТАНОВИВ:

1.Апеляційну скаргу заступника прокурора Автономної Республіки Крим залишити без задоволення.

2.Рішення господарського суду Автономної Республіки Крим від 05.12.2013 року у справі №901/3708/13 залишити без змін.

Головуючий суддя О.І. Проценко

Судді Н.В. Воронцова

О.Л. Котлярова

Розсилка:

1.Товариство з обмеженою відповідальністю "Виноградники "Ведмеді" (вул. Гоголя/Крейзера, б.52/18,Сімферополь,95051)

2.Державне підприємство "Гурзуф" (вул. Привітна, 4,Гурзуф, м Ялта,98640)

3.Прокуратура міста Севастополя (99011, м. Севастополь, вул. Л. Павліченко, 1.)

4.Прокурор Автономної Республіки Крим (вул. Севастопольська, 21, м. Сімферополь, 95015)