Ухвала

від 03.03.2014 по справі 2а-2519/12/0970

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 березня 2014 року Справа № 9104/178843/12

Львівський апеляційний адміністративний суд в складі колегії:

головуючого-судді Довга О.І.,

судді Ліщинський А.М.,

судді Запотічний І.І.

розглянувши у порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Івано-Франківську на постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 10.10.2012 року у справі № 2а-2519/12/0970 за позовом Виробничо-комерційного приватного підприємства «АНОЯ» до Державної податкової інспекції у м. Івано-Франківськ про скасування податкового повідомлення-рішення, -

В С Т А Н О В И В :

Виробничо-комерційне приватне підприємство «АНОЯ» (позивач) звернулося до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у м. Івано-Франківську Івано-Франківської області Державної податкової служби (відповідач) про скасування податкових повідомлень-рішень № 0000292204 та № 0000282204 від 03.08.2012 р. та стягнення судових витрат.

Позовні вимоги позивач обгрунтовує наступним. Податковим ревізором Державної податкової інспекції у м. Івано-Франківську Івано-Франківської області Державної податкової служби проводилась позапланова виїзна документальна перевірка ВКПП «АНОЯ» з приводу дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2009 р. по 31.03.2012 р. За результатами перевірки відповідачем складено акт № 5518/22-4/19388857 від 18.07.2012 року, який ліг в основу прийнятих податковим органом податкових повідомлень-рішень №0000292204 та № 00002822042 від 03.08.2012 року. Представник позивача зазначав, що висновок відповідача про неможливість ВКПП «АНОЯ» реального здійснення фінансово-господарських операцій з ПП «Франко-Буд-Інвест» та СПД ОСОБА_1, а також податкові повідомлення-рішення є безпідставним і необґрунтованим та не відповідають обставинам справи.

Постановою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 10.10.2012 року позов задоволено повністю.

Не погодившись із постановою суду першої інстанції Державна податкова інспекція у м. Івано-Франківську Івано-Франківської області Державної податкової служби подала апеляційну скаргу. З посиланням на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права просить постанову суду першої інстанції скасувати, та прийняти нову, якою у задоволені позову відмовити. Особи, які беруть участь у справі в судове засідання не прибули, хоча належним чином повідомлені про дату, час та місце судового розгляду, що підтверджується наявними у справі повідомленнями про вручення повісток, а тому у відповідності до ч. 4 ст. 196 КАС України їх неприбуття не перешкоджає розгляду справи.

Враховуючи те, що цю справу може бути вирішено на основі наявних у ній доказів, у відповідності до п. 2 ч. 1 ст. 197 КАС України суд апеляційної інстанції дійшов висновку про можливість розгляду справи в порядку письмового провадження.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги та заперечень на неї, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає виходячи з наступного.

Даючи правову оцінку покликанням апелянта на невідповідність висновків суду першої інстанції обставинам справи та помилкове застосування норм матеріального права, колегія суддів виходить з таких міркувань.

У період з 04.07.2012 року по 13.07.2012 року Державна податкова інспекція у м. Івано-Франківську Івано-Франківської області Державної податкової служби проводила позапланову виїзну документальну перевірку ВКПП «АНОЯ» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2009 р. по 31.03.2012 р.

За наслідками перевірки податковим органом складено акт № 5518/22-4/19388857 від 18.07.2012 року.

Як зазначено у акті перевірки позивачем, при здійсненні господарської діяльності, порушено п.5.1, пп.5.2.1 п.5.2, пп.5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» № 287/97-ВР від 22.05.1997р., ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.99р. № 996-ХІV із змінами та доповненнями, п.п.2.4, 2.15, 216 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.95р. № 88 і зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 05.06.95р. за № 168/704, в результаті чого занижено податок на прибуток та підлягає збільшенню сума грошового зобов'язання з податку на прибуток в сумі заниження податку на прибуток за 2010 рік в сумі 88123,00 грн. в тому числі ІІІ квартал 2010 року в сумі 48583,00 грн., ІV кварталі 2010 року в сумі 39540,00 грн.; п.п.7.2.3., 7.2.6., 7.4.1, п.п. 7.4.5. п.7.4., п.п. 7.5.1, п. 7.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» № 168/97-ВР від 03.04.97р. (із змінами та доповненнями), з врахуванням вимог ч.2 ст. 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», п. 1.2 ст. 1, п. 2.1 ст. 2, п.2.15 та п.2.16 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.95р. № 88, в результаті чого платником завищено задекларований податковий кредит з податку на додану вартість у загальній сумі на 70499,00 грн. в тому числі: липень 2010 року -1411,00 грн.; серпень 2010 року -30853,00 грн.; вересень 2010 року -6603,00 грн.; жовтень 2010 року -17193,00 грн.; листопад 2010 року -14439,00 грн.; не відображено в повному об'ємі фактично сплачений податок з доходів фізичних осіб за 2-4 квартали 2009 року та 1-4 квартали 2010 року.

На підставі акта перевірки № 5518/22-4/19388857 від 18.07.2012 року відповідачем прийнято оскаржувані податкові повідомлення-рішення: №0000292204 від 03.08.2012 року, яким ВКПП «АНОЯ» визначено суму податкового зобов'язання за платежем податок на прибуток приватних підприємств в розмірі 110153,75 грн., та № 00002822042 від 03.08.2012 р., яким ВКПП «АНОЯ» визначено суму податкового зобов'язання за платежем податок на додану вартість по вітчизняних товарах в розмірі 88123,75 грн.

Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, що податковим органом не доведено належними та допустимими доказами правомірності прийняття оскаржуваних рішень.

Дослідивши наявні у матеріалах справи докази, колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції виходячи з наступного.

Відповідно до висновків податкового органу, які викладено у акті перевірки, в ході відпрацювання декларацій з ПДВ за липень-листопад 2010 року та інших первинних бухгалтерських документів виявлено, що ВКПП «АНОЯ» мало господарські відносини з ПП «Франко-Буд-Інвест» та СПД ОСОБА_1

Між ВКПП «АНОЯ» та ПП «Франко-Буд-Інвест» був укладений Договір від 01.07.2010 року № 05-07/10 по реконструкції ПЛ-0,4 кВ від ТП-3 в с. Байраки Герцаївського району Чернівецької області

Відповідач вважає, що ВКПП «АНОЯ» не підтверджено реальність здійснення господарських відносин із ПП «Франко-Буд-Інвест» та СПД ОСОБА_1, чим порушено вимоги ЦК України ( ст.ст. 203,215,216), в частині недодержання вимог, які є необхідними при укладені договору.

Виходячи з вимог Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 року №996-XIV, обґрунтування відображення господарських операцій в податковому обліку здійснюється на підставі даних бухгалтерського обліку.

У статті 2 вказаного Закону зазначено, що сфера дії Закону поширюється на всіх юридичних осіб, створених відповідно до законодавства України, незалежно від їх організаційно-правових форм і форм власності, а також на представництва іноземних суб'єктів господарської діяльності (далі - підприємства), які зобов'язані вести бухгалтерський облік та подавати фінансову звітність згідно з законодавством.

Відповідно до вимог п.3.2 ст. З Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Необхідність підтвердження господарських операцій первинними документами визначена п.п.1.2 п.1, п.п.2.1 п.2 Положення про документальне збереження записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 р. №88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 р. за №168/704.

Відповідно до п.п.1.2 п.1 вказаного Положення, господарські операції відображаються у бухгалтерському обліку методом їх суцільного і безперервного документування. Записи в облікових регістрах провадяться на підставі первинних документів, створених відповідно до вимог цього Положення.

Первинні документи - це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення (п.п.2.1 п.2 Положення).

Відповідно до п.1 ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, що фіксують факт здійснення господарської операції. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю й упорядкування оброблених даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні і зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати обов'язкові реквізити: назва документа; дату і місце складання; назва підприємства, від імені якого складається документ; зміст і обсяг господарської операції; одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що мають можливість ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції (п.2 ст.9 цього Закону).

Частиною 5 статті 8 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність» передбачено, що підприємство самостійно визначає облікову політику; обирає форму бухгалтерського обліку як певну систему регістрів обліку, порядку і способу реєстрації та узагальнення інформації в них з додержанням єдиних засад, встановленим цим Законом, та з урахуванням особливостей своєї діяльності і технології обробки облікових даних; розробляє систему і форму внутрішньогосподарського (управлінського) обліку, звітності і контролю господарських операцій, визначає права працівників на підписання бухгалтерських документів.

Разом з тим, у листі Державної податкової адміністрації України від 08.04.2008р. №3146/6/15-016 зазначено, що частиною другою та третьою статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні» передбачається, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, що фіксують факт здійснення господарської операції. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Додані позивачем до матеріалів справи документи свідчать про підстави виникнення цивільних прав та обов'язків, а також про фактичне здійснення господарських операцій позивачем та його контрагентом, та є достатніми доказами на підтвердження здійснення останніх. Факт здійснення операцій підтверджується договором, податковими та видатковими накладними, актами здачі-приймання електромонтажних робіт, довідками про вартість виконаних підрядних робіт.

Згідно з пунктом 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» при кваліфікації правочину за статтею 228 Цивільного кодексу України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Матеріалами справи не доведено, що відповідач звертавсь до суду із позовом про визнання недійсним договору, укладеного позивачем і ПП «Франко-Буд-Інвест», та в акті перевірки від 18.07.2012 року не зазначено, чи винесено обвинувальний вирок щодо будь-якої з осіб та чи притягнуто будь-яку з осіб позивача до кримінальної відповідальності за злочини передбачені ст. 205 та ст. 212 Кримінального кодексу України в частині створення та ведення господарської діяльності.

Використання працівниками ДПІ в м. Івано-Франківську, як підстави для встановлення нікчемності правочину між ВКПП «АНОЯ» та його контрагентами - ПП «Франко-Буд-Інвест» та ПП ОСОБА_1, матеріалів, отриманих ДПІ в м. Івано-Франківську за результатами інших перевірок (акт №832/17-3/НОМЕР_3 від 09.02.2012 року «Про результати документальної позапланової виїзної перевірки фінансово-господарської діяльності фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 не може слугувати вагомим доказом удаваності правочину, укладеного між СПД ОСОБА_1, ПП «Франко-Буд-Інвест» та ВКПП «АНОЯ».

Відповідно до ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин).

Стаття 203 ч.5 ЦК України передбачає, що правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Таким чином, в системному аналізі цих норм для визнання правочину нікчемним повинні бути наступні умови: 1. Наявність самого правочину. 2. Відсутність у сторони (сторін) в момент вчинення правочину спрямування на реальне настання правових наслідків, що ним обумовлені. 3. Наявність умислу на вчинення такого правочину.

Колегія суддів зазначає, що в акті перевірки відсутні посилання на наявність обставин та документів, які є доказами того, що правочин - договір №05-07/10 від 01.07.2010 року реконструкції ПЛ-0,4 кВ від ТП-3 в с. Байраки, Герцаївського району, Чернівецької області, укладений між позивачем (Генпідрядник) та ПП «Франко-Буд-Інвест» суперечать Цивільному кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений статтею 228 ЦК України, згідно якої правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Такими є правочини що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини. спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності: правочини спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження, об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна: правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

Така правова позиція викладена у Постанові Пленуму Верховного Суду України №9 від 06.11.2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсний».

В процесі розгляду справи, зазначені факти встановлено не було та відповідачем не було надано доказів на підтвердження недотримання сторонами в момент укладення договорів вимог, встановлених частинами першою-третьою, п'ятою та шостою ст. 203 ЦК України, що є підставою для визнання правочинів недійсними.

Окрім цього, з 01 січня 2011 року набули чинності зміни, внесені до ЦК України, зокрема, було викладено частину першу статті 203 у новій редакції та доповнено статтю 228 частиною третьою. На підставі частини 3 статті 228 ЦК України чи статті 207 Господарського кодексу України, доводити недійсність правочинів (господарських зобов'язань) органи державної податкової служби зобов'язані виключно у судовому порядку.

Відповідно до частини 3 статті 215 Цивільного кодексу України, якщо недійсність правочину прямо не встановлено законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Однак, як вбачається з матеріалів справи та не заперечувалося представником відповідача договір №05-07/10 від 01.07.2010 року реконструкції ПЛ-0,4 кВ від ТП-3 в с. Байраки, Герцаївського району, Чернівецької області не був визнаний судом нікчемним.

Враховуючи наведене, суд вважає, що в податкового органу не було підстав вважати, що не відбулося надання послуг по реконструкції ПЛ-,04 кВ ТП-3 на об'єкті: Реконструкція ПЛ-0,4 кВ ТП-3 в с. Байраки, Герцаївського району, Чернівецької області за вищевказаним договором.

Щодо порушень позивачем вимог п.5.1, пп.5.2.1 п.5.2, пп.5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» № 287/97-ВР від 22.05.1997р., ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.99р. № 996-ХІV із змінами та доповненнями, п.п.2.4, 2.15, 216 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.95р. № 88 і зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 05.06.95р. за № 168/704, в результаті чого занижено податок на прибуток та підлягає збільшенню сума грошового зобов'язання з податку на прибуток в сумі заниження податку на прибуток за 2010 рік в сумі 88123,00 грн. колегія суддів зазначає.

Позивачем надано підтверджуючі первинні документи щодо операцій з ПП «Франко-Буд-Інвест» та ПП ОСОБА_1 обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Суд не погоджується із висновком податкового органу, зазначеному в акті перевірки від 18.07.2012 року №5518/22-4/19388857 щодо безпідставного включення ВКПП «АНОЯ» до складу податкового кредиту податок на додану вартість за операціями, що проведені на підставі нікчемного правочину та податкових накладних, що суперечать законодавчим та нормативним актам, в результаті чого завищено податковий кредит в сумі 70499,00 грн. в тому числі: липень 2010 року - 1411,00 грн.; серпень 2010 року -30853,00 грн.; вересень 2010 року -6603,00 грн.; жовтень 2010 року -17193,00 грн.; листопад 2010 року - 14439,00 грн.

Виявлення безтоварності та економічної неможливості продажу товарів ПП ОСОБА_1 покупцям, в тому числі ПП «Франко-Буд-Інвест», не може слугувати підставою для висновку про те, що сума ПДВ віднесена до складу податкового кредиту ВКПП «АНОЯ» за липень-листопад 2010 року в сумі 70499,00 грн. вважається не підтвердженою.

П.1.7 ст.1 Закону України «Про податок на додану вартість» № 168/97-ВР від 03.04.1997р. визначено, що податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Відповідно до п.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» №168/97-ВР від 03.04.1997р. податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

В ході проведення перевірки ВКПП «АНОЯ» надано податкові накладні по операціях з ПП ОСОБА_1 та ПП «Франко-Буд-Інвест» (а.с.113-124), які оформлені відповідно до вимог пп.7.2.1 п.7.2 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» №168/97-ВР від 03.04.1997р., та підтверджують правомірність включення згідно них сум ПДВ до складу податкового кредиту ВКПП «АНОЯ» згідно з правилами, визначеними пп.7.5.1 п.7.5 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» №168/97-ВР від 03.04.1997 р.

Факт реальності фінансово-господарських операцій між позивачем із своїми контрагентами - ПП «Франко-Буд-Інвест» та ПП ОСОБА_1 підтверджується наявними в матеріалах справи виписками з банку (а.с.153-160), актом звіряння взаємних розрахунків за період з 01.01.2011 року по 20.03.2012 року між позивачем та ПАТ «Енергопостачальна компанія «Чернівціобленерго», яке являється замовником робіт по реконструкції ПЛ-0,4 кВ від ТП-3 в с. Байраки, Герцаївського району, Чернівецької області (а.с. 161).

Реальність виконання робіт щодо реконструкції ВКПП «АНОЯ» повітряних ліній -0,4 кВ ТП -113, Л-1, Л-3, Л-2/4 згідно договору №01/10-10 від 01.10.2010 року, де замовником являється ВАТ ЕК «Чернівціобленерго» підтверджують: акт №8-10 задачі-приймання електромонтажних робіт від 29.10.2010 року (а.с.125, 126), акти робочої технічної комісії про прийняття в експлуатацію об'єктів розподільчих електричних мереж кошторисною вартістю до 1 млн. грн. (а.с.127-132), а також наявні в матеріалах справи подорожні листи легкового, вантажного автомобілів, які доставляли матеріали в с. Байраки, Герцаївського району, Чернівецької області.

Факт реальності операцій між позивачем та його контрагентами ПП «Франко-Буд-Інвест» та ПП ОСОБА_1 підтверджується наявними в матеріалах справи видатковими накладними (а.с.92-95), довідками про вартість виконаних підрядних робіт і витрат та актами приймання виконаних підрядних робіт (а.с.96-141), а також податковими накладними (а.с.114-124).

За таких обставин, суд апеляційної інстанції погоджується з висновокм суду першої інстанції, що ВКПП «АНОЯ» не порушено вимог п.п.7.2.3., 7.2.6., 7.4.1, п.п. 7.4.5. п.7.4., п.п. 7.5.1, п. 7.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» № 168/97-ВР від 03.04.97 р. та правомірно включило до складу податкового кредиту суму ПДВ 70499,00 грн.

Доказами в адміністративному судочинстві відповідно до ч.1 ст. 69 КАС України є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

Оскільки у даній справі оспорюється рішення прийняте відповідачем, суб'єктом владних повноважень, суд відповідно до вимог ч.3 ст.2 КАС України, перевіряє чи прийнято (вчинено) воно: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Матеріали справи свідчать, що відповідні положення відповідачем дотримані не були, що, в свою чергу, зумовило необхідність звернення позивача за захистом свого порушеного права до суду.

За наслідками розгляду справи суд погоджується з твердженнями позивача про відсутність порушення ним норм податкового законодавства, описаних в акті перевірки від 18.07.2012 року.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Оскільки відповідачем в судовому засіданні не доведено безпідставності вимог позивача, а тому суд вважає, що відповідач при винесенні оскаржуваних податкових повідомлень-рішень не діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

З врахуванням вищенаведених обставин колегії суддів вважає, що при розгляді справи судом першої інстанції було повно і всебічно встановлено фактичні обставини справи, перевірено доводи сторін, надано їм належну правову оцінку, у відповідності до вимог матеріального і процесуального права вирішено спір, а тому висновки суду першої інстанції про безпідставність вимог є правильними.

Враховуючи усе вищенаведене, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції правильно і повно з'ясував обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків рішення суду, тому відповідно до вимог ч. 1 ст. 200 КАС України апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а постанову суду - без змін.

Керуючись ст. 160, 195, 197, п.1 ч.1 ст. 198, ст. 200, п. 1 ч.1 ст. 205, ст.ст. 206, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Івано-Франківську залишити без задоволення, а постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 10.10.2012 року у справі № 2а-2519/12/0970 без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий суддя Довга О.І.

Судді Ліщинський А.М.

Запотічний І.І.