Ухвала

від 03.03.2014 по справі 2а-1670/7534/12

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

03 березня 2014 року м. Київ К/800/24252/13

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів :

Головуючого Кошіля В.В.

Суддів Борисенко І.В.

Моторного О.А.

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Полтаві Полтавської області Державної податкової служби

на ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 13.03.2013

та постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 20.12.2012

у справі № 2а-1670/7534/12

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Лада-Сервіс»

до Державної податкової інспекції у м. Полтаві Полтавської області Державної податкової служби

про визнання неправомірними та скасування податкових повідомлень-рішень

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Лада-Сервіс» звернулось до суду з позовом про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень Державної податкової інспекції у м. Полтаві Полтавської області від 11.10.2012 № 0005462301, № 0005472301, № 0005482301.

Постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 20.12.2012, яка залишена без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 13.03.2013, позов задоволено частково; визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення від 11.10.2012 № 0005462301, № 0005472301; визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення від 11.10.2012 № 0005482301 в частині збільшення грошового зобов'язання з податку на додану вартість за основним платежем в розмірі 80 501 грн. та штрафних (фінансових) санкцій в розмірі 15 036,75 грн.; в іншій частині позовних вимог відмовлено.

В касаційній скарзі відповідач просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій в частині задоволення позовних вимог та прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, за результатами проведеної планової виїзної перевірки ТОВ «Лада-Сервіс» з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.10 по 30.06.2009, складено акт № 2920/22-2/23554310 від 25.09.2012, в якому зафіксовано порушення: пп. 7.2.3 п. 7.2, пп. пп. 7.4.1, 7.4.4, 7.4.5 п. 7.4, пп. 7.7.1 п. 7.7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», п. п. 198.3, 198.6 ст. 198, п. п. 201.6, 201.8 ст. 201 Податкового кодексу України, в результаті чого встановлено заниження податку на додану вартість, що підлягає нарахуванню і сплаті до бюджету на загальну суму 80 606 грн.; п. 5.1, пп. 5.2.1 п. 5.2, пп. пп. 5.3.1, 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», пп. 14.1.27 п. 14.1 ст. 14, п. 135.1 ст. 135, пп. 135.4.1 п. 135.4 ст. 135, п. 138.2 ст. 138; пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139, п. 144.1 ст. 144, п. 146.11 ст. 146 Податкового кодексу України, внаслідок чого підприємством занижено податок на прибуток, що підлягає нарахуванню і сплаті до бюджету на загальну суму 7 638 грн., а також завищено від'ємне значення об'єкта оподаткування податком на прибуток за І-ІІ квартали 2012 року на 165 337 грн.

На підставі результатів вказаної перевірки, 11.10.2012 відповідачем прийняті податкові повідомлення-рішення:

- № 0005462301 про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на прибуток в розмірі 7 638 грн. та застосовано штрафні (фінансові) санкції в розмірі 581,75 грн.;

- № 0005472301 про зменшення суми від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток на 165 337 грн.;

- № 0005482301 про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 80 606 грн. та застосування штрафних (фінансових) санкцій на суму 15 063,25 грн.

Приймаючи спірні податкові повідомлення-рішення, податковий орган виходив з того, що господарська діяльність контрагентів позивача: ПП «Цитадель-буд», ТОВ «Синтро-КЛМ», ТОВ «Укрнадраресурси», ТОВ «Саоста-Куб», ТОВ «Гермес-Еліт» носить ряд ознак фіктивності, внаслідок чого сформований за рахунок вказаних підприємств податковий кредит та валові витрати позивача відповідачем правомірними не визнані.

Матеріалами справи встановлено, що між ТОВ «Лада-Сервіс» (замовник) та ПП «Цитадель-буд» (підрядник) укладено договір будівельного підряду від 18.08.2011 № 180811, за умовами якого підрядник зобов'язується провести капітальний ремонт будівлі автомайстерні по вул. Загородня, 34 в м. Полтаві в строк до 31.03.2012, відповідно до кошторисної документації, а замовник зобов'язується надати підрядникові фронт робіт, прийняти закінчені ремонтні роботи в строк до 31.03.2012 та оплатити їх; роботи за договором виконуються як з матеріалів замовника, так і з власних матеріалів.

Факт виконання умов вказаного договору судами встановлено з підтвердженням матеріалів справи, а саме: актами приймання-здачі відремонтованих, реконструйованих та модернізованих об'єктів, підсумковими відомостями ресурсів, локальним кошторисом, актами виконаних робіт, платіжними дорученнями, податковими накладними.

Судами попередніх інстанцій правомірно не прийнято до уваги доводи податкового органу про безпідставність врахування у бухгалтерському обліку позивача податкової накладної від 31.10.2011 № 90, оскільки юридичній особі ПП «Цитадель-буд» анульовано свідоцтво реєстрації платника ПДВ з 20.10.2011, з тих підстав, що відповідачем не надано доказів своєчасного виконання податковим органом обов'язку оприлюднення відомостей про анулювання свідоцтва платника податку на додану вартість контрагента позивача ПП «Цитадель-буд», і як наслідок, безпідставність віднесення позивачем станом на момент здійснення господарських операцій до складу свого податкового кредиту суми податку на додану вартість внаслідок виключення продавця з реєстру платників податку на додану вартість.

Між позивачем (покупець) та ТОВ «Синтро-КЛМ» (продавець) укладено договір купівлі-продажу від 15.12.2010 № 101215, за умовами якого продавець зобов'язується передати у власність, а покупець зобов'язується прийняти та оплатити мінімийку Karcher HD 7/18 С за ціною 9 950 грн. в кількості 1 шт. та електрогідравлічний 2-х стійковий асиметричний підйомник ОМА 513Н-3900 мм 4,0 за ціною 56 100 грн.

Факт виконання умов вказаного договору судами встановлено з підтвердженням матеріалів справи, а саме: товарно-транспортною накладною, платіжними дорученнями, податковою накладною.

Між позивачем (комітент) та ТОВ «Укрнадраресурси» (комісіонер) укладено договір комісії від 17.02.2010 № КН-34/10, за умовами якого комітент доручає, а комісіонер бере на себе зобов'язання укласти за винагороду і від свого імені та за рахунок комітента договори, спрямовані на купівлю (поставку) останньому у 2010 році природного газу.

Факт виконання сторонами взятих на себе зобов'язань за договором комісії судами встановлено, з підтвердженням матеріалів справи, а саме: актом приймання-передачі об'ємів природного газу, актом виконаних послуг за грудень 2010 року, платіжним дорученням, податковою накладною.

Договором від 01.01.2009 № 1583 між позивачем та ВАТ по газопостачанню та газифікації «Полтавагаз» з додатками до нього та договором від 01.12.2009 № 0820257/10 між позивачем та ДК «Укртрансгаз» НАК «Нафтогаз України» підтверджується факт належного виконання Комісіонером взятих на себе за договором комісії від 17.02.2010 № КН-34/10 зобов'язань.

На підставі договору купівлі-продажу від 05.07.2010 № 0507/10 позивачем (покупець) придбано у ПП «Гермес-Еліт» (продавець) матеріали, запчастини, комплектуючі.

На виконання договору купівлі-продажу від 07.07.2010 № 0707/10 позивачем (покупець) придбано у ПП «Саоста-Куб» (продавець) матеріали, запчастини, комплектуючі.

Факт виконання вказаних договорів купівлі-продажу встановлено судами попередніх інстанцій з підтвердженням матеріалів справи, а саме: товарно-транспортною накладною, платіжним дорученням.

Між ПП «Автотехнологія» (виробник) та ТОВ «Лада-Сервіс» (замовник) укладено договір на виготовлення автобусів від 12.07.2010 № 1007/12, за умовами якого виробник зобов'язується виготовити та передати у власність замовника новий автобус власного виробництва моделі А 308.50 в кількості 1 одиниця, а замовник зобов'язується прийняти та оплатити здійснені виробником роботи; автобус виготовляється з використанням матеріалів та комплектуючих Замовника.

Судами обох інстанцій встановлено, що ПП «Автотехнологія» має необхідні дозвільні документи для виробництва автобусів, зокрема, ліцензію серії АВ № 429324, видану Міністерством промислової політики України від 25.06. 2009 строком дії до 25.06.2014.

На виконання умов вказаного договору були складені наряд-замовлення, акт здачі-приймання робіт (надання послуг), податкова накладана.

Між ПП «Автотехнологія» (постачальник) та ТОВ «Лада-Сервіс» (дистриб'ютор) укладено дистриб'юторський договір від 23.06.2010, за умовами якого постачальник призначає дистриб'ютора бути уповноваженим представником з реалізації виготовлених постачальником автобусів (продукції), та доручає дистриб'ютору здійснювати всі необхідні дії з оформлення договорів купівлі-продажу (поставки) продукції, оформлення інших документів, пов'язаних з видачею продукції, та здійснювати фактичну видачу продукції покупцям відповідно до умов цього договору та чинного законодавства України.

Згідно договору поставки від 14.07.2010 № 60 позивач реалізував виготовлений ПП «Автотехнологія» автобус Об'єднаному автогосподарству Головного управління охорони здоров'я, та на підставі довіреності від 02.08.2010 № 168 передав придбаний транспортний засіб покупцю.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суди попередніх інстанцій виходили з того, що податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у м. Полтаві Полтавської області Державної податкової служби від 11.10.2012 № 0005472301, від 11.10.2012 № 0005462301 та від 11.10.2012 № 0005482301 в частині збільшення суми грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість за основним платежем в розмірі 80 501 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) в розмірі 15 036,75 грн. прийняті податковим органом в порушення вимог законодавства, тому підлягають скасуванню; відмовляючи в частині позовних вимог, суди погодились з висновками податкового органу щодо завищення позивачем суми податкового кредиту у грудні 2009 року та, відповідно, заниження податкових зобов'язань з податку на додану вартість на суму в розмірі 105 грн.

Враховуючи оскарження відповідачем судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій в частині задоволення позовних вимог та межі перегляду, передбачені ст. 220 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції погоджується з висновком судів попередніх інстанцій, враховуючи наступне.

Відповідно до п. 5.1 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» валові витрати виробництва та обігу - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Згідно з пп. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 цього Закону до складу валових витрат включаються: суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку (абз. 4 пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 зазначеного Закону).

Відповідно до пп. 11.2.1 п. 11.2 ст. 11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» датою збільшення валових витрат виробництва (обігу) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата списання коштів з банківських рахунків платника податку на оплату товарів (робіт, послуг), а в разі їх придбання за готівку - день їх видачі з каси платника податку; або дата оприбуткування платником податку товарів, а для робіт (послуг) - дата фактичного отримання платником податку результатів робіт (послуг).

Згідно з п. 5.11 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» установлення додаткових обмежень щодо віднесення витрат до складу валових витрат платника податку, крім тих, що зазначені у цьому Законі, не дозволяється.

Вказані положення кореспондуються з положеннями Податкового кодексу України, який набрав чинності з 01.01.2011.

Відповідно до п. 138.2 ст. 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку (пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України).

Норми вказаних Закону та Кодексу передбачають як підставу для невключення до витрат лише випадок повної відсутності будь-яких розрахункових платіжних документів, а тому неможливість віднесення до витрат підприємства сум, що не підтверджені будь-якими документами взагалі.

Однак, як встановлено судами, всі необхідні первинні бухгалтерські документи на оплату товарів (робіт, послуг) були у позивача в наявності та надані для перевірки; договори, укладені між позивачем та вищевказаними контрагентами не були визнані недійсними в установленому законодавством порядку.

Відповідно до п. 140.5 ст. 140 Податкового кодексу України установлення додаткових обмежень щодо складу витрат платника податку, крім тих, що зазначені в цьому розділі, не дозволяється.

Згідно з п. 1.7 ст. 1 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Відповідно до пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 зазначеного Закону податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8 1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту). У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами (пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»).

Згідно з пп. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 зазначеного Закону датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається: дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Відповідно пп. пп. 7.2.3, 7.2.6 п. 7.2 ст.7 цього Закону податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надаються покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг). Податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Згідно з пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до пп. «а» п. 198.1 ст. 198 цього Кодексу право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Згідно з п. 198.2 ст. 198 цього Кодексу датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до пп. 198.3 ст. 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу. У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону (п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України).

Згідно з п. п. 201.6, 201.8 ПК України податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця. Право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Таким чином, для формування податкового кредиту з податку на додану вартість необхідно: наявність у платника податку - покупця належно оформлених податкових накладних, фактична сплата грошових коштів контрагентам в сумі визначеній в податкових накладних, а також фактичне виконання господарських операцій, за наслідками яких у платника податку на додану вартість виникає право на податковий кредит, що в даному випадку судами обох інстанцій встановлено з підтвердженням матеріалів справи.

Враховуючи викладене, межі перегляду, відсутність порушень норм матеріального та процесуального права, висновок судів першої та апеляційної інстанцій про часткове задоволення позовних вимог є вірним, а касаційна скарга відповідача - необґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 220 1 , 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Полтаві Полтавської області Державної податкової служби відхилити.

Ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 13.03.2013 та постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 20.12.2012 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту постановлення та може бути переглянута Верховним Судом України у випадках, встановлених Кодексом адміністративного судочинства України.

Головуючий В.В. Кошіль Судді І.В. Борисенко О.А. Моторний