Ухвала

від 11.03.2014 по справі 2а-2878/11/0970

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

11 березня 2014 року м. Київ К/800/40173/13

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів: Суддя-доповідач:Вербицька О.В. Судді: Блажівська Н.Є. Маринчак Н.Є. розглянувши у попередньому судовому засіданні

касаційну скаргу Тисменської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів в Івано-Франківській області

на постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 05.10.2011 року

та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 17.07.2013 року

у справі № 2а-2878/11/0970 (142568/11/9104)

за позовомТовариства з обмеженою відповідальність «Еталон» доДержавної податкової інспекції в Тисменицькому районі Івано-Франківської області провизнання неправомірними дій та визнання нечинними податкових повідомлень-рішень

В С Т А Н О В И В :

Товариство з обмеженою відповідальністю «Еталон» (далі по тексту - позивач, ТОВ «Еталон») звернулось до суду з позовом до Державної податкової інспекції в Тисменицькому районі Івано-Франківської області (далі по тексту - відповідач, ДПІ) з урахуванням уточнення позовних вимог про визнання неправомірними дій та визнання нечинними податкових повідомлень-рішень.

Постановою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 05.10.2011 року, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 17.07.2013 року позовні вимоги ТОВ «Еталон» задоволено частково.

В касаційній скарзі ДПІ, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 05.10.2011 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 17.07.2013 року і ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити повністю.

У запереченні на касаційну скаргу позивач посилаючись на те, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального та процесуального права, просить касаційну скаргу ДПІ залишити без задоволення.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги щодо дотримання правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів, враховуючи межі касаційної скарги, дійшла висновку про наступне.

ДПІ проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ТОВ «Еталон» з питань правильності визначення повноти нарахування та своєчасності сплати податку на додану вартість та податку на прибуток по взаємовідносинах із ПП «Універсалбуд» за період з 01.07.2009 року по 31.12.2009 року, за результатами якої складено акт від 12.07.2011 року № 1546/2330/33004211.

В акті перевірки зазначено, що позивачем порушено пп. 7.4.1, пп. 7.4.5 п. 7.4, пп. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» , в результаті чого занижено ПДВ по взаємовідносинах із ПП «Універсалбуд» за вказаний період в сумі 330583 грн., та порушено вимоги пп. 5.1 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» , в результаті чого занижено податок на прибуток по взаємовідносинах із ПП «Універсалбуд» за вказаний період в сумі 413229 грн.

На підставі висновків, що викладені в акті перевірки ДПІ прийнято податкові повідомлення-рішення від 26.07.2011 року № 0001242330, яким ТОВ «Еталон» збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств у розмірі 516 536,00 грн. (за основним платежем - 413229 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями - 103307 грн.), та № 0001252330, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на добавлену вартість у розмірі 413 229,00 грн. (в тому числі 330583 грн. за основним платежем і 82646 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями).

Суди першої та апеляційної інстанцій визнали необґрунтованими такі висновки податкового органу, з чим погоджується суд касаційної інстанції, з огляду на наступне.

Відповідно до вимог пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» (який був чинний на момент виникнення спірних правовідносин) податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону , протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Підставою для нарахування податкового кредиту, відповідно до пп. 7.2.6 п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» є податкова накладна, яка видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача.

Підпунктом 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» передбачено, що не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Згідно пп. 7.5.1 п. 7.5 ст. статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій:

- або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека)в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків;

- або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Підпунктом 7.2.4 п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» передбачено, що право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому статтею 9 цього Закону .

Відповідно до п. 5.1 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (який був чинний на момент виникнення спірних правовідносин) під валовими витратами виробництва та обігу розуміється сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Згідно пп. 5.2.1 п. 2 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Підпунктом 5.3.9. п. 5.3. ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» передбачено, що не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Частиною 1 ст. 203 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Відповідно до ч. 5 ст. 203 ЦК України правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Як вбачається з матеріалів справи, між ТОВ «Еталон» та ПП «Універсалбуд» укладено договори № 02-08/09С від 01.08.2009 року на виконання підрядних робіт по об'єкту «Кам'яниця Шольц-Вольфовичів на пл. Ринок в м. Львові», № 01-12/09С від 01.12.2009 року на виконання підрядних робіт по об'єкту «будинок № 11 на вул. Сербській в м. Львові», №01-11/09С від 01.11.2009 року на виконання підрядних робіт по об'єкту «будівлі та споруди на вул. Личаківській, 232 в м. Львові», № 01-05/09С від 01.05.2009 року на виконання підрядних робіт по об'єкту «житлові будинки № 14, 14а, 16 на вул. Шевській в м. Львові», № 01-12/09С від 01.12.2009 року на виконання підрядних робіт по об'єкту «Жовківський замок на пл. Вічевій, 2 в м. Жовква», № 02-05/09С від 01.05.2009 року на виконання підрядних робіт по об'єкту « 56-квартирний житловий будинок в с. Оброшино Пустомитівського району Львівської області».

Реальність здійснення господарських операцій між позивачем та вищевказаним контрагентом підтверджується наявними в матеріалах справи податковими накладними, актами приймання виконаних підрядних робіт, платіжними дорученнями, тощо.

Вищевказані документи оформлені відповідно до вимог чинного законодавства, Закону України № 996 «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» , є документами первинного обліку.

Отже, з огляду на вищевказані обставини справи, колегія суду погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанції щодо реальності господарських операцій, укладених між позивачем та вищевказаним контрагентом.

Крім того, судами попередніх інстанцій встановлено, що ПП «Універсалбуд» на час спірних відносин було зареєстроване як платник податку (відповідно до вимог чинного законодавства).

Також, суди обґрунтовано не прийняли до уваги висновки ДПІ щодо нікчемності правочинів, з урахуванням всіх обставин справи та вимог діючого на час спірних правовідносин законодавства.

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що саме за вищевказаних обставин справи, суди першої та апеляційної інстанцій вірно застосували норми матеріального права, отже, прийняті податковим органом спірні рішення є неправомірними.

В свою чергу слід зазначити, що колегія суду погоджується з висновками суду першої та апеляційної інстанції, що позовні вимоги ТОВ «Еталон» в частині визнання неправомірними дій щодо проведення перевірки є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню, що і не оскаржується сторонами у справі.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що в межах касаційної скарги порушень судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права при вирішенні цієї справи не допущено, правова оцінка обставин у справі дана вірно.

За таких обставин, касаційна скарга відповідача підлягає відхиленню, а постанова Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 05.10.2011 року та ухвала Львівського апеляційного адміністративного суду від 17.07.2013 року залишенню без змін.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 210, 214 - 215, 220, 220 1 , 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

У Х В А Л И В:

1. Касаційну скаргу Тисменської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів в Івано-Франківській області відхилити.

2. Постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 05.10.2011 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 17.07.2013 року залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у строк та у порядку, визначеному статтями 237, 238, 239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя-доповідач О.В. Вербицька

Судді Н.Є. Блажівська

Н.Є. Маринчак