Ухвала

від 26.02.2014 по справі 2а-17817/10/2670

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"26" лютого 2014 р. м. Київ К/9991/89477/11

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

Головуючого Бившевої Л.І.,

суддів: Лосєва А.М., Цвіркуна Ю.І.,

секретар судового засідання Гончарук І.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Дніпровському районі міста Києва

на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 13 квітня 2011 року

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 15 листопада 2011 року

у справі № 2а-17817/10/2670

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Аеротерм»

до Державної податкової у Дніпровському районі міста Києва

про визнання протиправним та скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И Л А :

Товариство з обмеженою відповідальністю «Аеротерм» (далі - позивач) звернулось до суду з позовом до Державної податкової у Дніпровському районі міста Києва (далі - відповідач) про визнання нечинними та скасування податкових повідомлень-рішень: від 26 травня 2010 року № 0000192302/0, від 23 липня 2010 року № 0000192302/1, від 05 листопада 2010 року № 0000192302/2, від 24 грудня 2010 року № 0000192302/3; від 26 травня 2010 року № 0000202302/0, від 23 липня 2010 року № 0000202302/1, від 05 листопада 2010 року №0000202302/2, від 24 грудня 2010 року № 0000202302/3 (в редакції заяви про збільшення позовних вимог від 24 січня 2011 року за вих. № 16/11).

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 13 квітня 2011 року позовні вимоги задоволено. Визнано нечинними та скасовано податкові повідомлення-рішення від 26 травня 2010 року № 0000192302/0 і № 0000202302/0, від 23 липня 2010 року № 0000192302/1 і № 0000202302/1, від 05 листопада 2010 року № 0000192302/2 і №0000202302/2, від 24 грудня 2010 року № 0000192302/3 і № 0000202302 /3.

Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 15 листопада 2011 року постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 13 квітня 2011 року залишено без змін.

В касаційній скарзі ДПІ у Дніпровському районі м. Києва, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 13 квітня 2011 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 15 листопада 2011 року і ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

У запереченні на касаційну скаргу ТОВ «Аеротерм», посилаючись на те, що постанова Окружного адміністративного суду міста Києва від 13 квітня 2011 року та ухвала Київського апеляційного адміністративного суду від 15 листопада 2011 року є законними та обґрунтованими, а положення касаційної скарги жодним чином це не спростовують, просить відмовити в задоволенні касаційної скарги та залишити без змін рішення судів попередніх інстанцій.

З урахуванням неприбуття у судове засідання жодної з осіб, які беруть участь у справі, та які були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання, колегія суддів дійшла висновку про можливість розгляду справи за наявними у справі матеріалами за відсутності сторін.

Заслухавши доповідь судді - доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги щодо дотримання правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено наступне.

ДПІ у Дніпровському районі м. Києва провела документальну невиїзну перевірку ТОВ «Аеротерм» щодо підтвердження відомостей, отриманих від особи, яка мала правові відносини з платником податків ТОВ «СМУ-17 за період з 01 липня 2008 року по 31 березня 2009 року, за результатами якої був складений акт № 1592/23-222-31456417 від 12 травня 2010 року.

За висновками акта перевірки, позивачем були порушені: вимоги пункту 5.1 статті 5, підпункту 5.2.1 пункту 5.2 статті 5, підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», в результаті чого занижено податок на загальну суму 871788,00 грн., утому числі: за 3 квартал 2008 року - 327048,00 грн., за 2008 рік - 809895,00 грн., за 1 квартал 2009 року - 61893,00 грн.; порушені вимоги підпунктів 7.2.3, 7.2.4 пункту 7.2 статті 7, підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», в результаті чого занижено податок на додану вартість на загальну суму 697430,00 грн., у тому числі: за липень 2008 року - 86667,00 грн., за серпень 2008 року - 75538,00 грн., за жовтень 2008 року - 252691,00 грн., за листопад 2008 року - 90000,00 грн., за грудень 2008 року - 143020,00 грн., за січень 2009 року - 28005,00 грн., за лютий 2009 року - 21509,00 грн.

Зокрема, в акті перевірки було вказано, що позивач неправомірно включив до складу валових витрат вартість наданих йому ТОВ «СМУ-17» будівельно-монтажних робіт, а також придбаних ним у ТОВ «СМУ-17» товарно-матеріальних цінностей, а податок на додану вартість, сплачений у складі такої вартості, - до податкового кредиту відповідного податкового періоду, оскільки: згідно матеріалів, отриманих від ГВ ПМ ДПІ у Дніпровському районі м. Києва, ТОВ «СМУ-17» має ознаки фіктивності, з огляду на те, що згідно постанови старшого слідчого СВ ПМ ДПА в Одеській області від 23 листопада 2009 року про перекваліфікацію складу злочину та про порушення кримінальної справи проти громадянина ОСОБА_1 була порушена кримінальна справа відповідно до частини 3 статті 28, частини 2 статті 205, частини 5 статті 27, частини 3 статті 212 Кримінального кодексу України, а постановою старшого слідчого СВ ПМ ДПА в Одеській області від 24 листопада 2009 року громадянина ОСОБА_1, який є директором, головним бухгалтером та засновником товариства, було притягнуто в якості обвинуваченого та висунуто йому обвинувачення в скоєнні злочинів, передбачених частиною 3 статті 28, частиною 2 статті 205, частиною 5 статті 27, частиною 3 статті 212, частинами 1, 2 статті 209, частиною 1 статті 366 Кримінального кодексу України. Вказані обставини слугували підставою для висновку податкового органу про те, що правочини, укладені між ТОВ «Аеротерм» та ТОВ «СМУ-17», є нікчемними та, як наслідок, господарські операції з придбання у ТОВ «СМУ-17» товарів (робіт, послуг) не дають позивачу права на формування валових витрат та податкового кредиту.

26 травня 2010 року ДПІ у Дніпровському районі м. Києва на підставі вказаного акта перевірки прийняла податкове повідомлення-рішення № 0000192302/0, яким згідно з підпунктом «б» підпункту 4.2.2 пункту 4.2 статті 4, підпунктами 17.1.3, 17.1.6 пункту 17.1 статті 17 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» визначила ТОВ «Аеротерм» суму податкового зобов'язання (з урахуванням штрафних (фінансових) санкцій) за платежем: податок на прибуток у розмірі 1712629,50 грн., у тому числі: 817788,00 грн. - за основним платежем, 840841,50 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями.

26 травня 2010 року ДПІ у Дніпровському районі м. Києва на підставі вказаного акта перевірки прийняла податкове повідомлення-рішення № 0000202302/0, яким згідно з підпунктом «б» підпункту 4.2.2 пункту 4.2 статті 4, підпунктом 17.1.3 пункту 17.1 статті 17 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» визначила ТОВ «Аеротерм» суму податкового зобов'язання (з урахуванням штрафних (фінансових) санкцій) за платежем: податок на додану вартість у розмірі 1046145,00 грн., у тому числі: 697430,00 грн. - за основним платежем, 697430,00 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями.

Вказані податкові повідомлення-рішення оскаржувались позивачем в апеляційному порядку, за наслідками якого його скарги були залишені без задоволення, а податковим органом були прийняті податкові повідомлення-рішення від 23 липня 2010 року №0000192302/1 і № 0000202302/1, від 05 листопада 2010 року № 0000192302/2 і №0000202302/2, від 24 грудня 2010 року № 0000192302/3 і № 0000202302 /3 на аналогічні суми податкових зобов'язань.

Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що податковим органом не було доведено правомірності визначення позивачу податкових зобов'язань (з урахуванням штрафних (фінансових) санкцій) з податку на прибуток та податку на додану вартість, оскільки витрати позивача підтверджені належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, в зв'язку з чим позивач правомірно включив до валових витрат відповідного податкового періоду вартість придбаних у ТОВ «СМУ-17» товарів (робіт, послуг), а податок на додану вартість, сплачений у складі такої вартості - до податкового кредиту відповідного податкового періоду, з урахуванням того, що на момент виконання господарських операцій ТОВ «СМУ-17» було належним чином зареєстрованою юридичною особою та платником податку на додану вартість, а також зважаючи на те, що актом від 29 березня 2010 року № 1103/23-222-31456417 «Про результати планової виїзної перевірки ТОВ «Аеротерм» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01 липня 2007 року по 30 вересня 2009 року» ДПІ у Дніпровському районі м. Києва підтвердила правомірність формування позивачем валових витрат та податкового кредиту за вказаний період, до якого входить також період, у якому відбулись господарські операції з ТОВ «СМУ-17».

При цьому, суд апеляційної інстанції, залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, вказав, що встановлена вироком Апеляційного суду Одеської області від 04 квітня 2011 року у справі № 1-6/11 обставина реєстрації ТОВ «СМУ-17» з метою незаконної діяльності не може вважатись обов'язковою для суду щодо фактичного укладення та виконання договорів між позивачем та ТОВ «СМУ-17», з урахуванням того, що вказаний вирок не набрав законної сили, а також зважаючи на те, що постановою старшого слідчого СВ ПМ ДПІ у Дніпровському районі м. Києва від 21 вересня 2010 року було закрито кримінальну справу № 54-3140 в частині ухилення від сплати податків службовими особами ТОВ «Аеротерм», порушену за ознаками складу злочину, передбаченого частиною 3 статті 212 Кримінального кодексу України.

Колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, з огляду на наступне.

Відповідно до довідки з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України від 12 жовтня 2009 року серії АБ № 181893, ТОВ «Аеротерм» здійснює наступні види діяльності за КВЕД: 45.21.1 - будівництво будівель; 51.54.0 - оптова торгівля залізними виробами, водопровідним та опалювальним устаткуванням; 45.25.1 - інші спеціалізовані будівельні роботи; 45.33.1 - монтаж систем опалення, вентиляції та кондиціонування повітря; 45.33.2 - водопровідні, каналізаційні та протипожежні роботи; 74.20.1 - діяльність у сфері інжинірінгу (т.1 арк. справи 112).

Згідно витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців серії АЄ № 068811 від 17 березня 2011 року, ТОВ «СМУ-17» здійснює наступні види діяльності за КВЕД: 45.21.1 - будівництво будівель; 45.44.0 - малярні роботи та скління; 51.53.2 - оптова торгівля будівельними матеріалами; 45.45.0 - інші роботи з завершення будівництва; 45.42.0 - столярні та теслярські роботи; 45.41.0 - штукатурні роботи (т.1 арк. справи 152-154).

Як встановлено судами попередніх інстанцій, підставою для визначення позивачу податкових зобов'язань (з урахуванням штрафних (фінансових) санкцій) з податку на прибуток та податку на додану вартість слугував висновок податкового органу, викладений в акті перевірки, про те, що договір підряду № 05-007 від 15 липня 2008 року про надання комплексу будівельно-монтажних робіт на об'єктах, погоджених з замовником, укладений між ТОВ «Аеротерм» (замовником) та ТОВ «СМУ-17» (підрядником), а також договір купівлі-продажу № ДГ-87/08 від 12 грудня 2008 року, укладений між ТОВ «Аеротерм» (покупцем) та ТОВ «СМУ-17» (продавцем), є нікчемними враховуючи фіктивний характер створення та діяльності ТОВ «СМУ-17», з огляду на що первинні бухгалтерські документи, виписані на підставі вказаних договорів, не можуть бути прийняті до уваги як первинні документи у розумінні положень Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та, як наслідок, не дають підстав для формування позивачем валових витрат та податкового кредиту на підставі таких документів.

За визначенням, наведеним у пункті 1.32 статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), господарська діяльність - це будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою. Під безпосередньою участю слід розуміти зазначену діяльність особи через свої постійні представництва, філіали, відділення, інші відокремлені підрозділи, а також через довірену особу, агента або будь-яку іншу особу, яка діє від імені та на користь першої особи.

Відповідно до пункту 5.1 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

За приписами підпункту 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (у редакції на момент виникнення спірних правовідносин) до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Підпунктом 11.2.1 пункту 11.2 статті 11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (у редакції на момент виникнення спірних правовідносин) визначено, що датою збільшення валових витрат виробництва (обігу) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата списання коштів з банківських рахунків платника податку на оплату товарів (робіт, послуг), а в разі їх придбання за готівку - день їх видачі з каси платника податку; або дата оприбуткування платником податку товарів, а для робіт (послуг) - дата фактичного отримання платником податку результатів робіт (послуг).

Відповідно до абзацу 4 підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (у редакції на момент виникнення спірних правовідносин) не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Згідно з пунктом 5.11 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (в редакції на момент виникнення спірних правовідносин) встановлення додаткових обмежень щодо віднесення витрат до складу валових витрат платника податку, крім тих, що зазначені у цьому Законі, не дозволяється.

Відповідно до абзацу 1 пункту 1.4 статті 1 Закону України «Про податок на додану вартість» (в редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин) поставка товарів - це будь-які операції, що здійснюються згідно з договорами купівлі-продажу, міни, поставки та іншими цивільно-правовими договорами, які передбачають передачу прав власності на такі товари за компенсацію незалежно від строків її надання, а також операції з безоплатної поставки товарів (результатів робіт) та операції з передачі майна орендодавцем (лізингодавцем) на баланс орендаря (лізингоотримувача) згідно з договорами фінансової оренди (лізингу) або поставки майна згідно з будь-якими іншими договорами, умови яких передбачають відстрочення оплати та передачу права власності на таке майно не пізніше дати останнього платежу. Не належать до поставки операції з передачі товарів в межах договорів схову (відповідального зберігання), довірчого управління, оперативної оренди (лізингу), інших цивільно-правових договорів, які не передбачають передачу права власності (користування або розпорядження) на такі товари іншій особі. Поставка послуг - це будь-які операції цивільно-правового характеру з виконання робіт, надання послуг, надання права на користування або розпорядження товарами, у тому числі нематеріальними активами, а також з поставки будь-яких інших, ніж товари, об'єктів власності за компенсацію, а також операції з безоплатного виконання робіт, надання послуг. Поставка послуг, зокрема, включає надання права на користування або розпорядження товарами у межах договорів оренди (лізингу), поставки, ліцензування або інші способи передачі права на патент, авторське право, торговий знак, інші об'єкти права інтелектуальної, в тому числі промислової, власності.

Згідно положень підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України Закону України «Про податок на додану вартість» (в редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин) податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8 1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Абзацом 1 підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України Закону України «Про податок на додану вартість» (в редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин) встановлено, що не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Відповідно до підпункту 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 Закону України Закону України «Про податок на додану вартість» (в редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин) датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Тобто, у податковому обліку понесені витрати мають бути підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, які містять відомості про господарську операцію, підтверджують її фактичне здійснення та понесення витрат. І тільки за повної відсутності таких документів, або у разі, коли такі документи є недостовірними, тобто не відображають реальних подій (господарської операції), валові витрати та податковий кредит можуть вважатися не підтвердженими.

За умови реального здійснення платником податку господарської операції з придбання товару (робіт, послуг), яка призвела до об'єктивної зміни складу активів такого платника, придбання такого товару (робіт, послуг) з метою використання у господарській діяльності, наявності первинних документів, які підтверджують понесені витрати, платник податку має право на віднесення таких витрат до складу валових, а податку на додану вартість - до складу податкового кредиту.

Як встановлено судами попередніх інстанцій та підтверджується матеріалами справи, постановою старшого слідчого СВ ПМ ДПІ у Дніпровському районі м. Києва від 21 вересня 2010 року було закрито кримінальну справу № 54-3140 в частині ухилення від сплати податків службовими особами ТОВ «Аеротерм», порушену за ознаками складу злочину, передбаченого частиною 3 статті 212 Кримінального кодексу України. Підставами для порушення для порушення кримінальної справи стали матеріали дослідчої перевірки, а саме: акт № 1592/23-222-31456417 від 12 травня 2010 року «Про результати документальної невиїзної перевірки ТОВ «Аеротерм» щодо підтвердження відомостей, отриманих від особи, яка мала правові відносини з платником податків ТОВ «СМУ-17» за період з 01 липня 2008 року по 31 березня 2009 року». Зокрема, в мотивувальній частині постанови вказано, що під час досудового слідства всіма можливими слідчими діями та розшуковими заходами не було встановлено фактичних даних, які б вказували на невиконання фінансово-господарських операцій за укладеними директором ТОВ «Аеротерм» - Федоренко А.М. договорами, так само, слідством не доведено фіктивності вчинених вказаним підприємством операцій з ТОВ «СМУ-17» (т.1 арк. справи 32-37).

Судом апеляційної інстанції також було встановлено, що вирок Апеляційного суду Одеської області від 04 квітня 2011 року у справі № 1-6/11, яким ОСОБА_1 було визнано винним у скоєнні злочинів, передбачених частиною 3 статті 28, частиною 2 статті 205, частиною 5 статті 27, частиною 3 статті 212, частинами 1, 2 статті 209, частиною 1 статті 366 Кримінального кодексу України, не набрав законної сили, з урахуванням того, що вказаний вирок не містить посилань на те, що ОСОБА_1 умисно ухилявся від сплати податкових зобов'язань які виникли за оспорюваними договорами № 05-007 від 15 липня 2008 року та № ДГ-87/08 від 12 грудня 2008 року, а також зважаючи на те, що податковий орган не скористався своїм правом щодо подання вказаного вироку в якості доказу до суду першої інстанції.

Доказів на спростування вказаних обставин податковим органом до касаційної скарги додано не було.

Відповідно до пункту 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» при кваліфікації правочину за статтею 228 Цивільного кодексу України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Таким чином, висновки судів попередніх інстанцій про те, що якщо суб'єктом господарювання здійснено законну господарську діяльність та за її результатами правомірно сформовано валові витрати та податковий кредит, то такий суб'єкт господарювання безперечно має право на зменшення оподатковуваного прибутку на здійснені витрати та, як наслідок, на податковий кредит.

За таких обставин, суди першої та апеляційної інстанції дійшли обґрунтованого висновку, з яким погоджується суд касаційної інстанції, про безпідставність визначення позивачу податкових зобов'язань з податку на прибуток та податку на додану вартість та застосування до нього штрафних (фінансових) санкцій оспорюваними податковими повідомленнями-рішеннями.

Доводи касаційної скарги викладеного не спростовують.

Відповідно до частини 1 статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Враховуючи вищевикладене, касаційна скарга ДПІ у Дніпровському районі м. Києва підлягає залишенню без задоволення, а постанова Окружного адміністративного суду міста Києва від 13 квітня 2011 року та ухвала Київського апеляційного адміністративного суду від 15 листопада 2011 року підлягають залишенню без змін.

Керуючись ст. ст. 160, 167, 210, 220, 221, 223, 224, 230, 231, ч. 5 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А :

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Дніпровському районі міста Києва залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 13 квітня 2011 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 15 листопада 2011 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у строк та у порядку, визначеному статтями 237, 238, 239 1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий:

Судді: