Рішення

від 14.03.2014 по справі 177/2181/13-ц

КРИВОРІЗЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 177/2181/13-ц

Провадження № 2/177/49/14

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

14 березня 2014 року

Криворізький районний суд Дніпропетровської області у складі:

головуючого судді Приміч Г. І.

за участі: секретаря Ференц Я. З.,

представника позивача ОСОБА_1

представника відповідача Дериглазова В.П.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Кривому Розі цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до Приватного підприємства «Альбатрос СВ» про стягнення заборгованості по заробітній платі, вихідної допомоги, компенсації за невикористану відпустку та за відрядження, стягнення моральної шкоди, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до суду з позовною заявою 31.07.2013 року та просив суд стягнути з відповідача на його користь 5712,18 грн. в рахунок відшкодування заборгованості по заробітній платі, 7500 грн. - вихідної допомоги, 681,84 грн. - компенсації за невикористану відпустку, 2146 грн. - добових за відрядження та 5000,00грн. - в рахунок відшкодування моральної шкоди завданої порушенням трудових прав.

В обґрунтування позовних вимог позивач вказував на те, що з 28.05.2012 року по 04.09.2012 року він працював в ПП «Альбатрос СВ» на посаді водія. Причиною свого звільнення вказував порушення відповідачем трудового законодавства, а саме не донарахування йому заробітної плати в червні та серпні 2012 року, невиплата заробітної плати за липень та вересень, не виплата добових за час відряджень. При цьому позивач наполягав на тому, що нарахування йому заробітної плати мало здійснюватися в розмірі 2500 грн. щомісячно, як передбачено трудовим договором, а не пропорційно до відпрацьованого часу.

Вважав, що оскільки порушення відповідачем трудового законодавства призвело до розірвання трудового договору, то він має право на вихідну допомогу в розмірі тримісячного заробітку.

Стверджував, що при звільненні відповідач не виплатив йому компенсацію за невикористану відпустку, а трудову книжку видав лише в жовтні 2012 року.

Ставлячи перед судом питання про необхідність стягнення добових за відрядження в розмірі 2146 грн., посилався на ч.4 ст. 140.1.7 Податкового кодексу України.

В обґрунтування вимог про відшкодування моральної шкоди, вказував, що у зв'язку з затримкою видачі трудової книжки, він був позбавлений можливості працевлаштуватися на іншу роботу, це тримало його в постійній нервовій напрузі, адже він був позбавлений можливості працювати та матеріально забезпечувати свою сім'ю. Порушення з боку відповідача призвели до необхідності відстоювати свої права в суді, що є порушенням його звичного життєвого укладу.

Представник позивача, в ході судового засідання, позов підтримав в повному обсязі та наполягав на його задоволенні.

Представник відповідача позов визнав частково, не заперечував факту наявності у відповідача заборгованості перед позивачем в розмірі 367,01 грн. - компенсації за невикористані дні відпустки. Наголошував, що вказана заборгованість виникла не з вини ПП «Альбатрос СВ», а є наслідком ухилення позивача від отримання вказаної суми компенсації, оскільки позивач неодноразово запрошувався до бухгалтерії для отримання розрахунку, але ігнорує такі пропозиції, намагаючись таким чином збільшити розмір компенсації за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

В решті позов не визнав, заперечував проти його задоволення, наполягав на тому, що нарахування заробітної плати здійснювалося відповідно до чинного законодавства, виходячи з фактично відпрацьованого позивачем часу, згідно умов трудового договору. На момент звільнення позивача заборгованість по заробітній платі, по добових витратах на відрядження була відсутня. Вимоги про виплату вихідної допомоги вважав такими, що не підлягають задоволенню, оскільки позивач звільнився за власним бажанням у зв'язку з переїздом в іншу місцевість, а не у зв'язку з порушенням його трудових прав.

Вимоги про відшкодування моральної шкоди не визнав, оскільки вважав, що відповідач жодним чином не порушив права позивача, крім цього, позивач взагалі не надав доказів заподіяння йому моральної шкоди.

Суд, вислухавши пояснення представників сторін, свідка, дослідивши письмові матеріали справи, приходить до висновку, що позов підлягає частковому задоволенню, з наступних законних підстав.

Судом встановлено, що ОСОБА_3 працював водієм в ПП «Альбатрос - СВ» в період з 28.05.2012 року по 04.09.2012 року, що підтверджується записами в трудовій книжці ОСОБА_3, його заявою та наказом № 551-к від 28.05.2012 року про прийняття на роботу, заявою та наказом № 16-к від 04.09.2012 року про звільнення (а.с. 6 зворот, 35-38).

Як вбачається з наказу № 551-к від 28.05.2012 року ОСОБА_3 був прийнятий на посаду водія ПП «Альбатрос -СВ» з почасовою оплатою з 28.05.2012 року з окладом згідно штатного розпису (а.с. 36). З вказаним наказом ОСОБА_3 був ознайомлений, що підтверджується його підписом у наказі, заперечень щодо його змісту не надав, що свідчить про прийняття ним умов трудового договору.

Відповідно до ст. 21 КЗпП України трудовий договір є угодою між працівником та власником підприємства, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядку, а власник підприємства зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, визначені трудовим договором.

Отже, суд приходить до висновку, що між сторонами виникли трудові відносини, відповідно до яких ОСОБА_3 зобов'язався виконувати роботу водія і погодився на почасову оплату праці, а ПП «Альбатрос -СВ» зобов'язалося проводити виплату заробітної плати і інших виплат відповідно до законодавства та умов трудового договору.

Відповідно до штатного розпису ПП «Альбатрос -СВ» на 2012 рік оклад водія складав 2500 грн. (а.с. 8). Як вказувала в судовому засіданні ОСОБА_4, бухгалтер ПП «Альбатрос-СВ», заробітна плата в розмірі посадового окладу виплачується працівнику у випадку відпрацювання місячної норми робочого часу.

Пункт 3 Правил внутрішнього трудового розпорядку ПП «Альбатрос-СВ», які затверджені протоколом загальних зборів трудового колективу від 24.12.2007 року, визначено, що на підприємстві встановлено 5 денний робочий тиждень, з початком роботи о 08-00 та закінченням роботи о 17-00 годин. При цьому, п. 3.4. Правил внутрішнього розпорядку передбачав можливість, за угодою сторін, встановлювати неповний робочий час та проводити оплату пропорційно відпрацьованого часу (а.с. 93-96).

Стаття 97 КЗпП України передбачає, що оплата праці працівників може здійснюватися за погодинною, відрядною або іншими системами оплати праці, тобто укладення трудового договору, який передбачає погодинну оплату праці не суперечить нормам КЗпП України.

При почасовій оплаті праці розмір заробітної плати працівників залежить від тарифної ставки (окладу) та кількості відпрацьованого часу, тобто передбачає визначення розміру основної заробітної плати на підставі кількості відпрацьованого робочого часу та кваліфікації працівника.

Тобто, для обчислення заробітної плати працівника, який працює за почасовою оплатою праці, варто визначити вартість 1 години роботи (оклад / кількість нормо годин), а потім вартість 1 години роботи помножити на кількість відпрацьованих годин у відповідному місяці.

Як вбачається з табелів робочого часу на ПП «Альбатрос СВ», за період з травня 2012 року по серпень 2012 року ОСОБА_3 відпрацював на підприємстві: в травні 2012 року - 4 дні, що в погодинному розмірі склало 21 годину; в червні - 15 днів, що в погодинному виразі 88 годин; в липні 2012 року - 18 днів, що в погодинному виразі - 97 годин, з яких 4 години нараховані ОСОБА_3 за 2 години роботи у вихідний день, тобто в подвійному розмірі, про що вказувала бухгалтер ПП «Альбатрос -СВ» ;в серпні - 21 день, а в погодинному виразі 77 годин (а.с. 80-85, 89-90, 48-72).

В судовому засіданні, допитана в якості свідка бухгалтер ПП «Альбатрос -СВ», уточнила, що ОСОБА_3 несвоєчасно здавав подорожні листи, у зв'язку з чим в бухгалтерських документах містяться суперечності щодо кількості відпрацьованого ним часу помісячно. Наполягала на тому, що травні 2012 року ОСОБА_3 відпрацював 38 годин, за які йому була нарахована заробітна плата в розмірі 628,93 грн., в червні - 69 годин, за які нараховано заробітну плату в розмірі 1142,38 грн., в липні 2012 року - 93 години, за які нараховано заробітну плату в розмірі 1383,88 грн., та в серпні - 77 годин, за які нараховано заробітну плату в розмірі 1100 грн., що підтверджується довідками ПП «Альбатрос-СВ» (а.с. 39,40, 110).

Згідно з ч.1 ст. 50 КЗпП України нормальна тривалість робочого часу працівників не може перевищувати 40 годин на тиждень.

Листом Мінсоцполітики від 23.08.2011 року № 85150141113 встановлено розрахунок норм тривалості робочого часу на 2012 рік, згідно з яким норма тривалості робочого часу при 40 годинному робочому тижні в травні 2012 року складала 159 годин, в червні - 151 годину, в липні 176 -годин, в серпні - 175 годин (а.с. 110,133-136).

Отже, порядок нарахування заробітної плати ОСОБА_3 відображений в довідці ПП «Альбатрос -СВ» (а.с. 110) та проведений відповідно до вимог чинного законодавства.

Факт отримання ОСОБА_3 заробітної плати в нарахованому розмірі, за вирахуванням єдиного соціального податку та на прибутковий податок, підтверджується видатковими касовими ордерами та відомостями на виплату грошей, в яких містяться підписи ОСОБА_3 про отримання грошей, що спростовує доводи позивача в частині невиплати йому заробітної плати за липень 2012 року та не донарахування заробітної плати за червень та серпень 2012 року (а.с. 47, 86-88).

Вимоги позивача щодо виплати заробітної плати за вересень 2012 року не підлягають задоволенню, оскільки 01,02 вересня 2012 року були вихідними днями за календарем, а 03 вересня 2012 року ОСОБА_3 вже подав заяву про звільнення (а.с. 37 ), не відпрацювавши при цьому 03 та 04 вересня жодної години, у зв'язку з чим заробітна плата за вересень йому не нараховувалася, що підтверджується довідкою (а.с. 40) та що підтвердила в судовому засіданні допитана в якості свідка - бухгалтер ПП «Альбатрос-СВ» ОСОБА_4, позивач це нічим не спростував.

Як вбачається з наказів про відрядження, ОСОБА_3 перебував у відрядженні в с. Новоамвросіївське Донецької області з 29.05.2012 року по 31.05.2012 року, з 01.06.2012 року по 03.06.2012 року та з 07.06.2012 року по 10.06.2012 року, всього 10 днів (а.с. 43-45).

Частина 4 ст. 140.1.7. Податкового кодексу України, на яку посилається позивач як на підставу своїх вимог про виплату витрат на відрядження в розмірі 0,2 мінімальних заробітних плат за кожен день відрядження, встановлює граничний розмір добових витрат (тобто максимальний розмір), які підлягають виплаті - в розмірі не більш як 0,2 розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня податкового (звітного) року, в розрахунку за кожен календарний день такого відрядження в межах України.

Наказом ПП «Альбатрос-СВ» № 4 від 10.01.2012 року встановлено, що добові відрядження працівників ПП «Альбатрос -СВ» виплачуються в розмірі 80 грн. (а.с. 42), що не суперечить вимогам ч. 4 ст. 140.1.7 Податкового кодексу України.

Факт отримання ОСОБА_3 добових витрат на відрядження підтверджується видатковим касовим ордером від 03.06.2012 року на суму 500 грн. та видатковим касовим ордером від 17.08.2012 року, за яким з перерахованих ОСОБА_3 1433,95 грн. витрати на відрядження - 300 грн. (а.с. 46-47), тобто за 10 днів відряджень позивачу виплачено добові на загальну суму 800 грн., а тому вимоги ОСОБА_3 в частині донарахування та виплати добових не підлягають задоволенню.

Стаття 44 КЗпП України передбачає можливість виплати вихідної допомоги при звільненні за ст. 38 КЗпП України, у випадку, коли причиною звільнення за власним бажанням є порушення власником законодавства про працю, колективного чи трудового договору.

Як вбачається з заяви ОСОБА_3 він подав заяву про його звільнення у зв'язку зі зміною місця проживання, а не у зв'язку з порушенням роботодавцем законодавства про працю чи трудового договору (а.с. 37). Наказ про звільнення ОСОБА_3 та запис в трудовій книжці ОСОБА_3 підтверджують його звільнення за власним бажанням у зв'язку з переїздом (а.с. 6 зворот, 38). У зв'язку з цим, суд приходить до висновку, що вимоги позивача в частині виплати вихідної допомоги в розмірі 3 місячного середнього заробітку не підлягають задоволенню.

Як вбачається з довідки ПП «Альбатрос-СВ» ОСОБА_3 при звільненні мав право на компенсацію за невикористану відпустку тривалістю 6 днів, яка складає 367,01 грн. за вирахуванням обов'язкових платежів (а.с. 40).

Відповідно до ст. 116 КЗпП України працівнику в день звільнення виплачуються всі належні йому від підприємства суми. У разі невиплати з вини власника належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст. 116 КЗпП України, підприємство має виплатити працівникові його середній заробіток за час затримки розрахунку.

Судом встановлено, і позивачем не заперечується, що він 03.09.2012 року подав заяву про своє звільнення у зв'язку з переїздом, нової адреси проживання не вказав, у визначений час за отриманням сум компенсації за невикористану відпустку не з'явився, на дзвінки не відповідав, про що було складено акти (а.с. 41) та повідомлення на ім'я ОСОБА_3 (а.с. 73), які надсилалися за його старою адресою (а.с. 128-129).

Той факт, що невиплата компенсації за невикористану відпустку мала місце з вини самого ОСОБА_3 підтверджується і тим, що в судовому засіданні, на неодноразові пропозиції представника ПП «Альбатрос -СВ» з'явитися в офіс для отримання суми компенсації за невикористану відпустку ОСОБА_3 не з'явився, його представник та будучи присутнім в судовому засіданні 20.11.2013 року ОСОБА_3 наполягали на виплаті заявлених ними сум в повному обсязі.

У зв'язку з цим, суд приходить до висновку, що ОСОБА_3 дійсно має право на виплату компенсації за невикористану відпустку в розмірі 367,01 грн., які підлягають стягненню з ПП «Альбатрос -СВ», але підстави для покладення на відповідача відповідальності передбаченої ст. 117 КЗпП України відсутні, оскільки відсутня вина підприємства у невиплаті вказаних сум при звільненні.

Доводи позивача про порушення строків видачі трудової книжки при звільненні спростовуються копією особової справи ОСОБА_3, з якої вбачається, що він отримав трудову книжку 04.09.2012 року, що засвідчив своїм підписом (а.с. 125 зворот).

Відповідно до ст. 237-1 КЗпП України власник зобов'язаний відшкодувати працівнику моральну шкоду завдану йому, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Відповідно до ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Судом не встановлено порушень трудових прав ОСОБА_3, невиплата йому компенсації за невикористану відпустку в день звільнення сталася не з вини ПП «Альбатрос-СВ», а у зв'язку з ухиленням ОСОБА_3 від їх отримання. Факт порушення строку видачі трудової книжки, з яким ОСОБА_3 пов'язував завдання йому моральної шкоди спростований матеріалами справи, у зв'язку з чим вимоги про відшкодування моральної шкоди задоволенню не підлягають.

Оскільки дане рішення ухвалюється на користь позивача, який звільнений від сплати судового збору на підставі п. 1 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір», то відповідно до ч.3 ст. 88 ЦПК України він підлягає стягненню з відповідача пропорційно до задоволеної частини вимог. Позивачем заявлено вимоги майнового характеру на загальну суму 21040,02 грн. (5712,18 грн. заробітна плата, 7500 грн. вихідна допомога, 681,84 грн. невикористана відпустка, 2146 грн. добові та 5000 грн. моральна шкода), з яких задоволено вимоги в розмірі 367,01 грн., що складає 1, 74 % від загальної суми заявлених позовних вимог (367,01грн. х 100 % / 21040,02 грн.). Розмір судового збору який підлягає стягненню в дохід держави з відповідача складає 4,24 грн. (243,60 грн. сума судового збору х 1,74 % задоволених вимог/100%).

Керуючись ст. 43 Конституції України, ст.ст. 21,44, 47, 50, 97,116, 117, 237-1 КЗпП України, 4 ст. 140.1.7. Податкового кодексу України, п. 1 ч. 1 ст. 5 Законом України «Про судовий збір», п. 9 Постанови Пленуму Верховного суду України № 4 від 31.03.1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», ст. ст. 10, 11, 60, 88, 208 ч.1 п. 2, 213, 215 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги ОСОБА_3 до Приватного підприємства «Альбатрос СВ» про стягнення заборгованості по заробітній платі, вихідної допомоги, компенсації за невикористану відпустку та за відрядження, стягнення моральної шкоди, - задовольнити частково.

Стягнути з Приватного підприємства «Альбатрос СВ», ідентифікаційний номер 33416507, на користь ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця с. Марфівка Долинського району Кіровоградської області, ідентифікаційний номер НОМЕР_1, компенсацію за невикористану відпустку в розмірі 367 (триста шістдесят сім) гривень 01 копійку.

В іншій частині позовних вимог - відмовити.

Стягнути з Приватного підприємства «Альбатрос СВ» ідентифікаційний номер 33416507, на користь держави судовий збір в розмірі 04 (чотири) гривні 24 копійки.

Рішення може бути оскаржено до апеляційного суду Дніпропетровської області протягом 10 днів з дня його проголошення.

Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя: