Ухвала

від 23.04.2014 по справі 177/2181/13-ц

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

УКРАЇНА

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа 177/2181/13-ц Головуючий в 1-й інстанції

Провадження 22ц/774/938/К/14 суддя Приміч Г.І.

Категорія - 53 ( І ) Доповідач - Митрофанова Л.В.

УХВАЛА

Іменем України

23 квітня 2014 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Дніпропетровської області у складі:

головуючого судді : Митрофанова Л.В.

суддів: Остапенко В.О., Савіної Г.О.

при секретарі: Кузьміній Н.В.

за участі: представника ПП «Альбатрос - СВ» - Дериглазова Віктора Петровича та його представника Федорова Вікьора Володимировича;

представника позивача ОСОБА_3 - ОСОБА_4;

розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Кривому Розі цивільну справу за апеляційною скаргою представника позивача ОСОБА_3 - ОСОБА_4 на рішення Криворізького районного суду Дніпропетровської області від 14 березня 2014 року по справі за позовом ОСОБА_3 до Приватного підприємства "Альбатрос СВ" про стягнення заборгованості по заробітній платі, вихідної допомоги, компенсації за невикористану відпустку та за відрядження, стягнення моральної шкоди, -

В С Т А Н О В И Л А :

У червні 2013 року позивач ОСОБА_3 звернувся з позовом до Приватного підприємства «Альбатрос - СВ» (надалі - ПП «Альбатрос - СВ») про стягнення заборгованості з виплати заробітної плати та моральної шкоди, посилаючись на те, що з 28 травня 2012 року позивач працював на посаді водія ПП «Альбатрос-СВ». 04 вересня 2012 року позивач звільнився з роботи за власним бажанням на підставі ст. 38 КЗпП України.

На день звільнення з роботи ПП «Альбатрос-СВ» заборгувало позивачу заробітну плату в сумі 5712,08 грн., вихідну допомогу у розмірі 7 500 грн., компенсацію за невикористану відпустку в розмірі 681 грн. 84 коп., невиплачені командировочні (добові) в розмірі 2146 грн., які позивач просив стягнути з відповідача.

Крім того, просив стягнути з відповідача моральну шкоду, розмір якої він оцінює у 5 000 грн. посилаючись на те, що у зв'язку з затримкою видачі трудової книжки, він був позбавлений можливості працевлаштуватися на іншу роботу, це тримало його в постійній нервовій напрузі, адже він був позбавлений можливості працювати та матеріально забезпечувати свою сім'ю. Порушення з боку відповідача призвели до необхідності відстоювати свої права в суді, що є порушенням його звичного життєвого укладу.

Рішенням Криворізького районного суду Дніпропетровської області від 14 березня 2014 року позов ОСОБА_3 задоволено частково.

Стягнуто з Приватного підприємства «Альбатрос-СВ» на користь ОСОБА_3 компенсацію за невикористану відпустку в розмірі 367 грн. 01 коп.

Стягнуто з Приватного підприємства «Альбатрос-СВ» на користь держави судовий збір в розмірі 04 грн. 24 коп.

В іншій частині в задоволенні позовних вимог відмовлено.

В апеляційній скарзі представника позивача просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог, посилаючись на неповне встановлення обставин, які мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи.

Так, суд першої інстанції дійшов помилкого висновку, що позивач одночасно знаходився у трудових відносинах з іншими підприємствами на підставі тендерних договірних відношень.

Суд дійшов невірного висновку про те, що табель обліку робочого часу для нарахування заробітної плати для позивача є належним доказом обліку робочого часу для нарахування заробітної плати.

Прийнявши до уваги розрахунок відповідача компенсації за невикористану відпустку, суд не обґрунтував чому саме не прийнято як доказ по справі розрахунок, наданий позивачем.

Відповідачем не надано доказів про виплату позивачу добових, про вартість проїзду до місця призначення в с. Новоамвросіївка Донецької області на завод «Хайдельберг Цемент Україна» та витрати по найму житла.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог про стягнення вихідної допомоги, суд не взяв до уваги, що згідно з матеріалів справи позивачеві взагалі не виплачувалась заробітна плата за липень 2012 року, що є порушенням ст. 115 КЗпП України та п. 4.2. Колективного договору.

Позивач вважає, доведеним факт спричинення відповідачем йому моральної шкоди в розмірі який він визначив.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах заявлених вимог та доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає відхиленню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що 28.05.2012 року ОСОБА_3 згідно наказу №551-к від 28.05.2012 року прийнятий на посаду водія ПП "Альбатрос-СВ" з окладом згідно штатного розпису (а.с.36).

Наказом № 76-к від 04 вересня 2012 року позивач звільнений за власним бажанням згідно ст. 38 КЗпП України (а.с.38).

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за заробітною платою в сумі 5712,08 грн., вихідної допомоги у розмірі 7 500 грн., невиплачених командировочних (добові) в розмірі 2146 грн. та моральної шкоди, суд першої інстанції виходив з відсутності в діях ПП "Альбатрос-СВ" порушень чинного трудового законодавства.

Частково задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_3 про стягнення компенсації за невикористану відпустку, суд першої інстанції погодився з наданим відповідачем розрахунком, зазначивши, що він є належним та не спростований позивачем.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду з огляду на наступне.

Відповідно вимогам ст.10 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Стаття 11 ЦПК України передбачає, що суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Згідно ст.60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази надаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі; доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір; доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач перебував у трудових відносинах з ПП "Альбатрос-СВ" з 28 травня 2012 року по 04 вересня 2012 року.

Відповідно до наказів «Про відрядження» по підприємству № 37 від 29 травня 2012 року ОСОБА_3 був відряджений у службове відрядження в с. Новоамвросіївське Донецької області у період з 29 травня по 31 травня 2012 року, наказом № 40 від 31 травня 2012 року у період з 01 по 03 червня 2012 року, наказом № 43 від 06 червня 2012 року у період з 07 по 10 березня 2012 року (а.с.43-45).

На підставі наказу № 4 від 10.01.12 р. «Про оплату добових» встановлено, що добові відрядження робітникам ПП «Альбатрос-СВ» при виконанні робіт на заводі «Хайдельберг Цемент Україна» виділяти та виплачувати виходячи з встановленого розміру на підприємстві в розмірі 80,00 грн. (а.с.42).

У період з травня 2012 року по серпень 2012 року позивачу виплачувалась заробітна плата (а.с. 39), а також з червня по липень 2012 року включно позивачу було виплачено добові за відрядження в сумі 1933,95 грн., виходячи з розмірів визначених наказом № 4 від 10 січня 2012 року за дні перебування у відрядженні у період з червня по липень 2012 року, які отримано особисто позивачем, про що свідчить його підпис на видатковому касовому ордері від (а.с. 46-47) .

Доводи представника позивача ОСОБА_4 щодо невірного розрахунку добових та не включення до їх розміру вартості проїзду до місця призначення і назад, та витрат по найму житла колегією суддів не приймаються до уваги з огляду на те, що єдиною підставою для відшкодування зазначених витрат є докази про їх понесення, а позивачем ані в суді першої інстанції, ані в суді апеляційної інстанції не надано таких доказів.

Так, згідно ч.ч. 1, 2 ст. 121 КЗпП України працівники мають право на відшкодування витрат та одержання інших компенсацій у зв'язку з службовими відрядженнями. Працівникам, які направляються у відрядження, виплачуються: добові за час перебування у відрядженні, вартість проїзду до місця призначення і назад та витрати по найму жилого приміщення в порядку і розмірах, встановлюваних законодавством.

При цьому, згідно ст. 140.1.7. Податкового кодексу України, сума добових визначається в разі відрядження: у межах України та країн, в'їзд громадян України на територію яких не потребує наявності візи (дозволу на в'їзд), - згідно з наказом про відрядження та відповідними первинними документами.

Витрати на відрядження в межах фактичних витрат особи, яка відряджена, на проїзд (у тому числі перевезення багажу, бронювання транспортних квитків) як до місця відрядження і назад, так і за місцем відрядження (у тому числі на орендованому транспорті), оплату вартості проживання у готелях (мотелях), а також включених до таких рахунків витрат на харчування чи побутові послуги (прання, чищення, лагодження та прасування одягу, взуття чи білизни), на найм інших жилих приміщень, оплату телефонних розмов, оформлення закордонних паспортів, дозволів на в'їзд (віз), обов'язкове страхування, інші документально оформлені витрати, пов'язані з правилами в'їзду та перебування у місці відрядження, в тому числі будь-які збори і податки, що підлягають сплаті у зв'язку із здійсненням таких витрат, можуть бути включені до складу витрат платника податку, а отже й відшкодовані особі, яка направлена у відрядження, лише за наявності підтвердних документів, що засвідчують вартість цих витрат у вигляді транспортних квитків або транспортних рахунків (багажних квитанцій), у тому числі електронних квитків за наявності посадкового талона та документа про сплату за всіма видами транспорту, в тому числі чартерних рейсів, рахунків, отриманих із готелів (мотелів) або від інших осіб, що надають послуги з розміщення та проживання фізичної особи, в тому числі бронювання місць у місцях проживання, страхових полісів тощо.

До складу витрат на відрядження відносяться також витрати, не підтверджені документально, на харчування та фінансування інших власних потреб фізичної особи (добові витрати), понесені у зв'язку з таким відрядженням у межах території України, але не більш як 0,2 розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня податкового (звітного) року, в розрахунку за кожен календарний день такого відрядження, тобто законодавством передбачено граничний розмір добових, який у 2012 році становить 214,60 грн.

Оскільки, ПП "Альбатрос-СВ" на підставі наказу № 4 від 10 січня 2012 року виплачувало добові у розмірі 80,00 грн., що не перевищує граничний розмір встановлений ст. 140.1.7. Податкового кодексу України, а понесення інших додаткових витрат не підтверджено жодним письмовим доказом, колегія суддів відхиляє доводи позивача щодо порушення роботодавцем зазначених норм права та погоджується з висновком суду про відмову в задоволенні цих позовних вимог.

Згідно ч. 1 ст. 115 КЗпП України заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором, але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів.

Відповідно до відомостей про отримання заробітної плати позивач ОСОБА_3 отримав в травні 2012 року - 515,35 грн., у червні 2012 року - 936,06 грн., в серпні 2012 року - 901,34 грн., з яких не були сплачені податки (а.с.86-88)

Згідно ч. 1 ст. 83 КЗпП України та ч. 1 ст. 24 Закону України "Про відпустки" у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей.

При цьому, згідно ст. 82 КЗпП України до стажу роботи, що дає право на щорічну відпустку (стаття 75 цього Кодексу), зараховуються: час фактичної роботи (в тому числі на умовах неповного робочого часу) протягом робочого року, за який надається відпустка; час, коли працівник фактично не працював, але за ним згідно з законодавством зберігалися місце роботи (посада) та заробітна плата повністю або частково (в тому числі час оплаченого вимушеного прогулу, спричиненого незаконним звільненням або переведенням на іншу роботу); час, коли працівник фактично не працював, але за ним зберігалося місце роботи (посада) і йому надавалося матеріальне забезпечення за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, за винятком відпустки для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку; час, коли працівник фактично не працював, але за ним зберігалося місце роботи (посада) і йому не виплачувалася заробітна плата у порядку, визначеному статтями 25 і 26 Закону України "Про відпустки", за винятком відпустки без збереження заробітної плати для догляду за дитиною до досягнення нею шестирічного віку; час навчання з відривом від виробництва тривалістю менше 10 місяців на денних відділеннях професійно-технічних навчальних закладів; час навчання новим професіям (спеціальностям) осіб, звільнених у зв'язку із змінами в організації виробництва та праці, у тому числі з ліквідацією, реорганізацією або перепрофілюванням підприємства, установи, організації, скороченням чисельності або штату працівників; інші періоди роботи, передбачені законодавством.

Таким чином, позивач ОСОБА_3, відповідно до наказів по ПП «Альбатрос-СВ», дійсно знаходився у службових відрядженнях, і за вказаний період відряджень роботодавцем вірно розраховано суму компенсації за невикористану відпустку (а.с. 40), а тому колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції в цій частині позовних вимог та відхиляє доводи апеляційної скарги.

Згідно ст. 44 КЗпП України при припиненні трудового договору внаслідок порушення власником або уповноваженим ним органом законодавства про працю, колективного чи трудового договору (статті 38 і 39 КЗпП України) працівникові виплачується вихідна допомога у розмірі, передбаченому колективним договором, але не менше тримісячного середнього заробітку.

Згідно до ч. 1 ст. 116 КЗпП України виплата всіх сум, що належить працівнику від підприємства, установи, чи організації, провадиться в день звільнення, а у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у зазначені строки, підприємство, установа, організація згідно з ч. 1 ст. 117 КЗпП України повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Як вбачається з акту від 07.09.2012 року про видачу компенсації за невикористану відпустку ОСОБА_3 не з`явився за нарахованою сумою компенсації, жодного разу не звертався до бухгалтерії ПП «Альбатрос» і не цікавився сумою нарахування і порядком розрахунку(а.с.41).

Крім того, згідно наказу № 76-к від 04 вересня 2012 року ОСОБА_3 було звільнено за власним бажанням, а не на підставі ч. 3 ст. 38 КЗпП України у зв'язку з порушенням роботодавцем законодавства про працю у частині виплати заробітної плати, а тому колегія суддів не вбачає підстав для виплати останньому вихідної допомоги у розмірі тримісячного середнього заробітку та погоджується з висновками суду першої інстанції про відмову в задоволенні цих позовних вимог.

Таким чином, у зв'язку з недоведеністю позовних вимог ОСОБА_3 про порушення ПП "Альбатрос-СВ" законодавства про працю у частині виплати заробітної плати, суд першої інстанції прийшов до вірного висновку про відсутність підстав для відшкодування моральної шкоди.

Доводи апеляційної скарги щодо порушенням керівництвом ПП "Альбатрос-СВ" трудового законодавства та невиплатою заробітної плати та командировочних (добові) на відрядження колегією суддів відхиляються, оскільки як вбачається з матеріалів справи вони виконані в повному обсязі, що підтверджено копіями видаткових касових ордерів та копіями відомостей про отримання заробітної плати.

Щодо вимог позивача про поновлення трудового стажу в пенсійному фонді за період часу з 28.05.2012 року по 04.09.2012 року, згідно відпрацьованого на підприємстві часу, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відмову в задоволенні цих вимог, оскільки позивач в пенсійний фонд декларацію про свої доходи за вказаний період не подавав де б йому було зараховано трудовий стаж.

Таким чином, установивши дійсні обставини справи, суд першої інстанції дав належну оцінку зібраним доказам, правильно застосував норми матеріального права, не допустив порушень норм процесуального права, які призвели б до неправильного вирішення спору, та дійшов обґрунтованого висновку про часткове задоволення позовних вимог.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає рішення суду ухваленим з дотриманням норм матеріального і процесуального права, яке зміні чи скасуванню не підлягає.

Керуючись ст. ст. 303, 304, 307, 308, 313, 314, 315 ЦПК України, колегія судів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу представника позивача ОСОБА_3 - ОСОБА_4 відхилити.

Рішення Криворізького районного суду Дніпропетровської області від 14 березня 2014 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту його проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з моменту набрання нею законної сили.

Головуючий:

Судді: