Постанова

від 26.02.2014 по справі 923/1060/13

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 лютого 2014 року Справа № 923/1060/13

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді Божок В.С., суддівКостенко Т.Ф., Сибіги О.М. розглянувши матеріали касаційної скаргиПублічного акціонерного товариства "Таврійська будівельна компанія", м. Херсон на постановуОдеського апеляційного господарського суду від 03.12.2013 року у справігосподарського суду Херсонської області за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Регіон-Юг-Торг", м. Черкаси до Публічного акціонерного товариства "Таврійська будівельна компанія", м. Херсон простягнення 199 949,70 грн.

за участю представників

позивача: Скіць С.М.,

відповідача: не з'явився

В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Регіон-Юг-Торг" (далі за текстом - ТОВ "Регіон-Юг-Торг") звернулось до господарського суду Херсонської області з позовом до публічного акціонерного товариства "Таврійська будівельна компанія" (далі за текстом - ПАТ "Таврійська будівельна компанія") про стягнення за Договором постачання № 08/05/12пр від 08.05.2012 року основної суми боргу в розмірі 172 425, 41 грн., 4 407, 48 грн. 3 % річних, 344, 85 грн. інфляційних витрат, 22 771, 96 грн. пені у вигляді подвійної облікової ставки НБУ.

Рішенням господарського суду Херсонської області від 10.10.2013 року залишеним без змін постановою Одеського апеляційного господарського суду від 03.12.2013 року позовні вимоги задоволено частково: присуджено до стягнення з ПАТ "Таврійська будівельна компанія" на користь ТОВ "Регіон-Юг-Торг" 172 425, 41 грн. боргу, 12 931, 91 грн. пені, 344, 85 грн. збитків від інфляції, 4 407, 48 грн. 3 % річних та 14 000, 00 грн. в якості витрат на послуги адвоката; в задоволенні решти позовних вимог - відмовлено.

Вищезазначені судові акти мотивовано тим, що вимоги позивача про стягнення з відповідача боргу, пені, інфляційних та 3 % річних за поставлену продукцію по оплаті за договором є обґрунтованими та такими, що підлягають частковому задоволенню (у зв'язку зі здійсненням судами перерахунку пені), оскільки факт поставки позивачем товару і заборгованості відповідача підтверджується наявними в матеріалах справи видатковими накладними та актами приймання-передачі, які підписані представниками обох сторін, при цьому, товар в порушення умов договору повністю та своєчасно оплачено не було і відповідач не надав доказів на підтвердження виконання належним чином своїх зобов'язань щодо добровільної сплати основного боргу.

Не погоджуючись з судовими актами попередніх інстанцій, ПАТ "Таврійська будівельна компанія" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду Херсонської області від 10.10.2013 року та постанову Одеського апеляційного господарського суду від 03.12.2013 року в повному обсязі.

ТОВ "Регіон-Юг-Торг" відзиву на касаційну скаргу подано не було.

В судовому засіданні представник позивача проти доводів касаційної скарги заперечував та просив залишити її без задоволення, а судові акти попередніх інстанцій - без змін.

Відповідача згідно з приписами ст. 111 4 ГПК України було належним чином повідомлено про день, час і місце розгляду касаційної скарги, однак він не скористався передбаченим процесуальним законом правом на участь у розгляді справи касаційною інстанцією.

Заслухавши пояснення представника позивача, приймаючи до уваги межі перегляду справи в суді касаційної інстанції, перевіривши повноту встановлення господарськими судами обставин справи та правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на наступне.

Господарськими судами попередніх інстанцій встановлено, що 08.05.2012 року ТОВ "Регіон-Юг-Торг" (постачальник) та ПАТ "Таврійська будівельна компанія" (замовник) було укладено Договір постачання № 08/05/12пр, за умовами якого постачальник зобов'язувався поставити та передати у встановлений строк у власність замовника товар в асортименті, кількості та за цінами, визначеними в договорі, а замовник зобов'язувався прийняти цей товар та оплатити його (п. 1.3 Договору).

Згідно з п. 4.4 Договору право власності на товар переходить до замовника з моменту отримання ним товару на станції вантажоодержувача по ж/д накладним, повного розрахунку за поставлений товар і підписання акту прийому-передачі уповноваженими представниками постачальника і замовника.

За умовами п. 5.1 Договору оплата товару здійснюється після підтвердження постачальником своєї готовності зробити відвантаження погодженої партії товару. Замовник робить передплату на підставі наданого рахунку у розмірі 100 % вартості погодженої партії товару і 100 % вартості ж/д тарифу у безготівковому порядку в національній валюті.

Відповідно до п. 7.1 Договору постачальник зобов'язується протягом 20 днів з дати відвантаження товару передати замовнику наступні документи: рахунки-фактури, накладні, податкові накладні, копії залізничних накладних/квитанцій, у випадку якщо інше не узгоджене сторонами в додатках до цього договору.

З матеріалів справи вбачається, що на виконання умов договору постачальник передав, а замовник прийняв товар на загальну суму 847 909, 91 грн. на підставі видаткових накладних: № РН-0000054 від 21.05.2012 року на суму 78 954,01 грн. (з ПДВ), № РН-0000065 від 30.05.2012 року на суму 78 954,01 грн. (з ПДВ), № РН-0000066 від 30.05.2012 року на суму 81 714, 56 грн. (з ПДВ), № РН-0000085 від 27.06.2012 року на суму 81 272, 78 грн. (з ПДВ), № РН-0000092 від 07.07.2012 року на суму 83 070, 41 грн. (з ПДВ), № РН-0000095 від 10.07.2012 року на суму 80 910,41 грн. (з ПДВ), № РН-0000133 від 11.09.2012 року на суму 37 949, 72 грн. (з ПДВ), № РН-0000134 від 11.09.2012 року на суму 80 910, 41 грн. (з ПДВ), № РН-0000137 від 23.09.2012 року на суму 81 272, 78 грн. (з ПДВ), № РН-0000144 від 02.10.2012 року на суму 81 990, 41 грн. (з ПДВ), № РН-0000145 від 02.10.2012 року на суму 80 910, 41 грн. (з ПДВ), а також відповідно до актів прийому-передачі від 21.05.2012 року, від 30.05.2012 року, від 27.06.2012 року, від 07.07.2012 року, від 10.07.2012 року, від 11.09.2012 року, від 23.09.2012 року, від 02.10.2012 року, які підписані представниками та скріплені печатками обох сторін.

Крім того, 14.02.2013 року сторонами складено Акт звірки взаєморозрахунків, відповідно до якого заборгованість ПАТ "Таврійська будівельна компанія" перед ТОВ "Регіон-Юг-Торг" становить 192 425, 41 грн.

На виконання умов договору 05.04.2013 року ПАТ "Таврійська будівельна компанія" частково було здійснено оплату за поставлений товар на суму 20 000 грн., що підтверджується меморіальним ордером № 724.

31.07.2013 року ПАТ "Таврійська будівельна компанія" отримало від ТОВ "Регіон-Юг-Торг" претензію з вимогою здійснити оплату заборгованості за поставлений товар в сумі 172 425,41 грн.

Однак, вказану претензію ТОВ "Регіон-Юг-Торг" замовником було залишено без відповіді та належного реагування, що стало підставою звернення ТОВ "Регіон-Юг-Торг" до господарського суду з позовними вимогами про стягнення з ПАТ "Таврійська будівельна компанія" основної суми боргу у розмірі 172 425,41 грн., 3 % річних у сумі 4 407, 48 грн., 344, 85 грн. інфляційних втрат, пені у сумі 22 771, 96 грн. та 14 000, 00 грн. витрат на послуги адвоката (згідно клопотання позивача від 17.09.2013 року).

З урахуванням встановлених господарськими судами попередніх інстанцій обставин справи здійснюючи касаційний перегляд, колегія суддів Вищого господарського суду України виходить з наступного.

Предметом спору у даній справі є стягнення боргу, пені, інфляційних та 3 % річних за невиконання умов договору поставки, а, отже, до спірних правовідносин підлягають застосуванню норми Цивільного кодексу України та Господарського кодексу України.

Згідно з ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Статтею 629 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ч. 1 ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Аналогічні положення містяться і у ст. 265 Господарського кодексу України.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ч. 2 ст. 712 Цивільного кодексу України).

В ч. 1 ст. 691 Цивільного Кодексу України визначено, що покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, - за ціною, що визначається відповідно до ст. 632 цього Кодексу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару, а також покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

За умовами п. 5.1 Договору оплата товару здійснюється після підтвердження постачальником своєї готовності зробити відвантаження погодженої партії товару. Замовник робить передплату на підставі наданого рахунку у розмірі 100 % вартості погодженої партії товару і 100 % вартості ж/д тарифу у безготівковому порядку в національній валюті.

Згідно зі ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України, які кореспондуються з положеннями ст. 193 Господарського кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язання і одностороння зміна умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 610 Цивільного кодексу України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Статтею 611 Цивільного кодексу України визначено, що у разі порушення зобов'язання, настають наслідки, передбачені договором або законом.

В порушення умов Договору постачання № 08/05/12пр від 08.05.2012 року відповідач лише частково сплатив заборгованість за договором, що підтверджується відповідними видатковими накладними, актами приймання-передачі та виписками з банку, у зв'язку з чим у відповідача перед позивачем виникла заборгованість в сумі 172 425, 41 грн.

Крім того, відповідно до п. 6.3 Договору у разі затримки оплати по рахунку за товар не у повному обсязі, замовник сплачує неустойку у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми неоплаченого товару за кожний день затримки.

Згідно з ч. 1 ст. 624 Цивільного кодексу України якщо за порушення зобов'язання встановлена неустойка (пеня, штраф), то вона підлягає стягненню у повному розмірі, незалежно від відшкодування збитків.

З огляду на приписи ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до ч. 4 ст. 231 Господарського кодексу України у разі, якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором, при цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором (ч. 6 ст. 231 Господарського кодексу України).

Частиною 3 ст. 549 Цивільного кодексу України визначено, що пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

З урахуванням вищезазначених правових приписів та обставин справи, суд касаційної інстанції вважає, що суди попередніх інстанцій після здійснення перерахунку пені дійшли вірних висновків про те, що вимога про стягнення пені підлягає частковому задоволенню в сумі 12 931,91 грн.

Крім того, відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

З огляду на викладене, господарськими судами попередніх інстанцій встановлено наявність правових підстав для задоволення позовних вимог ТОВ "Регіон-Юг-Торг" про стягнення із ПАТ "Таврійська будівельна компанія" 3 % річних у сумі 4 407, 48 грн. та 344, 85 грн. інфляційних втрат.

Також статтею 44 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що до складу судових витрат входить оплата послуг адвоката.

В контексті цієї норми, судові витрати за участь адвоката при розгляді справи підлягають сплаті лише в тому випадку, якщо вони сплачені адвокату стороною, котрій такі послуги надавались та їх сплата підтверджується відповідними фінансовими документами.

Враховуючи вищезазначене, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що місцевий та апеляційний господарські суди обґрунтовано, з посиланням на норми чинного законодавства дійшли висновку, що виходячи з наведених норм чинного законодавства та умов Договору, вимоги позивача про стягнення з відповідача 172 425, 41 грн. боргу, 12 931, 91 грн. пені (після здійснення перерахунку судами), 344, 85 грн. збитків від інфляції, 4 407, 48 грн. 3 % річних та 14 000, 00 грн. витрат на послуги адвоката є обґрунтованими та такими, що правомірно підлягають частковому задоволенню (з огляду на здійснений судами перерахунку пені).

Поряд з цим, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає за необхідне відзначити, що доводи ПАТ "Таврійська будівельна компанія", викладені у касаційній скарзі, зводяться до переоцінки наявних у справі доказів, не спростовують сам факт здійснення позивачем поставки і висновків судів попередніх інстанцій.

З урахуванням викладеного, колегія суддів Вищого господарського суду України приходять до висновку, що під час розгляду справи господарськими судами попередніх інстанцій фактичні обставини справи встановлено на основі повного, всебічного і об'єктивного дослідження поданих доказів, висновки судів відповідають цим обставинам і їм надана вірна юридична оцінка з правильним застосуванням норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до п. 1 ст. 111 9 ГПК України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції без змін, а скаргу - без задоволення.

Касаційна скарга залишається без задоволення, коли суд визнає, що рішення місцевого та постанова апеляційного господарських судів прийняті з дотриманням вимог матеріального та процесуального права, з'ясуванням всіх обставин, які мають значення для правильного вирішення спору.

За таких обставин, колегія суддів Вищого господарського суду України погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, які відповідають матеріалам справи та чинному законодавству, у зв'язку з чим підстав для скасування чи зміни оскаржуваних судових актів не вбачається.

Враховуючи викладене, керуючись ст. ст. 111 5 , 111 7 , 111 9 , 111 11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу залишити без задоволення.

2. Постанову Одеського апеляційного господарського суду від 03.12.2013 року у справі № 923/1060/13 - залишити без змін.

Головуючий суддя В.С. Божок

Судді: Т.Ф. Костенко

О.М. Сибіга