Ухвала

від 18.02.2014 по справі 2а-8642/11/2670

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"18" лютого 2014 р. м. Київ К/9991/38110/12

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Карася О.В. (головуючого), Голубєвої Г.К., Рибченка А.О.,

при секретарі судового засідання Мосійчук І.В.,

за участю представника позивача Заруцької О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Укргазтех" на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 24.05.2012 у справі № 2а-8642/11/2670

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Укргазтех"

до Державної податкової інспекції у Святошинському районі м. Києва

за участю Прокуратури Святошинського району м. Києва

про визнання нечинними та скасування податкових повідомлень рішень, -

В С Т А Н О В И В:

Товариство звернулось до суду з позовом до Державної податкової інспекції про скасування податкового повідомлення-рішення від 02.11.2010 № 0002562310/0, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання (з урахуванням фінансових санкцій) з податку на додану вартість (далі - ПДВ) у розмірі 816 681,00 грн., та податкового повідомлення-рішення від 02.11.2010 № 0002572310/0, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання (з урахуванням фінансових санкцій) з податку на прибуток у розмірі 1 020 846,00 грн.

Задовольняючи позов, Окружний адміністративний суд міста Києва (постанова від 22.11.2011) виходив того, що податковим органом доказів, які підтверджують доводи відносно нікчемності правочинів, здійснених між позивачем та його контрагентом, та фіктивності відповідних господарських операцій, не надано, а встановлені фактичні обставини справи щодо реальності господарських операцій спростовують обґрунтованість визначення податкових зобов'язань.

Апеляційний адміністративний суд постановою від 24.05.2012 рішення суду першої інстанції скасував та у задоволенні позовних вимог відмов. Обґрунтовуючи свої висновки, суд апеляційної інстанції пославшись на доводи відповідача зазначив, що враховуючи матеріально - технічного стан контрагента позивача та відсутність необхідних умов для досягнення відповідної господарської діяльності, надані свідчення посадової особи контрагента щодо відсутності будь - якого відношення до фінансово - господарської діяльності від імені директора юридичної особи, в діях платника податку - Товариства вбачається спрямованість лише здобуття податкової вигоди, без мети реального настання правових наслідків вчинених господарських операцій.

Не погодившись із судовим рішенням апеляційної інстанції, позивач подав касаційну скаргу, де порушує питання скасувати судове рішення апеляційної інстанції, з посиланням на неправильне застосування судом норм матеріального та процесуального права, та залишити в силі судове рішення першої інстанції.

Перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, наведені у скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню на таких підставах.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що фактичною підставою для визначення позивачу податкових зобов'язань відповідно до оспорюваних податкових повідомлень - рішень слугував висновок фахівців контролюючого органу, викладений у акті перевірки від 22.10.2010, про порушення Товариством пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" та пп. 7.2.1, пп. 7.2.3, пп. 7.2.6 п. 7.2, пп. 7.4.1, пп. 7.4.4, пп. 7.4.5 п. 7.4, пп. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість". Такий висновок податкового органу мотивовано нікчемністю правочинів, укладеними між позивачем та його контрагентом (ТОВ "Техноаналітик") у період з 01.04.2008 по 31.10.2008 (період перевірки). При цьому державний податковий орган свою позицію обґрунтовує тим, що підпис від імені директора ТОВ "Техноаналітик" Цибулько К.Г. на первинних документах (актах здачі - приймання виконаних підрядних робіт) виконаний не особисто директором зазначеної юридичної особи, а іншою особою, що підтверджено висновком експерта відділу криміналістичних досліджень науково - дослідного експертно - криміналістичного центру при Управлінні МВС України на Південно - Захіній залізниці від 15.10.2010 № 242 та поясненнями самого директора ТОВ "Техноаналітик" Цибулько К.Г. щодо непричетності до фінансово - господарської діяльності даної юридичної особи.

У п. 1.3 ст. 1 Закону України від 03.04.1997 № 168/97-ВР "Про податок на додану вартість" (втратив чинність 01.01.2011) платника податку визначено як особу, яка згідно із цим Законом зобов'язана здійснювати утримання та внесення до бюджету податку, що сплачується покупцем.

Згідно з п. 10.2 ст. 10 того самого Закону платники податку, визначені у підпунктах "а", "в", "г", "д" п. 10.1 цієї статті, відповідають за дотримання достовірності та своєчасності визначення сум податку, а також за повноту і своєчасність його внесення до бюджету відповідно до закону.

Податкові зобов'язання з ПДВ у відповідності до положень Закону № 168/97ВР визначаються сальдовим методом, який передбачає необхідність врахування як надходжень сум податку разом із вартістю товарів (послуг), що поставляються платником податку, так і витрат цього платника на сплату сум ПДВ у складі ціни товарів (послуг), що придбані ним з метою використання у господарській діяльності (пп. 7.7.1 п. 7.7 ст. 7 цього Закону).

Відповідно до пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 зазначеного Закону покупець має право відобразити сплачені суми податку у податковому кредиті за умови використання отриманих товарів (послуг) в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності.

Згідно з пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону № 168/97ВР не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями.

У відповідності з п. 5.1 ст. 5 Закону України від 28.12.1994 № 334/94-ВР "Про оподаткування прибутку підприємств" (у редакції чинній на момент виникнення спірних відносин) валові витрати виробництва та обігу - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Відповідно до пп. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 вказаного Закону до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці з врахуванням обмежень, встановлених пунктами 5.3 - 5.8 цієї статті.

Згідно з пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону № 334/94-ВР валові витрати мають бути підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Відповідно до пп. 11.2.1 п. 11.2 ст. 11 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" датою збільшення валових витрат виробництва (обігу) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата списання коштів з банківських рахунків платника податку на оплату товарів (робіт, послуг), а в разі їх придбання за готівку - день їх видачі з каси платника податку; або дата оприбуткування платником податку товарів, а для робіт (послуг) - дата фактичного отримання платником податку результатів робіт (послуг).

Слід зазначити, що п. 5.11 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" заборонено установлення додаткових обмежень щодо віднесення витрат до складу валових, крім тих, що зазначені в цьому Законі.

Відповідно до ч. 2 ст. 18 Закону України від 15.05.2003 № 755-IV "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців" у разі, якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, були внесені до нього, то вони вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін. Якщо відомості, які підлягають внесенню до цього реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні, за винятком випадків, коди вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними.

Отже, норми Закону № 334/94-ВР передбачають як підставу для невключення до валових витрат лише випадок повної відсутності будь-яких розрахункових, платіжних та інших документів, а тому і неможливість віднесення до складу валових витрат підприємства сум, не підтверджених будь-якими документами взагалі, а аналіз Закону № 168/97-ВР та Закону № 755-IV дає підстави зробити висновок, що позивач, як платник податку, самостійно несе відповідальність за достовірність і своєчасність обчислення та внесення ним податку до бюджету відповідно до законодавства України і не може нести відповідальність за несплату податків продавцем, порушення ним правил здійснення господарської діяльності та наявність обставин державної реєстрації, а визначальним фактором для формування податкового кредиту платником ПДВ є рух товарів (послуг) в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності такої особи - платника податку та наявність у платника податків виданої йому продавцем товару податкової накладної, оформленої з дотриманням вимог чинного законодавства.

Судом першої інстанції було досліджено усі первинні документи (договори, акти приймання виконаних робіт, довідки про вартість робіт, відповідні кошториси, платіжні доручення та банківські виписки), які відповідно до Закону № 168/97ВР та Закону № 334/94-ВР необхідні для формування податкового кредиту та валових витрат, та обумовленість останніх господарській діяльності позивача, видами якої є проектування та монтаж систем керування технологічними процесами, інші монтажні роботи, зокрема, придбання у ТОВ "Техноаналітик" робіт з будівництва та монтажу металевих конструкцій було обумовлено виконанням договірних зобов'язань за договорами, укладеними з третім контрагентам (ДП "НЕК "Укренерго", ВАТ "Львівобленерго", ВАТ "Сумиобленерго", ВАТ "Тернопільенерго"), факт виконання яких підтверджено відповідними актами прийому - виконаних робіт, кошторисами, робочими проектами та фотознімками збудованих об'єктів.

Також, без правової оцінки суду першої інстанції не залишилось те, що на момент вчинення господарських операцій, за якими податкова інспекція встановила порушення позивачем податкового законодавства, контрагент позивача був включен до ЄДР та мав спеціальну податкову правосуб'єктність.

За таких обставин покупець не може нести відповідальність ні за несплату податків продавцями, ні за можливу недостовірність відомостей про них, наведених у зазначеному реєстрі, за умови необізнаності щодо неї. А за обставин, які склалися у даній справі, визначенню правочину як такого, що порушує публічний порядок, повинен передувати вирок суду про притягнення учасника (учасників) такого правочину до кримінальної відповідальності, який би набрав законної сили. Всупереч вимогам ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України відповідачем таких доказів надано не було.

Тобто, з урахуванням усіх доказів у справі в їх сукупності судом першої інстанції було досліджено співвідношення між документальним підтвердженням права позивача на податковий кредит та формування валових витрат та обставинами реального здійснення господарських операцій, за наслідками аналізу якого суд дійшов вірного висновку про реальність господарських операцій.

Мотиви суду апеляційної інстанції, які покладено в основу судового рішення про відмову у позові, про те, що правочин є нікчемним внаслідок того також, що контрагент позивача не має основних фондів, виробничих потужностей, трудових ресурсів, є безпідставними, оскільки наявність або відсутність матеріально - технічної бази у контрагента господарюючого суб'єкта не є передумовою для визначення господарської компетенції останнього та не має правового значення для вирішення питання про наявність наміру сторін на реальне настання правових наслідків, обумовлених укладеними угодами або порушення позивачем правил оподаткування.

Отже, рішення суду першої інстанції відповідає вимогам чинного законодавства і фактичним обставинам справи, у зв'язку з чим підстав для його скасування у апеляційного суду не було.

За викладених обставин суд першої інстанції застосував норми матеріального та процесуального права та спір у справі вирішив правильно, тому рішення суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню, а рішення ухвалене судом першої інстанції - залишенню в силі.

Керуючись ст. ст. 160, 167, 210 - 232 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

У Х В А Л И В:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Укргазтех" задовольнити.

Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 24.05.2012 у справі № 2а-8642/11/2670 скасувати та залишити в силі постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 22.11.2011.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає, крім як з підстав, у строк та в порядку, визначеними ст. ст. 237-239 1Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий О.В. Карась

Судді Г.К. Голубєва

А.О. Рибченко