Постанова

від 11.03.2014 по справі 917/1544/13

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"03" березня 2014 р. Справа № 917/1544/13

Колегія суддів у складі: головуючий суддя Слободін М.М. , суддя Гончар Т. В. , суддя Гребенюк Н. В.

при секретарі Парасочці Н.В.

за участю представників:

позивача - Іванчик П.В. за довіреністю №81 від 10.08.2013 р.

відповідача - не з'явився

третьої особи на стороні позивача - не з'явився

третя особа на стороні відповідача - не з'явився

розглянула у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Хлібодар СК", м.Червонозаводськ (вх. №189П/З-11) на рішення господарського суду Полтавської області від 16.12.13 р. у справі № 917/1544/13

за позовом Приватного підприємства "Виробничо-комерційна фірма "Імпторгсервіс", м. Дніпропетровськ

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Товариство з обмеженою відповідальністю "Тат-Агро", м. Київ

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Хлібодар СК", м.Червонозаводськ

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Товариство з обмеженою відповідальністю "Величко", м. Полтава

про стягнення 186 514,54 грн.

ВСТАНОВИЛА:

Позивач, Приватне підприємство "Виробничо-комерційна фірма "Імпторгсервіс", м. Дніпропетровськ, звернувся до господарського суду Полтавської області з позовною заявою про стягнення з відповідача, Товариства з обмеженою відповідальністю "Хлібодар СК", м. Червонозаводськ, 186514,54 грн., з яких: 134465,76 грн. - пеня, 23885,76 грн. - 3% річних та 28163,02 - інфляційні.

Рішенням господарського суду Полтавської області від 16.12.13 р. по справі № 917/1544/13 (суддя Плотницька Н.Б.) позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Хлібодар СК", м. Червонозаводське на користь Приватного підприємства "Виробничо-комерційна фірма "Імпторгсервіс", м. Дніпропетровськ 134465,76 грн. пені, 23885,76 грн. 3% річних, 27815,92 грн. інфляційних та 3723,35 грн. судового збору, в іншій частині позову відмовлено.

Відповідач з рішенням господарського суду Полтавської області не погодився, звернувся до суду апеляційної інстанції з апеляційною скаргою, в якій посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права просить скасувати рішення господарського суду Полтавської області від 16.12.2013р. по справі № 917/1544/13 року повністю та прийняти нове рішення, яким відмовити Приватному підприємству "Виробничо-комерційна фірма "Імпторгсервіс", м. Дніпропетровськ в задоволенні його позовних вимог до Товариства з обмеженою відповідальністю "Хлібодар СК", м. Червонозаводське повністю. Стягнути на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Хлібодар СК" витрати пов'язані з оплатою судового збору при поданні апеляційної скарги.

В обґрунтування викладених вимог відповідач зазначає, що при вирішенні справи судом першої інстанції не взято до уваги доводи апелянта щодо неправомірності дії ПП "Виробничо-комерційна фірма "Імпторгсервіс", які, на думку заявника, полягають у затягуванні виконання рішення господарського суду Дніпропетровської області, а також вказує на незаконність повторного звернення позивача до суду з позовом про донарахування штрафних санкцій після того, як спір між тими самим сторонами та з тих же підстав вже був розглянутий судом.

Позивач 05.02.14 р. через канцелярію суду надав відзив на апеляційну скаргу. В запереченнях на апеляційну скаргу позивач не підтримує заявлені в апеляційній скарзі вимоги та просить рішення господарського суду Полтавської області від 16.12.13 р. по справі № 917/1544/13 залишити без змін, а апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Хлібодар СК" - без задоволення.

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 05.02.2014 року розгляд апеляційної скарги відкладено на 03.03.2014 року.

26.05.2014 року позивач надав додаткові пояснення по справі з правовим обґрунтуванням розміру пені.

Відповідач в призначене судове засідання свого уповноваженого представника не направив, про причини неявки суд не повідомив, про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, що підтверджується повідомленням за № 001681/4 про вручення поштового відправлення 11.02.2014 р. уповноваженій особі відповідача.

Треті особи своїм правом на участь при розгляді апеляційної скарги не скористались, хоча були належним чином повідомлені про розгляд справи в суді.

Враховуючи, що всі учасники судового процесу були належним чином повідомлені про час та місце розгляду апеляційної скарги, проте відповідач та треті особи не скористалися своїми правами, передбаченими статтею 22 ГПК України та виходячи з того, що явка сторін не визнавалася обов'язковою господарським судом, а участь в засіданні суду (як і інші права, передбачені статті 22 ГПК України) є правом, а не обов'язком сторони, колегія суддів вважає можливим розглянути справу по суті в судовому засіданні 14.11.2013 року за відсутності представників відповідача та третіх осіб за наявними у справі матеріалами.

Перевіривши, в межах вимог, передбачених статтею 101 Господарського процесуального кодексу України, повноту встановлення обставин справи і докази по справі на їх підтвердження та їх юридичну оцінку судом першої інстанції, колегія суддів приходить до висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, виходячи з наступного.

Як свідчать матеріали справи, 07.05.2009 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Хлібодар СК" (відповідач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Тат- Агро" (перша третя особа) було укладено договір купівлі-продажу № ТАТ-П/9, відповідно до умов якого перша третя особа передала, а відповідач отримав товар (заходи захисту рослин, насіння) на загальну суму 286 913,50 грн. Даний факт підтверджується накладними № РН-0000187 від 19.05.2009, № РН- 0000188 від 19.05.2009, № РН 00270 від 12.06.2009, та відповідними довіреностями на отримання матеріальних цінностей №9 від 19.05.2009, №10 від 19.05.2009 та №13 від 12.06.2009.

Відповідно до п. 5.3 договору № ТАТ-П/9, кінцевий термін оплати товару - 01 жовтня 2009 року. Вартість товару була оплачена відповідачем частково в сумі 20 000,00 грн., внаслідок чого у відповідача утворилась заборгованість перед першою третьою особою у розмірі 266 913,50 грн.

Крім того, 04 березня 2010 року між Приватною виробничо-комерційною фірмою "Імпторгсервіс" (позивач) та першою Третьою особою було укладено договір відступлення права вимоги №2, відповідно до умов якого перша третя особа відступила, а позивач прийняв право грошової вимоги до відповідача, що належало третій особі на підставі договору № ТАТ-П/9 в обсязі, який існував на момент укладання договору відступлення права вимоги, а саме 266 913,50 грн., про що зазначено у пункті 1 Договору відступлення права вимоги.

Як вбачається з матеріалів справи, у позивача відбулася зміна форми власності з Приватної виробничо-комерційної фірми на Приватне підприємство "Виробничо-комерційна фірма" (витяг зі статуту в матеріалах справи).

Матеріали справи свідчать про те, що у зв'язку з невиконанням відповідачем умов договору, позивач звернувся до господарського суду Дніпропетровської області із позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Хлібодар СК" про стягнення заборгованості, а також пені, штрафу, інфляційних втрат та 3% річних. Згідно з рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 08.07.2010 року по справі у №20/110-10 з ТОВ "Хлібодар СК" на користь Приватної виробничо-комерційної фірми "Імпторгсервіс" стягнуто: 264 913,50 грн. - основного боргу; 30 281,89 грн. - пені за період з 01.10.2009 по 21.04.2010; 19 786,34 грн. інфляційних втрат за період з 01.10.2009 по 21.04.2010; 4 453,43 грн. - 3% річних за період з 01.10.2009 по 21.04.2010; 13 345,67 грн. - штрафу та судові витрати.

Даним рішенням встановлено наявність даної заборгованості у ТОВ "Хлібодар СК". Вказане рішення не оскаржувалось та набрало законної сили.

Отже, як стверджує позивач, станом на 24 липня 2013 року відповідачем не здійснено жодної оплати в рахунок погашення боргу перед позивачем, в зв'язку з чим позивачем нараховано пеню за період з 22.04.2010 р. по 24.07.2010 р. в розмірі 134465,76 грн., втрат від інфляції в розмірі 28163,02 грн. та та 3% річних в розмірі 23885,76 грн. за період несплати з 24.07.2010 р. по 24.07.2013 р.

З урахуванням таких встановлених обставин справи, враховуючи, що факт наявності заборгованості відповідача в розмірі 264 913,50 грн. підтверджується матеріалами справи, доказів на підтвердження сплати боргу на дату подання позову та на прийняття оскаржуваного рішення відповідач не надав, з урахуванням п. 8.3, 8.4 договору, приписів ст.ст. 512, 525, 526, Цивільного Кодексу України, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що позовні вимоги щодо стягнення з відповідача 134465,76 грн. пені, 23885,76 грн. 3% річних, 27815,92 грн. інфляційних є обґрунтованими, відповідають, як вимогам зазначених норм чинного законодавства, так і матеріалам справи, не спростовані відповідачем, а тому визнані такими, що підлягають задоволенню.

З висновками, викладеними в рішенні суду першої інстанції, повністю погоджується колегія суддів апеляційної інстанції, оскільки вони відповідають обставинам справи та наявним матеріалами, що є у справі, їм дана правильна та повна правова оцінка.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, суд виходить з наступного.

Цивільні права і обов'язки виникають з підстав, встановлених ст.11 ЦК України та ст. 174 ГК України, а саме безпосередньо з правочинів, господарських договорів та інших угод, передбачених законом, а також угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Згідно зі ст. 509 ЦК України, ст.173 ГК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Предметом даного господарського спору є матеріально-правова вимога про стягнення з відповідача 134465,76 грн. пені, 23885,76 грн. 3% річних, 27815,92 грн. інфляційних, нарахованих позивачем за період з 22.04.2010 р. по 24.07.2013 р. в зв'язку з невиконанням відповідачем зобов'язання за договором № ТАТ-П/9 від 07.05.2009 р., право вимоги за яким позивач набув відповідно до договору про відступлення права вимоги № 2 від 04.03.2010 р.

При цьому, рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 08.07.2010 року по справі у №20/110-10 встановлено наявність заборгованості у ТОВ "Хлібодар СК". з ТОВ "Хлібодар СК" перед позивачем за договором про відступлення права вимоги № 2 від 04.03.2010 р. та стягнуто з відповідача на користь Приватної виробничо-комерційної фірми "Імпторгсервіс" 264 913,50 грн. - основного боргу; 30 281,89 грн. - пені за період з 01.10.2009 по 21.04.2010; 19 786,34 грн. інфляційних втрат за період з 01.10.2009 по 21.04.2010; 4 453,43 грн. - 3% річних за період з 01.10.2009 по 21.04.2010; 13 345,67 грн. - штрафу та судові витрати.

Вказане рішення не оскаржувалось та набрало законної сили.

Крім того, матеріали справи свідчать про те, що 26.09.2013 провадження у справі зупинялось на підставі клопотання першої третьої особи про зупинення провадження у справі до вирішення по суті пов'язаної з даною справою справи №7/113-12/26 за позовом ТОВ "ТVТ" до ТОВ "ПК Трейдсервісгруп" та ТОВ "Хлібодар СК" про стягнення заборгованості. В поданому клопотанні перша третя особа посилається на те, що за угодою №03/09-12 від 3 вересня 2012 року про заміну кредитора у зобов'язанні, ТОВ "Тат-Агро" відступило ТОВ "ТVТ" право вимоги виконання ТОВ "Хлібодар-СК" зобов'язання щодо сплати розміру пені, 3% річних та інфляційних втрат за період із 22 квітня 2010 року по 3 вересня 2012, набутих первісним кредитором на підставі договору купівлі-продажу №ТАТ-П/9. З метою забезпечення виконання зобов'язань за угодою №03/09-12 від 3 вересня 2012 року про заміну кредитора у зобов'язанні між ТОВ "ТVТ" та ТОВ "ПК Трейдсервісгруп" було укладено договір поруки №10-12-2012 від 10.12.2012, відповідно до умов якого ТОВ "ПК Трейдсервісгруп" поручається перед ТОВ "ТVТ" за виконання зобов'язань ТОВ "Хлібодар-СК".

26.12.2012 ТОВ "ТVТ" звернулось до господарського суду Київської області з позовною заявою до ТОВ "ПК Трейдсервісгруп" та ТОВ "Хлібодар СК" про стягнення 150 018,91 грн. Рішенням господарського суду Київської області від 26.09.2013 в задоволенні позовних вимог відмовлено.

Даним рішенням встановлено, що умови договору відступлення права вимоги №2 від 04.03.2010 не містять жодних обмежень та вказівок щодо переходу до Приватної виробничо-комерційної фірми "Імторгсервіс", правонаступником якої є Приватне підприємство "Виробничо-комерційна фірма "Імпторгсервіс", права вимоги виключно виконання ТОВ "Хлібодар СК" основного зобов'язання та штрафних санкцій. Починаючи з дати підписання вказаної угоди Приватне підприємство "Виробничо-комерційна фірма "Імпторгсервіс" є кредитором по відношенню до Товариства з обмеженою відповідальністю "Хлібодар СК" як боржника за договором купівлі-продажу №ТАТ-П/9 від 07.05.2009 року. Оскільки, на сьогоднішній день право вимоги пені, 3% річних та інфляційних витрат нарахованих на суму боргу у розмірі 266 913,50 грн. за договором купівлі-продажу №ТАТ-П/9 від 07.05.2009 року належить Приватній виробничо-комерційній фірмі "Імторгсервіс", правонаступником якої є Приватне підприємство "Виробничо-комерційна фірма "Імпторгсервіс", то і відступлення даного права вимоги Товариству з обмеженою відповідальністю "ТVТ" Товариством з обмеженою відповідальністю "Тат-Агро" за угодою №03-09-12 від 03.09.2012 про заміну кредитора у зобов'язанні не можливе, так як відступлення права вимоги може здійснюватися тільки відносно дійсної вимоги, що існувала на момент переходу цих прав.

Дані факти підтверджені в постанові Київського апеляційного господарського суду від 14 листопада.2013 року у справі 7/113-12/26 (опублікована в Єдиному державному реєстрі судових рішень).

Отже, наявність зобов'язання відповідача перед позивачем, окрім іншого, підтверджується висновками господарського суду Київської області, викладеними у рішенні від 26.09.2013 року по справі №7/113-12/26, а також, преюдиційним для даного спору рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 08.07.2010 року по справі №20/110-10, яким з відповідача на користь позивача вже було стягнуто основний борг у сумі 266 913,50 грн. за договором №ТАТ-П/9 від 07.05.2009 року, пеню (за період з 01.10.2009 року по 21.04.2010 року), 3% річних (за період з 01.10.2009 року по 21.04.2010 року), інфляційні втрати (за період з 01.10.2009 року по 21.04.2010 року), а також - штраф.

Вказані рішення набрали законної сили.

Відповідно до ч. 2 статті 35 ГПК України факти, встановленні рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори) за винятком встановлених рішенням третейського суду, під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.

Як зазначив позивач, на час звернення з цим позовом відповідачем рішення господарського суду Дніпропетровської області не виконано, суму боргу позивачу не сплачено.

Оскільки розрахунок пені, 3% річних та інфляційних було зроблено позивачем станом на 21.04.2010 р., а відповідач своєчасно повністю не розрахувався з позивачем, суму основного боргу в розмірі 264913,50 грн. не сплатив останній звернувся до господарського суду з відповідним позовом про стягнення з відповідача за час прострочення виконання взятого на себе зобов'язання по оплаті отриманого товару 134465,76 грн. пені за період з 22.04.2010 р. по 24.07.2013 р., 23885,76 грн. 3% річних, 27815,92 грн. інфляційних, нарахованих за період з 24.07.2010 р. по 24.07.2013 р.

Під час розгляду спору у даній справі відповідачем не спростовані твердження позивача щодо невиконання зобов'язання по оплаті отриманого товару, яку відповідно до судового рішення по справі № 20/110-10, що набрала законної сили, постановлено стягнути з відповідача.

Відповідно до п. 1 ст. 193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

Згідно ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

В силу ч. 2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до п.7.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань», за відсутності інших підстав припинення зобов'язання, передбачених договором або законом, зобов'язання, в тому числі й грошове, припиняється його виконанням, проведеним належним чином (ст.599 ЦК України).

Саме лише прийняття господарським судом рішення про задоволення вимог кредитора, якщо таке рішення не виконано в установленому законом порядку, не припиняє зобов'язальних відносин сторін і не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання.

За таких обставин, колегія суддів встановивши, що строк виконання грошового зобов'язання за договором поставки відповідачем порушено, а рішення суду щодо присудження до виконання відповідного обов'язку відповідачем не є тим фактом, який тягне за собою припинення відповідного зобов'язання, дійшла висновку про те, що відповідач зобов'язаний сплатити збитки від інфляції, три проценти річних за період з 22.04.2010 р. по 24.07.2013 р.

Надаю чи правову оцінку правовим вимогам щодо стягнення пені, колегія суддів виходить з наступного.

Так, пунктом 8.3 договору передбачено, що відповідач за порушення термінів оплати зобов'язаний сплатити штраф в розмірі 10% від суми неоплаченого товару та пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожний день прострочки.

Згідно ч.5 п.2.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.2013 року, передбачений частиною шостою статті 231 ГК України розмір відповідальності за порушення грошових зобов'язань застосовується, якщо інше не узгоджено сторонами в договорі або не передбачено законом.

Як вбачається з умов п.8.3 договору, розмір пені за порушення термінів оплати сторонами за договором визначений у подвійній облікової ставці НБУ від суми заборгованості за кожний день прострочення.

Вказане відповідає нормам Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» щодо встановлення обмеження розміру пені за прострочення виконання грошових зобов'язань.

Частиною 6 ст. 232 ГК України встановлений припис, яким передбачено період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконане. При цьому, цією ж частиною даної статті передбачено, що законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду.

Також, як зазначено Вищим господарським судом України у Постанові Пленуму Вищого господарського суду України № 14, ч.6 ст. 232 ГК України визначає не позовну давність, а саме період часу, за який нараховується пеня.

Пунктом 8.4 договору сторони передбачили, що саме відповідно до ч. 6 ст. 232 ГК України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язань за даним договором здійснюється без обмеження строку.

Тобто, сторони договором у повній відповідності до норми закону цілком законно збільшили період часу, за який нараховується пеня, з шести місяців до повного виконання зобов'язань.

Відповідно до п.1 ч.2 ст. 258 ЦК України, до вимог про стягнення неустойки застосовується спеціальна позовна давність в один рік.

Згідно ч.І ст. 259 ЦК України, позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін. Договір про збільшення позовної давності укладається у письмовій формі.

Також, п.8.4 договору сторони на підставі ст. 259 ЦК України домовились про те, що строк позовної давності щодо стягнення штрафних санкцій збільшується до повного виконання сторонами своїх зобов'язань за даним договором.

Як вказувалося вище, основний борг у сумі 266 913,50 грн. за договором №ТАТ-П/9 від 07.05. 2009 року по день пред'явлення позову відповідачем не був сплачений навіть частково на користь позивача.

З огляду на викладене, заявлені позивачем вимоги про стягнення з відповідача пені за період з 22.04.2010 року по 24.07.2013 року є цілком законними та обґрунтованими.

Перевіривши правильність нарахування позивачем пені за період з 22.04.2010 р. по 24.07.2013 р., а також 3% річних та інфляційних, з урахуванням визначеного позивачем періоду прострочення виконання грошового зобов'язання з 24.07.2010 р. по 24.07.2013р., колегія суддів вважає, що позовні вимоги є обґрунтованими в частині стягнення з відповідача 134465,76 грн. пені, 3% річних в розмірі 23885,76 грн. та інфляційних в розмірі 27815,92 грн., оскільки підтверджуються наданим розрахункам, ґрунтуються на нормах матеріального права та відповідають правовідносинам, які склалися між сторонами.

Згідно ст. 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Колегія суддів вважає безпідставними посилання відповідача на незаконність повторного звернення позивача до суду з позовом про донарахування штрафних санкцій, оскільки даний спір не є спором між тими самими сторонами з тих самих підстав, адже нарахування пені, інфляційних втрат та 3% річних стосується тих періодів, які не були предметом розгляду справи № 20/110-10 у господарському суді Дніпропетровської області.

Інші посилання відповідача щодо порушення судом першої інстанції норм процесуального права не знайшли свого підтвердження під час перегляду рішення в апеляційному порядку та є такими, що спростовуються матеріалами справи.

З огляду на викладене, колегія суддів, діючи в межах повноважень, наданих суду апеляційної інстанції у відповідності з приписами статті 101 Господарського процесуального кодексу України, приходить до висновку, що господарський суд Полтавської області відповідно до наданих йому сторонами у справі документально оформлених доказів, забезпечив додержання вимог статті 43 Господарського процесуального кодексу України, а позивач згідно з чинним цивільним та господарським законодавством документально обґрунтував правомірність своїх позовних вимог до відповідача.

В свою чергу, відповідач не надав належного матеріального доказу обґрунтованості та правомірності викладених заперечень. Наведені ним в апеляційній скарзі доводи про порушення судом норм матеріального та процесуального права нічим не обґрунтовані та не узгоджуються з наявними у справі матеріалами, його позиція не підтверджена належними та допустимими доказами. Тому вимоги відповідача, що зазначені в апеляційній скарзі, не підлягають задоволенню, а наведені на їх підтвердження доводи не можуть бути прийнятими до уваги колегією суддів в якості підстав для скасування прийнятого у даній справі рішення господарського суду Полтавської області від 16.12.2013 року.

На підставі викладеного та керуючись статтями 33, 43, 99, 101, пунктом 1 статті 103, статтею 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Хлібодар СК", м.Червонозаводськ залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Полтавської області від 16.12.2013 року по справі № 917/1544/13 залишити без змін.

Постанова набирає чинності з дня її проголошення і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом 20-ти днів.

Повний текст постанови складено та підписано 11 березня 2014 року.

Головуючий суддя Слободін М.М.

Суддя Гончар Т. В.

Суддя Гребенюк Н. В.