Постанова

від 18.03.2014 по справі 37/113

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"18" березня 2014 р. Справа№ 37/113

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Михальської Ю.Б.

суддів: Отрюха Б.В.

Тищенко А.І.

За участю представників:

від позивача: Гаркавенко С.В. - за дов.

від відповідача: Вінник В.С. - за дов.

Гордієнко І.В.- за дов.

від третьої особи: не з'явився

розглянувши апеляційну скаргу Житлово-будівельного кооперативу «Автотранспортник-4»

на рішення Господарського суду міста Києва від 06.11.2013

у справі № 37/113 (головуючий суддя Гавриловська І.О.)

за позовом Публічного акціонерного товариства «Київенерго»

до Житлово-будівельного кооперативу «Автотранспортник-4»

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача: Київська міська державна адміністрація

про стягнення 680 268,86 грн.

ВСТАНОВИВ:

Акціонерна енергопостачальна компанія «Київенерго» в особі Структурного відокремленого підрозділу «Енергозбут Київенерго», правонаступником якої є Публічне акціонерне товариство «Київенерго» (далі, позивач) звернулась до Господарського суду міста Києва з позовом до Житлово-будівельного кооперативу «Автотранспортник-4» (далі, відповідач) про стягнення 536 836,21 грн. основного боргу, 124 575,33 грн. інфляційних нарахувань та 18 857,32 грн. трьох відсотків річних у зв'язку з неналежним виконанням зобов'язань щодо оплати теплової енергії за договором на постачання теплової енергії у гарячій воді № 1630426 від 01.12.2001 р. та додатками до нього.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 20.03.2009 до участі у справі, в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача було залучено Київську міську державну адміністрацію (далі, третя особа).

Рішенням Господарського суду міста Києва від 06.11.2013 позов було задоволено частково.

Стягнуто з Житлово-будівельного кооперативу «Автотранспортник-4» на користь Публічного акціонерного товариства «Київенерго» 398 922 грн. 17 коп. основного боргу, 124 575 грн. 33 коп. інфляційної складової боргу, 18 857 грн. 32 коп. трьох відсотків річних, 6 713 грн. 71 коп. витрат на сплату державного мита та 118 грн. 00 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Провадження у справі в частині стягнення 129 016,36 грн. основного боргу припинено.

У решті позовних вимог відмовлено.

Не погодившись з прийнятим рішенням, Житлово-будівельний кооператив «Автотранспортник-4» звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, відповідно до якої просить змінити рішення Господарського суду міста Києва від 06.11.2013 у справі № 37/113 та викласти його у новій редакції.

Відповідно до автоматичного розподілу справ між суддями апеляційну скаргу Житлово-будівельного кооперативу «Автотранспортник-4» у справі № 37/113 було передано на розгляд судді Київського апеляційного господарського суду Михальській Ю.Б.

Розпорядженням Голови Київського апеляційного господарського суду від 20.01.2014 для розгляду апеляційної скарги у справі № 37/113 сформовано колегію суддів у складі головуючого судді Михальської Ю.Б., суддів: Отрюха Б.В., Тищенко А.І.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 20.01.2014 апеляційну скаргу Житлово-будівельного кооперативу «Автотранспортник-4» прийнято до провадження, розгляд справи призначено на 13.02.2014.

За клопотанням представника відповідача, яке подане через відділ діловодства Київського апеляційного господарського суду 13.02.2014 (вх. № 09-11/25663), здійснено фіксування судового процесу з допомогою звукозаписувального технічного засобу.

13.02.2014 представник відповідача подав через відділ документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду додаткові пояснення до апеляційної скарги, у яких наголосив на тому, що у відповідності до статті 526 Цивільного кодексу України та умов договору № 1630426 від 01.12.2001 у редакції згідно протоколу узгодження до протоколу розбіжностей від 04.12.2001 відповідач свої зобов'язання виконує належним чином. Стосовно прострочення виконання грошового зобов'язання, апелянт зазначив, що дана вимога не може бути застосована, оскільки це прострочення покладається на строки, передбачені порядком та умовами надання субвенції з державного бюджету і не є компетенцією відповідача.

13.02.2014 представник позивача подав через відділ документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду відзив на апеляційну скаргу, у якому просив залишити апеляційну скаргу відповідача без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

У зв'язку з неявкою у судове засідання представника третьої особи ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 13.02.2014 розгляд справи було відкладено на 06.03.2014.

Представник третьої особи у судовому засіданні 06.03.2014 заявив усне клопотання про відкладення розгляду справи у зв'язку з неявкою у судове засідання представника позивача та для надання йому можливості надати суду відзив на апеляційну скаргу.

З огляду на зазначене, ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 06.03.2014 розгляд справи було відкладено на 13.03.2014.

У судовому засіданні 13.03.2014 представник третьої особи надав суду письмові пояснення стосовно тарифів на теплову енергію, встановлених нормативно-правовими актами (розпорядженнями) КМДА та НКРЕ.

Представники відповідача надали суду листи Управління праці та соціального захисту населення Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації від 01.11.2013 № 1807 та від 04.11.2013 № 1808 для огляду та долучення до матеріалів справи.

Колегією суддів вищезазначені документи були оглянуті та долучені до матеріалів справи.

У судовому засіданні, призначеному на 13.03.2014, було оголошено перерву до 18.03.2014.

У судове засідання, призначене на 18.03.2014, представник третьої особи не з'явився, про дату, час та місце проведення судового засідання був повідомлений належним чином, що підтверджується його підписом у розписці про оголошення перерви у судовому засіданні 13.03.2014.

Розглянувши у судових засіданнях апеляційну скаргу, відзиви на неї, дослідивши матеріали справи та зібрані у ній докази, заслухавши пояснення представників учасників судового процесу, судова колегія встановила наступне:

01.12.2001 між Акціонерною енергопостачальною компанією «Київенерго», яка була перейменована на Публічне акціонерне товариство «Київенерго» (постачальник) та Житлово-будівельним кооперативом «Автотранспортник-4» (абонент) був укладений договір на постачання теплової енергії у гарячій воді № 1630426 (далі, Договір) (том 1, а.с. 16-17), відповідно до умов якого енергопостачальна організація зобов'язується постачати теплову енергію у вигляді гарячої води на потреби: опалення та вентиляцію в період опалювального сезону, гарячого водопостачання протягом року, в кількості та обсягах згідно з додатком № 1 до цього Договору, а абонент зобов'язується виконувати умови та порядок оплати в обсягах і терміни, які передбачені в додатку № 4 до даного Договору.

Зі змісту Договору вбачається, що за своєю правовою природою останній є договором енергопостачання.

Як визначено частиною 1 статті 275 Господарського кодексу України, за договором енергопостачання підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду споживачеві (абоненту), який зобов'язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується.

Згідно з пунктом 2.1. договору сторони зобов'язались при виконанні умов договору, а також при вирішення всіх питань, що не обумовлені цим договором, керуватися тарифами, затвердженими Київською міською державною адміністрацією, Положенням про Держенергоспоживнагляд, Правилами користування тепловою енергією, Правилами технічної експлуатації тепловикористовуючих установок і теплових мереж, нормативними актами з питань користування, обліку та взаєморозрахунків за енергоносії, чинним законодавством України.

Відповідно до пункту 5.1. Договору облік споживання абонентом теплової енергії проводиться по приладах обліку - центральне опалення, розрахунковим способом - гаряче водопостачання.

Пунктом 5.3. Договору передбачено, що абонент, який має прилади обліку, щомісячно надає енергопостачальній організації звіт по фактичному споживанню теплової енергії, в терміни передбачені у додатку № 1 до даного Договору.

Згідно з пунктом 4 додатку № 1 (том 1, а.с. 19) до Договору дата зняття абонентом показників приладів обліку - по 25 число поточного місяця, надання звіту в ВРТ № 6 - не пізніше 28 числа. При відсутності звіту розрахунок виконується згідно максимальних договірних навантажень.

Порядок розрахунків за теплову енергію сторони погодили в додатку № 4 до Договору, відповідно до пункту 2 якого абонент щомісяця з 12 по 15 число самостійно отримує в районному відділі теплозбуту № 6 за адресою: м. Київ, вул. Меліоративна, 11, розрахункова група, тел. 512-47-56, табуляграму фактичного споживання теплової енергії за попередній період, акт звірки на початок розрахункового періоду (один примірник оформленого акту звірки абонент повертає в РВТ), та платіжну вимогу-доручення, куди включені вартість теплової енергії на поточний місяць, з урахуванням остаточного сальдо розрахунків на початок розрахункового періоду.

Пунктами 3, 3.1. та 3.2. додатку № 4 до Договору визначено, що сплату за вказаними в пункті 2 цього додатку документами, абонент виконує не пізніше 25 числа поточного місяця, при цьому: в разі, якщо абонент розраховується за показниками приладів обліку, йому пред'являється до сплати заявлена кількість теплової енергії на поточний місяць (згідно додатку № 1 до Договору); у випадку перевищення фактичного використання теплової енергії понад заявленого, ця кількість перевищення самостійно сплачується абонентом не пізніше 28 числа поточного місяця; у випадку, якщо фактичне використання нижче від заявленого, сплата проводиться за фактичними показниками; абонентам, які не мають приладів обліку:

- щомісячно виставляється до сплати кількість теплової енергії згідно до договірних навантажень з урахуванням середньомісячної розрахункової температури теплоносія від теплових джерел енергопостачальної організації та фактичного сальдо розрахунків на початок розрахункового періоду;

- кількість фактично спожитої теплової енергії визначається згідно договірних навантажень з урахуванням середньомісячної фактичної температури теплоносія від теплових джерел енергопостачальної організації та кількості годин (діб) роботи тепловикористовуючого обладнання абонента в розрахунковому періоді.

Пунктом 3.5. додатку № 4 до Договору визначено, що у випадку несплати теплової енергії до кінця розрахункового періоду енергопостачальна організація нараховує абоненту пеню на суму фактичного боргу в розмірі 0,5 % за кожний день прострочення платежу по день фактичної сплати, але не більше суми, обумовленої чинним законодавство України.

Згідно пункту 9.5. Договору умови Договору можуть бути змінені за взаємною згодою сторін з обов'язковим складанням письмового документу.

Так, згідно Протоколу узгодження до протоколу розбіжностей по Договору від 04.12.2001 (далі, Протокол узгодження) (том 1, а.с. 145) пункт 1.1. Договору викладено у такій редакції: «В частині сплати за теплову енергію «абонент» щомісячно забезпечує не пізніше 20 числа місяця, наступного за розрахунковим, своєчасну оплату коштів від населення за спожиту теплову енергію».

Пункт 3.5. Договору згідно до Протоколу узгодження викладено у наступній редакції: «У зв'язку з тим, що згідно Закону України від 13.11.1996 № 486/96-ВР «Про тимчасову заборону стягнення з громадян України пені за несвоєчасне внесення плати за житлово-комунальні послуги» призупинено нарахування пені за несвоєчасну оплату комунальних послуг населенням, Київенерго, як виняток, тимчасово призупиняє нарахування пені «абоненту» ЖБК «Автотранспортник-4» по Договору № 1630426 до відміни дії вищезгаданого Закону України».

Звертаючись до суду, позивач у позовній заяві наголосив на тому, що ним були належним чином виконані зобов'язання за Договором та додатками до нього, тоді як відповідач свої зобов'язання щодо оплати за спожиту теплову енергію виконав частково на суму 878 035,57 грн., у зв'язку з чим станом на 01.02.2009 у нього виникла заборгованість у розмірі 536 836,21 грн.

З огляду на зазначене, позивач просив суд стягнути з відповідача 536 836,21 грн. основного боргу, 124 575,33 грн. інфляційних нарахувань та 18 857,32 грн. трьох відсотків річних щодо оплати теплової енергії за Договором та додатками до нього.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 06.11.2013 позовні вимоги задоволено у частині стягнення з відповідача на користь позивача 398 922,17 грн. основного боргу, 124 575,33 грн. інфляційної складової боргу, 18 857,32 грн. трьох відсотків річних.

У апеляційній скарзі відповідач, не погоджуючись із рішенням суду, наголошує на тому, що Господарським судом міста Києва під час вирішення спору не були досліджені суми перерахування коштів за зобов'язаннями Управління державного казначейства міста Києва у виді пільг та субсидій, що несвоєчасно перераховувались на розрахунковий рахунок позивача, але були відображені ним у розрахунку позовних вимог до відповідача, включені ним у загальну суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення та трьох відсотків річних.

Таким чином, на думку відповідача, на нього був покладений обов'язок сплати штрафних санкцій та компенсації знецінення грошових коштів за зобов'язаннями іншої особи, у зв'язку з чим зайвим є нарахування 3 % річних та врахування індексу інфляції за позовний період з суми 130 228,71 грн. (пільги, субсидії, компенсації) у розмірі 69 343,31 грн.

Зазначені доводи апелянта не приймаються колегією суддів до уваги з огляду на наступне.

Частиною 1 статті 626 Цивільного кодексу України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно статті 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Як визначено статтями 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно статті 527 Цивільного кодексу України боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

У відповідності до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Положення статті 629 Цивільного кодексу України передбачають, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Як вбачається з матеріалів справи та не заперечувалось відповідачем, позивачем поставлено, а відповідачем спожито теплової енергії за період з 01.10.2006 до 01.02.2009 на суму 1 414 871,78 грн.

Відповідач в порушення умов договору та чинного законодавства не виконав взяті на себе зобов'язання по оплаті отриманої енергії, у зв'язку з чим в останнього виникла заборгованість перед позивачем за спожиту теплову енергію у розмірі 536 836,21 грн., що підтверджується доданими до позовної заяви протоколами (відомостями) реєстрації середньодобових параметрів і кінцевих значень теплоспоживання та обліковими картками за спірний період (том 1, а.с. 42-116).

Водночас, із наданої позивачем до суду першої інстанції довідки про надходження коштів за спожиту від ПАТ «Київенерго» теплоенергію ЖБК «Автотранспортник-4» за період з лютого 2009 року до серпня 2013 року вбачається, що сума основного боргу в розмірі 8 897,68 грн. була погашена відповідачем ще 05.02.2009 та 05.03.2009, тобто, до звернення позивача з даним позовом до суду 13.03.2009.

З огляду на зазначене, колегія суддів зазначає, що у позивача не було підстав звертатись до суду з позовом в частині стягнення основного боргу на суму 8 897,68 грн., у зв'язку з чим суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відмову позивачу у задоволенні цієї частини позовних вимог.

Також, колегія суддів зазначає, що судом першої інстанції було вірно припинено провадження у справі в частині стягнення з відповідача 129 016,36 грн. основного боргу за спожиту теплову енергію у зв'язку з відсутністю предмет спору, оскільки, як вбачається із матеріалів справи, заборгованість відповідача за Договором за період з 01.10.2006 до 01.02.2009 у вказаному розмірі була погашена останнім після звернення позивача з даним позовом до суду.

Стосовно посилання відповідача у апеляційній скарзі на неврахування позивачем субсидій та пільг, які мають мешканці будинків відповідача, при розрахунку основної суми заборгованості по Договору за спірний період, колегія суддів зазначає наступне.

У якості доказів обов'язків оплати теплової енергії у позовний період Державним казначейством м. Києва відповідачем до матеріалів справи були надані реєстри Управління праці та соціального захисту населення Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації від 01.11.2013 № 1807 та від 04.11.2013 № 1808.

Із вказаних реєстрів вбачається, що за період з 01.10.2006 по 30.11.2009 Управлінням праці та соціального захисту населення Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації здійснювались перерахування коштів згідно Договору за теплову енергію по наданих населенню у цей період пільгах.

Відповідач у апеляційній скарзі зазначає, що розрахунок боргу, наданий позивачем до позовної заяви складений методом узагальнюючого підсумку, без розділення джерел надходження коштів оплати та включає в себе вимоги сплати нарахувань штрафу та інфляційної складової також і з сум соціальних компенсацій, які включені до розрахунку.

Однак, колегія суддів дослідивши матеріали справи, зазначає, що з наданих позивачем документів вбачається, що пільги та субсидії враховані ним у розрахунку, а наведені відповідачем у апеляційній скарзі обставини не підтверджуються жодними належними доказами.

Також, апелянт стверджує, що свої зобов'язання за Договором він виконував належним чином, оскільки відповідно до умов Договору у редакції Протоколу узгодження мав виконувати свої зобов'язання виключно у обсягах, які він отримував від населення (мешканців), так як не є споживачем теплової енергії, як юридична особа.

Вказані твердження скаржника є безпідставними та необґрунтованими з огляду на наступне.

Як уже зазначалося вище, згідно Протоколу узгодження пункт 1.1. Договору було викладено у наступній редакції: «В частині сплати за теплову енергію «абонент» щомісячно забезпечує не пізніше 20 числа місяця, наступного за розрахунковим, своєчасну оплату коштів від населення за спожиту теплову енергію».

Таким чином, з аналізу пункту 1.1. Договору у редакції Протоколу узгодження вбачається, що на відповідача покладається обов'язок вчинити дії, які б забезпечили надходження коштів від кінцевих споживачів до позивача. Однак, відповідач не надав суду будь-яких доказів вчинення дій, спрямованих на вжиття заходів щодо своєчасної оплати коштів населенням за спожиту теплову енергію, просто вказавши при цьому на відсутність у нього обов'язку сплачувати за спожиту теплову енергію.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновками Господарського суду міста Києва стосовно того, що факт наявності основної заборгованості за Договором у відповідача перед позивачем в сумі 398 922,17 грн. за період з 01.10.2006 по 01.02.2009 належним чином доведений, документально підтверджений і відповідачем не спростований, а тому позовні вимоги у цій частині є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Також, Публічне акціонерне товариство «Київенерго» просило суд стягнути з відповідача 124 575,33 грн. інфляційної складової боргу та 18 857,32 грн. трьох відсотків річних у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем грошового зобов'язання за Договором за період з листопада 2006 до січня 2009 року.

Відповідно до статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені законом або договором.

Положеннями статті 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Тривале безпідставне утримання чужих коштів призводить до їх знецінення для власника внаслідок інфляційних процесів.

Інфляція - це знецінювання грошей і безготівкових коштів, що супроводжується ростом цін на товари і послуги (Методологічні положення щодо організації статистичного спостереження за змінами цін (тарифів) на споживчі товари (послуги) і розрахунку індексу споживчих цін, затверджені наказом Держкомстату України від 14.11.2006 № 519).

Тому, при прийнятті рішення про стягнення коштів, не сплачених у строк, обумовлений договором, суд має визначити їх реальну вартість на час відшкодування - з урахуванням індексу інфляції за весь час користування такими коштами.

Оскільки інфляційні втрати пов'язані з інфляційними процесами в державі та за своєю правовою природою є компенсацією за понесені збитки, спричинені знеціненням грошових коштів, а три проценти річних - платою за користування коштами, що не були своєчасно сплачені боржником, то ні три проценти річних, ні індекс інфляції не можна розцінювати як заходи відповідальності за порушення зобов'язань.

Таким чином, передбачене законом право вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту майнового права та інтересу особи, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними грошовими коштами, належними до сплати.

Вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції є правом кредитора, яке він може реалізувати, а може від нього відмовитися. Якщо кредитор приймає рішення вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції, він має враховувати індекс інфляції за кожний місяць (рік) прострочення незалежно від того, чи був в якійсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція), а отже, сума боргу в цьому періоді зменшується.

Житлово-будівельний кооператив «Автотранспортник-4», не погоджуючись із висновками суду першої інстанції, у апеляційній скарзі зазначає, що рішення Господарського суду міста Києва в частині збільшення суми стягнення з відповідача на суму штрафних санкцій з врахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, за несвоєчасне та не в повному обсязі перерахування коштів Управлінням державного казначейства м. Києва, є незаконним, а загальна сума стягнення з відповідача за рішенням суду безпідставно була збільшена на 69 343,31 грн.

Зазначені доводи апелянта не приймаються колегією суддів до уваги, оскільки, як уже зазначалося вище, матеріалами справи підтверджується прострочення виконання відповідачем грошового зобов'язання за Договором, а документів, які б підтверджували наявність розбіжностей у сумі розрахунків, а також матеріалів, які б спростовували твердження позивача, суду не надано.

З огляду на зазначене, колегія суддів, перевіривши розрахунок інфляційної складової боргу та 3 % річних, наданий позивачем, погоджується з ним і приходить до висновку, що позовна вимога в цій частині підлягає задоволенню, а з відповідача, відповідно, підлягає стягненню 124 575,33 грн. інфляційної складової боргу та 18 857,32 грн. трьох відсотків річних за період з листопада 2006 до січня 2009 року.

Враховуючи вищевикладене, вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог, суд першої інстанції повно та всебічно дослідив обставини справи, дав їм належну правову оцінку, дійшов правильних висновків щодо прав та обов'язків сторін, які грунтуються на належних та допустимих доказах.

Відповідно до статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу, а господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Згідно частини 1 статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про часткове задоволення позовних вимог Публічного акціонерного товариства «Київенерго», а заперечення скаржника, викладені у апеляційній скарзі, не приймає до уваги, оскільки останні не підтверджуються матеріалами справи та не спростовують висновків суду першої інстанції.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає рішення суду по даній справі обґрунтованим та таким, що відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам та матеріалам справи, підстав для його скасування чи зміни не вбачається. Апеляційна скарга Житлово-будівельного кооперативу «Автотранспортник-4» є необґрунтованою та задоволенню не підлягає.

Керуючись статтями 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Житлово-будівельного кооперативу «Автотранспортник-4» на рішення Господарського суду міста Києва від 06.11.2013 у справі № 37/113 залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду міста Києва від 06.11.2013 у справі № 37/113 залишити без змін.

Матеріали справи № 37/113 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку.

Головуючий суддя Ю.Б. Михальська

Судді Б.В. Отрюх

А.І. Тищенко