Рішення

від 21.03.2014 по справі 367/6247/13-ц

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 367/6247/13-ц Головуючий у І інстанції Пархоменко О.В. Провадження № 22-ц/780/1720/14 Доповідач у 2 інстанції Голуб Категорія 44 21.03.2014

РІШЕННЯ

Іменем України

19 березня 2014 року колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Київської області у складі:

головуючого судді Голуб С.А.,

суддів Таргоній Д.О., Приходька К.П.,

за участі секретаря Черепинець А.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Апеляційного суду Київської області цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на заочне рішення Ірпінського міського суду Київської області від 11 жовтня 2013 року у справі за позовом прокурора м. Ірпеня Київської області в інтересах держави до Коцюбинської селищної ради Київської області, ОСОБА_2, ОСОБА_1, третя особа: Комунальне підприємство "Святошинське лісопаркове господарство" про визнання недійсними рішення, державного акту на право власності на землю, визнання права власності на земельну ділянку, -

в с т а н о в и л а :

У березні 2013 року прокурор м. Ірпеня Київської області звернувся до суду із позовом в інтересах держави про визнання недійсними рішення, державного акту на право власності на землю, визнання права власності на земельну ділянку, посилаючись на те, що рішенням Коцюбинської селищної ради від 24 грудня 2008 року № 1797/25-5 "Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення та передачу у приватну власність земельної ділянки для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд по АДРЕСА_1" ОСОБА_2 затверджено проект землеустрою щодо відведення та передачі у приватну власність земельної ділянки площею 0,15 га для вказаних цілей. На підставі даного рішення ОСОБА_2 видано державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЗ № 449650 (кадастровий номер 3210946200:01:042:0053) для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд.

В подальшому на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки від 30 квітня 2009 року № 1394 земельну ділянку площею 0,15 га по АДРЕСА_1 придбав ОСОБА_1, про що на державному акті на право власності на земельну ділянку серії ЯЗ № 449650, виданому на ім'я ОСОБА_2, зроблено відмітку про перехід права власності на спірну земельну ділянку до ОСОБА_1

Рішення прийнято, а державний акт видано з порушенням вимог чинного законодавства, оскільки земельна ділянка знаходиться за межами сел. Коцюбинське, земельну ділянку передано за рахунок земель, що перебувають у постійному користуванні Святошинського лісопаркового господарства.

З огляду на викладене позивач просив:

- визнати недійсним рішення Коцюбинської селищної ради Київської області від 24 грудня 2008 року № 1797/25-5;

- визнати недійсним державний акт серії ЯЗ № 449650 на право власності на земельну ділянку за кадастровим номером 3210946200:01:042:0053;

- визнати право власності держави на земельну ділянку площею 0,15 га., кадастровий номер 3210946200:01:042:0053.

Заочним рішенням Ірпінського міського суду Київської області від 11 жовтня 2013 року позов прокурора м. Ірпеня Київської області частково задоволено, визнано недійсним рішення Коцюбинської селищної ради Київської області та державний акт, в решті позову відмовлено.

Не погоджуючись з вказаним рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, посилаючись на неповне з'ясування судом першої інстанції обставин справи, порушення та неправильне застосування норм матеріального та процесуального права.

В доводах апеляційної скарги зазначає, що спірна земельна ділянка перейшла у власність ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу, який відповідає вимогам чинного законодавства, ніким не оспорювався, а тому підстав для визнання його недійсним не має.

Крім того, згідно зі ст. ст. 41, 68 Конституції України ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності, право приватної власності є непорушним та кожен зобов'язаний неухильно додержуватися Конституції України та Законів України.

На підставі викладеного в апеляційній скарзі ОСОБА_1 просив скасувати заочне рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити.

Розглянувши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає до задоволення з таких підстав.

Задовольняючи позов частково і визнаючи недійсними рішення селищної ради та державні акти на право власності на земельну ділянку серії ЯЗ № 449650, суд обґрунтовував свої висновки тим, що на момент прийняття Коцюбинською селищною радою рішення від 24 грудня 2008 року щодо передачі у власність ОСОБА_2 земельної ділянки площею 0,15 га межі сел. Коцюбинське у встановленому законом порядку визначені не були, генеральний план населеного пункту відсутній. Отже, селищною радою не було з'ясовано чи знаходиться виділена земельна ділянка в межах селища, а відтак розпоряджатися цією ділянкою рада не мала права, що у свою чергу відповідно до ст.152 ЗК України є підставою для визнання недійсними оспорюваних рішення і державного акту.

Так, судом першої інстанції було встановлено, що рішенням Коцюбинської селищної ради від 24 грудня 2008 року № 1797/25-5 "Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення та передачу у приватну власність земельної ділянки для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд по АДРЕСА_1" ОСОБА_2 затверджено проект землеустрою щодо відведення та передачі у приватну власність земельної ділянки пл. 0,15 га.

На підставі даного рішення ОСОБА_2 видано державний акт серії ЯЗ № 449650 на право власності на земельну ділянку пл. 0,15 га. із кадастровим номером 3210946200:01:042:0053 для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд в АДРЕСА_1.

В подальшому ОСОБА_2 від імені якої діяв ОСОБА_3 згідно договору купівлі-продажу від 30 квітня 2009 року відчужила спірну земельну ділянку ОСОБА_1, а на державному акті на право власності на земельну ділянку серії ЯЗ № 449650 було зроблено відмітку про перехід права власності до ОСОБА_1

Відповідно до Указу Президії Верховної Ради УРСР від 11 лютого 1941 року селище міського типу Берковець перейменовано в селище ім. Коцюбинського та до його складу включено залізничну станцію Біличі. Будь-які графічні додатки до цього Указу, які б підтверджували межі селища Коцюбинське не збереглися, і по даний час рішення щодо встановлення чи зміни меж цього селища компетентними органами не приймались, проект встановлення меж не розроблявся та не затверджувався, що також встановлено постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 23 грудня 2011 року.

Крім того, постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 23 грудня 2011 року за позовом Київської міської ради до Державного управління охорони навколишнього природного середовища в м. Києві, Київського обласного управління лісового і мисливського господарства, Ірпінської міської ради Київської області, Коцюбинської селищної ради Київської області, за участю прокуратури м. Києва, треті особи Державне агентство земельних ресурсів України, КП "Святошинське лісопаркове господарство", КП КОР "Обласний лісгосп", Київська обласна державна адміністрація, Державне управління охорони навколишнього природного середовища в Київській області, Державне агентство лісових ресурсів України про визнання бездіяльності протиправною, рішень нечинними і їх скасування, зобов'язання вчинити певні дії, встановлено наступне:

пунктом 3 Рішення №689/22-5 Коцюбинської селищної ради Київської області "Про перспективний план розвитку с. Коцюбинське" не визначались межі селища Коцюбинське, а Коцюбинська селищна рада фактично виконувала вимоги статті 173 Земельного кодексу України щодо реалізації процедури встановлення межі селища, а тому відповідач діяв в межах повноважень визначених законом;

судами неодноразово встановлювалось, що на момент ухвалення спірних рішень Генерального плану селища Коцюбинське не було, як і чітко визначених меж селища, а статус останнього сформований на підставі Указу Президії Верховної Раді Міністрів від 11 лютого 1941 року;

рішення про межі міста Києва Київською міською радою приймались в односторонньому порядку без узгодження меж з Київською областю, що є порушенням нині діючого законодавства у цій галузі;

станом на вересень 2008 року облік земель Коцюбинської селищної ради у відділі земельних ресурсів не вівся, інформація про склад земель була відсутня, як землі лісогосподарського призначення вище зазначені землі не обліковувались;

відсутні документи та відповідні схеми, якими були б чітко визначені межі між містом та селищем Коцюбинське;

в розмежуванні районів міста межі між Святошинським районом міста Києва та с. Коцюбинське не існує;

землі Ірпінського регіону, на які розповсюджувалась дія Рішення №689/22-5, у будь-які роки не відносились до земель лісогосподарського призначення.

Постановою Ірпінського міського суду Київської області від 23 листопада 2009 року за позовом прокурора м. Ірпеня Київської області в інтересах держави в особі Київської обласної ради, Київської обласної державної адміністрації до Коцюбинської селищної ради Київської області, треті особи: Відділ держкомзему у м. Ірпені Київської області, виконавчий комітет Ірпінської міської ради Київської області, про визнання незаконними та скасування рішення Коцюбинської селищної ради від 28 жовтня 2008 року № 711/23-5, п.3 рішення Коцюбинської селищної ради від 25 вересня 2008 року № 689/22-5 встановлено, що прокурором не надано суду доказів того, що рішенням № 689/22-5 Коцюбинська селищна рада встановила межі селища.

29 квітня 2010 року Коцюбинською селищною радою прийнято рішення № 75 "Про погодження проекту формування і встановлення меж Коцюбинської селищної ради та межі с. Коцюбинське Київської області та впорядкування питань землекористування", відповідно до п. 1 якого селищному голові доручено укласти договір на розробку проекту землеустрою щодо встановлення межі селища Коцюбинське, який після погодження Коцюбинською селищною радою направити на затвердження до Київської обласної ради, а після затвердження проекту Київською обласною радою - отримати державний акт про межі селища Коцюбинське. п. 2 рішення передбачено, що до моменту затвердження проекту встановлення межі при вирішенні питань адміністративно-територіального устрою та землеустрою необхідно керуватися межами селища Коцюбинське пл. 4065 га., які встановлені Указом Президії Верховної Ради Української РСР від 11 лютого 1941 року з урахуванням рішення Коцюбинської селищної ради від 06 листопада 2009 року № 170.

15 вересня 2010 року рішенням Коцюбинської селищної ради № 153 затверджено Генеральний план селища Коцюбинське Київської області, відповідно до якого загальна площа селища становить 4065 га.

Згідно листа відділу держкомзему у м. Ірпінь Київської області № 01-02/44-1 від 18 січня 2013 року, державна статистична звітність (форма 6-зем) по с. Коцюбинське в період з 01 січня 2008 року по 31 грудня 2008 року не велася. Відділ з 01 січня 2009 року почав вносити дані по формі 6-зем по с. Коцюбинське. Землі запасу по с. Коцюбинське в період з 01 січня 2008 року по 31 грудня 2008 року не обліковувалися.

Вказані обставини підтверджуються наявними у справі доказами та відповідають нормам чинного законодавства України.

Згідно ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Згідно ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ст. 61 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 212 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Відповідно до ст. 152 ЗК України, власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою і відшкодування збитків.

Відповідно до ст. 173 ЗК України, межа району, села, селища, міста, району у місті - це умовна замкнена лінія на поверхні землі, що відокремлює територію району, села, селища, міста, району у місті від інших територій.

Відповідно до ч.2 ст.174 ЗК України рішення про встановлення, зміну меж сіл, селищ, які входять до складу відповідного району, приймаються районною радою за поданням відповідних сільських, селищних рад. Рішення про встановлення і зміну меж сіл, селищ, які не входять до складу відповідного району, або у разі, якщо районна рада не утворена, приймаються Верховною Радою Автономної Республіки Крим, обласними, Київською та Севастопольською міськими радами за поданням відповідних сільських, селищних рад.

Згідно ст.176 ЗК України межі адміністративно-територіальних одиниць посвідчуються державним актом України.

Ст. 25 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" передбачено, що сільські, селищні, міські ради правомочні розглядати і вирішувати питання, віднесені Конституцією України, цим та іншими законами до їх відання.

Відповідно до п. "б" ч. 1 ст. 12 ЗК України до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу.

Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Як передбачено ч. 1 ст. 122 ЗК України сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

Відповідно до ст. 21 Закону України "Про основи містобудування" визначення територій і вибір земель для містобудівних потреб здійснюється відповідно до затвердженої містобудівної документації місцевих правил забудови з урахуванням планів земельно-господарського устрою.

Згідно з ч. 2 ст. 12 Закону України "Про планування і забудову територій" сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи в межах повноважень, визначених законом, відповідно до генеральних планів населених пунктів, в тому числі, вирішують питання вибору, вилучення (викупу), надання у власність чи в користування земельних ділянок.

Відповідно до п. 12 Перехідних положень ЗК України до розмежування земель державної та комунальної власності повноваження щодо розпорядження землями (крім земель, переданих у приватну власність, та земель, зазначених в абзацах другому та четвертому цього пункту) в межах населених пунктів здійснюють відповідні сільські, селищні, міські ради з урахуванням вимог абзацу третього цього пункту, а за межами населених пунктів - відповідні органи виконавчої влади.

За таких обставин, суд першої інстанції обґрунтовано задовольнив позов прокурора в частині визнання недійсним рішення Коцюбинської селищної ради Київської області від 25 грудня 2008 року № 2038/25-5.

Проте колегія суддів не може погодитися із висновками суду в частині визнання недійсним державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯЗ № 449650, виданого на ім'я ОСОБА_2 з відміткою про перехід права власності до ОСОБА_1 та скасування його державної реєстрації, оскільки суд у порушення вимог статей 213, 214 ЦПК України в достатньому обсязі не визначився із характером спірних правовідносин.

Задовольняючи вимоги прокурора в цій частині, суд виходив з того, що у зв'язку із визнанням недійсним рішення ради про передачу у власність ОСОБА_2 спірної земельної ділянки, є правові підстави для визнання недійсним державного акту серії ЯЗ № 449650 виданого на ім'я ОСОБА_2, з відміткою про перехід права власності до ОСОБА_1 та скасування його державної реєстрації.

При цьому суд залишив поза увагою підстави позову прокурора, який мотивував вимоги тим, що укладений між відповідачами договір купівлі-продажу спірної ділянки є нікчемним згідно положень ст.228 ЦК України як такий, що порушує публічний порядок, і не потребує визнання його недійсним. Саме у зв'язку з нікчемністю договору прокурор вважав, що оспорюваний державний акт слід визнати недійсним.

Ухвалюючи рішення в цій частині, суд дійшов до правильного висновку про необґрунтованість посилань прокурора на нікчемність договору купівлі-продажу від 30 квітня 2009 року, оскільки прокурор не надав доказів, що даний правочин порушує публічний порядок. Однак, прийшовши до таких висновків, суд на порушення вимог ст. 81, 131, 152 ЗК України, ст.204 ЦК України, та всупереч попереднім висновкам про відсутність підстав вважати договір купівлі-продажу нікчемним, визнав державний акт, виданий на ім'я ОСОБА_2, з відміткою про перехід права власності до ОСОБА_1, недійсним.

Наведене свідчить про порушення вимог процесуального закону щодо законності і обґрунтованості рішення.

Крім того, суд не звернув уваги, що правовою підставою зазначення відмітки про перехід права власності до ОСОБА_1 на державному акті виданому на ім'я ОСОБА_2 є договір купівлі-продажу від 30 квітня 2009 року. Відповідно, без вирішення питання щодо правомірності набуття ОСОБА_1 права власності на спірну земельну ділянку за цивільно-правовою угодою, як це передбачає п.«в» ч.3 ст.152 ЗК України, підстави для визнання недійсним державного акту, виданого на підставі цієї угоди, відсутні.

Зазначені вище порушення, які допустив суд першої інстанції, призвели до неправильного вирішення спору в оскаржуваній частині.

Відповідно до ст. 309 ЦПК України підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення є невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права. Норми матеріального права вважаються порушеними чи неправильно застосованими, якщо застосовано закон, який не поширюється на ці правовідносини, або не застосовано закон, який підлягав застосуванню.

З викладених вище підстав колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції в частині, що оскаржуються ОСОБА_1, ухвалене з порушенням норм матеріального права і підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення.

Так, відповідно до положень ч.1 ст.81, ст.131 ЗК України (в редакції на час виникнення спірних правовідносин) громадяни України набувають права власності на земельні ділянки в тому числі на підставі придбання за договорами купівлі-продажу, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами. Укладення таких угод здійснюється відповідно до Цивільного кодексу України з урахуванням вимог цього Кодексу.

Згідно ст.126 ЗК України (в редакції на час виникнення спірних правовідносин) право власності на земельну ділянку посвідчується державним актом.

За змістом вказаних норм правовою підставою набуття громадянином права власності на земельну ділянку є укладення ним цивільно-правової угоди, а державний акт, що видається на підставі такої угоди, лише посвідчує право особи на земельну ділянку. Отже, без встановлення судом недійсності (невідповідності вимогам закону) правочину, як правової підстави придбання громадянином земельної ділянки, визнання недійсним державного акту, виданого на підставі цього правочину, є в даному випадку є необґрунтованим.

Такі висновки відповідають приписам щодо презумпції правомірності правочину, встановленим ст.204 ЦК України, згідно якої правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Крім того, такі висновки узгоджуються із положеннями ч.3 ст.152 ЗК України, згідно якої захист порушених прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється в тому числі шляхом заявлення позову про визнання угоди недійсною.

Суд першої інстанції прийшов до вірного висновку, з яким колегія суддів погоджується, зазначивши в рішенні, що укладений між відповідачами ОСОБА_2 і ОСОБА_1 договір купівлі-продажу спірної земельної ділянки від 30 квітня 2009 року не є таким, що порушує публічний порядок, так як укладений між приватними особами і його предметом є майно, що перебуває у приватній власності.

За таких обставин ОСОБА_1 набув право власності на спірну земельну ділянку на підставі договору купівлі-продажу від 30 квітня 2009 року, який не визнаний судом недійсним і не є нікчемним (його недійсність не встановлена законом), а також враховуючи норму ст.204 ЦК України щодо презумпції правомірності правочину, колегія суддів вважає, що відсутні підстави для визнання недійсним державного акта на право власності на земельну ділянку серії ЯЗ № 449650, виданого ОСОБА_2 з відміткою про перехід права власності до ОСОБА_1 на підставі вказаного договору з підстав вказаних прокурором у позові.

При цьому колегія суддів враховує правовий висновок, який зробив Верховний Суд України на засіданні Судової палати у цивільних справах 2 жовтня 2013 року при розгляді справи № 6-93цс 13, предметом якої був спір про визнання державного акту на право приватної власності на землю недійсним за позовом прокурора. При розгляді цієї справи Верховний Суд України зробив правовий висновок, відповідно до якого державний акт на право приватної власності на землю видається на підставі рішення органу місцевого самоврядування або органу виконавчої влади, тому вирішення питання про правомірність видачі державного акта безпосередньо залежить від законності рішення, на підставі якого такий акт виданий, і дотримання вимог, передбачених земельним законодавством, зокрема статтями 116, 118 ЗК України. Аналогічний правовий висновок зробив Верховний Суд України при розгляді справи № 6-92цс 13.

За змістом наведеної правової позиції стосовно спору в даній справі вирішення питання про правомірність видачі державного акта на право власності на земельну ділянку безпосередньо залежить від законності правочину, на підставі якого зроблена відмітка про перехід права власності на виданому державному акті.

Враховуючи наведене, судова колегія вважає, що апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню, а рішення суду скасуванню в частині задоволення позовних вимог про визнання недійсним державного акту на право власності на земельну ділянку з ухваленням в цій частині нового рішення про відмову у задоволенні позову.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 309, 314, 316 ЦПК України, колегія судів, -

в и р і ш и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Ірпінського міського суду Київської області від 11 жовтня 2013 року скасувати в частині визнання недійсним державного акту на право власності на землю серії ЯЗ № 449650 виданий на ім'я ОСОБА_2 на земельну ділянку пл. 0,15 га кадастровий номер 3210946200:01:042:0053 по АДРЕСА_1, цільове призначення якої для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд з відміткою про перехід права власності до ОСОБА_1 та скасування його державної реєстрації скасувати і в цій частині ухвалити нове рішення.

В позові прокурора м. Ірпеня Київської області в інтересах держави до Коцюбинської селищної ради Київської області, ОСОБА_2, ОСОБА_1, третя особа: Комунальне підприємство "Святошинське лісопаркове господарство" про визнання недійсним державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯЗ № 449650 виданий на ім'я ОСОБА_2 з відміткою про перехід права власності до ОСОБА_1 та скасування його державної реєстрації відмовити

В іншій частині рішення Ірпінського міського суду Київської області від 11 жовтня 2013 року залишити без змін.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржене в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий :

Судді :