Ухвала

від 06.11.2014 по справі 367/6247/13-ц

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 367/6247/13-ц Головуючий у І інстанції Пархоменко О.В. Провадження № 22-ц/780/6301/14 Доповідач у 2 інстанції Даценко Категорія 46 06.11.2014

УХВАЛА

Іменем України

06 листопада 2014 року колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Київської області в складі:

головуючого судді Даценко Л.М.,

суддів Савченка С.І., Білоконь О.В.,

при секретарі Токар Т.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на заочне рішення Ірпінського міського суду Київської області від 11 жовтня 2013 року у справі за позовом прокурора міста Ірпеня в інтересах держави до Коцюбинської селищної ради Київської області, ОСОБА_2, ОСОБА_1, третя особа: Комунальне підприємство «Святошинське лісопаркове господарство», про визнання недійсними рішення, державних актів на право власності на земльну ділянку, визнання права власності на земельну ділянку,

встановила:

У березні 2013 року Прокурор міста Ірпеня звернувся до суду із даним позовом, посилаючись на те, що рішенням Коцюбинської селищної ради від 24.12.2008 року № 1797/25-5 "Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення та передачу у приватну власність земельної ділянки для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд по АДРЕСА_1" затверджено проект землеустрою щодо відведення та передачі у приватну власність ОСОБА_2 земельної ділянки площею 0,15 га для вказаних цілей. На підставі зазначеного рішення ОСОБА_2 26.02.2009 року одержала державний акт серії ЯЗ № 449650 на право власності на земельну ділянку площею 0,15 га із кадастровим номером 3210946200:01:042:0053 для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд в АДРЕСА_1.

У подальшому на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки № 1394 ОСОБА_1 30.04.2010 року придбав зазначену земельну ділянку та одержав державний акт серії ЯЗ № 449650 на право власності на земельну ділянку.

Вважає, що спірна земельна ділянка знаходиться за межами селища Коцюбинське і її було передано у приватну власність за рахунок земель, що перебувають в постійному користуванні комунального підприємства «Святошинське лісопаркове господарство», оскільки вказану земельну ділянку було надано у користування останньому на підставі постанови Ради Міністрів УРСР від 20.06.1956 року № 673 без виключення її з Держлісфонду України та згідно з картографічними матеріалами лісовпорядкування обліковуються як квартали Святошинського та Київського лісництв.

Зазначену земельну ділянку в приватну власність відповідача було передано без її вилучення з користування КП «Святошинське лісопаркове господарство», тобто без відома держави в особі уповноваженого органу та постійного землекористувача, яким є КП «Святошинське лісопаркове господарство».

Крім того, при прийнятті рішення Коцюбинською селищною радою не було дотримано вимог ст. ст. 20, 21 ЗК України, ст. 57 ЛК України, оскільки зміна цільового призначення спірної земельної ділянки з лісового фонду на для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд не проводилась, будь-яких рішень щодо такої зміни не приймалось.

Також зазначає, що у порушення вимог ст. 9 Закону України «Про державну експертизу землевпорядної документації», якою передбачено обов'язковість проведення вказаної експертизи проектів землеустрою щодо відведення земель лісогосподарського призначення, державна експертиза проекту землеустрою щодо відведення спірної земельної ділянки ОСОБА_2 не проводилась.

Вказує, що відведення спірної земельної ділянки відповідачу під будівництво і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд генеральним планом смт. Коцюбинське не передбачено, а отже, оскаржуване рішення Коцюбинською селищною радою прийнято також у порушення вимог ст. 39 ЗК України, ст. ст. 3, 10, 12, 13, 23 Закону України «Про планування і забудову територій».

Вважає, що рішення Коцюбинської селищної ради від 24.12.2008 року № 1778/25-5 вимогам закону не відповідає, порушує право держави на спірну земельну ділянку, а тому підлягає визнанню недійсним. З цих же підстав підлягає визнанню недійсним виданий ОСОБА_2 на підставі вказаного рішення державний акт на право власності на земельну ділянку.

Зазначає, що, оскільки уповноваженим державою органом рішення про передачу спірної земельної ділянки у власність ОСОБА_2 не приймалось, відповідно до ст. 346 ЦК України право державної власності на цю ділянку не припинено, тому право власності відповідача на неї на законних підставах не виникло.

У зв'язку із викладеними обставинами прокурор просив визнати недійсними рішення Коцюбинської селищної ради від 24.12.2008 року № 1797/25-5 "Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення та передачу у приватну власність земельної ділянки для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд по АДРЕСА_1" та державний акт серії ЯЗ № 449650 на право власності на земельну ділянку, кадастровий номер 3210946200:01:042:0053, виданий 26.02.2009 року на ім'я ОСОБА_2 з відміткою про перехід права власності до ОСОБА_1 та скасувати його державну реєстрацію, визнати право власності держави на спірну земельну ділянку площею 0,15 га, судові витрати покласти на відповідачів.

Заочним рішенням Ірпінського міського суду Київської області від 11 жовтня 2013 року позов задоволено частково, визнано недійсним рішення Коцюбинської селищної ради від 24.12.2008 року № 1797/25-5 "Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення та передачу у приватну власність земельної ділянки для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд по АДРЕСА_1". Визнано недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЗ № 449650, виданий на ім`я ОСОБА_2, на земельну ділянку площею 0,15 га, кадастровий номер 3210946200:01:042:0053 по АДРЕСА_1, цільове призначення якої для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, з відміткою про перехід права власності до ОСОБА_1 та скасовано його державну реєстрацію. В іншій частині позову відмовлено.

Рішенням апеляційного суду Київської області від 19 березня 2014 року зазначене рішення в частині визнання недійсним державного акту на право власності на землю серії ЯЗ № 449650 виданий на ім'я ОСОБА_2 на земельну ділянку площею 0,15 га, кадастровий номер 3210946200:01:042:0053 по АДРЕСА_1 Київської області, цільове призначення якої для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд з відміткою про перехід права власності до ОСОБА_1 та скасування його державної реєстрації скасовано і в цій частині ухвалено нове рішення про відмову в цій частині позову. В іншій частині рішення Ірпінського міського суду Київської області від 11 жовтня 2013 року залишено без змін.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 24 вересня 2014 року зазначене рішення апеляційного суду Київської області скасовано, справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

У апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати заочне рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити, посилаючись на неповне з"ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи та порушення норм матеріального і процесуального права.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Задовольняючи частково позов, суд виходив з того, що при прийнятті оскаржуваного рішення Коцюбинською селищною радою було порушено вимоги ст. 39 ЗК України та ст. 3 Закону України «Про планування і забудову територій». Крім того, спірне рішення прийнято Коцюбинською селищною радою з порушенням вимог п. 12 Перехідних положень Земельного кодексу України, оскільки селищна рада розпорядилася земельною ділянкою, яка розташована за межами смт. Коцюбинське.

Такі висновки суду відповідають обставинам справи та вимогам закону.

Судом встановлено, що рішенням Коцюбинської селищної ради від 24.12.2008 року № 1797/25-5 "Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення та передачу у приватну власність земельної ділянки для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд по АДРЕСА_1" затверджено проект землеустрою щодо відведення та передачі у приватну власність ОСОБА_2 земельної ділянки площею 0,15 га для вказаних цілей. На підставі зазначеного рішення ОСОБА_2 26.02.2009 року одержала державний акт серії ЯЗ № 449650 на право власності на земельну ділянку площею 0,15 га із кадастровим номером 3210946200:01:042:0053 для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд в АДРЕСА_1.

Відповідно до ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ст. 61 цього Кодексу.

Згідно з ч 3 ст. 61 ЦПК України обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Статтею 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 173 ЗК України, яка діяла на час виникнення правовідносин, визначено, що межа району, села, селища, міста, району у місті - це умовна замкнена лінія на поверхні землі, що відокремлює територію району, села, селища, міста, району у місті від інших територій. Межі району, села, селища, міста, району у місті встановлюються і змінюються за проектами землеустрою, які розробляються відповідно до техніко-економічного обґрунтування їх розвитку, генеральних планів населених пунктів.

Згідно ч. 2 ст. 174 ЗК України, яка діяла на час виникнення правовідносин, рішення про встановлення і зміну меж сіл, селищ приймаються Верховною Радою Автономної Республіки Крим, обласними, Київською чи Севастопольською міською радами за поданням районних та відповідних сільських, селищних рад.

Згідно ст. 176 ЗК України межі адміністративно-територіальних утворень посвідчуються державним актом України. Форма та порядок видачі державного акта України на межі адміністративно-територіального утворення встановлюються Верховною Радою України.

Відповідно до п. а, б ч. 1 ст. 12 ЗК України до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить: а) розпорядження землями територіальних громад; б) передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу.

Згідно ст. 39 ЗК України, яка діяла на час виникнення правовідносин використання земель житлової та громадської забудови здійснюється відповідно до генерального плану населеного пункту, іншої містобудівної документації, плану земельно-господарського устрою з дотриманням державних стандартів і норм, регіональних та місцевих правил забудови.

Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Як передбачено ч. 1 ст. 122 ЗК України, сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

Відповідно до ч. 2 ст. 152 ЗК України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Відповідно до ч. 1 ст. 21 Закону України «Про основи містобудування», яка діяла на час виникнення правовідносин, визначення територій і вибір земель для містобудівних потреб здійснюється відповідно до затвердженої містобудівної документації місцевих правил забудови з урахуванням планів земельно-господарського устрою.

Згідно з ч. 2 ст. 12 Закону України «Про планування і забудову територій», який діяв на час виникнення правовідносин, сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи в межах повноважень, визначених законом, відповідно до генеральних планів населених пунктів, в тому числі, вирішують питання вибору, вилучення (викупу), надання у власність чи в користування земельних ділянок.

Відповідно до п. 12 Перехідних положень ЗК України до розмежування земель державної та комунальної власності повноваження щодо розпорядження землями (крім земель, переданих у приватну власність, та земель, зазначених в абзацах другому та четвертому цього пункту) в межах населених пунктів здійснюють відповідні сільські, селищні, міські ради з урахуванням вимог абзацу третього цього пункту, а за межами населених пунктів - відповідні органи виконавчої влади.

На підставі встановлених обставин та наведеного нормативного обґрунтування суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що оскаржуване рішення Коцюбинської селищної ради є незаконним, виходячи із наступного.

Судом встановлено, що відсутні будь-які графічні документи, які б підтверджували межі селища Коцюбинське, генеральний план селища на час прийняття оспорюваного рішення не був затверджений.

Вказані обставини також встановлені постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 23.12.2011 року, із мотивувальної частини якого вбачається, що крім Указу Президії Верховної Ради Української РСР від 11.02.1941 року, яким зі складу Білицької селищної ради виключено населений пункт Берковець, перейменовано смт. Берковець в смт. ім. Коцюбинського і включено до складу селища імені Коцюбинського залізничну станцію Біличі, та Указу від 30.12.1962 року, яким селище Коцюбинське було підпорядковано Ірпінській міській раді і разом з нею підпорядковано безпосередньо Київській обласній раді, а також Указом від 04.01.1965 року, яким смт. ім. Коцюбинського перейменовано в селище Коцюбинське, інших рішень щодо адміністративно-територіального устрою селища Коцюбинське не видавалось; землевпорядна документація стосовно встановлення меж смт. ім. Коцюбинського відповідно до Указу Президії Верховної Ради УРСР від 11.02.1941 року не збереглась; проекти рішень про встановлення меж м. Києва та меж селища Коцюбинське не затверджувались; з моменту набрання чинності Земельним Кодексом України 2001 року по даний час проект встановлення межі селища Коцюбинське відповідно до вимог вказаного Кодексу Київською обласною радою не затверджувався.

Крім того, вищевказаним рішенням суду встановлено, що Коцюбинська селищна рада при прийнятті рішень щодо відведення земельних ділянок у власність, у тому числі і відповідачці ОСОБА_2, керувалася матеріалами техніко-економічного обґрунтування та перспективним планом розвитку селища Коцюбинське, затверджених рішенням «Про перспективний план розвитку смт. Коцюбинське» від 25.09.08 року № 689/22-5.

Постановою Ірпінського міського суду Київської області від 23.11.2009 року встановлено, що рішенням Коцюбинської селищної ради від 24.09.2008 року № 689/22-5 «Про перспективний план розвитку сел. Коцюбинське» та рішенням від 28.10.2008 року № 711/22-5 «Про передачу деревної рослинності, віднесеної до категорії зелених насаджень в межах сел. Коцюбинське» не встановлювались межі селища Коцюбинське, а фактично Коцюбинська селищна рада виконувала вимоги ст. 173 ЗК України щодо реалізації процедури встановлення меж селища. Генерального плану селища Коцюбинське на момент ухвалення вищевказаних рішень не було, його межі не були чітко визначеними, а його статус був сформований на підставі Указу Президії Верховної Ради від 11.02.1941 року. Немає ніяких підстав вважати, що Коцюбинська селищна рада при винесенні вищевказаних рішень вирішувала питання належності до її території будь яких земель у певно визначених межах.

Отже, судом вірно встановлено, що на момент прийняття спірного рішення межі смт. Коцюбинське у передбаченому законом порядку не були визначені та встановлені.

Крім того, судом вірно встановлено, що в селищі Коцюбинське на момент прийняття спірного рішення була відсутня містобудівна документація, визначена Законом України «Про планування і забудову територій», який діяв на час виникнення спірних правовідносин, а перспективний план розвитку селища та техніко-економічне обґрунтування, на які посилався представник Коцюбинської селищної ради, згідно вимог зазначеного закону не є містобудівною документацією, яка могла б бути підставою для прийняття рішення щодо відведення земельної ділянки для містобудівних потреб.

Таким чином, при прийнятті оскаржуваного рішення Коцюбинською селищною радою було порушено вимоги ст. ст. 12, 39, 116, 122, 152, 173, 174, 176, п. 12 Перехідних положень Земельного кодексу України, ст. 3, 12 Закону України «Про планування і забудову територій», який діяв на час виникнення правовідносин, ст. 25 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» та ст. 21 Закону України «Про основи містобудування».

Враховуючи викладені обставини, суд дійшов вірного висновку, що оскільки Коцюбинською селищною радою спірне рішення прийнято з порушенням вимог п. 12 Перехідних положень Земельного кодексу України, так як селищна рада розпорядилася земельною ділянкою, яка розташована за межами смт. Коцюбинське, тому позов підлягає до задоволення.

Доводи апеляційної скарги про те, що постановою окружного адміністративного суду м. Києва від 23 грудня 2011 року, залишеною без змін ухвалою Вищого адміністративного суду України від 9 жовтня 2012 року, встановлено те, що Коцюбинська селищна рада при прийнятті оскаржуваного рішення від 24 та 25 грудня 2008 року діяла в межах своїх повноважень, відповідно до встановленого порядку та з дотриманням процедури їх прийняття, не заслуговують на увагу, оскільки постанова окружного адміністративного суду м. Києва від 23 грудня 2011 року, на яку посилається апелянт, як на підставу застосування ч. 3 ст. 61 ЦПК України, не містить встановлених адміністративним судом тих обставин, що Коцюбинська селищна рада при прийнятті оскаржуваного рішення від 24 та 25 грудня 2008 року діяла в межах своїх повноважень.

Крім того, в даній цивільній справі позов заявлено прокурором в інтересах держави, а адміністративний позов заявлено Київською міською радою щодо порушення прав, свобод та законних інтересів останньої.

Інші доводи апеляційної скарги також не спростовують висновків суду про часткове задоволення позову.

Таким чином, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, рішення суду ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права і не може бути скасовано з підстав, викладених у апеляційній скарзі.

Керуючись ст. ст. 303, 307, 308, 313-315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів,

ухвалила:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити.

Заочне рішення Ірпінського міського суду Київської області від 11 жовтня 2013 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий

Судді