Рішення

від 13.03.2014 по справі 910/2429/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/2429/14 13.03.14

Господарський суд міста Києва в складі:

головуючого судді Привалова А.І.

при секретарі Сай А.С.

розглянувши справу № 910/2429/14

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Ка-Софт»;

до Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку;

про стягнення 289 634,45 грн.

Представники сторін:

від позивача: Денисюк В.В., довіреність № 19 від 12.02.2014р.;

від відповідача: Мостепанюк В.І., довіреність № 100/2196/ик від 05.02.2014р.

обставини справи:

До Господарського суду міста Києва звернулось товариство з обмеженою відповідальністю «Ка-Софт» (надалі - позивач) з позовом до Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку (надалі - відповідач) про стягнення 289 634,45 грн.

Свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що відповідач в порушення умов укладеного між сторонами Договору № 95/14 від 06.12.2013р. не розрахувався за отриманий товар, внаслідок чого виникла заборгованість у сумі 282 990,00 грн., за прострочення оплати якої нараховані пеня в сумі 4938,76 грн., 3% річних у сумі 1139,71 грн. та інфляційні втрати в сумі 565,98 грн.

Ухвалою суду від 17.02.2014р. порушено провадження у справі № 910/2429/14 та призначено її до розгляду на 13.03.2014р.

Присутній у судовому засіданні 13.03.2014р. представник відповідача просив задовольнити клопотання про залучення до участі у розгляді справи в якості інших відповідачів по справі: Державну казначейську службу України та Міністерство фінансів України. Клопотання обґрунтоване тим, що відповідач є державним колегіальним органом, діяльність якого фінансується за рахунок коштів Державного бюджету України. Відтак, відповідач є розпорядником бюджетних коштів, а органи казначейської служби здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів при розрахунково-касовому обслуговуванні розпорядників та одержувачів бюджетних коштів та при взятті бюджетних зобов'язань та здійсненні платежів за цими зобов'язаннями, в зв'язку з чим є необхідність в залученні в справу в якості інших відповідачів Державну казначейську службу України та Міністерство фінансів України.

Відповідно до статті 24 ГПК України, господарський суд, встановивши до прийняття рішення, що позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, може за згодою позивача, не припиняючи провадження у справі, допустити заміну первісного відповідача належним відповідачем.

Суд, розглянувши вказане клопотання відповідача, відмовив у його задоволенні, оскільки воно не відповідає приписам ст. 24 ГПК України з огляду на те, що в межах даної справи розглядається спір, що виник з договору № 95/14 від 06.12.2013р., сторонами якого є саме товариство з обмеженою відповідальністю «Ка-Софт» (позивач) та Національна комісія з цінних паперів та фондового ринку (відповідач), відтак відповідальність за невиконання чи неналежне виконання умов зазначеного договору покладається саме на сторони договору, а не на інших осіб.

Представник позивача підтримав заявлені позовні вимоги у повному обсязі з підстав, наведених у позовній заяві, а також надав витребувані судом документи.

Представник відповідача в усних поясненнях заперечив проти задоволення позовних вимог, однак витребувані судом докази не надав.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 82 Господарського процесуального кодексу України, рішення прийнято господарським судом за результатами оцінки доказів, поданих позивачем, у нарадчій кімнаті.

Згідно ст. 85 Господарського процесуального кодексу України, в засіданні суду була оголошена вступна та резолютивна частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, що мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

06.12.2013р. між позивачем (за договором - постачальник) та відповідачем (за договором - замовник) було укладено Договір № 95/14, у відповідності до умов п.1.1 якого позивач зобов'язується у 2013 році передати у власність відповідача «Машини обчислювальні, частини та приладдя до них (сервери, серверні шафи, системи безперебійного живлення)» (код згідно ДК 016:2010-26.20.1). далі - товар, у кількості та за ціною, що визначені у Специфікації, а відповідач зобов'язується прийняти товар та оплатити його.

За умовами п.3.1 договору, його ціна становить 282 990,00 грн. з ПДВ. Ціна договору не може перевищувати бюджетне призначення відповідача. Фактична вартість товару, що поставляється за цим договором підтверджується видатковою накладною (п.3.2 договору).

Відповідно до п.1.2 договору кількість, одиниця виміру, ціна за одиницю виміру та загальна ціна цього договору визначена сторонами у Специфікації (Додаток № 1 до договору), який є його невід'ємною частиною.

Так, сторонами було підписано Специфікацію на поставку товару, в якій визначено найменування товару, його кількість, ціну та загальну вартість, що склала 282 990,00 грн. з ПДВ.

Судом встановлено, що на виконання умов договору позивачем за видатковою накладною № 1 від 19.12.2013р. поставлено відповідачу товар на загальну суму 282 990,00 грн., копія якої залучені до матеріалів справи, а оригінали оглянуто в судовому засіданні.

Також факт отримання товару уповноваженою особою відповідача підтверджується довіреністю на отримання товарно-матеріальних цінностей від 19.12.2013р. № 41, копія якої наявна в матеріалах справи.

Умовами п.4.1 договору встановлено, що оплата здійснюється шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок позивача на підставі рахунку-фактури та накладних з відстрочкою платежу на термін 5 календарних днів з моменту поставки.

Згідно з п.4.4 договору, у разі затримки у виділенні бюджетних асигнувань, оплата за поставку товару здійснюється протягом 3 банківських днів з дати отримання відповідачем бюджетних асигнувань на здійснення закупівлі на свій реєстраційний рахунок.

Проте, відповідач у порушення взятих на себе зобов'язань за договором, не здійснив оплату отриманого товару в сумі 282 990,00 грн., хоча кінцевий строк оплати товару згідно з п.4.1. договору настав 24.12.2013р.

Таким чином, заборгованість відповідача перед позивачем за отриманий товар на день розгляду справи становить 282 990,00 грн.

Згідно ст. 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до ч. 1 ст. 175 Господарського кодексу України, майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ст. 692 Цивільного кодексу України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Отже, відповідно до ст. 692 Цивільного кодексу України, договір поставки є оплатним, а тому обов'язок постачальника поставити певний товар обумовлює обов'язок замовника цей товар прийняти та оплатити.

Згідно з ч. 1 ст. 212 Цивільного кодексу України особи, які вчиняють правочин, мають право обумовити настання або зміну прав та обов'язків обставиною, щодо якої невідомо, настане вона чи ні (відкладальна обставина).

Оскільки договір поставки є оплатним, обов'язок відповідача як замовника за договором № 95/14 від 06.12.2013р. оплатити прийнятий товар виникає в силу положень законодавства та розділу 4 Договору.

При цьому, умовами пункту 4.4 договору сторонами узгоджено не умови виникнення у відповідача вказаного обов'язку, а порядок і строки здійснення розрахунків, тобто строки виконання зобов'язання.

Суд вважає, що вказаний пункт договору, який регламентує порядок проведення розрахунків за поставлений товар після отримання бюджетного фінансування, суперечить імперативним приписам ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України.

Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Вказана норма передбачає як безпосереднє встановлення строку (терміну) виконання зобов'язання, так і визначення цього строку вказівкою на певну подію, яка неминуче має настати. В іншому випадку кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час.

Сторони у п. 4.4 договору визначили строк виконання відповідачем зобов'язання з оплати поставленого товару вказівкою на обставини надходження бюджетних асигнувань. Проте, вказана подія не може бути визнана такою, що неминуче має настати, оскільки вона залежить від суб'єктивної поведінки третьої особи, без зазначення реквізитів цієї особи в договорі № 95/14 від 06.12.2013р.

Вказаним пунктом договору сторони визначили строк виконання зобов'язання з оплати поставленого товару вказівкою на дію особи, яка не є стороною такого договору.

Статтею 511 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання не може створювати обов'язку для третьої особи.

Зі змісту частини 2 статті 528 Цивільного кодексу України вбачається, що у разі невиконання або неналежного виконання обов'язку боржника іншою особою цей обов'язок боржник повинен виконати сам.

Відповідно до ч. 1 ст. 203 Цивільного кодексу України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства.

Частиною 2 статті 218 Господарського кодексу України передбачено, що відсутність у боржника необхідних коштів, а також порушення зобов'язань контрагентами правопорушника не вважається обставинами, які є підставою для звільнення боржника від господарсько-правової відповідальності.

Суд відзначає, що встановлення пунктом 4.4 договору залежності виконання відповідачем зобов'язання щодо оплати вартості поставленого товару від наявності надходження бюджетних асигнувань суперечить приписам ст. 617 Цивільного кодексу України, виходячи зі змісту якої випадкові обставини недодержання своїх обов'язків контрагентом боржника чи відсутність у боржника необхідних коштів не звільняють боржника від відповідальності за порушення зобов'язання .

Згідно частини першої статті 96 Цивільного кодексу юридична особа, самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями, а статтями 525, 526 ЦК і статтею 193 ГК встановлено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Зобов'язання має викопуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Враховуючи викладене, відсутність бюджетних коштів не виправдовує бездіяльність відповідача і не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення договірного зобов'язання (аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 15.05.2012 № 11/446 та в рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Терем ЛТД, Чечеткін та Оліус проти України» від 18.10.2005).

Отже, судом установлено та матеріалами справи підтверджується, що на виконання умов Договору позивачем було поставлено товар на загальну суму 282990,00 грн., що підтверджується видатковою накладною № 1 від 19.12.2013р., та не заперечується відповідачем, в той час, як відповідач свої зобов'язання по оплаті поставленого товару в сумі 282 990,00 грн. не виконав, хоча строк виконання обов'язку оплати вже настав.

З огляду на вищевикладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги про стягнення основного боргу в розмірі 282 990,00 грн. є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню повністю.

Крім того, у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань у сумі 282 990.00 грн., позивач просить суд стягнути з відповідача пеню в сумі 4938,76 грн., 3% річних у сумі 1139,71 грн. та інфляційні втрати 565,98 грн., які нараховані за період з 24.12.2013р. по 11.02.2014р.

Відповідно до положень ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Статтею 611 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Відповідно до п. 7.2 договору, за порушення строків оплати поставленого товару відповідач сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, діючої на період нарахування штрафних санкцій, від вартості несплаченого товару за кожний день прострочення.

Згідно з ч. 2 ст. 218 Господарського кодексу України, учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання. У разі, якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність.

Відповідно до ч. 1. ст. 216 Господарського кодексу України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

У сфері господарювання, згідно з ч. 2 ст. 217 та ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України, застосовуються господарські санкції, зокрема, штрафні санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно ст. 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Спеціальним законом, що регулює договірні правовідносини між платниками і одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за невчасне виконання грошових зобов'язань, є Закон України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" від 22.11.1996р. № 543/96, відповідно до статті 3 якого, розмір пені за порушення грошового зобов'язання розраховується із суми простроченого платежу і не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до ст. 55 Господарського процесуального кодексу України, суд, перевіривши правильність нарахування пені, визнає таку вимогу обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню в сумі 4938,76 грн., згідно з розрахунком, наведеним позивачем у позовній заяві.

Водночас, суд, за власною ініціативою, дійшов висновку про зменшення розміру пені, зважаючи на наступне.

Відповідно до положень частини 3 пункту 1 статті 83 ГПК України господарський суд, приймаючи рішення, має право, зокрема, зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

У пункті 3.7.14 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.10.2012 № 9 «Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України» зазначено, що вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання (пункт 3 статті 83 ГПК), господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

Дослідивши матеріали справи, судом установлено, що відповідач є установою, фінансування якої здійснюється за рахунок державних коштів, з огляду на що, суд дійшов висновку про зменшення розміру заявленої до стягнення пені на 50%, у зв'язку з чим з відповідача підлягає стягненню 2469,38 грн. пені.

Крім того, згідно ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Отже, передбачене законом право кредитора вимагати сплати річних є способом захисту його майнового права та інтересу, суть якого полягає в отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Тобто, у разі неналежного виконання боржником грошового зобов'язання виникають нові додаткові зобов'язання, які тягнуть за собою втрату матеріального характеру.

Таким чином, оскільки вимоги позивача щодо стягнення з відповідача 3% річних та інфляційних втрат ґрунтується на законі (ст. 625 Цивільного кодексу України), а відповідач є таким що прострочив виконання грошового зобов'язання, тому позовні вимоги позивача в частині стягнення 3% річних та суми інфляційних втрат підлягають задоволенню, згідно розрахунку позивача, який є арифметично вірним.

Враховуючи вищевикладені обставини, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ґрунтуються на вимогах чинного законодавства, підтверджуються належними та допустимими доказами, та підлягають задоволенню частково.

Судові витрати, відповідно до ст. 49 ГПК України, покладаються на відповідача.

Керуючись ст.ст. 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

В И Р І Ш И В :

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку (01010, м. Київ, вул. Московська, 8, корп. 30, код ЄДРПОУ 37956207) на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Ка-Софт» (04205, м. Київ, вул. Вишгородська, 23-а. код ЄДРПОУ 32828640) 282 990 грн. 00 грн. основного боргу, пеню в сумі 2469 грн. 38 коп., 3% річних у сумі 1139 грн. 71 коп., інфляційні втрати у сумі 565 грн. 98 коп. та 5792 грн. 69 коп. - судового збору. Видати наказ.

3. В іншій частині позовних вимог відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його прийняття, оформленого відповідно до вимог ст. 84 Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складено: 17.03.2014р.

Суддя А.І. Привалов