Постанова

від 17.03.2014 по справі 4/615

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"17" березня 2014 р. Справа№ 4/615

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Мальченко А.О.

суддів: Агрикової О.В.

Скрипки І.М.

при секретарі судового засідання Гаркуші В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали апеляційної скарги приватного акціонерного товариства «Беарс»

на рішення господарського суду міста Києва

від 05.12.2013 року

у справі №4/615 (суддя - Борисенко І.І.)

за позовом приватного акціонерного товариства «Беарс», м. Київ,

до товариства з обмеженою відповідальністю «Фанн Транс», м. Київ,

про стягнення 72 020,48 грн.

за участю представників:

від позивача: не з'явилися;

від відповідача: Вірич С.С. - представник (довіреність 30/01/14-1 від 30.01.2014р.), Бігай В.В. - директор (паспорт НОМЕР_3);

ВСТАНОВИВ:

Закрите акціонерне товариство «Беарс», перейменоване в подальшому на приватне акціонерне товариство «Беарс» (надалі - ПрАТ «Беарс») звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю «Фанн Транс» (надалі - ТОВ «Фанн Транс») про стягнення 72 020,48 грн. збитків, розмір яких відповідає вартості вантажу, втраченого внаслідок неналежного виконання відповідачем зобов'язань за договором про транспортно-експедиційне обслуговування вантажів №12/03-1 від 12.03.2002 року.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 09.04.2003 року провадження у справі №4/615 було зупинено до закінчення розслідування кримінальної справи №01-899, порушеної Голосіївським РУ ГУ МВС України в м.Києві за фактом заволодіння майном ЗАТ «Беарс» на суму 72 020,48 грн.

Ухвалою суду від 27.09.2013 року провадження у справі було поновлено.

Рішенням господарського суду міста Києва від 05.12.2013 року у справі №4/615 у задоволенні позовних вимог відмовлено з підстав відсутності в діях відповідача складу цивільного правопорушення, оскільки останнім вантаж для перевезення не був прийнятий через службову недбалість відповідальних осіб ПрАТ «Беарс», що призвело до передачі позивачем вантажу невстановленим особам.

Не погоджуючись із рішенням суду, ПрАТ «Беарс» звернулось до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду міста Києва від 05.12.2013 року та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю.

Обґрунтовуючи підстави звернення з апеляційною скаргою, скаржник послався на порушення судом норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими, а також неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 14.01.2014 року апеляційну скаргу прийнято до апеляційного провадження та призначено в судове засідання на 03.02.2014 року.

Відповідач скористався правом, наданим статтею 96 Господарського процесуального кодексу України, надав відзив на апеляційну скаргу, в якому просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення господарського суду міста Києва без змін.

В судових засіданнях 03.02.2014 року, 24.02.2014 року та 03.03.2014 року колегією суддів, в порядку ст. 77 ГПК України, оголошувались перерви на 24.02.2014 року, на 03.03.2014 року та на 17.03.2014 року відповідно.

В судовому засіданні 17.03.2014 року представник відповідача проти апеляційної скарги заперечив повністю, зазначивши, що рішення суду є законним та обґрунтованим, а тому підстав для його скасування та відповідно підстав для задоволення скарги немає.

Позивач, який належним чином повідомлений про дату, час та місце розгляду апеляційної скарги, свого уповноваженого представника в судове засідання не направив, про поважність причини неявки в судове засідання не повідомив.

Вислухавши думку представника відповідача щодо розгляду апеляційної скарги без участі представника позивача, колегія суддів, порадившись, ухвалила здійснити розгляд апеляційної скарги у відсутність останнього, за наявними у справі матеріалами.

17.03.2014 року в судовому засіданні колегією суддів було оголошено вступну та резолютивну частини постанови апеляційного господарського суду.

Колегія суддів, обговоривши доводи апеляційної скарги, вислухавши пояснення представника відповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування господарським судом при прийнятті оскарженого рішення норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Як вірно встановлено місцевим господарським судом та вбачається з матеріалів справи, 12.03.2002 року між закритим акціонерним товариством «Беарс», яке в подальшому перейменоване на приватне акціонерне товариство «Беарс» (в тексті договору - замовник) та товариством з обмеженою відповідальністю «Фанн Транс» (в тексті договору - експедитор) було укладено договір про транспортно-експедиційне обслуговування вантажів №12/03-1 (надалі - договір), за умовами якого замовник доручає, а експедитор приймає на себе зобов'язання протягом всього строку дії договору здійснювати організацію перевезення та перевалки вантажів замовника автомобільним транспортом (п.1.1. договору).

При цьому, у відповідності до п. 1.2. договору експедитор від свого імені та за рахунок замовника укладає угоди на перевезення вантажів замовника автомобільним транспортом з перевізниками - суб'єктами підприємницької діяльності, які мають ліцензії на право надання послуг з перевезення вантажів автомобільним транспортом, а також страховий поліс по страхуванню вантажів від втрати (загибелі) та пошкодження вантажу.

У відповідності до пунктів 2.1.4, 2.1.5. договору замовник зобов'язаний здійснювати своїми силами завантаження (розвантаження) вантажу, забезпечити вантаж усіма необхідними для перевезення документами.

В свою чергу, згідно пунктів 2.2.5-2.2.9 договору експедитор зобов'язаний забезпечити своєчасне подання під завантаження транспортного засобу, придатного для перевезення конкретного виду вантажу, забезпечити правильність завантаження вантажу, а також правильність оформлення перевізних документів; перевіряти правильність записів, зроблених у провізних документах, відносно кількості вантажу, його маркування та нумерації; забезпечити своєчасну доставку вантажу в обумовлене місце і передачу його відповідальній особі.

Відповідно до п. 2.2.18 договору незалежно від вини експедитор зобов'язаний відшкодувати замовнику збитки, пов'язані з втратою, пошкодженням, недостачею вантажу, переданого для перевезення.

Разом з цим, пунктом 2.3 договору визначено, що експедитор несе ризик випадкової загибелі або втрати вантажу, переданого на перевезення.

Згідно п. 3.2 договору вантаж вважається прийнятим експедитором до перевезення після завантаження його на транспортний засіб, опломбування пломбою вантажовідправника, отримання необхідних документів (товарно-транспортна накладна, тощо).

У випадку повної або часткової втрати, загибелі переданого для перевезення вантажу, експедитор відшкодовує замовнику збитки в розмірі вартості втраченого вантажу (п.5.7. договору).

Договір, згідно п.п. 6.1, 6.5, вступає в дію з моменту його підписання уповноваженими представниками сторін і діє до 31 грудня 2002 року.

Матеріали справи свідчать, що між позивачем та відповідачем у справі виникли зобов'язання, які мають ознаки договору транспортного експедирування.

При цьому, колегія суддів зазначає, що на момент укладання сторонами договору про транспортно-експедиційне обслуговування вантажів №12/03-1 від 12.03.2002 року діяв Цивільний кодекс Української РСР від 18.07.1963 року (далі за текстом ЦК УРСР від 18.07.1963 року), який не містив положень щодо регулювання відносин з транспортного експедирування.

Як вбачається зі змісту укладеного сторонами договору, такий мав одночасно ознаки як договору комісії, за яким одна сторона (комісіонер) зобов'язується за дорученням другої сторони (комітента) за винагороду вчинити одну або кілька угод від свого імені за рахунок комітента (стаття 395 ЦК УРСР), так і договору перевозки вантажу, за яким транспортна організація (перевізник) зобов'язується доставити ввірений їй відправником вантаж до пункту призначення і видати його управомоченій на одержання вантажу особі (одержувачу), а відправник зобов'язується сплатити за перевозку вантажу встановлену плату (стаття 358 ЦК УРСР).

Таким чином, до правовідносин сторін за вищевказаним договором мають застосовуватись норми ЦК УРСР від 18.07.1963 року, положення Статуту автомобільного транспорту Української РСР та Правил перевезення вантажів автомобільним транспортом в Україні.

Разом з тим, зміст транспортно-експедиційної послуги розкрито у Правилах здійснення транспортно-експедиційної діяльності під час перевезення зовнішньоторговельних і транзитних вантажів, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21.09.1993 року N770, які були чинні на час виконання укладеного сторонами договору.

Згідно пунктів 1, 2 вказаних Правил транспортно-експедиційне обслуговування вантажів здійснюється суб'єктами підприємницької діяльності - експедиторами, які діють за дорученням вантажовідправників і вантажоодержувачів (надалі - вантажовласників). Експедитори виконують свої функції без будь-якого втручання в господарську діяльність транспортних підприємств. Транспортно-експедиційні послуги, які надаються експедиторами, складаються з комплексу послуг, пов'язаних з підготовкою та відправленням вантажів, проведенням взаєморозрахунків, контролем за проходженням і одержанням вантажів.

Отже, договором транспортного експедирування може бути встановлено обов'язок експедитора організувати перевезення вантажу транспортом і за маршрутом, вибраним експедитором або клієнтом, зобов'язання експедитора укласти від свого імені або від імені клієнта договір перевезення вантажу, забезпечити відправку і одержання вантажу, а також інші зобов'язання, пов'язані з перевезенням. Договором транспортного експедирування може бути передбачено надання додаткових послуг, необхідних для доставки вантажу (перевірка кількості та стану вантажу, його завантаження та вивантаження, сплата мита, зборів і витрат, покладених на клієнта, зберігання вантажу до його одержання у пункті призначення, одержання необхідних для експорту та імпорту документів, виконання митних формальностей тощо). Умови договору транспортного експедирування визначаються за домовленістю сторін, якщо інше на встановлено законом, іншими нормативно-правовими актами.

Як вірно встановлено місцевим господарським судом та вбачається з матеріалів справи, 12.09.2002 року о 10.22 год. на виконання умов договору позивач за допомогою факсимільного засобу зв'язку передав відповідачеві заявку №ВН 05/09 на проведення перевезення вантажу (а.с. 31), в якій просив надати для перевезення автомобіль вантажопідйомністю 10 тонн та вказав інформацію щодо маршруту перевезення: м. Київ - м. Дніпропетровськ, найменування вантажу - кондитерський жир, стабілізатор; дата та час завантаження - 12.09.2002 року, 12.00 год.; адреси завантаження: м. Київ, вул. Сагайдака, 114-А, Хладокомбінат №3 та м. Київ, вул. Новопирогівська, 58, КГЦ «Укравто» (склади ЗАТ «Беарс»); транспортний засіб МАЗ, державний номер НОМЕР_2, напівпричіп НОМЕР_4; водій ОСОБА_4

Як пояснив представник позивача, відомості стосовно транспортного засобу та особи водія були внесені до заявки за інформацією відповідача.

Вказана заявка була прийнята уповноваженою особою ТОВ «Фанн Транс», підпис якої засвідчений відтиском печатки юридичної особи відповідача.

Разом з тим, з матеріалів справи вбачається, що на виконання умов договору про транспортно-експедиційне обслуговування вантажів № 12/03-1 від 12.03.2002 року та вимог поданої позивачем заявки №ВН 05/09, в той же день 12.09.2002 року ТОВ «Фанн Транс» (в тексті договору - замовник) уклав з ТОВ «Тодес» (в тексті договору - перевізник) договір транспортної експедиції по Україні №12/09-1-1 (а.с.29), відповідно до п. 1.1 якого замовник доручає, а перевізник зобов'язується здійснити організацію та експедирування вантажів замовника різними видами транспорту, як в межах України, так і за її межами, а також виконати комплекс операцій, пов'язаних з перевезенням та експедируванням вантажів замовника у відповідності з даним договором.

Згідно п.п. 2.1.1, 2.1.2, 2.1.9 договору транспортно-експедиційного обслуговування перевізник зобов'язаний прийняти до виконання заявку замовника на транспортно-експедиційне обслуговування, організувати планування та подачу транспортних засобів під вивезення (доставку) вантажу у строки, визначені сторонами; прийняти вантаж від відправника та доставити його у пункт призначення в строки, обумовлені в заявці на транспортний засіб; за дорученням замовника укласти договір страхування вантажу.

В свою чергу, відповідач, як замовник за вказаним договором прийняв на себе зобов'язався по здійсненню завантаження та розвантаження вантажу та звільненню транспортного засобу протягом 24 годин для перевезення в межах України (п.2.2 договору).

В якості додатку до вказаного договору ТОВ «Фанн Транс» і ТОВ «Тодес» підписали заявку на транспортний засіб (а.с. 30), в якій містились дані, аналогічні тим, що містились у заявці позивача №ВН 05/09 від 12.09.2002 року, зокрема, вказано автомобіль марки МАЗ, державний номер НОМЕР_2, напівпричіп НОМЕР_4; водій ОСОБА_4, дата та час завантаження - 12.09.2002 року о 11.30 год.

Згідно пояснень, наданих представником відповідача під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції, виправлення, які містяться у заявці щодо номерних знаків автомобіля та напівпричепу, а також особи водія були виконані відповідачем, після чого, відповідні виправлення були внесені позивачем до його заявки. При цьому дані, внесені до заявок згідно виправлень, сторони не оспорюють.

Обґрунтовуючи заявлені вимоги, позивач стверджує, що відповідач з метою організації перевезення 12.09.2002 року прийняв від ПрАТ «Беарс» вантаж, а саме: «Полавар Е28» в кількості 8 000 кг, «Полсгаард 5958» в кількості 1 000 кг та «Полсгаард 5977» в кількості 1 000 кг, однак до місця призначення (м. Дніпропетровськ, вул. Гаванська, 14-А, ТОВ «Ласунка») вантаж не був доставлений.

На його звернення з приводу надання інформації щодо місцезнаходження вантажу відповідач надав пояснювальну записку за вих. 18/09-1 від 18.09.2002 року (а.с. 8) про те, що вантаж викрадено, а 16.09.2002 року за вих. №16/09-1 останнім до правоохоронних органів подано відповідну заяву про крадіжку.

З огляду на те, що при здійсненні перевезення вантаж, балансова вартість якого складає 72 020,48 грн. відповідно до бухгалтерської довідки №682/11 від 12.11.2002 року (а.с. 9) був втрачений повністю, позивач звернувся до відповідача з вимогою про стягнення збитків у розмірі втраченого майна, зумовлених неналежним виконанням договірних зобов'язань, а саме, не перевірив правоздатності підприємства-перевізника, наявність у останнього ліцензії на право надання послуг з перевезення вантажів автомобільним транспортом, а також страхового полісу по страхуванню вантажів від втрати (загибелі) та пошкодження вантажу.

Натомість відповідач, заперечуючи проти позову, стверджував, що втрата вантажу відбулася не з його вини, а внаслідок службової недбалості посадових осіб позивача, що призвело до передачі вантажу невідомій особі.

Місцевий господарський суд, відмовляючи ПрАТ «Беарс» у задоволенні позову, погодився з наведеними доводами відповідача та дійшов висновку про безпідставність та необґрунтованість заявлених позовних вимог. Одночасно в рішенні суд наголосив на відсутності усіх складових господарського правопорушення, зокрема зазначив, що в ході розгляду справи не було встановлено вини відповідача у понесенні позивачем збитків, останнім не було доведено належними та допустимими доказами розмір завданих збитків.

Проте, з такими висновками колегія суддів апеляційного господарського суду не погоджується та находить їх помилковими з огляду на наступне.

За змістом статей 4, 151 ЦК УРСР від 18.07.1963 року цивільні права та обов'язки виникають з підстав, передбачених законодавством України, зокрема з передбачених законодавством угод, а також із угод, які йому не суперечать.

Захист цивільних прав у відповідності до статті 6 названого Кодексу здійснюється в установленому порядку судом шляхом, зокрема, визнання цих прав, стягнення з особи, яка порушила право, завданих збитків, а у випадках, передбачених законом або договором, - неустойки (штрафу, пені), а також іншими засобами, передбаченими законом.

За приписами частини 1 статті 203 ЦК УРСР від 18.07.1963 року саме на боржника покладається обов'язок по відшкодуванню збитків у разі невиконання або неналежного виконання зобов'язання.

Під збитками, у відповідності до частини 2 цієї ж статті розуміються витрати, зроблені кредитором, втрата або пошкодження його майна, а також не одержані кредитором доходи, які він одержав би, якби зобов'язання було виконано боржником.

Згідно частини 1 статті 218 Господарського кодексу України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Господарський кодекс України збитками визначає витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також неодержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною (стаття 224 ГК України).

До складу збитків, згідно статті 225 ГК України, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення включаються, зокрема, вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства, додаткові витрати, понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язань другою стороною.

Аналіз зазначених правових норм дає підстави вважати, що ними регулюються правовідносини сторін, що носять зобов'язальний характер, в тому числі щодо стягнення збитків, відшкодування яких передбачено умовами договору або вимогами закону як наслідок порушення господарського зобов'язання, тобто таких збитків, відшкодування яких, за наявності вини сторони у порушенні господарського зобов'язання, носить обов'язковий для цієї сторони характер, а наявність збитків і їх розмір перебувають у причинно-наслідковому зв'язку з порушенням.

Таким чином, місцевий господарський суд правильно відзначив, що для застосування такого виду господарської санкції (правового наслідку порушення зобов'язання) як стягнення збитків необхідна наявність всіх елементів складу цивільного (господарського) правопорушення: протиправної поведінки, збитків, причинного зв'язку між протиправною поведінкою і збитками, вини. При відсутності хоча б одного з цих елементів господарсько-правова відповідальність не настає.

Відповідно до пункту 11.1. Правил перевезення вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених Наказом Міністерства транспорту України від 14 жовтня 1997 року N363 (в редакції, що діяла на час виникнення даних правовідносин), основними документами на перевезення вантажів є товарно-транспортні накладні та дорожні листи вантажного автомобіля.

Як визначено в ст. 47 Статуту автомобільного транспорту товарно-транспортна накладна є єдиним документом для списання товарно-матеріальних цінностей у вантажовідправника, оприбуткування їх у вантажоодержувача, а також для складського, оперативного та бухгалтерського обліку

Згідно пункту 11.5. вищевказаних Правил товарно-транспортну накладну на перевезення вантажів автомобільним транспортом замовник (вантажовідправник) повинен виписувати в кількості не менше чотирьох екземплярів. Замовник (вантажовідправник) засвідчує всі екземпляри товарно-транспортної накладної підписом і при необхідності печаткою (штампом).

Частиною 5 статті 208 Господарського кодексу України передбачено, що при прийнятті вантажу до перевезення перевізник видає вантажовідправнику в пункті відправлення документ, оформлений належним чином.

Відповідно до ст. 50 Статуту автомобільного транспорту при прийманні вантажу до перевезення шофер-експедитор автотранспортного підприємства або організації пред'являє вантажовідправнику службове посвідчення і путьовий лист, завірений печаткою автопідприємства або організацією.

Згідно пункту 11.6. Правил перевезення вантажів автомобільним транспортом по території України та ст. 51 Статуту автомобільного транспорту, приймання вантажів до перевезення від вантажовідправника засвідчується підписом водія-експедитора в усіх екземплярах товарно-транспортного документа.

Пункт 11.8 Правил передбачає, що у тих випадках, коли в товарно-транспортній накладній немає можливості перерахувати всі найменування вантажу, підготовленого для перевезення, до такої накладної замовник додає документ довільної форми з обов'язковим зазначенням відомостей про вантаж.

На переконання судової колегії, спір судом першої інстанції було вирішено без урахування всіх істотних обставин справи, а тому постановлене у справі №4/615 судове рішення підлягає скасуванню. При цьому, колегія суддів виходить з наступного.

З матеріалів справи вбачається, що у виписаній позивачем (вантажовідправником) товарно-транспортній накладній №05549 від 12.09.2002 року вказано, що вантаж перевозиться автомобілем МАЗ, держ. номер НОМЕР_2, причіп НОМЕР_4, водій ОСОБА_4, так як це було зазначено в заявці, погодженій сторонами, в графі «автопідприємство» зазначено - ТОВ «Закалсервіс», а в графі «замовник» - ЗАТ «Беарс» через ТОВ «Фанн Транс», вантажоодержувач - ТОВ «Ласунка», кількість місць вантажу - 440 (15 піддонів), маса брутто 10 000 кг. та відомості про загальну вартість вантажу - 119 424,00 грн. Також у товарно-транспортній накладній міститься відмітка про прийняття вантажу водієм-експедитором з відповідним підписом.

З товарно-транспортної накладної №05549 від 12.09.2002 року слідує, що разом з нею вантажовідправником були виписані накладна №12924 від 12.09.2002 року на отримання ТОВ «Ласунка» палсгаарду 5958 в кількості 1000 кг. та палсгаарду 5977 в кількості 1000 кг, та накладна №12928 від 12.09.2002 року на отримання тим же господарюючим суб'єктом полавару Е 28 в кількості 8000 кг., примірники яких згідно постанови слідчого СВ Голосіївського РУ ГУ МВС України в м.Києві про проведення виїмки від 27.01.2003 року були вилучені у ПрАТ «Беарс» з метою проведення почеркознавчої експертизи (а.с.71,72).

Колегія суддів звертає увагу, що згідно висновку експерта №10/тдд від 10.02.2003 року (а.с. 44), виконаного в межах кримінальної справи №01-899, порушеної за ч. 4 ст. 190 КК України за фактом викрадення вантажу ЗАТ «Беарс», підпис у строчці «Отримав» накладної №12928 від 12.09.2002 року виконано не водієм ОСОБА_4, а підписи в строчці «Отримав» накладної №12924 від 12.09.2002 року і в строчці «Прийняв водій-експедитор» товарно-транспортної накладної №05549 від 12.09.2002 року ймовірно виконані не водієм ОСОБА_4, а іншою особою.

Таким чином, при проведенні почеркознавчої експертизи експертом не було достеменно встановлено, що підпис у товарно-транспортній накладній, яка є основним документом на перевезення вантажів, здійснено не водієм ОСОБА_4

Так, згідно положень статті 35 ГПК України не потребують доказування обставини, які визнані господарським судом загальновідомими.

Відповідно до частини 3 цієї статті, вирок суду у кримінальному провадженні, що набрав законної сили, є обов'язковим для господарського суду при вирішенні спору з питань, чи мали місце певні дії та ким вони вчинені.

На переконання судової колегії, при ухваленні оскаржуваного рішення вимог наведеної норми місцевий суд не дотримався, прийнявши висновок експерта за належний доказ та встановлений факт.

Як вбачається з письмових пояснень, наданих водієм ОСОБА_4 у кримінальній справі №01-899, останній підтвердив факт завантаження автомобіля МАЗ, державний номер НОМЕР_2 харчовими добавками за адресами, вказаними у заявці на перевезення вантажу, із завантаженням 11 палет на першому складі та 3,5 палети на другому складі. Разом з тим, ОСОБА_4 пояснив, що завантаження транспортного засобу відбувалось за участю експедитора на ім'я ОСОБА_5 (а.с. 48-53).

У пояснювальній записці за вих. №18/09-1 від 18.09.2002 року відповідач визнав той факт, що для транспортування вантажу 12.09.2002 року був поданий автомобіль МАЗ, державний номер НОМЕР_2, напівпричіп, державний номер НОМЕР_4, а 13.09.2002 року о 14.00 год. вантаж з вказаного автомобіля був вивантажений на Митний ліцензійний склад фірми «Ай Ті Ай» (а.с. 8).

Проте, в ході розгляду справи відповідач наголошував на тому, що позивач не вчинив дій по перевірці особи, якій був ввірений вантаж, а відтак, вина експедитора у втраті вантажу відсутня.

Умовами п.2.2.7, 3.1 договору від №12/03-1 від 12.03.2002 року саме на експедитора покладено обов'язок по перевірці правильності оформлення провізних документів, точності записів, зроблених у товарно-транспортній накладній відносно числа вантажних місць, зовнішнього стану вантажу та його упаковки.

Згідно статті 153 Цивільного кодексу УРСР від 18.07.1963 року договір вважається укладеним, коли між сторонами в потрібній у належних випадках формі досягнуто згоди по всіх істотних умовах. Істотними є ті умови договору, які визнані такими за законом або необхідні для договорів даного виду, а також всі ті умови, щодо яких за заявою однієї з сторін повинно бути досягнуто згоди.

Зобов'язання повинні виконуватися належним чином і в установлений строк відповідно до вказівок закону, акту планування, договору, а при відсутності таких вказівок - відповідно до вимог, що звичайно ставляться (стаття 161 Цивільного кодексу УРСР від 18.07.1963 року).

Аналізуючи умови вищевказаного договору, судова колегія дійшла висновку, що відповідач допустимих доказів на підтвердження належного виконання ним зобов'язань по прийняттю вантажу від позивача, перевірці перевізних документів не надав, а тому останній вважається таким, що прийняв вантаж відповідно до п. 3.2 договору про транспортно-експедиційне обслуговування вантажів №12/03-1 від 12.03.2002 року.

У відповідності зі статтею 216 Цивільного кодексу УРСР від 18.07.1963 року зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Особа, яка не виконала зобов'язання або виконала його неналежним чином, несе майнову відповідальність лише при наявності вини (умислу або необережності), крім випадків, передбачених законом або договором. Відсутність вини доводиться особою, яка порушила зобов'язання (стаття 209 Цивільного кодексу УРСР від 18.07.1963 року).

Під час розгляду справи судом першої інстанції, так і в апеляційній скарзі позивач наголошував на тому, що в порушення зобов'язань за договором №12/03-1 від 12.03.2002 року відповідач при укладенні договору перевезення з ТОВ «Тодес» не перевірив правоздатність перевізника, наявність у останнього ліцензії на право надання послуг з перевезення вантажів автомобільним транспортом, наявність страхового полісу по страхуванню вантажів від втрати та пошкодження, що призвело до втрати вантажу та завдання позивачеві збитків.

Так, відповідно до п. 1.2 вказаного договору сторони при його укладанні погодили, що відповідач повинен укладати угоди на перевезення вантажів замовника автомобільним транспортом з перевізниками - суб'єктами підприємницької діяльності, які мають ліцензії на право надання послуг з перевезення вантажів автомобільним транспортом, а також страховий поліс по страхуванню вантажів від втрати (загибелі) та пошкодження вантажу.

Як вбачається з матеріалів справи, доказів того, що під час укладення договору про транспортно-експедиційне обслуговування вантажів №12/03-1 від 12.03.2002 року ТОВ «Тодес» мав відповідну ліцензію та страховий поліс відповідачем суду не надано.

Крім того, відповідно до листа Головного міжрегіонального управління статистики у м. Києві №26-3-03/2276 від 01.11.2002 (а.с. 11) за ідентифікаційним кодом 23391397 в державному реєстрі підприємств та організацій України знаходиться ТОВ «Мікос», а не ТОВ «Тодес».

З огляду на викладене, колегія суддів не погоджується з твердженням відповідача, що втрата вантажу відбулася внаслідок службової недбалості посадових осіб позивача, що призвело до передачі вантажу невідомій особі, оскільки саме відповідач, який взяв на себе за договором зобов'язання щодо здійснення організації перевезення вантажів замовника, не забезпечив останньому належного перевізника.

На переконання судової колегії, саме неналежне виконання відповідачем умов договору щодо здійснення вищевказаних дій, призвело до втрати вантажу, тобто наявний причинно-наслідковий зв'язок між протиправною поведінкою відповідача і збитками, завданими позивачу.

Відповідно до статті 362 ЦК УРСР від 18.07.1963 року перевізник відповідає за втрату, нестачу і пошкодження прийнятого до перевозки вантажу і багажу, якщо не доведе, що втрата, нестача або пошкодження сталися не з його вини.

Колегія суддів апеляційного суду звертає увагу, що пунктом 2.2.18 договору про транспортно-експедиційне обслуговування вантажів №12/03-1 сторони погодили, що експедитор зобов'язаний відшкодувати замовнику збитки, пов'язані з втратою, пошкодженням, недостачею вантажу, переданого для перевезення, незалежно від вини.

Таким чином, враховуючи, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору, наявність вини відповідача, як обов'язкова умова відповідальності експедитора перед замовником за завдані збитки, була виключена сторонами, а тому місцевий господарський суд при винесенні оскаржуваного рішення помилково дійшов висновку про відмову в позові з огляду на відсутність вини відповідача.

В якості обґрунтування відсутності вини відповідача у втраті вантажу суд першої інстанції зазначив, що при складанні товарно-транспортної накладної № 05549 від 12.09.2002 року в ній необґрунтовано зазначено в якості автоперевізника автомобіль МАЗ, державний номер НОМЕР_2, водій ОСОБА_4, ТОВ «Закалсервіс», хоча таким мало бути визначено ТОВ «Фанн Транс».

Однак, згідно п.3.5.2 Інструкції про порядок виготовлення, зберігання, застосування єдиної первинної транспортної документації для перевезення вантажів автомобільним транспортом та обліку транспортної роботи, затвердженої наказом Міністерства статистики України і Міністерства транспорту України від 07.08.1996 року №228/253, яка діяла під час виниклих правовідносин, після прибуття автомобіля і навантаження товарно-матеріальних цінностей вантажовідправник на підставі наданого водієм подорожнього листа, у відповідних рядках заголовку товарно-транспортної накладної записує найменування перевізника, що виконує перевезення вантажу, прізвище і ініціали водія, марки і державні номери відповідно автомобіля і причепів, що прибули під навантаження.

Враховуючи даний порядок, ТОВ «Фанн Транс» не могло бути визначене у товарно-транспортній накладній, оскільки в ній вказується підприємство, яке безпосередньо здійснює перевезення, а вантажовідправник, тобто позивач, вказує в перевізному документі автопідприємство на підставі даних, наданих водієм з подорожнього листа.

Варто зазначити, що на момент звернення ТОВ «Фанн Транс» за №28/11-2 від 28.11.2002 року до прокурора Голосіївського району м. Києва відповідачеві було відомо про те, що водій ОСОБА_4 орендував автомобіль МАЗ, державний номер НОМЕР_2 у ТОВ «Закалсервіс».

Згідно статті 363 ЦК УРСР за шкоду, заподіяну при перевозці вантажу або багажу автомобільним транспортом, перевізник (автотранспортна організація) відповідає: 1) в разі втрати або нестачі вантажу і багажу - в розмірі вартості вантажу і багажу, який втрачено або якого не вистачає.

Статтею 440 ЦК УРСР визначено, що шкода, заподіяна особі або майну громадянина, а також шкода, заподіяна організації, підлягає відшкодуванню особою, яка заподіяла шкоду, у повному обсязі, за винятком випадків, передбачених законодавством Союзу РСР.

Пунктом 2.3 договору про транспортно-експедиційне обслуговування вантажів №12/03-1 саме на відповідача покладений ризик випадкової загибелі або втрати вантажу переданого для перевезення.

Відповідно до умов, укладено між сторонами договору, у випадку повної або часткової втрати, загибелі переданого для перевезення вантажу, експедитор відшкодовує замовнику збитки в розмірі вартості втраченого вантажу. Для цілей цього пункту береться вартість вантажу, вказана в заявці на перевезення вантажу або в передавальній накладній (п. 5.7 договору).

Як вбачається з матеріалів справи, в заявці на перевезення вантажу сторонами не було визначено вартість вантажу, що надається для перевезення.

Звертаючись з позовом до суду позивач обґрунтовував розмір збитків балансовою вартістю вантажу, вказаною в бухгалтерській довідці №682/11 від 12.11.2002 року, яка не може вважатися належним та допустимим доказом в розумінні ст.ст. 32-34 ГПК України.

При цьому, згідно ст. 101 ГПК України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу.

На підтвердження вартості втраченого товару, позивачем під час розгляду справи апеляційним судом було надано митні декларації, якими підтверджується оформлення на Київській регіональній митниці та ввезення на власні склади наступного товару:

- пальмова олія для промислової переробки «Полавар Е28» у кількості 10 000 кг, загальною митною вартістю 41 734,33 грн. (митна декларація ІМ 40 №10000/2/167534 від 10.09.2002 року;

- стабілізатори «Палсгаард 5958» у кількості 1500 кг та «Палсгаард 5977» у кількості 1500 кг, загальною митною вартістю 55 004,26 грн. (митна декларація ІМ 40 №10000/2/67979 від 12.09.2002 року) (а.с. 170-171).

З матеріалів справи вбачається, що після передачі вантажу експедитору «Полавар Е28» було втрачено у кількості 8000 кг, відповідно вартість втраченого товару становить 33 387,46 грн., а «Палсгаард 5958» - у кількості 1000 кг, «Палсгаард 5977» - у кількості 1000 кг, відповідно, загальна вартість 2000 кг втраченого товару становить 36 669,90 грн.

Таким чином, апеляційний господарський суд дійшов висновку про те, що вартість втраченого під час перевезення вантажу становить 70 056,96 грн. (33 387,46 грн.+36 669,90 грн.).

Відтак, вимога позивача про стягнення з відповідача збитків є обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню частково в сумі 70 056,96 грн., що відповідає вартості майна, втраченого внаслідок неналежного виконання відповідачем своїх зобов'язань за договором про транспортно-експедиційне обслуговування вантажів №12/03-1 від 12.03.2002 року, а в іншій частині позову, а саме, в стягненні 1 963,52 грн. збитків, має бути відмовлено.

Відповідно до статті 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Згідно пункту 2 частини 1 статті 103 Господарського процесуального кодексу України, апеляційна інстанція за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати рішення повністю або частково і прийняти нове рішення.

У відповідності до пунктів 1-4 частини 1 статті 104 Господарського процесуального кодексу України підставами для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду є неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи; порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

Зважаючи на вищевикладене, судова колегія находить апеляційну скаргу обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню частково, а рішення господарського суду міста Києва від 05.12.2013 року у справі №4/615 скасуванню та постановленню нового рішення у справі про задоволення позову частково.

Відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України, зважаючи на часткове скасування апеляційним господарським судом рішення місцевого господарського суду та часткове задоволення апеляційної скарги відповідача, колегія суддів вважає за необхідне провести перерозподіл судових витрат.

Керуючись статтями 4-3, 32, 33, 43, 99, 101 - 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд,-

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу приватного акціонерного товариства «Беарс» на рішення господарського суду міста Києва від 05.12.2013 року у справі №4/615 задовольнити частково.

2. Рішення господарського суду міста Києва від 05.12.2013 року у справі №4/615 скасувати.

3. Прийняти нове судове рішення, яким позов задовольнити частково.

4. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «Фанн Транс» (04073, м. Київ, провулок Куренівський, 19/5, код ЄДРПОУ 31611909) на користь приватного акціонерного товариства «Беарс» (02094, м. Київ, вул. Попудренка, 52, код ЄДРПОУ 16301726) 70 056 (сімдесят тисяч п'ятдесят шість) грн. 96 коп. збитків, 701 (сімсот одну) грн. 32 коп. державного мита, 114 (сто чотирнадцять) грн. 78 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення за розгляд справи в суді першої інстанції та 888 (вісімсот вісімдесят вісім) грн. 56 коп. судового збору за розгляд справи в суді апеляційної інстанції.

В іншій частині позову відмовити.

5. Доручити господарському суду міста Києва видати наказ на виконання зазначеної постанови суду.

6. Матеріали справи №4/615 повернути до господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів з дня набрання постановою апеляційного господарського суду законної сили.

Головуючий суддя А.О. Мальченко

Судді О.В. Агрикова

І.М. Скрипка