Постанова

від 18.06.2014 по справі 4/615

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 червня 2014 року Справа № 4/615

Вищий господарський суд України у складі колегії: головуючого, судді Васищака І.М., суддів Грека Б.М., Дерепи В.І., за участю представників сторін С. Вірича (дов. від 01.01.2014), Н. Іліки (дов. від 22.01.2014), розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "ФАНН Транс" на постанову Київського апеляційного господарського суду від 17 березня 2014 року у справі № 4/615 за позовом приватного акціонерного товариства "Беарс" до товариства з обмеженою відповідальністю "ФАНН Транс" про стягнення 72 020 грн 48 коп.,

УСТАНОВИВ: У листопаді 2002 року закрите акціонерне товариство "Беарс" (після зміни назви - приватне акціонерне товариство "Беарс") звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до в товариства з обмеженою відповідальністю "ФАНН Транс" про стягнення 72 020 грн 48 коп. з підстав неналежного виконання зобов'язання. Позовні вимоги обґрунтовані втратою вантажу, який був переданий відповідачу на умовах договору від 12 березня 2002 року № 12/03-1 про транспортно-експедиційне обслуговування.

Відповідач позов не визнав, посилаючись на відсутність вини.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 9 квітня 2003 року провадження у справі було зупинено до закінчення розслідування кримінальної справи №01-899, порушеної Голосіївським районним управлінням Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в місті Києві за фактом заволодіння майном закритого акціонерного товариства "Беарс" на суму 72 020 грн 48 коп. і ухвалою від 27 вересня 2013 року провадження у справі поновлено.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 5 грудня 2013 року в позові відмовлено з мотивів безпідставності вимог.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 17 березня 2014 року (судді А. Мальченко, О. Агрикова, І. Скрипка) рішення скасовано і позов задоволено в частині стягнення 70 056 грн 96 коп.; у решті вимог у позові відмовлено.

Товариство з обмеженою відповідальністю "ФАНН Транс" просить постанову скасувати з підстав неправильного застосування апеляційним господарським судом статті 209 Цивільного кодексу Української РСР, статей 47, 50, 51, 133 Статуту автомобільного транспорту Української РСР і пунктів 3.8, 11.1, 11.5, 11.6 Правил перевезення вантажів автомобільним транспортом в Україні та залишити в силі рішення.

Також товариство подало два клопотання про зупинення виконавчого провадження ВП № 4291439 до закінчення розгляду даної справи в порядку касації, які колегією суддів залишено без задоволення.

Приватне акціонерне товариство "Беарс" проти доводів касаційної скарги заперечує і в її задоволенні просить відмовити.

Колегія суддів вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Господарськими судами встановлено, що 12 березня 2002 року сторони уклали договір № 12/03-1 про транспортно-експедиційне обслуговування вантажів (далі - договір), відповідно до умов якого позивач (замовник) доручає, а відповідач (експедитор) приймає на себе зобов'язання здійснювати організацію перевезення та перевалки вантажів замовника автомобільним транспортом.

12 вересня 2002 року позивач подав заявку № ВН 05/09 на перевезення вантажу автомобільним транспортом, у тексті якої вказав, зокрема, маршрут перевезення; найменування, вид і вагу вантажу; дату, час і місця завантаження; відомості стосовно транспортного засобу та особи водія, яка була прийнята експедитором до виконання.

У цей же день товариство з обмеженою відповідальністю "ФАНН Транс" (замовник) і товариство з обмеженою відповідальністю "Тодес" (перевізник) уклали договір № 12/09-1-1 транспортної експедиції, на умовах якого перевізник зобов'язався здійснити організацію та експедирування вантажів замовника. Як додаток до цього договору контрагенти підписали заявку на транспортний засіб, у якій зазначені дані, аналогічні заявці позивача від 12 вересня 2002 року № ВН 05/09.

Позивач стверджує, що відповідач 12 вересня 2002 року прийняв до перевезення вантаж у кількості 10 тонн вартістю 72 020 грн 48 коп, але до місця призначення не доставив і заявив про його втрату та відсутність вини як підстави для відповідальності, що й спричинило спір.

Відмовляючи в позові, господарський суд виходив з відсутності в діях відповідача складу цивільного правопорушення, оскільки вантаж для перевезення не був прийнятий експедитором через службову недбалість персоналу акціонерного товариства "Беарс"; також позивач не довів розмір збитків.

Апеляційний господарський суд з таким висновком правомірно не погодився.

За правилами статті 153 Цивільного кодексу Української РСР договір вважається укладеним, коли між сторонами в потрібній у належних випадках формі досягнуто згоди по всіх істотних умовах. Істотними є ті умови договору, які визнані такими за законом або необхідні для договорів даного виду, а також всі ті умови, щодо яких за заявою однієї з сторін повинно бути досягнуто згоди. Зобов'язання повинні виконуватися належним чином і в установлений строк відповідно до вказівок закону, акту планування, договору, а при відсутності таких вказівок - відповідно до вимог, що звичайно ставляться (стаття 161 цього кодексу).

Згідно з приписами статті 216 Цивільного кодексу Української РСР зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином. Особа, яка не виконала зобов'язання або виконала його неналежним чином, несе майнову відповідальність лише при наявності вини (умислу або необережності), крім випадків, передбачених законом або договором. Відсутність вини доводиться особою, яка порушила зобов'язання (стаття 209 цього Кодексу).

Пунктом 1.2 договору № 12/03-1 сторони погодили, що експедитор вправі укладати угоди з перевізниками, які мають ліцензії на право надання послуг з перевезення вантажів автомобільним транспортом, а також страховий поліс по страхуванню вантажів від втрати (загибелі) та пошкодження вантажу.

Відповідач не надав господарським судам доказів дотримання цих умов стосовно перевізника - товариства з обмеженою відповідальністю "Тодес". До того ж відсутні дані про державну реєстрацію цього товариства.

За таких обставин апеляційний господарський суд дійшов висновку про те, що саме неналежне виконання відповідачем умов договору в цій частині призвело до втрати вантажу.

Пунктом 2.2.18. договору № 12/03-1 сторони погодили, що експедитор зобов'язаний відшкодувати замовнику збитки, пов'язані з втратою вантажу, переданого для перевезення, незалежно від вини. Пунктом 2.3. договору встановлено, що ризик втрати вантажу, переданого для перевезення, несе експедитор. У випадку повної або часткової втрати переданого для перевезення вантажу, експедитор відшкодовує замовнику збитки в розмірі вартості втраченого вантажу. Для цілей цього пункту береться вартість вантажу, вказана в заявці на перевезення вантажу або в передавальній накладній (пункт 5.7 договору).

Установивши, що вартість втраченого під час перевезення вантажу становить 70 056 грн 96 коп., апеляційний господарський суд дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог у цій частині.

Отже з урахуванням меж перегляду справи в касаційній інстанції, колегія суддів вважає, що під час розгляду справи фактичні її обставини були встановлені апеляційним господарським судом на підставі всебічного, повного і об'єктивного дослідження поданих доказів, висновки суду відповідають цим обставинам і їм дана належна юридична оцінка з правильним застосуванням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись статтями 111 5 , 111 7 , 111 9 , 111 11 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ: Постанову Київського апеляційного господарського суду від 17 березня 2014 року у справі № 4/615 залишити без змін, а касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "ФАНН Транс" без задоволення.

Головуючий, суддя І. М. Васищак Суддя Б. М. Грек Суддя В. І. Дерепа