Рішення

від 19.03.2014 по справі 925/115/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

18005, м. Черкаси, бульвар Шевченка, 307, тел. канцелярії (0472) 45-24-38, inbox@ck.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 березня 2014 року Справа № 925/115/14

Господарський суд Черкаської області в складі головуючого судді Пащенко А.Д., із секретарем судового засідання Ковбою І.М.,

за участю представників: позивача: Радченко В.А. - за довіреністю, відповідача: ОСОБА_2 - адвокат за договором, розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні господарського суду Черкаської області справу

за позовом сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Воля"

до товариства з обмеженою відповідальністю "Гладківщинське хлібоприймальне підприємство"

про визнання договору недійсним,

ВСТАНОВИВ:

Заявлено позов про визнання недійсним на підставі статей 203, 215 Цивільного кодексу України договору про виділення орендованої землі окремим масивом від 10 листопада 2011 року, підписаного колишнім директором СТОВ "Воля" ОСОБА_3 та директором ТОВ "Гладківщинське хлібоприймальне підприємство" Мамулою М.І. В обґрунтування позову позивач вказує на те, що відповідач, який обробляє 28 земельних ділянок в межах сільської ради с. Бубнівська Слобідка Золотоніського району Черкаської області, посилається на вказаний договір як на підтвердження своїх прав на земельні ділянки, однак, оспорюваний Договір про виділення орендованої землі окремим масивом не є підставою для користування земельними ділянками та є незаконним, оскільки відповідно до Земельного кодексу України та Закону України "Про оренду землі" орендарі набувають права оренди земельної ділянки на підставах і в порядку, передбачених Земельним кодексом України, договором оренди землі. Договір про виділення орендованої землі окремим масивом суперечить нормам Земельного кодексу України, Закону України "Про оренду землі", Господарському та Цивільному кодексам України, він не спрямований на реальне настання правових наслідків та не надає відповідачу права користування земельними ділянками.

Відповідач у відзиві на позовну заяву ( а. с. 31-33) повністю заперечив проти позовних вимог позивача та просить відмовити у задоволенні позову в зв'язку з його безпідставністю та необґрунтованістю, оскільки позивачем не надано на розгляд суду жодного доказу невідповідності укладеного сторонами правочину жодному пункту статті 203 Цивільного кодексу України, якою чітко визначено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину; договір від 10.11.2011 про виділення орендованої землі окремим масивом, укладений між сторонами у справі, регулює виключно господарські відносини між сторонами, а саме порядок обробки орендованих сторонами земельних ділянок і діє до 31.12.2020, даний договір підписаний сторонами і скріплений їх печатками, під час його укладання сторони досягли всіх істотних умов, даний договір виконується сторонами, згідно акту перевірки дотримання суб'єктами господарювання вимог земельного законодавства від 22 січня 2014 року № 1, складеного державною інспекцією сільського господарства в Черкаській області, не було встановлено факту самовільного зайняття земельних ділянок зі сторони ТОВ "Гладківщинське ХПП". Тому відповідач вважає, що відсутні підстави для визнання спірного договору недійсним, оскільки відповідно до ст. 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору та визначенні його умов.

У судовому засіданні:

представник позивача, підтримуючи позов, посилався на підстави, викладені в позовній заяві, та стверджував, що договір від 10.11.2011 про виділення орендованої землі окремим масивом має бути визнаний судом недійсним, оскільки він суперечить Земельному кодексу України та Закону України "Про оренду землі", відповідач не має прав на вказані у договорі земельні ділянки, цей договір не є господарським, він регулює порядок користування земельними ділянками, для законності таких дій необхідно було укласти договори суборенди, як це передбачено ч. 8 ст. 8 Закону України "Про оренду землі", вважав, що договір підписаний з порушенням, оскільки не було досягнуто згоди між сторонами, даним договором не визначено об'єкт, умови використання, кадастровий номер земельної ділянки, а також даний договір перевищує строки, на які укладені договори оренди землі; фактично це склалися відносини суборенди, а спірний договір є удаваним, який прикриває суборенду, як не оформлена належним чином, тобто, фактично сторони здійснили обмін правами користування земельними ділянками, але не отримали згоди їх власників, не зареєстрували в установленому порядку; просив повністю задовольнити позов;

представник відповідача, заперечуючи проти позову, посилався на доводи і міркування, викладені у відзиві на позов, та пояснив, що відповідач здійснює господарську діяльність, обробляючи 28 земельних ділянок, і для зручності обробітку було укладено цей договір, його укладення відповідає принципу свободи договору, спірний договір є господарським договором і носить виключно господарський характер, тому на нього не можуть поширюватися положення земельного законодавства; всі земельні ділянки належать пайовикам, а відповідач лише здійснює обробіток земельних ділянок, тобто, цей договір не породжує права використання земельних ділянок, а лише надає право обробітку землі, що не відносить до суборенди; заперечив проти удаваності договору, вважав, що відсутні підстави для визнання договору недійсним, оскільки сторони на свій розсуд відповідно до ст. 627 ЦК України підписали договір, скріпили його печатками; просив суд відмовити в задоволенні позову.

У судовому засіданні оголошувалася перерва із 25.02.2014 по 11.03.2014 відповідно до частини 3 статті 77 ГПК України.

Ухвалою суду від 11.03.2014 відкладено розгляд справи на 19.03.2014 в зв'язку із задоволенням клопотання представника відповідача про перенесення розгляду справи.

У судовому засіданні 19.03.2014 оголошена вступна та резолютивна частини рішення суду відповідно до статті 85 ГПК України.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення та доводи представників сторін у судовому засіданні, суд встановив таке.

Позивачем оспорюється дійсність Договору про виділення орендованої землі окремим масивом від 10 листопада 2011 року, укладеного товариством з обмеженою відповідальністю "Воля" в особі директора ОСОБА_3 та товариством з обмеженою відповідальністю "Гладківщинське хлібоприймальне підприємство" в особі директора Мамули М.І., далі - Спірний договір.

Повноваження керівників товариств сторонами не оспорюється.

Умовами спірного Договору визначено наступне:

1.1. ТОВ "Гладківщинське ХПП" заключило договори оренди землі з 26 власниками земельних паїв розташованих на території Бубнівської сільської ради на 10 років, строком до 31.12.2020 року.

1.2. Загальна площа орендованих паїв становить 61,65 га землі, земельні паї виділені в натурі на восьми полях.

1.3. Для зручної обробки землі сторони домовились про виділення 26 земельних паїв одним окремим масивом у 61,65 га, який розташований найближче до ТОВ "Гладківщинське ХПП".

1.4. Договір дійсний на термін дії договорів оренди земельних паїв до 31.12.2020.

Представник відповідача стверджує, що Спірний договір не суперечить чинному законодавству, він є лише господарським договором і на нього не можуть поширюватися положення земельного законодавства, оскільки всі земельні ділянки знаходяться в оренді і відповідач лише здійснює обробіток земельних ділянок, а договір був укладений лише для зручності обробітку орендованих земельних ділянок.

Оцінюючи докази у справі в їх сукупності, суд приходить до висновку, що договір про виділення орендованої землі окремим масивом від 10 листопада 2011 року необхідно визнати недійсним на майбутнє, з огляду на таке.

Згідно частини першої статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Стаття 203 Цивільного кодексу України передбачає, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

За приписом частини третьої статті 215 ЦК України якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Як вбачається із матеріалів справи, обидві сторони спірного договору є орендарями, які використовують земельні ділянки на підставі договорів оренди землі, укладених ними із власниками земельних паїв, розташованих на території Бубнівської сільської ради. Представник позивача пояснює, що укладення спірного договору не дає право відповідачу користуватися земельними ділянками, на які у нього відсутні договори оренди землі, та що для використання таких земельних ділянок необхідно було укласти договори суборенди, що передбачено частиною 8 статті 8 Закону України "Про оренду землі". За доводами представників відповідача спірний договір є звичайним господарським договором, на який не можуть поширюватися вимоги земельного законодавства; відповідач посилається на спірний договір як на право обробітку землі, що не є аналогічним праву її використання; укладенням спірного договору сторони домовилися про порядок зручного обробітку земельних ділянок, оскільки 28 земельних ділянок, які орендує відповідач, знаходяться на певній віддаленості одна від одної, що утруднює їх ефективний обробіток.

Однак, чинним законодавством України не передбачено укладення орендарями земельних ділянок такого договору як договір про виділення орендованої землі окремим масивом.

Згідно частини 1 статті 2 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) земельні відносини - це суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею. Частиною 1 статті 3 ЗК України визначено, що земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Дослідивши матеріали справи та заслухавши пояснення представників сторін у судовому засіданні, суд приходить до висновку, що в даній ситуації фактично склалися відносини суборенди земельних ділянок, належних громадянам - власникам земельних паїв, із якими у відповідача відсутні відносини оренди землі, оскільки за умовами спірного договору сторони домовилися про взаємний обмін земельними ділянками, які вони можуть обробляти, виходячи із територіально розміщення земельних ділянок щодо розташування приміщень відповідача. Це підтверджується також поясненнями представників відповідача у судовому засіданні про те, що земельні ділянки, які надані в оренду відповідачу та які виділені в натурі на місцевості, знаходяться на певній віддаленості одна від одної, що утруднює їх обробіток, тому для зручності обробітку земельних ділянок було укладено спірний договір.

В пункті 3.11 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 № 11 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" вказано, що встановивши у розгляді справи, що певний правочин вчинено з метою приховати інший правочин (удаваний правочин), господарський суд на підставі частини другої статті 235 ЦК України має виходити з того, що сторонами вчинено саме той правочин, який вони мали на увазі, і розглянути справу по суті із застосуванням правил, що регулюють цей останній правочин. Якщо він суперечить закону, господарський суд має прийняти рішення про визнання його недійсним із застосуванням, за необхідності, відповідних правових наслідків.

Відповідно до статті 235 ЦК України удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили. Якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.

З огляду на викладене, у даному спорі необхідно застосовувати приписи Земельного кодексу України та Закону України "Про оренду землі" про суборенду землі.

За змістом статті 8 Закону України "Про оренду землі" орендована земельна ділянка або її частина може передаватися орендарем у суборенду без зміни цільового призначення, якщо це передбачено договором оренди або за письмовою згодою орендодавця. Умови договору суборенди земельної ділянки (її частини) мають бути визначені в межах договору оренди земельної ділянки (її частини) і не суперечити йому. Термін суборенди не може перевищувати строк дії договору оренди земельної ділянки. У разі припинення або розірвання договору оренди чинність договору суборенди земельної ділянки припиняється. Договір суборенди земельної ділянки підлягає державній реєстрації. За згодою сторін договір суборенди земельної ділянки посвідчується нотаріально.

Відповідно до частини 8 статті 8 вказаного Закону орендарі земельних ділянок сільськогосподарського призначення на період дії договору оренди можуть обмінюватися належними їм правами користування земельними ділянками шляхом укладання між ними договорів суборенди відповідних ділянок, якщо це передбачено договором оренди або за письмовою згодою орендодавця.

В частині 1 статті 774 ЦК України також визначено, що передання наймачем речі у користування іншій особі (піднайм) можливе лише за згодою наймодавця, якщо інше не встановлено договором або законом.

Тобто, в силу статті 8 Закону України "Про оренду землі" та статті 774 ЦК України згода орендодавця на передачу майна в суборенду є обов'язковою, тому вчинення орендарем без згоди орендодавця такого правочину (договору суборенди) може бути підставою для визнання його недійсним відповідно до вимог статей 203, 215 ЦК України.

Спірний договір не відповідає вимогам статті 8 Закону України "Про оренду землі" щодо договорів суборенди землі, зокрема, суду не подано доказів отримання згоди власників земельних ділянок перед укладенням спірного договору, відсутня державна реєстрація договору, що є обов'язковою для договорів суборенди.

Доводи відповідача про те, що укладення договорів суборенди землі було на момент укладення спірного договору неможливе у зв'язку з відсутністю виділення в натурі земельних ділянок, які орендує позивач, суд вважає необґрунтованими, оскільки Закон чітко визначає порядок обміну орендарями земельних ділянок сільськогосподарського призначення належними їм правами користування земельними ділянками та вказує чіткі вимоги до договорів суборенди землі.

Доводи представників відповідача про те, що спірний договір є лише господарським договором між сторонами і до нього не можуть застосовуватися положення земельного законодавства, суд вважає такими, що не заслуговують на увагу, оскільки господарським договором можливо було б вважати договір, за яким сторони помінялися, скажімо, тракторами чи комбайнами, належними їм на правах власності, оскільки відповідно до статті 319 Цивільного кодексу України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд та має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. Спірний же договір стосується прав обох його сторін на використання земельних ділянок, які не є їх власністю, а орендуються ними відповідно до договорів оренди з їх власниками, думку яких про те, хто буде використовувати кожну конкретну земельну ділянку, сторони не запитали, тобто, уклавши спірний договір, позивач і відповідач самовільно змінили волю власників земельних ділянок на визначення ними того, кому вони довіряють обробляти належні їм земельні ділянки.

З огляду на викладене, договір про виділення орендованої землі окремим масивом від 10 листопада 2011 року необхідно визнати недійсним.

Спірний договір може бути припинений лише на майбутнє, оскільки неможливо повернути вже здійснене за ним користування земельними ділянками, тому одночасно з визнанням договору недійсним господарський суд зазначає в рішенні, що цей договір припиняється лише на майбутнє.

Виходячи з того, що спірний договір укладений та підписаний обома сторонами, які є рівними при укладанні договору, суд приходить до висновку, що судові витрати у даній справі повинні бути понесені обома сторонами в рівних долях, тому суд вважає за необхідне відшкодувати позивачу з відповідача на підставі статті 49 ГПК України понесені останнім витрати на сплату судового збору в сумі 609 грн.

Керуючись статтями 49, 82-85 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити повністю.

Визнати недійсним на майбутнє договір про виділення орендованої землі окремим масивом від 10 листопада 2011 року, укладений сільськогосподарським товариством з обмеженою відповідальністю "Воля" та товариством з обмеженою відповідальністю "Гладківщинське хлібоприймальне підприємство".

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "Гладківщинське хлібоприймальне підприємство" (19720, Черкаська область, Золотоніський район, с. Гладківщина, ідентифікаційний код 05516381) на користь сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Воля" (19750, Черкаська область, Золотоніський район, с. Б. Слобідка, ідентифікаційний код 03793142) - 609 грн. (шістсот дев'ять гривень) судового збору.

Рішення може бути оскаржене до Київського апеляційного господарського суду в порядку та строки, передбачені розділом ХІІ Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складено 24.03.2014 (понеділок).

Суддя А.Д. Пащенко