Рішення

від 22.01.2015 по справі 925/115/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

cpg1251

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

18005, м. Черкаси, бульвар Шевченка, 307, тел. канцелярії (0472) 31-21-49, inbox@ck.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 січня 2015 року Справа № 925/115/14

Господарський суд Черкаської області в складі: головуючого - судді Спаських Н.М. з секретарем судового засідання Буднік А.М., за участю представників сторін:

від позивача: не з'явився;

від відповідача: Кузьмінський О.- адвокат за ордером;

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Черкаси справу за позовом сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Воля" до товариства з обмеженою відповідальністю "Гладківщинське хлібоприймальне підприємство" про визнання договору недійсним,

ВСТАНОВИВ:

Заявлено позов про визнання недійсним на підставі ч. 1,5 ст. 203, ст. 215 Цивільного кодексу України договору про виділення орендованої землі окремим масивом від 10 листопада 2011 року, підписаного колишнім директором СТОВ "Воля" Косюком П.О. та директором ТОВ "Гладківщинське хлібоприймальне підприємство" Маймулою М.І.

Рішенням від 19.03.2014 року позов задоволено повністю та визнано недійсним на майбутнє договір про виділення орендованої землі окремим масивом від 10.11.2011 року, укладений між сторонами по справі з мотивів допущеного порушення вимог чинного законодавства при його укладенні.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 08.07.2014 року рішення суду першої інстанції скасовано, у задоволенні позову відмовлено повністю.

Постановою ВГСУ від 20.11.2014 року рішення обох судових інстанцій скасовані із спрямуванням справи на новий розгляд до суду першої інстанції. При скасуванні судових рішень Вищим господарським судом увагу судів було звернуто на те, що суди не врахували всіх доводів і заперечень сторін з приводу заявленого позову та дійсних правовідносин сторін.

Автоматичними розподілом справу на новий розгляд передано у провадження судді Спаських Н.М.

У відповідності до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Неявка позивача в останнє судове засідання не перешкоджає розгляду справи по суті, оскільки всі докази та пояснення сторін вже зібрані судом у справу.

При повторному розгляді справи судом було встановлено наступне:

Представник позивача в ході розгляду справи повністю підтримував свої позовні вимоги та просить визнати недійсним з моменту підписання договір про виділення орендованої землі окремим масивом від 10.11.2011 року, який уклали сторони.

Представник відповідача проти позову заперечує та просить у задоволенні позову відмовити повністю. Спірний договір відповідач трактує як звичайний господарський договір, який сторони виконують і який не слід тлумачити за правилами законодавства, що регулює питання оренди землі.

Позивач просить задовольнити позов та визнати недійсним договір від 10.11.2011 року з таких підстав:

Обидві сторони у спорі є орендарями земельних ділянок, власниками яких є фізичні особи. Зокрема, відповідач у справі є орендарем 26 паїв, що розташовані на території Бубнівської сільської ради, строком до 31.12.2020 року.

За змістом спірного договору сторони домовилися про виділення 26 паїв одним окремим масивом розміром 61,65 га, який буде розташований ближче до ТОВ "Гладківщинське ХПП". За доводами відповідача, на виконання договору він фактично здійснює користування цими паями.

Натомість, умови спірного договору для позивача взагалі не передбачають жодних зустрічних умов, якими позивач може скористатися за результатами його укладення. Однак відповідач вказує, що позивач отримав в іншому місці у користування паї, орендарем яких за договорами із фізичними особами є відповідач.

Позивач вказує, що спірний договір не містить вказівки на те, користуванням паями за якими конкретно договорами обмінюються сторони і де знаходяться ці паї. Додаток до договору (а.с. 40 том 1) як узгоджений сторонами і дійсний документ, позивач не визнає, оскільки у тексті договору відсутні посилання на поле № 3, на якому ніби виділяються паї єдиним масивом для відповідача (а на це поле є посилання у додатку); підписи осіб на додатку не засвідчені печатками підприємств.

Позивач також вважає, що спірним договором було фактично вирішено питання про надання відповідачу права користуватися паями фізичних осіб, які орендував позивач за власними договорами оренди землі. Однак таке питання

повинно бути вирішено у спосіб, встановлений змістом останньої частини ст. 8 ЗУ "Про оренду землі". Дана норма визначає, що орендарі земельних ділянок сільськогосподарського призначення на період дії договору оренди можуть обмінюватися належними їм правами користування земельними ділянками шляхом укладання між ними договорів суборенди відповідних ділянок, якщо це передбачено договором оренди або за письмовою згодою орендодавця.

Спірний договір, на думку позивача, не містить всіх істотних умов, передбачених для договорів оренди та суборенди земельних ділянок (ст. 15 ЗУ "Про оренду землі") і не може вважатися таким.

Крім того позивач зазначив, що через неповідомлення своїх орендодавців про укладення спірного договору, до позивача цими особами пред'являються претензії щодо порушення їхніх прав із вимогами виправити ситуацію.

Земельний Кодекс України та ЗУ "Про оренду землі" передбачають можливість визнання недійсними договорів для захисту прав у сфері землекористування. І це законодавство не знає такого типу угоди, як договір про виділення орендованої землі окремим масивом. Крім того, спірний договір не був зареєстрований у встановленому порядку, як це вимагається для договорів оренди та суборенди земельних ділянок.

Відповідач проти задоволення позову заперечив з мотивів, що позивач не довів жодної належної підстави для визнання спірного договору недійсним. Законодавство дозволяє врегульовувати зацікавленим сторонам свої відносини у прийнятний для них спосіб, навіть через поєднання в одному договорів різних типів угод. Спірний договір від 10.11.2011 про виділення орендованої землі окремим масивом відповідач не вважає ні договором оренди, ні договором суборенди земельних ділянок, оскільки він врегульовує лише питання про право обробітку відповідачем паїв у зручному для нього місці для досягнення економічних результатів. Спірний договір сторонами виконується, тому слід вважати, що його сторони погодили між собою всі істотні умови, тому немає підстав визнавати його недійсним.

З матеріалів справи вбачається наступне:

10 листопада 2011 року Товариством з обмеженою відповідальністю "Воля" в особі директора Косюка П.О. та товариством з обмеженою відповідальністю "Гладківщинське хлібоприймальне підприємство" в особі директора Маймули М.І. укладено договір про виділення орендованої землі окремим масивом (а.с. 7).

За умовами спірного Договору визначено наступне:

1.1. ТОВ "Гладківщинське ХПП" заключило договори оренди землі з 26 власниками земельних паїв розташованих на території Бубнівської сільської ради на 10 років, строком до 31.12.2020 року.

1.2. Загальна площа орендованих паїв становить 61,65 га землі, земельні паї виділені в натурі на восьми полях.

1.3. Для зручної обробки землі сторони домовились про виділення 26 земельних паїв одним окремим масивом у 61,65 га, який розташований найближче до ТОВ "Гладківщинське ХПП".

1.4. Договір дійсний на термін дії договорів оренди земельних паїв до 31.12.2020.

З матеріалів справи вбачається, що договори оренди земельних ділянок, які укладені позивачем із фізичними особами ( том 2), укладалися на 5 років до 31.12.2015 року. При цьому спірний договір у п. 1.4. містить умову про його дійсність до 31.12.2020 року, що прямо суперечить правам позивача щодо періоду користування паями, якими за спірним договором фактично користується відповідач.

Щодо керівника позивача, як сторони договору, то суд вважає, що він не мав права керуватися лише нормами статуту свого товариства для розпорядження земельними ділянками, які перебували в оренді у СТОВ "Воля" . Всі договори оренди земельних ділянок із СТОВ "Воля" містять п. 39 про те, що земельна ділянка за згодою сторін може бути передана в суборенду на умовах, передбачених чинним законодавством ( договори знаходяться у томі 2).

У примірниках договорів оренди, які укладені між відповідачем у справі та фізичними особами, умов про суборенду немає взагалі. У будь-якому разі ці договори, хоча і не мають прямої заборони на укладення договорів суборенди, прямо не дозволяють їх укладення самим орендарем на власний розсуд і без згоди орендодавця (договори знаходяться у томі 1).

Сторонами у справі не доведено, що при укладенні спірного договору від 10.11.2011 року вони отримали згоду своїх орендарів на укладення такого договору.

Статут СТОВ "Воля" передбачає право розпорядження керівника лише власним майном товариства, тому для укладення спірного договору позивач повинен був отримати попередню згоду своїх орендодавців на розпорядження їх паями і керуватися також і нею.

Суд вважає, що за прямим змістом договору від 10.11.2011 року позивач фактично розпорядився 26 земельними паями, якими він користувався за договорами оренди із фізичними особами та передав їх у користування єдиним масивом відповідачу по справі для зручного обробітку.

Суд не погоджується із доводами відповідач про те, що спірний договір є просто господарським договором, за яким відповідач отримав право обробітку паїв позивача для досягнення економічних результатів. Із пояснень сторін вбачається, що за результатом укладення спірного договору відповідач щодо 26 паїв позивача отримав весь комплекс прав, що відповідає правам орендаря цих паїв. Так відповідач не спростував і не заперечив належними доказами, що він обробляв ці паї, засівав та збирав з них врожай. Не знайшли свого підтвердження у матеріалах справи доводи відповідача про те, що насправді сторони під видом спірного договору уклали лише договір доручення на обробіток землі, оскільки позивач не замовляв відповідачу таку послугу і відповідач не довів, що 26 паїв він лише обробляв, але не засівав і врожай на свою користь не збирав.

Не дивлячись на те, що спірний договір фактично вирішує питання про суборенду паїв і не містить всіх істотних умов, які повинні бути як у договорі оренди так і в договорі суборенди ( ст. 15 ЗУ "Про оренду землі"), спірний договір між сторонами на стадії його виконання не можна розцінювати як неукладений.

У відповідності до ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Стаття 203 Цивільного кодексу України передбачає, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

За приписом ч.3 статті 215 ЦК України якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Суд вважає, що якщо спосіб вирішення питання, яке сторони намагаються врегулювати у договорі, чітко визначено законодавством, то сторони в першу чергу повинні керуватися конкретною нормою законодавства, що врегульовує їх стосунки та за потреби можуть доповнити свій договір іншими умовами, які повністю врегулюють відносини сторін.

Як встановлено судом із пояснень сторін, ініціатором укладення договору від 10.11.2011 року був відповідач по справі, який і запропонував текст договору до укладення.

За змістом спірного договору відповідач вирішив питання про отримання тимчасового права на користування паями, які перебували в оренді позивача у справі.

Дане питання повністю врегульовано ст. 8 ЗУ "Про оренду землі".

За змістом ст. 8 ЗУ "Про оренду землі", орендована земельна ділянка може бути передана у суборенду із обов'язковою реєстрацією договору суборенди.

Також ч. 8 цієї ж статті передбачає, що орендарі земельних ділянок сільськогосподарського призначення на період дії договору оренди можуть обмінюватися належними їм правами користування земельними ділянками шляхом укладання між ними договорів суборенди відповідних ділянок, якщо це передбачено договором оренди або за письмовою згодою орендодавця.

Саме цим шляхом повинні були йти сторони для оформлення питання обміну правами оренди паями, які ними отримані у користування за власними договорами оренди із фізичними особами.

Тобто, у випадку правовідносин сторін, які склалися між ними, замість спірного договору їм слід було укладати договір суборенди на 26 паїв, реєструвати його та попередньо отримати згоду на його укладення від кожного із орендодавців цих паїв, оскільки договори оренди, укладені сторонами на свої паї прямо не дозволяють передавати орендовані ділянки у суборенду без згоди орендодавця.

Вимог ст. 8 ЗУ "Про оренду землі" в частині порядку оформлення обміну правами користування земельними ділянками при укладенні спірного договору сторони не дотримали.

Суд вважає необґрунтованими доводи відповідача про те, що при укладенні спірного договору сторони були вільними від вимог ст. 8 ЗУ "Про оренду землі" виходячи лише з того, що за загальним змістом чинного законодавства сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента, визначенні умов договору та вправі на свій розсуд врегульовувати свої відносини укладенням будь-якого виду договору ( ст. 3,6,627 ЦК України).

Як вказано вище, укладенням спірного договору сторони намагалися врегулювати саме те питання, про порядок врегулювання якого законодавець виписав норму останньої частини ст. 8 ЗУ "Про оренду землі" і доказів існування права у сторін відступити від встановленого механізму врегулювання цього питання сторони у справу не надали. Дана норма чітко вимагає укладення договору суборенди, а не вільного договору про виділення орендованої землі окремим масивом.

В ході розгляду справи сторони не скористалися своїм правом привести спірний договір до вимог чинного законодавства.

Суд вважає, що спірний договір від 10.11.2011 року не може розцінюватися як договір суборенди, виходячи з такого:

Суборенда є різновидом оренди, а тому договір суборенди повинен укладатися в такій же формі, як і договір оренди земельної ділянки, та реєструватися, що прямо вимагається ст. 8 ЗУ "Про оренду землі". Умови договору суборенди земельної ділянки (її частини) мають бути визначені в межах договору оренди земельної ділянки (її частини) і не суперечити йому. Термін суборенди не може перевищувати строк дії договору оренди земельної ділянки.

У відповідності до ст.14,15 ЗУ "Про оренду землі", договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства. Договір оренди землі укладається у письмовій формі і за бажанням однієї із сторін може бути посвідчений нотаріально. Типова форма договору оренди землі затверджується Кабінетом Міністрів України.

Істотними умовами договору оренди землі є:

об'єкт оренди (кадастровий номер, місце розташування та розмір земельної ділянки);строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату; умови використання та цільове призначення земельної ділянки, яка передається в оренду; умови збереження стану об'єкта оренди; умови і строки передачі земельної ділянки орендарю; умови повернення земельної ділянки орендодавцеві; існуючі обмеження (обтяження) щодо використання земельної ділянки; визначення сторони, яка несе ризик випадкового пошкодження або знищення об'єкта оренди чи його частини;

відповідальність сторін; умови передачі у заставу та внесення до статутного фонду права оренди земельної ділянки.

Відсутність у договорі оренди землі однієї з істотних умов, передбачених цією статтею, а також порушення вимог статей 4 - 6, 11, 17, 19 цього Закону є підставою для відмови в державній реєстрації договору оренди, а також для визнання договору недійсним відповідно до закону.

Укладений сторонами договір від 10.11.2011 року за формою не відповідає типовій формі договору оренди землі, яка затверджена постановою Кабінету Міністрів України від 3 березня 2004 р. N 220.

При розгляді справи відповідач просив врахувати, що він як ініціатор договору намагався правильно врегулювати відносини сторін, але отримання згоди орендодавців на передачу в суборенду їх паїв було нереальним через небажання власників паїв йти на зустріч сторонам у справі в цьому питанні. Тому вимушено було укладено саме такий договір, який знаходиться у справі. Відповідач вказує, що позивач зі свого боку також фактично користується паями відповідача за спірним договором, хоча в його тексті нічого прямо про це не вказано. Відповідач також вважає, що ніякого спору між сторонами з приводу договору не може бути, оскільки з боку позивача навіть були спроби його переукладення, що доводить, що позивача цей договір в цілому повністю влаштовує. Однак суд вважає, що дані обставини не роблять спірний договір таким, що відповідає чинному законодавству.

З огляду на викладене, спірний договір про виділення орендованої землі окремим масивом від 10 листопада 2011 року як такий, що не відповідає вимогам чинного законодавства, зокрема нормам ст. 8 ЗУ "Про оренду землі" про те, що такого роду договори укладаються у виді договорів суборенди за згодою орендодавців та підлягають державній реєстрації -- необхідно визнати недійсним.

Суд приймає як обґрунтовані також і доводи позивача (а.с. 42 том 3) про те, що спірний договір можна розцінити як удаваний правочин, оскільки фактично знаючи про необхідність укладення саме договору суборенди, як того вимагає ст. 8 ЗУ "Про оренду землі" і маючи проблему із отриманням згоди на це орендодавців, сторони вдалися до оформлення договору про виділення орендованої землі окремим масивом. Цей договір відповідач тлумачить як договір доручення, чи договір на обробіток землі без права вирощування і збору врожаю чи просто як господарський договір, доводячи, що він не є договором оренди чи суборенди землі.

Згідно роз'яснення п. 3.11 постанови пленуму ВГСУ 29.05.2013 № 11 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" вказано, що встановивши у розгляді справи, що певний правочин вчинено з метою приховати інший правочин (удаваний правочин), господарський суд на підставі частини другої статті 235 ЦК України має виходити з того, що сторонами вчинено саме той правочин, який вони мали на увазі, і розглянути справу по суті із застосуванням правил, що регулюють цей останній правочин. Якщо він суперечить закону, господарський суд має прийняти рішення про визнання його недійсним із застосуванням, за необхідності, відповідних правових наслідків.

Відповідно до статті 235 ЦК України удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили. Якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.

Таким чином законність спірного договору слід оцінювати за дотриманням сторонами правил ст. 8 ЗУ "Про оренду землі" про укладення саме договорів суборенди, якими повинні вирішуватися між користувачами землі питання щодо обміну правами користування орендованими ними земельними ділянками. Цим критеріям спірний договір сторін не відповідає і його слід визнати недійсним.

Оскільки на підставі спірного договору відповідач все ж таки отримав право користування 26ма паями позивача, що засвідчує виконання сторонами договору, то спірний договір може бути припинений лише на майбутнє, оскільки для відповідача є неможливим повернути вже здійснене ним користування паями за минулі періоди.

В частині обґрунтування суті порушеного права укладеним договором від 10.11.2011 року суд вважає обґрунтованими доводи позивача про те, що спірний договір, як такий, що укладений без згоди власників паїв, є підставою для розірвання договорів оренди, що укладалися між позивачем та власниками паїв -- за порушення у мов договору. Наданими суду копіями звернень деякі власники паїв, з якими позивач уклав договори оренди, заявили до позивача вимогу належним чином виконувати умови договорів оренди, які не передбачають передачі паїв у суборенду ( а.с. 44-48 том 3).

На підставі викладеного позов підлягає до задоволення.

За результатами вирішення спору суд приходить до висновку, що в укладенні недійсного договору винними є обидві сторони, на які в рівній мірі покладаються обов'язок дотримання вимог чинного законодавства у господарській діяльності. Тому суд вважає, що позивачу слід відшкодувати за рахунок відповідача лише половину суми сплаченого ним судового збору, а саме 609,00 грн. Решта судового збору покладається на позивача, як на також винну сторону у виникненні спору, що відповідає положенням ст. 49 ГПК України.

Керуючись статтями 49, 82-85 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Визнати недійсним на майбутнє договір про виділення орендованої землі окремим масивом від 10 листопада 2011 року, укладений між сільськогосподарським товариством з обмеженою відповідальністю "Воля" та товариством з обмеженою відповідальністю "Гладківщинське хлібоприймальне підприємство".

3. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "Гладківщинське хлібоприймальне підприємство" (19720, Черкаська область, Золотоніський район, с. Гладківщина, ідентифікаційний код 05516381) на користь сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Воля" (19750, Черкаська область, Золотоніський район, с. Б. Слобідка, ідентифікаційний код 03793142) - 609 грн. (шістсот дев'ять гривень) судового збору.

Наказ видати.

Рішення може бути оскаржене до Київського апеляційного господарського суду протягом 10 днів.

Повне рішення складено 23 січня 2014 року.

Суддя Н.М. Спаських