Ухвала

від 06.03.2014 по справі 2а-15572/12/2670

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 2а-15572/12/2670 Головуючий у 1-й інстанції: Дегтярьова О.В.; Суддя-доповідач: Сорочко Є.О.

У Х В А Л А

Іменем України

06 березня 2014 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі:

Головуючого судді Сорочко Є.О.

Суддів: Горбань Н.І.

Межевич М.В.

при секретарі Грисюк Г.Г.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги фізичної особи-підприємця ОСОБА_3, Державної податкової інспекції у Подільському районі м. Києва Державної податкової служби на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 13 травня 2013 року у справі за адміністративним позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 до Державної податкової інспекції у Подільському районі м. Києва Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И В:

Фізична особа-підприємець ОСОБА_3 (далі - ФОП ОСОБА_3) звернулася до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Державної податкової інспекції у Подільському районі м. Києва Державної податкової служби (далі - ДПІ у Подільському районі) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 13.06.2012 р. №000022, №000023.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 13 травня 2013 року позов задоволено частково, визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення ДПІ у Подільському районі від 13.06.2012 р. №000023 в частині грошового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб в частині суми 46604,51 грн. (39 945,86 грн. за основним платежем та 6658,65 грн. - штрафні (фінансові) санкції). В іншій частині позову відмовлено.

На вказану постанову ФОП ОСОБА_3 та ДПІ у Подільському районі подали апеляційні скарги, в яких просять її скасувати та ухвалити нову постанову, якою позивач просить позов задовольнити в повному обсязі, а відповідач - відмовити в його задоволенні в повному обсязі, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до матеріалів справи, ОСОБА_3 зареєстрована як фізична особа - підприємець 01.10.2001 р. Подільською районною у м. Києві державною адміністрацією та з 09.10.2001 р. перебуває на обліку в ДПІ у Подільському районі.

Згідно Свідоцтва про реєстрацію платника податку на додану вартість від 25.10.2011 р. НОМЕР_2 ФОП ОСОБА_3 є платником податку на додану вартість.

ДПІ у Подільському районі проведено планову виїзну перевірку ФОП ОСОБА_3 з питання своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків, зборів (обов'язкових платежів) за період з 01.04.2009 р. по 31.12.2011 р., за результатами якої складений акт перевірки від 22.05.2012 р. №11/17-205/НОМЕР_1.

Даною перевіркою встановлено порушення позивачем:

- п. 176.1 ст. 176 Податкового кодексу України, внаслідок чого занижено суму чистого оподатковуваного доходу за перевіряємий період на загальну суму 649 644,72 грн.;

- п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, у зв'язку з безпідставним завищенням суми податкового кредиту внаслідок включення до його складу сум податку на додану вартість за товари, які не призначаються для їх використання в господарській діяльності в сумі 15 658,80 грн.;

- п. 181.1 ст. 181, п. 185.1 ст. 185, п. 187.1 ст. 187 Податкового кодексу України, внаслідок чого донарахований податок на додану вартість на загальну суму 164 411,88 грн.

На підставі акта перевірки 13.06.2012 р. ДПІ у Подільському районі прийняла податкові повідомлення-рішення:

- №000022, яким позивачу визначено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 203 591,61 грн., (180 070,68 грн. - основний платіж та 23 520,93 грн. - штрафні (фінансові) санкції);

- №000023, яким позивачу визначено суму грошового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб у розмірі 114 386,88 грн. (95 764,92 грн. - основний платіж, 18 621,96 грн. - штрафні (фінансові) санкції).

Рішенням Державної податкової служби у м. Києві від 30.08.2012 р. №998/к/18-314, прийнятого за результатами розгляду первинної скарги позивача на оскаржувані податкові повідомлення-рішення, скасовано податкове повідомлення-рішення від 13.06.2012 р. №000023 в частині збільшення штрафних санкцій на суму 2 377,84 грн. та збільшено грошове зобов'язання по податку з доходів фізичних осіб на суму 1693,80 грн., податкове повідомлення-рішення від 13.06.2012 р. №000022 залишене без змін.

Отже, сума грошового зобов'язання по податку з доходів фізичних осіб, яка нарахована позивачу становить 113 702,84 грн. (97458,72 грн. - основний платіж, 16244,12 грн. - штрафні (фінансові) санкції).

Рішенням Державної податкової служби України від 04.10.2012 р. №1563/0/141-12/к/10-2315 оскаржувані податкові повідомлення-рішення з урахуванням рішення ДПС у м. Києві від 30.08.2012 р. №998/к/18-314 залишені без змін.

Як вбачається з матеріалів справи, протягом перевіряємого періоду, а саме з 01.04.2009 р. по 31.03.2011 р. позивач перебувала на спрощеній системі оподаткування та здійснювала господарську діяльність - роздрібну торгівлю та здавання в оренду нерухомого майна. З 01.04.2011 р. по 31.12.2011 р. позивач перебувала на загальній системі оподаткування, здійснювала здавання в оренду нерухомого майна, була платником податку з доходів фізичних осіб, та з 01.11.2011 р. по 31.12.2011 р. - платником податку на додану вартість.

В ході проведення вказаної документальної перевірки встановлено, що ОСОБА_3 як громадянкою, тобто фізичною особою без статусу суб'єкта підприємницької діяльності укладено договір оренди земельної ділянки від 18.11.2008 р., проте використання такої земельної ділянки протягом перевіряємого періоду здійснювалося ОСОБА_3 як фізичною особою-підприємцем (здавання в оренду нерухомого майна) з метою одержання доходу.

ФОП ОСОБА_3 до складу витрат віднесені такі витрати: оплата електроенергії на суму 2 488,97 грн.; оренда земельної ділянки на суму 92 101,86 грн.; витратні матеріали для підтримання в належному технічному і санітарному стані об'єктів нерухомості, що здавалися в оренду, на суму 78 695,78 грн.; послуги компетентних організацій по введенню в експлуатацію об'єктів нерухомості на суму 400 000,00 грн.

На думку відповідача зазначені витрати не можуть бути віднесені до витрат операційної діяльності та до безпосередньо пов'язаних з отриманим доходом, оскільки вони вважаються фінансуванням особистих потреб фізичної особи.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 13 Декрету Кабінету Міністрів України «Про прибутковий податок з громадян» від 26.12.1992 р. №13-92 (розділ IV якого, в частині оподаткування доходів фізичних осіб від зайняття підприємницькою діяльністю з урахуванням положень п. 9.12 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» діяв до 04.11.2011 р.), оподаткуванню підлягають доходи громадян, одержані протягом календарного року від здійснення підприємницької діяльності без створення юридичної особи, а також інші доходи громадян, не передбачені як об'єкти оподаткування у розділах II та III цього Декрету.

Згідно ч. 3 ст. 13 цього Декрету до складу витрат, безпосередньо пов'язаних з одержанням доходів, належать витрати, які включаються до складу валових витрат виробництва (обігу) або підлягають амортизації згідно з Законом України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Фізична особа - платник податку не є юридичною особою і платником податку на прибуток, не має обов'язку вести бухгалтерській облік, тому формує витрати за переліком статті 5 «Валові витрати» і відповідно до статті 8 «Амортизація» вказаного Закону з деякими особливостями.

Положення статті 5 («Валові витрати») застосовуються в частині підтвердження первинними документами витрачених сум згідно із операціями (які відповідають переліку статті 5), за результатами або за участю яких у податковому періоді (у звітному кварталі) безпосередньо отриманий дохід.

До податкової декларації за звітний податковий період включаються тільки прямі валові витрати і суми амортизаційних відрахувань, що відповідають фактичній сумі отриманого в цьому періоді валового доходу в будь-якій формі від визначеного виду діяльності та підтверджені документально.

Згідно п. 177.1 ст. 177 Податкового кодексу України (в чинній редакції на момент виникнення спірних правовідносин) доходи фізичних осіб - підприємців, отримані протягом календарного року від провадження господарської діяльності, оподатковуються за ставками, визначеними в пункті 167.1 статті 167 цього Кодексу.

Відповідно до п. 177.2, 177.3, 177.4 ст. 177 цього Кодексу об'єктом оподаткування є чистий оподатковуваний дохід, тобто різниця між загальним оподатковуваним доходом (виручка у грошовій та негрошовій формі) і документально підтвердженими витратами, пов'язаними з господарською діяльністю такої фізичної особи - підприємця. Для фізичної особи - підприємця, зареєстрованого як платник податку на додану вартість, не включаються до витрат і доходу суми податку на додану вартість, що входять до ціни придбаних або проданих товарів (робіт, послуг). До переліку витрат, безпосередньо пов'язаних з отриманням доходів, належать документально підтверджені витрати, що включаються до витрат операційної діяльності згідно з розділом III цього Кодексу.

У відповідності до п 138.1 ст. 138 розд. ІІІ цього Кодексу витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Витрати операційної діяльності включають, зокрема, собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку (пп. 138.1.1 п. 138.1 ст. 138 цього Кодексу).

Згідно п. 138.8 ст. 138 Податкового кодексу України собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг складається з витрат, прямо пов'язаних з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг, а саме: прямих матеріальних витрат; прямих витрат на оплату праці; амортизації виробничих основних засобів та нематеріальних активів, безпосередньо пов'язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг; загальновиробничі витрати, які відносяться на собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку; вартості придбаних послуг, прямо пов'язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг; інших прямих витрат, у тому числі витрат з придбання електричної енергії (включаючи реактивну).

Відповідно до пп. 139.1.5 п. 139.1 ст. 139 цього Кодексу, не включаються до складу витрат, зокрема, витрати на придбання, виготовлення, будівництво, реконструкцію, модернізацію та інше поліпшення основних засобів та витрати, пов'язані з видобутком корисних копалин, а також з придбанням (виготовленням) нематеріальних активів, які підлягають амортизації згідно зі ст. 144 - 148, з урахуванням п. 146.11 і 146.12 ст. 146 та п. 148.5 ст. 148 Податкового кодексу України.

При цьому, необхідно враховувати те, що протягом 2011 року нормами податкового законодавства України не передбачалося ведення бухгалтерського обліку складу витрат основних засобів (в т.ч. орендованих) для фізичних осіб - підприємців на загальній системі оподаткування.

З наведених норм вбачається, що витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком з доходів фізичних осіб мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції фізичної особи - підприємця, та мають бути пов'язані з отриманням доходу фізичною особою - підприємцем.

Колегія суддів зазначає, що відповідно до ч. 1 ст. 325 Цивільного кодексу України суб'єктами права приватної власності є фізичні та юридичні особи. Дана норма не виділяє окремого статусу фізичної особи - як громадянина та фізичної особи-підприємця. Отже, сума орендної плати за нерухоме майно (в даному випадку за оренду земельної ділянки), яка виплачується фізичною особою - підприємцем з її розрахункового рахунку за договором оренди, та підтверджена належним чином оформленими первинними і розрахунковими документами, може включатися до складу витрат такого підприємця, незважаючи на статус, в якому перебувала така особа (як фізична особа чи фізична особа-підприємець) при укладенні договору оренди нерухомого майна.

Разом з тим фізична особа - підприємець не має право віднести до валових витрат витрати на ремонт або поліпшення основних засобів (об'єктів нерухомого майна), оскільки фізичні особи - підприємці не ведуть бухгалтерського обліку складу валових витрат основних фондів.

Згідно декларацій про доходи, поданих до податкової інспекції, позивач відніс до складу валових витрат за 2011 рік загальну суму витрат у розмірі 819 495,71 грн., з яких відповідачем за результатами проведеної документальної перевірки не враховані витрати на суму 587 953,71 грн., в тому числі: витрати на оплату електроенергії в розмірі 2 488,97 грн.; витрати на оренду земельної ділянки в розмірі 92 101,86 грн.; витрати на витратні матеріали для підтримання в належному технічному і санітарному стані об'єктів нерухомості, що здавалися в оренду у розмірі 78 695,78 грн.; витрати на послуги компетентних організацій по введенню в експлуатацію об'єктів нерухомості у розмірі 400 000,00 грн.

Однак, надані позивачем первинні, розрахункові та інші документи не підтверджують факт здійснення господарських операцій з отримання послуг від ТОВ «ЛКС-Сервіс та наявність взаємозв'язку між витратами на загальну суму 481 184,75 грн. ( в тому числі витрати на оплату електроенергії на суму 2 488,97 грн.; витратні матеріали для підтримання в належному технічному і санітарному стані об'єктів нерухомості, що здавалися в оренду, на суму 78 695,78 грн.; послуги компетентних організацій по введенню в експлуатацію об'єктів нерухомості на суму 400 000,00 грн.), понесеними позивачем в 2011 році з його господарською діяльністю.

Зокрема, з нотаріально посвідчених договорів суборенди (субнайму) нежитлових приміщень, укладених протягом 2011 року між позивачем (суборендодавцем) та ТОВ «РНТ-Юкрейн» (суборендарем) щодо здавання в строкове платне користування (найм) певних частин нежитлового приміщення, розташованого за адресою: м. Київ, вул. Фрунзе, 60 літера «Ю», та актів прийому-передачі приміщень, актів здачі-прийняття робіт (надання послуг) - оренди офісу за періоди квітень-грудень 2011 року на загальну 1 439 476,79 грн., вбачається, що вказане майно не належить позивачу на праві приватної власності, що зазначено в текстах самих договорів. Факт отримання позивачем доходів протягом 2011 року від здавання невласного нерухомого майна на загальну суму 1 439 476,79 грн. позивачем не заперечується.

З договору про здійснення технічного обстеження об'єкта архітектури від 26.10.2011 р. №26/01/10-11ТО, укладеного між ТОВ «ЛКС-Сервіс» (підрядник) та позивачем (замовник) з додатками №1 і №2, неможливо ідентифікувати номер будинку у якому підрядник зобов'язується за завданням замовника виконати роботи з технічного обстеження об'єкта архітектури. При цьому, акт наданих послуг від 15.12.2011 р. №26/01/10-11ТО на суму 480 000,00 грн. (в т.ч. ПДВ - 80 000,00 грн.), оформлений на виконання вказаного договору не містить змісту господарської операції та її обсяг, тобто конкретний перелік робіт і критерії які використовувались для визначення вартості послуг, необхідність та доцільність використання їх в господарській діяльності, а містить лише загальну фразу: «Технічне обстеження об'єкта архітектури» та загальну вартість. Також, позивачем не надано звіт, який за умовами договору мав бути складений ТОВ «ЛКС-Сервіс за результатом виконаних робіт.

В додатковій угоді до договору про постачання електричної енергії від 11.05.2000 р. №3418078, укладеної між АЕК «Київенерго» (постачальник) та позивачем (споживач), щодо платної реалізації електричної енергії споживачу для забезпечення потреб електроустановок останнього за об'єктами споживача, відсутні будь-які відомості про конкретні об'єкти споживача (найменування, місце розташування), на які мала постачатися електроенергія. Інших додатків до вказаного договору позивач суду не надав.

Таким чином, позивачем безпідставно віднесено до складу валових витрат вказану суму коштів по витратах, які не пов'язані з підприємницькою діяльністю.

Щодо порушення позивачем п. 181.1 ст. 181, п. 185.1 ст. 185, п. 187.1 ст. 187 Податкового кодексу України, колегія суддів зазначає наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, ФОП ОСОБА_3 перейшла на загальну систему оподаткування з 01.04.2011 р., однак платником податку на додану вартість зареєструвалася лише в листопаді 2011 року.

Відповідно до п. 181.1 ст. 181 Податкового кодексу України особа зобов'язана зареєструватися як платник податку в органі державної податкової служби за своїм місцезнаходженням (місцем проживання) з дотриманням вимог, передбачених статтею 183 цього Кодексу, крім особи, яка є платником єдиного податку, - у разі якщо загальна сума від здійснення операцій з постачання товарів/послуг, що підлягають оподаткуванню згідно з цим розділом, у тому числі з використанням локальної або глобальної комп'ютерної мережі, нарахована (сплачена) такій особі протягом останніх 12 календарних місяців, сукупно перевищує 300 000 гривень (без урахування податку на додану вартість).

Згідно п. 183.1 183.2 ст. 183 цього Кодексу будь-яка особа, що підлягає обов'язковій реєстрації чи прийняла рішення про добровільну реєстрацію як платника податку, подає до органу державної податкової служби за своїм місцезнаходженням (місцем проживання) реєстраційну заяву.

При цьому, у разі обов'язкової реєстрації особи як платника податку реєстраційна заява подається до органу державної податкової служби не пізніше 10 числа календарного місяця, що настає за місяцем, в якому вперше досягнуто обсягу оподатковуваних операцій, визначеного у статті 181 цього Кодексу.

Також п. 183.4 ст. 183 цього Кодексу передбачено, що у разі переходу осіб із спрощеної системи оподаткування, що не передбачає сплати податку, на загальну систему оподаткування, за умови, якщо такі особи відповідають вимогам, визначеним пунктом 181.1 статті 181 або пунктом 182.1 статті 182 цього Кодексу, з початку календарного року, реєстраційна заява має бути подана не пізніше 10 січня цього календарного року; у разі якщо такий перехід здійснюється упродовж календарного року, реєстраційна заява подається одночасно з поданням заяви про відмову від застосування спрощеної системи оподаткування.

Відповідно до п. 183.10 ст. 183 Податкового кодексу України, якщо особа, яка підлягає обов'язковій реєстрації як платник податку, і у випадках та в порядку , передбачених цією статтею, не подала до органу державної податкової служби реєстраційну заяву, несе відповідальність за ненарахування або несплату цього податку на рівні зареєстрованого платника без права нарахування податкового кредиту та отримання бюджетного відшкодування.

Згідно матеріалів справи, протягом періоду з 01.04.2011 р. по 24.10.2011 р. позивач, перебуваючи на загальній системі оподаткування, підлягала реєстрації платником податку на додану вартість та мала обсяг поставок товарів (послуг), що оподатковуються податком на додану вартість, за цей період на загальну суму 822 059,42 грн., що не заперечується позивачем.

Протягом ІІ-го півріччя 2011 року з метою здійснення реєстрації платником податку на додану вартість позивачем до ДПІ у Подільському районі неодноразово подавалися реєстраційні заяви платника податку на додану вартість за формою №1-ПДВ, а саме: 09 червня, 09 серпня, 02 вересня, 21 вересня та 07 жовтня 2011 року.

Проте, відповідач листами від 17.06.2011 р. №12215/к/17-223, від 15.08.2011 р. №16143/к/17-223, від 12.09.2011 р. №17196/к/17-223 та від 27.09.2011 р. №18168/к/17-223 відмовляв позивачу в проведенні реєстрації платником податку на додану вартість, посилаючись на надання позивачем при поданні вказаних реєстраційних заяв неповних даних передбачених Положенням "Про реєстрацію платників податків на додану вартість", затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 22.12.2010 р. №978 (чинного на момент виникнення спірних правовідносин).

Такі дії податкової інспекції позивачем ні досудовому, ні в судовому порядку не оскаржувалися.

Разом з тим, ст. 183 Податкового кодексу України та Положенням "Про реєстрацію платників податків на додану вартість" від 22.12.2010 р. №978 встановлено порядок реєстрації платників податків. Недотримання такого порядку не звільняє особу від передбаченої законом відповідальності.

Таким чином, донарахування позивачу грошового зобов'язання з податку з податку на додану вартість податковим повідомленням-рішенням від 13.06.2012 р. за №000022 в частині суми 184 018,11 грн. (в тому числі 164 411,88 грн. - основний платіж, 19 606,23 грн. - штрафні (фінансові) санкції), є правомірним.

Також, колегія суддів зазначає, що відповідно до п. 198.6 ст.198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

Статтею 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

З урахуванням висновків, зроблених вище щодо порушення позивачем п. 176.1 ст. 176 Податкового кодексу України, позивачем завищено суми податкового кредиту з податку на додану вартість за 2011 рік в розмірі 15 658,80 грн., оскільки не доведено зв'язок формування податкового кредиту з господарською діяльністю.

Таким чином, позовні вимоги є обґрунтованими лише в частині визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 13.06.2012 р. №000023 в частині суми 46 604,51 грн. (в тому числі 39 945,86 грн. - основного платежу та 6 658,65 грн. - штрафних (фінансових) санкцій).

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції щодо задоволення позову частково, а тому апеляційні скаргуи ФОП ОСОБА_3 та ДПІ у Подільському районі необхідно залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 17 грудня 2013 року - без змін, оскільки вона ухвалена з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

Керуючись ст. ст. 160, 196, 198, 200, 205, 206 КАС України, суд,-

У Х В А Л И В:

Апеляційні скарги фізичної особи-підприємця ОСОБА_3, Державної податкової інспекції у Подільському районі м. Києва Державної податкової служби залишити без задоволення , а постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 17 грудня 2013 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в порядку та строки передбачені ст. 212 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя Сорочко Є.О.

Судді: Горбань Н.І.

Межевич М.В.

Повний текст ухвали складено 11.03.2014 р.

.

Головуючий суддя Сорочко Є.О.

Судді: Горбань Н.І.

Межевич М.В.