Постанова

від 20.03.2014 по справі 22/153

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 березня 2014 року Справа № 22/153

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Могил С.К. (головуючий), Борденюк Є.М., Вовк І.В. (доповідач),

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу публічного акціонерного товариства "Укрнафта" на постанову Київського апеляційного господарського суду від 20.01.2014 року у справі № 22/153 за позовом публічного акціонерного товариства "Український нафтогазовий інститут" до публічного акціонерного товариства "Укрнафта" про стягнення заборгованості,

УСТАНОВИВ:

У березні 2013 року позивач звернувся до господарського суду міста Києва з позовною заявою до відповідача про стягнення заборгованості в сумі 20 974 грн., 3 % річних в сумі 1 734,23 грн. та 13 003,88 грн. інфляційних сум у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем зобов'язання з оплати виконаних робіт за договором про надання науково-технічних послуг від 15.05.2006 року (13.06.2006 року) № 48-Р/437/06-р.

Рішенням господарського суду міста Києва від 29.10.2013 року (суддя Кирилюк Т.Ю.) позов задоволено та стягнуто з відповідача на користь позивача заборгованість у сумі 20 974 грн., 3 % річних в сумі 1 734,23 грн. та 13 003,88 грн. інфляційних сум.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 20.01.2014 року (судді Рябуха В.І., Кондес Л.О., Ропій Л.М.) зазначене рішення суду першої інстанції залишено без змін.

У касаційній скарзі відповідач вважає, що судами попередніх інстанцій порушено норми матеріального та процесуального права, і тому просить прийняті ними рішення скасувати, та в позові відмовити.

Відзив на касаційну скаргу від позивача до суду не надходив.

Заслухавши пояснення представника відповідача, дослідивши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи і прийняті в ній судові рішення, суд касаційної інстанції вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, що між ВАТ "Український нафтогазовий інститут" від імені якого діяла Полтавська філія (виконавець) та ВАТ "Укрнафта", від імені якого діяло НГВУ "Полтаванафтогаз" (замовник) укладено договір від 15.05.2006 року (13.06.2006 року) № 48-Р/437/06-р про надання науково-технічних послуг, за умовами якого замовник доручає, а виконавець зобов'язується виконати "Заключення на переведення свердловин та ліквідацію свердловин з технічних причин. Малосорочинське, Глинсько-Розбишівське та Радченківське родовища".

Відповідно до п. 2.1 договору за надані науково-технічні послуги замовник відповідно до протоколу погодження договірної ціни перераховує виконавцю 20 974 грн.

За п. 2.2 договору замовник проводить розрахунок з виконавцем за надані послуги протягом 10 днів з моменту підписання акта здачі-приймання робіт.

Договір набирає чинності з дати його підписання начальником НГВУ "Полтаванафтогаз" і діє до повного виконання сторонами своїх зобов'язань (п. 5.1 договору).

Згідно з календарним планом від 15.05.2006 року (додаток № 1 до договору) та калькуляції вартості робіт від 15.05.2006 року (додаток № 2 до договору) роботи повинні бути виконані в строк до 20.06.2006 року.

За актом здачі-приймання робіт від 14.06.2006 року № 135-Р (етапи 1-3) позивач здав, а відповідач прийняв виконані роботи згідно з договором на суму 20 974 грн., що підтверджується підписаним актом з обох сторін.

Відповідач вартість виконаних робіт не оплатив, в результаті чого у нього утворилась заборгованість в сумі 20 974 грн.

06.07.2006 року відповідач надіслав позивачу повідомлення про припинення зобов'язань зарахуванням № 18/3386 (отримане позивачем 07.07.2006 року), в якому зазначив, що у відповідача існує заборгованість за отримані науково-технічні послуги в сумі 217379,52 грн. (з яких 124315,15 грн. за наукові роботи з капітального будівництва, 93064,37 грн. за наукові роботи з інших послуг), а у позивача існує заборгованість перед відповідачем за отримані послуги ЖРЕД на суму 217379,52 грн., тому відповідач вважає можливим провести зарахування зустрічних однорідних вимог на суму 217379,52 грн.

Предметом даного судового розгляду є вимоги виконавця до замовника про стягнення заборгованості, 3 % річних та інфляційних сум у зв'язку з неналежним виконанням зобов'язання з оплати виконаних робіт за договором про надання науково-технічних послуг.

Висновок судів обох інстанцій про стягнення заборгованості, 3 % річних та інфляційних сум обґрунтовано встановленням обставин порушення відповідачем зобов'язання з оплати робіт за спірним договором та відсутністю підстав для зарахування зустрічних однорідних вимог.

У статті 837 ЦК України зазначено, що за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Судами обох інстанцій встановлено обставини невиконання відповідачем зобов'язання з оплати виконаних робіт за договором № 48-Р/437/06-р про надання науково-технічних послуг.

Водночас, відхиляючи доводи відповідача про припинення зобов'язання з оплати виконаних робіт за договором № 48-Р/437/06-р суди обох інстанцій виходили з того, що зі змісту заяви про припинення зобов'язань шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог неможливо встановити, за якими договорами здійснено зарахування.

Згідно зі ст. 601 ЦК України зобов'язання припиняється зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги. Зарахування зустрічних вимог може здійснюватися за заявою однієї із сторін. Аналогічні положення визначені й у ч. 3 ст. 203 ГК України.

Отже, вищевказані норми визначають, що зарахування - це односторонній правочин, відповідно до якого припиняються зобов'язання, оскільки для його вчинення достатньо волевиявлення однієї особи, - заяви про зарахування однієї із сторін.

Вважаючи зміст заяви про зарахування, яка направлена відповідачем в особі його структурного підрозділу позивачу, незрозумілим, суди попередніх інстанцій не взяли до уваги те, що в силу ст. 213 ЦК України зміст правочину може бути витлумачений стороною (сторонами).

Враховуючи, що зарахування є одностороннім правочином, відповідач як особа, що його вчинила, має право витлумачити його зміст, що надасть можливість встановити дійсний намір відповідача, його волевиявлення на припинення тих чи інших прав та обов'язків.

Таким чином, під час розгляду спору у даній справі, судами не було з'ясовано дійсний намір відповідача при вчиненні ним одностороннього правочину - зарахування зустрічних однорідних вимог.

Крім того, апеляційна інстанція підтримуючи висновок суду першої інстанції про те, що відповідні зобов'язання не були припинені, також виходила з недоведеності відповідачем існування у позивача заборгованості перед ним за договором оренди приміщення від 31.03.2006 року № 5/21-ОР/274/06/ОР.

Однак, суд апеляційної інстанції не врахував, що за змістом ст. 33 ГПК України не відповідач повинен доводити несплату позивачем заборгованості за договором оренди приміщення, а позивач має довести обставини відсутності заборгованості з орендних платежів за цим договором, оскільки це має суттєве значення для правильного вирішення даного спору.

За таких обставин, оскаржені судові рішення не можна визнати законними й обґрунтованими, і тому вони підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду справи суду необхідно врахувати викладене і вирішити спір з дотриманням вимог закону.

З огляду наведеного та керуючись ст.ст. 111 5 , 111 7 , 111 9 - 111 12 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства "Укрнафта" задовольнити частково.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 20.01.2014 року та рішення господарського суду міста Києва від 29.10.2013 року скасувати, і справу № 22/153 передати на новий розгляд до суду першої інстанції в іншому складі.

Головуючий суддя С.Могил

Судді Є.Борденюк

І.Вовк