Ухвала

від 27.02.2014 по справі 826/1502/13-а

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27 лютого 2014 року м. Київ К/800/31341/13

Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:

головуючої: суддів: Блажівської Н.Є., Лосєва А.М., Сіроша М.В., розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва Державної податкової служби на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 20 березня 2013 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 28 травня 2013 року

у справі № 826/1502/13-а

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Енерго-Інвест"

до Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва

Державної податкової служби

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,-

В С Т А Н О В И В

Товариство з обмеженою відповідальністю «Енерго-Інвест» (надалі також - ТОВ «Енерго-Інвест», позивач) звернулося до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Печерському районі міста Києва Державної податкової служби (надалі також - ДПІ, відповідач) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 22 листопада 2012 року №0012832205 та від 11 лютого 2013 року №0001382205.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 20 березня 2013 року позовні вимоги задоволено. Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення - рішення Державної податкової інспекції у Печерському районі міста Києва від 22 листопада 2012 року №0012832205 та від 11 лютого 2013 року №0001382205.

Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 28 травня 2013 року в задоволенні апеляційної скарги Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва Державної податкової служби відмовлено, а постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 20 березня 2013 року залишено без змін.

ДПІ в касаційній скарзі, вказуючи на допущені судами першої та апеляційної інстанцій порушення норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення даного спору, просить скасувати постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 20 березня 2013 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 28 травня 2013 року і ухвалити нову постанову, якою відмовити у задоволенні позовних вимог.

Заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи касаційної скарги та перевіривши за матеріалами справи правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, суд звертає увагу на наступне.

Відповідно до частини 1 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, які не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Фактичною підставою для нарахування зобов'язання зі сплати податку на додану вартість та податку на прибуток на підставі податкових повідомлень-рішень, з приводу правомірності яких виник спір, стали висновки контролюючого органу, викладені в акті перевірки від 8 листопада 2012 року № 983/22-05/33439880 та рішенні Державної податкової служби у місті Києві від 28 січня 2013 року № 843/10/12-1-03, про порушення позивачем вимог підпункту 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 , пунктів 198.2, 198.3 , 198.6 статті 198 , пункту 200.1 статті 200 , пунктів 201.4, 201.6 , 201.8 статті 201 Податкового кодексу України (надалі також - ПК України; тут і надалі - в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин), в результаті чого занижено податок на додану вартість в періоді, що перевірявся на загальну суму 114070 грн., та порушення підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" (надалі також - ПК України; тут і надалі - в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин), в результаті чого занижено податок на прибуток в періоді, що перевірявся на загальну суму 142587 грн.

Вказаний висновок відповідача ґрунтується на тому, що господарські операції між позивачем та ТОВ «ВКЦ «СЕРВІТ» з поставки товару не були реальними. При цьому податковий орган посилався не неможливість поставки товару контрагенту позивача ТОВ «ВБК Стандарт - Сервіс».

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності).

Згідно з пунктом 198.3 статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктом 198.6 статті 198 Податкового кодексу України передбачено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу ) чи не підтверджені митними деклараціями , іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу .

Відповідно до підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

З наведених законодавчих положень випливає, що умовою виникнення у платника права на включення до податкового кредиту сум податку на додану вартість сплачених в ціні товару (послуги) та віднесення сум до валових витрат, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток підприємств, є реальне здійснення операцій з придбання товарів (робіт, послуг), а також оформлення зазначених операцій необхідними документами первинного обліку, що містять достовірні відомості про обсяг та зміст господарської операції.

Як підтверджується наявними у матеріалах справи доказами, між позивачем та ТОВ «Виробничо - комерційний центр «СЕРВІТ» виникли фінансово-господарські зобов'язання внаслідок укладення договорів від 5 липня 2010 року № 5/07 та від 5 січня 2011 року № 5/01.

Факт отримання позивачем товару від ТОВ «Виробничо - комерційний центр «СЕРВІТ» за договором купівлі - продажу № 5/07 від 5 липня 2010 року підтверджується видатковою накладною, рахунком - фактурою, товарно - транспортною накладною та дорожними листами, платіжними дорученнями.

Виконання ТОВ «Виробничо - комерційний центр «СЕРВІТ» робіт за договором від 5 січня 2011 року № 5/01 підтверджується протоколом погодження договірної ціни, договірних цін, довідками про вартість виконаних будівельних робіт /та витрати, актами приймання виконаних будівельних робіт та актом прийому - передачі проектно-кошторисної документації для виконання робіт по договору № 5/01, платіжними дорученнями.

В подальшому послуги та товар, отримані позивачем від ТОВ «Виробничо - комерційний центр «СЕРВІТ», були використані позивачем при взаємовідносинах з Акціонерним товариством холдинговою компанією «Київміськбуд», що підтверджується наявними у матеріалах справи копіями договорів, специфікаціями, видатковими накладними, платіжними дорученнями, графіками виконання робіт, графіками фінансування робіт, договірними цінами, довідками по вартість виконаних будівельних робіт /та витрати/, актами приймання виконаних будівельних робіт та платіжними дорученнями.

На підставі наведених вище доказів, що були досліджені судами попередніх інстанцій та оцінка яким надана з дотриманням положень статті 86 Кодексу адміністративного судочинства України, суди зробили правильний висновок про документальне підтвердження факту реального здійснення господарських операцій між позивачем та ТОВ «Виробничо - комерційний центр «СЕРВІТ».

Щодо доводів відповідача в касаційній скарзі, Вищий адміністративний суд України звертає увагу на те, що господарські відносини між учасниками попередніх ланцюгів постачань товарів та послуг не мають безпосереднього впливу на факт реальності господарської операції, вчиненої між останнім у ланцюгу постачань платником податків та його безпосереднім контрагентом за умови ненадання податковим органом доказів, які б спростовували відповідність наданих платником податків документів податкового обліку дійсності.

Таким чином, юридично правильним є висновок судів першої та апеляційної інстанцій про те, що податкові повідомлення-рішення від 22 листопада 2012 року № 0012832205 та від 11 лютого 2013 року №0001382205 прийняте відповідачем необґрунтовано, оскільки позивачем не допущено порушень вимог чинного законодавства.

Суд акцентує увагу на тому, що відповідно до частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Такий підхід узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини. Так, у пункті 110 рішення від 23 липня 2002 року у справі «Компанія «Вестберґа таксі Актіеболаґ» та Вуліч проти Швеції» Суд визначив, що «…адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення податкових штрафів має саме податкове управління.».

В той же час, відповідачем під час розгляду адміністративної справи не наведено об'єктивних доводів щодо наявності в діях позивача ознак неправомірності, як і не доведено правомірності оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.

Доводи касаційної скарги висновків судів першої та апеляційної інстанцій не спростовують і не дають підстав для висновку, що судами при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права. Таким чином, ухвалені по справі рішення є законними і обґрунтованими, а зазначена в касаційній скарзі позиція відповідача не знаходить свого підтвердження матеріалами справи та не ґрунтується на положеннях чинного законодавства.

За правилами статті 220 1 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

За таких обставин, суд, перевіривши у межах касаційної скарги правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, приходить до висновку, що касаційну скаргу необхідно відхилити, а оскаржувані рішення слід залишити без змін.

Керуючись статтями 220 1 , 223, 224, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

У Х В А Л И В

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва Державної податкової служби відхилити, а постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 20 березня 2013 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 28 травня 2013 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення копій особам, що беруть участь справі та може бути переглянута з підстав встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України .

Головуюча: Н. Є. Блажівська

Судді: А.М. Лосєв

М.В. Сірош