Постанова

від 24.03.2014 по справі 826/2216/14

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

24 березня 2014 року № 826/2216/14

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Пащенка К.С., при секретарі судового засідання Іконніковій О.Ю., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Кран-Монтаж-Спец-Буд» доДержавної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві провизнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з позовною заявою, в якій просить визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення відповідача від 17.09.2013 № 0004932220 та №0004942220.

В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав, просив задовольнити позов у повному обсязі.

Представник відповідача в судовому засіданні позовні вимоги не визнав та просив відмовити у задоволенні позову.

18.03.2014 в судовому засіданні за згодою представників сторін ухвалено розглядати справу в порядку письмового провадження на підставі ч. 4 ст. 122 Кодексу адміністративного судочинства України.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

04.09.2013 за результатами документальної позапланової виїзної перевірки ТОВ «Кран-Монтаж-Спец-Буд» з питань правильності нарахування та повноти сплати до бюджету податку на додану вартість та податку на прибуток по взаємовідносинах з ТОВ «ВКП Спецінвест-2012», ТОВ «Алатар-Техно», ТОВ «ТД-Техінвест», ТОВ «Гран-Трейд», ТОВ «Мед профіт», ТОВ «Руст», ТОВ «Спрос Юей», ТОВ «Едвертайзінг Консалт», ТОВ «Зв'язок-Буд», ТОВ «Акватрейдінг» за період з 01.01.2010 по 31.12.2012 ДПІ у Дніпровському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві складено Акт № 578/26-53-22-01-21-34292606 (далі - Акт перевірки), яким встановлено порушення позивачем п.п. 198.1, 198.3, 198.6 ст. 198 ПК України, п. 9.1 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність», п. 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та, як наслідок, заниження податку на додану вартість на загальну суму у розмірі 64240 грн., а також порушення п. 138.2 ст. 138, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України, п. 9.1 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність», п. 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та, як наслідок, заниження податку на прибуток на загальну суму у розмірі 47985 грн.

17.09.2013 на підставі Акту перевірки відповідачем винесено податкові повідомлення-рішення:

№ 0004932220, яким у зв'язку з порушенням п.п. 198.3, 198.6 ст. 198 ПК України, позивачу визначено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 64240 грн., а також до позивача застосовано штрафні (фінансові) санкції у розмірі 16060 грн.;

№ 0004942220, яким у зв'язку з порушенням пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України, позивачу визначено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 47985 грн., а також до позивача застосовано штрафні (фінансові) санкції у розмірі 11997 грн.

При цьому, в Акті перевірки встановлено, що ТОВ «Кран-Монтаж-Спец-Буд» мало взаємовідносини лише з ТОВ «Алатар-Техно» та ТОВ «Руст» за період з 01.01.2010 по 31.12.2012.

Як встановлено судом, позивачу на підставі договорів на виконання робіт від 01.02.2012 № 01/02, від 22.02.2012 № 22/02, від 23.02.2012 № 23/02, від 17.03.2012 № 17/03, від 02.04.2012 № 02/041, від 04.04.2012 № 04/042, від 16.04.2012 № 16/041, від 07.05.2012 № 07/051, від 16.05.2012 № 16/052, від 21.05.2012 № 21/05, від 04.06.2012 № 04/061 та № 04/062, від 02.07.2012 № 02/07, від 12.10.2012 № 11/10 та № 12/10, від 24.10.2012 № 24/10, договору поставки від 02.07.2012 № 02/071, а також письмового договору у спрощений спосіб згідно з ч. 1 ст. 181 ГК України з ТОВ «Руст» (далі - Договори № 1) надано відповідні послуги (діагностика двох мостових кранів, підготовчі роботи для ремонту струмопідводного шинопровода, розробка технічних умов, підвіска та підйом вантажними лебідками, розборка ходової частини трьох кран-балок, демонтаж двох візків тощо) та поставлено відповідні товари (тельфер в/п 0,5 т. та кран-балки підвісні з тельфером в/п 2 т.), що підтверджується належним чином оформленими актами здачі-прийняття робіт, видатковими та податковими накладними, копії яких наявні в матеріалах справи. За результатами вказаних господарських операцій позивач сформував податковий кредит за спірний період на суму у розмірі 50418 грн. Як зазначено в Акті перевірки та підтверджується наявними в матеріалах справи банківськими виписками з відповідними відмітками позивач вказані послуги та товари оплатив повністю, в тому числі сплативши у їх ціні вказану суму ПДВ.

Водночас, з аналізу Актів перевірки видно, що підставою для висновку відповідача про порушення позивачем п.п. 198.1, 198.3, 198.6 ст. 198 ПК України, п. 9.1 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність», п. 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та, як наслідок, заниження податку на додану вартість на загальну суму у розмірі 50418 грн., а також порушення п. 138.2 ст. 138, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України, п. 9.1 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність», п. 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та, як наслідок, заниження податку на прибуток на загальну суму у розмірі 33472 грн. стала встановлена ним нікчемність вказаних Договорів № 1 внаслідок отримання листа ГВПМ ДПІ у Голосіївському районі м. Києва від 16.04.2013 № 1286/7/07-1/19, в якому зазначено, що в ході проведення заходів по операції «Конверт» було задокументовано та припинено протиправну діяльність «конвертаційного центру», до складу якого входило, зокрема, ТОВ «Руст», а також зібрано докази щодо «безтоварності» проведених операцій, невідповідність номенклатури придбаних та реалізованих товарів (робіт, послуг) зазначеного підприємства.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 1 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України; суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до ст. 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним та правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

При цьому суд зауважує, що вчинення платником податків дій, що мають своїм результатом одержання податкової вигоди (звільнення від оподаткування, зменшення бази або ставки оподаткування, одержання права на залік або відшкодування податку на додану вартість тощо), саме по собі не означає, що відповідні правочини були вчинені з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства.

Тому, для встановлення факту вчинення правочину з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, зокрема, з метою ухилення від сплати податків, необхідно встановити необґрунтованість отриманої платником податків податкової вигоди, наприклад, внаслідок її виникнення не у зв'язку із здійсненням реальної підприємницької або іншої економічної діяльності.

При цьому, з огляду на принцип персональної відповідальності платника податку право на податковий кредит не може ставитись у пряму залежність від додержання податкової дисципліни третіми особами. Тобто якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи, а тому сама по собі несплата податку продавцем (у тому числі внаслідок ухилення від сплати) не може бути підставою для відмови у праві платника податку на податковий кредит за наявності факту здійснення господарської операції.

Оскільки наслідки в податковому обліку платника створюють лише реально вчинені господарські операції, тобто такі, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, то факт виконання поставки товару входить до предмету доказування у справі. Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 31.03.2011 у справі № К-12509/08.

За змістом інформаційного листа Вищого адміністративного суду України від 02.06.2011 № 742/11/13-11, при дослідженні факту здійснення господарської операції оцінюватися повинні відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку. Не є обов'язковою передумовою для визначення контролюючими органами грошових зобов'язань визнання недійсними (у тому числі нікчемними) правочинів, які укладалися за ланцюгом між попередніми посередниками, через ланцюг яких декларувався рух товарів чи послуг, нібито придбаних останнім у такому ланцюгу платником податку. При цьому відносини між учасниками попередніх ланцюгів постачань товарів та послуг не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між останнім у ланцюгу постачань платником податків та його безпосереднім контрагентом.

Чинне законодавство України не ставить в залежність виникнення у платника ПДВ права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб'єктом господарювання, зокрема, тим, який не був постачальником товарів (послуг), на вартість яких нарахований ПДВ, що включений платником податку до податкового кредиту. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного суду України від 31.01.2011 у справі № 21-47а10.

Судом також враховуються рішення Європейського суду з прав людини у справах Інтерсплав проти України (2007 рік, заява № 803/02), «Булвес» АД проти Болгарії (2009 рік, заява № 3991/03) і Бізнес Супорт Центр проти Болгарії (2010 рік, заява № 6689/03), які відповідно до ч. 1 ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» підлягають застосуванню судами як джерела права, у яких визначено, що платника податку не може бути позбавлено права на бюджетне відшкодування ПДВ за відсутності доказів того, що його було залучено до протиправної діяльності, пов'язаної з незаконним отриманням бюджетного відшкодування; при цьому платник ПДВ не повинен нести відповідальність за зловживання, вчинені його постачальниками, якщо платник ПДВ не знав про такі зловживання і не міг про них знати.

Як встановлено судом, зобов'язання за Договорами № 1 між ТОВ «Кран-Монтаж-Спец-Буд» та ТОВ «Руст» виконувались сторонами у повному обсязі, що підтверджується відповідними актами здачі-прийняття робіт, видатковими та податковими накладними.

Реальність спірних господарських операцій підтверджується також залученими до матеріалів справи:

договорами підряду та виконання робіт, актами здачі-прийняття робіт та податковими накладними до них, з метою виконання яких здійснювались спірні господарські операції;

договором поставки, видатковою та податковою накладними до нього, який підтверджує факт подальшої реалізації поставленого позивачу ТОВ «Руст» товару, на користь третіх осіб.

Суд не бере до уваги посилання відповідача в Акті перевірки на лист ГВПМ ДПІ у Голосіївському районі м. Києва від 16.04.2013 № 1286/7/07-1/19, оскільки, по-перше, відповідно до ст. 61 Конституції України, юридична відповідальність особи має індивідуальний характер, тому позивач не може нести відповідальності за можливі протиправні дії інших юридичних осіб, по-друге, порушення контрагентами позивача вимог законодавства про порядок здійснення господарської діяльності не може бути підставою для висновку про безтоварність відповідних господарських операцій, по-третє, факти вчинення злочину, в тому числі у вигляді фіктивного підприємництва, ухилення від сплати податків та підробки документів, можуть встановлюватись виключно відповідним рішенням суду, по-четверте, поняття «добросовісний платник», яке вживається у сфері податкових правовідносин, не передбачає виникнення у платника додаткового обов'язку з контролю за дотриманням його постачальниками правил оподаткування, а сам платник не наділений повноваженнями податкового контролю для виконання функцій, покладених на податкові органи, а тому не може володіти інформацією відносно виконання контрагентами податкових зобов'язань (аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 26.09.2012 у справі № К/9991/5398/12), по-п'яте, будь-яких інших доказів на підтвердження вказаних обставин, всупереч вимогам ч. 2 ст. 71 КАС України, відповідачем суду не надано.

Водночас, зважаючи на те, що публічний порядок держави порушується у разі недотримання нормативних актів, у яких він закріплений, а ухилення від сплати податків, на факт якого відповідач посилається, є злочином, відповідальність за який встановлена Кримінальним кодексом України, суд вважає, що за обставин, які склалися у даній справі, визначенню правочину як такого, що порушує публічний порядок, повинен передувати вирок суду про притягнення учасника (учасників) такого правочину до кримінальної відповідальності, який би набрав законної сили. Всупереч вимогам ч. 2 ст. 71 КАС України відповідачем таких доказів надано не було. Аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 03.04.2012 у справі № К-9574/08.

Поряд з цим, вказані в актах податкового органу недоліки, допущені суб'єктами господарювання при укладенні та виконанні правочинів, не є підставою для визнання правочинів нікчемними, оскільки, чинне законодавство не встановлює таких підстав нікчемності правочину.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Разом з тим, податковим органом не надано документальних підтверджень відсутності фактичного виконання ТОВ «Руст» господарських операцій за спірними Договорами № 1, наявності факту узгодженості його дій з ТОВ «Кран-Монтаж-Спец-Буд» з метою незаконного отримання податкових вигод або обізнаності позивача з такими діями ТОВ «Руст».

Таким чином, твердження відповідача про нікчемність укладених позивачем з ТОВ «Руст» правочинів є необґрунтованим належними засобами доказування припущеннями, оскільки, позиція податкового органу щодо суперечності спірних Договорів № 1 інтересам держави не підкріплена належними доказами чи відповідними судовими рішеннями. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Вищого адміністративного суду України від 08.01.2013 у справі № К/9991/34364/12.

Більш того, такі висновки податкового органу не можуть ґрунтуватися на припущеннях, а можуть ґрунтуватися лише на належних, достатніх, а також тих доказах, які одержані з дотриманням закону. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Вищого адміністративного суду України від 25.09.2013 у справі № К/9991/82116/12.

Крім того, одним з основних завдань органів державної податкової служби є здійснення контролю дотримання податкового законодавства і надання роз'яснень законодавства з питань оподаткування платникам податків. Жодним законом не передбачено право органу державної податкової служби самостійно, в позасудовому порядку, визнавати нікчемними правочини і дані, вказані платником податків в податкових деклараціях. Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 14.11.2012 у справі № К/9991/50772/12.

Відповідно до ч. 2 ст. 18 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців» якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні. Третя особа не може посилатися на них у спорі у разі, якщо вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними.

Як видно з матеріалів справи, на момент підписання відповідних актів здачі-прийняття робіт, видаткових та податкових накладних, юридична особа ТОВ «Руст» не була припинена, доказів існування вироків суду у кримінальних справах, якими б встановлювався факт фіктивного підприємництва, відповідачем не надано.

Таким чином, судом встановлено, що правочини між ТОВ «Кран-Монтаж-Спец-Буд» та ТОВ «Руст» були укладені з метою здійснення передбаченої законодавством підприємницької діяльності, наявність у ТОВ «Кран-Монтаж-Спец-Буд» та ТОВ «Руст» умислу на укладення вказаних Договорів № 1 з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, відповідачем не доведено, натомість судом встановлено факт здійснення відповідних господарських операцій, а тому вказані правочини не можуть розглядатись як нікчемні з мотивів їх завідомої суперечності інтересам держави і суспільства відповідно до ст. 228 ЦК України.

Відповідно до п. 200.1 ст. 200 ПК України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Згідно з пп. 14.1.156 п. 14.1 ст. 14 ПК України податкове зобов'язання - сума коштів, яку платник податків, у тому числі податковий агент, повинен сплатити до відповідного бюджету як податок або збір на підставі, в порядку та строки, визначені податковим законодавством (у тому числі сума коштів, визначена платником податків у податковому векселі та не сплачена в установлений законом строк).

Відповідно до пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 ПК України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Згідно з п. 198.3 ст. 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до п. 198.6 ст. 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

При цьому в п. 187.1 ст. 187 ПК України передбачено, що датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку; б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

Аналіз наведених норм дає підстави зробити висновок, що у ПК України передбачено єдину підставу для формування податкового кредиту, а саме наявність у платника податку - покупця належним чином оформленої податкової накладної або митної декларації.

Відповідно до змісту п.п. 201.4 та 201.8 ст. 201 ПК України податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у встановленому порядку.

Згідно з п. 184.1 ст. 184 ПК України реєстрація діє до дати анулювання реєстрації платника податку, яка проводиться шляхом виключення з реєстру платників податку.

Відповідно до п. 1 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого наказом Міністерства фінансів України 01.11.2011 № 1379 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 22.11.2011 за № 1333/20071 (далі - Порядок № 1379), податкову накладну заповнює особа, яка зареєстрована як платник податку в податковому органі та якій присвоєно індивідуальний податковий номер платника податку на додану вартість.

Як встановлено судом, сума ПДВ у розмірі 50418 грн. була віднесена позивачем до складу податкового кредиту на підставі податкових накладних, виписаних ТОВ «Руст». На момент складання вказаних податкових накладних ТОВ «Руст» було включене до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, а також зареєстроване платником податку на додану вартість відповідно до чинного законодавства, з урахуванням чого суд приходить до висновку про наявність у нього права на складання податкових накладних. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Вищого адміністративного суду України від 10.01.2012 у справі № К/9991/81953/11.

Отже, наявність реєстрації цієї особи на час вчинення спірних операцій є свідченням наявності у неї необхідного обсягу правосуб'єктності для здійснення таких операцій, тоді як перевірка проведення такої реєстрації з дотриманням вимог законодавства перебуває поза межами можливого контролю платника. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Вищого адміністративного суду України від 03.05.2012 у справі № К/9991/11271/12.

Таким чином, сума податку на додану вартість у розмірі 50418 грн., віднесена ТОВ «Кран-Монтаж-Спец-Буд» до податкового кредиту, підтверджується податковими накладними, оформленими відповідно до вимог ст. 201 ПК України та Порядку № 1379.

Відповідно до правової позиції Верховного суду України, викладеної в постанові від 29.10.2010 у справі за позовом ЗАТ «Мукачівський лісокомбінат» до Мукачівської об'єднаної державної податкової інспекції Закарпатської області про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення, та Вищого адміністративного суду, викладених в ухвалах від 29.03.2012 у справі № К/9991/1617/11 та від 09.04.2012 у справі № К-46073/09, несплата продавцем або його контрагентами ПДВ до бюджету, у разі фактичного здійснення господарської операції, не впливає на формування податкового кредиту покупцем та не є підставою для позбавлення останнього права на відшкодування цього податку.

Якщо контрагенти по ланцюгу постачання товарів (послуг) не виконали свого зобов'язання по сплаті податку на додану вартість до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цих осіб. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Вищого адміністративного суду України від 28.03.2012 у справі № К/9991/72712/11.

Судова практика вирішення податкових спорів виходить з презумпції добросовісності платників та інших учасників правовідносин у сфері економіки. У зв'язку з цим презюмується, що дії платника, результатом яких є отримання податкової вигоди, вважаються економічно виправданими, а відомості, що містяться у податковій та бухгалтерській звітності платника, - достовірні.

Подання платником до контролюючого органу усіх належним чином оформлених первинних документів, передбачених податковим законодавством, з ціллю отримання податкової вигоди є підставою для її отримання, якщо податковий орган не доведе неправдивість, недостовірність або суперечливість відомостей, що містяться у таких документах.

Доводи ж податкового органу про отримання платником необґрунтованої податкової вигоди мають ґрунтуватись на сукупності доказів, що безспірно підтверджують існування обставин, які виключають право платника, зокрема, на формування податкового кредиту.

Однак у даній справі податковим органом не доведено існування таких обставин. Аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 20.06.2013 у справі № К/800/12455/13.

При дотриманні контрагентом законодавчо встановлених вимог щодо оформлення відповідних документів підстави для висновку про недостовірність або суперечливість відомостей, зазначених у таких податкових накладних, відсутні, якщо не встановлені обставини, що свідчать про обізнаність покупця про зазначення продавцем недостовірних відомостей. Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, в ухвалах Вищого адміністративного суду України від 04.07.2013 у справі № К/9991/65870/12, від 05.09.2013 у справі № К/800/13176/13, від 12.09.2013 у справі № К/800/15523/13.

Враховуючи викладене, формування позивачем податкового кредиту з податку на додану вартість на підставі виписаних ТОВ «Руст» податкових накладних, за висновком суду, є правомірним та повністю відповідає вимогам чинного законодавства, у зв'язку з чим викладений в Акті перевірки висновок ДПІ у Дніпровському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві про порушення позивачем п.п. 198.1, 198.3, 198.6 ст. 198 ПК України, п. 9.1 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність», п. 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку є необґрунтованим та таким, що не відповідає чинному законодавству та дійсним обставинам справи, а винесене на його підставі спірне податкове повідомлення-рішення від 17.09.2013 № 0004932220 в частині визначеної суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 50418 грн. та штрафних санкцій у розмірі 12604,50 грн. (50418 грн.*25%) - безпідставним та неправомірним.

Водночас, відповідно до пп. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134 ПК України об'єктом оподаткування є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135 - 137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138 - 143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених статтею 152 цього Кодексу.

Згідно з п. 135.1 ст. 135 ПК України доходи, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, включаються до доходів звітного періоду за датою, визначеною відповідно до статті 137, на підставі документів, зазначених у пункті 135.2 цієї статті, та складаються з доходу від операційної діяльності, який визначається відповідно до пункту 135.4 цієї статті та інших доходів, які визначаються відповідно до пункту 135.5 цієї статті, за винятком доходів, визначених у пункті 135.3 цієї статті та у статті 136 цього Кодексу.

Пунктом 138.1 ст. 138 ПК України встановлено, що витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті, інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу, крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Відповідно до пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

З огляду на вищевказане, витрати позивача за Договорами з ТОВ «Руст» підтверджуються належним чином оформленими первинними документами, суд вважає безпідставним та необґрунтованим висновок Акту перевірки про порушення позивачем п. 138.2 ст. 138, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України, п. 9.1 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність», п. 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, а винесене на його підставі спірне податкове повідомлення-рішення від 17.09.2013 № 0004942220 в частині визначеної суми грошового зобов'язання з податку прибуток у розмірі 33472 грн. та штрафних санкцій у розмірі 8368 грн. (33472 грн.*25%) - безпідставним та неправомірним.

Водночас, як встановлено Актом перевірки та не заперечувалось представниками сторін, між ТОВ «Кран-Монтаж-Спец-Буд» та ТОВ «Алатар-Техно» укладено договори на виконання робіт від 05.01.2012 № 05/1, від 06.01.2012 № 06/012, від 06.01.2012 № 06/011, від 16.07.2012 № 16/07, від 20.08.2012 № 20/081, від 27.08.2012 № 27/081 та від 30.08.2012 № 30/081, а також письмовий договір у спрощений спосіб згідно з ч. 1 ст. 181 ГК України (далі - Договори № 2). На підтвердження факту виконання вказаних Договорів № 2 складено відповідні акти здачі-прийняття робіт, а також ТОВ «Алатар-Техно» виписало позивачу податкові накладні на загальну суму у розмірі 82932 грн. (в тому числі ПДВ 13822 грн.).

Водночас, як видно з матеріалів справи, вироком Деснянського районного суду м. Києва від 11.04.2013 у справі № 754/5110/13-к, який набрав законної сили, директора ТОВ «Алатар-Техно» ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 205, ч. 3 ст. 358 КК України.

Вказаним вироком від 11.04.2013 у справі № 754/5110/13-к встановлено, зокрема, що: «…в період з серпня 2011 року по жовтень 2012 року ОСОБА_2, діючи за попередньою змовою групою осіб з невстановленою слідством особою, знаходячись на території Деснянського району м.Києва та в інших невстановлених слідством місцях на території адміністративно-територіальної одиниці Київської області, здійснив підписання документів господарської діяльності підприємства ТОВ «Алатар-Техно», що надають право на формування податкових зобов'язань, складених на паперових носіях невстановленою слідством особою, які містили завідомо для ОСОБА_2 недостовірні відомості про начебто вчинені підприємством ТОВ «Алатар-Техно» господарські операції, які в дійсності не відбувались. Після підписання податкових декларацій з податку на прибуток підприємства ТОВ «Алатар-Техно», податкових декларацій з податку на додану вартість ТОВ «Алатар-Техно» та додатків до них, ОСОБА_2 передав вказані документи невстановленій слідством особі, яка їх надала до ДПІ у Деснянському районі м.Києва по вул.Закревського, 41 в м.Києві. Після підписання первинних документів бухгалтерського, податкового обліку, документів фінансово-господарської діяльності ТОВ «Алатар-Техно», в тому числі: договорів, додаткових угод, додатків до них, видаткових накладних, товарно-транспортних накладних, актів здачі-прийняття виконаних робіт (наданих послуг); податкових накладних; платіжних документів про начебто вчинені підприємством ТОВ «Алатар-Техно» господарські операції, які в дійсності не відбувались щодо продажу (придбання) товарів, виконання робіт, надання послуг в адресу суб'єктів підприємницької діяльності реального сектору економіки, а саме: …ТОВ «Кран-Монтаж-Спец-Буд» (код ЄДРПОУ 34292606)…, ОСОБА_2 надавав вказані документи невстановленій слідством особі, яка здійснювала їх збут шляхом передачі представникам та службовим особам вказаних суб'єктів господарювання для формування податкової звітності. В судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_2 свою вину у вчиненні кримінальних правопорушень визнав повністю та показав, що в серпні 2011 року його знайомий ОСОБА_3 запропонував йому зареєструвати на себе фірму, на що він погодився, після чого 26.08.2011р. в денний час доби в офісі приватного нотаріуса по вул.Ш.Руставелі, 20 каб.2 в м.Києві він на прохання ОСОБА_3 підписав від свого імені статут ТОВ «Алатар-Техно», 27.08.2011р. він також підписав надані йому ОСОБА_3 документи по ТОВ «Алатар-Техно», а саме договір щодо купівлі продажу прав на частку у статутному капіталі, наказ щодо призначення його на посаду директора, протокол загальних зборів, які разом з раніше підписаним ним статутом передав ОСОБА_3 для державної реєстрації ТОВ «Алатар-Техно» по вул.Червоноткацькій, 93 в м.Києві в Деснянській РДА м.Києва. Після цього, він також надав ОСОБА_3 документи для відкриття поточних рахунків підприємства ТОВ «Алатар-Техно», а саме 13.09.2011р. в денний час доби в ПАТ «Український Бізнес Банк» та 23.04.2012р. в денний час доби в Філію АТ Банку «Меркурій» в м.Києві. Виконавши зазначені дії щодо придбання ТОВ «Алатар-Техно», він отримав за виконані дії від ОСОБА_3 грошову винагороду в розмірі 3000грн. При цьому він не мав на меті займатись підприємницькою діяльністю, усвідомлював, що його дії носять протиправний характер, що ним було створено фіктивне підприємство шляхом придбання суб'єкта підприємницької діяльності, з метою прикриття незаконної діяльності. Крім того, в період з серпня 2011 року по жовтень 2012 року він, діючи за попередньою змовою зі своїм знайомим ОСОБА_3, на території Деснянського району м.Києва та в інших місцях Києва та Київської області, підписав документи господарської діяльності підприємства ТОВ «Алатар-Техно», що надають право на формування податкових зобов'язань, які були складені ОСОБА_3, в яких були зазначені недостовірні відомості про начебто вчинені підприємством ТОВ «Алатар-Техно» господарські операції, які в дійсності не відбувались. Після підписання податкових декларацій з податку на прибуток підприємства ТОВ «Алатар-Техно», податкових декларацій з податку на додану вартість ТОВ «Алатар-Техно» та додатків до них, він передав вказані документи ОСОБА_3, який їх надав в подальшому до ДПІ у Деснянському районі м.Києва. Після підписання первинних документів бухгалтерського, податкового обліку, документів фінансово-господарської діяльності ТОВ «Алатар-Техно», в тому числі договорів, додаткових угод, додатків до них, видаткових накладних, товарно-транспортних накладних, актів здачі-прийняття виконаних робіт (наданих послуг); податкових накладних; платіжних документів про начебто вчинені підприємством ТОВ «Алатар-Техно» господарські операції, які в дійсності не відбувались щодо продажу (придбання) товарів, виконання робіт, надання послуг в адресу суб'єктів підприємницької діяльності реального сектору економіки, а саме тих суб'єктів підприємницької діяльності, які зазначені в його обвинуваченні, він надавав вказані документи ОСОБА_3, який передавав їх представникам та службовим особам вказаних суб'єктів господарювання для формування податкової звітності.».

Відповідно до ч. 4 ст. 72 КАС України вирок суду в кримінальній справі або постанова суду у справі про адміністративний проступок, які набрали законної сили, є обов'язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, щодо якої ухвалений вирок або постанова суду, лише в питаннях, чи мало місце діяння та чи вчинене воно цією особою.

Судом не можуть бути прийняті до уваги похідні документи фінансово-господарської ТОВ «Кран-Монтаж-Спец-Буд» з третіми особами, які, на думку позивача, підтверджують виконання спірних Договорів № 2 з ТОВ «Алатар-Техно», оскільки за змістом інформаційного листа Вищого адміністративного суду України від 02.06.2011 № 742/11/13-11 при дослідженні факту здійснення господарської операції оцінюватися повинні відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку.

Зважаючи на викладене, а також враховуючи, що вироком Деснянського районного суду м. Києва від 11.04.2013 у справі № 754/5110/13-к встановлено, що ОСОБА_2 не мав наміру здійснювати та не здійснював підприємницьку діяльність від імені ТОВ «Алатар-Техно», а лише підписував відповідні документи, суд приходить до висновку про безтоварність, тобто лише документальне оформлення, відповідних господарських операцій.

При цьому, позивачем не доведена реальність операцій, оскільки не підтверджено час здійснення операцій, а також до матеріалів справи не надано жодних доказів наявності у ТОВ «Алатар-Техно» трудових ресурсів, виробничого обладнання, транспортного чи торгівельного обладнання. Відтак, господарські операції, що відбулися оформлені лише документально.

Суд вважає, що така господарська діяльність без наявності на те поважної розумної економічної або іншої причини (ділової мети) підтверджує намір платника зменшити отримані доходи з метою несплати податків та отримати додаткову «вигоду» у вигляді зниження податкового навантаження, що обставини справи та надані документи підтверджують той факт, що зазначені господарські операції є безтоварними.

Фактичне не отримання товару, відсутність поважної розумної економічної або іншої причини здійснення таких операцій позбавляють платника податку права на податковий кредит за наслідками цих операцій навіть у випадку наявності належним чином оформлених податкових накладних та інших первинно-бухгалтерських документів. Аналогічна правова позиція викладена в постановах Вищого адміністративного суду України від 20.02.2013 у справах № К/9991/59642/12 та № К/9991/59709/12.

Таким чином, з матеріалів справи видно, що головною метою, яку переслідували сторони при укладенні вищевказаних Договорів № 2, було одержання доходу винятково за рахунок необґрунтованої податкової вигоди у вигляді безпідставного формування ТОВ «Алатар-Техно» податкового кредиту за відсутності наміру здійснювати реальну підприємницьку діяльність, та, як наслідок, несплата податків до Державного бюджету України, що суперечить інтересам держави і суспільства та порушує публічний порядок, з урахуванням чого, вказані Договори № 2 є нікчемними відповідно до ст. 228 ЦК України.

Як встановлено судом, податкові накладні виписані ТОВ «Алатар-Техно» на користь позивача з урахуванням обставин встановлених вироком Деснянського районного суду м. Києва від 11.04.2013 у справі № 754/5110/13-к фактично є недійсними, у зв'язку з чим дані податкові накладні за висновком суду не можуть породжувати жодних правових наслідків і бути підставою для формування податкового кредиту.

Таким чином, враховуючи, що, по-перше, податкові накладні на загальну суму 82932 грн. (в тому числі ПДВ 13822 грн.) фактично є недійсними та виписані позивачу на підставі нікчемних правочинів, по-друге, ТОВ «Алатар-Техно», податкові накладні якого стали підставою для формування ТОВ «Кран-Монтаж-Спец-Буд» податкового кредиту, зареєстроване в Єдиному державному реєстрі підприємств та організацій України і Реєстрі платників податку на додану вартість за зверненням невстановлених осіб від імені особи, яка заперечує свою участь у діяльності цього товариства, отже, виписані від його імені податкові накладні не можна вважати належно оформленими та підписаними повноважними особами звітними документами, які посвідчують факт придбання товарів, робіт чи послуг, суд приходить до висновку, що віднесення відображених у них сум ПДВ до податкового кредиту є безпідставним. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного суду України від 05.03.2012 у справі за позовом ТОВ «Нафта» до Шосткинської МДПІ Сумської області про визнання висновків перевірки неправомірними, визнання чинним договору, скасування податкових повідомлень-рішень.

Згідно з ч. 1 ст. 244 2 Кодексу адміністративного судочинства України рішення Верховного Суду України, прийняте за результатами розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначені норми права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність з рішенням Верховного Суду України.

Зважаючи на викладене, а також враховуючи, що відповідач прийняв спірне податкове повідомлення-рішення від 17.09.2013 № 0004932220 в частині визначеної суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 13822 грн. (64240 грн.-50418 грн.) та штрафних санкцій у розмірі 3455,50 грн. (16060 грн.-12604,50 грн.) в межах повноважень та з дотриманням вимог чинного законодавства, суд приходить до висновку про відсутність належних правових підстав для визнання протиправним та скасування вказаного рішення ДПІ у Дніпровському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві в цій частині.

Враховуючи безтоварність, тобто лише документальне оформлення господарських операцій на підставі нікчемних Договорів № 2 між позивачем та ТОВ «Алатар-Техно», виписані останнім акти здачі-прийняття робіт на користь позивача з урахуванням обставин встановлених вироком Деснянського районного суду м. Києва від 11.04.2013 у справі № 754/5110/13-к фактично є недійсними, у зв'язку з чим вказані документи за висновком суду не можуть породжувати жодних правових наслідків і бути підставою для формування валових витрат, суд приходить до висновку, що витрати ТОВ «Кран-Монтаж-Спец-Буд» за вказаними Договорами на порушення пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України не підтверджені належними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку, а відтак неправомірно були віднесені позивачем до складу валових витрат.

Зважаючи на викладене, а також враховуючи, що відповідач прийняв спірне податкове повідомлення-рішення від 17.09.2013 № 0004942220 в частині визначеної суми грошового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 14513 грн. (47985 грн.-33472 грн.) та штрафних санкцій у розмірі 3628 грн. (11996 грн.-8368 грн.) в межах повноважень та з дотриманням вимог чинного законодавства, суд приходить до висновку про відсутність належних правових підстав для визнання протиправним та скасування вказаного рішення ДПІ у Дніпровському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві в цій частині.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

З огляду на припис наведеної норми процесуального права при розгляді судом спору щодо правомірності рішень органу державної податкової служби, яким платнику податків донараховані податкові зобов'язання чи відмовлено у наданні податкових вигод, презумується добросовісність платника податків, якщо зазначеним органом не доведено інше. Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, в ухвалах Вищого адміністративного суду України від 04.03.2013 у справі № К/9991/2038/11, від 11.02.2013 у справі № К/9991/66857/11 та від 10.12.2012 у справі № К/9991/26224/12.

Всупереч наведеним вимогам відповідач як суб'єкт владних повноважень не надав суду достатніх беззаперечних доказів в обґрунтування обставин, на яких ґрунтуються його заперечення, і не довів правомірності винесення ним спірних податкових повідомлень-рішень в повній мірі.

Дослідивши обставини справи, проаналізувавши вищезазначені правові норми, суд приходить до висновку, що вимоги позивача є обґрунтованими і підлягають задоволенню частково.

З огляду на викладене, судові витрати, здійснені позивачем, присуджуються на користь позивача з Державного бюджету України згідно з ч. 3 ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України пропорційно до задоволених вимог.

Керуючись статтями 9, 69-71, 94, 158-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Кран-Монтаж-Спец-Буд» (02218, м. Київ, вул. Райдужна, 37, кв. 102, код ЄДРПОУ 34292606) задовольнити частково.

2. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 17.09.2013 № 0004932220, прийняте Державною податковою інспекцією у Дніпровському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві, в частині визначеної суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 50418 грн. та штрафних санкцій у розмірі 12604,50 грн.

3. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 17.09.2013 № 0004942220, прийняте Державною податковою інспекцією у Дніпровському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві, в частині визначеної суми грошового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 33472 грн. та штрафних санкцій у розмірі 8368 грн.

4. В іншій частині позовних вимог відмовити.

5. Зобов'язати відповідний підрозділ Державної казначейської служби України стягнути судові витрати в сумі 209,72 грн. (двісті дев'ять гривень 72 коп.) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Кран-Монтаж-Спец-Буд» за рахунок Державного бюджету України шляхом їх безспірного списання із рахунків Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві (02094, м. Київ, бул. Верховної Ради, 24-Б, код ЄДРПОУ 38730029) за рахунок бюджетних асигнувань.

Постанова відповідно до ч.ч. 1, 3, 4 ст. 254 КАС України набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом, якщо таку скаргу не було подано, а у разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження. Якщо строк апеляційного оскарження буде поновлено, то вважається, що постанова суду не набрала законної сили.

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів з дня її проголошення, а у разі застосування судом ч. 3 ст. 160 КАС України або прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених ч. 4 ст. 167 КАС України, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Суддя К.С. Пащенко