Ухвала

від 05.06.2014 по справі 826/2216/14

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 826/2216/14 Головуючий у 1-й інстанції: Пащенко К.С. Суддя-доповідач: Степанюк А.Г.

У Х В А Л А

Іменем України

05 червня 2014 року м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді - Степанюка А.Г.,

суддів - Кузьменка В.В., Шурка О.І.,

при секретарі - Ліневській В.В.,

розглянувши у порядку письмового провадження апеляційні скарги товариства з обмеженою відповідальністю «Кран-Монтаж-Спец-Буд» та Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 24 березня 2014 року у справі за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Кран-Монтаж-Спец-Буд» до Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИЛА:

У лютому 2014 року товариство з обмеженою відповідальністю «Кран-Монтаж-Спец-Буд» (далі - Позивач, ТОВ «КМСБ») звернулося до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві (далі - Відповідач, ДПІ у Дніпровському районі) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 17.09.2013 року №0004932220 та №0004942220.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 24.03.2014 року позов задоволено частково - визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення від 17.09.2013 року № 0004932220 в частині визначеної суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 50418 грн. та штрафних санкцій у розмірі 12604,50 грн.; визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення від 17.09.2013 року № 0004942220 в частині визначеної суми грошового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 33472 грн. та штрафних санкцій у розмірі 8368 грн. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено повністю. При цьому суд першої інстанції виходив з того, що Позивачем доведено відсутність фактів порушення податкового законодавства за наслідками взаємовідносин з ТОВ «Руст», що, відповідно, дає ТОВ «КМСБ» право на формування податкового кредиту та валових витрат. Разом з тим, відмовляючи у задоволенні решти позовних вимог, Окружний адміністративний суд м. Києва зазначив, що взаємовідносини з ТОВ «Алатар-Техно» мали фіктивний характер, що підтверджується наявним у матеріалах справи вироком суду.

Не погоджуючись із прийнятим судовим рішенням, Відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржувану постанову та прийняти нову, якою у частині задоволених позовних вимог відмовити повністю. При цьому посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права. Наголошує на неповному дослідженні судом всіх фактичних обставин справи та перевірки їх доказами, що спричинило прийняття неправильного рішення.

Вважаючи рішення суду першої інстанції таким, що прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права, Позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду в частині відмови у задоволенні позовних вимог та прийняти нову, якою позовні вимоги задовольнити повністю. При цьому наголошує на неповному дослідженні судом всіх фактичних обставин справи.

Сторони, будучи належним чином повідомлені про дату, час та місце судового розгляду справи, у судове засідання не прибули, а тому справа розглядалася у порядку письмового провадження за наявними у ній матеріалами у відповідності до ст. 197 КАС України.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги необхідно залишити без задоволення, а постанову суду першої інстанції без змін, виходячи з наступного.

Відповідно до статті 198 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право, зокрема, залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін.

Вирішуючи спір, суд першої інстанції встановив, що у серпні 2013 року працівниками ДПІ у Дніпровському районі було проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ «КМСБ» з питань правильності нарахування та повноти сплати до бюджету податку на додану вартість та податку на прибуток по взаємовідносинах з ТОВ «ВКП Спецінвест-2012», ТОВ «Алатау-Техно», ТОВ «ТД-Техінвест», ТОВ «Гран-Трейд», ТОВ «Медпрофіт», ТОВ «Руст», ТОВ «Спрос Юей», ТОВ «Едвертайзінг Консалт», ТОВ «Зв'язок-Буд», ТОВ «Акватрейдінг» за період з 01.01.2010 року по 31.12.2012 року. У ході перевірки податковим органом було виявлено порушення Позивачем: п.п. 198.1, 198.3, 198.6 ст. 198 ПК України, що призвело до заниження податку на додану вартість на суму 62 240,00 грн.; п. 138.2 ст. 138, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України, що призвело до заниження суми податку на прибуток на загальну суму 47 985,00 грн. Результати перевірки зафіксовані в акті від 04.09.2013 року №578/26-53-22-01-21-34292606. На підставі викладених в акті перевірки висновків Відповідачем винесені податкові повідомлення-рішення від 17.09.2013 року: форми «Р» №0004932220, яким Позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 80 300,00 грн. (у тому числі за основним платежем - 64 240,00 грн. та штрафними (фінансовими) санкціями - 16 060,00 грн.); форми «Р» №0004942220, яким Позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток в розмірі 59 982,00 грн. (у тому числі за основним платежем - 47 985,00 грн. та штрафними (фінансовими) санкціями - 11 997,00 грн.).

За результатами адміністративного оскарження вказані податкові повідомлення-рішення залишені без змін.

Вирішуючи питання про реальність укладених між Позивачем та ТОВ «Руст» договорів та, як наслідок, правомірність формування податкового кредиту та валових витрат, суд першої інстанції встановив наступне.

Між ТОВ «КМСБ» (Замовник) та ТОВ «Руст» (Виконавець) укладено договори на виконання робіт від 01.02.2012 року №01/02, від 22.02.2012 року №22/02, від 23.02.2012 року №23/02, від 17.03.2012 року №17/03, від 02.04.2012 року №02/041, від 04.04.2012 року №04/042, від 16.04.2012 року №16/041, від 07.05.2012 року №07/051, від 16.05.2012 року №16/052, від 21.05.2012 року №21/05, від 04.06.2012 року №04/061, від 04.06.2012 року №04/062, від 02.07.2012 року №02/07, від 12.10.2012 року №12/10, від 12.10.2012 року №11/10, від 24.10.2012 року №24/10, за умовами яких Замовник доручає, а Виконавець зобов'язується виконати передбачені договорами роботи.

Факт виконання вказаних договорів, на думку суду першої інстанції, підтверджується наявними у матеріалах справи копіями: актів здачі-прийняття робіт (т. 1 а.с. 118, 122, 126, 130, 134, 138, 142, 149, 153, 157, 131, 165, 169, 178, 181, 184), податкових накладних (т. 1 а.с. 119, 123, 127, 131, 135, 139, 143, 150, 154, 158, 162, 166, 170), банківських виписок (т. 1 а.с. 216-237).

Крім того, Позивачем було придбано у ТОВ «Руст» кран-балку підвісну з тельфером у кількості 2 штуки, що підтверджується наявними у матеріалах справи копіями: рахунку-фактури (т. 1 а.с. 144), видаткової накладної (т. 1 а.с. 145), податкової накладної (т. 1 а.с. 146). Крім іншого, на підставі договору поставки від 02.07.2012 року №02/071 Позивачем було придбано у ТОВ «Руст» тельфер в.п. 0,5 т у кількості 2 штуки, про що свідчить наявні у матеріалах справи копії: рахунку-фактури (т. 1 а.с. 173), видаткової накладної (т. 1 а.с. 174), податкової накладної (т. 1 а.с. 175).

Крім того, судом першої інстанції встановлено, що між Позивачем (Замовник) та ТОВ «Алатар-Техно» (Виконавець) були укладені договори на виконання робіт від 05.01.2012 року №05/1, від 06.01.2012 року №06/012, від 06.01.2012 року №06/011, від 16.07.2012 року №16/07, від 20.08.2012 року №20/081, від 27.08.2012 року №27/081, від 30.08.2012 року №30/081, за умовами яких Замовник доручає, а Виконавець зобов'язується виконати передбачені договорами роботи.

Факт виконання вказаних договорів, на думку суду першої інстанції, підтверджується наявними у матеріалах справи копіями: актів здачі-прийняття робіт (т. 1 а.с. 87, 91, 95, 99, 106, 110, 114), податкових накладних (т. 1 а.с. 88, 91, 96, 100, 107, 111, 115), банківських виписок (т. 1 а.с. 216-237).

Крім того, згідно поданих документів Позивачем було придбано у ТОВ «Алатар-Техно» було пульт керування краном, що, на думку ТОВ «КМСБ» підтверджується копією рахунку-фактури (т. 1 а.с. 101), видаткової накладної (т. 1 а.с. 102), податкової накладної (т. 1 а.с. 103).

На підставі встановлених вище обставин, суд першої інстанції дійшов до висновку, що підстав для визнання безтоварними укладених Позивачем з ТОВ «Руст» договорів немає.При цьому, суд наголосив на тому, що податковим органом як суб'єктом владних повноважень не доведено, що господарські операції Позивача з ТОВ «Руст» є фіктивними або безтоварними, не доведено недобросовісності Позивача та його контрагента. Крім того, доказів визнання нікчемною угоди суду не надано, а отже висновки податкового органу ґрунтуються на припущеннях, які не підтверджені належними доказами і не мають фактичного та правового обґрунтування. Разом з тим, щодо взаємовідносин ТОВ «КМСБ» з ТОВ «Алатар-Техно», суд першої інстанції зазначив, що оскільки з наявних у матеріалах справи доказів вбачається факт безтоварності договорів з вказаним контрагентом та нікчемність останніх, висновки ДПІ у Голосіївському районі щодо зазначених правовідносин є обґрунтовані.

З такими висновками суду першої інстанції колегія суддів не може не погодитися з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Приписи ч. 1 ст. 208 ГК України визначають, що якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін - у разі виконання зобов'язання обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а у разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише у однієї із сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.

Враховуючи положення зазначених вище статей ГК України, колегія суддів вважає за необхідне підкреслити той факт, що для визнання правочину такого, що укладений з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, необхідно встановити факт наявності у контрагентів або контрагента такої мети.

При цьому, як вбачається з матеріалів справи та було вірно встановлено судом першої інстанції, доказів наявності у сторін договорів, а саме у Позивача та ТОВ «Руст» мети, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, Відповідачем надано не було. У той час як за змісту наявного у матеріалах справи вироку Деснянського районного суду м. Києва від 11.04.2013 року у справі №754/5110/13-к (т. 2 а.с. 2) за наслідками розгляду матеріалів кримінального провадження відносно ОСОБА_2 вбачається, що ТОВ «Алатар-Техно» було створено з метою протиправного формування податкових зобов'язань, зокрема, з ТОВ «КМСБ», у зв'язку з цим суд першої інстанції обґрунтовано поставив під сумнів правомірність формування податкового кредиту та валових витрат за наслідками взаємовідносин Позивача з вказаним контрагентом.

Крім того, при кваліфікації правочину за ст. 228 ЦК України має враховуватися вина, яка виражається у намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. При цьому доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі.

Таким чином, на думку суду апеляційної інстанції, господарські операції між ТОВ «КМСБ» та ТОВ «Руст» мали товарний характер та не були вчинені з метою, яка завідомо суперечила інтересам держави і суспільства, у той час як господарські операції з ТОВ «Алатар-Техно» були спрямовані на ухилення від сплати податків.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (далі - Закон про бухгалтерський облік) документом, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення є первинний документ.

Приписи ст. 9 вказаного закону визначають, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Як вірно зазначив суд першої інстанції, наявні у матеріалах справи документи, подані Позивачем на підтвердження господарських відносин з ТОВ «Руст», містять всі обов'язкові для первинних документів реквізити та відповідають законодавчо визначеним вимогам. Разом з тим, подані Позивачем на підтвердження господарської діяльності з ТОВ «Алатар-Техно» документи не можуть бути визнані первинними у розумінні наведених норм, оскільки останні складені на виконання безтоварних операцій.

Приписи пп. 14.1.27 п. 14.1 ст. 14 ПК України визначають, що витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Відповідно до пп. 138.1.1 п. 138.1 ст. 138 ПК України до витрат операційної діяльності, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, включають: собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2-140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.

Згідно п. 138.2 ст. 138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Таким чином, враховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що наявні у матеріалах справи документи у розумінні приписів Закону про бухгалтерський облік є первинними документами, а тому підтверджують, по-перше, реальність виконання укладених Позивачем з ТОВ «Руст» договорів, по-друге, правомірність включення до складу валових витрат суми коштів, сплаченої на виконання останніх.

Щодо висновків суду першої інстанції про необґрунтованість висновків податкового органу щодо завищення Позивачем податкового кредиту з ПДВ за наслідками правовідносин з ТОВ «Руст», колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Згідно пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України, податковий кредит - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду.

Відповідно до п.198.1, п.198.3 ст. 198 ПК України, податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт і послуг), вартість яких відноситься до складу витрат виробництва (обігу). Право на нарахування податкового кредит виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно п.198.6 ст. 198 ПК України не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно п. 201.11 ст.201 Кодексу). У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Відповідно до п. 198.2 ст. 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно п. 201.10 ст. 201 ПК України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Як вбачається з матеріалів справи, на момент виписування податкових накладних Позивачу ТОВ «Руст» було зареєстровано у встановленому законом порядку як суб'єкт підприємницької діяльності, а також платником податку на додану вартість, а факт реальності господарських операції, як було встановлено раніше, підтверджується належним чином оформленими первинними документами, а тому правових підстав для донарахування податкових зобов'язань за наслідками господарських відносин з вказаним контрагентом у Відповідача не було.

Разом з тим, як було зазначено вище, в силу положень пп. 139.1.1 п. 139.1 ст. 139 та п. 198.6 ст. 198 ПК України не дають право на формування валових витрат та податкового кредиту операції, не підтверджені належним чином оформленими документами. При цьому колегією суддів враховується, що встановлення факту нереальності вчинення господарської операції не потребує з'ясування змісту умислу учасників такої операції. Відсутність реально вчиненої господарської операції та, як наслідок, юридична дефектність відповідних первинних документів за змістом пункту 44.1 ст. 44 Податкового кодексу України не дозволяє формувати дані податкового обліку незалежно від спрямованості умислу платників податку - учасників відповідної операції.

Аналогічна позиція викладена в листі Вищого адміністративного суду України від 02.06.2011 року №742/11/13-11.

Крім того, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що підставою виникнення у платника права на податковий кредит та формування валових витрат є реальне здійснення операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в оподатковуваних операціях, а також оформлення зазначених операцій необхідними документами первинного обліку, що містять достовірні відомості про обсяг та зміст господарської операції.

Таким чином, враховуючи вищевикладене, суд апеляційної інстанції, надавши оцінку доводам Апелянтів та висновкам суду першої інстанції у сукупності з наявними у матеріалах справи доказами, прийшов до висновку, що юридична дефектність первинної документації за наслідками правовідносин з ТОВ «Алатар-Техно» свідчить про відсутність факту вчинення господарських операцій, а відтак і про неможливість формування податкового обліку за відсутності таких документів.

Таким чином, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Відповідно до ст. 159 КАС України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених такими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

У відповідності до ст. 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Колегія суддів із наведеними висновками суду першої інстанції погодилась, оскільки вони знайшли своє підтвердження в ході апеляційного розгляду справи. Судом було вірно встановлено фактичні обставини справи, надано належну оцінку дослідженим доказам, прийнято законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права. У зв'язку з цим колегія суддів вважає необхідним апеляційні скарги - залишити без задоволення, а постанову суду - без змін.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 197, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Апеляційні скарги товариства з обмеженою відповідальністю «Кран-Монтаж-Спец-Буд» та Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві - залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 24 березня 2014 року у справі за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Кран-Монтаж-Спец-Буд» до Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, а якщо її було прийнято за наслідками розгляду у письмовому провадженні, - через п'ять днів після направлення їх копій особам, які беруть участь у справі. Касаційна скарга на судові рішення подається у порядку та строки, визначені ст.ст. 211, 212 КАС України.

Головуючий суддя А.Г. Степанюк

Судді В.В. Кузьменко

О.І. Шурко

Головуючий суддя Степанюк А.Г.

Судді: Кузьменко В. В.

Шурко О.І.