Рішення

від 24.03.2014 по справі 922/242/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"24" березня 2014 р.Справа № 922/242/14

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Лавренюк Т.А.

при секретарі судового засідання Вознюк С.В.

розглянувши справу

за позовом ФОП ОСОБА_2, м. Зміїв до ПВБФ "Україна" м. Харків про стягнення 66 017,14грн. за участю представників сторін:

позивача - ОСОБА_2, особисто за паспортом, ОСОБА_1, свідоцтво адвоката НОМЕР_1 від 15.07.05р.;

відповідача - Локуцовська О.В., дов. б/н від 14.03.14р.

ВСТАНОВИВ:

Позивач після збільшення розміру позовних вимог та часткової відмови від позову просив суд стягнути з відповідача суму основного боргу в розмірі 60 800,00грн. та 3% річних в розмірі 5 267,11грн. за неналежне виконання відповідачем зобов'язань за договором купівлі-продажу № 1/2 від 01.02.11р., а також покласти на відповідача витрати понесені на оплату послуг адвоката в розмірі 12 000,00грн. та сплати судового збору в розмірі 1 827,00грн.

Дана заява ухвалою суду від 04.03.14р. була прийнята судом до розгляду.

14.03.14р. позивач надав суду заяву, в якій просить стягнути з відповідача суму основного боргу в розмірі 60 800,00грн. та 3% річних в розмірі 5 217,14грн. за неналежне виконання відповідачем зобов'язань за договором купівлі-продажу № 1/2 від 01.02.11р., а також покласти на відповідача витрати понесені на оплату послуг адвоката в розмірі 12 000,00грн. та сплати судового збору в розмірі 1 827,00грн.

Із суті наданої позивачем заяви, виходячи з її змісту, а також змісту раніше поданої заяви про збільшення розміру позовних вимог та конкретних обставин справи, суд дійшов висновку, що дана заява за своєю правовою природою є заявою про зменшення розміру позовних вимог в частині стягнення 3% річних.

Враховуючи те, що позивач, відповідно до ст.22 Господарського процесуального кодексу України, вправі до прийняття рішення по суті спору збільшити розмір позовних вимог, ці дії не суперечать законодавству та не порушують чиї-небудь права і охоронювані законом інтереси, дана заява приймається судом до розгляду як така, що не суперечить вимогам чинного законодавства України.

В судовому засіданні 18.03.14р., в порядку ст.77 Господарського процесуального кодексу України, було оголошено перерву до 24.03.14р. Після перерви судове засідання продовжено.

Представник позивача позовні вимоги підтримує, просить позов задовольнити.

Представник відповідача проти позову заперечує повністю, вважає позовні вимоги безпідставними та такими, що задоволенню не підлягають.

З'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, всебічно та повно дослідивши матеріали справи та надані учасниками судового процесу докази, заслухавши пояснення представників сторін, суд дійшов висновку, що позов не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

01.02.11р. між Приватною виробничо-будівельною фірмою "Україна" (відповідач) та Фермерським господарством "Кондор С." було укладено договір купівлі-продажу № 1/2, відповідно до умов якого Фермерське господарство "Кондор С." зобов'язалося в порядку та на умовах, визначених даним договором, передати у власність відповідача товар, а відповідач прийняти та оплатити цей товар.

Як зазначає позивач, Фермерським господарством "Кондор С." на користь відповідача на виконання умов даного договору був поставлений товар на суму 100 800,00грн. відповідно до видаткової накладної № КС - 0000002 від 01.02.2011р. Зазначений товар був оплачений відповідачем частково, у зв'язку з чим у нього перед Фермерським господарством "Кондор С." утворилась заборгованість у розмірі 60 800,00грн.

Після чого, 25.07.13р. між Фермерським господарством "Кондор С." (первісний кредитор) та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 (позивач) було укладено договір про відступлення права вимоги, відповідно до умов якого Фермерське господарство "Кондор С." передало позивачу право вимоги за договором купівлі-продажу № 1/2 від 01.02.11р., укладеним між Фермерським господарством "Кондор С." та відповідачем.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам та наданим сторонами доказам судом встановлено наступне.

В обґрунтування своїх вимог, в якості підтвердження поставки первісним кредитором на користь відповідача товару, позивач посилається на видаткову накладну № КС-0000002 від 01.02.11р. на суму 100 800,00грн. (а.с.16), яка не приймається судом в якості належного доказу у справі, оскільки в зазначеній накладній відсутній підпис особи, яка отримала товар, та не має навіть відбитку печатки підприємства відповідача.

Також, в наданій накладній відсутнє посилання на договір купівлі-продажу № 1/2 від 01.02.11р., тобто, відсутній зв'язок між укладеним договором купівлі-продажу та цією видатковою накладною.

Суд не приймає в якості належного та допустимого доказу митну декларацію (форма МД - 2) № 807070005/2011/321525 (а.с. 51) відповідно до якої відповідач експортував товар, виробником якого в декларації зазначено Фермерське господарство "Кондор С.", оскільки із зазначеної декларації судом не можливо встановити за яким саме договором та на яких саме умовах відповідачу передавався цей товар.

Відповідно до ст.514 Цивільного кодексу України уступка вимоги є однією з підстав заміни сторони у цивільно-правовому зобов'язанні. До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Враховуючи викладене, позивач не довів суду факт поставки первісним кредитором на адресу відповідача товару за договором купівлі-продажу № 1/2 від 01.02.11р. та, відповідно, наявність заборгованості відповідача перед первісним кредитором, передання права вимоги якої стало предметом договору відступлення права вимоги.

Також, суд вважає за необхідне зазначити, що із договору відступлення права вимоги від 25.06.2013р. взагалі не можливо встановити за яким саме договором було передано права первісним кредитором позивачу.

Так, відповідно до п. 1.1 зазначеного договору первісний кредитор передав належне йому право вимоги згідно договору б/н від 01.02.201р. (а.с. 12).

Після цього, 25.12.13р. сторонами було укладено додаткову угоду (а.с. 67) відповідно до якої п. 1.1 був змінений та викладений у наступній редакції: "первісний кредитор передає належне йому право вимоги згідно договору № 1/2 від 01.02.11р. (далі основний договір), а новий кредитор приймає право вимоги, що належить первісному кредитору по основному договору."

При цьому суд звертає увагу, що ні в договорі відступлення права вимоги, ні в акті прийому - передання документів за цим договором (а.с. 68) не зазначено сторін за основним договором, відсутня інформація щодо ідентифікації боржника, право вимоги стягнення заборгованості з якого є предметом договору відступлення права вимоги.

Суд приймає заперечення відповідача, що позивачем взагалі не надано доказів повідомлення відповідача (як боржника) будь - якою із сторін договору відступлення права вимоги про укладення цього договору.

Таким чином, позивач суду не довів наявність у відповідача перед позивачем будь - яких зобов'язань за договором відступлення права вимоги від 25.06.2013р., а тому у суду не має правових підстав для задоволення позову.

Згідно зі ст.33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст.43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позову повністю.

Суд не приймає часткову відмову позивача від позову, оскільки, судом встановлено відсутність його права на подачу цього позову взагалі.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд керується ст.49 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до якої витрати по сплаті судового збору в розмірі 1 827,00грн. та по сплаті за послуги адвоката в розмірі 12 000,00грн. при відмові в позові покладаються на позивача.

Враховуючи викладене та керуючись статтями 512, 514 Цивільного кодексу України, статтями 1, 4, 12, 22, 32, 33, 43, 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ВИРІШИВ:

В позові відмовити повністю.

Повне рішення складено 27.03.2014 р.

Суддя Т.А. Лавренюк