Постанова

від 27.05.2014 по справі 922/242/14

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"21" травня 2014 р. Справа № 922/242/14

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Гончар Т. В. , суддя Білецька А.М. , суддя Гребенюк Н. В.

при секретарі Томіній І.В.

за участю представників сторін:

позивача - ОСОБА_1 (особисто) паспорт НОМЕР_1 від 14.06.2012 р.

ОСОБА_2 свідоцтво НОМЕР_3 від 15.07.2005 р.

відповідача - не з'явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, м. Зміїв (вх. № 943 Х/3) на рішення господарського суду Харківської області від 24.03.14 р. по справі № 922/242/14

за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, м. Зміїв

до Приватної виробничо-будівельної фірми «Україна», м. Харків

про стягнення 66067,11 грн., -

ВСТАНОВИЛА:

У січні 2014 року позивач, Фізична особа-підприємець ОСОБА_1, м. Зміїв, звернувся до господарського суду Харківської області з позовною заявою, в якій з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог, просив суд стягнути з відповідача, Приватної виробничо-будівельної фірми «Україна», м. Харків, суму основного боргу в розмірі 60800,00грн. та 3% річних в розмірі 5217,14грн. за неналежне виконання відповідачем зобов'язань за договором купівлі-продажу № 1/2 від 01.02.11р., а також просив покласти на відповідача витрати понесені на оплату послуг адвоката в розмірі 12000,00грн. та сплати судового збору в розмірі 1827,00грн.

Рішенням господарського суду Харківської області від 24.03.2014 р. по справі № 922/242/14 (суддя Лавренюк Т.А.) в задоволенні позову відмовлено.

Позивач з рішенням господарського суду першої інстанції не погодився, звернулось до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати зазначене рішення та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі, а також просить стягнути з відповідача судовий збір за подання апеляційної скарги розмірі 918,00 грн. В обґрунтування викладених вимог позивач посилається на порушення судом норм матеріального та процесуального права, невідповідність викладених в рішенні висновків суду обставинам і доказам у справі. При цьому позивач зазначає, що про доведеність факту поставки первісним кредитором на адресу відповідача товару за договором купівлі-продажу № Ѕ від 01.02.2011 р. та відповідно, наявність заборгованості відповідача перед позивачем в заявленій сумі.

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 12.05.2014 року розгляд апеляційної скарги відкладено на 21.05.2014 року.

21.05.2014 року позивачем через канцелярію суду надано до матеріалів справи акт прийому-передачі виконаних послуг по наданню адвокатських послуг.

Відповідач відзив на апеляційну скаргу не надав, в призначене судове засідання свого представника не направив, про причини неявки суд не попередив, про судовий розгляд справи відповідач був повідомлений належним чином, що підтверджується повідомленням за № 004766/2 про вручення поштового відправлення уповноваженій особі відповідача - 14.04.2014р.

Враховуючи те, що судом апеляційної інстанції створено всі необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства, вжито заходи для належного повідомлення сторін про час та місце розгляду справи, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу без участі представника відповідача за наявними у ній матеріалами у відповідності до статті 75 Господарського процесуального кодексу України.

Перевіривши, в межах вимог, передбачених статтею 101 Господарського процесуального кодексу України, повноту встановлення обставин справи і докази по справі на їх підтвердження та їх юридичну оцінку судом першої інстанції, колегія суддів приходить до висновку про задоволення апеляційної скарги, виходячи з наступного.

Як свідчать матеріали справи 01.02.11р. між Приватною виробничо-будівельною фірмою "Україна" (відповідач) та Фермерським господарством "Кондор С." було укладено договір купівлі-продажу № 1/2, відповідно до умов якого Фермерське господарство "Кондор С." зобов'язалося в порядку та на умовах, визначених даним договором, передати у власність відповідача товар, а відповідач прийняти та оплатити цей товар.

Звертаючись до господарського суду, позивач зазначив про те, що, Фермерським господарством "Кондор С." на користь відповідача на виконання умов даного договору був поставлений товар на суму 100800,00 грн. відповідно до видаткової накладної № КС - 0000002 від 01.02.2011р. Зазначений товар був оплачений відповідачем частково, у зв'язку з чим у нього перед Фермерським господарством "Кондор С." утворилась заборгованість у розмірі 60 800,00 грн.

Після чого, 25.07.13р. між Фермерським господарством "Кондор С." (первісний кредитор) та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 (позивач) було укладено договір про відступлення права вимоги, відповідно до умов якого Фермерське господарство "Кондор С." передало позивачу право вимоги за договором купівлі-продажу № 1/2 від 01.02.11р., укладеним між Фермерським господарством "Кондор С." та відповідачем. Тобто новий кредитор зайняв місце первісного кредитора в зобов'язаннях, які виникли з основного договору в обсягах та на умовах, які існували до моменту укладання договору про уступку вимоги.

На підставі викладеного, та керуючись ст..ст. 512-514, 526, 536, 625 ЦК України позивач просив суд стягнути з відповідача суму основного боргу в розмірі 60800,00 грн. та 3% річних в розмірі 5217,14 грн. за неналежне виконання відповідачем зобов'язань за договором купівлі-продажу № 1/2 від 01.02.11р.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог суд першої інстанції виходив з того, що позивач не довів факт поставки первісним кредитором на адресу відповідача за договором купівлі-продажу № 1/2 від 01.02.2011 р. та, відповідно наявність заборгованості відповідача перед первісним кредитором, передання права вимоги якої стало предметом договору відступлення права вимоги. Крім того, місцевий господарський суд вважав, що з договору відступлення вимоги від 25.06.2013 р. взагалі неможливо встановити, за яким саме договором було передано право первісним кредитором позивачу, в зв'язку з чим суд дійшов висновку про не доведеність позивачем будь-яких зобов'язань у відповідача за договором відступлення права вимоги від 25.06.2013 р., що стало підставою для відмови в задоволенні позовних вимог.

Проте, колегія суддів не погоджується з даними висновками місцевого господарського суду.

Розглядаючи апеляційну скаргу та перевіряючи юридичну оцінку обставин справи, повноту їх встановлення та правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права у відповідності до приписів ст. 101 ГПК України, суд апеляційної інстанція вважає за необхідне зазначити, що відповідно до ст. 84 ГПК України, рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних відносин. Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються доказами, дослідженими у судовому засіданні. Мотивувальна частина рішення повинна містити встановлені судом обставини, які мають значення для справи, їх юридичну оцінку, а також оцінку всіх доказів, посилання на закон та інші нормативні акти матеріального права, на підставі яких визначено права й обов'язки сторін у спірних правовідносинах.

На думку колегії прийняте у справі рішення цим вимогам не відповідає, оскільки з матеріалів справи вбачається, що судом першої інстанції при розгляді справи в порушення вимог ст. 43 ГПК України не взято до уваги та не надано належної оцінки всім доказам у справі в їх сукупності, що призвело до помилкових висновків про не доведеність факту поставки за договором купівлі-продажу № 1/2 від 01.02.2011 р. та відсутність у відповідача зобов'язання перед позивачем за договором відступлення права вимоги від 25.06.2013 р.

Судова колегія, повторно розглянувши справу, перевіривши законність та обґрунтованість рішення встановила, що предметом даного господарського спору є матеріально-правова вимога про стягнення з відповідача боргу за договором купівлі-продажу № 1/2 від 01.02.2011 р., право на стягнення якого у позивача виникло згідно договору про відступлення права вимоги від 25.06.2013р.

Цивільні права і обов'язки виникають з підстав, встановлених ст.11 ЦК України та ст. 174 ГК України, а саме безпосередньо з правочинів, господарських договорів та інших угод, передбачених законом, а також угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Згідно зі ст.202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори) -тобто погодженою дією двох або більше сторін.

Згідно зі ст.509 ЦК України, ст.173 ГК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Матеріали справи свідчать про те, що 01.02.11р. між Приватною виробничо-будівельною фірмою "Україна" (відповідач) та Фермерським господарством "Кондор С." було укладено договір купівлі-продажу № 1/2, відповідно до умов якого Фермерське господарство "Кондор С." зобов'язалося в порядку та на умовах, визначених даним договором, передати у власність відповідача товар, а відповідач прийняти та оплатити цей товар.

З матеріалів справи вбачається, що на підставі видаткової накладної № КС - 0000002 від 01.02.2011р. Фермерським господарством "Кондор С." на користь відповідача був поставлений товар на суму 100800,00 грн. (а.с. 16).

При цьому, як вбачається з оскаржуваного рішення, зазначена накладна не прийнята судом першої інстанції в якості належного доказу на підтвердження поставки товару з посиланням на те, що в ній відсутній підпис особи, яка отримала товар, відсутній відбиток печатки підприємства відповідача, а також відсутнє посилання на договір купівлі-продажу № 1/2 від 01.02.2011 р.

В спростування вказаних висновків суду першої інстанції колегія суддів зазначає наступне.

Слід зазначити, що відповідно до Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України № 88 від 24.05.1995 року, господарські операції господарюючих суб'єктів фіксуються та підтверджуються первинними документами, складеними та оформленими відповідно до вимог зазначеного Положення. Такими документами зокрема є видаткова накладна, що входить до кола доказів про передачу товару однією стороною іншій. В даному випадку видаткова накладна № КС - 0000002 від 01.02.2011р. засвідчена підписом отримувача, але не містить посилання на договір. Однак, виходячи з вимог вказаного положення, а також ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" посилання на договір не є обов'язковим реквізитом, що повинен бути зазначений в видатковій накладній, положеннями договору також не встановлено яких-небудь додаткових особливих реквізитів супровідних документів, що видаються на виконання умов договору.

В той же час, колегія суддів також приймає до уваги наявну у справі копію податкової накладної, яка в силу податкового законодавства є обов'язковою при передачі товару та внесення цих відомостей в реєстр виданих та отриманих накладних. Згідно ст. 201 Податкового кодексу України, при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку продавець товарів/послуг зобов'язаний надати покупцю податкову накладну після реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Дослідивши вказану копію податкової накладної (а.с. 15), колегія суддів констатує, що дата її виписки збігається з датою видаткової накладної № КС - 0000002 від 01.02.2011р., в графі «вид цивільно-правового договору» міститься посилання на договір від 01.02.2011 р., найменування, кількість та вартість товару також відповідають даним, що зазначені у видатковій накладній № КС - 0000002 від 01.02.2011р.

Таким чином, надана позивачем видаткова накладна № КС - 0000002 від 01.02.2011р. разом з податковою накладною свідчать про здійснення господарської операції між сторонами - Фермерським господарством "Кондор С." та Приватною виробничо-будівельною фірмою "Україна" з постачання товару за видатковою накладною № КС - 0000002 від 01.02.2011р.

Крім того, колегія суддів приймає до уваги в якості доказу здійснення спірної поставки митну декларацію (а.с.51), відповідно до якої відповідач експортував товар, виробником якого в декларації зазначено Фермерське господарство "Кондор С.".

Згідно зі ст. 691 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу.

Статтею ст. 692 ЦК України визначено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Згідно п. 3.2.2 та п. 5.2 договору купівлі-продажу № 1/2 від 01.02.2011 р. покупець зобов'язаний оплатити прийнятий товар на протязі 10 днів з моменту одержання товару.

Матеріали справи свідчать про те, що первісним кредитором відповідачу був виставлений рахунок № КС-0000002 від 01.02.2011 р. на суму 100800,00 грн., який містить посилання саме на договір купівлі-продажу № 1/2 від 01.02.2011 р. (а.с. 69), а відповідач сплативши поставлений товар частково в сумі 40000,00 грн., про що свідчать банківські виписки з посиланням на вказаний рахунок (а.с. 17, 70, 71), фактично підтвердив поставку товару за договором купівлі-продажу № 1/2 від 01.02.2011 р.

Слід зазначити, що в ході розгляду справи відповідачем жодним чином не доведено наявність будь-яких інших правовідносин з Фермерським господарством "Кондор С.", ніж ті, що виникли з договору купівлі-продажу № 1/2 від 01.02.2011 р. Також, відповідачем не доведено і зворотного факту про те, що даний товар саме за договором ним не отримувався та не оприходувався.

Отже, відповідачем повністю доведено, а матеріалами справи підтверджено факт поставки первісним кредитором (Фермерським господарством "Кондор С.") на адресу відповідача товару за договором купівлі-продажу № 1/2 від 01.02.2011 р. і відповідно наявність заборгованості відповідача перед первісним кредитором в розмірі 60800,00 грн.

Як свідчать матеріали справи, 25.07.2013 р. між Фермерським господарством "Кондор С." (первісний кредитор) та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 (позивач) було укладено договір про відступлення права вимоги, відповідно до умов якого Фермерське господарство "Кондор С." передало позивачу право вимоги за договором б/н від 01.02.11р., укладеним між Фермерським господарством "Кондор С." та відповідачем. Тобто новий кредитор зайняв місце первісного кредитора в зобов'язаннях, які виникли з основного договору в обсягах та на умовах, які існували до моменту укладання договору про уступку вимоги.

Згідно додаткової угоди від 25.12.2013 р. до договору про відступлення права вимоги від 25.07.2013 р. сторони домовились внести зміни в п 1.1 договору та викласти його в такій редакції: «Первісний кредитор (Фермерськие господарство "Кондор С.") передає належне йому право вимоги згідно договору № 1/2 від 01.02.2011 р. (далі основний договір), а новий кредитор (Фізична особа-підприємець ОСОБА_1) приймає право вимоги, що належить первісному кредитору по основному договору».

Відповідно до ст. 512 ЦК України однією із підстав заміни кредитора у зобов'язанні є передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

За приписами ст.. 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі та на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Порядок заміни кредитора у зобов'язання встановлений ст. 516 ЦК України, згідно якої заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено законом або договором.

Колегією суддів досліджено, що на підставі укладеного договору про відступлення права вимоги від 25.07.2013 р. Фермерськие господарство "Кондор С." передало Фізичній особі-підприємцю ОСОБА_1 за актом приймання-передачі (а.с. 68) документи, пов'язані з договором купівлі- родажу № 1/2 від 01.02.2011 р., у тому числі договір; копію податкової накладної від 01.02.2011 р.; копію видаткової накладної № КС - 0000002 від 01.02.2011р.; копію рахунку-фактури № КС-0000002 від 01.02.2011 р.

Таким чином, наданими позивачем доказами повністю підтверджується факт передання права вимоги Фермерського господарства "Кондор С." до Фізичній особі-підприємцю ОСОБА_1 за договором купівлі-продажу № 1/2 від 01.02.2013 р.

З урахуванням викладеного колегія суддів приходить до висновку, що за договором про відступлення права вимоги від 25.07.2013 р. заборгованість відповідача перед позивачем за договором купівлі- продажу № 1/2 від 01.02.2011 р. складає 60800,00 грн., в зв'язку з чим у позивача є всі правові підстави для стягнення цього боргу з згідно вимог чинного законодавства та умов договору.

В силу ч. 2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Перевіривши правильність нарахування позивачем 3% річних, з урахуванням визначеного позивачем періоду прострочення відповідачем виконання грошового зобов'язання з 11.02.2011 р. по 01.01.2014р., колегія суддів вважає, що позовні вимоги в частині стягнення з відповідача 3% річних в розмірі 5267,11 грн. є правомірними , оскільки підтверджуються наданим розрахункам, ґрунтуються на нормах матеріального права та відповідають правовідносинам, які склалися між сторонами.

Таким чином, враховуючи, що відповідач не надав до суду доказів сплати заборгованості, суму боргу не спростовував належними доказами, аргументованих заперечень не представив, тому, керуючись статтями 512, 514, 526, 625 Цивільного кодексу України, колегія суддів дійшла висновку, що позовні вимоги позивача щодо стягнення з відповідача суми основного боргу в розмірі 60800,00 грн., а також 3% річних в розмірі 5267,11 грн. є такими, що підлягають задоволенню.

Крім того, позивачем заявлено до стягнення витрати на послуги адвоката в розмірі 12000,00 грн.

Згідно ст. 44 ГПК України. судові витрати складаються з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Відповідно до ч.5 ст. 49 ГПК України, суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються при задоволенні позову - на відповідача.

Частиною 3 ст. 4 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» передбачено, що адвокат може здійснювати адвокатську діяльність індивідуально або в організаційно-правових формах адвокатського бюро чи адвокатського об'єднання (організаційні форми адвокатської діяльності).

Дослідивши матеріали справи, колегія суддів констатує, що послуги з правової допомоги були надані позивачу Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2, яка є адвокатом на підставі свідоцтва № 1315 від 13.07.2005р. про право заняття адвокатською діяльністю.

Пунктом 6.3. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 7 від 21.02.2013 року встановлено, що витрати позивачів та відповідачів, третіх осіб, пов'язані з оплатою ними послуг адвокатів, адвокатських бюро, колегій, фірм, контор та інших адвокатських об'єднань з надання правової допомоги щодо ведення справи в господарському суді, розподіляються між сторонами на загальних підставах, визначених частиною п'ятою статті 49 ГПК. Відшкодування цих витрат здійснюється господарським судом шляхом зазначення про це у рішенні, ухвалі, постанові за наявності документального підтвердження витрат, як-от угоди про надання послуг щодо ведення справи у суді та/або належно оформленої довіреності, виданої стороною представникові її інтересів у суді, платіжного доручення або іншого документа, який підтверджує сплату відповідних послуг.

Матеріали справи свідчать про те, що між адвокатом, ОСОБА_2, та Фізичною особою - підприємцем ОСОБА_1, був укладений договір про надання адвокатських послуг від 02.09.2013 року.

Колегія суддів також зазначає, що судові витрати за участь адвоката при розгляді справи підлягають сплаті у випадку, якщо вони сплачені адвокату стороною, котрій такі послуги надавались, та їх сплата підтверджується відповідними фінансовими документами. При цьому, формою отримання адвокатом винагороди за надання правової допомоги клієнту є гонорар, який повинен бути законним за формою і порядком внесення і розумно обґрунтованим за розміром. Фактори, які можуть бути враховані при визначенні обґрунтованого розміру гонорару визначені, зокрема, ст. 33 Правил адвокатської етики.

Факт надання адвокатських послуг підтверджується копією квитанції до прибуткового касового ордера № 1 від 11.01.2014 р. про сплату позивачем адвокату 12000,00 грн. адвокатських послуг за договором від 02.09.2013 року, а також актом прийому-передачі виконаних робіт по наданню адвокатських послуг від 24.03.2014 р. з переліком виконаних робіт та їх вартості.

Отже, апеляційним господарським судом встановлено, що витрати на послуги адвоката є матеріально та документально обґрунтованими, а також судом встановлена співрозмірність винагороди за адвокатські послуги в розмірі 12000,00 грн. задоволеним позовним вимогам в розмірі 66067,11 грн.

Таким чином, витрати на оплату послуг адвоката у розмірі 12000,00 грн., є судовими витратами, які понесені позивачем у зв'язку із необхідністю судового захисту порушеного права, та які мають бути відшкодовані господарським судом за рахунок відповідача.

З урахуванням викладених обставин, колегія суддів дійшла висновку про задоволення апеляційної скарги позивача в зв'язку з її документальною та матеріальною обг'рунтованістю та наявністю фактів для скасування рішення господарського суду Харківської області від 24.03.14 р. по справі № 922/242/14 з прийняттям нового рішення про задоволення позовних вимог.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 32-34, 43, 99, 101, 102, п. 2 ст. 103, п.1,4 ч.1 ст. 104 ст. ст. 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, м. Зміїв задовольнити.

Рішення господарського суду Харківської області від 24.03.2014 року у справі № 922/242/14 скасувати та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити.

Стягнути з Приватної виробничо-будівельної фірми «Україна» (61093, м. Харків вул. Гв.Залізничників, 20, р/р 26000060384923 ХФ ПАТ «Приватбанк», МФО 380548, код ЄДРПОУ 141090720331) на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (63401, АДРЕСА_1, р/р НОМЕР_4 в КБ «Приватбанк», МФО 351533, код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) 60800,00 грн. основного боргу, 3% річних в розмірі 5267,11 грн., витрати по сплаті судового збору за подання позовної заяви в розмірі 1827,00 грн., витрати по сплаті судового збору за розгляд апеляційної скарги в розмірі 918,0 грн. та 12000,00 грн. витрат на послуги адвоката.

Доручити господарському суду Харківської області видати відповідний наказ.

Постанова набирає чинності з дня її проголошення і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом 20-ти днів.

Повний текст постанови складено та підписано 26 травня 2014

Головуючий суддя Гончар Т. В.

Суддя Білецька А.М.

Суддя Гребенюк Н. В.