Постанова

від 06.03.2014 по справі 809/90/14

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"06" березня 2014 р. Справа № 809/90/14

м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський окружний адміністративний суд у складі:

Головуючого судді Боброва Ю.О.,

за участю секретаря судового засідання Дмитрашко О.М.,

представників сторін:

позивача - Халуса М.М.,

відповідача - Токара В.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду адміністративну справу

за позовом приватного підприємства «Добробуд ВВ»

до Тисменицької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів в Івано-Франківській області

про скасування податкового повідомлення-рішення від 28.09.2012 року за №0001312330,-

ВСТАНОВИВ:

08.10.2012 року приватне підприємство «Добробуд ВВ» (надалі - позивач) звернулося з адміністративним позовом до Тисменицької міжрайонної державної податкової інспекції Івано-Франківської області Державної податкової служби (надалі - відповідач) про скасування податкового повідомлення-рішення від 28.09.2012 року за №0001312330.

Ухвалою суду від 10.10.2012 року відкрито провадження в адміністративній справі №2а-3113/12/0970 та її призначено до розгляду.

20.11.2012 року ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду позовну заяву приватного підприємства «Добробуд ВВ» до Тисменицької міжрайонної державної податкової інспекції Івано-Франківської області Державної податкової служби про скасування податкового повідомлення-рішення від 28.09.2012 року за №0001312330 залишено без розгляду.

Ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 19.12.2013 року апеляційну скаргу приватного підприємства «Добробуд ВВ» задоволено, вказане рішення суду скасоване, а справу направлено до суду першої інстанції для продовження її розгляду.

До Івано-Франківського окружного адміністративного суду адміністративна справа поступила 09.01.2014 року та відповідно до автоматичного розподілу справ надано порядковий №809/90/14.

У зв'язку з реорганізацією податкових органів судом допущено заміну відповідача в справі на належного - Тисменицьку об'єднану державну податкову інспекцію Головного управління Міндоходів в Івано-Франківській області (надалі - Тисменицька ОДПІ).

Позовні вимоги мотивовані наступним. З 12.09.2012 року по 18.09.2012 року відповідачем проведена перевірка з питань повноти та достовірності декларування податкового кредиту та своєчасності сплати податку на додану вартість за травень 2011 року по взаємовідносинах із ТОВ «Броварське територіальне об'єднання капітального будівництва». Однак, на думку позивача, висновки Тисменицької ОДПІ, викладені в акті перевірки від 20.09.2012 року за №604/22-4/34023229 про порушення позивачем податкового законодавства та встановлення йому в зв'язку з цим податкових зобов'язань з податку додану вартість в сумі 33001,00 грн. не відповідають фактичним обставинам справи і суперечать нормам законодавства України, що регулюють правовідносини в сфері оподаткування. Договір субпідряду з вказаним контрагентом позивача був укладений відповідно до вимог закону. При цьому, позивачем витребувані від контрагента свідоцтва про його державну реєстрацію, копію довідок про взяття на облік як платника податку та платника податку на додану вартість. Договір про виконання ремонтних робіт оформлений належним чином, його виконання підтверджене первинними бухгалтерськими документами. Вказані роботи фактично виконані та оплачені позивачем в повному обсязі. Тому, висновки податкового органу щодо нікчемності угод з вказаним суб'єктом господарювання не відповідають нормам законодавства України та є безпідставними. У зв'язку з цим, рішення податкового органу щодо встановлення позивачу зобов'язань зі сплати податку на додану вартість від 28.09.2012 року за №0001312330 неправомірне і підлягає скасуванню.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав з підстав, зазначених в позовній заяві та пояснив суду, що договір укладений з ТОВ «Броварське територіальне об'єднання капітального будівництва» відповідає нормам цивільного законодавства за формою та змістом. В судовому порядку він не скасовувався та не визнавався нікчемними чи недійними. Виконання ремонтних робіт підтверджено довідкою про вартість виконаних робіт, актом приймання виконаних будівельних робіт, платіжним дорученням та податковою накладною. Позивач не може нести відповідальності за можливі порушення вимог податкового законодавства його контрагентом, так як вжив усіх необхідних для цього заходів. Здійснення ремонтних робіт були реальними. Тому, вважає податкове повідомлення-рішення Тисменицької ОДПІ від 28.09.2012 року за №0001312330 неправомірним та таким, що підлягає скасуванню. У зв'язку з цим, просив позов задовольнити повністю.

Представник відповідача проти позову заперечив з підстав, викладених у письмових запереченнях. Крім того, пояснив суду, що позапланова невиїзна перевірка позивача проведена Тисменицькою ОДПІ відповідно вимог закону, у зв'язку з отриманням інформації від інших податкових органів про можливі порушення позивачем податкового законодавства за наслідками перевірки його контрагента - ТОВ «Броварське територіальне об'єднання капітального будівництва». У ході перевірки відповідно до акту від 20.09.2012 року за №604/22-4/34023229 було встановлено, що договір про виконання ремонтних робіт з вказаним суб'єктом господарювання є нікчемними в силу закону. У зв'язку з цим позивачем занижено податок на додану вартість на суму 33001,00 грн. Тому, враховуючи встановлені в ході перевірки порушення вимог податкового та цивільного законодавства, просив суд відмовити в задоволенні адміністративного позову.

Розглянувши матеріали адміністративної справи, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення проти них, дослідивши і оцінивши докази, суд установив наступне.

Приватне підприємство «Добробуд ВВ» (надалі - ПП «Добробуд ВВ») зареєстроване як юридична особа 13.01.2006 року Тисменицькою районною державною адміністрацією Івано-Франківської області, ідентифікаційний код в ЄДРПОУ 34023229. Підприємство взяте на облік як платник податків 21.01.2006 року за №503 згідно довідки від 07.02.2012 року за №21 (а.с. 38-39).

У вересні 2012 року Тисменицькою ОДПІ проведена перевірка з питань повноти та достовірності декларування податкового кредиту та своєчасності сплати податку на додану вартість за травень 2011 року по взаємовідносинах із ТОВ «Броварське територіальне об'єднання капітального будівництва».

За результатами перевірки позивача податковим органом складений акт від 20.09.2012 року за №604/22-4/34023229 (а.с. 13-27).

Перевіркою встановлені наступні порушення: пункту 198.6 статті 198, пункту 201.1 статті 201 Податкового кодексу України від 02.12.2012 року за №2755-VI, внаслідок чого занижено податок на додану вартість в сумі 33000,00 грн., частини 5 статті 203, частин 1, 2 статті 215, статті 216 Цивільного кодексу України в частині недодержання вимог зазначених статей в момент вчинення право чинів, які не спрямовані на реальне настання наслідків, що обумовлені ними по право чинах із ТОВ «Броварське територіальне об'єднання капітального будівництва». Товар (роботи, послуги) по вказаних правочинах, а саме: по взаємовідносинах із ТОВ «Броварське територіальне об'єднання капітального будівництва» за період з 01.05.2011 року по 31.05.2011 року не був отриманий в порушення статей 655, 656, 662 ЦК України (а.с. 26).

На підставі вказаного акту перевірки Тисменицькою ОДПІ 28.09.2012 року винесено податкове повідомлення-рішення за №0001312330, яким позивачу встановлено зобов'язання зі сплати податку на додану вартість (з урахуванням штрафних санкцій) на суму 33001,00 грн. (а.с. 28).

Разом з тим, у судовому засіданні встановлено, що вказані вище висновки податкового органу, викладені в акті позапланової невиїзної перевірки ПП «Добробуд ВВ» від 20.09.2012 року за №604/22-4/34023229 не відповідають фактичним обставинам справи, нормам Цивільного кодексу України, податкового та іншого законодавства України, виходячи з наступного.

Відповідно до вимог частини 1 стаття 67 Конституції України кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Податковий кодекс України (надалі - Кодекс) регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, з 01.01.2011 року, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Відповідно до підпункту 14.1.175 пункту 14.1 статті 14 Кодексу податковий борг - це сума грошового зобов'язання (з урахуванням штрафних санкцій за їх наявності), самостійно узгодженого платником податків або узгодженого в порядку оскарження, але не сплаченого у встановлений цим Кодексом строк, а також пеня, нарахована на суму такого грошового зобов'язання.

Згідно підпункту 54.3 статті 54 Кодексу контролюючий орган зобов'язаний самостійно визначити суму грошових зобов'язань, зменшення (збільшення) суми бюджетного відшкодування та/або зменшення від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків, передбачених цим Кодексом або іншим законодавством, якщо дані перевірок результатів діяльності платника податків свідчать про заниження або завищення суми його податкових зобов'язань, заявлених у податкових (митних) деклараціях, уточнюючих розрахунках.

Відповідно до пункту 198.1 Кодексу право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Згідно пункту 198.2 цієї статті датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається: дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Пунктом 198.3 статті 198 Кодексу встановлено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до пункту 198.6 статті 198 Кодексу не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.

У разі якщо платник податку не включив у відповідному звітному періоді до податкового кредиту суму податку на додану вартість на підставі отриманих податкових накладних, таке право зберігається за ним протягом 365 календарних днів з дати виписки податкової накладної.

Порядок оформлення та видачі податкової накладної регламентовані нормами статті 201 Кодексу.

Пунктом 201.4 цієї статі встановлено, що податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг.

Згідно пункту 201.6 податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.

Органи державної податкової служби за даними реєстрів виданих та отриманих податкових накладних, наданих в електронному вигляді, повідомляють платника податку про наявність у такому реєстрі розбіжностей з даними контрагентів. При цьому платник податку протягом 10 днів після отримання такого повідомлення має право уточнити податкові зобов'язання без застосування штрафних санкцій, передбачених розділом ІІ цього Кодексу.

Відповідно до пункту 201.7 статті 201 Кодексу податкова накладна виписується на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс).

Пунктом 201.8 встановлено, що право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Згідно пункту 201.10 статті 201 Кодексу податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

При здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку продавець товарів/послуг зобов'язаний надати покупцю податкову накладну після реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Підстави та порядок визнання недійсності (нікчемності) правочинів встановлені Цивільним кодексом України.

Згідно частини 1 статті 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Частиною 1 статті 215 ЦК України встановлено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним (частина 2 статті 215 ЦК України).

Згідно до частини 3 цієї ж статті, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до частини 1 статті 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

Згідно частини статті 228 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він спрямований на порушення конституційних прав людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Частиною 2 цієї статті встановлено, що правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Згідно частини 3 статті 228 ЦК України у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.

Відповідно до пункту 18 Постанови Пленуму Верховного суду України від 06.11.209 року за №9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» перелік нікчемних правочинів, як таких, що порушують публічний порядок, визначений статтею 228 ЦК України. Зокрема, такими правочинами є:

1) правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина;

2) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Наслідки вчинення правочину, що порушує публічний порядок, визначаються загальними правилами (стаття 216 ЦК України).

Судом установлено, що відповідно до свідоцтва про державну реєстрацію серії А00 за №094804 ТОВ «Броварське територіальне об'єднання капітального будівництва» (ідентифікаційний номер в ЄДРПОУ 33927298) зареєстроване за адресою: вул. Слави, 22, с. Княжичі Броварського району Київської області. Товариство зареєстроване як платник ПДВ Броварською ОДПІ Київської області (а.с. 40-42, 48).

Згідно ліцензії серії АВ за №406751 від 25.04.2008 року ТОВ «Броварське територіальне об'єднання капітального будівництва» має право на здійснення господарської діяльності, пов'язаною із створенням об'єктів архітектури (а.с. 43-47).

01.05.2011 року позивачем був укладений договір субпідряду №1 з ТОВ «Броварське територіальне об'єднання капітального будівництва» про виконання ремонтних робіт на загальну суму 198000,00 грн. (а.с. 49-51).

Вказана угода оформлена відповідно до вимог закону, підписана сторонами та завірена гербовими печатками суб'єктів господарювання. Договір не суперечать нормам Цивільного кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Він не порушує публічний порядок, оскільки не спрямований на порушення конституційних прав людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави чи незаконне заволодіння ним.

Угода позивача, укладена з вказаним вище контрагентом в ході його господарської діяльності, направлена на настання реальних юридичних наслідків - виконання будівельних робіт.

Реальність господарських операцій позивача з його контрагентом - ТОВ «Броварське територіальне об'єднання капітального будівництва» підтверджується дослідженими в судовому засіданні документами щодо виконання будівельних робіт, зокрема: довідкою про вартість виконаних робіт, актом приймання будівельних робіт, випискою по особовому рахунку (а.с. 53-57, 180-181).

Крім того, цей висновок суду підтверджується дослідженими судом письмовими доказами: податковою накладною, податковою декларацією з податку на додану вартість, виписками з банківських рахунків (а.с. 29-35, 52, 58).

Також, реальність господарських операцій позивача підтверджується договором підряду №110505709 від 11.04.2011 року, укладеного ДК «Укртрансгаз» НАК «Нафтогаз України» з ПП «Добробуд ВВ", кошторисом на виконання вказаних робіт, довідкою про вартість виконаних робіт, актом приймання будівельних робіт, випискою по особовому рахунку, податковою накладною та випискою з банківського рахунку (а.с. 182-198).

Тому, суд вважає безпідставними твердження відповідача, що вказаний вище договір укладений позивачем з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, та є таки, що порушуює публічний порядок, а тому згідно частини 5 статті 203, частини 1 та 2 статті 215 ЦК України його слід вважати нікчемним.

В матеріалах справи відсутні докази на підтвердження того, що укладаючи господарський договір субпідряду на виконання будівельних робіт, позивач діяв з метою, яка є завідомо суперечною інтересам держави та суспільства.

Відповідно до вимог частини 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Частиною 2 цієї статті встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Податковим органом не доведено наявності протиправного умислу при укладанні позивачем угод у ході його підприємницької діяльності, оскільки мета є суб'єктивною ознакою, притаманною фізичним особам, юридичні особи діють через органи управління і, як наслідок, через фізичних осіб, котрі входять до складу таких органів управління, а тому для встановлення умислу та мети в діях юридичної особи необхідно довести наявність умислу та мети в діях фізичних осіб, що діяли від імені відповідної юридичної особи.

Посилання відповідача на акт про неможливість проведення зустрічної перевірки контрагента позивача ТОВ «Броварське територіальне об'єднання капітального будівництва» суд не бере до уваги, оскільки не доведені обставини щодо неможливості виконання ремонтних робіт вказаним суб'єктом господарювання.

Крім того, юридична відповідальність відповідно до вимог законодавства України носить виключно індивідуальний характер. Тому, неправомірно притягати до відповідальності позивача за порушення, можливо допущені в ході господарської діяльності його контрагентом.

Також, суд зазначає, що виконання ремонтних робіт, які були предметом договору субпідряду, щодо податковим органом зроблено висновок про їх нікчемності, не заборонені законодавством, немає будь-яких обмежень стосовно їх виконання.

Окрім того, суд вказує наступне. Головною підставою вважати правочин нікчемним являється її недійсність, встановлена законом. Саме законом, а не актами, які б факти в цьому акті не були відображені. Вказані ж в акті висновки є суто суб'єктивною думкою державного податкового ревізора-інспектора, оскільки були зроблені за відсутності інформації, яка надається в передбаченому законодавством порядку.

Таким чином, навіть за наявності ознак нікчемності правочину податкові органи мають право лише звертатися до судів з позовами про стягнення в доход держави коштів, отриманих по право чинах, здійсненних з метою, що свідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їх нікчемність.

У зв'язку з цим, слід зазначити, що одним з основних завдань органів державної податкової служби є здійснення контролю за дотриманням податкового законодавства і надання роз'яснень з питань оподаткування платникам податків. Жодним законом не передбачено право органу державної податкової служби самостійно, в позасудовому порядку, визнавати нікчемними право чини і дані, вказані платником податків в податкових деклараціях.

Відповідно до частини 1 статті 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Зазначена норма господарського зобов'язання пов'язує з наступним: невідповідністю його змісту вимогам закону; наявністю мети, що за відомо суперечить інтересам держави і суспільства; укладенням учасниками господарських відносин з порушеннями хоча б одним із них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності).

У складі цивільного правопорушення, передбаченого статтею 228 ЦКУ міститься обов'язкова ознака - специфічна мета - порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Наявність мети, включеної до складу правопорушення підлягає обов'язковому доведенню.

Мета юридичної особи має бути доведена через мету відповідного керівника - фізичної особи, яка на момент укладення угоди виконувала представницькі функції за статусом (положенням) або за довіреністю. Слід зазначити, що наявність мети зазначеної в диспозиції статті 228 ЦКУ у фізичної особи тягне кримінальну відповідальність за статтями Кримінального кодексу України за скоєний злочин, замах на злочин або готування до злочину.

Такі обставини можуть бути доведені лише обвинувальним вироком.

Закон України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 року № 996-XIV визначає правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні.

Відповідно до вимог частини 1 статті 9 вказаного Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Частиною 2 цієї статті встановлено, що первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Аналогічні норми щодо ведення бухгалтерського обліку встановлені Положенням про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, яке затверджене наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року за №88, із змінами та доповненнями.

Дослідженням в судовому засіданні документів первинного бухгалтерського обліку по спірних господарських операціях установлено, що вони оформлені відповідно до вимог закону.

Крім того, суд зазначає, що сама по собі несплата податку продавцем (у тому числі в разі ухилення від сплати) при фактичному здійсненні господарської операції не впливає на податковий кредит покупця та суму бюджетного відшкодування.

Податкові органи не можуть нараховувати податок на додану вартість при несплаті цього податку продавцем, оскільки чинне законодавство не встановлює підстав для такого нарахування.

Слід також зазначити, що визначення податковим органом позивачу фінансових зобов'язань, як наслідок встановлених порушень в акті перевірки від 20.09.2012 року за №604/22-4/34023229, є недотриманням принципу індивідуалізації відповідальності. За таких обставин, правопорушенням є несплата податків, неправомірне їх декларування, відповідальність за які передбачена чинним законодавством. При цьому, відповідальність контрагента, у даному випадку, не може покладатися на покупця - позивача в справі.

Дана позиція викладена також у рішенні Європейського суду з прав людини від 22.01.2009 року у справі «Булвес» АД проти Болгарії» (заява №3991/03), у якому суд зазначив, що такі вимоги стануть надмірним тягарем для платника податку, що порушить справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

Крім того, у разі якщо державні органи мають інформацію про зловживання в системі оподаткування конкретною компанією, вони повинні застосовувати відповідні заходи саме до цього суб'єкта, а не розповсюджувати негативні наслідки на інших осіб при відсутності зловживання з їх боку (рішення Європейського Суду від 09.01.2007 року в справі «Інтерсплав проти України»).

Нормами частини 2 статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

У відповідності до статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, і не може виходити за межі позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог тільки в разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб про захист яких вони просять.

Таким чином, проаналізувавши досліджені в судовому засіданні докази, на підставі норм, встановлених податковим законодавством та Цивільним кодексом України, що діяли на момент спірних правовідносин, суд дійшов висновку про те, що висновки акту перевірки Тисменицької ОДПІ від 20.09.2012 року за №604/22-4/34023229 не відповідають фактичним обставинам справи та суперечать вимогам Цивільного кодексу України, податкового та іншого законодавства. Тому, податкове повідомлення-рішення від 28.09.2012 року за №0001312330, яким позивачу збільшено грошові зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 33001,00 грн., слід визнати протиправним та скасувати.

На підставі викладеного, враховуючи встановлені в судовому засіданні фактичні обставини даної справи та норми закону, що регулюють спірні правовідносини, суд дійшов висновку про те, що позов ПП «Добробуд ВВ» до Тисменицької ОДПІ підлягає задоволенню в повному обсязі.

Відповідно до вимог частини 1 статті 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України. Тому, на користь ПП «Добробуд ВВ» слід стягнути з Державного бюджету України судовий збір в сумі 330,00 грн.

На підставі статті 124 Конституції України, керуючись статтями 11, 94, 158-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Позов задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Тисменицької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів в Івано-Франківській області від 28.09.2012 року за №0001312330.

Стягнути з Державного бюджету України на користь приватного підприємства «Добробуд ВВ» (ідентифікаційний код в ЄДРПОУ 34023229) судовий збір в сумі 330 (триста тридцять) грн. 00 коп.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку. Відповідно до статті 186 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Апеляційна скарга подається до Львівського апеляційного адміністративного суду через Івано-Франківський окружний адміністративний суд.

Постанова набирає законної сили в порядку та строки, установлені статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя: /підпис/ Ю.О. Бобров

Постанова в повному обсязі складена 11.03.2014 року.