Постанова

від 25.03.2014 по справі 911/3396/13

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 березня 2014 року Справа № 911/3396/13

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Плюшка І.А. - головуючого,

Алєєвої І.В.,

Самусенко С.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну

скаргу товариства з обмеженою відповідальністю „Продагрозбут"

на постанову Київського апеляційного господарського суду від 25 листопада 2013 року

у справі № 9113396/13

господарського суду Київської області

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю „Фруктовий світ"

до товариства з обмеженою відповідальністю „Продагрозбут"

про стягнення 505120,00 грн.

за участю представників

позивача - Ковальчук Ю.П.

відповідача - Бонтлаб В.В.

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю „Фруктовий світ" звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю „Продагрозбут" про стягнення 505 120,00 грн. неустойки, обґрунтовуючи вимоги неналежним виконанням останнім зобов'язань з поставки обумовленої договором поставки № 34-ПАЗ від 09 липня 2012 року кількості товару.

Рішенням господарського суду міста Києва від 04 жовтня 2013 року (суддя Горбасенко П.В.) залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 25 листопада 2013 року (судді Мальченко А.О., Жук Г.А., Остапенко О.М.) у справі №911/3396/13 позов задоволено повністю. Стягнуто з ТОВ "Продагрозбут" на користь ТОВ "Фруктовий світ" 505120,00 грн. неустойки.

Не погоджуючись з вищезазначеними рішенням та постановою Товариство з обмеженою відповідальністю „Продагрозбут" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою в якій просить рішення господарського суду міста Києва від 04 жовтня 2013 року та постанову Київського апеляційного господарського суду від 25 листопада 2013 року скасувати, прийняти нове рішення яким відмовити у задоволенні позовних вимог повністю.

В обґрунтування зазначених вимог заявник касаційної скарги посилається на неправильне застосування судом першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права.

Колегія суддів, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування господарськими судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права, вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 09 липня 2012 року між товариством з обмеженою відповідальністю „Фруктовий світ", покупець та товариством з обмеженою відповідальністю „Продагрозбут", постачальник було укладено договір поставки № 34-ПАЗ, за умовами якого постачальник зобов'язався в терміни та в порядку, визначені договором передати у власність покупця насіння білої гірчиці (вологість не більше 9%, олійна домішка не більше 7%, сміття не більше 2%), а покупець зобов'язався прийняти товар і оплатити за нього визначену грошову суму - ціну товару, зазначену у накладних до даного договору (п.1.1 договору).

За умовами п.п. 2.3, 2.4 договору датою здійснення поставки товару (партії товару) вважається дата підписання накладної покупцем; перехід права власності на товар від постачальника до покупця здійснюється в момент передачі постачальником товару покупцю та підписання покупцем накладної.

Оплата товару згідно п. 4.3 договору проводиться наступним чином:

- 50% ціни товару, зазначеної у кожній накладній, згідно якої покупцем отримано товар, не пізніше 31 грудня 2012 року;

- решту 50% ціни товару, вказаної у кожній накладній, згідно якої покупцем отримано товар, не пізніше 31 січня 2013 року.

Пунктом 5.4 договору сторони передбачили відповідальність постачальника за прострочення поставки товару у вигляді сплати останнім неустойки в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період її нарахування, за кожен день прострочення поставки товару.

Відповідно до п. 11.2 договір набуває чинності з дня його підписання і діє до повного виконання зобов'язань.

Разом з тим, місцевим господарським судом встановлено, що 01 серпня 2012 року сторонами був підписаний додаток № 1 до договору поставки № 34-ПАЗ від 09 липня 2012 року, відповідно до п. 1.1 якого поставці підлягає наступний товар: насіння білої гірчиці (вологість не більше 9%, олійна домішка не більше 7%, сміттєва домішка не більше 2%) загальним об'ємом поставки - 5000 тонн загальною вартістю 20000000,00 грн., у т.ч. ПДВ - 4000000,00 грн.

Згідно п. 1.3 Додатку № 1 до договору поставка товару має бути здійснена за наступним графіком:

- 15 серпня 2012 року - 1 000 тонн товару,

- 30 вересня 2012 року - 2 000 тонн товару,

- 31 жовтня 2012 року - 2 000 тонн товару.

Пунктом 1.4 Додатку сторони погодили графік оплати покупцем поставленого товару.

Додаток набирає чинності з дати його підписання та є невід'ємною частиною договору поставки №34-ПАЗ від 09 липня 2012 року (п.3 Додатку №1).

Кінцевою датою поставки всієї кількості товару сторони визначили 31 жовтня 2012 року.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що договір, на підставі якого у сторін виникли зобов'язання за своєю правовою природою є договором поставки, за яким, у відповідності до статті 265 Господарського Кодексу України, одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

У відповідності до статей 626, 629 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків. Договір є обов'язковим до виконання сторонами.

Відповідно до вимог статей 509, 526 ЦК України, статей 173, 193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

На виконання п.4.3 договору поставки від 09 липня 2012 року та п.1.4 Додатку №1 від 01 серпня 2012 року до договору, позивачем було перераховано на рахунок ТОВ "Продагрозбут" 440000,00 грн. в якості оплати за поставлений товар, що підтверджується платіжними дорученнями: №1400 від 26 вересня 2012 року на суму 40000,00 грн., №956 від 27 липня 2012 року на суму 100000,00 грн., №1653 від 30 жовтня 2012 року на суму 200000,00 грн., № 1688 від 02 листопада 2012 року на суму 100000,00 грн. (а.с.12-15).

Судом першої інстанції встановлено, що станом на 31 жовтня 2012 року (кінцева дата поставки) ТОВ "Продагрозбут", в порушення умов договору поставки № 34-ПАЗ від 09 липня 2012 року та Додатку № 1, поставило ТОВ "Фруктовий світ" лише 378,704 тонн товару. Дану обставину підтверджують наявні в матеріалах справи копії податкових накладних. Таким чином, непоставленою залишається партія товару в кількості 4 621,296 тонн (а.с. 16-24).

Отже, суд правомірно виходив з того, що відповідач допустив порушення графіку поставки товару, а отже, належним чином зобов'язань за договором не виконав, адже доказів поставки товару в повному обсязі суду не надав.

Натомість, місцевим судом, з представлених позивачем доказів встановлено, що спірний товар у кількості 148 368 кг був поставлений ТОВ "Продагрозбут" іншим суб'єктам господарювання, зокрема: ТОВ „Компанія „Агролідер" та ТОВ „АГАС", що підтверджується копіями видаткових накладних, наявних у матеріалах справи (а.с. 25-28).

Позивач, з посиланням на статті 216, 218, 230, 231 Господарського кодексу України та статті 551, 599, 611 Цивільного кодексу України, просив стягнути з відповідача за несвоєчасне виконання зобов'язання неустойку в сумі 505120,00 грн., а саме, 104960,00 грн. за період з 30 вересня 2012 року по 31 жовтня 2012 року та 400160,00 грн. за період з 31 жовтня 2012 року по 31 грудня 2012 року.

Стаття 530 Цивільного Кодексу України передбачає, що, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Статтею 611 цього ж Кодексу визначено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Разом з тим, виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов'язання (стаття 546 Цивільного кодексу України).

Аналогічні приписи містить стаття 199 Господарського кодексу України, згідно якої виконання господарського зобов'язання забезпечується заходами захисту прав та відповідальності учасників господарських відносин, передбаченими цим Кодексом та іншими законами. За погодженням сторін можуть застосовуватися передбачені законом або такі, що йому не суперечать, види забезпечення виконання зобов'язань, які звичайно застосовуються у господарському (діловому) обігу.

Частиною 2 статті 9 Цивільного кодексу України визначено, що законом можуть бути передбачені особливості регулювання майнових відносин у сфері господарювання.

Так, у відповідності до частини 1 статті 216 та частини 2 статті 217 Господарського кодексу України, за правопорушення у сфері господарювання до учасників господарських відносин можуть бути застосовані заходи впливу у вигляді господарсько-правової відповідальності шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбаченому цим Кодексом, іншими законами та договором, у вигляді відшкодування збитків, штрафних санкцій та оперативно-господарських санкцій.

Згідно частини 4 статті 231 Господарського кодексу України якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Виходячи з наведеної норми, сторони договору, за відсутності встановлених спеціальними законами обмежень, не позбавлені права передбачити договором неустойку, що стягується за прострочення негрошового зобов'язання у відсотках до суми невиконаного зобов'язання за кожен день прострочення, та звернутися з вимогою про стягнення такої неустойки у зв'язку з простроченням зобов'язання.

Саме, такими приписами керувались сторони, узгоджуючи пункт 5.4 договору поставки, передбачивши обов'язок постачальника зі сплати покупцеві неустойки за прострочення поставки товару у розмірі подвійної ставки НБУ, що діяла в період її нарахування, за кожен день прострочення поставки товару.

Оскільки умовами договору та додатком №1 до нього сторони погодили кількість та строки поставки товару, відтак, сплата неустойки постачальником має здійснюватись у визначеному договором розмірі за кожен день прострочення поставки товару, тобто у вартісному виразі тієї його кількості, яка не була поставлена своєчасно.

Апеляційний господарський суд, під час перегляду справи по суті перевіривши розрахунок неустойки, нарахованої позивачем у період з 30 вересня 2012 року по 31 грудня 2012 року, погодився з висновком господарського суду про те, що її розмір в дійсності становить 511475,41 грн. та підтримав правову позицію суду щодо задоволення даної вимоги в сумі 505120,00 грн., тобто у розмірі, заявленому позивачем, оскільки суд, не вправі виходити за межі позовних вимог, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що суди прийшли до вірного висновку та задовольнили позов в межах заявлених позовних вимог.

Щодо доводів відповідача про можливість застосування неустойки виключно за прострочення грошового зобов'язання, як і твердження останнього про невизначеність судом при вирішенні спору правової природи неустойки, то зазначені твердження є безпідставними та не обґрунтованими.

Оскільки, як зазначалось вище, згідно частини 4 статті 231 Господарського кодексу України якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Крім того, касатор наголосив на тому, що судом не було надано оцінки представленому позивачем Додатку №1, частина якого містить рукописний текст та який, на думку скаржника, не вказує на його приналежність до договору поставки №34-ПАЗ від 09 липня 2012 року. При цьому, останній повідомляє про наявність у нього аналогічного примірнику Додатку, проте без номеру і дати та незаповненим пунктом 3, що свідчить про його неукладеність.

Так, суди попередніх інстанцій, встановили факт укладення сторонами у справі 01 серпня 2012 року Додатку №1 до договору поставки та зазначили, що останній є, у відповідності до п.3 Додатку №1, невід'ємною частиною договору поставки №34-ПАЗ від 09 липня 2012 року.

За правилами частини 1 статті 181 Господарського кодексу України господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками.

Оскільки, як правило, підписанню договору передує погодження сторонами усіх його істотних умов, дії по його схваленню мають відбуватися після заповнення сторонами усіх реквізитів договору.

Таким чином, у колегії суддів не виникає сумнівів щодо укладання сторонами у справі Додатку №1 до договору поставки від 09 липня 2012 року в редакції, наданій позивачем, підписаного зі сторони відповідача уповноваженою особою - Вороніним С.В., директором ТОВ "Продагрозбут" та скріпленого печаткою даного товариства, а тому є обов'язковим для виконання сторонами, які його підписали.

Згідно зі статтею 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Колегія суддів вищого господарського суду дійшла висновку про те, що оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції та ухвала суду першої інстанції прийняті з повним, всебічним та об'єктивним з'ясуванням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права, у зв'язку з чим, правові підстави для задоволення касаційної скарги відсутні.

Таким чином, доводи заявника касаційних скарг про порушення і неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права під час прийняття оскаржуваних процесуальних документів не знайшли свого підтвердження, в зв'язку з чим підстав для зміни чи скасування законного та обґрунтованого судового рішення колегія суддів Вищого господарського суду України не вбачає.

З огляду на зазначене, Вищий господарський суд України дійшов висновку, що постанову суду апеляційної інстанції слід залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.

На підставі наведеного вище і керуючись ст.ст. 111 5 , 111 7 , 111 9 , 111 10 , 111 11 Господарського процесуального кодексу України,-

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю „Продагрозбут" залишити без задоволення.

2. Постанову Київського апеляційного господарського суду від 25 листопада 2013 року зі справи № 911/3396/13 залишити без змін.

Головуючий суддя І. А. Плюшко

Судді І. В. Алєєва

С. С. Самусенко