Рішення

від 17.03.2014 по справі 462/4845/13

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 462/4845/13 Головуючий у 1 інстанції: Іванюк І.Д.

Провадження № 22-ц/783/1378/14 Доповідач в 2-й інстанції: Левик Я. А.

Категорія: 45

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 березня 2014 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Львівської області в складі:

головуючого-судді: Левика Я.А.,

суддів: Бакуса В.Я., Гірник Т.А.,

секретар: Глинський О.А.,

за участі відповідача ОСОБА_2, представника відповідача ОСОБА_2 - ОСОБА_3, представника третьої особи Львівської міської ради - Процик І.І., представника позивача ОСОБА_5 - ОСОБА_6,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Львові цивільну справу за апеляційними скаргами ОСОБА_2 та Львівської міської ради на рішення Залізничного районного суду м.Львова від 28 жовтня 2013 року у справі за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_2 з участю третіх осіб Львівської міської ради, Головного управління держземагенства у Львівській області про визначення часток земельної ділянки, -

в с т а н о в и л а :

рішенням Залізничного районного суду м.Львова від 28 жовтня 2013 року позов - задоволено. Визнано за ОСОБА_5 право власності на 65/100 частини земельної ділянки на АДРЕСА_1, загальною площею 0,558 га кадастровий номер 4610136300:06:020:0102. Визнано за ОСОБА_2 право власності на 35/100 частини земельної ділянки на АДРЕСА_1, загальною площею 0,558 га кадастровий номер 4610136300:06:020:0102

Додатковим рішенням Залізничного районного суду м.Львова від 17.12.2013 року вирішено стягнути із ОСОБА_2 на користь держави 229,4 грн. судових витрат.

Рішення суду оскаржили відповідач ОСОБА_2 та третя особа Львівська міська рада в особі представника Процик І.І.

В апеляційних скаргах просять рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_5 - відмовити.

В обґрунтування своєї скарги відповідач вказує, що, на його думку, рішення суду є незаконним та необґрунтованим. Так, суд першої інстанції визнаючи за позивачем 65/100, а за ним 35/100 частини земельної ділянки, що належить їм на праві спільної сумісної власності не врахував, що на час виникнення у нього та позивача права спільної часткової власності на будинок для обслуговування якого надана ділянка (внаслідок спадкування його після смерті батька у 1997 році) їх частки у будинку та земельної ділянки були рівними по ? частині. Лише після проведення добудов до будинку у 2008 році частки його та позивача у будинку змінились на 35/100 та 65/100 відповідно, ділянка ж була приватизована у 2007 році. Відповідно до норм Земельного кодексу України, подальші зміни в розмірах часток у спільній власності на жилий будинок і господарські споруди, які стались у зв'язку із прибудовою або перебудовою не тягнуть за собою змін установленого порядку користування та розпорядження земельною ділянкою. Тому суд помилково визначив частки ділянки за ними у відповідності до існуючих розмірів їх часток на будинок, а не врахував їх часток на час набуття власності на будинок. Крім цього, суд вийшов за межі позовних вимог, оскільки позовна вимога, яку суд розглядав звучала «… про виділення часток земельної ділянки…», суд же розглянув вимогу «…про визначення часток земельної ділянки». Також суд безпідставно у рішенні вказав, що він та представник визнали позов частково, тоді як вони його заперечували повністю. Також суд вирішив справу без участі представників третіх осіб. Крім вказаного, суд не врахував, що ним та позивачем сплачувався земельний податок за половину ділянки кожен.

Третя особа в обґрунтування своєї скарги вказує на те, що вони, як особа, що бере участь у справі, не були належним чином повідомленими про час та місце розгляду справи чим було порушено їх право на участь у її розгляді. Крім цього, за повідомленнями відповідача позивач захопила земельну ділянку, що належить до комунальної власності і використовує без будь-якої правової підстави. Також рішенням суду, на їх думку, порушено права відповідача, оскільки на час виникнення спільної часткової власності сторін на будинок їх частки будинку та земельної ділянки для його обслуговування були рівними, а саме по ? частині та суд ухваливши рішення фактично позбавив відповідача права на частину його ділянки.

В судове засідання позивач та представник третьої особи Головного управління держземагенства у Львівській області не з'явилися, однак суд вважав за можливе проводити розгляд справи у їх відсутності, враховуючи, що вказані позивач та третя особа були належним чином повідомленими про час та місце розгляду справи, причин неявки (неявки представника) не повідомили, жодних клопотань про відкладення розгляду справи від них не надійшло, зважаючи на вимоги ст. 305 ЦПК України та те, що інтереси позивача у судовому засіданні захищав представник.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення відповідача, його представника та представника третьої особи на підтримання апеляційних скарг, представника позивача в заперечення апеляційних скарг, дослідивши матеріали справи, в межах доводів апеляційних скарг, колегія суддів вважає, що скарги підлягають до задоволення з таких підстав.

Як вбачається із змісту оскаржуваного рішення суд першої інстанції задовольняючи позовну вимогу ОСОБА_5 та визнаючи за нею право власності на 65/100 частин спірної земельної ділянки виходив з того, що сторони є співвласниками житлового будинку АДРЕСА_1 та кожному з них належить: позивачу 65/100 частин будинку, відповідачу ж 35/100 частин. Крім цього, згідно державного акту на право власності на землю від 3.02.2008 року сторонам передано у приватну власність земельну ділянку, загальною площею 0,0558 га за цією ж адресою для обслуговування вказаного житлового будинку. Тому, оскільки сторони є власниками 65/100 та 35/100 частин будинку відповідно їх частки у земельній ділянці призначеній для його обслуговування визначаються пропорційно частки у вартості будівлі.

Однак, на думку колегії суддів, такі висновки суду першої інстанції здійснені всупереч дійсним обставинам справи та вимогам закону.

Згідно підпунктів ґ) та е) п.18 Постанови Пленуму Верховного Суду України №7 від 16.04.2004 року «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ» вирішуючи спори про право власності на земельну ділянку, суди мають виходити з того, що: при переході права власності на будівлі та споруди за цивільно-правовими угодами, укладеними до 1 січня 2002 р., згідно з положеннями чинної до цієї дати статті 30 ЗК до набувача від відчужувача переходить належне йому право власності або право користування земельною ділянкою, на якій розташовані будівлі та споруди, якщо інше не передбачалось у договорі відчуження. Після 31 грудня 2001 р. в таких випадках право власності на земельну ділянку або її частини могло переходити відповідно до статті 120 ЗК 2001 року на підставі цивільно-правових угод, а право користування - на підставі договору оренди, укладених відповідно відчужувачем або набувачем. До особи, яка придбала житловий будинок, будівлю або споруду після 31 грудня 2003 р., згідно зі статтею 377 ЦК, а з часу внесення змін до статті 120 ЗК Законом України від 27 квітня 2007 р. № 997-V - і згідно зі статтею 120 ЗК, переходило право власності на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення, у розмірах, встановлених договором; а якщо договором це не було визначено, до набувача переходило право власності на ту частину земельної ділянки, яка зайнята житловим будинком, будівлею або спорудою, та на частину земельної ділянки, яка необхідна для її обслуговування. При переході права власності на будинок або його частину за договором довічного утримання до набувача переходило право на земельну ділянку, де вони розташовані, на умовах, на яких ця ділянка належала відчужувачу. В разі переходу права власності на будівлі та споруди до кількох осіб право на земельну ділянку визначалось пропорційно часткам осіб у вартості будівлі та споруди, якщо інше не передбачено в договорі відчуження останніх, а при переході права власності на будівлі та споруди до фізичних або юридичних осіб, які не могли мати у власності земельні ділянки, до них переходило право користування земельною ділянкою. З 1 січня 2010 р. до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача) відповідно до статті 377 ЦК і статті 120 ЗК в редакції Закону України від 5 листопада 2009 р. № 1702-VІ; у випадках, передбачених статтями 86- 89 ЗК, володіння, користування та розпорядження земельною ділянкою, яка перебуває в спільній частковій власності, здійснюються за згодою всіх співвласників згідно з договором, у разі недосягнення згоди - за рішенням суду, а при перебуванні ділянки в спільній сумісній власності (у подружжя, членів фермерського господарства, якщо інше не передбачалось угодою між ними, співвласників жилого будинку) - за договором або законом. Учасник спільної часткової власності має право вимагати виділення належної йому частки зі складу земельної ділянки (у тому числі й разом з іншими учасниками, які цього вимагають) або виплати рештою учасників грошової компенсації за цю частку при неможливості її виділення та отримання в його володіння, користування частини спільної земельної ділянки, що відповідає розміру його частки. Учаснику спільної сумісної власності зазначене право належить за умови попереднього визначення розміру рівних земельних часток, якщо інше не передбачено законом або не встановлено судом. Набута юридичною особою земельна ділянка не є спільною власністю її засновників, учасників або членів і не може розподілятися між ними як співвласниками;

Згідно п. 21 Постанови Пленуму Верховного Суду України №7 від 16.04.2004 року «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ» виходячи з того, що порядок користування спільною земельною ділянкою, у тому числі тією, на якій розташовані належні співвласникам жилий будинок, господарські будівлі та споруди, визначається насамперед їхньою угодою залежно від розміру їхніх часток у спільній власності на будинок, суд відповідно до статті 88 ЗК бере до уваги цю угоду при вирішенні спорів як між ними самими, так і за участю осіб, котрі пізніше придбали відповідну частку в спільній власності на землю або на жилий будинок і для яких зазначена угода також є обов'язковою. Це правило стосується тих випадків, коли жилий будинок було поділено в натурі.

Суд може не визнати угоду про порядок користування земельною ділянкою, коли дійде висновку, що угода явно ущемляє законні права когось зі співвласників, позбавляє його можливості належно користуватися своєю частиною будинку, фактично виключає його з числа користувачів спільної земельної ділянки, суперечить архітектурно-будівельним, санітарним чи протипожежним правилам. Якщо до вирішення судом спору між співвласниками жилого будинку розмір часток у спільній власності на земельну ділянку, на якій розташовані будинок, господарські будівлі та споруди, не визначався або вона перебувала у користуванні співвласників і ними не було досягнуто угоди про порядок користування нею, суду при визначенні частини спільної ділянки, право на користування якою має позивач (позивачі), слід виходити з розміру його (їх) частки у вартості будинку, господарських будівель та споруд на час перетворення спільної сумісної власності на спільну часткову чи на час виникнення останньої.

Як вбачається із матеріалів справи, зокрема, інвентаризаційної справи на будинок АДРЕСА_1 ОКП ЛОР «БТІ та ЕО», державного акту серія ЯД №477643 від 9.02.2008 року та матеріалів на підставі яких такий було видано (а.с. 82-109), спадкодавцю сторін ОСОБА_7 було передано земельну ділянку на АДРЕСА_1 площею 0,05 га для індивідуальної забудови. В подальшому на вказаній ділянці згаданим громадянином було збудовано житловий будинок, співвласниками якого, у частково зміненому виді, є сторони. У 1997 році сторони набули право власності на частини будинку АДРЕСА_1 на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 24.03.1997 року, що було видане після смерті ОСОБА_7,, що помер ІНФОРМАЦІЯ_1. На підставі вказаного свідоцтва (зареєстрованого в реєстрі №2-1370) та подальшої реєстрації права власності на частини будинку 19.04.1997 року (ОСОБА_5) та 27.05.1997 року (ОСОБА_2) сторони стали власниками кожен по ? частині вказаного будинку. На той час будинок розташовувався на земельній ділянці площею 0,05 га складався із трьох жилих кімнат площею 40,3 кв.м. без кухні та до будинку відносились цегляний сарай В, вбиральня Г, металева горожа, ворота 1, 2, 3, 4 асфальтобетонне замощення І.

9.02.2008 року земельна ділянка, на якій розташований будинок та яка використовується для його обслуговування площею 0,0558 га була передана сторонам у приватну спільну сумісну власність згідно державного акту серія ЯД №477643.

За час користування частинами будинку, сторонами на цій же земельній ділянці було здійснено реконструкцію з розширенням будинку. Внаслідок здійсненої реконструкції та прийняття реконструйованого об'єкту в експлуатацію (актом від 13.10.2008 року) частки сторін у будинку змінились та згідно свідоцтв про право власності на частину житлового будинку від 14.12.2009 року (витягів про реєстрацію права власності на нерухоме майно 14.01.2010 року (відповідач) та 15.01.2010 року (позивач) складають позивача 65/100 частин будинку та відповідача 35/100 частин.

Враховуючи вказане, слід зробити висновок про те, що у 1997 році при набутті по ? частині будинку кожна із сторін набула право користування ? частиною земельної ділянки, на якій такий був розташований та яка використовувалась для його обслуговування.

Подальше здійснення реконструкції з розширенням будинку та зміна часток сторін у такому не може бути підставою для зміни часток сторін у земельній ділянці, право на які виникло у сторін, під час набуття ними часток у будинку.

Враховуючи вказане висновки суду першої інстанції слід визнати безпідставними, а доводи апеляційних скарг обґрунтованими. Оскаржуване ж рішення суду та додаткове рішення, яким вирішено судові витрати по справі, як додаток, підлягають скасуванню з ухваленням нового про відмову у задоволенні позову про виділення часток земельної ділянки за адресою АДРЕСА_1 у відповідності до розміру часток сторін у будинку за цією ж адресою, а саме позивача 65/100 часток, відповідача ж 35/100.

Керуючись ст.ст. 303, 304, 307 ч.1 п.2, 309 ч.1 п. 3, 4, 313, 314 ч.2, 316, 317, 319 ЦПК України, -

в и р і ш и л а :

апеляційні скарги ОСОБА_2 та Львівської міської ради - задовольнити.

Рішення Залізничного районного суду м.Львова від 28 жовтня 2013 року та додаткове рішення Залізничного районного суду м.Львова від 17.12.2013 року - скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_5 до ОСОБА_2 з участю третіх осіб Львівської міської ради, Головного управління держземагенства у Львівській області про визначення часток земельної ділянки - відмовити.

Стягнути з ОСОБА_5 114,4 грн. судового збору в користь держави.

Стягнути з ОСОБА_5 114,7 грн. судового збору в користь ОСОБА_2.

Стягнути з ОСОБА_5 121,8 грн. судового збору в користь Львівської міської ради.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення та може бути оскаржено протягом двадцяти днів з дня набрання цим рішенням законної сили шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий : Я.А. Левик

Судді : В.Я. Бакус

Т.А. Гірник