Постанова

від 25.03.2014 по справі 915/1816/13

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"25" березня 2014 р.Справа № 915/1816/13 Одеський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

Головуючого судді: Ярош А.І.,

Суддів: Журавльова О.О., Шевченко В.В.,

(склад судової колегії згідно розпорядження секретаря судової палати Разюк Г.П. №22 від 24.02.2014 року)

при секретарі судового засідання: Молодові В.С.,

за участю представників сторін:

від позивача - Червак М.П., директор ПП "Шанс-Н";

від позивача - Бахарева Т.В., довіреність № 01/14 від 08.01.14р.;

від відповідача - не з'явився, про час, дату та місце судового засідання повідомлений належним чином,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю „Люкс-Авто"

на рішення господарського суду Миколаївської області від 17 грудня 2013 року

по справі № 915/1816/13

за позовом Приватного підприємства „Шанс-Н"

до Товариства з обмеженою відповідальністю „Люкс-Авто"

про стягнення збитків у вигляді упущеної вигоди в розмірі 60330,96 грн. та вартості вишки металевої в розмірі 3000 грн.,

ВСТАНОВИВ:

Приватне підприємство „Шанс-Н" звернулось до господарського суду Миколаївської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю „Люкс-Авто" про стягнення збитків у вигляді упущеної вигоди в розмірі 60330,96 грн. та вартості вишки металевої в розмірі 3000 грн.

Позовні вимоги вмотивовані тим, що відповідач безпідставно утримував майно позивача в період з 20.04.2012 року по 16.04.2013 року у розмірі 60 330,96 грн., яке знаходилось у нього на зберіганні, однак постановою Одеського апеляційного господарського суду від 31.01.2013 року відповідача зобов'язано повернути вказане майно, а крім того відповідач не повернув металеву вишку позивачу, що також знаходилась у нього на зберіганні, вартістю 3000 грн..

Рішенням господарського суду Миколаївської області 17 грудня 2013 року (суддя Коваль Ю.М.) позов Приватного підприємства "Шанс-Н" задоволено повністю, стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Люкс-Авто" на користь Приватного підприємства «Шанс-Н» грошові кошти у загальній сумі 63330 грн. 96 коп., з яких: 60330 грн. 96 коп. - збитки у вигляді упущеної вигоди; 3000 грн. - матеріальні збитки - вартість вишки саморобної металевої, а також кошти на відшкодування витрат на оплату позовної заяви судовим збором у сумі 1720 грн. 50 коп. та кошти на відшкодування витрат на оплату послуг адвоката в сумі 5000 грн.

Приймаючи рішення, суд визнав доведеним, що ТОВ "Люкс-Авто" з моменту отримання вимоги позивача від 20.04.2012 р. № 26 зобов'язаний був повернути ПП "Шанс-Н" належні йому автонавантажувач та вишку, проте фактично їх повернув лише 16.04.2013 р., тобто безпідставно утримував майно позивача, зокрема автовишку, протягом 248 робочих днів.

Таким чином, суд визнав підлягаючими задоволенню вимоги позивача про стягнення з ТОВ "Люкс-Авто" упущеної вигоди в сумі 60330 грн. 69 коп., також дійшов висновку, що підлягають задоволенню вимоги ПП "Шанс-Н" і в частині стягнення з відповідача завданої матеріальної шкоди в сумі 3000 грн. утратою майна.

Не погоджуючись з вказаним рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю „Люкс-Авто" звернулось до Одеського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення господарського суду Миколаївської області скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову, з підстав порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права без повного з'ясування всіх обставин, які мають значення для справи.

Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, апелянт посилається на те, що у постанові Ленінського районного суду м.Миколаєва від 23.03.2012 року по справі №1/1416/126/2012 зазначено наступне: речові докази автонавантажувач марки 4081 та саморобну металеву конструкцію, що зберігаються на спеціальному металевому майданчику, повернути ОСОБА_2, але з вимогою про повернення майна звернулось ПП «Шанс-Н».

Окрім того, апелянт зазначає, що ніяких офіційних повідомлень або листів від ВДАЇ м.Миколаєва УДАЇ УМВС України в Миколаївській області, органу, який безпосередньо вилучив майно ПП «Шанс-Н» та поставив вилучене майно на спец майданчик ТОВ «Люкс-Авто», про необхідність повернення майна не надходило.

Скаржник зауважує, що не був офіційно повідомлений про необхідність повернення майна ПП «Шанс-Н».

Таким чином, на думку апелянта, позивач звертаючись з вимогою до відповідача про повернення арештованого майна, надав суперечливі документи, до того ж, доказів, що дане майно належить відповідачу, не було надано.

Крім того, апелянт зазначає, що позивач при розрахунку упущеної вигоди посилається на касові книги за 2009 рік, однак, на думку апелянта, касові книги не є первинним бухгалтерським документом, а є документом обліку, який лише підтверджує факт отримання готівки у касу підприємства та не підтверджується факт здійснення господарської операції (надання послуг автонавантажувача). Так само скаржник вважає, що укладення договору про надання послуг не означає надання послуг за цим договором.

У зв'язку з наведеним, скаржник вважає, що приєднання позивачем до матеріалів справи лише касових книг, не являється належним доказом отримання позивачем доходу у 2009 році у сумі упущеної вигоди, яку вимагає стягнути позивач з відповідача.

Також в апеляційній скарзі відповідач зазначав, що матеріалами справи не підтверджено, що саме у період з 20.04.212 року по 16.04.2013 року позивач міг би отримати середньоденний дохід від послуг автонавантажувача у сумі 243,27 грн. Умовами договорів, на які посилається позивач, не передбачена періодичність замовлень послуг автонавантажувача, тобто не можливо спрогнозувати кількість заявок за цими договорами, а отже неможливо спрогнозувати дохід за цими договорами.

Щодо стягнення вартості вишки металевої, то апелянт зазначив, що вказана вишка не має ознак індивідуально визначеного майна, стягнення вартості металевої саморобної вишки повинно бути здійснено в рамках справи №516/2110/2012(16/99) шляхом зміну способу виконання рішення в порядку ст..121 ГПК України.

Вислухавши представників сторін та третіх осіб, дослідивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, встановлено судом першої інстанції та перевірено в ході апеляційного розгляду, згідно протоколів виїмки від 8 та 9 лютого 2010 року вказане майно в ПП "Шанс-Н" вилучено УДАІ ММУ УМВС України (далі - ДАІ) в якості речових доказів по кримінальній справі та передано на відповідальне зберігання на спеціальний автомобільний майданчик, який ДАІ орендує в ТОВ "Люкс-Авто".

Постановою Ленінського районного суду м. Миколаєва від 23.03.2012 р. у справі №1/1416/126/2012 кримінальну справу, по якій автонавантажувач марки 4801 та саморобна металева вишка ПП "Шанс-Н " визнані речовими доказами, закрито та вирішено повернути речові докази у справі ОСОБА_2

На виконання даної постанови ДАІ проставлено на зазначених вище протоколах виїмки від 8 та 9 лютого 2010 року відмітки про видачу транспортних засобів власнику при наявності відповідних документів, що вбачається з відтисків на протоколах відповідних штампів, датованих 19.04.2012 р. (а.с.19,20).

Листом від 19.04.2012 р. за № 9/3-578 ДАІ повідомило ПП "Шанс-Н" про відсутність підстав для подальшого утримання автонавантажувача і вишки.

Позивач звернувся до ТОВ "Люкс-Авто" з вимогою від 20.04.2012 р. № 26 про повернення належних йому автонавантажувача та вишки з наданням копій вище зазначених постанови Ленінського районного суду м. Миколаєва від 23.03.2012 р. у справі №1/1416/126/2012 та листа ДАІ від 19.04.2012 № 9/3-578. Отримання цього листа відповідачем підтверджується.

Відповідно до акту від 20.04.2012 року, складеного директором ПП «Шанс-Н» ОСОБА_2, ОСОБА_4, ОСОБА_5, представник ТОВ «Люкс-Авто» відмовився передавати ПП «Шанс-Н» автонавантажувач М-4081 та вишку саморобну металеву.

Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 31.01.2013 р. у господарській справі № 5016/2110/2012(16/99), залишеною без змін постановою Вищого господарського суду України від 10.04.2013 року, вирішено про задоволення повністю позову ПП "Шанс-Н" та зобов'язано ТОВ "Люкс-Авто" повернути із незаконного володіння належні ПП "Шанс-Н" автонавантажувач моделі М-4081 вартістю 30000 грн., і вишку саморобну металеву вартістю 3000 грн. Таке рішення вмотивовано тим, що ПП "Шанс-Н" доведені його право власності на вказане майно, вибуття цього майна з володіння поза волею підприємства та утримання цього майна ТОВ "Люкс-Авто" після того, як підстава, на якій товариству було передано зазначене майно ПП "Шанс-Н" на зберігання як речовий доказ у кримінальній справі, відпала згідно постанови Ленінського районного суду м. Миколаєва від 23.03.2012 р. у справі № 1/1416/126/2012, котрою кримінальну справу закрито, і постановлено повернути речові докази у справі власнику.

На її виконання Господарським судом Миколаївської області 13.02.2013 р. видано наказ, котрий виконано частково лише 16.04.2013 року.

За актом від цього числа, складеного старшим державним виконавцем Кюкало Ю.М. Ленінського відділу державної виконавчої служби Миколаївського міського управління юстиції по примусовому виконанні вищевказаного наказу суду у справі №5016/2110/2012(16/99) боржником ТОВ «Люкс-Авто» було повернуто стягувачу ПП «Шанс-Н» в особі директора ОСОБА_2 автонавантажувач моделі М-4081, а в частині передачі боржником стягувану вишку саморобну металеву не виконано, оскільки боржником було пред'явлено іншу вишку саморобну металеву, яка не є його власністю, не належить позивачу та не відповідає параметрам тієї вишки, що належить позивачу.

Втрату належної ПП "Шанс-Н" вишки відповідач не заперечує, але вважає, що вказана вишка не має ознак індивідуально визначеного майна, тому стягнення вартості металевої саморобної вишки повинно бути здійснено в рамках справи №516/2110/2012(16/99) шляхом зміну способу виконання рішення в порядку ст..121 ГПК України.

У відповідно до ст. 35 ГПК України викладені у зазначеній постанові суду апеляційної інстанції факти є такими, що не доводяться знову при вирішенні даної справи, а тому суд виходить з того, що ПП "Шанс-Н" є власником автонавантажувача моделі М-4081, 1978 року випуску, двигун № 151843, зареєстрованого у теруправлінні Держгірпромнагляду у Миколаївській області як технологічний транспортний засіб, що підтверджується копією листа останньої від 13.12.2013 р. № 01-08.05/2166 (далі - автонавантажувач), і вишки саморобної металевої вартістю 3000 грн. (далі - вишка).

Судова колегія погоджується з висновками суду першої інстанції про обґрунтованість стягнення з відповідача суми збитків та вартості майна неповернутого в натурі, виходячи з наступного.

Як встановлено судом першої інстанції та перевірено у ході апеляційного розгляду, відповідач у відповідності до постанови Ленінського районного суду м. Миколаєва від 23.03.2012 р. у справі №1/1416/126/2012 повинен був повернути автонавантажувач марки 4801 та саморобну металеву вишку ПП "Шанс-Н " ОСОБА_2.

Відповідно до вимог ст.129 Конституції України, основними засадами судочинства є обов'язковість рішення суду .

Статтею 382 Кримінального кодексу України передбачена кримінальна відповідальність за умисне невиконання службовою особою вироку, рішення, ухвали, постанови суду, що набрало законної сили, або перешкоджання їх виконанню.

Незважаючи ані на вищезазначену постанову суду від 23.03.2012р., якою встановлено обов'язок ТОВ «Люкс-Авто» повернути майно , яке утримувалось на його майданчику, ОСОБА_2, ані на протоколи виїмки відділу ДАІ ММУ УМВС України в Миколаївьскій області від 08-09 лютого 2010 року з відміткою «видати транспортний засіб власнику при наявності відповідних документів», датованих 19.04.2012 р. (т.1, а.с.19,20 на звороті), ані на неодноразові вимоги позивача повернути спірне майно, відповідачем безпідставно майно утримувалось та не було повернуто всупереч вимогам чинного законодавства України.

Як вбачається з матеріалів справи, автонавантажувач був повернутий лише 16.04.2013 року, тобто більше ніж через рік після пред'явлення вимоги про повернення майна 20.04.2012 року, а металева вишка взагалі не повернута, що підтверджується матеріалами виконавчого провадження.

Відповідно до ч. 2 ст. 22 ЦК України під збитками розуміються втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене ( упущена вигода). Особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування (ч. 1 ст. 22 ЦК України).

Відповідно до ч.1 ст.225, до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються зокрема вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства.

Загальними підставами для настання цивільно-правової відповідальності за заподіяння збитків є наявність складу правопорушення, а саме: а) наявність збитків; б) протиправна поведінка заподіювача збитків; в) причинний зв'язок між збитками та протиправною поведінкою заподіювача; г) вина заподіювача.

Згідно з приписами ч.1,2 ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Особа , яка завдала шкоди звільняється від її відшкодування якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Згідно з приписами ст. 1212 ЦК України, особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Згідно з приписами ст. 1213 ЦК України, набувач зобов'язаний повернути потерпілому безпідставно набуте майно в натурі. У разі неможливості повернути в натурі потерпілому безпідставно набуте майно відшкодовується його вартість, яка визначається на момент розгляду судом справи про повернення майна.

Судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що ТОВ "Люкс-Авто" з моменту отримання вимоги позивача від 20.04.2012 р. № 26 зобов'язаний був повернути ПП "Шанс-Н" належні йому автонавантажувач та вишку, проте фактично їх повернув лише 16.04.2013 р., тобто безпідставно утримував майно позивача, зокрема автовишку, протягом 248 робочих днів.

Доводи апелянта про те, що постановою Ленінського районного суду м. Миколаєва від 23.03.2012 року встановлено обов'язок ТОВ «Люкс-Авто» повернути майно, яке утримувалось на його майданчику, особисто ОСОБА_2, відхиляються судовою колегією, з огляду на наступне.

Після відмови відповідача повернути майно, ОСОБА_2 звертався до Ленінського райсуду із заявою про виправлення описки в постанові. Проте, листом Ленінського районного суду від 03.12.2012р. повідомлено, що КПК України не передбачена можливість виправлення описок у рішеннях у кримінальних справах, зазначено про кримінальну відповідальність за невиконання рішення суду (т.2, а.с.130)

Також судова колегія зазначає, що ОСОБА_2 весь час був та є як засновником, так і директором ПП «Шанс-Н», що підтверджується відповідними статутними документами, тому у відповідача не було законних підстав для відмови у поверненні майна ОСОБА_2, враховуючи зміст листа судді Ленінського районного суду від 03.12.2012р..

Доводи апеляційної скарги щодо неповідомлення відповідача належним чином відповідними органами про повернення майна спростовуються матеріалами справи, а саме ОСОБА_2, як особа заінтересована у виконанні постанови суду та поверненні майна, неодноразово звертався з вимогою повернути майно на підставі постанови суду від 23.03.2012 року та протоколів виїмки, про що зазначено вище.

Доводи апеляційної скарги про те, що надані позивачем договори про надання послуг автонавантажувача від 03.04.2012 року, від 05.04.2012 року, від 27.04.2012 року не підтверджують упущену вигоду, відхиляються судовою колегією.

Відповідно до ч. 2 ст. 22 ЦК України під збитками розуміються втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене ( упущена вигода)

Суд першої інстанції обґрунтовано зазначив, що у 2012 році договори про надання послуг автонавантажувачем ПП "Шанс-Н" укладені з клієнтами, після того, як відпали підстави для подальшого зберігання автонавантажувача як речового доказу, а потім були розірвані через відмову ТОВ "Люкс-Авто" повернути із незаконного володіння автонавантажувач, а тому вони є належними доказами того, що за умови знаходження автонавантажувача у власника він використовувався б для виконання робіт за вказаними договорами.

На підтвердження розміру доходу в сумі 60330 грн. 69 коп., який ПП "Шанс-Н" могло б одержати за час безпідставного знаходження у відповідача автонавантажувача, суд першої інстанції посилався на довідку про надходження до каси грошових коштів за послуги автонавантажувача за 2009 рік у сумі 61060 грн., а також затверджений станом на січень 2009 року тариф з надання транспортних послуг з почасовою оплатою автонавантажувача за 1 час, котрий становить 60 грн., і розрахунок тарифу.

Надання послуг автонавантажувача у 2009 році на загальну суму 61060 грн. підтверджується витягом із касової книги ПП "Шанс-Н" (т.1, а.с. 65-141), та копіями Z звітів електронного журналу касового апарату (т.2, а.с.73-125), в яких чітко зазначено, що кошти прийняті «за послуги автонавантажувача».

Таким чином, керуючись приписами ст. 43 ГПК України, оцінюючи вищеперелічені докази у сукупності, враховуючи специфіку роботи автонавантажувача на торгівельному майданчику, що свідчить про щоденне замовлення послуг автонавантажувача шляхом усних заявок замовників, судова колегія погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що у період з 20.04.2012 р. по 16.04.2013 р. робочих днів 248, та у ці робочі дні, виходячи із звичайних обставин, позивач міг би отримати дохід від надання послуг автонавантажувача в сумі 60330 грн. 69 коп. (248 днів х 243 грн. 27 коп.), що відповідає приписам ст.ст. 22 ЦК України.

Судова колегія звертає увагу, що позивачем розраховані збитки, виходячи з цін 2009 року, в той час коли послуги автонавантажувача складали 60 грн. за годину (т.1, а.с. 36), тоді як у 2013 році, на день подання позову, діяли тарифи на надання послуг автонавантажувача в розмірі 80 грн. за годину (т.1, а.с. 37).

Що стосується посилань апелянта на те, що касові книги не є первинним бухгалтерським документом, а є документом обліку, який лише підтверджує факт отримання готівки у касу підприємства та не підтверджується факт здійснення господарської операції (надання послуг автонавантажувача), то апеляційний суд не приймає до уваги такі доводи, виходячи з такого.

Відповідно до положень ст.3 ЗУ "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг", суб'єкти господарювання, які здійснюють розрахункові операції в готівковій та/або в безготівковій формі (із застосуванням платіжних карток, платіжних чеків, жетонів тощо) при продажу товарів (наданні послуг) у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг зобов'язані проводити розрахункові операції на повну суму покупки (надання послуги) через зареєстровані, опломбовані у встановленому порядку та переведені у фіскальний режим роботи реєстратори розрахункових операцій з роздрукуванням відповідних розрахункових документів, що підтверджують виконання розрахункових операцій, або у випадках, передбачених цим Законом, із застосуванням зареєстрованих у встановленому порядку розрахункових книжок; щоденно друкувати на реєстраторах розрахункових операцій (за виключенням автоматів з продажу товарів (послуг) фіскальні звітні чеки і забезпечувати їх зберігання в книгах обліку розрахункових операцій.

Таким чином, приписами чинного законодавства передбачено, що підприємства ведуть облік розрахункових операцій в книгах обліку розрахункових операцій, шляхом зберігання фіскальних чеків у вказаних книгах, при цьому фіскальні чеки є належними первинними документами, підтверджуючими здійснення господарської операції.

З контрольних стрічок чітко вбачається, за які послуги були отримані кошти позивачем у 2009 році у сумі 61060,00 грн. (т.1, а.с.65-141)

Таким чином, судова колегія вважає, що доводи апелянта про недостатність доказів для обґрунтування розміру упущеної вигоди безпідставними та не підтвердженими належними доказами.

Враховуючи вищевикладене, судова колегія зазначає, що у спірних правовідносинах вбачається склад правопорушення відповідача ТОВ «Люкс-Авто», що полягає в наступному: вина відповідача, яка полягає у безпідставному утриманні автонавантажувача позивача відповідачем в період з 20.04.2012 року по 16.04.2013 року, що завдало збитків у розмірі 60 330,96 грн., а також неповернення металевої вишки позивачу вартістю 3000 грн..

Протиправна поведінка заподіювача збитків, вина заподіювача доведена також постановою Одеського апеляційного господарського суду від 31.01.2013 р. у справі № 5016/2110/2012(16/99), якою встановлено, що ТОВ «Люкс-Авто» утримувало майно ПП «Шанс-Н» після того, як підстава, на якій товариству було передано зазначене майно ПП "Шанс-Н" на зберігання, відпала згідно постанови Ленінського районного суду м. Миколаєва від 23.03.2012 р. у справі № 1/1416/126/2012.

Що стосується причинного зв'язку між збитками та протиправною поведінкою, то матеріалами справи доведено, підтверджено належними та допустимими доказами в розумінні ст..ст.32-34 ГПК України обґрунтування розміру упущеної вигоди ПП «Шанс-Н» за незаконне утримання автонавантажувача в сумі 60330,96 грн., та наявність підстав для відшкодування збитків за неповернення металевої вишки та вартості вишки металевої в розмірі 3000 грн..

Колегія суддів відхиляє довід апеляційної скарги про те, що майно було повернуто безпосередньо після того, як в судовому порядку було визначено обов'язок відповідача повернути майно позивачу, оскільки такий обов'язок було встановлено також і постановою Ленінського районного суду м. Миколаєва від 23.03.2012 р. у справі №1/1416/126/2012, якою кримінальну справу, по якій автонавантажувач марки 4801 та саморобна металева вишка ПП "Шанс-Н " визнані речовими доказами, закрито та вирішено повернути речові докази у справі ОСОБА_2, директору ПП «Шанс-Н».

Посилання скаржника на те, що для повернення вартості вишки металевої позивачу слід звернутись до суду із заявою про зміну способу виконання рішення в рамках справи №5016/2110/2012(16/99), судова колегія до уваги не приймає, та звертає увагу на наступне.

Положеннями ст.ст.15, 20 ЦК України встановлено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Право на захист особа здійснює на свій розсуд.

Звернення стягнення на кошти за відсутності у боржника майна здійснюється у випадку, коли стягувачу присуджено майно, визначене родовими ознаками. За відсутності індивідуально визначеного майна, присудженого позивачу (за результатами розгляду віндикаційного позову), зміна способу виконання рішення шляхом звернення на кошти неможлива, оскільки в такому разі захист порушеного права власника майна повинен здійснюватися шляхом подання позову про стягнення збитків у вигляді вартості майна та доходів, які власник міг би одержати за весь час володіння таким майном.

Аналогічну правову позицію викладено в постанові Пленуму ВГСУ від 17.10.2012р. №9 «Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України».

Судова колегія зауважує, що довід апелянта про зміну способу виконання рішення суду, що стосується вишки металевої є хибним, оскільки вищевказана вишка є саморобною, а отже визначена індивідуальними ознаками, вартість якої встановлена постановою Одеського апеляційного суду від 31.01.2013р. (а.с.38)

Решта доводів апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції. Довід скаржника про те, що в касовому ордері від 19.09.2013 року не вказано, за які саме послуги адвоката була здійснена оплата замовником, за який саме договір проведена оплата, не приймаються до уваги судовою колегією.

З видаткового касового ордеру від 19.09.2013 року на суму 5000 грн., виданого ОСОБА_6 вбачається, що оплата проведена за адвокатські послуги по договору. Касовий ордер датований тією ж датою, що й договір про надання адвокатських послуг, іншого договору про надання адвокатських послуг сторонами не надано, що свідчить про те, що касовий ордер був виданий на виконання договору від 19.09.2013 року, наявного в матеріалах справи.

За таких обставин, перевіривши законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду, оскільки доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції та не підтверджені належними та допустимими доказами, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав, передбачених ст.104 ГПК України, для скасування рішення суду першої інстанції та відмову у задоволенні апеляційної скарги.

Керуючись ст. ст. 99, 101- 105 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю „Люкс-Авто" залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Миколаївської області від 17 грудня 2013 року по справі № 915/1816/13 залишити без змін.

Постанова набирає чинності з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до ВГСУ.

Повний текст постанови підписаний 31.03.2014 року

Головуючий суддя А.І. Ярош

Суддя О.О. Журавльов

Суддя В.В. Шевченко