Постанова

від 28.02.2014 по справі 826/14776/13-а

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

28 лютого 2014 року № 826/14776/13-а

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Шрамко Ю.Т., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу

за позовом Дочірнього підприємства "Оріфлейм Косметікс Україна" до Міжрегіонального головного управління Міндоходів - Центрального офісу з обслуговування великих платників про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення №0000253910 від 18.05.2013 р. ВСТАНОВИВ:

Дочірнє підприємство "Оріфлейм Косметікс Україна", (далі - позивач), звернулось до Окружного адміністративного суду м. Києва з адміністративним позовом до Міжрегіонального головного управління Міндоходів - Центрального офісу з обслуговування великих платників Міністерства доходів і зборів України, (далі - відповідач), про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення №0000253910 від 18.05.2013 р.

Позовні вимоги обґрунтовуються тим, що відповідач помилково дійшов висновку про порушення позивачем вимог податкового законодавства, оскільки останнім не було допущено за результатами отримання послуг від нерезидентів - Oriflame software s.r.o та ССИ Шефер Пеем Гмбх на митній території України та подальшого їх відображення у податковому обліку порушень вимог законодавства.

Відповідач позовні вимоги не визнав, просив у задоволенні позову відмовити повністю, оскільки висновки акту перевірки та оскаржуване податкове повідомлення-рішення є законним та обґрунтованим, прийнятим на підставі, в межах повноважень та у спосіб, визначений законодавством України.

Необхідність у заслуховуванні свідка чи експерта у справі відсутня, так само, як і відсутні перешкоди для розгляду справи у судовому засіданні.

У судовому засіданні 30.01.2014 року за згодою сторін судом було ухвалено продовжувати розгляд справи у порядку письмового провадження.

Розглянувши подані сторонами документи та матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва встановив наступне.

Відповідачем була проведена камеральна перевірка даних позивача, задекларованих у податковій звітності з податку на додану вартість за лютий 2013 року, за результатами якої, відповідачем було складено Акт про результати камеральної перевірки даних, задекларованих у податковій звітності з податку на додану вартість від 19.04.2013 №432/39-10/24941049 (надалі - Акт перевірки №432/39-10/24941049).

Згідно висновків, викладених в Акті перевірки №432/39-10/24941049, позивачем порушено вимоги п. 198.2, пункту 198.6 статті 198, що призвело до заниження суми податкових зобов'язань, заявленої у податковій декларації з ПДВ за лютий 2013 року на 698 276 грн.

На підставі вказаного Акту перевірки №432/39-10/24941049 відповідачем було прийняте податкове повідомлення-рішення №0000253910 від 18.05.2013 р., яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 872 845 грн., з яких 698 276 грн. - за основним платежем та 174 569 грн. за штрафними санкціями.

З Акту перевірки №432/39-10/24941049 вбачається, що зазначене вище заниження податку на додану вартість виникли в результаті арифметичної (методологічної) помилки, що вплинула на розрахунки з бюджетом, а саме відображення у податковому обліку податкових накладних №486 від 28.09.2012, №295 від 29.12.2012, №240 від 23.01.2013, отриманих від нерезидентів - Oriflame Software s.r.o. та ССИ Шефер Пеем Гмбх на митній території України у наступних податкових періодах.

З матеріалів справи вбачається, що позивач за Ліцензійним договором на програмне забезпечення від 26.07.2005, Додатком № 1, Додаткової угоди №9 до нього та актами №2/12 від 28.09.2012, №4/12 від 29.12.2012 отримував від нерезидента - Oriflame Software s.r.o. послуги з обслуговування програмного забезпечення Orisales. Додатковою угодою №9 до Ліцензійного договору сторонами було погоджено надання нерезидентом - Oriflame Software s.r.o. інших послуг, а саме послуг з розвитку інтернет-платформи, обслуговування інтернет-платформи, послуг зв'язку та послуг по підтримці роботи системи 24/7.

Отримання вказаних вище послуг з обслуговування програмного забезпечення від нерезидента підтверджується податковими накладними №486 від 28.09.2012 - на суму 2640680,39 грн., в т.ч. ПДВ 440113,40 грн., та №295 від 29.12.2012 - на суму 2704011,15 грн., в т.ч. ПДВ 450668,52 грн.

Судом встановлено, що нерезидент - ССИ Шефер Пеем Гмбх надавав позивачу послуги з технічного обслуговування складського обладнання за Договором на сервісне обслуговування №1-2011 від 20.01.2011 та Додаткової угоди №01 до нього. Факт отримання вказаних послуг підтверджений актом виконаних робіт з технічного обслуговування від 23.01.2013 та податковою накладною №240 від 23.01.2013 - на суму 348067,89 грн., в т.ч. ПДВ 58011,32 грн.

Відносно реальності наданих послуг нерезидентами на митній території України суд звертає увагу на наступне.

Відповідно до визначення ч. 1 ст. 3 Господарського кодексу України під господарською діяльністю у цьому Кодексі розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Статтею 204 Цивільного кодексу України встановлено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Згідно з ч.1 ст.207 Господарського кодексу України, господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Відповідно до ч. 1 і ч. 5 ст. 203 Цивільного кодексу України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно з ч.1 ст. 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою ст. 203 цього Кодексу.

Частина друга ст. 215 Цивільного кодексу України передбачає, що недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

За правилами ч. 1 ст. 216 Цивільного кодексу України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Відповідно до ст. 228 Цивільного кодексу України, правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Для застосування санкцій, передбачених ст. 228 Цивільного кодексу України, необхідними є наявність умислу на укладення угоди з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, наприклад, вчинення удаваного правочину з метою приховання ухилення від сплати податків чи з метою неправомірного одержання з державного бюджету коштів шляхом відшкодування податку на додану вартість у разі його несплати контрагентом до бюджету.

Доказами в адміністративному судочинстві, за визначенням частини першої ст. 69 Кодексу адміністративного судочинства України, є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

У відповідності до ч. 1 та ч. 4 ст. 70 Кодексу адміністративного судочинства України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Позивач звертав увагу суду на те, що на виконання умов Ліцензійного договору від 27.05.2005 був оформлений акт приймання-передачі ліцензійних матеріалів, а саме програмного забезпечення Orisales від 30.09.2005 року, акт приймання-передачі послуг з поновлення ліцензійних програм від 05.12.2005.

Належне оформлення програмного забезпечення у бухгалтерському обліку підтверджується бухгалтерською довідкою №27/01-2014 від 27.01.2014, витягом з Акту інвентаризації основних засобів позивача станом на 1 вересня 2012 року, що є доказом наявності в момент проведення інвентаризації ліцензійного пакету Orisales (рядок опису 4251).

Позивачем на підтвердження виконання умов Договору на сервісне обслуговування №1-2011 від 20.01.2011 були надані акт виконаних робіт з технічного обслуговування від 23.01.2013 та звіт ССИ Шефер Пеем Гмбх про технічне обслуговування. Бухгалтерське оформлення складського обладнання було підтверджене витягом з Акту інвентаризації основних засобів позивача станом на 1 вересня 2012 року, що підтверджує наявність станом на дату проведення інвентаризації вказаного обладнання.

Факт придбання складського обладнання та введення його в експлуатацію підтверджується Договором постачання обладнання №1002/006 від 10.02.2010, Контрактом про надання послуг №1002/007 від 10.02.2010 та фінальним актом приймання-передачі послуг від 27.10.2011 року, протоколом готовності до використання, протоколом готовності до "сухого" запуску з ТОВ "Шефер Шоп".

Оплата послуг була підтверджена позивачем банківськими виписками, доданими до матеріалів справи. Обґрунтовуючи ціну наданих послуг, позивач надав копії експертних висновків №1/2268 від 07.03.2013, №1/2267 від 07.03.2013, №1/5238 від 12.07.2011, №1/1865 від 27.02.2013, які підтверджують відповідність ціноутворення на отримані послуги кон'юнктурі ринку.

У судовому засіданні 30 січня 2014 р. був допитаний як свідок ОСОБА_1, який займає посаду головного енергетика позивача. Свідок в порядку статті 141 Кодексу адміністративного судочинства України був приведений до присяги, зі змістом статей 384, 385 Кримінального кодексу України був ознайомлений.

Свідок ОСОБА_1 повідомив, що складське обладнання, встановлене ТОВ "Шефер Шоп", потребує технічного обслуговування, оскільки воно є конвеєрною лінією по автоматизованому збиранню замовлень продукції, що реалізується позивачем та пакуванню її у тару. Він також пояснив, що автоматизований конвеєр складається зі складної сукупності вузлових та технічних системних елементів і компанія ССИ Шефер Пеем Гмбх надавала позивачу послуги з технічного обслуговування вказаного складського обладнання відповідно до умов Договору на сервісне обслуговування №1-2011 від 20.01.2011 року систематично два рази на рік.

Свідок також пояснив, що послуги з технічного обслуговування складського обладнання полягали у візуальній та акустичній діагностиці обладнання в робочому та статичному режимах, технічній діагностиці обладнання, замірах параметрів, усуненні виявлених недоліків, заміні компонентів обладнання, які не відповідають заданим параметрам, профілактичному очищенні рухомих частин від накопичень пилу та відпрацьованих мастил, консультуванні місцевого персоналу, складанні звіту. Вказані послуги надавалися працівниками ССИ Шефер Пеем Гмбх, виконання робіт контролювалося ним особисто та черговим техніком.

Також у судовому засіданні 30 січня 2014 р. була допитана як свідок ОСОБА_2, яка займає посаду менеджера з юридичних питань позивача. Свідок в порядку статті 141 Кодексу адміністративного судочинства України була приведена до присяги, зі змістом статей 384, 385 Кримінального кодексу України була ознайомлена.

Свідок ОСОБА_2 повідомила, що в силу своїх посадових обов'язків займалася та займається правовим оформленням відносин між позивачем та Oriflame Software s.r.o. Вона підтвердила, що Oriflame Software s.r.o. надає позивачу послуги з обслуговування програмного забезпечення ORISALES за Ліцензійним договором, послуги з розвитку інтернет-платформи, обслуговування інтернет-платформи, послуги зв'язку та послуги по підтримці роботи системи 24/7. Вона також повідомила, що ORISALES є системою програмного забезпечення, що розроблена спеціально для компаній, які входять в групу компаній Оріфлейм.

Крім цього, свідок ОСОБА_2 підтвердила, що займалася погодженням умов договору на сервісне обслуговування між позивачем та ССИ Шефер Пеем Гмбх та підтвердила його підписання.

Відповідно до п.198.1 ст.198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Пунктом 1 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" визначено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Відповідно до п.201.10 ст.201 Податкового кодексу України, податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Згідно п.198.3 ст.198 Податкового кодексу України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст.39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п.193.1 ст.193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Пунктом 198.6 ст.198 Податкового кодексу України визначено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог ст.201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п.201.11 ст.201 цього Кодексу.

З аналізу зазначених норм вбачається, що підставою для формування податкового кредиту платником податку на додану вартість є відповідність податкової накладної порядку її заповнення та подальше використання придбаних товарів (основних фондів) в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

У судових засіданнях відповідачем було повідомлено про відсутність претензій щодо оформлення податкових накладних позивача.

Суд не приймає до уваги посилання відповідача в його запереченнях на п.201.12 ст. 201 Податкового кодексу України з огляду на таке.

Згідно п. 201.12 ст. 201 Податкового кодексу України для операцій з постачання послуг нерезидентом на митній території України документом, що посвідчує право на віднесення сум податку до податкового кредиту, вважається податкова накладна, податкові зобов'язання за якою включені до податкової декларації попереднього періоду.

Відповідач тлумачить вказану норму права, як таку, що дозволяє включати до податкової декларації податкові накладні, отримані лише в податковому періоді, що передує до звітного.

Податковим кодексом України встановлений спеціальний порядок відображення податкових зобов'язань та податкового кредиту за операціями по отриманню послуг від нерезидентів, місцем постачання яких є митна територія України.

Так, податкові зобов'язання включаються до податкової декларації у періоді, коли податкова накладна була складена. Водночас, згідно п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України платник податків зберігає право на податковий кредит у наступних податкових періодах з моменту складання податкової накладної, обмежених 365-денним строком.

Виходячи з положень п. 201.12 ст. 201 та п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України та матеріалів справи, позивач отримав послуги з обслуговування програмного забезпечення від нерезидента - Oriflame Software s.r.o. за Ліцензійним договором на програмне забезпечення від 26.07.2005 у вересні та грудні 2012 року.

Факт отримання вказаних послуг був підтверджений актами приймання-передачі послуг №2/12 від 28.09.2012 та №4/12 від 29.12.2012.

На виконання вимог ст. 201 та ст. 208 Податкового кодексу України позивачем були складені податкові накладні №486 від 28.09.2012, №295 від 29.12.2012 та включені до реєстру податкових накладних за вересень 2012 року та грудень 2012 року.

Податкові зобов'язання, нараховані за складеними податковими накладними, позивач відобразив у податкових деклараціях з податку на додану вартість за вересень 2012 року та грудень 2012 року. Отримання податкових декларацій відповідачем підтверджується квитанцією №2 від 11.10.2012 з реєстраційним номером 9062190472 щодо податкової декларації за вересень 2012 року та квитанцією №2 від 16.01.2013 з реєстраційним номером 9084718664 за податковою декларацією за грудень 2012 року.

У січні 2013 року позивач отримав послуги з технічного обслуговування складського обладнання за Договором з нерезидентом ССИ Шефер Пеем Гмбх на сервісне обслуговування №1-2011 від 20.01.2011.

Факт виконання робіт підтверджений актом виконаних робіт з технічного обслуговування від 23.01.2013. У відповідності до ст. 201 та 208 Податкового кодексу України за результатами наданих послуг позивач склав податкову накладну №240 від 23.01.2013 та включив її до реєстру податкових накладних за січень 2013 року.

Податкові зобов'язання, нараховані за складеною податковою накладною, позивач відобразив у податковій декларації з податку на додану вартість за січень 2013 року. Отримання податкових декларацій відповідачем підтверджується квитанцією №2 від 15.02.2013 з реєстраційним номером 9007007039 щодо податкової декларації за січень 2013 року.

Таким чином, позивач не допустив порушень строку відображення податкових зобов'язань з податку на додану вартість за податковими накладними №486 від 28.09.2012, №295 від 29.12.2012, №240 від 23.01.2013.

З п. 201.12 ст. 201 Податкового кодексу України випливає, що податкова накладна є підставою виникнення у платника податків права на податковий кредит.

Питання податкового кредиту врегульоване ст. 198 Податкового кодексу України, яка визначає, що платник податків може скористатись своїм правом на податковий кредит та відобразити отримані податкові накладні у податковій звітності протягом 365 календарних днів за дати складання таких податкових накладних.

Позивач, діючи у відповідності до п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, скористався своїм правом на податковий кредит, сформований по податкових накладних №486 від 28.09.2012, №295 від 29.12.2012, №240 від 23.01.2013, у лютому 2013 року, тобто протягом 365 календарних днів з дати складання податкових накладних.

Приймаючи до уваги вищевикладене, враховуючи те, що позивачем було надано належним чином оформлену первинну документацію та доведено реальність здійснення господарських операцій за Ліцензійним договором на програмне забезпечення від 26.07.2005 та Договором на сервісне обслуговування №1-2011 від 20.01.2011, суд приходить до висновку, що позивачем не було допущено порушення вимог чинного законодавства України, що призвело до заниження суми податкових зобов'язань, заявленої у податковій декларації з ПДВ за лютий 2013 року на 698 276 грн.

Згідно з ч.1 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків встановлених ст. 72 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову (ч.2 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України).

Відповідачем не було доведено правомірність та обґрунтованість прийнятого податкового повідомлення-рішення від 18.05.2013 р. №0000253910.

Виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та наданих сторонами доказів, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог.

Приймаючи до уваги викладене у сукупності, керуючись вимогами ст.ст. 69-71, ст.94, ст. 158-163, ст. ст. 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва

ПОСТАНОВИВ:

1. Позов Дочірнього підприємства "Оріфлейм Косметікс Україна" задовольнити повністю.

2. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Окружної Державної податкової служби - Центрального офісу з обслуговування великих платників податків Державної податкової служби від 18.05.2013 р. №0000253910.

3. Судові витрати в сумі 2294,00 грн. (дві тисячі двісті дев'яносто чотири гривні) присудити на користь Дочірнього підприємства "Оріфлейм Косметікс Україна" (ідентифікаційний код 24941049) за рахунок Державного бюджету України.

Постанова набирає законної сили в порядку, передбаченому ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена в апеляційному порядку повністю або частково за правилами, встановленими ст. ст. 185-187 КАС України, шляхом подання через суд першої інстанції апеляційної скарги.

Суддя Ю.Т. Шрамко