Постанова

від 19.03.2014 по справі 826/2482/14

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва, 8, корпус 1 Вн. № 1/55

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

19 березня 2014 року 15:34 № 826/2482/14

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Клочкової Н.В., при секретарі судового засідання Висоцькій Ю.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом Приватного підприємства "ТИС і КО" до Державної податкової інспекції у Деснянському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 23.01.2014 № 0000212203, за участі представників сторін:

представник позивача Кузюта К.О.;

представник відповідача Сакало Я.О.,

На підставі частини 3 статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України в судовому засіданні 19 березня 2014 року проголошено вступну та резолютивну частини постанови.

В С Т А Н О В И В:

Приватне підприємство "ТИС і КО" (далі - позивач, ПП "ТИС і КО") звернулося до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до державної податкової інспекції у Деснянському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві (далі - відповідач, ДПІ у Деснянському р-ні ГУ Міндоходів у м. Києві) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 23.01.2014 № 0000212203 (далі - ППР № 0000212203).

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 26.02.2014 відкрито провадження в адміністративній справі № 826/2482/14.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 26.02.2014 закінчено підготовче провадження у справі № 826/2482/14 і призначено справу до судового розгляду.

В судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги з підстав, викладених у позовній заяві, та просив задовольнити позов у повному обсязі.

Представник відповідача в судовому засіданні позовні вимоги не визнав та просив відмовити у задоволенні позову з підстав, викладених у запереченнях до адміністративного позову.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва встановив наступне.

У період з 23.12.2013 по 27.12.2013 на підставі наказу від 23.12.2013 № 404 ДПІ у Деснянському р-ні ГУ Міндоходів у м. Києві було проведено документальну позапланову невиїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог чинного податкового законодавства по взаємовідносинам з ТОВ "Капексбуд" (код ЄДРПОУ 38510737) та ТОВ "Альта-Ком" (код ЄДРПОУ 38204618) за березень - вересень 2013 року, за результатами якої складено акт від 09.01.2014 № 7/26-52-22-03-14/34625280 (далі - Акт перевірки).

Відповідач дійшов до висновку про порушення позивачем п. 198.1, п. 198.2, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України (далі - ПК України), внаслідок чого згідно з п. 54.3 ст. 54 глави 4 розділу ІІ, абз. 2 п. 123.1 ст. 123 ПК України на підставі Акта перевірки відповідачем прийнято ППР № 0000212203, відповідно до якого позивачу було збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) на суму 152 021,25 грн. (за основним платежем - 121 617,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 30 404,25 грн.).

Підставою для збільшення позивачу суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість було заниження позивачем податку на додану вартість на суму 121 617,00 грн., в т.ч. у березні 2013 року на суму 26 140,00 грн., у квітні 2013 року на суму 27 985,00 грн., у червні 2013 року на суму 31 810,00 грн., у липні 2013 року на суму 5 833,00 грн., у серпні 2013 року на суму 20 498,00 грн., у вересні 2013 року на суму 9 351,00 грн.

Позивач не погодився з висновками Акта перевірки та прийнятим на його підставі податковим повідомленням-рішенням, тому звернувся до суду.

ПП "ТИС і КО" зареєстровано 15.02.2007 за № 10661020000004586 Деснянською районною у м. Києві державною адміністрацією (код ЄДРПОУ 34625280). Місцезнаходження позивача: 02094, м. Київ, вул. Магнітогорська, 1.

Позивача взято на податковий облік в органах державної податкової служби 20.02.2007 за № 9670. В періоді, що перевірявся, позивач був зареєстрований платником податку на додану вартість.

Відповідачем під час перевірки поставлено під сумнів господарські операції між позивачем та ТОВ "Капексбуд" і ТОВ "Альта-Ком" за період з березня по вересень 2013 року.

Щодо взаємовідносин позивача з вказаними контрагентами за перевіряємий період судом встановлено наступне.

Між ТОВ "ВП "Фасадні системи" (Замовник) та ПП "ТИС і КО" (Виконавець, Підрядник) було укладено договір виконання робіт № 010213 від 25.02.2013 (Т. 1, арк. 42 - 44), згідно умов якого Виконавець зобов'язувався за завданням Замовника виконати ремонтно-оздоблювальні роботи, реконструкцію фасадів за адресою: Україна, м. Київ, просп. Московський, 16, а Замовник зобов'язувався прийняти належним чином виконані роботи та оплатити їх.

Позивач зазначив, що на виконання вказаного договору між ПП "ТИС і КО" (Замовник) та ТОВ "Альта-Ком" (Виконавець, Підрядник) було укладено договір виконання робіт № 0103 від 01.03.2013 (Т. 1, арк. 33 - 35), згідно умов якого Виконавець зобов'язувався за завданням Замовника виконати ремонтно-оздоблювальні роботи, реконструкцію фасадів за адресою: Україна, м. Київ, просп. Московський, 16, а Замовник зобов'язувався прийняти належним чином виконані роботи та оплатити їх.

Згідно п. 2.2 вказаного договору розрахунки за цим Договором здійснювалися в безготівковій формі шляхом перерахування Замовником грошових коштів на поточний рахунок Виконавця на підставі виставлених ним рахунків.

Відповідно до пп. 4.2.1 вказаного договору Замовник зобов'язувався забезпечити технічне завдання для Виконавця на момент підписання цього Договору.

Позивачем на підтвердження того, що ним було отримано ремонтно-оздоблювальні роботи та реконструкцію фасадів від ТОВ "Альта-Ком", було надано суду копії актів здачі-прийняття робіт (надання послуг) та податкових накладних (Т. 1, арк. 36 - 41).

Разом з тим, суд звертає увагу, що по контрагенту ТОВ "Альта-Ком" позивачем не було надано суду жодних доказів оплати ремонтно-оздоблювальних робіт та реконструкції фасадів (банківських виписок; платіжних доручень, засвідчених банком); не було надано жодного доказу існування технічного завдання позивача, на підставі якого контрагентом мали надаватися вказані роботи; не було надано як доказів транспортування будівельних матеріалів, необхідних для виконання вказаних робіт, позивачу або позивачем, так і доказів існування транспортних засобів у позивача або ТОВ "Альта-Ком"; не було надано копію журналу обліку довіреностей; не було надано доказів права власності або оренди складського приміщення, на якому повинні були зберігатися такі будівельні матеріали, а також доказів обліку і переміщення товарно-матеріальних цінностей на такому складі.

Враховуючи наведене, суд позбавлений можливості встановити факт оплати позивачем виконання вказаних робіт та факт того, звідки, куди, ким та яким транспортним засобом здійснювались можливі перевезення будівельних матеріалів, необхідних для виконання вказаних робіт.

Відсутність технічного завдання дає суду підстави дійти висновку, що ремонтно-оздоблювальні роботи та реконструкція фасадів за адресою: Україна, м. Київ, просп. Московський, 16 взагалі не замовлялися позивачем.

Крім цього, суд звертає увагу, що договір виконання робіт № 0103 від 01.03.2013, акти здачі-прийняття робіт (надання послуг) та податкові накладні підписані від імені директора ТОВ "Альта-Ком" ОСОБА_3, однак жодних доказів причетності вказаної особи до діяльності ТОВ "Альта-Ком" позивач суду не надав, зокрема, витяг з ЄДРПОУ по ТОВ "Альта-Ком" позивачем не надано взагалі.

З наведеного вбачається, що договір виконання робіт № 0103 від 01.03.2013, акти здачі-прийняття робіт (надання послуг) та податкові накладні підписані не уповноваженою особою.

Також позивачем не було надано свідоцтво про реєстрацію ТОВ "Альта-Ком" платником податку на додану вартість, внаслідок чого суд позбавлений можливості встановити, чи було ТОВ "Альта-Ком" платником податку на додану вартість та, як наслідок, чи мало право вказане підприємство виписувати податкові накладні на адресу позивача.

При цьому, судом задля вжиття належних заходів із метою встановлення обставин реальності здійснення спірних господарських операцій по взаємовідносинам з ТОВ "Альта-Ком" ухвалою суду від 26.02.2014 про закінчення підготовчого провадження у даній справі та призначення її до судового розгляду було витребувано у позивача вищевказані докази.

Дана ухвала суду отримана позивачем 03.03.2014, підтвердженням чого є відповідне рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення (Т. 1, арк. 166).

Однак, позивач витребувані судом докази не надав суду без поважних причин, про витребування даних доказів у суб'єкта владних повноважень, якщо вони таким суб'єктом вилучались у позивача, не просив, тому суд вирішував дану справу на підставі наявних у ній доказів.

Крім цього, судом прийнято до уваги копію вироку Шевченківського районного суду м. Києва від 02.09.2013 у справі № 761/19615/13-к (Т. 1, арк. 223 - 225) по обвинуваченню гр. ОСОБА_3 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 5 ст. 27, ч. 1 ст. 205 Кримінального кодексу України.

Зі змісту вказаного вироку вбачається, що гр. ОСОБА_3 08.06.2012 з метою прикриття незаконної діяльності за грошову винагороду створив ТОВ "Альта-Ком " шляхом реєстрації вказаного підприємства на його ім'я в органах державної влади. Внаслідок створення гр. ОСОБА_3 протиправним шляхом вказаної юридичної особи без наміру здійснення господарської діяльності, передбаченої законодавством та статутними документами підприємства, невстановлені особи здійснювали незаконну діяльність, використовуючи фіктивну юридичну особу ТОВ "Альта-Ком".

Як директор та головний бухгалтер підприємства, фактично займатися діяльністю ТОВ "Альта-Ком" він не збирався.

З наведеного вбачається, що підписи, виконані від імені директора ТОВ "Альта-Ком" гр. ОСОБА_3 в копіях договору виконання робіт № 0103 від 01.03.2013, актів здачі-прийняття робіт (надання послуг) та податкових накладних, виконані іншою особою.

Також судом встановлено, що між ПП "ТИС і КО" (Покупець) та ТОВ Фірма "Капексбуд" (Постачальник) було укладено договір поставки № _1т/2013 від 03.01.2013 (Т. 1, арк. 56 - 57), згідно умов якого Постачальник зобов'язувався на вимогу Покупця поставляти та передавати у власність Покупцеві будівельно-оздоблювальні матеріали (товар), а Покупець зобов'язувався приймати та оплачувати поставку вказаного товару.

Згідно п. 1.1 вказаного договору кількість та асортимент Товару вказувався в видаткових накладних згідно замовлення.

Відповідно до п. 2.4 вказаного договору оплата Товару здійснювалася Покупцем протягом 14 календарних днів від дати поставки Товару шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок Постачальника.

Пунктом 4.1 вказаного договору передбачено, що Постачальник повідомляв Покупця про готовність здійснити відвантаження Товару факсимільним зв'язком або по електронній пошті.

Згідно п. 4.2 вказаного договору Покупець зобов'язаний був прийняти Товар у Постачальника й вивезти його своїми силами і за свій рахунок.

Позивачем на підтвердження того, що ним було отримано будівельно-оздоблювальні матеріали від ТОВ "Капексбуд", було надано суду копії рахунків-фактур, видаткових накладних, податкових накладних, актів приймання-передачі (внутрішнього переміщення) основних засобів, амортизаційних довідок, актів списання, карток обліку малоцінних та швидкозношуваних предметів, оборотно-сальдових відомостей, платіжних доручень (Т. 1, арк. 58 - 70, 76 - 97, 114 - 122, 131 - 161).

Разом з тим, судом встановлено, що надані позивачем податкові накладні (Т. 1, арк. 60, 65, 70, 78, 82, 86, 90, 95) не стосуються договору поставки № _1т/2013 від 03.01.2013, а стосуються договорів поставки від 12.04.2013, від 17.04.2013, від 22.04.2013, від 29.04.2013, від 07.06.2013, від 11.06.2013, від 20.06.2013, які позивач суду не надав взагалі. Жодної податкової накладної, яка б стосувалася договору поставки № _1т/2013 від 03.01.2013, позивач суду не надав.

Крім цього, по контрагенту ТОВ "Капексбуд" позивачем не було надано суду доказів оплати поставки будівельно-оздоблювальних матеріалів (банківських виписок), а надані платіжні доручення не засвідчені банком; не було надано жодного доказу існування замовлення позивача, на підставі якого контрагентом мав поставлятися вказаний товар; не було надано жодних повідомлень контрагента, якими він повинен був повідомляти позивача про готовність здійснити відвантаження товару; не було надано як доказів транспортування будівельно-оздоблювальних матеріалів позивачем, передбаченого пунктом 4.2 договору поставки № _1т/2013 від 03.01.2013, так і доказів існування транспортних засобів у позивача; не було надано копію журналу обліку довіреностей; не було надано доказів права власності або оренди складського приміщення, на якому повинні були зберігатися такі будівельні матеріали.

Враховуючи наведене, суд позбавлений можливості встановити факт оплати позивачем поставки вказаного товару та факт того, звідки, куди, ким та яким транспортним засобом здійснювались можливі перевезення будівельних матеріалів, необхідних для виконання вказаних робіт.

Відсутність замовлень позивача та повідомлень контрагента, якими контрагент повинен був повідомляти позивача про готовність здійснити відвантаження товару, дає суду підстави дійти висновку, що поставка будівельно-оздоблювальних матеріалів не відбувалася.

Також судом встановлено, що між ПП "ТИС і КО" (Замовник) та ТОВ "Капексбуд" (Підрядник) було укладено договір на виконання підрядних робіт від 15.07.2013 (Т. 1, арк. 98 - 100), згідно умов якого Замовник доручав, а Підрядник приймав на себе зобов'язання виконати фарбування дошки "Цедрал".

Згідно п. 1.3 вказаного договору всі матеріали для виконання робіт надавалися Підрядником.

Відповідно до п. 5.2 та п. 5.4 вказаного договору розрахунки за роботи здійснювалися в безготівковому порядку шляхом перерахування грошових коштів на рахунок Підрядника. Форма розрахунків: банківський переказ.

Пунктами 6.1 та 6.2 вказаного договору передбачено, що Підрядник поставляв на об'єкт всі необхідні для виконання робіт допоміжні матеріали за виключенням тих, що надавалися Замовником. Приймання, розвантаження, складування на об'єкті матеріалів, допоміжного обладнання та виробів здійснювалося Підрядником.

Позивачем на підтвердження того, що ним було отримано вищевказані підрядні роботи від ТОВ "Капексбуд", було надано суду копії актів здачі-прийняття робіт (надання послуг), рахунків-фактур та податкових накладних (Т. 1, арк. 101 - 103).

Разом з тим, судом встановлено, що надані позивачем податкові накладні (Т. 1, арк. 116, 119, 122, 136) не стосуються договору на виконання підрядних робіт від 15.07.2013, а стосуються договорів поставки від 09.08.2013, від 12.08.2013, від 13.08.2013, від 19.09.2013, які позивач суду не надав взагалі.

Крім цього, по контрагенту ТОВ "Капексбуд" позивачем не було надано суду жодних доказів оплати підрядних робіт (банківських виписок; платіжних доручень, засвідчених банком); не було надано як доказів транспортування контрагентом необхідних для виконання робіт допоміжних матеріалів, так і доказів існування транспортних засобів у ТОВ "Капексбуд"; не було надано копію журналу обліку довіреностей; не було надано доказів права власності або оренди складського приміщення, на якому повинні були зберігатися такі допоміжні матеріали, а також доказів обліку і переміщення товарно-матеріальних цінностей на такому складі.

Враховуючи наведене, суд позбавлений можливості встановити факт оплати позивачем виконання вказаних підрядних робіт та факт того, звідки, куди, ким та яким транспортним засобом здійснювались можливі перевезення матеріалів, необхідних для виконання вказаних робіт.

Крім цього, суд звертає увагу, що договір поставки № _1т/2013 від 03.01.2013, договір на виконання підрядних робіт від 15.07.2013, акти здачі-прийняття робіт (надання послуг), рахунки-фактури, видаткові та податкові накладні підписані від імені директора ТОВ "Капексбуд" ОСОБА_4, однак жодних доказів причетності вказаної особи до діяльності ТОВ "Капексбуд" позивач суду не надав, зокрема, витяг з ЄДРПОУ по ТОВ "Капексбуд" позивачем не надано взагалі.

З наведеного вбачається, що договір поставки № _1т/2013 від 03.01.2013, договір на виконання підрядних робіт від 15.07.2013, акти здачі-прийняття робіт (надання послуг), рахунки-фактури, видаткові та податкові накладні підписані не уповноваженою особою.

Також позивачем не було надано свідоцтво про реєстрацію ТОВ "Капексбуд" платником податку на додану вартість, внаслідок чого суд позбавлений можливості встановити, чи було ТОВ "Капексбуд" платником податку на додану вартість та, як наслідок, чи мало право вказане підприємство виписувати податкові накладні на адресу позивача.

При цьому, судом задля вжиття належних заходів із метою встановлення обставин реальності здійснення спірних господарських операцій по взаємовідносинам з ТОВ "Капексбуд" ухвалою суду від 26.02.2014 про закінчення підготовчого провадження у даній справі та призначення її до судового розгляду було витребувано у позивача вищевказані докази.

Дана ухвала суду отримана позивачем 03.03.2014, підтвердженням чого є відповідне рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення (Т. 1, арк. 166).

Однак, позивач витребувані судом докази не надав суду без поважних причин, про витребування даних доказів у суб'єкта владних повноважень, якщо вони таким суб'єктом вилучались у позивача, не просив, тому суд вирішував дану справу на підставі наявних у ній доказів.

Крім цього, судом прийнято до уваги копію протоколу допиту свідка від 27.08.2013 (Т. 1, арк. 239 - 245), згідно якого гр. ОСОБА_4, який був директором ТОВ "Капексбуд", пояснив, що він погодився підписати ряд невідомих йому документів за грошову винагороду в сумі 50 доларів США щомісячно. Про те, що він є директором ТОВ "Капексбуд", він дізнався від працівників податкової міліції. До бухгалтерської та податкової звітності вказаного підприємства, заключення договорів, зняття коштів не має ніякого відношення, наміру на ведення фінансово-господарської діяльності ТОВ "Капексбуд" не мав.

З наведеного вбачається, що підписи, виконані від імені директора ТОВ "Капексбуд" гр. ОСОБА_4 в копіях договору поставки № _1т/2013 від 03.01.2013, договору на виконання підрядних робіт від 15.07.2013, актів здачі-прийняття робіт (надання послуг), рахунків-фактур, видаткових та податкових накладних, виконані іншою особою.

Відтак, позивачем в судовому засіданні так і не підтверджено наявності підстав для віднесення до складу податкового кредиту загальної суми ПДВ - 121 617,00 грн. за березень - вересень 2013 року внаслідок отримання ремонтно-оздоблювальних робіт та реконструкції фасадів за адресою: Україна, м. Київ, просп. Московський, 16 від ТОВ "Альта-Ком" та отримання будівельно-оздоблювальних матеріалів, підрядних робіт з фарбування дошки "Цедрал" від ТОВ "Капексбуд".

Враховуючи все вищевикладене у своїй сукупності, суд дійшов висновку, що по взаємовідносинам з ТОВ "Альта-Ком" та ТОВ "Капексбуд" відсутні належним чином оформлені первинні документи, в т.ч. податкові накладні (не відповідають вимогам ПК України та Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.1999 № 996-ХІV), а господарські операції, що відбулись, оформлені лише документально.

Аналогічна позиція викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 10.04.2013 у справі № 2а-12992/11/2670 (колегія суддів у складі Приходько І.В., Бухтіярової І.О., Костенка М.І.) за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "АТ Каргілл" до Спеціалізованої державної податкової інспекції у м. Києві по роботі з великими платниками податків та Державної податкової служби України, за участі прокуратури м. Києва про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень.

Відтак, суд дійшов висновку, що немає можливості підтвердити факт здійснення господарських операцій та немає підстав для включення ПП "ТИС і КО" до складу податкового кредиту з податку на додану вартість вартості придбаної продукції та наданих послуг, оформлених як придбані у ТОВ "Альта-Ком" та ТОВ "Капексбуд", з огляду на наступне.

Згідно статті 1 Закону № 996-XIV господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків. Зміст господарської операції може встановлюватися з урахуванням змісту цивільно-правових чи господарсько-правових зобов'язань сторін, але не вичерпується останнім. Господарська операція може мати місце навіть за відсутності цивільно-правових чи господарсько-правових відносин між платниками податків.

Із наведеного вбачається, що господарські операції (поставка, продаж, фінансова допомога, інвестиція тощо) є самостійним поняттям, відмінним від правочинів або господарських зобов'язань. Наслідки в податковому обліку створюють лише реально вчинені господарські операції, тобто ті, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника податків. Аналіз реальності господарських операцій може здійснюватися на підставі даних податкового та бухгалтерського обліку платника податків та інших обставин. При цьому не виключається розгляд господарських операцій відповідно до їх реального економічного змісту.

Оцінка господарських операцій судом під час розгляду справ, що виникають з податкових відносин, змісту господарських операцій може здійснюватися і окремо від застосування положень про цивільні правочини чи господарські зобов'язання.

Презумпція дійсності, притаманна цивільним правочинам, не може бути автоматично поширена на реальність господарських операцій.

Отже, якщо цивільні правочини є сферою приватного права й можуть розглядатися лише з урахуванням норм Цивільного та Господарського кодексів, то господарські зобов'язання підприємства повинні оцінюватися, передусім, з огляду на норми податкового законодавства. При цьому дотримання норм цивільного чи господарського права не означає автоматично реальності вчинення господарської операції. Якщо певна господарська операція не відбулася чи відбулася не за тим її змістом, який відображений в укладених платником податку договорах, це є підставою для застосування відповідних наслідків у податковому обліку.

Зі змісту вищевказаних обставин справи, суд дійшов до висновку про відсутність реального вчинення господарських операцій за вищевказаними правочинами.

Судом встановлено, що за результатами перевірки позивача були виявлені порушення податкового законодавства, викладені в Акті перевірки, на підставі чого прийнято оспорюване ППР. При цьому, суд звертає увагу, що наслідки порушення податкового законодавства можуть (і повинні) застосовуватися незалежно від того, чи визнані відповідні цивільні чи господарські зобов'язання недійсними, оскільки відповідальність за порушення норм податкового законодавства є самостійним видом юридичної відповідальності.

Крім того, суд вважає доцільним зазначити, що до загальновизнаних у світі дієвих механізмів, завдяки яким здійснюється аналіз господарських угод, виявлення та класифікація протиправних схем та методик незаконного ухилення від сплати податків, відносяться спеціальні судові доктрини.

Щодо правочинів між позивачем та контрагентами доречним є застосування доктрини "ділова мета" (business purpose).

Сутність доктрини ділової мети полягає в тому, що передбачені податковим законодавством податкові вигоди поширюються лише на операції, що мають розумну економічну причину.

Вказана доктрина закріплена у підпункті 14.1.231 пункту 14.1 статті 14 ПК України, згідно якого розумна економічна причина (ділова мета) - це причина, яка може бути наявна лише за умови, що платник податків мав намір одержати економічний ефект у результаті господарської діяльності.

Суд звертає увагу, що і до прийняття ПК України дане положення вже застосовувалося в судовій практиці на підставі судових узагальнень.

Верховний Суд України, скасовуючи рішення судів у справах про відшкодування ПДВ, неодноразово зазначав, що в справах не встановлено наміру одержати економічний ефект у результаті підприємницької або іншої економічної діяльності.

Зокрема, вперше доктрину "ділова мета" в Україні використано Верховним Судом України у постанові його Судової палати в адміністративних справах від 12.02.2008 у справі № 08/28 за позовом ТОВ "Метпромсервіс" до ДПІ у Шевченківському р-ні м. Запоріжжя про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення.

У даній справі Верховний Суд України підтримав місцеву ДПІ, скасував прийняту на користь платника податків ухвалу Вищого адміністративного суду України і направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Скасовуючи ухвалу Вищого адміністративного суду України, Верховний Суд України зробив наступні висновки:

"Задовольняючи позов, суди виходили тільки з наявності у позивача податкових накладних продавців. Вони не взяли до уваги того, що позивач протягом тривалого часу набував через посередників сировину, зокрема металобрухт, у осіб, які систематично не сплачували податки, діяльність яких мала ознаки фіктивного підприємництва, за юридичною адресою не знаходилися, не звітували про свою діяльність або подавали податкові декларації про відсутність такої, зареєстровані власники та посадові особи яких не визнають своєї причетності до їхньої діяльності, а також, що позивач, продавці та їхні постачальники працювали в одному сегменті ринку, у якому існують налагоджені стабільні зв'язки й учасники якого обізнані стосовно один одного".

Вищий адміністративний суд України в Інформаційному листі № 742/11/13-11 "Щодо однакового застосування судами окремих приписів ПКУ та КАСУ" звернув увагу на необхідність встановлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку та порекомендував судам перевіряти доводи податкового органу, що свідчать про відсутність ділової мети в діях платника податку, зокрема у разі подальшого продажу придбаного товару нижче за ціну придбання, придбання товарів (послуг) у посередників за наявності прямих контактів з їх виробниками, придбання послуг, використання яких не може мати позитивного впливу на результати господарської діяльності платника податку тощо.

Вищий адміністративний суд України в Інформаційному листі від 20.07.2010 № 1112/11/13-10, зокрема, зазначає, що вимога щодо бюджетного відшкодування ПДВ може бути визнана необгрунтованою, якщо судом встановлено, що головною метою платника податку є одержання доходу винятково або переважно за рахунок податкової вигоди, зокрема відшкодування податку на додану вартість з бюджету, за відсутності наміру здійснювати реальну підприємницьку діяльність.

Аналогічна позиція викладена у Довідці Вищого адміністративного суду України від 15.04.2010 та в Інформаційному листі Вищого адміністративного суду України від 01.11.2011 № 1936/11/13.

Враховуючи наведене, суд вважає доцільним звернути увагу на засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні, які врегульовані Законом № 996-XIV. Відповідно до статті 9 розділу 3 Закону № 996-XIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Господарські операції, як зазначено в частині 5 статті 9 цього Закону, повинні бути відображені в облікових регістрах у тому звітному періоді, в якому вони були здійснені. Відповідно до статті 11 Закону, на основі даних бухгалтерського обліку підприємства зобов'язані складати фінансову звітність.

Як зазначено в листі Вищого адміністративного суду України від 02.06.2011 № 742/11/13-11, з метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток підприємства або податкового кредиту з податку на додану вартість належить з'ясувати, зокрема, такі обставини: рух активів у процесі здійснення господарської операції; установлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції та установлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудження основних фондів, імпортом товарів (послуг), понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку.

Згідно частини 1 статті 3 Закону № 996-ХІV метою ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності є надання користувачам для прийняття рішень повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансове становище, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства.

Відповідно до частини 1 статті 9 Закону № 996-ХІV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Визначення терміну "первинний документ" наведено у статті 1 Закону № 996-ХІV: первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Частиною 2 статті 9 даного Закону встановлено, що первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Згідно пункту 198.3 статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає, зокрема, у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Пунктом 198.2 статті 198 ПК України передбачено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

При цьому, відповідно до пункту 201.8 статті 201 ПК України право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Згідно підпункту 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 ПК України податковим кредитом є сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно розділу V цього Кодексу.

Відповідно до пункту 198.6 статті 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

Положеннями пункту 201.10 статті 201 ПК України передбачено, що податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів (послуг), на вимогу їх покупця, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Отже, суд дійшов до висновку про підтвердження висновків Акту перевірки про те, що фактично відповідна поставка та послуги ТОВ "Капексбуд" та ТОВ "Альта-Ком" позивачу не поставлялися та не надавалися і не були використані у господарській діяльності позивача.

Відсутність доказів поставки та виконання вищевказаних послуг, а також використання позивачем у власній господарській діяльності поставленої продукції та вказаних послуг, на думку суду, виключає можливість причинно-наслідкового зв'язку витрат з господарською діяльністю позивача, зокрема, будь-яке використання набутого на підставі договорів у господарській діяльності.

В процесі розгляду справи судом не встановлено обставини існування доказів, якими підтверджується зв'язок здійснених позивачем витрат з господарською діяльністю позивача, що є законодавчо встановленою передумовою віднесення сум до податкового кредиту позивача.

Аналогічна позиція міститься в постанові Київського апеляційного адміністративного суду від 16.06.2011 у справі № 2-а-11805/11/2670 (колегія суддів у складі головуючого Ісаєнко Ю.А., суддів Вівдиченко Т.Р., Грибан І.О.) та ухвалі Київського апеляційного адміністративного суду від 24.01.2012 у справі № 2а-16248/10/2670 (колегія суддів у складі головуючого Бабенка К.А., суддів Вівдиченко Т.Р., Мельничука В.П.).

З огляду на викладене, суд звертає увагу на приписи Інформаційного листа Вищого адміністративного суду України від 01.11.2011 № 1936/11/13-11, зі змісту якого вбачається, що задля вжиття належних заходів із метою встановлення обставин реальності здійснення спірної господарської операції суди повинні витребувати у платника податків ті докази, які не надані учасниками справи, але які, на думку суду, можуть підтвердити або спростувати доводи податкового органу щодо наявності порушень з боку платника податків. Відповідні дії можуть бути вчинені судом на підставі пункту 1 частини другої статті 110, статті 114 Кодексу адміністративного судочинства України.

У разі ненадходження витребуваних додаткових доказів у строк, установлений судом, спір може бути розв'язано на підставі наявних у справі доказів. Якщо позивач без поважних причин ухиляється від надання доказів на вимогу суду, а наявних у справі матеріалів недостатньо для спростування підтверджених належними доказами висновків контролюючого органу, покладених в основу ухваленого ним спірного рішення, у позові платника податків може бути відмовлено.

При цьому, сама собою наявність або відсутність окремих документів, а так само помилки у їх оформленні не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце. Водночас наявність формально складених, але недостовірних первинних документів, відповідність яких фактичним обставинам спростована належними доказами, не є безумовним підтвердженням реальності господарської операції.

Вищевказані дії були вчинені судом та ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 26.02.2014 про закінчення підготовчого провадження у даній справі та призначення її до судового розгляду у платника податків було витребувано ті докази, які не надані учасниками справи, але які, на думку суду, можуть спростувати доводи податкового органу щодо наявності порушень з боку платника податків.

Дана ухвала суду отримана позивачем 03.03.2014, підтвердженням чого є відповідне рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення (Т. 1, арк. 166).

Разом з тим, позивач витребувані судом докази не надав суду без поважних причин, про витребування даних доказів у суб'єкта владних повноважень, якщо вони таким суб'єктом вилучались у позивача, не просив, тому суд вирішував дану справу на підставі наявних у ній доказів.

Окрему увагу слід звернути на припис Інформаційного листа Вищого адміністративного суду України від 01.11.2011 № 1936/11/13-11 стосовно наступного: "судам апеляційної інстанції при вирішенні питання про прийняття доказів, які не досліджувалися судом першої інстанції, варто враховувати приписи частини другої статті 195 Кодексу адміністративного судочинства України. Згідно з наведеною нормою, суд апеляційної інстанції може дослідити докази, які не досліджувалися у суді першої інстанції, з власної ініціативи або за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, якщо визнає обґрунтованим ненадання їх до суду першої інстанції або необґрунтованим відхилення їх судом першої інстанції.

Отже, у разі дослідження судом апеляційної інстанції доказів, які не досліджувалися в суді першої інстанції, апеляційний суд повинен зазначити у своєму рішенні поважні причини, з яких такі докази не могли бути надані до суду першої інстанції . Наведене стосується також і доказів, які були витребувані судом першої інстанції, але не були надані позивачем або відповідачем.".

Відтак, висновки відповідача про порушення позивачем п. 198.1, п. 198.2, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198 ПК України є обґрунтованими, а оскаржуване ППР № 0000212203 прийнятим в межах повноважень і в спосіб, передбачений діючим законодавством України, тому позовна вимога про визнання протиправним та скасування вказаного ППР задоволенню не підлягає.

Згідно частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади мають діяти в межах повноважень і в спосіб, передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини 3 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Частиною 1 статті 71 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Згідно частини 2 статті 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Враховуючи все вищевикладене у своїй сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ПП "ТИС і КО" не підлягають задоволенню.

Керуючись ст.ст. 2, 69-71, 94, 158-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

П О С Т А Н О В И В:

1. Відмовити у задоволенні позову приватного підприємства "ТИС і КО" повністю.

2. Стягнути з приватного підприємства "ТИС і КО" решту суми судового збору у розмірі 2 736,37 грн. (дві тисячі сімсот тридцять шість грн. 37 коп.) на розрахунковий рахунок № 31218206784007 у ГУ ДКСУ у місті Києві, код 38004897, МФО 820019, код класифікації доходів бюджету 22030001.

Постанова набирає законної сили згідно ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, після закінчення строку на апеляційне оскарження, встановленого Кодексом адміністративного судочинства України, якщо постанова не оскаржена в апеляційному порядку. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів за правилами, встановленими ст.ст. 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання через суд першої інстанції апеляційної скарги.

Суддя Н.В. Клочкова