Постанова

від 26.03.2014 по справі 5011-4/16663-2012

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"26" березня 2014 р. Справа№ 5011-4/16663-2012

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Смірнової Л.Г.

суддів: Чорної Л.В.

Шаптали Є.Ю.

при секретарі судового засідання - Підченко О.Ю.

за участю представників:

від позивача: Кириленко О.П., довіреність №286 від 15.07.2013;

від відповідача: Шифрук А.О., представник за довіреністю б/н від 27.01.2014;

Бакулін О.Ю., представник за довіреністю б/н від 27.01.2014;

Розглянувши апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Український інноваційний банк»

на рішення Господарського суду міста Києва від 18.12.2013

у справі №5011-4/16663-2012 (головуючий суддя: Любченко М.О., судді: НечайО.В., Ломака В.С.)

за позовом Публічного акціонерного товариства «Український інноваційний банк»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Паріо Плюс»

про визнання недійсним правочину

ВСТАНОВИВ:

На розгляд Господарського суду міста Києва передані позовні вимоги Публічного акціонерного товариства «Український інноваційний банк» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Паріо Плюс» про визнання договору оренди (найму) №01/03/10 від 01.03.2010, що укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю «Паріо плюс» та Публічним акціонерним товариством «Український інноваційний банк», предметом якого є передача в найм офісних приміщень будинку по вул.Горького, буд.43 (літера «А») у місті Києві, недійсним з підстав його невідповідності актам цивільного законодавства України і застосування наслідків недійсності правочину.

Як вбачається з матеріалів справи, згідно заяви про зміну предмету позову позивачем заявлені вимоги про:

- про визнання недійсним договору оренди (найму) №01/03/10 від 01.03.2010, що укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю «Паріо плюс» та Публічним акціонерним товариством «Український інноваційний банк», предметом якого є передача в найм офісних приміщень будинку по вул.Горького, буд.43 (літера «А») у місті Києві, з підстав його невідповідності актам цивільного законодавства України;

- про визнання недійсним договору оренди (найму) №01/03/10 від 01.03.2010, що укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю «Паріо плюс» та Публічним акціонерним товариством «Український інноваційний банк», предметом якого є передача в найм офісних приміщень будинку по вул.Горького, буд.43 (літера «А») у місті Києві, у зв'язку з помилкою щодо обставин, які мають істотне значення, яка виникла внаслідок поведінки Товариства з обмеженою відповідальністю «Паріо Плюс».

Рішенням Господарського суду міста Києва від 18.12.2013 у справі №5011-4/16663-2012 у задоволенні позову відмовлено повністю.

Не погоджуючись з вказаним рішенням, Публічне акціонерне товариство "Банк інвестицій та заощаджень" звернулось до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 18.12.2013 у справі №5011-4/16663-2012 та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Відповідно до автоматичного розподілу справ між суддями апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Український інноваційний банк» передано на розгляд судді Київського апеляційного господарського суду Смірновій Л.Г.

Розпорядженням Голови Київського апеляційного господарського суду від 17.01.2014 для розгляду справи №5011-4/16663-2012 сформовано колегію суддів у складі головуючого судді Смірнової Л.Г., суддів Гончарова С.А. та Чорної Л.В.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 17.01.2014, апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Банк інвестицій та заощаджень" прийнято до провадження та призначено до розгляду на 29.01.2014.

Через загальний відділ документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду від відповідача надійшов відзив на апеляційну скаргу, у якому останній просив відмовити в задоволенні апеляційної скарги, а рішення суду у даній справі залишити без змін.

Через загальний відділ документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду від позивача надійшло клопотання про направлення до Прокуратури міста Києва повідомлення про наявність у діяльності службових осіб Товариства з обмеженою відповідальністю «Паріо Плюс» порушення законності, що містять ознаки дії, переслідуваної у кримінальному порядку.

Частиною 4 статті 90 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) встановлено, якщо при вирішенні господарського спору господарський суд виявить у діяльності працівників підприємств та організацій порушення законності, що містять ознаки кримінального правопорушення, господарський суд надсилає про цей факт повідомлення прокурору або органу досудового розслідування.

Колегія суддів не вбачає підстав для застосування даної норми, у зв'язку з чим клопотання позивача задоволенню не підлягає.

Крім того, від позивача надійшло клопотання про залучення до матеріалів справи копії постанови Вищого господарського суду України.

В судове засідання з'явились представники сторін.

В судовому засіданні представником позивача заявлено клопотання про витребування доказів у відповідача. Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 29.01.2014 розгляд справи було відкладено на 12.03.2014 у зв'язку з задоволенням клопотання позивача.

Через відділ документального забезпечення суду від позивача надійшли письмові пояснення у справі.

Крім того, від відповідача надійшли додаткові пояснення по справі на виконання ухвали суду від 29.01.2014.

Розпорядженням секретаря судової палати Київського апеляційного господарського суду від 12.03.2014 у зв'язку з перебуванням судді Чорної Л.В. у відпустці, для розгляду справи №5011-4/16663-2012 призначено колегію суддів у складі головуючого судді Смірнової Л.Г., суддів Гончарова С.А. та ТищенкоО.В.

В судовому засіданні оголошено перерву до 26.03.2014.

Розпорядженням секретаря судової палати Київського апеляційного господарського суду від 26.03.2014 у зв'язку з перебуванням суддів ГончароваС.А. та ТищенкоО.В. у відпустці, для розгляду справи №5011-4/16663-2012 призначено колегію суддів у складі головуючого судді Смірнової Л.Г., суддів Чорної Л.В. та Шаптали Є.Ю.

Через відділ документального забезпечення суду від позивача надійшли письмові пояснення у справі та клопотання про направлення до Прокуратури міста Києва повідомлення про наявність у діяльності службових осіб Товариства з обмеженою відповідальністю «Паріо Плюс» порушення законності, що містять ознаки дії, переслідуваної у кримінальному порядку.

Як зазначалося вище, колегія суддів не вбачає підстав для застосування ч.3ст.90 ГПК України, у зв'язку з чим клопотання позивача задоволенню не підлягає.

В судове засідання 26.03.2014 з'явились представники сторін.

Представник позивач в судовому засіданні підтримав доводи, викладені в апеляційній скарзі просив суд апеляційну скаргу задовольнити, рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Представник відповідача в судовому засіданні заперечив проти доводів, викладених в апеляційній скарзі, просив суд апеляційну скаргу залишити без задоволення, рішення суду першої інстанції - без змін.

Відповідно до статті 101 ГПК України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу, також апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення господарського суду у повному обсязі.

Дослідивши доводи апеляційної скарги, наявні матеріали справи, Київський апеляційний господарський суд встановив наступне.

Як вбачається з пояснень сторін, 01.03.2010 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Паріо Плюс» (орендодавець) та Публічним акціонерним товариством «Український інноваційний банк» (орендар) укладено договір оренди (найму) №01/03/2010, відповідно до умов якого відповідачем було передано в оренду позивачу нежилі приміщення у будинку за адресою: м.Київ, вул.Горького, буд.43 (літера «А»), площею 300,2 кв.м, строком з 01.03.2010 по 25.02.2013.

Згідно з п.2.6 Постанови №11 від 29.05.2013 Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними» не може бути визнаний недійсним правочин, який не вчинено (договір, який не укладено). У зв'язку з наведеним господарським судам необхідно встановлювати, чи є оспорюваний правочин вчиненим та з якого моменту (статті 205 - 210, 640 Цивільного кодексу України, частини друга - п'ята, сьома статті 180 Господарського кодексу України тощо).

Разом з цим, сторонами не було надано оригіналу або належним чином засвідченої копії договору оренди (найму) №01/03/2010 від 01.03.2010. Матеріали справи містять лише незасвідчену копію вказаного договору.

Одночасно, факт укладення договору №01/03/2010 від 01.03.2010 було встановлено Господарським судом міста Києва при розгляді справи №23/76 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Паріо плюс» до Публічного акціонерного товариства «Український інноваційний банк» про розірвання договору оренди та звільнення приміщення. Вказане рішення суду було залишено без змін поставою Київського апеляційного господарського суду від 21.07.2011 та постановою Вищого господарського суду України від 30.08.2011.

Відповідно до ч.1 ст.33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно з ч.2 ст.35 вказаного кодексу факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори), за винятком встановлених рішенням третейського суду, під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.

Тобто, враховуючи, що судом при розгляді справи №23/76 було встановлено факт укладення спірного договору №01/03/2010 від 01.03.2010, вказана обставина не підлягає повторному доказуванню при розгляді даної справи.

До того ж, судовою колегією враховано, що у справі №23/76 господарським судом також було встановлено факт неналежного виконання зазначеного вище договору з боку Публічного акціонерного товариства «Український інноваційний банк», у зв'язку з чим договір №01/03/2010 від 01.03.2010 було розірвано та зобов'язано Публічне акціонерне товариство «Український інноваційний банк» звільнити орендоване приміщення.

Згідно із статтею 1 ГПК України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів.

Статтею 20 Господарського кодексу України (далі - ГК України) передбачено, що кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів.

Захист цивільних прав та інтересів судом здійснюється у спосіб встановлений законом або договором.

Перелік основних способів захисту цивільних прав та інтересів визначається ч.2 ст.16 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), до яких, зокрема, відноситься визнання правочину недійсним. Аналогічні положення містить ст.20 ГК України.

Згідно з приписами ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього кодексу, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

За приписами ч.1 ст.207 ГК України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Пунктом 2.1 Постанови №11 від 29.05.2013 Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними» зазначено, що вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків.

За змістом п.2.9 Постанови №11 від 29.05.2013 Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними» відповідність чи невідповідність правочину вимогам закону має оцінюватися господарським судом стосовно законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.

Колегією суддів встановлено, що в обґрунтування своїх вимог позивач посилається, зокрема, на відсутність однієї з істотних умом договору - об'єкту оренди (найму).

Відповідно до ч.1 ст.760 ЦК України предметом договору найму може бути річ, яка визначена індивідуальними ознаками і яка зберігає свій первісний вигляд при неодноразовому використанні (неспоживна річ).

Матеріалами справи підтверджується, що при укладенні спірного договору сторонами було погоджено його предмет, а саме визначено, що в оренду передаються нежилі приміщення, які є окремим будинком, що розташовані за адресою: м.Київ, вул.Горького, буд.43 (літера «А»).

Крім того, за змістом п.2.6 Постанови №11 від 29.05.2013 Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними» визначення договору як неукладеного може мати місце на стадії укладення договору, а не за наслідками виконання його сторонами. Отже, якщо дії сторін свідчать про те, що оспорюваний договір фактично було укладено, суд має розглянути по суті питання щодо відповідності його вимогам закону; це правило не стосується випадків, коли для вчинення правочину необхідні його державна реєстрація або нотаріальне посвідчення, оскільки за відсутності відповідної реєстрації чи посвідчення договір в будь-якому разі не вважається укладеним. Сама лише відсутність у договорі тієї чи іншої істотної умови (умов) може свідчити про його неукладення, а не про недійсність.

Таким чином, враховуючи раніше встановлений судом факт укладення договору №01/03/2010 від 01.03.2010, господарський судом першої інстанції вірно не прийнято до уваги доводи позивача про недійсність вказаного договору з огляду на непогодження сторонами усіх його істотних умов, оскільки такі доводи є безпідставними та не свідчать про недійсність договору.

Безпідставними також є посилання позивача на наявність у Публічного акціонерного товариства «Український інноваційний банк» права власності на мансардний поверх будинку №43 (літера «А») по вул.Горького у м.Києва, оскільки дана обставина матеріалами справи не підтверджується.

Доводи позивача про неналежне виконання нормативно-правових актів відповідачем після укладення спірного договору, у тому числі, Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», Порядку розроблення, затвердження і перегляду лімітів на утворення та розміщення відходів, що затверджений постановою №1218 від 03.08.1998, Положення про безпечну та надійну експлуатацію виробничих будівель і споруд, що затверджене наказом №32/288 від 27.11.1997 Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України і Держнаглядохоронпраці України, тощо, розцінюються судом критично з огляду на наступне.

Як зазначалось вище, підставою для визнання недійсним правочину є встановлення судом фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів недійсними на момент їх вчинення (укладення), зокрема, факту невідповідності змісту правочину Цивільному кодексу України, іншим актам цивільного законодавства в момент його укладення.

Наразі, відповідно до п.2.2 Постанови №11 від 29.05.2013 Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними» за загальним правилом невиконання чи неналежне виконання правочину не тягне за собою правових наслідків у вигляді визнання правочину недійсним. У такому разі заінтересована сторона має право вимагати розірвання договору або застосування інших передбачених законом наслідків, а не визнання правочину недійсним.

Крім того, апеляційним господарським судом не приймаються до уваги посилання позивача на вчинення спірного правочину під впливом помилки, виходячи з наступного.

Відповідно до ч.1 ст.229 ЦК України якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом.

Згідно з п.3.9 Постанови №11 від 29.05.2013 Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними» під помилкою слід розуміти таке неправильне сприйняття стороною правочину предмета чи інших істотних умов останнього, що вплинуло на її волевиявлення, за відсутності якого можна вважати, що правочин не було б вчинено. Помилка повинна мати істотне значення, зачіпати природу правочину або такі якості його предмета, які значно знижують можливість його використання за призначенням. При цьому істотною вважається така помилка, наслідки якої неможливо усунути або їх усунення вимагає значних витрат від особи, що помилилася, - з урахуванням її майнового становища, характеру діяльності тощо. Обставини, з приводу яких помилилася особа, мають бути наявними на час вчинення правочину. Обов'язок доведення відповідних обставин покладається на позивача. Не вважається помилкою щодо якості продукції (товару, іншого майна) неможливість її використання або утруднення в її використанні, які сталися після виконання хоча б однією з сторін зобов'язань, що виникли з правочину, і не пов'язані з поведінкою іншої сторони правочину. Не має правового значення помилка у мотивах правочину (тобто в обставинах, у зв'язку з якими особа вчиняє правочин) або незнання стороною правочину норм законодавства.

Як вбачається з пояснень позивача, Публічне акціонерне товариство «Український інноваційний банк» помилилось при укладенні спірного договору внаслідок поведінки Товариства з обмеженою відповідальністю «Паріо Плюс».

При цьому, в матеріалах справи відсутні докази, які б свідчили про укладення позивачем договору №01/03/2010 від 01.03.2010 під впливом помилки в розумінні ст.229 ЦКУкраїни.

Згідно з пунктом 2.10 Постанови №11 від 29.05.2013 Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними» у силу припису ст.204 Цивільного кодексу України правомірність правочину презюмується. Отже, обов'язок доведення наявності обставин, з якими закон пов'язує визнання господарським судом оспорюваного правочину недійсним, покладається на позивача (прокурора - в разі подання ним відповідного позову).

Таким чином, приймаючи до уваги вищенаведене, враховуючи, що позивачем не було доведено наявності підстав для визнання недійсним договору оренди (найму) №01/03/10 від 01.03.2010, що укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю «Паріо плюс» та Публічним акціонерним товариством «Український інноваційний банк», предметом якого є передача в найм офісних приміщень будинку по вул.Горького, буд.43 (літера «А») у місті Києві, місцевий господарський суд дійшов вірного висновку, що позов Публічного акціонерного товариства «Український інноваційний банк» є необґрунтованим та таким, що задоволенню не підлягає.

Відповідно до вимог частини 3 статті 207 ГК України виконання господарського зобов'язання, визнаного судом недійсним повністю або частково, припиняється з дня набрання рішенням законної сили як таке, що вважається недійсним з моменту його виникнення, у разі, якщо за змістом зобов'язання воно може бути припинено лише на майбутнє, таке зобов'язання визнається недійсним і припиняється на майбутнє.

Згідно з пунктом 2.7 Постанови №11 від 29.05.2013 Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними» якщо зі змісту господарського договору випливає, що зобов'язання за цим договором може бути припинено лише на майбутнє, оскільки неможливо повернути усе одержане за ним (наприклад, вже здійснене користування за договором майнового найму (оренди), користування електроенергією, спожиті послуги, зберігання, здійснене за відповідним договором, тощо), то господарський суд одночасно з визнанням господарського договору недійсним (за наявності підстав для цього) зазначає в резолютивній частині рішення, що зобов'язання за договором припиняється лише на майбутнє.

Зі змісту умов договору №01/03/2010 від 01.03.2010 вбачається, що зобов'язання за даним договором, у разі визнання його недійсним, можуть бути припинені лише на майбутнє, а не з моменту укладення, оскільки користування майном на підставі договору оренди унеможливлює, в разі його недійсності, проведення між сторонами реституції.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 24.06.2011 у справі №23/76, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 21.07.2011 розірвано договір оренди (найму) №01/03/10 від 01.03.2010

Відповідно до частини 3 статті 653 ЦК України якщо договір змінюється або розривається у судовому порядку, зобов'язання змінюється або припиняється з моменту набрання рішенням суду про зміну або розірвання договору законної сили.

Тобто, на момент розгляду даної справи, правовідносини сторін за договором оренди №01/03/2010 від 01.03.2010 припинилися.

Враховуючи, що договір оренди №01/03/2010 від 01.03.2010 припинив свою дію, суд позбавлений можливості визнати недійсним на майбутнє припинене зобов'язання (даної позиції дотримується Вищий господарський суд України у постанові №5002-19/1674-2011 від 01.11.2011).

Враховуючи вищезазначене, Київський апеляційний господарський суд не вбачає підстав для скасування рішення Господарського суду міста Києва у даній справі, в зв'язку з чим апеляційна скарга Публічного акціонерного товариства «Український інноваційний банк» задоволенню не підлягає.

Керуючись ст. ст. 99, 101, 102, 103, 104, 105, Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Український інноваційний банк» на рішення Господарського суду міста Києва від 18.12.2013 у справі №5011-4/16663-2012 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 18.12.2013 у справі №5011-4/16663-2012 залишити без змін.

3. Матеріали справи №5011-4/16663-2012 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.

Головуючий суддя Л.Г. Смірнова

Судді Л.В. Чорна

Є.Ю. Шаптала