Постанова

від 17.06.2014 по справі 5011-4/16663-2012

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 червня 2014 року Справа № 5011-4/16663-2012

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого: суддів:Малетича М.М., Круглікової К.С. (доповідач), Мамонтової О.М. розглянувши касаційну скаргуПублічного акціонерного товариства "Український інноваційний банк" на постановуКиївського апеляційного господарського суду від 26.03.2014р. у справі№ 5011-4/16663-2012 господарського суду міста Києва за позовомПублічного акціонерного товариства "Український інноваційний банк" доТовариства з обмеженою відповідальністю "Паріо Плюс" провизнання недійсним правочину за участю представників сторін

від позивача: Кириленко О.П.,

від відповідача: Бакулін О.Ю., Шифрук А.О.,

ВСТАНОВИВ:

Публічне акціонерне товариство "Український інноваційний банк" звернулося до господарського суду м.Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Паріо Плюс" про визнання договору оренди (найму) №01/03/10 від 01.03.2010р., укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю "Паріо Плюс" та Публічним акціонерним товариством "Український інноваційний банк", предметом якого є передача в найм офісних приміщень у будинку №43 (літера "А") по вул.Горького у місті Києві, недійсним з підстав його невідповідності актам цивільного законодавства України і застосування наслідків недійсності правочину.

У суді першої інстанції позивач надав заяву про зміну предмету позову, відповідно до якої ним були заявлені вимоги:

- про визнання недійсним договору оренди (найму) №01/03/10 від 01.03.2010р., що укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю "Паріо Плюс" та Публічним акціонерним товариством "Український інноваційний банк", предметом якого є передача в найм офісних приміщень будинку по вул.Горького, буд.43 (літера "А") у місті Києві, з підстав його невідповідності актам цивільного законодавства України;

- про визнання недійсним договору оренди (найму) №01/03/10 від 01.03.2010р., що укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю "Паріо Плюс" та Публічним акціонерним товариством "Український інноваційний банк", предметом якого є передача в найм офісних приміщень будинку по вул.Горького, буд.43 (літера "А") у місті Києві, у зв'язку з помилкою щодо обставин, які мають істотне значення, яка виникла внаслідок поведінки Товариства з обмеженою відповідальністю "Паріо Плюс".

Рішенням господарського суду міста Києва від 18.12.2013 у справі №5011-4/16663-2012, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 26.03.2014 року, у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з прийнятими рішеннями, ПАТ "Український інноваційний банк" звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального та процесуального права, просить постанову Київського апеляційного господарського суду від 26.03.2014 року та рішення місцевого господарського суду від 18.12.2013року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у касаційній інстанції, обговоривши доводи касаційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування попередніми судовими інстанціями норм матеріального та процесуального права при ухваленні зазначених судових рішень, вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, 01.03.2010р. між Товариством з обмеженою відповідальністю "Паріо Плюс" (орендодавець) та Публічним акціонерним товариством "Український інноваційний банк" (орендар) у простій письмовій формі було укладено договір оренди (найму) №01/03/2010, відповідно до умов якого відповідачем було передано в оренду позивачу нежилі приміщення у будинку за адресою: м.Київ, вул.Горького, буд.43 (літера "А"), площею 300,2 кв.м, строком з 01.03.2010р. по 25.02.2013р.

Факт укладення договору оренди також підтверджується рішенням по справі №23/76, тому вказана обставина не підлягає повторному доказуванню при розгляді даної справи.

Вказане рішення суду по справі №23/76 було залишено без змін постановою Київського апеляційного господарського суду та постановою Вищого господарського суду України.

Згідно з ч.2 ст.35 ГПК України факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори), за винятком встановлених рішенням третейського суду, під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.

Також судами було враховано, що у справі №23/76 встановлено факт неналежного виконання зазначеного вище договору Публічним акціонерним товариством "Український інноваційний банк", у зв'язку з чим договір №01/03/2010 від 01.03.2010р. було розірвано та зобов'язано Публічне акціонерне товариство "Український інноваційний банк" звільнити орендоване приміщення.

Позивач, звертаючись з даним позовом, до суду вказував, що спірний правочин не відповідає вимогам законодавства, оскільки орендована будівля не поставлена під систематичне спостереження інженерно-технічних працівників відповідача, які відповідальні за збереження майна, відсутні договори щодо надання послуг з утримання будинку та прибудинкової території, відповідачем не визначено ліміти на вивезення побутових відходів, не здійснено розмежування інженерних мереж між позивачем та відповідачем, а також нерухоме майно, що передано в оренду, не поставлено на баланс Товариства з обмеженою відповідальністю "Паріо Плюс", у зв'язку з чим просив суд визнати недійсним укладений договір оренди.

Відмовляючи у задоволенні позову, місцевий господарський суд, з яким також погодився й апеляційний суд, виходив з того, що позивачем не було доведено наявності підстав для визнання недійсним договору оренди (найму) №01/03/10 від 01.03.2010р., який укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю "Паріо Плюс" та Публічним акціонерним товариством "Український інноваційний банк", предметом якого є передача в найм офісних приміщень будинку по вул.Горького, буд.43 (літера "А") у місті Києві.

Колегія суддів погоджується з такими висновками з огляду на таке.

Відповідно до ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього кодексу.

За приписами ч.1 ст. 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

З урахуванням викладеного, недійсність правочину зумовлюється наявністю дефектів його елементів: дефекти (незаконність) змісту правочину; дефекти (недотримання) форми; дефекти суб'єктного складу; дефекти волі - невідповідність волі та волевиявлення.

Пунктом 2.1 Постанови №11 від 29.05.2013р. Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" визначено, що вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків.

За змістом п.2.9 зазначеної Постанови відповідність чи невідповідність правочину вимогам закону має оцінюватися господарським судом стосовно законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.

Отже, позивачем при зверненні до суду з вимогами про визнання договору недійсним повинно бути доведено наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними, а також наявність у позивача порушеного права чи інтересу в результаті укладення спірного правочину.

Судами попередніх судових інстанцій було встановлено, що при укладенні спірного договору сторонами було погоджено його предмет, а саме визначено, що в оренду передаються нежилі приміщення, які є окремим будинком, що розташовані за адресою: м.Київ, вул.Горького, буд.43 (літера "А").

За змістом п.2.6 Постанови №11 від 29.05.2013р. Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" визначення договору як неукладеного може мати місце на стадії укладення договору, а не за наслідками виконання його сторонами. Таким чином, якщо дії сторін свідчать про те, що оспорюваний договір фактично було укладено, суд має розглянути по суті питання щодо відповідності його вимогам закону; це правило не стосується випадків, коли для вчинення правочину необхідні його державна реєстрація або нотаріальне посвідчення, оскільки за відсутності відповідної реєстрації чи посвідчення договір в будь-якому разі не вважається укладеним. Сама лише відсутність у договорі тієї чи іншої істотної умови (умов) може свідчити про його неукладення, а не про недійсність.

Враховуючи раніше встановлений судом факт укладення договору №01/03/2010 від 01.03.2010р., колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх судових інстанцій про відсутність підстав для визнання договору недійсним .

Відповідно до ст. 111 7 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Доводи касаційної скарги не спростовують висновків апеляційного господарського суду та не впливають на них, а тому підстави для її задоволення і скасування постанови Київського апеляційного господарського суду від 26.03.2014 року, прийнятої з правильним застосуванням норм матеріального права та дотриманням норм процесуального законодавства, відсутні.

Керуючись статтями 111 5 , 111 7 , 111 9 , 111 11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Український інноваційний банк" залишити без задоволення, а постанову Київського апеляційного господарського суду від 26.03.2014 року у справі № 5011-4/16663-2012 - без змін.

Головуючий М. Малетич Судді: К. Круглікова О. Мамонтова