Рішення

від 31.03.2014 по справі 535/1120/13-ц

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 535/1120/13-ц

Номер провадження 22-ц/786/597/14

Головуючий у 1-й інстанції Якименко Т. О.

Доповідач Гальонкін С. А.

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 березня 2014 року м. Полтава

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Полтавської області в складі:

Головуючого - судді: Гальонкіна С.А.,

суддів: Дряниці Ю.В., Лобова О.А.,

при секретарі: Фадєйкіній Н.Б.,

розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Полтаві цивільну справу за апеляційною скаргою скаргою Товариства з обмеженою відповідальностю «Агрофірма «Маяк» на рішення Котелевського районного суду Полтавської області від 09 січня 2014 року та додаткове рішення Котелевського районного суду Полтавської області від 18 лютого 2014 року по справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Агрофірма «Маяк», третя особа - Відділ Держземагенства у Котелевському районі Полтавської області, про повернення майна, набутого без достатніх правових підстав.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача апеляційного суду Полтавської області Гальонкіна С.А., -

в с т а н о в и л а :

В листопаді 2013 року позивач звернувся до місцевого суду з позовом до відповідача про зобов'язання повернути безпідставно набуте майно, яке складається з трьох земельних ділянок площею 6,62 га кожна, надані для ведення товарного сільськогосподарського виробництва і розташовані на території Козлівщинської сільської ради Котелевського району Полтавської області.

Позовні вимоги обґрунтовував тим, що після смерті свого батька ОСОБА_3, він в порядку спадкування набув право власності на спірні земельні ділянки, щодо яких батьком було укладено з ТОВ «Агрофірма «Маяк» договір оренди та договори про надання права користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб. Оскільки, вказані договори не були зареєстровані у встановленому законом порядку, вважає, що відповідач без достотніх на то підстав користується землею, а тому відповідно до норм ст. 1212 ЦК України просив зобов'язати відповідача повернути йому в натурі земельні ділянки та стягнути на його користь судові витрати.

Рішенням Котелевського районного суду Полтавської області від 09 січня 2014 року позов ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Агрофірма «Маяк» про повернення майна, набутого без достатніх правових підстав - задоволено повністю.

Зобов'язано Товариство з обмеженою відповідальністю «Агрофірма «Маяк» повернути ОСОБА_1 майно, набуте без достатніх правових підстав:

- земельну ділянку площею 6,62 га, кадастровий №5322281900:00:001:0343, надану для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташовану на території Козлівщинської сільської ради Котелевського району Полтавської області;

- земельну ділянку площею 6,62 га, кадастровий №5322281900:00:001:0123, надану для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташовану на території Козлівщинської сільської ради Котелевського району Полтавської області;

- земельну ділянку площею 6,62 га, кадастровий №5322281900:00:001:0154, надану для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташовану на території Козлівщинської сільської ради Котелевського району Полтавської області;

Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Агрофірма «Маяк» на користь ОСОБА_1 судові витрати в розмірі 5011 (п'ять тисяч одинадцять) грн. 84 коп.

Додатковим рішенням Котелевського районного суду Полтавської області від 18 лютого 2014 року достягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Агрофірма «Маяк» на користь ОСОБА_1 судові витрати в розмірі 3211 (три тисячі двісті одинадцять) грн. 59 коп.

В апеляційній скарзі ТОВ «Агрофірма «Маяк» просить рішення місцевого суду скасувати та ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позову, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду встановленим обставинам справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 303 ЦПК України, під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції.

Згідно ч. 3 ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд не обмежений доводами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 307 ЦПК України за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції апеляційний суд має право скасувати рішення суду першої інстанції і ухвалити нове рішення по суті позовних вимог.

Колегія суддів, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, вважає, що скарга підлягає задоволенню з підстав, визначених п.3, 4 ч.1 ст.309 ЦПК України - невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення або неправильне застосування норм матеріального та процесуального права.

У відповідності з ч.3 ст. 10, ч.1ст.11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Згідно ч.1 ст.60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Частиною 4 статті 60 ЦПК України передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим, ухваленим на основі повно і всебічно з'ясованих обставин.

Як вбачається з матеріалів справи та було встановлено судом першої інстанції, позивачу ОСОБА_1 належать земельні ділянки площею 6,62 га, кожна, надані для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташовані на території Козлівщинської сільської ради Котелевського району Полтавської області; кадастрові №5322281900:00:001:0343, №5322281900:00:001:0123, №5322281900:00:001:0154.

Вказані земельні ділянки позивач прийняв у спадщину після смерті свого батька ОСОБА_3, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1, що підтверджується свідоцтвами про право на спадщину за законом та витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

25.07.2007 року між спадкодавцем ОСОБА_3 та ТОВ «Агрофірма «Маяк» був укладений договір оренди земельної ділянки, площею 6,62 га, терміном на 10 років.

18 травня 2010 року та 18 червня 2010 року між тими самими сторонами, були укладені договори про надання права користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис), а саме на дві земельні ділянки, площею 6,62 га, строком на 10 років.

Згідно інформації відділу Держземагенства в Котелевському районі від 25.11.2013 року №02-01-42/1893, відповідно до Книги записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі які знаходяться на території Козлівщанської сільської ради Котелевського району Полтавської області з кадастровими номерами №5322281900:00:001:0343, №5322281900:00:001:0123, №5322281900:00:001:0154, записи про реєстрацію договорів оренди між ОСОБА_3 та ТОВ «Агрофірма «Маяк», відсутні.

На вищезазначені ділянки у Поземельній книзі (розділ 5) запис про державну реєстрацію земельного сервітуту, емфітевзису, суперфіцію, обмеження (обтяження) у використанні земельної ділянки не відкривався.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що що право користування земельними ділянками виникає за договорами оренди та надання права користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис), зареєстрованим відповідно до закону , а оскільки зазначені договори взагалі не були зареєстровані, то між сторонами відсутні правовідносин, що виникають із договорів. Таким чином, відповідач неправомірно користується земельними ділянками, які слід повернути законному власнику.

Однак, з таким висновком місцевого суду колегія суддів погодитись не може, оскільки висновки суду не відповідають обставинам справи та порушують норми матеріального і процесуального права, виходячи з наступного.

Частиною ч. 2 ст. 792 ЦК України закріплено, що відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом. Аналогічна норма міститься в ч. 8 ст. 93 ЗК України. Тобто, ці норми за своєю природою є відсильними. Правовідносини, які виникають з приводу оренди земельних ділянок врегульовані ЗУ «Про оренду землі», норми якого є спеціальними. В даному випадку виступає конкуренція норм законодавства, внаслідок чого застосуванню підлягають спеціальні норми.

Статтею 125 ЗК України передбачено, що право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав, а ст. 126 цього Кодексу встановлюється порядок оформлення речових прав на земельну ділянку відповідно до Закону України від 1 липня 2004 року № 1952-IV «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

16 березня 2010 року набрав чинності Закон України від 11 лютого 2010 року № 1878-VІ «Про внесення змін до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень» та інших законодавчих актів України», яким статті 18 та 20 Закону № 161-XIV виключені, а ст. 6 доповнена ч. 5, згідно з якою право оренди земельної ділянки підлягає державній реєстрації відповідно до закону.

Договори про надання права користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) укладені ( 18 травня та 18 червня 2010 року) вже після внесення зазначених вище змін.

Частиною першою статті 20 Закону України "Про оренду землі" (далі - Закон) у редакції, яка була чинною на час укладення договору оренди (25.07.2007рік) виникнення спірних правовідносин, передбачено, що укладений договір оренди землі підлягає державній реєстрації. Відповідно до статті 18 цього Закону договір оренди землі набирає чинності після його державної реєстрації.

Отже, учасники правочину, дійшовши згоди щодо всіх істотних умов договору оренди землі, складають і підписують відповідний письмовий документ, надаючи згоді встановленої форми.

Разом із тим цивільні права та обов'язки, на досягнення яких було спрямоване волевиявлення учасників при укладенні спірного договору, набуваються після відповідної державної реєстрації.

Статтею 2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень" у редакції, яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин, визначено, що державна реєстрація речових прав на нерухоме майно - офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Волевиявлення є важливими чинником, без якого неможливо вчинення правочину, що узгоджується зі свободою договору, установленою статтею 627 ЦК України.

Своє волевиявлення на укладення договору учасник правочину виявляє в момент досягнення згоди з усіх істотних умов, складання та скріплення підписом письмового документа, в якому фіксуються правові наслідків.

Реєстрація договору є адміністративним актом, тобто елементом зовнішнім щодо договору.

Отже, ОСОБА_3 та ТОВ «Агрофірма «Маяк»» дійшли згоди щодо істотних умов укладених 25.07.2007р., 18.05.2010р. та 18.06.2010р. договорів, скріпивши їх своїми підписами, що і є моментом укладення договорів.

Таким чином, державна реєстрація договору оренди земельної ділянки у період визначеного сторонами строку дії договору забезпечує правомірне, договірне використання орендарем орендованої земельної ділянки відповідно до норм Земельного кодексу України, Цивільного кодексу України, Закону України від 6 жовтня 1998 року № 161-XIV «Про оренду землі» та Закону України від 11 лютого 2010 року № 1878-VІ «Про внесення змін до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень» та інших законодавчих актів України» незалежно від дати проведення такої реєстрації - до пред'явлення позову про повернення земельної ділянки чи після його пред'явлення.

Саме така правова позиція висловлена в постановах ВСУ від 06 березня 2013 року по справі № 6-5цс13 та від 18 грудня 2013 року по справі № 6-127цс13.

Згідно ст. 1216 ЦК України , спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців), в даному випадку у зв'язку зі смертю ОСОБА_3 право на земельні ділянки перейшло до спадкоємця ОСОБА_1

Відповідно до ст. 32 ч. 4 ЗУ «Про оренду» перехід права власності на орендовану земельну ділянку до іншої особи, а також реорганізація юридичної особи-орендаря не ж підставою для зміни умов або розірвання договору, якщо інше не передбачено договором оренди.

Згідно пункту 40 Договору оренди від 25.07.2007р. (а.с.23-27) та п. 5.4. договорів про надання права користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) від 18 травня та 18 червня 2010 року (а.с.56-59) перехід права власності на орендовану земельну ділянку до другої особи, а також реорганізація юридичної особи-орендаря не ж підставою для зміни умов або розірвання договору.

Колегія суддів зауважує, що, як спадкодавець, так і позивач, вчасно отримували орендну плату протягом 2008-2013 років, що підтверджується наявними в справсі доказами (а.с.60-68).

Окрім того, колегія суддів звертає увагу на те, що договори у встановленому законом порядку не були розірвані чи визнані недійсними та такі позовні вимоги позивачем не пред'являлися.

Також, колегія суддів вважає безпідставним обґрунтування позивачем позовних вимог порушенням норм ст. 1212 ЦК України, оскільки, в разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер спірних правовідносин виключає можливість застосування до них положень статті 1212 ЦК України, у тому числі й щодо зобов'язання повернути майно позивачу.

Вирішуючи спір по суті, суд першої інстанції взагалі не врахував правових позицій, висловлених Верховним Судом України при розгляді справ, які виникли із аналогічних спорів , що є порушення норм ст. 360-7 ЦПК України, відповідно до якої, рішення Верховного Суду України, прийняте за наслідками розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначену норму права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність із рішенням Верховного Суду України.

Колегія суддів вважає, що висновки суду не ґрунтуються на законі та не відповідають встановленим фактичним обставинам справи.

Дії відповідача свідчать про правомірне, договірне використання спірних земельних ділянок відповідно до зазначених норм ЗК України, ЦК України, Закону України «Про оренду землі».

Викладені в апеляційній скарзі доводи є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

За таких обставин, рішення та додаткове рішення місцевого суду підлягає скасуванню з постановленням нового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.

Судові витрати понесені сторонами підлягають розподілу відповідно до ст. 88 ЦПК України.

Керуючись ст.ст. 303, 309 ч.1 п.3,4, 316 ЦПК України, колегія суддів, -

в и р і ш и л а:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальностю «Агрофірма «Маяк» - задовольнити.

Рішення Котелевського районного суду Полтавської області від 09 січня 2014 року та додаткове рішення Котелевського районного суду Полтавської області від 18 лютого 2014 року- скасувати.

Ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Агрофірма «Маяк», третя особа - Відділ Держземагенства у Котелевському районі Полтавської області, про повернення майна, набутого без достатніх правових підстав - відмовити за безпідставністю.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Агрофірма «Маяк» 1720,50 грн. в рахунок відшкодування понесених судових витрат.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржено до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом двадцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий: (підпис) Гальонкін С.А.

Судді: (підпис) Дряниця Ю.В.

(підпис) Лобов О.А.

Згідно з оригіналом:

Суддя Апеляційного суду

Полтавської області Гальонкін С.А.