Ухвала

від 27.03.2014 по справі 825/3865/13-а

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"27" березня 2014 р. м. Київ К/800/7110/14

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів :

Головуючого Степашка О.І.

Суддів Островича С.Е.

Федорова М.О.

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Ніжинтехплит»

на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 21.01.2014

у справі № 825/3865/13-а

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Ніжинтехплит»

до Ніжинської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Чернігівській області

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень- рішень

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Ніжинтехплит» (далі по тексту - позивач, ТОВ «Ніжинтехплит») звернулося до суду з адміністративним позовом до Ніжинської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Чернігівській області (далі по тексту - відповідач, Ніжинська ОДПІ ГУ Міндоходів у Чернігівській області) в якому просив визнати протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень.

Постановою Чернігівського окружного адміністративного суду від 13.11.2013 позов задоволено.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 21.01.2014 рішення суду першої інстанції скасовано та прийнято нову постанову, якою у задоволенні позову відмовлено повністю.

В касаційній скарзі позивач просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем було проведено виїзну позапланову документальну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового та іншого законодавства при здійсненні взаємовідносин з контрагентами протягом 2010-2012 років та січня-липня 2013 року, за результатом якої складено акт від 24.09.2013 №207/22-34383174.

В акті перевірки зазначено порушення позивачем вимог: пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», в результаті чого занижено податок на прибуток на загальну суму 8002,00 грн.; п. 138.2 ст. 138, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на прибуток на загальну суму 93357,00 грн.; п. 198.6 ст. 198 розділу V Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість на загальну суму 90800,92 грн.

На підставі акта перевірки відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення від 09. 10.20 13: №0000332200, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на 102476,20 грн., із них 90800,92 грн. - за основним платежем та 11675,28 грн. - за штрафними санкціями; №0000342200, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств на 120796,00 грн., із них 101359,00 грн. - за основним платежем та 19437,00 грн. - за штрафними санкціями

Відмовляючи у задоволенні позову суд апеляційної інстанції виходив з того, що фінансово-господарська діяльність контрагентів позивача здійснювалась ними поза межами правового поля, а укладені ними правочини (договори) є такими, що вчиненні без мети настання реальних наслідків і є нікчемними, тому позов не підлягає задоволенню.

Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив з наступного, з чим погоджується суд касаційної інстанції.

Відповідно до пп. 14.1.27 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником)

Відповідно до п. 138.2 ст. 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до пп.139.1.1 п.139.1 ст.139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат витрати, не пов'язані з провадженням господарської діяльності.

Отже, до складу валових витрат можуть бути віднесені витрати, які безпосередньо пов'язані з підготовкою, організацією, веденням виробництва, реалізацією продукції (робіт, послуг).

Відповідно до п. 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст. 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 ст. 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог ст. 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п. 201.11 ст. 201 цього Кодексу.

Відповідно до п. 201.6 ст. 201 Податкового кодексу України податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.

Податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Частинами 1 та 2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Отже, на підтвердження включення сум ПДВ до складу податкового кредиту необхідні документи, оформлені відповідно до вимог, встановлених ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», зокрема: документи, що підтверджують факт отримання товару від іншої особи та документи, що підтверджують зв'язок понесених витрат з господарською діяльністю платника податку.

Судом встановлено, що між позивачем та ТОВ «Авеста Трейд», МПП «К.В.Ком» були укладені договори купівлі-продажу від 11.04.2012 №42 та від 04.06.2012 №33, відповідно до умов якого продавець зобов'язується приймати товари та сплачувати їх вартість на умовах даних договорів.

Виконання даних договорів підтверджується видатковими накладними, податковими накладними, рахунками-фактур, банківських виписок по особовому рахунку, оборотно-сальдовими відомостями.

На момент здійснення позивачем господарських операцій ТОВ «Авеста Трейд» та МПП «К.В.Ком» були належним чином зареєстровані в якості суб'єктів господарювання, що підтверджується витягами з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців та були платниками податку на додану вартість.

Отже, колегія суддів погоджується із судом першої інстанції, що господарські операції з приводу придбання товарів позивачем у ТОВ «Авеста Трейд» та МПП «К.В.Ком» мали реальний характер, оскільки придбання товарів, зазначених в видаткових та податкових накладних, відбулось з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності ТОВ «Ніжинтехплит», наявні всі належні первинні документі, які підписані та скріплені печатками сторін та мають всі реквізити, як того вимагає чинне законодавство України, і які вимагаються від покупця законодавством і підтверджують реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку, також господарська операція спричинила реальні зміни майнового стану платника податків.

При цьому слід зазначити, що податкове законодавство не ставить в залежність податковий облік (стан) певного платника податку від інших осіб, від фактичної сплати контрагентом податку до бюджету, від перебування постачальника за юридичною адресою, а також від його господарських та виробничих можливостей. Питання віднесення певних сум податку на додану вартість до податкового кредиту поширюється виключно на окремо взятого платника та не залежить від розрахунків з бюджетом третіх осіб.

Лише встановлення в ході судового розгляду факту узгодженості дій платника податків з недобросовісним постачальником з метою незаконного отримання податкових вигод або його обізнаності з такими діями контрагента може слугувати підставою для висновку про неправомірне формування податкового кредиту з податку на додану вартість.

Разом з тим, як встановлено судами, відповідачем не надано належних та допустимих доказів, які підтверджували б відсутність фактичного виконання господарських операцій за спірними договорами, узгодженість дій позивача з контрагентами з метою незаконного отримання податкових вигод або його обізнаність з такими діями постачальників, у зв'язку з чим твердження податкового органу про нікчемність укладених позивачем з ТОВ «Авеста Трейд» та МПП «К.В.Ком» правочинів є необґрунтованими належними засобами доказування припущеннями.

Враховуючи викладене, Вищий адміністративний суд України вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про обґрунтованість позовних вимог.

Отже, постанова Чернігівського окружного адміністративного суду від 13.11.2013 прийнята відповідно до вимог чинного законодавства і скасована постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 21.01.2014 помилково.

Відповідно до ст. 226 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції скасовує судове рішення суду апеляційної інстанції та залишає в силі рішення суду першої інстанції, яке ухвалене відповідно до закону і скасоване або змінене помилково.

За вказаних обставин, колегія суддів дійшла висновку про скасування постанови Київського апеляційного адміністративного суду від 21.01.2014 та залишення в силі постанови Чернігівського окружного адміністративного суду від 13.11.2013.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 222, 223, 226, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Ніжинтехплит» задовольнити.

Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 21.01.2014 скасувати та залишити в силі постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 13.11.2013.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України у випадках, встановлених Кодексом адміністративного судочинства України.

Головуючий (підпис)О.І. Степашко Судді (підпис)С.Е. Острович (підпис)М.О. Федоров