Постанова

від 31.03.2014 по справі 22/149

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"31" березня 2014 р. Справа№ 22/149

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Сітайло Л.Г.

суддів: Калатай Н.Ф.

Пашкіної С.А.

при секретарі: Богатчук К.І.

за участю представників сторін:

від позивача - Било Ю.О.

від відповідача - Олексієнко М.Г.

розглянувши матеріали апеляційної скарги Публічного акціонерного товариства "Укрнафта" на рішення Господарського суду міста Києва від 03.02.2014 року (суддя Капцова Т.П.)

за позовом Публічного акціонерного товариства

"Український нафтогазовий інститут"

до Публічного акціонерного товариства "Укрнафта"

про стягнення заборгованості в розмірі 2051,01грн.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду міста Києва 03.02.2014 року по справі №22/149 позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з Публічного акціонерного товариства "Укрнафта" на користь Публічного акціонерного товариства "Український нафтогазовий інститут" 1200,00 грн. - основного боргу, 742,33 грн. - інфляційних втрат, 106,32 грн. - 3 % річних, 101,88 грн. - державного мита та 117,86 грн. - витрат на інформаційно-технічне забезпечення.

Не погоджуючись з вищезазначеним рішенням, відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати вищезазначене рішення та прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Обґрунтовуючи вимоги апеляційної скарги апелянт зазначив, що при ухваленні оскаржуваного рішення судом першої інстанції порушено та неправильно застосовано норми матеріального та процесуального права.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 04.03.2014 року прийнято апеляційну скаргу до провадження та призначено до розгляду 31.03.2014 року.

31 березня 2014 року через відділ документального забезпечення суду, від представника позивача надійшли пояснення на апеляційну скаргу.

В судове засідання 31.03.2014 року з'явились представники позивача та відповідача.

Представник відповідача в судовому засіданні підтримав доводи, викладені в апеляційній скарзі, та просив скасувати оскаржуване рішення Господарського суду міста Києва від 03.02.2014 року.

Представник позивача в судовому засіданні заперечив проти доводів, викладених в апеляційній скарзі, та просив залишити без змін оскаржуване рішення Господарського суду міста Києва від 03.02.2014 року.

Відповідно до ст. 101 Господарського процесуального кодексу України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд, за наявними у справі та додатково поданими доказами, повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги та перевіряє законність та обґрунтованість рішення господарського суду у повному обсязі.

Статтею 99 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у цьому розділі. Апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.

Дослідивши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, перевіривши матеріали справи та проаналізувавши, на підставі встановлених фактичних обставин справи, правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, апеляційний господарський суд встановив наступне.

06 лютого 2006 року між Відкритим акціонерним товариством "Український нафтогазовий інститут" (виконавець, позивач) та Відкритим акціонерним товариством "Укрнафта" (замовник, відповідач) укладено Договір про надання науково-технічних послуг №46-Р/141/06-р (далі - Договір).

Відповідно до умов Договору, замовник доручив, а виконавець зобов'язався виконати: "Заключення на ліквідацію свердловин з технічних причин. Андріяшівське, Глинсько-Розбишівське та Радченківське родовища".

Згідно з п. 2.1. Договору за надані науково-технічні послуги замовник, відповідно до протоколу погодження договірної ціни (додаток №3 до цього договору), перераховує виконавцю 19680,00 грн. (в тому числі ПДВ 20 % - 3280,00 грн.)

Пунктом 2.2. Договору встановлено, що оплата здійснюється поетапно, згідно з календарним планом на основі актів здачі-приймання робіт. Замовник проводить розрахунок з виконавцем за надані послуги на протязі 10 днів з часу підписання акту здачі-приймання робіт.

Як вбачається з матеріалів справи, на виконання умов Договору позивач надав відповідачу послуги на суму 19680,00 грн. Відповідач свої зобов'язання за Договором належним чином не виконав та не сплатив позивачу за отримані послуги.

Враховуючи викладене, у відповідача, згідно з приписами ст. 509 Цивільного кодексу України та ст. 173 Господарського кодексу України, у відповідача виникло зобов'язання щодо сплати заборгованості за Договором.

Твердження апелянта щодо припинення зобов'язань по Договору №46-Р/141/06-р внаслідок зарахування зустрічних однорідних вимог, колегією суддів визнано безпідставними з виходячи з наступного.

Місцевим господарським судом встановлено, що відповідач направив позивачу лист №18/3386 від 06.07.2006 року, яким повідомив останнього про припинення вищезазначених зобов'язань внаслідок зарахування зустрічних однорідних вимог на суму 217279,52грн.

Відповідно до ст. 601 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги. Зарахування зустрічних вимог може здійснюватися за заявою однієї із сторін.

При цьому вимоги, які можуть підлягати зарахуванню, мають відповідати таким умовам:

1) бути зустрічними (кредитор за одним зобов'язанням є боржником за іншим, а боржник за першим зобов'язанням є кредитором за другим);

2) бути однорідними (зараховуватися можуть вимоги про передачу речей одного роду, у зв'язку з чим зарахування як спосіб припинення зазвичай застосовується до зобов'язань по передачі родових речей, зокрема грошей). Правило про однорідність вимог розповсюджується на їх правову природу, але не стосується підстави виникнення такої вимоги. Отже, допускається зарахування однорідних вимог, які випливають із різних підстав (різних договорів тощо);

3) строк виконання щодо таких вимог настав, не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги.

Зарахування, проведене за заявою однієї сторони, діє з того моменту, коли наявні всі умови для зарахування. Заява про зарахування є способом привести зарахування в дію, але вона не є способом визначення того моменту, з якого починається дія зарахування.

Відповідно до п.22 Листа Вищого господарського суду України від 12.03.2009 року №01-08/163 «Про деякі питання, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів України у другому півріччі 2008 року щодо застосування норм ГПК України» припинення зобов'язання зарахуванням означає відсутність предмета спору за умови, якщо між сторонами не залишилися спірних (неврегульованих) питань; наприклад, якщо позивач заперечує існування своєї заборгованості перед відповідачем, у господарського суду немає підстав для висновку про відсутність предмета спору.

Відповідно до ч.2 ст.35 ГПК України факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори), за винятком встановлених рішенням третейського суду, під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.

Як вбачається з матеріалів справи, рішенням Господарського суду міста Києва від 21.09.09 року по справі №7/534 позов Відкритого акціонерного товариства "Укрнафта", в особі Нафтогазовидобувного управління "Полтаванафтогаз", до Відкритого акціонерного товариства "Український нафтогазовий інститут" про зобов'язання провести зарахування зустрічних однорідних вимог на суму 217379, 52 грн. задоволено в повному обсязі.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 22.02.2010 року по справі №7/534, залишеною без змін Постановою Вищого господарського суду України від 23.06.2010 року, рішення Господарського суду міста Києва від 21.09.09 року скасовано. Прийнято нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог Відкритого акціонерного товариства "Український нафтогазовий інститут" провести зарахування зустрічних однорідних вимог на суму 217379,52 грн. відмовлено в повному обсязі.

Місцевим господарським судом встановлено, що 31.03.2006 року між Відкритим акціонерним товариством "Укрнафта", в особі Нафтогазовидобувного управління "Полтаванафтогаз", та Відкритим акціонерним товариством "Український нафтогазовий інститут" укладено Договір оренди приміщення №5/21-ор/274/06/ор від (далі - Договір оренди).

Відповідно до умов Договору оренди, Відкрите акціонерне товариство "Український нафтогазовий інститут" користувалося на умовах оренди нежитловим приміщення за адресою м. Полтава, вул. Пушкіна, 119.

Пунктом 4.2. Договору оренди встановлено строк оренди з 01.01.2006 року по 30.11.2006 року.

Згідно з п. 5.3. Договору оренди орендна плата сплачується орендарем в безготівковому порядку шляхом перерахування грошових коштів на рахунок орендодавця в установі банку не пізніше 20 -го числа кожного наступного за розрахунковим місяця оренди.

Посилання апелянта на п. 4.2. Договору оренди, як на підтвердження існування відносин по Договору оренди з 01.01.2006 року, колегією суддів визнано необґрунтованими з огляду на наступне.

Відповідно до ст.631 Цивільного кодексу України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору.

Договір набирає чинності з моменту його укладення. Сторони можуть встановити, що умови договору застосовуються до відносин між ними, які виникли до його укладення.

Місцевим господарським судом встановлено, що Договором оренди не передбачено застосування умов Договору до відносин, які виникли між сторонами до його укладення.

Також, відповідно до постанови Київського апеляційного господарського суду від 22.02.2010 року по справі №7/534, акт приймання-передачі орендованих приміщень від 31.05.2006 року, згідно з яким відповідач здав, а позивач прийняв орендовані приміщення по вищезазначеному Договору оренди не може бути доказом користування об'єктом оренди з 01.01.2006 року. Крім того, суд прийшов до висновку щодо неможливості встановлення зарахування вимог, які виникли на підставі Договору оренди та договорів № 5/44-р/29/06-р від 16.01.2006 року (15.11.2005 року), № 46-р/14/06-р від 20.02.2006 року (06.02.2006 року), № 47-р/221/06-р від 13.06.2006 року (01.03.2006 року), № 113-б/745/05-р від 25.11.2005 року (31.10.2005 року), № 117/1-Б/859/05/р від 26.12.2005 року (09.11.2005 року), № 5/116-б/856/05/р/2-р від 26.12.2005 року (12.12.2005 року), № 5/118-б/13/06/р/10-р від 11.01.2006 року (26.12.2005 року) про надання послуг по розробці проектної документації.

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Пунктом 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України передбачено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ч. 1 ст. 901 ЦК України, за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Статтею 629 ЦК України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду щодо стягнення з відповідача заборгованості за послуги надані позивачем за Договором в розмірі 1200,00 грн.

Відповідно до ч. 2 статті 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Колегія суддів, перевіривши розрахунки місцевого господарського суду 3% річних та інфляційних втрат, які складені арифметично вірно, прийшла до висновку про їх обґрунтованість.

Статтями 33, 34, 43 ГПК України передбачено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності, сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Враховуючи вищевикладене, апеляційний господарський суд приходить до висновку, що судом першої інстанції повно, всебічно та об'єктивно з'ясовано обставини справи, рішення ухвалено відповідно до норм матеріального та процесуального права, в зв'язку з чим відсутні підстави для задоволення апеляційної скарги Публічного акціонерного товариства "Укрнафта" та скасування рішення Господарського суду міста Києва від 03.02.2014 року.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 49, 99, 101 - 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Укрнафта" залишити без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 03.02.2014 року по справі №22/149- без змін.

Матеріали справи №22/149 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку до Вищого господарського суду України.

Головуючий суддя Л.Г. Сітайло

Судді Н.Ф. Калатай

С.А. Пашкіна

Повний текст постанови виготовлено та підписано 01.04.2014 року.