Постанова

від 24.02.2014 по справі 811/3701/13-а

КІРОВОГРАДСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Україна КІРОВОГРАДСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД -------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

(в порядку письмового провадження)

24 лютого 2014 року Справа № 811/3701/13-а

Кіровоградський окружний адміністративний суд, у складі судді Хилько Л.І., розглянувши в порядку письмового провадження в залі суду в місті Кіровограді адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Гарант" до Світловодської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Кіровоградській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Гарант" (позивач) звернулось до Кіровоградського окружного адміністративного суду з позовом до Світловодської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Кіровоградській області (відповідач), в якому просить визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 22.02.2013 р. №0000042210 (про сплату грошового зобов'язання з ПДВ за основним платежем в сумі 55197,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями в сумі 13799,25 грн.) та №0000032210 (про сплату грошового зобов'язання з податку на прибуток за основним платежем в сумі 217401,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями в сумі 54350,25 грн.). В обґрунтування позовним вимог позивач зазначив, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення прийняті за актом планової виїзної перевірки з питань дотримання податкового законодавства за період з 01.07.2010 року по 30.09.2012 року. Згідно з висновками акту перевіркою встановлені порушення: 1) п.5.1, п.п.5.2.1, п.п.5.2.10 п.5.2, п.п.5.3.9 п.5.3 ст.5, п.п.8.7.1 п.8.7 ст.8 Закону України від 28.12.1994 р. №334/94-ВР "Про оподаткування прибутку підприємств", в результаті чого було занижено податок на прибуток в періоді, що перевірявся, на загальну суму 217 401,00 грн., в т.ч. за III квартал 2010 року на суму 190 657,00 грн., за IV квартал 2010 року на суму 26 744,00 грн.; 2) п.п.7.4.1, п.п.7.4.5 п.7.4, п.п.7.2.6 п.7.2 ст.7 Закону України від 03.04.1997 р. №168/97-ВР "Про податок на додану вартість", в результаті чого занижено податок на додану вартість на загальну суму 55197,00 грн., в т.ч. за липень 2010 року на 28370,00 грн., за вересень 2010 року на 16 410,00 грн., за жовтень 2010 року на 10417,00 грн..

Позивач не погоджується з висновками акту перевірки та винесеними на їх підставі податковими повідомленнями-рішеннями.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав в повному обсязі, просив суд їх задовольнити. Водночас, представником було заявлено клопотання щодо подальшого розгляду справи в порядку письмового провадження.

Відповідач позовні вимоги не визнав та подав до суду свої заперечення.

Зокрема, відповідачем зазначено, що як свідчить акт перевірки перевіркою повноти визначення валових витрат за період з 01.07.2010 по 30.09.2012 року встановлено їх завищення в сумі 869 602 грн., в тому числі за III квартал 2010 року в сумі 762 627,00 грн.; за IV квартал 2010 року в сумі 106 975,00 грн.. Так, актом перевірки встановлено, що позивач до складу витрат з придбання товарів (робіт, послуг) (рядок 04.1 Декларацій "витрати на придбання товарів (робіт, послуг), крім визначених у 04.11") віднесено витрати на поліпшення основних фондів, а саме витрати по ремонту автомобілів, які перевищують 10% сукупної балансової вартості всіх груп основних фондів на початок періоду.

Крім того, позивачем не надано договори на послуги по ремонту автомобілів, в актах здачі-прийняття робіт (надання послуг) відсутні назва моделі автомобіля, що підлягав ремонту, його державний номер, перелік видів проведених робіт, їх ціна, витрати матеріалів, запасних частин та трудових ресурсів. Частина актів не містить підпису самого замовника, тобто позивача

Також, перевіркою повноти визначення податкового кредиту за період з 01.07.10 по 30.09.12 р. встановлено його завищення в сумі 55 197,00 грн., в тому числі: за липень 2010 року в сумі 28 370,00 грн., за вересень 2010 року в сумі 16 410,00 грн., за жовтень 2010 року в сумі 10 417,00 грн..

На підставі сказаного, відповідач просить відмовити в задоволенні позову /а.с.127-129 т.1/.

Представник відповідача в судове засідання не прибув, проте надав заяву про розгляд справи за його відсутності. Одночасно, представник просив відмовити позивачу в задоволенні позовних вимог в повному обсязі /а.с.108 т.2/.

Згідно вимог ч.6 ст.128 КАС України, якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Відтак, справа розглянута в порядку письмового провадження.

Дослідивши подані сторонами документи і матеріали, об'єктивно оцінивши докази, що мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до наступних висновків.

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно до ч.3 ст.2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідач є суб'єктом владних повноважень, рішення якого оскаржено.

Позивач зареєстрований 26.06.1996 року як юридична особа, з 27.06.1997 р. є платником податку на додану вартість /а.с.9-12 т.1/.

Судом встановлено, що в період з 21.01.2013 по 01.02.2013 р. посадовими особами відповідача, на підставі направлень та п.74.4 статті 77 Податкового кодексу України, згідно до плану-графіка проведення планових виїзних перевірок суб'єктів господарювання, проведена планова виїзна перевірка позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2010 по 30.09.2012 року, за результатами якої складено акт №2/2200/13770426 від 08.02.2013 р. /а.с.173-229 т.1/.

Перевіркою, зокрема, було встановлено порушення позивачем:

1) п.5.1, п.п.5.2.1, п.п.5.2.10 п5.2, п.п.5.3.9 п.5.3 ст.5, п.п.8.7.1 п.8.7 ст.8 Закону України від 28.12.1994 р. № 334/94-ВР "Про оподаткування прибутку підприємств", в результаті чого занижено податок на прибуток в періоді, що перевірявся, на загальну суму 217 401,00 грн., в т.ч. за III квартал 2010 року на суму 190 657,00 грн., за IV квартал 2010 року на суму 26 744,00 грн.;

2) п.п.7.4.1, п.п.7.4.5 п.7.4, п.п.7.2.6 п.7.2 ст.7 Закону України від 03.04.1997 р. № 168/97-ВР "Про податок на додану вартість", в результаті чого занижено податок на додану вартість на загальну суму 55 197,00 грн., в т.ч.: за липень 2010 р. на 28 370,00 грн., за вересень 2010 р. на 16 410,00 грн., за жовтень 2010 р. на 10 417,00 грн..

На підставі цього, 22.02.2013 р. відповідачем винесено податкові повідомлення-рішення:

- за №0000042210, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 55 197,00 грн. основного платежу, 13 799,25 грн. штрафної (фінансової) санкції;

- за №0000032210, яким позивачу збільшено грошове зобов'язання з податку на прибуток в сумі 217 401,00 грн. основного платежу, 54 350,25 грн. штрафної (фінансової) санкції /а.с.230-233 т.1/.

Позивач не погоджується з даними рішеннями відповідача.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступних фактичних обставин.

Як свідчить акт перевірки №2/2200/13770426 від 08.02.2013 р., перевіркою повноти визначення валових витрат за період з 01.07.2010 по 30.09.2012 року встановлено їх завищення в сумі 869 602,00 грн., в тому числі:

- за III квартал 2010 року в сумі 762627,0 грн.;

- за IV квартал 2010 року в сумі 106975,00 грн..

Так, перевіркою встановлено, що позивач до складу витрат з придбання товарів (робіт, послуг) (рядок 04.1 Декларацій "витрати на придбання товарів (робіт, послуг), крім в 04.11") відніс витрати на поліпшення основних фондів, а саме, "витрати по ремонту автомобілів перевищують 10% сукупної балансової вартості всіх груп основних фондів на початок звітного періоду". Також було встановлено, що до складу валових витрат позивачем віднесено витрати по ремонту автомобілів відповідно з актами здачі-прийняття робіт (надання послуг), в тому числі:

- липень 2010 року: акт №ОУ-0207-1 від 02.07.10 на суму 40000 грн. без ПДВ "Інтермаксервіс"; акт №55 від 08.07.10 на суму 7000,0 грн. в т.ч. ПДВ 1166,67 грн. та №57 від 23.07.10 на суму 14800,0 грн. в т.ч. ПДВ 2466,67 грн. від ТОВ „Фірма „Олеандр"; акту №80 від 19.07.10 на суму 78550,00 грн., без ПДВ та акт №83 від 26.07.10 на суму 157110,00 грн. без ПДВ від ТОВ Протезно-ортопедичного центру „Ортоспайн- Дніпро"; акт №5/07-1 від 05.07.10 р. на загальну суму 170220,00 грн. в т.ч. ПДВ 28370,00 грн. від ТОВ „Імпекс Продгарант" ;

- серпень 2010 року: акт №ОУ-0208-1 від 02.08.10 на суму 43000 грн. без ПДВ „Інтермаксервіс"; акт №67 від 26.08.10 на суму 8280,0 грн. в т.ч. ПДВ 1380,0 грн. від ТОВ „Фірма „Олеандр"; акт №91 від 19.08.10 на загальну суму 62850 грн. без ПДВ від ТОВ Протезно-ортопедичного центру „Ортоспайн-Дніпро"; акт №13/8 від 13.08.10 на загальну суму 69180,00 грн., в т.ч. ПДВ 11530,00 грн.; акт №14 від 26.08.10 на суму 79800 грн., в т.ч. ПДВ 13300,00 грн. від ПП „Агромехсервіс";

- вересень 2010 року: акт №75 від 22.09.10 на загальну суму 9600,00 грн., в т.ч. ПДВ 1600,00 грн. від ТОВ „Фірма „Олеандр"; акт №15/09-1 від 15.09.10 на загальну суму 53280,00 грн., в т.ч. ПДВ 8880,00 грн. та акт №27/09-1 від 27.09.10 на загальну суму 45180,00 грн., в т.ч. ПДВ 7530,00 грн. від ТОВ «Імпекс Продгарант";

- жовтень 2010 року: акт №89 від 19.10.10 на загальну суму 6600,00 грн., в т.ч. ПДВ 1100,00 грн. від ТОВ „Фірма „Олеандр"; акт №18/10-1 від 18.10.10 на загальну суму 62500,0 грн., в т.ч. ПДВ 10416,67 грн. від ТОВ «Імпекс Продгарант»;

- грудень 2010 року: акт №100 від 17.12.10 на загальну суму 8870,0 грн., в т.ч. ПДВ 1478,33 грн. від ТОВ „Фірма „Олеандр".

Відповідач прийшов до висновку, що на порушення п.5.1, п.п.5.2.1, п.п.5.2.10 п.5.2, п.п.5.3.9 п.5.3 ст.5, п.п.8.7.1 п.8.7 ст.8 Закону України від 28.12.94 №334/94-ВР "Про оподаткування прибутку підприємств", позивач до складу валових витрат безпідставно відніс суми витрат основних засобів (ремонт понад 10 % сукупної балансової вартості) по нікчемних правочинах на 400 133,33 грн., у тому числі по ТОВ "Імпекс Продгарант" 275983,33 грн., по ПП "Агромехсервіс" 124150 грн.. Нікчемність правочинів, на думку відповідача, полягає в тому, що в ході розслідування кримінальної справи за №201253208008 встановлено, що на обліку в Світловодській ОДПІ Кіровоградської області ДПС ТОВ "Імпекс Продгарант" перебуває з 12.05.2011 р., а директор Насонов Є.Г. пояснив, що товарів, робіт та послуг від імені підприємства не постачав.

Суд не погоджується з позицією податкового органу з огляду на таке.

Позивач 26.06.1996 р. зареєстрований Онуфріївською райдержадміністрацією Кіровоградської області як юридична особа /а.с.9 т.1/. З 26.06.1996 року позивач перебуває на податковому обліку та є платником ПДВ /а.с.10, 12 т.1/.

Згідно з довідкою АБ №253222 з ЄДРПОУ /а.с.11 т.1/ основним видом діяльності позивача є діяльність автомобільного вантажного транспорту. На реальність здійснення даного виду діяльності до суду надано докази наявності транспортних засобів /а.с.61-73 т.2/.

Судом встановлено, що в перевіряємому періоді позивач мав фінансово-господарські відносини з контрагентами ТОВ "Інтермаксервіс", ТОВ "ПОЦ "Ортоспайн-Дніпро", ТОВ "Імпекс Продгарант", ТОВ "Агромехсервіс", ТОВ "фірма "Олеандр". Зокрема, зазначені суб'єкти господарювання надавали позивачу послуги по проведенні робіт з ремонту та технічного обслуговування автотранспорту, що належить позивачу та яких використовується останнім у власній господарській діяльності.

В підтвердження фактів реальності даних відносин позивачем надано суду наступні фінансово-бухгалтерські документи:

- ТОВ "Інтермаксервіс": договір на технічне обслуговування та ремонт транспортних засобів №19 від 02.07.10 р.; акти виконаних робіт №ОУ-0207-1 від 02.07.10 р.; квитанції до прибуткового касового ордера;

- ТОВ "ПОЦ "Ортоспайн-Дніпро": договір на технічне обслуговування та ремонт транспортних засобів № 22 від 02.07.10 р.; акти виконаних робіт №80 від 19.07.10 р., №83 від 26.07.10 р., №91 від 19.08.10 р., виписки банку;

- ТОВ "Імпекс Продгарант": договір про виконання робіт № 26 від 25.липня 2010 р.; рахунки фактури №1/0507 від 5.07.10 р., 1/1509 від 15.09.10 р., №1/2709 від 27.09.10 р., №1/1810 від 18.10.10 р.; акти виконаних робіт №5/07-1 від 05.07.10 р., №15/09-1 від 15.09.10 р., №27/09-1 від 27.09.10 р., №18/10-1 від 18.10.10 р.; податкові накладні №3 від 05.07.10 р., №9 від 15.09.10 р., №32 від 27.09.10 р., №22 від 18.10.10 р., виписки банку і платіжне доручення №686 від 15.09.10 р.;

- ТОВ "Агромехсервіс": договір та технічне обслуговування та ремонт транспортних засобів № 23 від 30.07.10 р. , акти виконаних робіт №13/8 від 13.08.10 р. №14 від 26.08.10 р., податкові накладні № б/н від 13.08.10 р., №14 від 26.08.10 р., виписки банку;

- ТОВ "фірма "Олеандр": договір про надання послуг на технічне обслуговування та ремонт автомобіля від 04.01.10 р.; рахунки фактури №СФ-0000260 від 18.10.10 р., №СФ-0000251 від 20.09.10 р., №СФ-0000230 від 23.07.10 р., №СФ-0000241 від 26.08.10 р., №СФ-0000290 від 16.12.10 р., №СФ-0000229 від 07.07.10 р., акти виконаних робіт №55 від 08.07.10 р. № 57 від 23.07.10 р., №67 від 26.08.10 р., №75 від 22.09.10 р., №89 від 19.10.10 р., №100 від 17.12.10 р., податкові накладні № 59 від 08.07.10 р., №111 від 17.12.10 р., №92 від 19.10.10 р., № 80 від 22.09.10 р., №60 від 23.07.10 р.№69 від 26.08.10 р. /а.с.36-111 т.1/.

Дані операції відображені в податковій звітності, про що свідчать декларації з податку на додану вартість та з податку на прибуток підприємства /а.с.112-125 т.1/.

Перевіркою встановлено, що позивачем віднесено до складу валових витрат вартість ремонтів основних засобів у сумі 427468,33 грн., в т.ч. в III кварталі 2010 року - 414576,00 грн. та в IV кварталі - 12891,67 грн. (стор.12), які необхідно було віднести на збільшення балансової вартості відповідних груп основних фондів та зменшувати об'єкт оподаткування з податку на прибуток на суму амортизаційних відрахувань.

Згідно до п.5.1 ст.5 Закону України від 28.12.94 року №334/94-ВР "Про оподаткування прибутку підприємств" (далі - Закон №334/94-ВР), валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

При цього, у відповідності до п.п.5.2.1 та п.п.5.2.10 п.5.2 ст.5 Закону №334/94-ВР, до складу валових витрат включаються: - суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті. - суми витрат, пов'язаних з поліпшенням основних фондів у межах, встановлених підпунктом 8.7.1 цього Закону, та суми перевищення балансової вартості основних фондів та нематеріальних активів над вартістю їх продажу, визначені у порядку, встановленому статтею 8 цього Закону.

Згідно п.п.8.7.1 п.8.7 ст.8 Закону №334/94-ВР, платники податку мають право протягом звітного періоду віднести до валових витрат будь-які витрати, пов'язані з поліпшенням основних фондів, що підлягають амортизації, у тому числі витрати на поліпшення орендованих основних фондів, у сумі, що не перевищує 10 відсотків сукупної балансової вартості всіх груп основних фондів станом на початок такого звітного періоду. Витрати, що перевищують зазначену суму, розподіляються пропорційно сумі фактично понесених платником податку витрат на поліпшення основних фондів груп 2, 3, 4 чи окремих об'єктів основних фондів групи 1 та збільшують балансову вартість основних фондів відповідних груп чи окремих об'єктів основних фондів групи 1 станом на початок розрахункового кварталу.

На сторінці 29 акту перевірки вказано, що станом на 01.07.2010 р. балансова вартість основних засобів складає - 2 268 300,00 грн., а станом на 01.09.2010 р. - 2 822 200,00 грн..

Відповідач вважає, що витрати по ремонту автомобілів перевищують 10% сукупної балансової вартості всіх груп основних фондів на початок звітного періоду.

Слід зазначити, що законодавчо не визначено чіткого визначення понять ремонту, реконструкції, модернізації та інших видів поліпшення.

Пунктом 1.3 Положення про технічне обслуговування і ремонт дорожніх транспортних засобів автомобільного транспорту, затвердженого наказом Міністерства транспорту України від 30.03.98 р. № 102 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 28.04.98 р. за № 268/2708 (далі - Положення № 102), визначено:

а) ремонт - комплекс операцій щодо відновлення справності або роботоздатності виробів та відновлення ресурсів виробів чи їх складових частин;

б) поточний ремонт (ПР) - ремонт, який виконується для забезпечення або відновлення роботоздатності виробу і полягає в заміні і (або) відновленні окремих частин (може виконуватись заявочно або за результатами діагностування агрегатним, знеособленим та іншими методами);

в) капітальний ремонт (КР) - ремонт, який виконується для відновлення справності та повного або близького до повного відновлення ресурсу виробу із заміною чи відновленням будь-яких частин, у тому числі базових;

ґ)технічне обслуговування(ТО) -комплекс операцій чи операція щодо підтримки роботоздатності або справності виробу під час використання за призначенням, зберігання та транспортування.

Відповідно п.1.2 Положення № 102, мета технічного обслуговування і ремонту - підтримування дорожніх транспортних засобів у технічно справному стані та належному зовнішньому вигляді, забезпечення надійності, економічності, безпеки руху та екологічної безпеки.

З вказаного вище слідує, що відмінність ремонту від ТО полягає у тому, що ремонт спрямований на відновлення справності та працездатності, а ТО - на їх підтримку.

Отже, на думку суду, позивач мав право відобразити в податковій звітності та відносити до складу валових витрат витрати, як на ремонт ТЗ, так і на їх технічне обслуговування (ТО).

Щодо нікчемності правочинів, укладених між позивачем та ТОВ "Імпекс Продгарант" та ПП "Агромехсервіс", суд зазначає наступне.

Згідно з ч.2 та ч.3 ст.215 ЦК України, недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Згідно ч.1 ст.203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

При цьому слід вказати, що підставою недійсності правочину у відповідності до ч.1 ст.215 ЦК України є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені, зокрема, ч.1 ст.203 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 228 ЦК України, правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Згідно до Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року за №9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" нікчемні правочини характеризуються таким ознаками як спрямованість на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина або знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо. Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо. Наслідки вчинення правочину, що порушує публічний порядок, визначаються загальними правилами.

Складений відповідачем акт не містить жодних посилань на наявність ознак, які передбачені ч.1 ст.228 ЦК України.

Крім того, з урахуванням положень п.п. 4.1.4 п.4.1 статті 4 Податкового кодексу України, яка визначає презумпцію правомірності рішень платника податку, самостійно визначені платником податку валові витрати і податковий кредит вважаються сформованими правомірно, допоки контролюючим органом в установленому порядку не буде доведено факту невідповідності задекларованих наслідків господарської операції платника податків у податковому обліку фактичним обставинам.

Податкові органи не позбавлені права звернутися до суду з вимогою про визнання недійсним правочину, укладеного між останнім у ланцюгу постачань платником податку та його контрагентом, з метою, завідомо суперечною інтересам держави та суспільства та стягнення в дохід держави коштів, одержаних сторонами оспорюваного правочину за такими угодами, як це установлено частиною третьою статті 228 ЦК України.

Право на звернення податкових органів із відповідними позовами встановлено п.11 ст.10 Закону України "Про державну податкову службу в Україні".

Відповідачем не надано доказів на підтвердження недотримання позивачем в момент укладення правочинів вимог, передбачених частинами 1-3, 5, 6 ст.203 ЦК України, що є підставою для визнання правочинів недійсними.

Фактично, розглянувши акт перевірки та подані відповідачем письмові заперечення вбачається, що позиція відповідача в цій частині ґрунтується лише відомостях, встановлених в ході розслідування кримінальних справ, оцінку яким не надано компетентним судом у встановленому порядку.

Згідно до ст.216 ЦК України, до моменту визнання правочину недійсним або нікчемним правові наслідки, а саме те, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю - не настають.

Згідно ст.638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

У відповідності до ч.1 ст.627 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Недійсність правочину між позивачем та контрагентами не визнана в судовому порядку, у зв'язку з чим, факти, викладені в акті перевірки, не можуть бути належними доказами наявності фактів того, що укладений правочин не спрямований на реальне настання правових наслідків.

Відтак, суд вважає позицію відповідача в цій частині помилковою.

Перевіркою також було встановлено, що за період з 01.07.10 по 30.09.12 р. позивач задекларував податкових зобов'язань по податку на додану вартість в сумі 973 993,00 грн.. Перевіркою повноти визначення податкових зобов'язань за вказаний період не встановлено їх заниження або завищення.

За період з 01.07.10 по 30.09.12 р. позивачем задекларовано податкового кредиту по податку на додану вартість в сумі 837 182 грн.. При цьому, на думку відповідача, перевіркою повноти визначення податкового кредиту за період з 01.07.10 року по 30.09.12 року встановлено його завищення з питань взаємовідносин з ТОВ "Імпекс Продгарант" (код ЄДРПОУ - 37142844), ПП "Агромехсервіс" (код ЄДРПОУ - 36526284) на загальну суму 55 197 грн., в тому числі:

- за липень 2010 року в сумі 28 370 грн.,

- за вересень 2010 року в сумі 16 410 грн.,

- за жовтень 2010 року в сумі 10 417 грн..

Вказані висновки ґрунтуються на відомостях, описаних в п.3.1.2 акту перевірки, де відповідач стверджує, що в ході перевірки не встановлено факту передачі товарів (надання послуг) від продавців ТОВ "Імпекс Продгарант" та ПП "Агромехсервіс" до покупців (замовників), в тому числі позивача.

На підставі цього відповідач дійшов висновку, що на порушення вимог п.п.7.4.1, п.п.7.4.5 п.7.4, п.п.7.2.6 п.7.2 ст.7 Закону України від 03.04.97 року №168/97-ВР "Про податок на додану вартість" позивач завищив суму податкового кредиту з ПДВ за період з 01.07.10 по 30.09.12 р. на 55 197 грн..

Суд з цим не погоджується з огляду на таке.

Згідно до статті 1 Закону України від 03.04.97 № 168/97-ВР "Про податок на додану вартість":

- податкове зобов'язання - загальна сума податку, одержана (нарахована) платником податку в звітному (податковому) періоді, що визначена згідно з цим Законом;

- податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Згідно з п.п.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8 1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно до п.п.7.2.6 п.7.2 ст.7 Закону, податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту. Як виняток з цього правила, підставою для нарахування податкового кредиту при поставці товарів (послуг) за готівку чи з розрахунками картками платіжних систем, банківськими або персональними чеками у межах граничної суми, встановленої Національним банком України для готівкових розрахунків, є належним чином оформлений товарний чек, інший платіжний чи розрахунковий документ, що підтверджує прийняття платежу постачальником від отримувача таких товарів (послуг), з визначенням загальної суми такого платежу, суми податку та податкового номера постачальника.

У відповідності до п.п.7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону, не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Аналіз наведених вище норм дає підстави дійти висновку, що у Законі України "Про податок на додану вартість" передбачено єдину підставу для формування податкового кредиту, а саме наявність у платника податку - покупця належно оформленої податкової накладної.

Встановлено, що в перевіряємому періоді позивач перебував у господарських відносинах з ТОВ "Інтермаксервіс" та ТОВ "Агромехсервіс", які надали позивачу послуги по проведенні робіт з ремонту та технічного обслуговування автотранспорту, що належить позивачу та який ним використовується у власній господарській діяльності.

Так, між позивачем (як замовником) та ТОВ "Імпекс Продгарант" (як виконавцем) було укладено договір про виконання робіт №26 від 25 липня 2010 року. Виконання сторонами своїх зобов'язань за даним Договором підтверджено наявними в справі доказами:

- рахунками-фактури №1/0507 від 5.07.10 р., №1/1509 від 15.09.10 р., №1/2709 від 27.09.10 р., №1/1810 від 18.10.10 р.;

- актами виконаних робіт №5/07-1 від 05.07.10 р., №15/09-1 від 15.09.10 р.,№27/09-1 від 27.09.10 р., №18/10-1 від 18.10.10 р.;

- виписками банку та платіжними дорученнями №686 від 15.09.10 р..

В свою чергу ТОВ "ІмпексПродгарант" виписано позивачу податкові накладні №3 від 05.07.10 р., №9 від 15.09.10 р., №32 від 27.09.10 р., №22 від 18.10.10 р. /а.с.59-75 т.1/.

Між позивачем (як змовником) та ТОВ "Агромехсервіс" (як виконавцем) укладено договір на технічне обслуговування та ремонт транспортних засобів №23 від 30.07.10 р., виконання умов якого теж підтверджено наданими суду доказами, зокрема:

- актами виконаних робіт №13/8 від 13.08.10 р., №14 від 26.08.10 р.,

- виписками банку.

ТОВ "Агромехсервіс" виписано податкові накладні: № б/н від 13.08.10 р. та №14 від 26.08.10 р. /а.с.76-85 т.1/.

Отриманий позивачем товар (роботи, послуги) використано у власній господарській діяльності, оскільки одним із видів діяльності позивача є саме діяльність автомобільного вантажного транспорту.

Відтак, на підставі комплексного аналізу встановлених обставин, у судовому засіданні знайшли своє підтвердження необхідні факти, які надавали право позивачу віднести сплачену суму ПДВ до податкового кредиту за відповідний податковий період, що свідчить про необґрунтованість висновку відповідача в частині заниження ПДВ на загальну суму 55197 грн., в тому числі: за липень 2010 року на 28370 грн., за вересень 2010 року на 16410 грн. та за жовтень 2010 року на 10417 грн..

Згідно ч. 2 статті 71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

З огляду на зміст даної норми, при розгляді судом спору щодо правомірності рішення органу державної податкової служби, яким платнику податків визначені податкові зобов'язання, презумується добросовісність платника податків, якщо зазначеним органом не доведено інше. Відповідачем не доведено наявності фактів допущення позивачем, як платником податків, порушень податкового законодавства, зміст яких викладено в акті перевірки позивача.

Всупереч ст.71 КАС України відповідач не надав суду доказів в обґрунтування обставин, на яких ґрунтуються його заперечення, і не довів правомірності прийнятих податкових повідомлень-рішень. З огляду на зміст доказів в їх сукупності, а також враховуючи відсутність з боку відповідача додаткових аргументів в обґрунтування своєї позиції, позовні вимоги підлягають задоволенню в повному обсязі.

Відтак, перевіривши відповідно до вимог Конституції України, статті 2 КАС України оскаржені податкові повідомлення-рішення суд дійшов висновку, що вони винесені відповідачем з порушенням принципів законності та обґрунтованості, а тому є протиправними та підлягають скасуванню.

Згідно вимог ч.1 ст.94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Враховуючи вищевикладене, керуючись ст.ст.71, 86, 94, 159-163, 167 КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

1. Адміністративний позов задовольнити в повному обсязі.

2. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 22 лютого 2013 року №0000032210 Світловодської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Кіровоградській області.

3. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 22 лютого 2013 року №0000042210 Світловодської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Кіровоградській області.

4. Присудити Товариству з обмеженою відповідальністю "Гарант» (код 13770426) з Державного бюджету України судові витрати по справі, що становлять судовий збір в сумі 1407,49 грн..

Постанова суду набирає законної сили в порядку та строки, передбачені ст. 254 КАС України.

Постанова суду може бути оскаржена до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду через Кіровоградський окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги в 10-денний строк з дня її оголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні, апеляційна скарга подається в 10-денний строк з дня отримання копії постанови.

Суддя Кіровоградського окружного

адміністративного суду Л.І. Хилько